Search

This article explores the vital issue of obtaining actionable operational and investigative information by law enforcement operatives to combat crimes committed by youth under the conditions of martial law. The study examines the challenges faced in implementing operational and investigative measures during wartime and outlines strategies to address these difficulties. Particular attention is given to the need for adapting operational approaches to wartime realities and strengthening coordination among operational units in combating youth crime. The authors analyze the specific dynamics of the operational environment that have emerged as a result of military actions. The article highlights the necessity of conducting systematic assessments of the operational situation, including the analysis and forecasting of crime trends within service areas. This enables the development and implementation of targeted operational and investigative measures to counteract youth crime effectively. Timely identification of new threats, both internal and external, is critical for adjusting operational tactics to martial law conditions. The study examines key methods for obtaining operationally significant information, such as confidential informants, undercover operations, strategic operational combinations, and advanced technical measures. It identifies problematic aspects of operational and investigative activities under martial law and proposes methods to overcome these challenges. The authors stress the importance of establishing robust interagency cooperation among law enforcement agencies and other relevant entities. The timely exchange of information and coordinated operational-preventive actions are essential for preventing and solving youth crimes. The article also discusses contentious issues in the field and offers recommendations for improving operational practices. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article, based on current legislation, examines the formal grounds of jurisdiction in administrative proceedings. The object of the study is the set of administrative procedural legal relations that arise in relation to the competent court. The subject is the regularities of the emergence and development of administrative procedural legal relations regarding the jurisdiction of a legal case, which is caused by a dispute in the field of public administration. The methodology of the article is built on the basis of objectivity and systematicity of scientific analysis, which are based on general scientific and private scientific methods of cognition: dialectical, historical, formal-logical, comparative-legal, structuralsystemic and other methods of scientific research. The incompleteness and inconsistency of legal norms regulating one of the conditions for the implementation of the right to judicial protection - the issue of jurisdiction, practically create obstacles to the application of legal means of implementing this right. It is noted that the effectiveness of the functioning of the judicial system depends on the constructive resolution of controversial issues of jurisdiction at the legislative level, since the algorithm for determining the competent court is directly related to the balanced distribution of the burden on the judicial authorities and the implementation of the principle of accessibility of justice. Spheres of action of the institution of jurisdiction in administrative proceedings: vector, subject, territorial. Different subject jurisdiction of cases should assume a different procedure for consideration, since an error in jurisdiction actually entails the error of the entire procedural form. The concept of civil jurisdiction is determined not only around cases assigned by law to consideration in the first instance of a particular court, but by the scope of the rights and obligations of a particular court to consider and resolve the case, as well as the obligation of the parties to submit to the activities of the court that accepted the case for its proceedings. Otherwise, its content regarding jurisdiction cannot be fully disclosed. An essential feature of jurisdiction is the delimitation of competence between courts of first instance regarding the consideration and resolution of a specific administrative case. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article is devoted to the study of the regulation of referral of criminal proceedings from one court to the United States of America, namely under federal legislation and the legislation of individual states. Thus, the article refers to certain provisions of the Federal Rules of Criminal Procedure (Judiciary) of the United States of America. The judicial practice of district and appellate courts on the specified issue was analyzed and attention was drawn to the most significant court cases that reveal the peculiarities of the use of the institution of referral of criminal proceedings in individual states. The issue of the influence of publicizing the case in the mass media on the resolution of the case by the jury and the influence of public opinion on sentencing and finding the accused guilty of a criminal offense was considered. It was concluded that the court may agree to a change of jurisdiction when the case becomes widely publicized among the residents of the district and may affect the objectivity of the jury or the nature and purpose of the committed criminal offense makes the case sensational, or for the convenience of conducting the trial, or when the accused is a well-known person to the residents of the district, or the judge harbors prejudices about the defendant, the details of the crime or other factors. Also, special attention is paid to ethical issues that arise in the process of referral. For example, how US judges should deal with bias or how they can guarantee the objectivity of judicial proceedings in conditions of public pressure and resonance. In addition, the work of scientists and practitioners on the described topic is highlighted. Thus, in the analyzed works, it is shown that motions to change the venue of proceedings are effectively satisfied even in the most high-profile cases, and in some cases, a change of venue may actually lead to a trial more favorable to the accused district than in the district where the criminal offense is likely to have occurred due to the social characteristics of such district. In general, the article can be an important contribution to understanding how important is the balance between the right to a fair trial and the influence of society on the judicial system. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Themis procedural decisions have a huge impact on legal practice. Scientists, professors of law faculties, investigators, lawyers, prosecutors, judges, participants in criminal proceedings and society in general should have access to court decisions within the framework of the principle of publicity and openness of judicial proceedings (Clause 20, Part 1, Article 7, Article 27 of the Criminal Procedure Code). In this direction, two trends are present in modem conditions: the increase in the number of documents and the digitization of documents. The openness of judicial practice is slowly moving from a paper form to a digital form. Taking into account this dynamic, the importance of studying information and analytical tools for the court decisions analysis made in criminal proceedings is increasing. An overview of these tools became the purpose of this publication. It is emphasized that the analysis of judicial practice data makes it possible to evaluate not only the functioning of separate legal norms and institutions of substantive and procedural law, but also to consider the activity of the justice system in a broader context from the point of view of system-creating potential, the lever for the implementation of the rule of law and the approval of the model of due legal procedure, implementation of international standards and legal policy in the state. The article discusses digital platforms: «Unified State Register of Court Decisions», «Base of Legal Positions of the Supreme Court», «Analysis of Judicial Practice», «Court Statistics», HUDOC, «Protection of State Interests in the European Court». Special attention is paid to the web application «Combating crime in Ukraine: infographics», as well as open databases of judicial practice in Belgium, Great Britain, Spain, Lithuania and Germany. The study confirmed the pluralism of information and analytical tools for judicial practice research. Information and analytical resources are important for educational and scientific purposes, for sharing experience in the practical field, for identifying problems and for developing unified approaches to their solution, as well as for making strategic decisions regarding the reform of the justice system in Ukraine. The national database of the Unified State Register of Court Decisions in terms of informativeness and interface is no worse than foreign counterparts, although there are obvious directions for improving the functionality of the system taking into account modem challenges and needs. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The subject matter of this article is the analysis of the procedure for imposing and lifting the seizure of property in criminal proceedings, which is considered with due regard to the current provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine. Although the issue of seizure of property is given quite a lot of attention in the national doctrine of criminal procedure law, the author in the course of the analysis highlights the currently controversial provisions relating to the regulation of the procedure for imposing and revoking the seizure of property in criminal proceedings and analyzes the court's conclusions regarding the interpretation of problematic issues in the course of law enforcement, and examines the general approaches to seizure of property in criminal proceedings through the prism of the European Court of Human Rights (hereinafter - ECHR) case law. Among other things, the author examines the issues related to the procedural powers of special subjects of criminal proceedings (Director of the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine/deputy Director, Director of the Bureau of Economic Security of Ukraine/deputy Director) in specific cases determined by the criminal procedure law. At the same time, the author demonstrates that there are gaps in the current version of the Criminal Procedure Law in terms of regulating the powers of special subjects of criminal proceedings with regard to preliminary seizure of property without a court order, and also proposes amendments to the relevant article of the CPC of Ukraine with a view to bringing the provisions of the law in line with the general principles and purpose of criminal proceedings. Particular emphasis is placed on the issues related to the imposition and cancellation of seizure of property of a third party whose property is being considered in criminal proceedings, the status of which is regulated by Article 642 of the CPC of Ukraine. The author proposes amendments and additions to the Criminal Procedure Code of Ukraine aimed at improving the procedures for seizure of property and ensuring the rights and legitimate interests of persons who do not have status in criminal proceedings and whose property becomes subject to seizure during the pre-trial investigation. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article focuses attention on individual provisions of the implementation of the principle of competition in criminal proceedings. The article considers some debatable issues regarding the possibilities and means of collecting and presenting evidence by a lawyer at a pre-trial investigation. The lawyer’s function of gathering and presenting evidence to the investigator, prosecutor, and investigating judge stems from the principle of competition between the prosecution and the defense, which ensures a balance of interests and a fair decision in court. The content and features of the capabilities and means of the defense in collecting and providing evidence in accordance with the current Criminal Procedure of Ukraine are indicated. The tasks and functions of the prosecution and defense parties are compared. The lawyer’s actions, which are directly aimed at collecting and presenting evidence, and those that have an indirect direction of actions to obtain evidentiary information are distinguished and analyzed. Attention is drawn to the problematic issues that arise during the lawyer’s collection of evidence and their submission to the prosecution, in particular, the lawyer’s right to independently decide on the timing and expediency of providing the prosecution with access to documents and physical evidence that he must use in court. Separate tactical methods of defense of the suspect, the accused during the implementation of the lawyer’s activity at the pre-trial investigation are analyzed. An opinion was expressed about the need for a clearer and more specific wording in the law of actions of the defense side, aimed at gathering and presenting evidence, and guarantees of ensuring their implementation in the practical activities of the lawyer, investigator, prosecutor, court. It is proposed to formalize the course and results of the collection and presentation of evidence - the lawyer’s investigation, as well as the lawyer’s actions to ensure compliance with the rights, freedoms and legitimate interests of the suspect, the accused in the form of a lawyer’s proceeding, which ends with a conclusion, which is submitted to the court at the same time as the indictment. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

В статье представлен обзор международной научно-практической конференции «Проблемы юридической казуистики: исторические, философские, психологические и юридические аспекты исследования»

The scientific article is dedicated to characterizing the role of the Commissioner for the European Court of Human Rights (ECHR) in the public administration system in the sphere of justice in Ukraine. It is emphasized that the Commissioner for the ECHR is formally defined as an official of the Ministry of Justice of Ukraine, and the position is characterized by features of both political and administrative posts (civil service positions). It is highlighted that the Commissioner for the ECHR performs tasks and functions in interaction with the ECHR and the Committee of Ministers of the Council of Europe, as well as with domestic bodies, local government bodies, enterprises, institutions, organizations, and others. The tasks and functions of the Commissioner for the ECHR are proposed to be classified based on several criteria, such as the content of activities (representative, coordination-executive, informational, etc.); subjects with whom relations are carried out (those performed in interaction with foreign and domestic entities); the level of the management system at which they are implemented (those performed at the central and regional levels), etc. The activities of the Commissioner for the ECHR are supported by an institutional system within the apparatus of the Ministry of Justice of Ukraine and its interregional administrations, and in relations with the ECHR and the Committee of Ministers of the Council of Europe, receive assistance from the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine through the Permanent Representation of Ukraine to the Council of Europe. The Commissioner for the ECHR is represented both at the central level of the public administration system in the sphere of justice (the Commissioner for the ECHR as an official of the Ministry of Justice of Ukraine and the Secretariat of the Commissioner for the ECHR at the department level of the Ministry of Justice of Ukraine) and at the regional level (representatives of the Commissioner for the ECHR and regional departments of the Secretariat of the Commissioner for the ECHR at the respective interregional administrations of the Ministry of Justice of Ukraine). [ABSTRACT FROM AUTHOR]

