Search

Summary. The aim of the study was to improve the results of surgical treatment of patients with malignant neoplasms of the pancreas complicated by mechanical jaundice, as well as to prove the feasibility of combined treatment and staged approach to it using minimally invasive technologies. Materials and methods of the study. The results of treatment of 112 patients with pancreatic cancer who were treated in the surgical department of the Municipal non-commercial enterprise of the Kharkov regional council «Regional Clinical Hospital» from 2018 to 2021 were analyzed. The age of the examined patients averaged (53,2 ± 12,7) (from 37 to 88 years), of which women — 43 (38,0 %), men — 69 (62,0 %). All patients were examined in the laboratory and instrumentally. Results of the study. Mechanical jaundice was observed in 81 (72,0 %) patients. According to the classification of VE Smirnov (1974), in 16 (14,2 %) patients acute jaundice was observed, in 56 (50 %) — acute prolonged and in 40 (35,8 %) — chronic mechanical jaundice. Among the results of the study of the analyzed patients, the minimum level of total bilirubin in mechanical jaundice was 44 μmol/l, the maximum — 546 μmol/l. All patients with mechanical jaundice underwent endoscopic retrograde cholangiopancreatography. Eight (9,8 %) patients developed complications after endoscopic retrograde cholangiopancreatography: bleeding from a papillotomy wound (4), clinic of acute pancreatitis (3), injury of the posterior wall of the duodenum (1). In 2 cases, the procedure failed due to total obstruction of the large duodenal nipple. Among the 79 patients who managed to undergo endoscopic intervention, only 5 cases, according to the commission on cancer care, were recognized as resectable in the future. Conclusions. Minimally invasive methods of restoring bile in mechanical jaundice caused by cancer of the pancreas are effective as independent treatment procedures, staged, which may precede laparotomy.

Проведено пілотне дослідження біомаркера ураження ендотелію Е-селектину у 55 дітей з гострими інфекційними захворюваннями різної етіології. Показник Е-селектину достовірно корелював з інфекційно-токсичним шоком (Rpb = 0,35; Р = 0,003) та маркером запального процесу, С-реактивним білком (R = 0,43; Р = 0,001). Рівень Е-селектину не мав достовірного зв’язку з віком пацієнтів (R = –0,197; Р = 0,369), статтю хворих (Rpb = 0,08; Р = 0,585), лікуванням у відділенні інтенсивної терапії (Rpb = 0,13; Р = 0,203), проведенням штучної вентиляції легень (Rpb = 0,27; Р = 0,208), тривалістю стаціонарного лікування (R = 0,043; Р = 0,845), рівнями лактатдегідрогенази у сироватці крові (R = –0,09; Р = 0,49), лактату (R = –0,015; Р = 0,945) та лейкоцитів крові (R = 0,153; Р = 0,475).

Мета роботи – дослідження виявлення клінічних та епідеміологічних особливостей кору в дітей під час спалаху 2017–2018 років.Матеріали та методи. Виконали ретроспективне дослідження 230 історій клінічних випадків дітей, які хворі на кір і госпіталізовані в Київську міську дитячу клінічну інфекційну лікарню під час двох спалахів епідемії кору у 2005–2006 та 2017–2018 роках.Результати. У 2017–2018 р. більшість госпіталізованих дітей із кором (62,9 %) – шкільного віку. Порівняно з 2006 р. середній вік пацієнтів суттєво збільшився, частка дітей на першому році життя істотно зменшилася, а частка дітей молодшого шкільного віку (від 6 до 11 років) значущо збільшилася. Порівняно з 2005–2006 р. під час спалаху 2017–2018 роках характерне збільшення тривалості лихоманки (з 6,60 до 7,26 дня), скорочення продромального періоду (з 3,68 до 2,96 дня), подовження періоду висипання (з 4,97 до 5,88 дня). Лейкопенію спостерігали майже в кожного п’ятого пацієнта. У 14,3 % всіх пацієнтів у 2017–2018 р. захворювання мало перебіг з ускладненнями (здебільшого з боку органів дихання). Порівняно з 2005–2006 р. у структурі хворих на кір у 2017–2018 р. частка вакцинованих хворих зменшилася і, відповідно, відсоток невакцинованих осіб збільшився: частка невакцинованих пацієнтів становила 72,1 %; частка дітей із невідомим вакцинальним статусом – 2,9 %. Майже 10,0 % дітей мали тільки одне введення вакцини проти кору.