Search

Дипломна робота присвячена розгляду теорії конфлікту і проблеми соціального порядку в роботах Т. Парсонса. В ході розгляду теми було визначено, що конфліктні відносини виходить з того, що суспільство має в собі конфлікт інтересів, цінностей, норм і що соціальний порядок можливо досягти шляхом балансу. Така модель дає можливість говорити, що соціальний порядок несе в собі елементи соціальних змін шляхом збоїв та напруги в середині елементів системи. У першому розділі роботи розглянуто основні теоретичні засади поглядів та думок Толкотта Парсонса, як одного з найцікавіших представників структурного функціоналізму. Особливу увагу приділено його теоріям та основним концепціям. У другому розділі розглянуто концепцію теорії конфліктів та шляхи вирішення конфліктних ситуацій в рамках структурного функціоналізму Т. Парсонса. В третьому розділі мова йде про формування соціального порядку в суспільстві та місце конфлікту в представлених системах. Thesis is devoted to the theory of conflict and the problem of social order in the writings of T. Parsons Thesis is devoted to the theory of conflict and the problem of social order in the works of T. Parsons. During the consideration of the topic it was determined that the conflict relationship is based on the fact that society has a conflict of interests, values, norms and that social order can be achieved through balance. This model makes it possible to say that the social order carries elements of social change through failures and tensions within the elements of the system. The first section examines the basic theoretical foundations of the views and opinions of Tolcott Parsons, as one of the most interesting representatives of structural functionalism. Particular attention is paid to his theories and basic concepts. The second section considers the concept of conflict theory and ways to resolve conflict situations within the structural functionalism of T. Parsons. The third section deals with the formation of social order in society and the place of conflict in the presented systems.

The basis of the social order is created by the typology of social action, which has a historical character and is manifested in various social structures. Hence the idea of combining social and spiritual-cultural projects of society formation in the philosophy of theism, and the process of their implementation provides a mechanism for conceptualizing holistic social order., Вітчизняний культурний простір включає в себе складну конфігурацію поєднання ціннісно-раціональних дій, чим саме забезпечує формування характерних рис національної традиції побудови соціальної форми життєдіяльності. Філософський теїзм має величезне культурологічне та соціальне значення, адже завдяки диференційної сукупності своїх форм здійснює функцію посередника між релігійними засадами та соціокультурним середовищем.

Розглядаються аспекти створення соціального механізму взаємодії суб’єктів громадянського суспільства з метою вирішення суспільно значущих завдань правопорядку, основою для розробки якого є соціальний контроль. Автори у соціальному контролі за станом суспільних відносин виділили три найважливіші напрямки, а саме ретроспективний, превентивний і прогнозуючий контроль. Ретроспективний соціальний контроль показує спектр раніше розглянутих проблем, механізм їх вирішення та досягнутий результат. Превентивний соціальний контроль сприяє виробленню у громадян стереотипів поведінки, заснованих на суспільно значущих соціальних нормах The article analyzes the aspects of creating a social mechanism of interaction between the civil society subjects to solve socially significant problems of the rule of law. Social control model is the basis for this mechanism development and improvement. In terms of the public relations social control, the study has identified the three most important fields of it: retrospective, preventive, and prognostic control. Retrospective social control shows the range of previously considered problems, the mechanism of their solution, and the results achieved. This control becomes the basis for a more detailed assessment of the results in combating various offenses. Preventive social control contributes to the development of social behavior stereotypes based on the socially significant social norms, which in the long run, are supposed to help members of a society orientate in different life situations and thus enshrine the moral, ethical, and spiritual experience of social development.