This article is devoted to the general theoretical analysis of the legal nature of such a legal phenomenon as the postponement of execution, modification, or establishment of the method and procedure of executing a decision in civil proceedings, viewed through the lens of proposed doctrinal definitions of this cross-sectoral legal institute. It is determined that in modern civil proceedings, issues of postponement and installment of execution, modification, or establishment of the method and procedure of executing court decisions are among the aspects that determine the effectiveness and fairness of justice. Attention is drawn to the fact that, under certain circumstances, postponement of execution, modification, or establishment of the method and procedure of executing a decision is more justified and rational during the execution of a court decision. It is precisely these measures-postponement, installment of execution, modification, or establishment of the method and procedure of execution-that allow for balancing the interests of all participants in the enforcement proceedings, as well as creating the possibility for the actual execution of the court decision in the future. The article examines scientific positions regarding the legal definition of such concepts as postponement and installment of execution, modification of the method of executing court decisions, and modification of the procedure for their execution. Based on the analysis, it is concluded that postponement, installment of execution, modification, or establishment of the method and procedure of execution are primarily aimed at ensuring the timely, complete, and impartial execution of a decision, and thereby, the actual restoration of violated rights, freedoms, and interests of individuals. Consequently, by their legal nature, these measures are more about balancing the interests of the parties in enforcement proceedings, with the aim of ensuring the full execution of the court decision and achieving the ultimate goal of judicial protection-the restoration of the violated right. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article describes the internal mechanisms for resolving labour disputes between staff and administration within african international intergovernmental organisations, such as: African Union, Southern African Development Community, Economic Community of West African States. It is indicated that within the African Union there are informal and formal stages of dispute resolution -- an appeal for review to the chairperson or competent authority of any other body and an appeal to the Administrative Tribunal. It is noted that the Administrative Tribunal is competent to consider applications for violations of the Staff Rules and Regulations; non-observance of contracts of employment and any other acts of employment; and, in certain cases, complaints about disciplinary sanctions. It is emphasised that the feature of protection of labour rights of the African Union staff is the provision enshrined in the Staff Rules and Regulations, according to which a staff member may, under certain circumstances, appeal to the African Court of Justice and Human Rights. It is stated that the Southern African Development Community Administrative Tribunal has jurisdiction to hear and resolve labour disputes between the Community Secretariat and any of its institutions. The Tribunal has two levels: First Instance and Appeal Board. It is noted that the system of internal labour dispute resolution of the Economic Community of West African States provides for the submission of an application for review, hierarchical recourse, and referral of the case to the Committee for Conciliation of Staff and Dispute Resolution. An Inter-Institutional Appeals Committee is established to deal with disciplinary appeals in relation to the application of the Staff Regulations, to which employees or their next of kin can apply. It is stated that the staff of any institution may apply to the Court of Justice of the Community after the staff member has exhausted all appeal procedures available to the official under the ECOWAS Staff Rules and Regulations. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

In the article, the author notes that the introduction of modern approaches to the legal regulation of the judicial control mechanism into the Criminal Procedure Code of Ukraine of 2012 was one of the right ways to realize the right to a fair trial. It is noted that judicial control, along with other mechanisms of criminal procedure, also ensures the implementation of the rule of law, a qualitatively new approach to understanding the rights and freedoms of a person in criminal proceedings, and a humanistic approach to criminal proceedings. The author also notes that both practitioners and scholars have repeatedly addressed the issues of the concept of judicial control, its features, and correlation with other categories and concepts. And the research by comparing the concept of «judicial control» with the concepts of «justice» and «judicial defense» will make it possible to establish new features of judicial control in criminal proceedings in Ukraine. That is why the author set as the purpose of the study to establish the correlation between the concept of «judicial control» and the concepts of «justice» and «judicial defense» in the criminal procedure of Ukraine. The article analyzes the works of Ukrainian scholars who reveal both the above concepts and their correlation, and also uses the decision of the Constitutional Court of Ukraine. The study concludes that judicial protection is an effective mechanism for guaranteeing rights and freedoms in criminal proceedings, and judicial control is a way of judicial protection. In the author's opinion, it should be borne in mind that such control is exercised not only during the pre-trial investigation, but also during the judicial stages of criminal proceedings. The author concludes that justice and judicial control are separate functions in criminal proceedings. Their differences are related to the stages of criminal proceedings and their purpose and form of implementation. The subjective composition of the realization of justice and judicial control is not always different. Thus, in the case provided for in Part 3 of Article 309 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, a judge will exercise judicial control over non-appealable rulings of the investigating judge, as well as justice in the same criminal proceedings. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

In this article submitted for publication, the authors analyze and study the issues related to the provision of quality and timely free legal aid under martial law. The methodological basis of the study is a system of general scientific methods that provide an objective analysis and evaluation of the subject under study. The authors believe that it is now necessary to popularize free legal aid more, not only in the media, but also to attract the attention of public organizations and charitable foundations, in particular those engaged in providing assistance to internally displaced persons, since they understand better than anyone how difficult it is to live and work under martial law. In our opinion, it is advisable to revise the Law of Ukraine «On Free Legal Aid» and pay attention to the communities and regions located near the front line, because people living in such areas need much more support and attention from the state. The authors also emphasize that young people should be involved in the work of free primary and secondary care centers, and internship programs should be organized so that people really trust free aid and understand that free aid does not mean low-quality. We also consider it appropriate to note that the crucial issue of providing quality and timely assistance, in terms of free aid, has become even more urgent and painful for a significant number of our citizens under martial law. The problems of physical impossibility not only to receive legal aid, but also to access justice have been added to the existing problems. This problem has been exacerbated by the temporary occupation of the territories, the destruction of court buildings and the relocation of courts and law enforcement agencies to other regions. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article examines access to justice as an element of the rule of law in a modern democratic state. The issue of securing access to justice in the legislative practice of countries is detailed. Practice is analyzed, where access to justice is considered as an opportunity for any interested person to go to court without hindrance and participate in the legal process at all its stages. At the same time, it is emphasized that such access implies access to national and international justice systems. This significantly contributes to a person’s ability to defend himself against encroachments on his rights, compensation for damage caused by offenses and self-defense in criminal proceedings. It is proven that access to justice is increasingly included in the international and national practice of states and begins to occupy an important place in the organization and functioning of the judiciary. It is noted that today the concept of access to justice does not have a unified approach to its understanding in the circles of the scientific community. The development of this issue continues for a considerable period of time. Long-standing discussions give reasons to testify that access to justice is an extremely broad concept that can be distinguished as a separate concept, principle or right. It is emphasized that in this context it is extremely important to emphasize the mechanisms of human rights protection, that is, its application to those categories of the population that do not have the opportunity and resources to go to court. In view of this, it is extremely important to apply the principle of equality before the court in practice. This will make it possible to ensure equal access to the trial for all participants in the process. The international experience of access to justice and its generalization in legal practice is analyzed. It is noted that international law has singled out an important component of access to justice, which is the right to access international mechanisms for ensuring the protection of human rights. It is emphasized that the justice system can use the norms of international law, including anti-discrimination norms. The key in this process is ensuring access to justice, which is an important basis for the conclusion of international treaties and the effective functioning of international human rights organizations. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Background: Law is a key regulator of social relations. Its systemic nature is fundamental for proper, clear and comprehensive regulation of legal relations. As an integral system, law has its own logic, structure, order and purpose. This purpose is to properly regulate social relations, ensure law and order, and qualitatively and consistently satisfy the rights, obligations and interests of participants in legal relations. However, legal regulation is not without its flaws. One major issue of legal regulation is gaps in the law, where certain social relations lack proper legal regulation due to a lack of specific legislative or legal approaches. Other flaws include conflicts between laws, legislative gaps, qualified silence of the legislator, "darkness" of legal norms, and a "seeming" need for legal regulation and other legal phenomena similar in nature. This article addresses how judges resolve conflicts of law in the course of judicial proceedings, namely the construction of a mechanism to resolve conflicts within national legislation to ensure the right to a fair trial. This issue is of particular importance in the context of the war in Ukraine because, unlike in the relatively stable judicial practice of resolving disputes that arise in a society where there is no war, today, the courts now face unprecedented cases, such as those involving military medical commissions decisions, financial support of military personnel, and new wartime criminal prosecution. Additionally, judges must navigate the procedural norms for the administration of justice in wartime, which are changing rapidly. The study identifies specific cases of conflict in law, particularly in issues related to mobilisation. It highlights how inconsistencies in current legislation and the lack of uniform approaches to overcoming them often prevent citizens from exercising their rights. This situation directly contradicts the Sustainable Development Goals in terms of building peaceful and inclusive societies for sustainable development, ensuring access to justice for all, and building effective, accountable, and inclusive institutions at all levels. The authors of the article highlight the growing importance of legal principles in resolving conflicts within the law. Foundational concepts like the rule of law, legal certainty, and legality are recognised grounds for judicial decision-making. Accordingly, this allows courts to interpret conflicts in specific areas of legislation - such as tax legislation in favour of the taxpayer, child rights in favour of children, and labour law in favour of employees. Consequently, similar claims may be resolved differently depending on their subject matter. To support this analysis, the authors analysed 150 decisions of Ukrainian judges, studied the concept of conflicts, formulated a refined definition, assessed the role of judicial law-making in resolving legal conflicts, and developed a mechanism for addressing conflicts in law by judges. Methods: The authors employed a general dialectical analysis approach grounded in the doctrine of society and thinking, along with the historical method, to analyse the development of legal norms and institutions in different historical periods. This approach provides insights into their origins, evolution and impact on the modern legal system. Methods of analysis and synthesis of information were also utilised. To support the authors' conclusions, relevant empirical information, including court decisions from the Unified State Register of Court Decisions, were referenced. A total of 150 court decisions containing collisions from 2015 to 2024 were analysed, 22 of which were cited in this article. Results and Conclusions: Conflicts in law are defined as subjectively caused phenomena involving the confrontation of several norms or their totality, resulting in the inability to apply legal norms effectively, clearly, and consistently to regulate social relations. A definition of conflicts in law from a judicial perspective is also proposed: they are contradictions within legal regulation, a negative legal phenomenon that a judge, with the authority vested in them, must resolve in a manner that upholds fundamental principles of law during the administration of justice. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article examines electronic evidence in the context of the principles of civil procedural law. The goal is the formation of a conceptual basis for the use of information technologies in civil proceedings in relation to the principles of civil proceedings in their systemic understanding, which will take into account the interrelationship and impact of one change on another change. This will ensure the rational use of information technologies, preserving the basic principles of civil justice. The object is the legal relations that arise between the court and other participants in the process, related to the implementation of the principles of civil justice when using information technologies to resolve civil cases. The subject was civil procedural legal relations in the context of implementing the principles of civil procedural law when using information technologies in the civil process. The adaptation of the civil process to the use of information technologies is manifested in the presence of program and framework provisions that exist at the state and international level in accordance with the regulatory framework of the European integration of Ukraine. It is indicated that the electronic proof should not necessarily be issued in documentary form. Electronic evidence should be distinguished as an independent type of evidence due to its specific features. The criteria for the admissibility of electronic evidence must be determined in terms of specificity in accordance with the existing evidence criteria. A positive example of the regulation of electronic evidence is the Guidelines of the Committee of Ministers of the Council of Europe on online dispute resolution mechanisms in civil and administrative proceedings, adopted in 2019, which establish legal norms regarding electronic evidence and ensure the most optimal version of use in the civil process. The principles of competitiveness, dispositive, transparency, independence, and availability of electronic evidence were considered. It is noted that, taking into account the systemic nature of the principles of the civil process, in addition to the ones mentioned above, other principles would undergo some transformation. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article examines the process of formation and operation of the State Senate of the Ukrainian State in 1918 on the basis of archival materials. It is noted that at the initial stage of its activity, the highest judicial body of the Ukrainian State was the General Court, which was established during the period of the Central Rada. P. Skoropadskyi questioned the expediency of establishing the General Court and subsequently passed a law establishing the State Senate as the highest court in the judicial system of the Ukrainian State. The scope of the State Senate's competence and the procedure for proceedings were largely regulated by the legislation of the former Russian Empire. The highest judicial body consisted of senators and the President of the Senate. The State Senate was divided into administrative, civil and criminal general courts. The law established qualification requirements for candidates for the position of senator, including a law degree and at least 15 years of work experience. Senators were prohibited from holding positions in the executive branch, but in practice there were cases of combining positions. They were allowed to engage in teaching activities. All senators and presidents of general courts were appointed by order of P. Skopopadskyi on the proposal of the Minister of Justice. If a criminal case was initiated against a senator, he was temporarily suspended from performing his duties. It was found that a significant number of former judges of the General Court were appointed to the State Senate. In general, the highest judicial body is staffed by qualified professionals. The language of official business documents in the State Senate was both Russian and Ukrainian. In some cases, office work was conducted in both languages in parallel. Sometimes only Russian was used. To ensure the successful functioning of the State Senate, the staff of the chancellery was approved. All documents of the State Senate were duly registered. The structure of the offices of the general courts was determined by temporary instructions approved by the prosecutors of the respective courts. Based on the analysis of archival materials, the author establishes the number of criminal, civil and administrative cases which were submitted to the State Senate and which were resolved. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article is devoted to the study of the protection of the rights of foreign investors during the state of war in Ukraine. The author focuses on the fact that this topic is currently relevant due to the fact that the reconstruction of Ukraine will become necessary. The war caused the outflow of foreign investments from our country. In addition, corruption, pressure from the authorities, and unfair justice are the reasons why foreign investors leave Ukraine. Every investor aspires to work in a state where law and justice reign, so Ukraine, which aspires to membership in the European Union, should create just such a state. Therefore, its primary task is to create a favorable business climate for foreign investors to carry out their activities. Current Ukrainian legislation guarantees compensation and indemnification of losses to a foreign investor, guarantees are also provided in case of termination of investment activity; state guarantees for the protection of foreign investments are defined. In accordance with the Law of Ukraine «On State Support of Investment Projects with Significant Investments in Ukraine», the state provides support to large investment projects. In connection with the introduction of the state of war in Ukraine in 2024, the Law of Ukraine on the insurance of investments against war risks entered into force. The Cabinet of Ministers of Ukraine established a credit agency that provides investment insurance. Although the war made Ukraine unattractive to foreign investors, the authorities are taking all possible measures to improve the country's investment climate. The author draws attention to the need to study and transpose the experience of successful countries in this regard. For example, Australia offers quite good conditions to foreign investors - consistent economic growth, highly qualified labor force, strategic location, efficient administration and judicial system, and good infrastructure. Mexico is also attractive to foreign investors, the «Invest in Mexico» business center has been created to assist investors. The war is an accelerant for positive changes in the state, and after its end, the reconstruction of Ukraine is an important task, therefore the efforts of all branches of government should be directed at overcoming all obstacles to the effective work of foreign investors in our state. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