Висновки. Під час останнього спалаху у віковій структурі дітей із кором, яких госпіталізували, переважають діти та підлітки шкільного віку. Порівняно зі спалахом 2005–2006 р. у 2017–2018 р. встановили збільшення тривалості лихоманки, скорочення продромального періоду та продовження висипання. Зміни клінічних, епідеміологічних особливостей захворювання можуть бути пов’язані зі зміною спектра штамів вірусу кору, що циркулюють., Aim. The purpose of this study was to find out the clinical and epidemiological features of measles in children during the outbreak of 2017–2018.Materials and methods. A retrospective study of 230 case histories of children suffering from measles hospitalized in the Kyiv Children's Clinical Hospital was conducted during two epidemic outbreaks in 2005–2006 and 2017–2018.Results. In 2017–2018, the majority of hospitalized children with measles (62.9 %) were school age children. Compared to 2006, the mean age of patients has increased significantly, the proportion of children in the first year of life has significantly decreased and the percentage of children of primary school age (6 to 11 years old) has increased. Compared to 2005–2006, an increase in the duration of fever (from 6.60 to 7.26), shortening of prodromal period (from 3.68 to 2.96) and prolongation of rash period (from 4.97 to 5.88) are characteristic of the course of measles in 2017–2018. Leukopenia was observed in almost every fifth patient. In 14.3 % of patients in 2017–2018, the course of the disease was complicated (the vast majority was associated with respiratory tract organs). Compared to 2005-2006, the structure of patients with measles in 2017–2018 had the proportion of vaccinated patients decreased and, respectively, the percentage of unvaccinated individuals increased: the proportion of unvaccinated patients was 72.1 %; unknown vaccination status – 2.9 %. Approximately 10.0 % of children had only one administration of a measles vaccine.Conclusions. During the current outbreak, school age children and adolescents prevail in the age structure of ill children hospitalized with measles. Compared to 2005–2006, an increase in the duration of fever, shortening of prodromal period and prolongation of rash period are characteristic of the course of measles in 2017–2018. Changes in the clinical and epidemiological features of the disease may be associated with changes in the spectrum of circulating strains of measles virus., Цель работы – установление клинических и эпидемиологических особенностей кори у детей во время вспышки 2017–2018 годов. Материалы и методы. Выполнено ретроспективное исследование 230 историй клинических случаев детей, страдающих корью и госпитализированных в Киевскую городскую детскую клиническую инфекционную больницу во время двух вспышек эпидемии кори в 2005–2006 и 2017–2018 гг.Результаты. В 2017–2018 г. большинство госпитализированных детей с корью (62,9 %) – школьного возраста. По сравнению с 2006 г. средний возраст пациентов значительно увеличился, доля детей на первом году жизни значительно уменьшилась, а доля детей младшего школьного возраста (от 6 до 11 лет) значительно увеличилась. По сравнению с 2005–2006 г. во время вспышки 2017–2018 г. характерно увеличение продолжительности лихорадки (с 6,60 до 7,26 дня), сокращение продромального периода (с 3,68 до 2,96 дня) и удлинение периода высыпания (с 4,97 до 5,88 дня). Лейкопения отмечена почти у каждого пятого пациента. У 14,3 % пациентов в 2017–2018 г. заболевания протекало с осложнением (большинство – со стороны органов дыхания). По сравнению с 2005–2006 г. в структуре заболевших корью в 2017–2018 г. доля вакцинированных больных уменьшилась и, соответственно, процент вакцинированных лиц увеличился: доля невакцинированных пациентов составила 72,1 %; доля детей с неизвестным вакцинальным статусом – 2,9 %. Примерно 10,0 % детей имели только одно введение вакцины против кори.Выводы. Во время нынешней вспышки в возрастной структуре госпитализированных детей с корью преобладают дети и подростки школьного возраста. По сравнению со вспышкой 2005–2006 г. в 2017–2018 г. характерно увеличение продолжительности лихорадки, сокращение продромального периода и удлинение высыпания. Изменения клинических и эпидемиологических особенностей заболевания могут быть связаны с изменением спектра циркулирующих штаммов вируса кори.