The issue is devoted to the possibilities of social reality’s interpretations. Edmund Husserl’s and Alfred Schutz’s conceptions of “lifeworld” are analyzed as well as a place of common life in Harold Garfinkel’s ethnomethodology. The author highlights the exceptional role of social order constitution in social phenomenology. Social reality, its definitions and characteristics play a crucial role in development of humanitarian science. Understanding of social reality is fundamental for social and phenomenological directions of modern philosophy; nevertheless the issue has not had sufficient theoretical considerations in Ukraine. The aim of the issue was to determine the ways of social reality’s constitution within the works of Husserl, Schutz and Garfinkel. The constitutional ways of social reality were systematically analyzed for the first time at the work form Husserl’s conception through Schutz’s philosophy to Garfinkel’s ethnomethodology. As a result the characteristics of social reality were determined in phenomenological and ethnomethodological studies. Moreover, it was pioneering to demonstrate history and transformational changes in social reality understanding from “lifeworld” in phenomenology to “practical thinking” in ethnomethodology. The presented work, based on Ukrainian and Western scientific studies and original sources, offers the main conclusions about characteristics of social reality in the abovementioned works. Theoretical value of a study refers to the further scientific thought development about phenomenology, ethnomethodology as well as to the fundamental meaning of social reality for these spheres. Practical value of a study affects the opportunities to apply the defined features of social reality and its constitution to practical activity., Статья посвящена возможностям интерпретации социальной реальности. Проанализированы концепции "жизненного мира" Эдмунда Гуссерля и Альфреда Шюца, а также место "обыденной жизни" в этнометодологии Гарольда Гарфинкеля. Автор акцентирует внимание на исключительной роли конституирования социального порядка в социальной феноменологии. Социальная реальность, ее толкование и характеристики играют большую роль в становлении гуманитарной науки. Понимание социальной реальности является принципиальным для социально-феноменологического направления современной философии, но, вместе с тем, этот вопрос не получил достаточного теоретического обоснования на территории Украины. Целью статьи стало выявление путей конституирования социальной реальности в работах Гуссерля, Шюца и Гарфинкеля. В работе впервые системно проанализированы пути конституирования социальной реальности от концеции Гуссерля через философию Шюца к этнометодологии Гарфинкеля. В результате сформированы характеристики социальной реальности в феноменологическом и этнометодологическом учениях. Также впервые демонстрируется историзм и трансформация понимания социальной реальности от «жизненного мира» в феноменологии к "практическому мышлению" в этнометодологии. Опираясь на исследования украинских и зарубежных ученых и проработанные первоисточники, автор предлагает выводы о характеристиках социальной реальности в указанных учениях. Теоретическое значение исследования заключается в дальнейшем развитии научной мысли по феноменологии, этнометодологии, а также принципиального для них понимания социальной реальности. Практическое значение исследования состоит в возможности применения в практической деятельности выявленных признаков социальной реальности и ее конституирования., Стаття присвячена можливостям трактування соціальної реальності. Проаналізовано концепції “життєвого світу” Едмунда Гуссерля та Альфреда Шюца, а також місце буденного життя у етнометодології Гарольда Гарфінкеля. Автор акцентує увагу на виключній ролі конституювання соціального порядку у соціальній феноменології. Соціальна реальність, її тлумачення та характеристики відіграють велику роль у становленні гуманітарної науки. Розуміння соціальної реальності є принциповим для соціально-феноменологічного напрямку сучасної філософії, але, разом з тим, це питання не мало достатнього теоретичного опрацювання на теренах України. Метою статті було обрано виявлення шляхів конституювання соціальної реальності у працях Гуссерля, Шюца та Гарфінкеля. У роботі вперше системно проаналізовано шляхи конституювання соціальної реальності від концеції Гуссерля через філософію Шюца до етнометодології Гарфінкеля. В результаті сформовано характеристики соціальної реальності у феноменологічному та етнометодологічному вченнях. Також уперше демонструється історизм та трансформація розуміння соціальної реальності від “життєвого світу” у феноменології до “практичного мислення” у етнометодології. Спираючись на дослідження українських та закордонних науковців та опрацьовані першоджерела, авторка пропонує висновки щодо характеристик соціальної реальності у вказаних вченнях. Теоретичне значення дослідження полягає у подальшому розвиткові наукової думки щодо феноменології, етнометодології, а також принципового для них розуміння соціальної реальності. Практичне значення дослідження відбивається у можливості застосування у практичній діяльності вироблених ознак соціальної реальності та її конституювання.