У статті на основі архівних матеріалів дослі­джено процес утворення та діяльності Держав­ного Сенату Української держави у 1918 році. Зазначається, що на початковому етапі діяль­ності, найвищим судовим органом Української держави був Генеральний Суд, який утворений в період Центральної Ради. Доцільність створення Генерального Суду П. Скоропадським була поставлена під сумнів і згодом прийнято закон, згідно з яким створено Державний Сенат як найвищий суд в системі су­доустрою Української держави. Сфера компетенції Державного Сенату, поря­док провадження у справах, в значній мірі регу­лювались законодавством колишньої Російської імперії. До складу найвищого судового органу входили сенатори і президент Сенату. Держав­ний Сенат поділявся на адміністративний, ци­вільний та карний генеральні суди. Законом встановлено кваліфікаційні вимоги для кандидатів на посаду сенатора, серед яких наявність юридичної освіти та стажу роботи не менше 15 років. Сенаторам заборонялось обій­мати посади в органах виконавчої влади, про­те на практиці мали місце випадки суміщення посад. Дозволялось займатись викладацькою діяльностю. Всіх сенаторів і голів генеральних судів при­значавсвоїм наказом П. Скопопадський за по­даннямміністра юстиції. В разі порушення про­ти сенатора кримінальної справи, він тимчасово усувався від виконання своїх обов’язків. З’ясовано, що до складу Державного Сенату призначено значну кількість колишніх суддів Ге­нерального Суду. В цілому найвищий судовий ор­ган укомплектовано кваліфікованими фахівцями. Мовою офіційних ділових документів в Дер­жавному Сенаті була як російська, так і українська. В деяких випадках діловодство велось па­ралельно на обох мовах. Інколи використовува­лась виключно російська. Для успішного функціонування Державно­го Сенату затверджено штат службовців кан­целярій. Вся документація Державного Сенату відповідним чином реєструвалась. Структура канцелярій генеральних судів визначалась тим­часовими інструкціями, затвердженими проку­рорами відповідних судів. На основі аналізу архівних матеріалів вста­новленокількість кримінальних, цивільних та адміністративних справ, які надійшли на роз­гляд Державного Сенату і які були вирішені.

The presented article is made within the scope of the research subject of the science of the criminal process. It highlights the problematic issues of determining the content and mechanism of proper implementation of the principle of equality before the law and the court in criminal proceedings. The publication puts forward proposals for improving the conceptual apparatus regarding the issues under consideration and some provisions of the current legislation. The relevance of the publication is due to the need to improve scientific developments devoted to the general principles of criminal proceedings, bringing the provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine into line with the requirements of international legal acts on the problem of combating discrimination. The purpose of preparing the article was to reveal the main issues of the socio-legal content of the principle of equality before the law, defined in Art. 10 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, as well as some relevant issues that are directly related to this. The prerequisites for the formation of this goal were the modern problems that arise during pre-trial investigation and trial in criminal proceedings. The author used general scientific and special methods of scientific knowledge. Thus, from the general scientific methods, in particular, the system-structural method, the method of functional analysis, from the special ones - formallegal, logical-procedural methods, the method of comparative jurisprudence were used. The main legislative norms related to the topic of the publication have been analyzed. The publication proves that the requirements that determine the grounds and procedure for choosing some preventive measures have certain defects that can directly affect the behavior of participants in criminal proceedings, prompting them to violate the principle of equality before the law and the court. It is proposed to enshrine certain provisions in the Criminal Procedure Code of Ukraine, thanks to which it would be possible to avoid violations of individual rights and freedoms. Further scientific research on the selected issue identified the following issues: guarantees of equality of rights and freedoms of citizens, introduction of legal expertise of the CPC of Ukraine and current regulatory and legal acts related to the field of criminal justice, with a view to identifying provisions in them that encourage discriminatory manifestations, normative -legal consolidation of ideas on optimizing the situation of materially indigent participants in criminal proceedings, developing an effective mechanism for bringing to legal responsibility subjects of criminal proceedings for non-compliance with the principle of equality before the law and the court. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

this article is dedicated to the analysis of certain features of the position of the Authorized Person in the Affairs with European Court of Human Rights in the context of the reformation of Ukrainian legislation on public service. It is noted that a necessary condition for the effective organization and execution of public service in Ukraine is the proper differentiation of state positions into political, administrative, judicial, and patronage, as well as a clear distinction of their legal status. It is emphasized that the position of the Authorized Person in the Affairs with European Court of Human Rights in the current legislation of Ukraine is not clearly classified as a state position of a certain type. At the same time, the analysis conducted allows for the assertion that the position of the Authorized Person in the Affairs with European Court of Human Rights simultaneously has features of both political and administrative positions (in particular, positions of the civil service). It is emphasized that such ambiguity can negatively affect the effectiveness of the public service and the development of the institutional system that ensures the representation of Ukraine in the European Court of Human Rights during the consideration of cases concerning violations of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, coordinates the implementation of its decisions, and informs the Committee of Ministers of the Council of Europe about the progress in implementing the decisions of the European Court of Human Rights. In this regard, a conclusion is made about the necessity of clearly classifying the position of the Authorized Person in the Affairs with European Court of Human Rights as a state position of a certain type, which undoubtedly requires developing balanced approaches to regulating the legal status of the Authorized Person in the Affairs with European Court of Human Rights, resolving issues related to the appointment to this position, exercising the powers of the position, and dismissal from the position, etc., which, in turn, necessitates amendments to the laws of Ukraine «On Civil Service» dated 10.12.2015 and «On the Execution of Decisions and Application of the Practice of the European Court of Human Rights» dated 23.02.2006. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

