Search

Today many cities experience changing in their role in the modern economy and functional structure. At the same time tourists search an unusual tourist experience, and all this brings to the fore the issues of the urban environment creativity. They are of relevance in cities suffered from crisis phenomena - the decline of city-forming enterprises, a high level of unemployment, etc. In this case, attracting creative capital becomes a development tool, and creativity is seen as a new point of growth. At the same time, creative objects, spaces and cities are perceived by tourists ambiguously. The cities following the transformation path into creative urban centers not always demonstrate successful results. This is largely due to the vagueness of the concept of a creative city, misunderstanding of the criteria for the effectiveness of a creative environment, and sometimes incorrect assessment of the target audience of a creative city as a tourist center. The article analyzes the concept of "creative city", reveals its key properties. An analysis of the tourist products presented on the market, made it possible to identify the formats for organizing creative urban tourism. Audience of its tourists and visitors is another indicator of the tourist city creativity. Based on a survey, the article characterizes the target audience of a creative city as a tourist center., Originally published in https://stcc.rgutspubl.org/index.php/1/article/view/84

The deal with study the scientific literature and cases of Olympic destinations from the standpoint of assessing the impact of the Olympic Games on the place development to identify measures and mechanisms for prolonging the post-Olympic effect and analyzing the negative consequences of mega-events such as Olympics. The article examines scientific sources in English and Russian them in chronological order, identifies modern areas of scientific research of influence of Olympic Games on tourism industry. The authors study the positive experience of using the legacy of the Olympic Games in host destinations and the mechanisms for extending the "Olympic effect", consider the cases of Olympic capitals, which later became leading tourist destinations, and examples of countries that failed in an attempt to use mega-events as a growth driver for their tourism industry. Contrary to the popular belief that failure of the Olympic capitals caused by mistakes in planning and preparing for the games, the analysis of cases shows that success or failure is based on a complex of different factors - from external economic to internal socio-demographic ones. Thus, the preparation for the Olympic Games has a long-term effect in the form of tangible and intangible benefits for the destination. However, the authorities in the destinations need to apply different mechanisms for extending the “Olympic effect” to these opportunities become a resource, a driver for the further growth of the tourism industry, and this must be planned already at the stage of applying for an event., Originally published in https://ruservices.rgutspubl.org/index.php/1/article/view/232

Purpose.The article aims to define the philosophical narratives about the "beautiful human" of Greek antiquity in the coordinates of the triad of "natural", "social" and "cultural" body.Theoretical basis.When achieving this purpose, the author based on the conceptual provisions of the philosophical anthropology of Н. Plessner, in particular, concerning the attitude of a limited body to its limit as an empirical comprehension of a human him/herself and the world. Developing the position of the body as a socio-cultural phenomenon and proceeding from the definition of corporeality as a "transformed human body under the influence of social and cultural factors, which has socio-cultural meanings and performs certain socio-cultural functions" (I. Bykhovskaya) (transl. by O. G.), the triad of "natural", "social" and "cultural" body was used as a methodological basis to analyse the research object.Originalitylies in the explication of the peculiarities of aesthetic and anthropological discourse in Ancient Greek philosophy, not only through the prism of the dichotomy of "soul" and "body", but also through the prism of the triad "natural", "social" and "cultural" body, allowing rethinking of the narratives concerning the "beautiful human" of the formation period of the European anthropological aesthetics in Antiquity.Conclusions.The anthropological aesthetics of Greek Antiquity is masculine aesthetics, the aesthetics of the male "cultural body". If a man is an epistemological subject, he is able, despite the ugliness and abomination of his natural body, to reach the level of the cultural body, the level of "personal existence of corporeality". As for the female corporeality, since the Ancient Greek philosophy does not provide the status of an epistemological subject for a woman, she remains at the level of "social body".

