The purpose of this study is to present the religious life of the Old Believers in the Ekaterinoslav diocese of at the beginning of the 20th century and analyze the specific nature of the Orthodox mission activities in their midst. The research methodology is based on the principles of historicism, consistency, author’s objectivity, as well as on general scientific (analysis, synthesis, concretization, generalization) and special historical (problem-chronological, historical-genetic, historical-typological) methods. The problem-chronological method has been employed to analyze the religious life of the Old Belief communities in the Ekaterinoslav diocese and reveal the religious policy of the official Orthodox Church towards the Old Believers in the specified period. The historical-genetic method has been applied to analyze the transformations of the Old Belief in the Ekaterinoslav diocese and examine the confessional policy of the Orthodox Church. The historical-typological method has been adopted to study the internal separation and conflicts in the Old Belief of the Ekaterinoslav diocese and consider the forms of religious policy implementation. The scientific novelty of the undertaken researchlies in the fact that for the first time the internal distribution of the Old Belief in the Ekaterinoslav diocese has been comprehensively studied, the course of the conflict between the okruzhniki and the neokruzhniki has been disclosed, the forms and methods of missionary activity of the official Orthodox Church have been presented. Conclusions. At the beginning of the 20th century, 10 000 Old Believers lived in the Ekaterinoslav diocese. The popovtsy represented the overwhelming majority; the neokruzhniki, the bespopovtsy, and the beglopopovtsy were made up groups. The relations with priests, whose actions provoked indignation among the parish, caused the internal conflicts in the communities. The case of the priest S. Tokarev gained special publicity. The conflict was acute in popovshchina, between the okruzhniki and the neokruzhniki, that gradually began to decline after the act of reconciliation in 1906. On the way to reconciliation, the community of the okruzhniki faced an alleged provocation against Archbishop Ioann. The «fight» against the Old Believers remained the priority in the activities of the Orthodox missionary. The diocesan missionaries were opposed both by the representatives of the clergy and the ordinary Old Believers, and the authorities, namely the Old Belief nachyotchiki K. Peretrukhin, V. Zelenkov, L. Pichugin, and others. Despite the high level of organization and activities of the missionary institute, the immediate success of the mission was limited, Celem badania jest odkrycie życia religijnego staroobrzędowców w diecezji Jekaterynosławskiej na początku XX wieku i przeanalizowanie specyfiki działań misji prawosławnej w ich środowisku. Metodologia opiera się na zasadach historyzmu, systematyczności, naukowości, autorskiego obiektywizmu, a także na zastosowaniu ogólnonaukowych metod (analiza, synteza, uogólnienie) i specjalno-historycznych metod (historyczno-typologicznych, historyczno-systemowych). Oryginalność naukowa polega na tym, że po raz pierwszy wszechstronnie ujawniono wewnętrzną dystrybucję staroobrzędowców z diecezji Jekaterynosławskiej, odzwierciedlono przebieg konfliktu między “okrużnikami” i “nieokrużnikami”, formy i metody działalności misyjnej. Wnioski. Na początku XX wieku w diecezji było 10000 staroobrzędowców, z których przeważająca większość należała do popowców-okrużników, a mniejsze były wspólnoty “nieokrużników”, “bezpopowców” i “biegłopopowców”. Podstawą wewnętrznych konfliktów we wspólnotach były stosunki z kapłanami, którzy swoimi czynami wywołali oburzenie wśród parafian. Sprawa księdza S. Tokariewa zyskała szczególny rozgłos. Konflikt był ostry w duchowieństwie, między “okrużnikami” i “nieokrużnikami”, który stopniowo zaczął iść na spadek po ukazie tolerancyjnym w 1906 r. Po drodze do zgody partia “okrużników” spotkała się z natchnioną prowokacją przeciwko arcybiskupowi Janowi. “Walka” ze staroobrzędowcami była jednym z priorytetowych zadań instytutu prawosławnego misjonarstwa. Oponentami diecezjalnych misjonarzy zostali zarówno przedstawiciele duchowieństwa i zwyczajni staroobrzędowcy, tak i autorytety - staroobrzędowi dogmatycy K. Peretruchin, W. Zelenkow, L. Piczugin i inni. Pomimo wysokiego poziomu organizacji i dzałania instytutu misjonarstwa, bezpośredni sukces misji był ograniczony, Мета дослідження – висвітлити релігійне життя старообрядців Катеринославської єпархії на початку ХХ ст. та проаналізувати специфіку діяльності православної місії в їх середовищі. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності, авторській об’єктивності, а також на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, конкретизації, узагальнення) і спеціально-історичних (проблемно-хронологічного, історико-генетичного, історико-типологічного) методів. Використання проблемно-хронологічного методу дозволило проаналізувати релігійне життя старообрядницьких громад Катеринославської єпархії, виявити особливості віросповідної політики правлячої православної церкви у відношенні до старообрядців в певних хронологічних рамках. Історико-генетичний метод застосовувався при аналізі трансформацій старообрядництва Катеринославської єпархії та конфесійної політики православної церкви. Історико-типологічний метод був важливий при вивченні внутрішнього розподілу та конфліктності в старообрядництві Катеринославської єпархії, а також використовувався при розгляді форм реалізації конфесійної політики. Наукова новизна полягає в тому, що вперше на маловідомих матеріалах єпархіальної періодики початку ХХ ст. комплексно розкрито внутрішній розподіл старообрядництва Катеринославської єпархії, протікання конфлікту між окружниками і неокружниками, розглянуто форми та методи місіонерської діяльності панівної православної церкви. Висновки. Встановлено, що на початку ХХ ст. в межах Катеринославської єпархії проживало близько 10000 старообрядців, з яких переважна частина належала до попівців-окружників, а значно меншими були громади неокружників, безпопівців та біглопопівців. Найвпливовішим центром старообрядців-окружників в Катеринославській єпархії було с. Городище, де вони складали більшість населення, а для безпопівців – с. Орєхово, для неокружников – с. Камєнскоє. Вагомого значення набув і духовний центр старообрядців Донбаського регіону – Преображенський скит. В основі внутрішніх конфліктів у громадах були стосунки зі священиками, які своїми вчинками викликали обурення у пастви. Особливого розголосу набула справа С. Токарева – священика старообрядців с. Орєхово, який з меркантильних поглядів вирішив перейти в православ’я. Досить гострим був конфлікт в поповщині, між окружниками та неокружниками, який поступово йшов на спад після акту примирення в 1906 р., хоча частина вірян, зокрема в с. Городище, його категорично не сприймала. Варто відмітити, що на шляху до примирення партія окружників у 1902 р. зіткнулася з інспірованою провокацією відносно їхнього Московського архієпископа Іоанна (Картушина), яку вдалося викрити саме завдяки увазі та непоступливості представника громади с. Городище, – М. Риндіна. «Боротьба» із старообрядництвом була одним з пріоритетних напрямів роботи інституту православного місіонерства в єпархії. Опонентами єпархіальних місіонерів ставали як представники місцевого духовенства та рядові старообрядці, так і визнані авторитети – старообрядницькі начотчики К. Перетрухін, В. Зеленков, Л. Пічугін та ін. Незважаючи на високий рівень організації та роботи інституту місіонерства, безпосередні успіхи місії були обмежені. more...