As a result of the research, the author states the following: 1) the traditional approach to judicial proceedings, where the main thing is the definition of «right» and «wrong», is not always able to effectively resolve conflicts and satisfy the interests of the parties; 2) the court in the civil process must be interested in finding a peaceful settlement of the dispute and encouraging the parties to do so; 3) if the court applies forceful resolution of the dispute without attempts to prevent it, this indicates shortcomings in the justice system and failure to fulfill its functions to the full extent; 4) a peaceful settlement of the dispute with the participation of a mediator (conciliator) is indeed more desirable than simply issuing a court decision; 5) the reconciliation of the parties should be considered as a priority goal of court proceedings, and the resolution of the case on the merits - as an additional one, which is resorted to if reconciliation is impossible; 6) the role of the court in conciliation should not be limited to information. At the same time, certain problems of the practical application of the court reconciliation procedure provided for by the Civil Procedure Code of Ukraine in civil proceedings are presented: 1) there is an urgent need for judges to master special communication techniques and mediation skills. This requires systematic training programs for judges and the allocation of time for such training despite the workload in the courts; 2) established stereotypes regarding the role of the court as a dispute resolution body, rather than reconciliation of the parties, really create a psychological barrier to the perception of a settlement procedure with the participation of a judge. It is necessary to more actively promote the ideas of peaceful settlement in society; 3) low awareness of citizens about the benefits of conciliation procedures requires more information and explanatory work on the part of the judicial system and lawyers. The initiative of judges in offering settlement can help; 4) the fears of judges regarding the additional burden due to the settlement procedure are justified. It is necessary to provide appropriate incentives and conditions for its successful application; 5) emphasis on the legal knowledge of the judge as an advantage compared to the mediator is debatable. Psychological preparation and mediation skills are critical for reconciliation. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Процесуальні рішення Феміди мають величезний вплив на юридичну практику. Науковці, викладачі юридичних факультетів, слідчі, адвокати, прокурори, судді, учасники кримінального провадження і загалом суспільство повинно мати доступ до судових рішень у рамках реалізації засади гласності і відкритості судового розгляду (п. 20 ч. 1 ст. 7, ст. 27 КПК). У цьому напрямі в сучасних умовах є очевидними дві тенденції: зростання кількості документів та цифровізація документів. Відкритість судової практики поволі переходить від паперової форми до цифрової. З урахуванням цієї динаміки зростає важливість вивчення інформаційно-аналітичних інструментів дослідження судових рішень, ухвалених в кримінальному провадженні. Огляд цих інструментів став метою публікації. Наголошено, що аналітика даних судової практики дає змогу проводити оцінку не тільки функціонування окремих правових норм та інститутів матеріального та процесуального права, але й розглядати діяльність органів правосуддя у більш широкому контексті з точки зору системотворчого потенціалу, важеля реалізації верховенства права та утвердження моделі належної правової процедури кримінального процесу, імплементації міжнародних стандартів та провадження правової політики у державі. У статті розглянуто цифрові платформи: «Єдиний державний реєстр судових рішень», «База правових позицій Верховного Суду», «Аналіз судової практики», «Судова статистика», HUDOC, «Захист інтересів держави в Європейському суді». Окрема увага приділена веб-застосунку «Протидія злочинності в Україні: інфографіка», а також відкритим базам даних судової практики Бельгії, Великої Британії, Іспанії, Литви та Німеччини. Дослідження підтвердило багатоманітність інформаційно-аналітичних інструментів дослідження судової практики. Інформаційно-аналітичні ресурси є важливими для освітніх, наукових цілей, обміну досвідом у практичній площині, виявлення проблем кримінального правосуддя та вироблення єдиних підходів до їх вирішення, а також ухвалення стратегічних рішень щодо реформи системи правосуддя в Україні. Національна база Єдиного державного реєстру судових рішень за інформативністю та інтерфейсом не поступається іноземним аналогам, хоча й очевидними є напрямки для вдосконалення функціоналу системи з урахуванням сучасних викликів та потреб.

Стаття присвячена дослідженню регулювання направлення кримінального провадження з одного суду до в Сполучених Штатах Америки, а саме за федеральним законодавством та законодавством окремих штатів. Так, у статті вказано на окремі положення Федеральних правил кримінального процесу (судочинства) Сполучених Штатів Америки. Проаналізовано судову практику окружних та апеляційних судів з зазначеного питання та звернено увагу найвизначніші судові справи, які розкривають особливості використання інституту направлення кримінального провадження у окремих штатах. Розглянуто питання впливу розголосу справи у засобах масової інформації на вирішення справи колегією присяжних та вплив громадської думки на призначення покарання й визнання обвинуваченого винним у вчиненні кримінального правопорушення. Виснувано те, що суд може погодитися на зміну підсудності кримінального провадження, коли справа набуває широкого розголосу серед жителів округу й може вплинути на об’єктивність присяжних або, коли характер й мета вчиненого кримінального правопорушення робить справу сенсаційною та загальновідомою для населення. Також справа може бути направлена до іншого суду для зручності проведення судового розгляду чи, коли обвинувачений є відомою особистістю для жителів округу або суддя плекає упередження щодо підсудного та подробиць вчиненого злочину. Також, окрема увага приділена етичним питанням, що виникають у процесі направлення справи. Наприклад, як судді США мають впоратися з упередженнями або як вони можуть гарантувати об’єктивність судового розгляду в умовах суспільного тиску та резонансу. Крім того, висвітлено напрацювання науковців та практиків з охарактеризованої тематики. Так, у аналізованих роботах вказано на те, що клопотання про зміну місця розгляду провадження рідко задовольняються навіть у найгучніших справах та у деяких випадках зміна місця розгляду справи може фактично призвести до судового розгляду справи в більш вороже налаштованому до обвинуваченого окрузі, ніж у окрузі, де ймовірно сталося кримінальне правопорушення через соціальні особливості такого округу. В цілому стаття може стати важливим внеском у розуміння, наскільки важливим є баланс між правом на справедливий судовий розгляд та впливом суспільства на судову систему.

Предметом дослідження даної статті є аналіз процедури накладення та скасування арешту майна в кримінальному провадженні, розглянута з урахуванням актуальних положень Кримінального процесуального кодексу України. Хоча питанню арешту майна приділяється достатньо багато уваги в національний доктрині кримінального процесуального права, автором у ході аналізу виокремлено дискусійні на сьогодні положення, які стосуються регулювання процедури накладення та скасування арешту майна в кримінальному процесі та проаналізовано висновки суду, які стосуються тлумачення проблемних питань в ході правозастосування, досліджено загальні підходи до накладення арешту на майно у кримінальному провадженні крізь призму практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), а також загальних засад та мети кримінального провадження. Серед іншого, розглянуто питання пов’язані з процесуальними повноваженнями спеціальних суб’єктів кримінального провадження (Директор Національного антикорупційного бюро України/ його заступник, Директор Бюро економічної безпеки України/його заступник) у специфічних випадках, визначених кримінальним процесуальним законом. При цьому, автором продемонстровано наявність прогалин у актуальній редакції кримінального процесуального закону в розрізі регулювання повноважень спеціальних суб’єктів кримінального провадження щодо попереднього арешту майна без санкції суду, а також запропоновано зміни до відповідної статті КПК України з метою приведення норм закону у відповідності до загальних засад та мети кримінального провадження. Особливий акцент зроблено на питаннях, пов’язаних з накладенням та скасуванням арешту на майно третьої особи щодо майна якої вирішується питання у кримінальному провадженні, статус якої регламентується статтею 642 КПК України. Запропоновано зміни та доповнення до Кримінального процесуального кодексу України, спрямовані на удосконалення процедур арешту майна та забезпечення прав та законних інтересів осіб, які не мають статусу у кримінальному провадженні, та чиє майно стає предметом арешту під час досудового розслідування.

Стаття присвячена особливостям учасників на стадії відкриття виконавчого провадження. Визначено, що основне коло учасників виконавчого провадження з’являється саме на стадії відкриття виконавчого провадження. Встановлено, що державний або приватний виконавець на стадії відкриття виконавчого провадження виносить постанову про відкриття виконавчого провадження та є обов’язковим учасником цієї стадії. Звернуто увагу, що згідно з принципом диспозитивності виконавчого провадження виконавець не вправі самостійно без відповідного звернення відкрити виконавче провадження. Це провадження може відкриватися за заявами: 1) стягувача; 2) прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) суду у передбачених законом випадках; 4) Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Досліджено особливості кожного з цих учасників. Встановлено, що поняття стягувача у науці є дискусійним. Ця дискусійність викликана саме особливостями стягувача, які виникають на стадії відкриття виконавчого провадження. При дослідженні особливостей суду як учасника стадії відкриття виконавчого провадження зроблено висновок, що ініціювання судом виконавчого провадження є винятком з дії принципу диспозитивності. Визначено, що положення законодавства, які передбачають право суду на ініціювання виконавчого провадження, потребують свого осмислення. Це осмислення повинне відбуватися з урахуванням таких аспектів: 1) пред’явлення виконавчого документа до виконання судом порушує принцип диспозитивності у виконавчому провадженні; 2) виконання ухвал суду може потребувати несення стороною певних витрат виконавчого провадження, а тому ініціювання виконавчого провадження поза волею стягувача може викликати певні спори щодо фінансування провадження. Встановлено, що боржник жодної участі у виконавчому провадженні на стадії його відкриття не бере. Відтак, зроблено також висновок, що боржник не є учасником виконавчого провадження на цій стадії. За наслідками дослідження сформульовано пропозицію щодо вдосконалення законодавства.

У статті висвітлюється сучасний стан конституційно-правового регулювання правосуддя в Україні. Наголошено, що такий стан пов’язується з внесенням змін до Конституції України у 2016 році. Ці зміни були спрямовані на узгодження національного законодавства з міжнародними стандартами та рекомендаціями, зокрема щодо незалежності судової влади та деполітизації процесів призначення суддів. Важливою реформою стало передання ключових повноважень у сфері призначення суддів Вищій раді правосуддя, що виключило вплив політичних сил на цей процес, обмеживши роль Президента лише церемоніальними функціями затвердження кандидатур. Значну увагу в дослідженні приділено новій ролі Вищої ради правосуддя, яка замінила Вищу раду юстиції і отримала додаткові функції з контролю за дотриманням професійної етики суддями та прокурорами. Наголошено на необхідності перегляду кількісного складу представників прокуратури в Вищій раді правосуддя, щоб забезпечити більш справедливий розгляд дисциплінарних справ прокурорів. Висвітлено нову конституційну концепцію правосуддя, яка об’єднує прокуратуру та адвокатуру в рамках одного розділу Конституції, що вказує на системний підхід до реформування правосуддя, за якого всі елементи правової системи розглядаються як взаємопов’язані частини єдиного механізму захисту прав і свобод людини. Таке об’єднання сприяє гармонізації діяльності прокуратури та адвокатури, підвищенню ефективності їхньої взаємодії у процесі здійснення правосуддя. Окрім позитивних аспектів, в статті акцентовано увагу на існуючих недоліках законодавчого регулювання прокуратури. Зокрема, вказано на ризики політичного впливу на процедуру призначення Генерального прокурора через значну роль Президента. Запропоновано переглянути механізм призначення Генерального прокурора, надавши ключову роль у цьому процесі Вищій раді правосуддя та органам самоврядування прокуратури. Резюмовано, що існує необхідність у внесенні змін до чинного законодавства у контексті деполітизації системи правосуддя, чіткого визначення принципів діяльності прокуратури.