The article reveals the institutional and organizational dimensions of the legitimacy of public power.In the context of the Weberian tradition of understanding the legitimacy of order, it is determined that ensuring the legitimacy of individual political actors – individuals and organizations – is impossible without the legitimacy of the conventional and legal order. It is noted that not only the distinction between institutions and organizations, but also the refusal to reduce the whole organizational diversity of the “state” to a single actor is of utmost importance for ensuring the legitimacy of public power.It is emphasized that democratic rules of the political game should not just be declared by individual political players, but be recognized by the majority of citizens as at the level of convictions, and be implemented at the levels of daily life and political activity. This means that the social convention on the implementation of democratic institutions should become legitimate for all social activities and social relations. Using the Weberian category of “octroying”, another legitimate way of establishing a new order for the post-authoritarian regimes is demonstrated. It is noted that artificially established institutions (the rules of the game that operate in the societies of consolidated democracy) are often not effective in the post-Soviet space and do not always contribute to the legitimacy of power. At the same time, the “constitutionalization” of the political process, even if it takes place through a vote in the parliament or is passed in a referendum, does not ensure the automatic establishment of democracy and legitimacy of public power.Based on the distinction of institutions and organizations (D. North), there are shortcomings in both electoral democracy and the octroying of the legal order in terms of the theory of legitimacy. It is determined that one of the main tasks for post-Soviet societies is to establish the legitimacy of the democratic order, without which the transition from the electoral democracy to the consolidated one cannot be completed.The necessity of simultaneous institutional and organizational political transformations to ensure the legitimacy of the social order and public power under conditions of democratization in Ukraine is substantiated., У статті досліджуються інституційний та організаційний виміри легітимності публічної влади.У контексті веберіанської традиції розуміння легітимності порядку визначено, що забезпечення легітимності окремих політичних акторів – індивідів та організацій – неможливе без легітимності конвенціонального та правового порядку. Зазначено, що для забезпечення легітимності публічної влади вкрай важливим стає не тільки розрізнення інститутів та організацій, а й відмова від зведення усього організаційного різноманіття «держави» до єдиного актора.Акцентовано, що демократичні правила політичної гри мають не просто декларуватись окремими політичними гравцями, а й бути визнані більшістю громадян як на рівні переконань, так і реалізовуватись на рівнях повсякденного життя та політичної активності. Це означає, що суспільна кон- венція щодо впровадження демократичних інститутів має стати легітимною для усіх соціальних дій та соціальних відношень. Використовуючи веберіанську категорію «октроїрування», продемонстровано інший легітимний шлях встановлення нового порядку для поставторитарних режимів. Відзна- чено, що штучно встановлені інститути (правила гри, які діють у суспільствах консолідованої демократії) часто не є ефективними на пострадянському просторі та не завжди сприяють легітимності влади. При цьому «конституціоналізація» політичного процесу, навіть якщо вона відбувається шляхом голосування у парламенті або приймається на референдумі, не забезпечує встановлення автоматичної демократії та легітимності публічної влади.Виходячи із розмежування інститутів та організацій (Д. Норт), відзначено недоліки як електоральної демократії, так і октроїрування правового порядку з погляду теорії легітимності. Визначено, що одним із головних завдань для пострадянських суспільств виступає встановлення легітимності демократичного порядку, без забезпечення якого неможливе завершення переходу від електоральної до консолідованої демократії.Обґрунтовано необхідність одночасних інституційних та організаційних політичних трансформацій для забезпечення легітимності соціального порядку та публічної влади в умовах демократизації в Україні.

Proved that in the presence of the ground for nondemocratic transformations in political system intensified tendencies to differentiation rules of informal (institualized) order and functioning of formal (institutionalized) structures. A positive value of local plurality as important and even necessary part of the social order foundations is transformed into a negative role of fragmentation macropolitical order of public authorities, which segments power relations to the complex of microorders, in fact, semi-legal authority. Substantiated that the use of negative social capital promote the integration of «inner circle» of political players which interested in an advantageous result for them and disorganization of management official institutions within the national policy. Thus, with great certainty it is possible to speak about the presence in nondemocratic political regime of, at first sight, nonobvious benefits for ruling mechanism of the existence and functioning of informal, beyond the institutional, political order as a phenomenon of political reality. Politicians, effectively not fulfilling theirs part of the social contract with the people, try not to let the final break of this symbolic agreement at present and so through a variety of resources destabilize the consolidation of civil society. That can be manifested, for example, in the construction of such life circumstances (artificially or naturally), under which a person is compelled to resort to illegal methods of problem solving, then directly or indirectly may reproach her to minimize all attempts to fight against unjust government.