t: Der Beitrag besch��ftigt sich mit der Gestaltung des p��dagogischen Ausbildungsprozesses auf der Grundlage der Methodik des speziellen Krafttrainings zur Entwicklung von Schnellkraftf��higkeiten bei hochqualifizierten Handballspielern. Es wurde eine Methode zur Anwendung von Mitteln des speziellen Krafttrainings f��r Handballspieler mit gezieltem Fokus auf die Entwicklung der Explosivkraft und Reaktionsf��higkeit der Streckmuskulatur der oberen und unteren Extremit��ten entwickelt. Die in der Arbeit gewonnenen Daten k��nnen sowohl bei der Vorbereitung von Handballspielern als auch von Sportlern anderer Spielarten in der Phase der sportlichen Verbesserung in der Vorbereitungsphase des Bildungs- und Ausbildungsprozesses verwendet werden.

Purpose. Based on the anthropocentric approach to the analysis of visual self-presentations of Artemisia Gentileschi in paintings, to present the artwork as self-objectifications of the artist, which give rise to a new cultural reality and are at the same time a means of knowing the essence of man. Theoretical basis. The principles and methods of philosophical and anthropological research in combination with biographical, historical and comparative, iconographic, figurative and stylistic methods were used when writing the article. Among philosophical and anthropological methods the principle of anthropological reduction was used, based on which the works by Artemisia Gentileschi were analyzed as her self-objectification, principle of extrapolation of a separate fact (rape) of the painter’s life and anthropological interpretation of art evolution, when an attempt is made to know their creator through a series of chronological consistent works as figurative objectification. The biographical method was used when working with data on the painter’s life, iconographic and figurative stylistic (techniques of composition, narrative, color characteristics) – when analyzing the art visuals: self-portraits, allegories and narrative paintings. The analytical work was carried out in stages as transition from an iconographic interpretation of paintings with gradual elimination of art and style characteristics as extra-anthropological cultural constants with subsequent anthropological reduction of cultural image. Originality consists in the author’s method of analyzing the works of visual art in terms of anthropocentric approach, as well as in considering the artwork by Artemisia Gentileschi as her self-objectification as such that give rise to a new cultural reality. Conclusions. The artworks by Artemisia Gentileschi in diachronic deployment can be seen as the painter’s self-objectification, which traces the evolution of self-expression from a person with traditional self-perception by social gender stereotypes (1610) to the phenomenon of personal life, which will determine further evolution of her self-identification (rape in 1611) and extirpation of sense of shame through virtual revenge (self-expression in the cycle of Judith), repentance (cycle of Mary Magdalene), guilt (cycle of Lucretia), and formation of component of the painter’s identity as exemption from social gender prejudices and stereotypes on roles and standards of behavior socially assigned to women (cycle of Susanna)., Цель. На основе антропоцентрического подхода к анализу визуальных самопрезентаций Артемизии Джентилески в произведениях живописи представить художественное творчество как самообъективации художницы, которые, порождая новую культурную реальность, выступают одновременно способами познания человека. Теоретический базис. При написании статьи использовано принципы и методы философско-антропологического исследования в соединении с хронологическим и образно-стилистическим методами. Из философско-антропологических использовался принцип антропологической редукции, руководствуясь которым анализировалось творчество Артемизии Джентилески, как ее самообъективация. Принцип экстраполяции отдельного факта (изнасилования) жизни художницы и антропологической интерпретации эволюции творчества, когда через ряд хронологически последовательных произведений как образных объективаций осуществлялась попытка познания их творца. Биографический метод использовался при работе с данными о жизни художницы, иконографический и образно-стилистический (приемы композиции, сюжеты, колористические характеристики) – при анализе