Мета роботи — удосконалити методи хірургічного лікування гострого холангіту, викликаного доброякісними утвореннями в ділянці великого дуоденального сосочка.Матеріал і методи. Проведений аналіз хірургічного лікування 83 хворих на гострий холангіт, викликаний доброякісними утвореннями в ділянці великого сосочка дванадцятипалої кишки. Серед них чоловіків було 49, жінок — 34. Середній вік пацієнтів становив (49,7±6,9) років. За нозологічними формами розподіл хворих проведений таким чином: папілярний стеноз — 51, аденома великого сосочка дванадцятипалої кишки — 13, парапапілярні поліпи дванадцятипалої кишки — 12, дивертикули дванадцятипалої кишки в ділянці великого дуоденального сосочка — 5, виразкова хвороба дванадцятипалої кишки — 2.Результати. Гострий холангіт при папілярному стенозі, аденомі великого сосочка дванадцятипалої кишки, парапапілярних поліпах усунений за допомогою ендоскопічних трансдуоденальних методик із видаленням безпосередньої причини виникнення гострого холангіту. Дляцього застосовані ендоскопічна папілосфінктеротомія, ендоскопічна механічна літотрипсія, літоекстракція, електроексцизія поліпів та аденом. Із 83 пацієнтів, 19 (22,9%) виконано дві та більше ендоскопічних транспапілярних втручань. Найбільші труднощі виникли приканюляції великого дуоденального сосочка у пацієнтів із парапапілярними виразками та дивертикулами дванадцятипалої кишки. Двом хворим проведені лапароскопічні та ще двом пацієнтам виконані «відкриті» хірургічні втручання.Серед 83 пролікованих пацієнтів із гострим холангітом на фоні доброякісної патології великого сосочка дванадцятипалої кишки в 11 (13,3%) виникли різного роду ускладнення.Висновки. Гострий холангіт при папілярному стенозі, аденомі великого дуоденального сосочка та парапапілярні поліпи із супутнім холедохолітіазом може бути цілком пролікований виключно за допомогою ендоскопічних втручань (за необхідності — багаторазових) з невеликою кількістю ускладнень (13,3%). Лікування гострого холангіту на фоніпарапапілярних виразок та дивертикулів дванадцятипалої кишки в більшості випадків потребує застосування не тільки ендоскопічних трансдуоденальних методик, а й застосування лапароскопічних біліодренуючих та відкритих резекційних хірургічних втручань., Цель работы — совершенствовать методы хирургического лечения острого холангита, вызванного доброкачественными образованиями в области большого дуоденального сосочка.Материал и методы. Проведен анализ хирургического лечения 83 больных с острым холангитом, который возник вследствие доброкачественных образований в области большого сосочка двенадцатиперстной кишки. Среди них мужчин было 49, женщин — 34. Средний возраст пациентов составил (49,7 ± 6,9) лет. По нозологическим формам разделение больных выглядело следующим образом: папиллярный стеноз — 51, аденома большого сосочка двенадцатиперстной кишки — 13, парапапиллярные полипы двенадцатиперстной кишки — 12, дивертикулы двенадцатиперстной кишки в области большого дуоденального сосочка — 5, язвенная болезнь двенадцатиперстной кишки — 2. Результаты. Острый холангит при папиллярном стенозе, аденоме большого сосочка двенадцатиперстной кишки, парапапиллярных полипах устранен с помощью эндоскопических трансдуоденальных методик с удалением непосредственной причины возникновения острого холангита. Для этого применены эндоскопическая папиллосфинктеротомия, эндоскопическая механическая литотрипсия, литоэкстракция, электроэксцизия полипов и аденом. Из 83 пациентов 19 (22,9%) больным пришлось выполнить два и более эндоскопических транспапиллярних вмешательств. Наибольшие трудности возникли при канюляции большого дуоденального сосочка у пациентов с парапапиллярнымы язвами и дивертикулами двенадцатиперстной кишки. Двум больным проведены лапароскопические и еще двум пациентам выполнены «открытые» хирургические вмешательства. Среди 83 пролеченных пациентов с острым холангитом на фоне доброкачественной патологии большого сосочка двенадцатиперстной кишки у 11 (13,3%) возникли разного рода осложнения. Выводы. Острый холангит при папиллярном стенозе, аденоме большого дуоденального сосочка и парапапиллярных полипах