У статті досліджуються інституційний та організаційний виміри легітимності публічної влади. У контексті веберіанської традиції розуміння легітимності порядку визначено, що забезпечення легітимності окремих політичних акторів – індивідів та організацій – неможливе без легітимності конвенціонального та правового порядку. Зазначено, що для забезпечення легітимності публічної влади вкрай важливим стає не тільки розрізнення інститутів та організацій, а й відмова від зведення усього організаційного різноманіття «держави» до єдиного актора. Акцентовано, що демократичні правила політичної гри мають не просто декларуватись окремими політичними гравцями, а й бути визнані більшістю громадян як на рівні переконань, так і реалізовуватись на рівнях повсякденного життя та політичної активності. Це означає, що суспільна конвенція щодо впровадження демократичних інститутів має стати легітимною для усіх соціальних дій та соціальних відношень. Використовуючи веберіанську категорію «октроїрування», продемонстровано інший легітимний шлях встановлення нового порядку для поставторитарних режимів. Відзначено, що штучно встановлені інститути (правила гри, які діють у суспільствах консолідованої демократії) часто не є ефективними на пострадянському просторі та не завжди сприяють легітимності влади. При цьому «конституціоналізація» політичного процесу, навіть якщо вона відбувається шляхом голосування у парламенті або приймається на референдумі, не забезпечує встановлення автоматичної демократії та легітимності публічної влади. Виходячи із розмежування інститутів та організацій (Д. Норт), відзначено недоліки як електоральної демократії, так і октроїрування правового порядку з погляду теорії легітимності. Визначено, що одним із головних завдань для пострадянських суспільств виступає встановлення легітимності демократичного порядку, без забезпечення якого неможливе завершення переходу від електоральної до консолідованої демократії. Обґрунтовано необхідність одночасних інституційних та організаційних політичних трансформацій для забезпечення легітимності соціального порядку та публічної влади в умовах демократизації в Україні. The article reveals the institutional and organizational dimensions of the legitimacy of public power. In the context of the Weberian tradition of understanding the legitimacy of order, it is determined that ensuring the legitimacy of individual political actors – individuals and organizations – is impossible without the legitimacy of the conventional and legal order. It is noted that not only the distinction between institutions and organizations, but also the refusal to reduce the whole organizational diversity of the “state” to a single actor is of utmost importance for ensuring the legitimacy of public power. It is emphasized that democratic rules of the political game should not just be declared by individual political players, but be recognized by the majority of citizens as at the level of convictions, and be implemented at the levels of daily life and political activity. This means that the social convention on the implementation of democratic institutions should become legitimate for all social activities and social relations. Using the Weberian category of “octroying”, another legitimate way of establishing a new order for the post-authoritarian regimes is demonstrated. It is noted that artificially established institutions (the rules of the game that operate in the societies of consolidated democracy) are often not effective in the post-Soviet space and do not always contribute to the legitimacy of power. At the same time, the “constitutionalization” of the political process, even if it takes place through a vote in the parliament or is passed in a referendum, does not ensure the automatic establishment of democracy and legitimacy of public power. Based on the distinction of institutions and organizations (D. North), there are shortcomings in both electoral democracy and the octroying of the legal order in terms of the theory of legitimacy. It is determined that one of the main tasks for post-Soviet societies is to establish the legitimacy of the democratic order, without which the transition from the electoral democracy to the consolidated one cannot be completed. The necessity of simultaneous institutional and organizational political transformations to ensure the legitimacy of the social order and public power under conditions of democratization in Ukraine is substantiated.

У статті доведено, що в релігії через визнання й своєрідне витлумачення іншої реальності (якою вона є реальною для послідов-ників того чи іншого віровизнання) – Бог, Абсолют, Вищі Сили, перевтілення та ін. – світ постає прийнятним, а соціальне життя – виправданим. У такій якості релігія ‒ один зі способів упорядкування суспільного життя. Обґрунтовано думку, що релігія як соціальний інститут є сукупністю своєрідних норм і цінностей, у яких утілено значущість певних зразків поведінки як для окремого індивіда, так і для суспільної системи, а отже, його вимоги є важливими, суттєвими для абсолютної більшості представників взаємодії певної суспільної системи. Оскільки релігійні символи належать до макрорівня соціального життя, то інститут релігії «працює» на соцієтальному рівні й «відповідає» за ті цінності та ритуали, за допомогою яких у суспільстві підтримуються солідарність і згода. Оскільки функціонування релігії, як і інших соціальних інститутів, пов’язане з цінностями, нормами, ритуалами, символами тощо, то вона має культурний зміст. It is proved that in religion through recognition and specific interpretation of another reality (which it is for the followers of a particular religion) – God, the Absolute, the Supreme Powers, reincarnation, etc. – the world appears as acceptable and social life – as justified. So, religion is one the ways of social life ordering. It is justified that religion as a social institute is a complex of specific norms and values, in which the significance of certain patterns of behavior for both individual and social systems is embodied. So the requirements of that social institute are important and essential for the absolute majority of the representatives of the interaction of a particular social system. Religious symbols belong to the macro level of social life, which means that the institute of religion «functions» on the societal level and is «responsible» for those values and rituals, with the help of which solidarity and agreement are maintained in the society. As the functioning of the religion as well as the other social institutes is related to the values, norms, rituals, symbols, and so on, it has a cultural content.

Статтю присвячено аналізу взаємовпливів та взаємозв’язків між мораллю і правом як основними регуляторами життєдіяльності особистості, соціуму й держави з точки зору теорії справедливості та вільного вибору людини, поєднаного з необхідністю забезпечити соціальний порядок і правопорядок. This article analyzes the interaction and the relationship between morality and law as key regulators of life the individual, society and the state from the point of view of justice and the free choice of the individual, as they relate to the need to ensure social order and the rule of law.