Наукова стаття присвячена характеристиці місця Уповноваженого у справах ЄСПЛ в системі публічного адміністрування у сфері юстиції в Україні. Наголошено, що Уповноважений у справах ЄСПЛ формально визначається як посадова особа Міністерства юстиції України, а його посада характеризується ознаками як політичних, так і адміністративних посад (зокрема, посад державних службовців). Підкреслено, що Уповноважений у справах ЄСПЛ реалізує завдання та функції у взаємодії із ЄСПЛ та Комітетом міністрів Ради Європи, а також із внутрішньодержавними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та ін. Завдання та функції Уповноваженого у справах ЄСПЛ запропоновано класифікувати залежно від таких критеріїв як: зміст діяльності (представницькі, координаційно-виконавчі, інформаційні та ін.); суб’єкти, у відносинах з якими реалізуються (ті, що здійснюються у взаємодії із зарубіжними та внутрішньодержавними суб’єктами); рівень управлінської системи, на яких вони реалізуються (ті, що здійснюються на центральному та регіональному рівні) тощо. Діяльність Уповноваженого у справах ЄСПЛ забезпечується інституційною системою у межах апарату Міністерства юстиції України та його міжрегіональних управлінь, а у відносинах із ЄСПЛ та Комітетом міністрів Ради Європи отримує сприяння Міністерства закордонних справ України через Постійне представництво України при Раді Європи. Уповноважений у справах ЄСПЛ представлений як на центральному рівні системи публічного адміністрування у сфері юстиції (Уповноважений у справах ЄСПЛ як посадова особа Міністерства юстиції України та Секретаріат Уповноваженого у справах ЄСПЛ на правах департаменту Міністерства юстиції України), так і на регіональному рівні (представники Уповноваженого у справах ЄСПЛ та регіональні відділення Секретаріату Уповноваженого у справах ЄСПЛ при відповідних міжрегіональних управліннях Міністерства юстиції України).

Стаття присвячена дослідженню захисту прав іноземних інвесторів під час дії воєнного ста­ну в Україні. Автор акцентує увагу на тому, що дана тема є актуальною на даний час у зв’язку з тим, що необхідною стане відбудова України. Війна спричинила відтік іноземних інвестицій з нашої держави. Окрім цього корупція, тиск влади, несправедливе судочинство є причина­ми залишення іноземними інвесторами України. Кожен інвестор хоче працювати у державі, де панує закон та справедливість, тому Україна, яка прагне членства у Європейському Союзі, повинна створити саме таку державу. Тому пер­шочерговим завданням для неї є створення іно­земному інвестору сприятливого бізнес-клімату для здійснення діяльності. Чинне українське законодавство гарантує компенсацію і відшкодування збитків іноземно­муінвестору, надаються також гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності; визначе­но державні гарантії захисту іноземних інвес­тицій. У відповідності до Закону України «Про державну підтримку інвестиційного проекту зі значними інвестиціями в Україні» держава на­дає підтримку великим інвестиційним проєктам. У зв’язку з введенням воєнного стану в Україні у 2024 році набув чинності Закон України щодо страхування інвестицій від воєнних ризиків. Кабінетом Міністрів України створено кредитне агентство, яке здійснює страхування інвестицій. Хоча війна зробила Україну непривабливою для іноземного інвестора, проте влада вживає усі можливі заходи щодо покращення інвестиційно­го клімату в державі. Автор звертає увагу на необхідність вивчен­ня та переймання досвіду успішних в цьому плані держав. Для прикладу, Австралія пропо­нує доволі хороші умови іноземним інвесторам - послідовне економічне зростання, висококва­ліфікована робоча сила, стратегічне розташу­вання, ефективне управління та судова систе­ма, хороша інфраструктура. Мексика так само є привабливою для іноземного інвестора, створе­но бізнес-центр «Investin Mexico» для сприяння інвесторам. Війна - каталізатор позитивних змін в дер­жаві, а після її закінчення важливим завданням є відбудова України, тому зусилля усіх гілок влади мають бути спрямовані на подолання усіх перешкод для ефективної роботи іноземного ін­вестора в нашій державі.

У статті охарактеризовано внутрішні механізми вирішення трудових суперечок між співробітниками персоналу та адміністрацією в межах таких африканських міжнародних міжурядових організацій, як-от: Африканський Союз, Співтовариство розвитку Півдня Африки, Економічне співтовариство держав Західної Африки. Вказано, що в межах Африканського Союзу існує неформальний і формальний етапи вирішення суперечок – звернення про перегляд до голови або компетентного органу та звернення до Адміністративного трибуналу. Зазначено, що Адміністративний трибунал компетентний розглядати заяви щодо порушення Правил і Положень про персонал; недотримання трудових договорів та будь-яких інших актів прийому на роботу; а також, у визначених випадках, скарги на дисциплінарні стягнення. Наголошено, що особливістю захисту трудових прав персоналу Африканського Союзу є закріплене Правилами і положеннями про персонал положення, згідно з яким співробітник може, за визначених обставин, подати апеляцію до Африканського суду правосуддя і прав людини. Вказано, що Адміністративний трибунал Співтовариства розвитку Півдня Африки наділений юрисдикцію розглядати та вирішувати трудові суперечки між Секретаріатом Співтовариства та будь-якою з його установ. Трибунал має два рівні відправлення правосуддя: Перша інстанція та Апеляційна колегія. Зазначено, що система внутрішнього розв’язання трудових суперечок Економічного співтовариства держав Західної Африки передбачає подання заяви про перегляд, ієрархічне звернення, передачу справи на розгляд Комітету з узгодження вимог персоналу та вирішення спорів. Для розгляду дисциплінарних питань, повʼязаних із застосуванням Положення про персонал передбачено створення Міжінституційного апеляційного комітету, до якого можуть звертатися співробітники або їхні найближчі родичі. Вказано, що персонал будь-якої інституції може звернутися до Суду Співтовариства після того, як співробітник вичерпає всі доступні для посадової особи процедури оскарження згідно з Правилами і положеннями про персонал ЕКОВАС.

У статті автором зазначено, що впровадження сучасних підходів до правового регулювання механізму судового контролю у Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року стало одним із правильних способів для реалізації права на справедливий суд. Зазначено, що судовий контроль також, поряд з іншими механізмами кримінального процесу, забезпечив і реалізацію засади верховенства права, якісно новий підхід до розуміння права і свобод особи у кримінальному провадженні, гуманістичний підхід у кримінальному провадженні. Також автор зазначає, що до питань поняття судового контролю, його ознак, співвідношення з іншими категоріями та поняттями не одноразово звертаються як практики, так і вчені-науковці. А дослідження шляхом співставлення поняття «судовий контроль» із поняттями «правосуддя» та «судовий захист» дасть можливість встановити нові особливості судового контролю у кримінальному провадженні України. Саме тому автор визначив за мету дослідження встановлення співвідношення поняття «судовий контроль» із поняттями «правосуддя» та «судовий захист» у кримінальному процесі України. У статті аналізують праці українських науковців які розкривають як вище окресленні поняття, так і їх співвідношення, а також використане рішення Конституційного Суду України. У підсумку дослідження сформульовано висновки про те, що судовий захист це дієвий механізм гарантування прав і свобод у кримінальному провадженні, а судовий контроль є способом судового захисту. При цьому, на думку автора, необхідно враховувати, що такий контроль здійснюється не лише під час досудового розслідування, але й під час судових стадій кримінального провадження. Зроблений висновок про те, що правосуддя та судовий контроль є окремими функціями у кримінальному процесі. Їх відмінності пов’язані зі стадійністю кримінального провадження та їх метою і формою реалізації. Суб’єктний склад реалізації правосуддя та судового контролю не завжди різний. Так, у випадку передбаченому ч. 3 ст. 309 Кримінального процесуального кодексу України суддя здійснюватиме судовий контроль за ухвалами слідчого судді які оскарженню не підлягають, а також правосуддя у цьому ж кримінальному провадженні.

Вказується, вищим досягненням правосуддя при вирішенні спорів є закінчення проваджен­ня у справі таким чином, щоб із суду задово­леними виходили не лише позивач чи відпові­дач, а обидві сторони, тобто щоб у справі не залишалося сторони переможеної, приниженої, незадоволеної як іншою стороною, так і судом, що прийняв рішення. Саме тому, нині у суспіль­стві відбувається усвідомлення значущості та ефективності альтернативних способів врегу­лювання правових спорів та конфліктів, що, у свою чергу, дозволяє інакше оцінити роль та місце традиційного правосуддя у вітчизняній правовій системі. Зазначається, відкритість для вітчизняної процесуальної науки питання ролі суду у при­миренні сторін та відсутність чіткого законо­давчогопереліку дій, які здійснює суддя для з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду, спричиняє проблеми на рів­ні правозастосування і потребує подальшого ретельного вивчення. Крім того, актуальність обраної теми підсилюється, з одного боку, пе­реконанням про необхідність впровадження в Україні інституту мирових суддів, а з іншого - існуванням у наукових колах заперечень проти можливості виконання суддями, зокрема миро­вими, примирювальних функцій. В результаті дослідження автором стверджу­ється наступне: 1) традиційний підхід до судо­чинства, де головним є визначення «правого» і «неправого», не завжди здатний ефективно вирішувати конфлікти та задовольняти інтере­си сторін; 2) суд у цивільному процесі має бути зацікавлений у пошуку мирного врегулюван­ня спору та стимулюванні сторін до цього; 3) якщо суд застосовує силове вирішення спору без спроб його попередження, це свідчить про недоліки в системі правосуддя та невиконання його функцій у повній мірі; 4) мирне врегулю­вання спору за участі посередника (примирите­ля) справді є більш бажаним, ніж просто вине­сення судового рішення; 5) примирення сторін має розглядатися як пріоритетна ціль судового провадження, а вирішення справи по суті - як додаткова, до якої вдаються за неможливості примирення; 6) роль суду у примиренні не має обмежуватися лише інформуванням.

Стаття присвячена аналізу окремих особли­востей посади Уповноваженого у справах Євро­пейського суду з прав людини в умовах рефор­мування законодавства України про публічну службу. Зазначається, що необхідною умовою ефективної організації та функціонування пу­блічної служби в Україні є диференціація дер­жавних посад на політичні, адміністративні, су­дові та патронатні, а також чітке розмежування їх правового статусу. Підкреслюється, що по­сада Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у чинному законодавстві України чітко не віднесена до державних посад певного типу. Водночас, проведений аналіз доз­воляє стверджувати, що посаді Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини одночасно властиві ознаки як політичних, так і адміністративних посад (зокрема, посад дер­жавної служби). Підкреслюється, що відповідна невизначеність може негативно виплинути на ефективність публічної служби та розбудову інституційної системи, яка забезпечує представ­ництво України в Європейському суді з прав лю­дини під час розгляду справ про порушення Кон­венції про захист прав людини і основоположних свобод, координацію виконання його рішень, а також інформування Комітету міністрів Ради Єв­ропи про хід виконання рішень Європейського суду з прав людини. У зв’язку з цим зроблено висновок про доцільність чіткого законодавчого віднесення посади Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини до держав­них посад певного типу, що неодмінно потребує вироблення виважених підходів до врегулюван­ня правового статусу Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, вирішення питань щодо зайняття цієї посади, реалізації по­вноважень за посадою та звільнення з посади тощо, що, у свою чергу, вимагає внесення змін до законів України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. та «Про виконання рішень та за­стосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р.