с сопутствующим холедохолитиазом может быть полностью пролеченный исключительно с помощью эндоскопических вмешательств (при необходимости — многократных) с небольшим количеством осложнений (13,3%). Лечение острого холангита на фоне парапапиллярных язв и дивертикулов двенадцатиперстной кишки в большинстве случаев требует применения не только эндоскопических трансдуоденальных методик, но и применения лапароскопических билиодренажных и открытых резекционных хирургических вмешательств., Objective: to improve the surgical treatment of acute cholangitis caused by benign tumors in the area of the major duodenal papilla.Material and methods. Analysis of the surgical treatment of 83 patients with acute cholangitis arising from benign diseases in the area of the major duodenal papilla was made. Among them, there were 49 men and 34 women. The average age of patients was 49.7 ± 6.9 years. According to the nosological forms, it looked as follows: papillary stenosis — 51, adenomas of the major duodenal papilla — 13, parapapillary duodenal polyps — 12, diverticulum of the duodenum in the area of the major duodenal papilla — 5, peptic duodenal ulcer — 2.Results. Acute cholangitis in papillary stenosis, adenoma of the major duodenal papilla, parapapillary polyps was eliminated using endoscopic transduodenal techniques with the removal of the immediate cause of acute cholangitis. For this used endoscopic papillo-sphincterotomy, endoscopic mechanical lithotripsy, lithoextraction, electroexcision of polyps and adenomas. Among 83 patients, 19 (22,9%) patients had to perform 2 or more endoscopic transpapillary interventions. The greatest difficulties were in the cannulation of the major duodenal papilla in patients with parapapillary ulcers and duodenal diverticulum. Two patients underwent laparoscopic and two patients underwent open surgical interventions. Among 83 patients treated with acute cholangitis on the background of benign pathology of the major duodenal papilla, 11 (13,3%) had different complications. Conclusions. Acute cholangitis in papillary stenosis, adenoma of the major duodenal papilla and parapapillary polyps with concomitant choledocholithiasis can be completely treated exclusively with endoscopic interventions (if necessary — multiple) with a small number of complications (13,3%). Treatment of acute cholangitis on the background of parapapillary ulcers and duodenal diverticulum in most cases requires the use not only endoscopic transduodenal techniques, but also the use of laparoscopic biliary and open resection surgical interventions.

Objective. To assess the level of miRNA- 21-3p and miRNA 885-5p in the serum of children with hepatitis of EBV-etiology. Patients and methods. The results of clinical, laboratory and instrumental studies of 23 children with hepatitis of EBV-etiology are analyzed. Indicators of children with EBV_hepatitis were compared with the rates of 20 healthy children of the same age. A set of studies included the analysis of anamnestic data, clinical and preclinical data. Diagnosis of viral EBV hepatitis was carried out on the base of ELISA detection of specific antibodies to the M and G class virus, EBV DNA in in the blood saliva and by PCR method. The degree of inflammatory activity was determined by the level of transaminases (ALT and AST). The level of miRNA-2-3p and miRNA-885-5p in the blood serum was determined by the method of TaqMan. Results. A significant increase of miRNA-21-3p in the blood serum of children with EBV-hepatitis: 21.8375 (1.1439; 2046.25) CU against 0.6516 (0.0133, 5.3708) CU in the group of healthy children (p, Цель: оценка уровня miRNA-21–3р и miRNA-885–5р в сыворотке крови детей с гепатитами EBV-этиологии. Пациенты и методы. Проанализированы результаты клинико-лабораторных и инструментальных исследований 23 детей с гепатитом EBV-этиологии. Показатели детей с EBV-гепатитом сопоставлялись с показателями 20 практически здоровых детей аналогичного возраста. Комплекс исследований включал анализ анамнестических данных, клинико-параклинические данные. Диагностика вирусных EBV-гепатитов