художественного видеоряда: автопортретов, аллегорий, сюжетных картин. Аналитическая работа осуществлялась поэтапно как переход от иконографической интерпретации картин с постепенной элиминацией художественно-стилистических характеристик как внеантропологических культурных констант с последующей антропологической редукцией культурного образа. Научная новизна заключается в авторской методике анализа произведений визуального (изобразительного) искусства с точки зрения антропоцентрического подхода, а также в рассмотрении художественного творчества Артемизии Джентилески как ее самообъективаций, порождающих новую культурную реальность. Выводы. Творчество Артемизии Джентилески в диахроническом развертывании можно рассматривать как самообъективацию художницы, в которой прослеживается эволюция самовыявлення от личности с традиционным самовосприятием, согласно социальным гендерным стереотипам (1610 г.) до феномена личной жизни, который будет определять дальнейшую эволюцию ее самоидентификации (изнасилование 1611 г.) и изживания чувства стыда через виртуальную месть (самовыявление в цикле Юдифи), раскаяния (цикл Марии Магдалины), вины (цикл Лукреции) и формирования составных идентичности художницы, как освобождения от социальных гендерных предрассудков и оценочных стереотипов относительно социально предписанных женщине ролей и типов поведения (цикл Сусанны)., Мета. На основі антропоцентричного підходу до аналізу візуальних самопрезентацій Артемізії Джентілескі у творах живопису представити художню творчість як самооб’єктивації мисткині, що, породжуючи нову культурну реальність, виступають водночас засобами пізнання сутності людини. Теоретичний базис. При написанні статті використано принципи і методи філософсько-антропологічного дослідження у поєднанні з хронологічним, іконографічним і образно-стилістичним методами. З поміж філософсько-антропологічних використовувався принцип антропологічної редукції, керуючись яким аналізувалась творчість Артемізії Джентілескі як її самооб’єктивація, принцип екстраполяції окремого факту життя художниці та антропологічної інтерпретації еволюції творчості, коли крізь низку хронологічно послідовних творів як образних об’єктивацій, здійснюється спроба пізнання їхнього творця. Іконографічні та образно-стилістичні методи (прийоми композиції, сюжети, колористичні характеристики) – при аналізі художнього відеоряду: автопортретів, алегорій і сюжетних картин. Аналітична робота здійснювалась поетапно як перехід від іконографічної інтерпретації картини з поступовою елімінацією художньо-стильових характеристик як позаантропологічних культурних констант із подальшою антропологічною редукцією культурного образу. Наукова новизна полягає в авторській методиці аналізу творів візуального (образотворчого) мистецтва з точки зору антропоцентричного підходу, а також у розгляді художньої творчості Артемізії Джентілескі як її самооб’єктивацій як таких, що, породжуючи нову культурну реальність, виступають водночас засобами пізнання сутності людини. Висновки. Творчість Артемізії Джентілескі в діахронічному розгортанні можна розглядати як самооб’єктивацію художниці, в якій простежується еволюція самовиявлення від особистості з традиційним самосприйняттям за соціальними гендерними стереотипами (1610 р.) до феномену особистого життя, який визначатиме подальшу еволюцію її самоідентифікування (зґвалтування 1611 р.) та викорінення почуття сорому через віртуальну помсту (самовиявлення в циклі Юдиф), каяття (цикл Марії Магдалини), провини (цикл Лукреції) та формування складової ідентичності художниці як звільнення від соціальних гендерних забобонів і стереотипів щодо соціально приписаних жінці ролей і стандартів поведінки (цикл Сусанни).

Досліджуються особливості музейної комунікації в аспекті герменевтичного дискурсу ороакустичного супроводу основних типів музейних експозицій. З обговорюваних питань можна виокремити: музей як інститут збереження історичних артефактів у якнайширшому значенні останнього поняття; музей як інститут ретрансляції соціального досвіду й одна з форм об’єктивації соціальної пам’яті; вид комунікації, зокрема ретроспективної; освітня інституція; інститут соціалізації; складова інтелектуальної рекреації; дозвіллєвий інститут і елемент розважальної інфраструктури; складова візуальної культури суспільства, інструмент художньо-естетичного виховання; суб’єкт економічної діяльності.