The article is devoted to the issues of improving the institution of disciplinary liability of judges which will guarantee avoidance of the loss of the authority of justice due to unprofessionalism or open illegality of the use of the judicial power granted to individual judges, with certain "fuses" for the possibility of extra-procedural pressure on judges. The purpose оf the article is to formulate scientifically based conclusions on the necessity of enshrining in law the elements of disciplinary offenses as legislative determination for bringing judges to disciplinary responsibility, to determine the permissible level of their legislative specification and exhaustiveness, and to influence the efficiency of the judicial system. "Young" democracies in the period of their formation are characterized by the tendency to specify the grounds for dismissal of a judge in legal acts, which should objectively serve as a warning against the wide discretion of the bodies conducting disciplinary proceedings and eliminate the potential threat of its use for the purpose of putting pressure on judges in an unlawful manner. Based on the results of the study, the author identified three main components that allow a positive evaluation of the implementation of the disciplinary proceedings procedure, including the application of grounds for bringing judges to disciplinary responsibility. They are: 1) the existence of normative provisions that define the guidelines at the level of law (with an acceptable degree of clarity of definition and restrictive interpretation), 2) consistent and predictable practice of their application in the activities of disciplinary authorities using discretion, which will be of institutional importance in assessing law enforcement, 3) the existence of appropriate legal protection mechanisms in the form of independent and impartial review of decisions of the disciplinary authorities, taking into account the subject matter of judicial control and the limits of admissibility for the implementation of. The legislative determination of the grounds for disciplinary liability should develop both in the direction of specifying the composition of disciplinary authorities and by eliminating conflicts and gaps in the legal norms, and disciplinary bodies should develop a clear, consistent and precise practice of their application. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article examines the doctrinal category "environmental law and order ", which is forming in Russian legal science and has no direct analogues in other jurisdictions. Its structure, types and forms of manifestation, correlation with other ecological legal terms are substantiated. The need to use this legal structure lies in the fact that it allows you to justify the degree of effectiveness of environmental legislation, evaluate the activities of executive and judicial authorities. The conclusion is argued that along with quantitative (statistical) methods of evaluating effectiveness, it is necessary to apply sociological methods, ranging from interviewing experts in the field of environmental protection, to finding out the opinions of the population of towns and villages on actual environmental issues. This will improve the "feedback" between public authorities and citizens, as well as to assess the work of environmental authorities more objective. The analysis of the survey of Orenburg students on their comprehension of the concept of environmental law and order legal order is given. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Copyright of Bulletin of the L.N. Gumilyov Eurasian National University. Law Series is the property of L.N. Gumilyov Eurasian National University and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)

The application of the judgment of the Court of Justice of the European Union (CJEU) in the case of Yvonne van Duyn v. Home Office can be considered a peculiar phenomenon in the Ukrainian judicial system. In particular, the Unified State Register of Court Decisions contains more than 100,000 decisions of domestic courts with reference to this case. The earliest dates back to 2007, with the peak in 2009-2011 (more than 30,000 per year), and that is long before signing and ratification of the Association Agreement between Ukraine and the EU. It is quite remarkable that the CJEU's opinion regarding the principle of legal certainty, with reference to the case of Yvonne van Duyn v. Home Office, has been added by domestic courts to the chain "principle of the rule of law - taking into account the European Court of Human Rights (ECtHR) case law". This is despite the fact that the CJEU (in the texts of decisions of national courts - "the EU Court") judgment has no relation to the ECtHR case law. As a result, the CJEU's opinion became a connecting link between the principle of the rule of law, which guides the national courts with "consideration of the case law of the ECtHR", and the subsequent courts' conclusion that "the persons concerned should be able to rely on the obligations undertaken by the state". The case of Yvonne Van Duyn v. Home Office is only a specific, but quite indicative illustrative example of the domestic courts' demand for "nice quotes", in other words, the general tendency of judges to "strengthen" the justification of their decisions by reference to "fine art", to reputable authority. It is obvious that such authority is, above all, the ECtHR case law. However, the judges either did not realize or ignored the fact that the CJEU judgments, unlike the ECtHR case law, were not sources of law in Ukraine at that time. The judgment of the CJEU in the case of Yvonne van Duyn v. Home Office concerns the interpretation of one of the aspects of legal certainty in relation to the application of EU Council directives (as a source of EU law) and their direct effect on citizens of the EU member states, while such an issue just could not arise in Ukrainian courts. However, it was utilized by Ukrainian courts to interpret "legal certainty as the basis of legal relations arising in the process of exercising a certain right", most often the right to receive pension supplements or other social payments. The analysis of the quote from the CJEU judgment, which became "viral", allows to conclude that the demand for "nice quotes" does not necessarily mean getting acquainted with the source of quotation, since at least two phrases from the "viral" quote (on the lack of a mechanism for the realization of the right and on the state obligations "laid down in a legislative act that has no automatic direct effect in its entirety") should raise questions for any lawyer. While the extent of quotations (over 100,000) indicates the prevalence of a phenomenon that can be characterized as the inability or reluctance to grasp the essence of things. Given that Ukrainian judges will eventually have to apply not only the judgements of the CJEU, but also the case law of international criminal courts and tribunals, e. g. while handling war crimes cases, it is important to apply them duly and appropriately. In this regard, the role of the Supreme Court is crucial - since the demand for "nice quotes" exists, it will be satisfied one way or another. Therefore, the court of cassation should not blindly reproduce them in its decisions, thereby spreading as a model for imitation, but critically reflect on them, fulfilling the task of ensuring the uniformity of judicial case law by forming appropriate conclusions about the selection and application of legal norms to disputed legal relations. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article focuses on the peculiarities of implementing the adversarial principle in court proceedings. The adversarial principle is a general procedural principle of criminal procedure which today finds its main expression in court proceedings. Adversariality determines the image of the entire criminal process, as it provides for its construction in which the functions of prosecution, defense and case resolution are separated from each other. This, in turn, gives the court's verdict a special power of persuasion, increases its legal and social significance. The adversarial principle is characterized by the presence of four interdependent elements: the prosecution and defense; fixed means of activity of the prosecution and defense; separation of the functions of public prosecution, defense and trial; and an objective and impartial court. Removal of any of them would not only lead to incomplete content of the analyzed principle, but would also raise doubts about its actual existence. Only the presence of all these elements without any reservations, assumptions, exceptions, etc. allows to classify the process as compliant with the principle of adversariality. An important aspect of further development of legislation is to support and promote the process of competition, where the parties have equal opportunities to defend their interests. This contributes to the adoption of more reasonable and, accordingly, fair court decisions. In light of these objectives, it is necessary to actively work on amending the CPC of Ukraine to strengthen the principle of adversarialism and ensure a balance of interests of the parties at all stages of the criminal process. In this regard, it is proposed to: provide that when considering an appeal against a decision, action or inaction of an investigator or prosecutor, all interested parties should participate in the appeal process; supplement the CPC of Ukraine with the following provision: "the prosecution has the right during the trial to ask questions, submit its comments and objections regarding the procedure for conducting actions which are recorded in the protocol"; to extend the mandatory participation of a defense counsel to criminal proceedings concerning serious crimes. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article, in accordance with the provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine, discloses the content of the propriety of evidence as a factor that must be taken into account during the evaluation of evidence in criminal proceedings. The relationship between the evidence's propriety and some legal categories of the institution of proof is indicated. Proposals have been put forward that can be useful during the improvement of the conceptual apparatus of the theory of evidence and the provisions of the current legislation. The relevance of the publication is due to the need to improve the process of proof during the pre-trial investigation and trial, to develop effective mechanisms for the successful performance of the tasks of criminal proceedings, which are defined in Art. 2 of the CCP of Ukraine. The purpose of preparing the article was to reveal the main issues of the legal nature of the ownership of evidence, in accordance with the definition given in Art. 85 of the CPC of Ukraine. The prerequisites for the formation of the specified goal were the modern problems that arise during the pre-trial investigation in criminal proceedings. During the preparation of the publication, general scientific and special methods of scientific knowledge were used. Thus, from the general scientific methods, in particular, the systemstructural method, the method of functional analysis, from the special ones - formal-legal, logical-procedural methods, the method of comparative jurisprudence were used. The main legislative norms related to the topic of the publication have been analyzed. The publication proves that the improvement of the conceptual apparatus, the correct formulation of the legal features of evidence and the implementation of the norms of international conventions into domestic legislation will contribute to the perfection of the procedural law and provide a unified approach to the proper protection of the rights, freedoms and legitimate interests of the participants in criminal proceedings. At the same time, the authors took into account that the requirements for the propriety of the evidence have not acquired an imperative character in the legislation, and therefore they are decided individually by the investigator, the prosecutor and the court in each individual case. Knowing the circumstances to be proven in criminal proceedings is the purpose of proof, and propriety is a feature that not only characterizes the evidence, but also acts as a means of achieving the specified goal. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

In the article, the author examines the pre-trial settlement of administrative disputes in Ukraine and foreign countries. Attention is focused on the fact that in connection with the introduction of the state of war in Ukraine, the burden on those courts that have the opportunity to hear cases is increasing because there is a sufficient number of judges, hostilities are not taking place, or the territory on which the court is located is deoccupied. In such conditions, there is a growing need to use alternative methods of dispute settlement, namely mediation and conciliation. The author highlights the issue of applying these methods - the subject composition of a public-law dispute as a civil servant who does not have a sufficient number of powers to use alternative methods of dispute settlement stays as the mandatory participant in such a dispute, he is limited in decision-making. Therefore, the article provides a suggestion to expand the discretionary powers of the subject of authority. The positive aspects of mediation are indicated. It contributes to the increase of trust and the establishment of partnership relations between the subject of authority and a private person. A necessary step is to introduce changes to the current legislation of Ukraine and grant the subject of authority the right to offer individuals or legal entities a mediation procedure in order to find a mutually beneficial solution. The author pays particular focus to the use of mediation in Israel. The use of mediation in the member states of the European Union, in particular Italy and Poland, is also being studied. The positive sides of conciliation in Ukraine and the United Kingdom are also studied, and the problems that arise in practice and ways to solve them are specified. The author comes to the conclusion that in the conditions of the state of war, it is indispensable to use alternative methods of resolving disputes, as this will lead to the relief of the judicial branch of government, the search for a mutually beneficial solution for both parties, the absence of corruption, preserving time and money for both individuals and legal entities, as well as for the subject of authority. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