проводилась на основе ИФА определения специфических антител к вирусу классов М и G, ДНК EBV в крови и слюне методом ПЦР. Степень активности воспалительного процесса определялась по уровню трансаминаз (АЛТ и АСТ). Уровень miRNA-21–3р и miRNA-885-5рВ сыворотке крови определяли по методике TaqMan. Результаты. Выявлено достоверное повышение содержания miRNA-21–3р в сыворотке крови детей с EBV-гепатитами: 21,8375 (1,1439; 2046,25) УЕ против 0,6516 (0,0133; 5,3708) УЕ в группе здоровых детей (р, Мета: оцінка рівня miRNA;21–3р і miRNA;885–5р у сироватці крові дітей з гепатитами EBV-етіології. Пацієнти і методи. Проаналізовано результати клініко;лабораторних та інструментальних досліджень 23 дітей з гепатитом EBV-етіології. Результати показників дітей з EBV-гепатитом порівнювались з показниками 20 практично здорових дітей аналогічного віку. Комплекс досліджень включав аналіз анамнестичних та клініко;параклінічних даних. Діагностика вірусних EBV-гепатитів проводилася на основі ІФА для визначення специфічних антитіл до вірусу класів М і G, ДНК EBV у крові і слині методом ПЛР. Ступінь активності запального процесу визначався за рівнем трансаміназ (АЛТ і АСТ). Рівень miRNA-21–3р і miRNA-885–5р в сироватці крові дітей з гепатитами і здорових визначали із застосуванням методики TaqMan. Результати. Виявлено достовірне підвищення рівня miRNA-21–3р в сироватці крові дітей з EBV гепатитами: 21,8375 (1,1439; 2046,25) УО протии 0,6516 (0,0133; 5,3708) УО в групі здорових дітей (р0,05). Висновки. Виявлені зміни вмісту miRNA-21–3р і miRNA-885–5р у дітей з EBV;гепатитами вказують на можливість використання miRNA-21–3р як діагностичного маркера ураження печінки при EBVінфекції. Ключові слова: мікроРНК, Епштейна—Барр вірус, гепатит, діти.

The effect of RIL-2 on the survival of mice with S. aureus--induced peritonitis was studied. Animals received bacterial suspension and RIL-2 as following: bacteria--on days 0, +2, RIL-2--day 0 (group 1); bacteria--days 0, +4, RIL-2--days 0, +2 (group 2); bacteria--days 0, +6, RIL-2--days 0, +2, +4 (group 3). RIL-2 exerted no protective effect in group 1. However, in groups 2 and 3, where the control animals survival was, resp., 56% and 38%, the RIL-2 treatment increased survival up to, resp., 84% and 70%. Antibiotics given instead of RIL-2 in analogous regimen decreased the survival in group 3 to the level of 25%. Thus, RIL-2 proved to be a potent therapeutic agent in the 2nd of 3d studied models of S. aureus--induced peritonitis in mice. The perspectives of RIL-2 use in the treatment of bacterial peritonitis, including porous ones, and of the immunodepression--aggravated conditions are discussed.

The effect of RIL-2 on the survival of mice with acute Staphylococcus aureus strain 5/2 intra-abdominal [correction of intraperitoneal] infection was studied. RIL-2 was ineffective when administered simultaneously with the LD100 dose of bacteria. Antibiotics (gentamycin or combination of penicillin and streptomycin) administered in the same fashion cured 100% of animals. However, RIL-2 proved to be effective when administered simultaneously with LD70 dose of bacteria. The prophylactic course of RIL-2 consisting of repeated injections on days 3, 2 and 1 before the challenge with LD100 dose of bacteria also resulted in the marked increase of the survival of mice. The hypothetical mechanisms of action and the prospects of RIL-2 application are discussed.

Resistance to the lethal doses of the infectious agent (3 DL100) develops in mice 6 days after the intraperitoneal non-lethal dose of staphylococcus in combination with recombinant interleukin-2 (RIL-2). This effect may be due to the activation of T- and B-dependent zones of the regional lymph nodes and spleen, activation and proliferation of the liver stellate reticulo-endotheliocytes, enhancement of the phagocytic activity of the circulating neutrophil granulocytes. These structural and functional mechanisms may be due to both direct RIL-2 effect in combination with an antigenic stimulation and indirect effect through other interleukins produced by lymphocytes activated by RIL-2.