A registered trademark can offer legal safeguard for a designer's name, brand name, emblem, logo, color or combination of colors, pattern, and so on. Ukrainian designers frequently establish trademarks by registering their names, sometimes accompanied by a graphic picture. Not just the brand name and designer's name, but also other aspects can be registered as a trademark. Regrettably, securing legal protection for a certain color or color combination is a challenging task. It requires providing evidence that a particular color is strongly linked to a specific fashion brand, such as the turquoise shade of a Tiffany box or the crimson hue of a Christian Louboutin sole. Registering a trademark is an effective method for preventing the importation and production of counterfeit goods. Nevertheless, it is impractical to safeguard the complete collection from plagiarism due to the insufficient time available for registering a trademark for a newly updated collection every month (ZARA, HM, OVS). Representatives of the Ukrainian fashion industry prioritize safeguarding their brands over safeguarding intellectual property rights for the models they produce. On one side, this scenario is justifiable, as Ukrainian designers hardly infringe upon the law, unlike worldwide companies. It is recommended to register an industrial design when a designer makes a distinctive model, technology, or print. The future of trademark protection lies in artificial intelligence. The verdict delivered on 8 February 2023 in the MetaBirkin case carries favorable consequences for the fashion industry and trademark proprietors at large. However, it is crucial to acknowledge that in this specific instance, the unauthorized utilization of the trademark was unequivocally acknowledged. Hermès has effectively shown its deliberate plan to enter the intangible assets market prior to the disputed circumstances. Therefore, trademark owners who encounter challenges in presenting proof of premeditated intention to participate in the non-traditional technology market should implement all essential procedures and regulations to safeguard their brand rights in the metanetwork and other domains. Expanding trademark registration to encompass the sale of NFTs and digital goods in general is of utmost importance. Given that the fashion industry and its protection are developing at a rapid pace, the following problems arise in Ukraine in this area related to the protection of intellectual property rights in Ukraine: illegal use, theft or counterfeiting of works, patents, trademarks and other objects intellectual property; length of court cases combined with distrust of mediation; piracy and smuggling. Therefore, certain elements used in each collection, such as the trademark or designer print on the fabric, are legally protected. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

У статті розглядається доступ до правосуддя як елемент правовладдя у сучасній демократичній державі. Деталізується питання щодо закріплення доступу до правосуддя у законодавчій практиці країн. Аналізується практика, де доступ до правосуддя розглядається як можливість будь-якої зацікавленої особи безперешкодно звернутися до суду і брати участь у судовому процесі на всіх його стадіях. Наголошується, що такий доступ передбачає собою доступ до національних і міжнародних систем правосуддя. Це суттєво сприяє здатності особи захищатися від посягань на її права, відшкодуванню шкоди, що завдана правопорушеннями та власного захисту у кримінальних провадженнях. Доводиться, що доступ до правосуддя все більше входить до міжнародної та національної практики держав і починає займати вагоме місце в організації та функціонуванні судової влади. Констатується, що на сьогоднішній день поняття доступ до правосуддя не має єдиного підходу щодо його розуміння у колах наукового співтовариства. Розробка даного питання відбувається значний проміжок часу. Тривалі дискусії дають підстави засвідчити, що доступ до правосуддя є надзвичайно широким поняттям, яке можна виокремити як окрему концепцію, принцип або право. Наголошується, що у цьому контексті надзвичайно важливим є наголос саме на механізмах захисту прав людини, тобто його застосування до тих категорій населення, які не мають можливості та ресурсів для звернення до суду. З огляду на це надзвичайно важливо на практиці застосовувати принцип рівності перед судом. Це дасть можливість забезпечити усім учасникам процесу рівний доступ на судовий розгляд. Аналізується міжнародний досвід доступу до правосуддя та його узагальнення у юридичній практиці. Зазначається, що міжнародне право виокремило важливу складову доступу до правосуддя, котра полягає у праві на доступ до міжнародних механізмів забезпечення захисту прав людини. Наголошується, що система правосуддя може послуговуватися нормами міжнародного права у тому числі й антидискримінаційними нормами. Ключовим у цьому процесі є забезпечення доступу до правосуддя, що являється важливою підвалиною для укладання міжнародних договорів та ефективного функціонування міжнародних організацій з прав людини.

В даній наданій для публікації статті, авторами проаналізовані та дослідженні питання які стосуються питань надання якісної та своєчасної безоплатної правової допомоги, в умовах воєнного стану. Методологічну основу дослідження являє собою система загальнонаукових методів, що забезпечують об’єктивний аналіз та оцінку досліджуваного предмета. Автори вважають, що наразі необхідно більш популяризувати безоплатну правову допомогу, не тільки у засобах масової інформації, а і привертати увагу громадських організацій, благодійних фондів, зокрема тих які займаються наданням допомоги внутрішньо переміщеним особам, адже вони як ніхто розуміють на скільки складно жити та працювати в умовах воєнного стану. На наш погляд, доцільно переглянути Закон України «Про безоплатну правничу допомогу» і звернути увагу на громади та області, які знаходяться поруч з лінією фронту, адже на разі люди які проживають на таких територіях потребують значно більшої підтримки та уваги з боку держави. Також автори наголошують на тому, що для роботи у центрах надання безоплатної первинної та вторинної допомоги, потрібно залучати молодь, робити програми стажування, для того щоб безоплатній допомозі дійсно довіряли, і розуміли, що безоплатна допомога не означає неякісна. Ми також вважаємо за доцільне зазначити, що надважливе питання надання якісної та своєчасної допомоги, в частині надання безоплатної допомоги, в умовах воєнного стану стало ще більш актуальним та болючим для значної кількості наших співгромадян. До вже існуючих проблем долучились проблеми фізичної неможливості не тільки отримати правову допомогу, але і доступ до правосуддя. Така проблема загострилась через тимчасову окупацію територій, знищення будівель судів та переміщення судів та правоохоронних органів в інші регіони.

Стаття присвячена питанням удосконален­ня інституту дисциплінарної відповідальності суддів, що гарантуватиме уникнення втрати авторитету судової влади через прояви непрофесійності або ж відкритої протиправності вико­ристання наданих повноважень окремими суд­дями, з визначеними «запобіжниками» можли­вості позапроцесуального тиску на суддів. Ме­тою статті є формування науково обґрунтованих висновків щодо необхідності закріплення у за­коні складів дисциплінарних проступків як нор­мативних підстав притягнення до дисциплінар­ної відповідальності суддів, визначення допу­стимого рівня їхньої законодавчої конкретизації та вичерпності, їхнього впливу на ефективність функціонування системи судочинства. Для «мо­лодих» демократій у період становлення харак­терна тенденція конкретизації визначеності у нормативно-правових актах підстав звільнення судді з посади, що об’єктивно повинно стати пе­ресторогою від широкого розсуду органів, що здійснюють дисциплінарні провадження, і усу­нути потенційну загрозу використання дисци­плінарної процедури з метою тиску на суддів у незаконний спосіб. За підсумками дослідження виділено три основні компоненти, які в комп­лексі дозволяють позитивно оцінити здійснен­ня процедури дисциплінарного провадження, в тому числі застосування підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів, а саме: 1) наявність нормативних положень, якими ви­значені керівні принципи на рівні закону (з до­пустимим ступенем чіткості визначення та обме­жувального тлумачення); 2) послідовна і перед­бачувана практика їх застосування у діяльності дисциплінарних органів з використанням дискреції, що матиме інституціональне значення у оцінці правозастосування; 3) наявність належ­них юридичних захисних механізмів у вигляді наявності незалежного та безстороннього пе­регляду рішень дисциплінарного органу з вра­хуванням предмету судового контролю та меж допустимості за реалізацією його дискреційних повноважень. Нормативна визначеність підстав дисциплінарної відповідальності повинна розви­ватися як у напрямку конкретизації складів дис­циплінарних проступків, так і шляхом усунення колізій та прогалин у відповідних нормах, а дис­циплінарні органи - виробляти зрозумілу, послі­довну і чітку практику їхнього застосування.

Ім'я дизайнера, назва бренду, емблема, ло­готип, колір або комбінація кольорів, візерунок тощо можуть бути юридично захищені зареє­строваною торговельною маркою. Українські ди­зайнери зазвичай реєструють свої торгові марки під іменем BEVZA або псевдонімом Andre TAN, іноді разом із графічним зображенням. Дуже важко отримати правову охорону кольору або навіть поєднання кольорів, оскільки потрібно довести, що колір пов'язаний із модним брен­дом (наприклад, бірюзова коробочка Tiffany або червона підошва Christian Louboutin). Зареє­стрована торговельна марка допомагає запобіг­ти імпорту та контрафакту модної колекції, але іноді не вистачає часу, щоб зареєструвати нову колекцію, яка щомісяця оновлюється (ZARA, HM, OVS). Представники української модної індустрії більше піклуються про захист своїх торговель­них марок, ніж про захист прав інтелектуальної власності на створені ними моделі, однак, необ­хідно зареєструвати промисловий зразок, якщо дизайнер створює унікальну модель, технологію чи принт. А також за штучним інтелектом майбутнє по захисту прав на торговельні марки. А рі­шення винесене 8 лютого 2023 року у справі MetaBirkin, має позитивні наслідки для сектору моди та власників торговельних марок загалом. Насамперед, дуже важливо розширити реєстра­цію торговельних марок, щоб охопити продаж НФТ і цифрових товарів загалом. Враховуючи, що модна індустрія та її захист розвиваються швидкими темпами, то в Україні у цій сфері виникають наступні проблеми, пов'я­зані з захистом прав інтелектуальної власності в Україні: незаконне використання, крадіжка або підробка творів, патентів, товарних знаків та інших об'єктів інтелектуальної власності; три­валість судових справ у поєднанні з недовірою до медіації; піратство та контрабанда. Таким чином, певні елементи, які використовуються в кожній колекції, такі як торговельна марка чи дизайнерський принт на тканині, є юридично захищеними.

У статті автором досліджується досудове вре­гулювання адміністративних спорів в Україні та в іноземних державах. Акцентується увага на тім, що у зв'язку із введенням в Україні воєн­ного стану зростає навантаженість на ті суди, які мають можливість розглядати справи, бо є достатня кількість суддів, бойові дії не прово­дяться або територія, на якій знаходиться суд, є деокупованою. В таких умовах зростає необ­хідність застосування альтернативних способів врегулювання спорів, а саме медіації та прими­рення. Автор виділяє проблему застосування цих способів - суб'єктий склад публічно-правового спору, бо обов'язковим учасником такого спо­ру є чиновник, який не має достатню кількість повноважень для використання альтернативних способів врегулювання спору, він є обмеженим у прийнятті рішень. Тому у статті надається пропозиція щодо розширення дискреційних по­вноважень суб'єкта владних повноважень. Вказуються позитивні аспекти медіації. Вона сприяє збільшенню довіри та налагодженню партнерських відносин між суб'єктом владних повноважень та приватною особою. Необхідним кроком є внесення змін до чинного законодав­ства України і надання права суб'єкту владних повноважень пропонувати фізичним чи юридич­ним особам процедуру медіації з метою пошуку взаємовигідного рішення. Автор особливу увагу звертає на застосування медіації в Ізраїлі. До­сліджується і використання медіації в держа­вах-членах Європейського Союзу, зокрема Іта­лії та Польщі. Аналізуються і позитивні сторони примирення в Україні та Сполученому Королів­стві, вказуються проблеми, які виникають на практиці та шляхи їх вирішення. Автор приходить до висновку, що в умовах воєнного стану необхідним є застосування аль­тернативних способів вирішення спорів, оскіль­ки це призведе до розвантаження судової гіл­ки влади, пошуку взаємовигідного рішення для обох сторін, відсутності корупції, економії часу, коштів як для фізичних та юридичних осіб, так і для суб'єкта владних повноважень.

У статті здійснено аналіз інституту цивільного процесуального права — «малозначні справи». Метою статті є з'ясування того, чи є цей інститут цивільного процесуального права перешкодою у реалізації принципів верховенства права та до­ступності правосуддя. У ході дослідження проа­налізовано практику ЄСПЛ, положення вітчизня­ного законодавства України та акти тлумачення Конституційного Суду України. Це дозволило проілюструвати відсутність єдності у розумінні не тільки сутності принципу верховенства права, а й змісту правової категорії «малозначні справи». Проаналізовано критерії для віднесення цивілних справ до категорії «малозначні»; визначено, що процесуальний закон виділяє три критерії віднесення справи до категорії малозначних: 1) пряма вказівка в законі (незалежно від ціни позову); 2) граничний показник ціни позову; 3) суддів­ський розсуд з врахуванням ціни позову. При аналізі цих критеріїв здійснено порівняльно-пра­вову характеристику розміру прожиткового мі­німуму для працездатних осіб у співвідношенні до розміру мінімальної заробітної плати. Поряд з аналізом практики ЄСПЛ, це дало підстави для висновків щодо того що, встановлення обмежен­ня права на касаційне оскарження малозначних справ (за виключенням деяких винятків) загалом відповідає міжнародним стандартам розвитку су­дочинства та європейським рекомендаціям щодо запровадження та покращення функціонуван­ня систем і процедур оскарження по цивільних і господарських справах. При цьому було кон­статовано, що встановлені п.п. 1 та 5 ч. 6 ст. 19 ЦПК України цивільним процесуальним законо­давством граничні показників ціни позову (сто та двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) порушують розумний ба­ланс між інтересами держави (щодо розванта­ження судів й покращення функціонування сис­тем і процедур оскарження в цивільних справах) та потребами захисту основних прав людини, зважаючи на майновий стан основних соціаль­них і демографічних груп населення України. І таке обмеження не є сумісним із положенням ст. 6 Європейської Конференції, оскільки немає розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку прагнуть досягнути. Тому запропоновано переглянути граничні показники ціни позову та визначення її релевантного показника для кваліфікації справ як малозначні.

У статті визначено важливість мовленнєвої компетентності суддів для забезпечення вико­нання вимог діючих законів і нормативних актів. Використанню української мови у практичній су­довій діяльності приділяється особлива увага за нових обставин здійснення правосуддя в умо­вах воєнного стану. Метою статті є утверджен­ня сучасних підходів до поглиблення мовленнє­вої компетентності фахівців у галузі права під час воєнного стану. Опрацювання досліджень у сфері мовленнєвої компетентності правників по­казало, що науковці розглядають різні аспекти мовної фаховості правоохоронців. Мовна підго­товка студентів-юристів є важливим елементом їх професійної підготовки в умовах євроінтегра- ції Актуальність даної теми дослідження обумов­лена важливістю аналізу з точки зору рівня мов­леннєвої компетентності рішень судів, особливо під час воєнного стану. Для проведення мовлен­нєвої оцінки проаналізовано тексти чотирьох ухвал судів різної юрисдикції під час воєнного стану 2023 року, які є у вільному доступі, і які обрано випадковим способом. Тексти ухвал на­писані діловою мовою з потрібним лексичним правовим наповненням, зрозуміло і виважено. Узагальнено інформацію щодо обраних судових справ за розробленими критеріями для мовлен­нєвої оцінки: місто знаходження суду і його рі­вень, дата прийняття рішення, статистична ха­рактеристика контенту за кількістю слів, знаків і рядків, визначені за текстом мовленнєві похибки граматичного, орфографічного, пунктуа­ційного, стилістичного, лексичного і технічного характеру. Виявлені погрішності узагальнено і надано рекомендації для використання пра­вильних мовних форм за українським правопи­сом. Підвищення рівня мовленнєвої компетент­ності фахівців у галузі права в діловому письмі є одним з важливих завдань вищої школи, яке потребує постійної уваги науково-педагогічних працівників при організаційному, тактичному забезпеченні правоохоронної діяльності під час воєнного стану.

У статті розглянуто феномен судової корупції як чинник, що негативно впливає на легітимність судової влади, в основі якої лежить довіра насе­лення до суду та судового захисту. Констатовано, що боротьба з корупцією у су­довій владі є загальносвітовою тенденцією, про що свідчать численні міжнародні документи. В них, зокрема, наголошується на пріоритетно­сті викорінення судової корупції, оскільки вона підриває верховенство права, що є наріжним каменем плюралістичної демократії, ставить під сумнів рівність перед законом і право на спра­ведливий судовий розгляд, підриває легітимність всіх органів державної влади. Судова корупція стоїть на заваді сталому функціонуванню право­вої держави. Відзначено, що корупція дискредитує будь- який владний інститут, а щодо судової влади, то вона нівелює її базову цінність - віру людини у справедливість суду, справедливість судово­го процесу та судового рішення. Вона не про­сто підриває довіру до судової влади, негатив­но впливаючи на її авторитет. Судова корупція спричиняє соціальне розшарування, викликаю­чи гострі негативні реакції в суспільстві стосовно професійної спільноти суддів. На підставі аналізу наукових джерел зроблено висновок про відсутність уніфікованих підходів до визначення судової корупції чи стандартизо­ваного розуміння її проявів. Водночас, на думку авторів, пріоритетом для досліджень мають бути питання праксеологічного спрямування: причи­ни судової корупції, її типові прояви, наслідки, заходи протидії та боротьби. У підсумку зазначено, що відзначаючись спе­цифікою та характером особливої небезпеки для сталого функціонування держави, судова коруп­ція має безліч проявів (хабарництво, вимагання, кумівство тощо) і причин (структурних, еконо­мічних, політичних, соціальних, особистих). Тому всі дослідники солідарні у питанні необхідності послідовної та комплексної політики протидії та боротьби з судовою корупцією. В її реалізації по­винні бути задіяні всі три ключові суб'єкти: дер­жава, суспільство та судова система, від дій яких залежить легітимність судової влади в державі.

Одним із головних напрямів розвитку кримі­нально-процесуального законодавства була, є і залишається диференціація кримінального судо­чинства на досудові та судові стадії. Констату­ються сучасні тенденції вітчизняного криміналь­но-процесуального законодавства, що спрямо­вані на оптимізацію процедури розслідування кримінальних справ і скорочення строків його провадження. Прагнення до демократизації кримінально-процесуальної доктрини, посилення в концепції судової реформи гарантій допусти­мості доказів, змагальності процесу, зміни самої моделі процесу поряд із фундаментальними тен­денціями розбудови правової держави призвели до масштабної рецепції зарубіжних криміналь­но-процесуальних інститутів. Розглядаються основні моделі побудови до- судового розслідування як стадії кримінального провадження держав з англосаксонською (Ан­глія, США) та романо-германською (Франція, ФРН, Швейцарія) системою права. З урахуванням досліджених матеріалів відзначається, що при побудові моделей досудового розслідування кри­мінального провадження незалежно від системи права, що використовується в різних державах, законодавець робить акцент на вдосконаленні двох напрямів: кримінально-процесуального та кримінально-правового. Кримінально-правовий критерій відповідає за визначення більш помір­ної міри покарання за рахунок досягнення згоди між сторонами обвинувачення та захисту. Кримінально-процесуальний же критерій, у свою чер­гу, визначає ще два напрями змін: можливість скорочення процесуальних строків провадження в певній його частині або ж загалом; скорочен­ня процесуальних обов'язків осіб - учасників кримінального судочинства. Зроблено висновок про необхідність модернізації чинної моделі досудового етапу вітчизняного кримінального су­дочинства з врахуванням позитивного досвіду найбільш розвинених західних держав.

Стаття присвячена дослідженню проблемних питань принципу процесуальної економії у судочинстві. Визначено, що виходячи з філологічного підходу принцип процесуальної економії у судочинстві означає бережливість, ощадливість при витрачанні чого-небудь у судовому процесі. Звернено увагу, що інколи під виглядом дотримання принципу процесуальної економії у судочинстві втілюються ідеї, які за певних умов є досить далекими від процесуальної економії. Такою є впроваджена Верховним Судом у судову практику ідея неможливості застосування позивачем при зверненні до суду неефективного способу захисту порушеного права. При її дослідженні зроблено висновок, що за певних умов вона сприяє процесуальній економії, однак є сумнівною з огляду на можливу невідповідність її діючому законодавству та засаді диспозитивності судочинства. У деяких випадках застосовування положень про ефективний спосіб захисту шкодить процесуальній економії. Прикладом цього може бути відмова судом в позові з підстав пред’явлення позивачем позову з неефективним способом захисту права на стадії касаційної інстанції. Зроблено висновок, що суд касаційної інстанції не вправі відмовляти позивачу в позові з мотивів обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права, якщо суди нижчих інстанцій (перша чи апеляційна), захистивши право позивача, цього не зробили. Це обумовлюється існуванням у судочинстві принципу процесуальної економії. Доцільно закріпити відповідний критерій у судовій практиці та процесуальному законодавстві. Критично оцінено висловлену у науці думку про віднесення до змісту принципу процесуальної економії сприяння цієї економії правильному вирішенні справи. Зроблено висновок, що положення про сприяння процесуальної економії правильному вирішенню справи повинні лежати за межами відповідного принципу, оскільки воно є проявом дії інших принципів судочинства.