Search

The article reveals the role of Ukrainian studies in the process of forming a nationally conscious personality. Scientific approaches to the interpretation of the concepts “national consciousness”, “national selfconsciousness”, “national identification”, “Ukrainian studies” are generalized. The thesis is substantiated that Ukrainian studies should become a scientific and practical basis for the development of modern education, updating its content and educational influences, adequate to the needs of an independent Ukrainian state. It is emphasized that in the existence of the Ukrainian people, the national identity is a leading factor in the formation of civil society.

The article describes the influence of online teaching on the learning of Ukrainian stylistics. Apart from addressing the theoretical issues concerning online teaching and the teaching of Ukrainian stylistics, the article presents the characteristics of teaching this course (including the course contents) at the Institute of Slavic Studies at the University of Wrocław. The analysis of the problem was based on a survey conducted among MA students of Ukrainian studies at the University of Wrocław, who partially (in the summer semester of the academic year 2019/20220) or fully (in the academic year 2020/2021) participated in online classes using communication platforms. The survey consisted of twelve questions. The first six survey items dealt with general issues related to online learning while the remaining six questions addressed the students’ statements regarding their learning and teaching of Ukrainian language stylistics. Almost 50% of the MA students participated in the anonymous survey. These were the first-year MA students (who took stylistics classes only remotely) and the second-year students (who took stylistics classes in the classroom-based traditional form in the winter semester 2019/2020 while in the summer semester they already studied remotely). The descriptive responses provided to the questions in the second part of the questionnaire, which indicated that learning Ukrainian, particularly in the sphere of speaking and communication, suffered from isolation, were extremely relevant to the study. The delivery of Ukrainian language stylistics classes (on-site or remote) is theoretically not radically different. The character of these classes, i.e. mainly the work involving the reading texts, elaborating them, writing students’ own texts, doing written exercises, means that they can be conducted remotely without any loss of quality, as compared to the classes conducted on-site. However, what was an apparent problem of online classes was the issue of verifying students’ knowledge (controlling the completion of only shorter exercises during online classes and the lengthy process of checking more extensive homework done in various techniques - in text editors, but mainly handwritten assignments which were then scanned or photographed). Key words: the Ukrainian language, stylistics, distance learning.

The article is devoted to the review of the experience of the Department of Ukrainian Studies of Kharkiv University of Humanities “People’s Ukrainian Academy” as an integrated structural unit of an innovative educational institution operating on the principles of continuous education. Considerable attention is paid, in particular, to the practical implementation of this concept in educational activities (the organization of study hours, the development of basic integrated programs in the Ukrainian Language, Ukrainian Literature and Foreign Literature, which cover teaching in both secondary and higher schools), research and educational work on the formation of the modern specialist as an intellectual and worthy individual with his own civic position. When reviewing the educational and methodological practices of the department, especially highlighted are integrated programs developed by the department academic staff, namely, the integrated programs on the Ukrainian Language, Ukrainian Literature, as well as the program on the History of Foreign Literature. The principles of drawing up these programs are set out in accordance with the task of the most effective implementation of both vertical (from secondary to higher school) and horizontal (interdisciplinaryt) integration. Special attention is paid to the technologies of online education, in particular, online courses developed at the department as a promising algorithm for the effective organization of the educational process. The multi-vector educational work carried out by the department staff in cooperation with other structural divisions of People’s Ukrainian Academy is also in the focus of the author’s attention. The participation of the department staff in nation-wide educational projects such as External Independent Evaluation in the Ukrainian Language and Literature has also been emphasized. When analyzing each component of the structural block, emphasis is put on the essence of its integrated format and its significance for the successful implementation of the concept of the complex of continuing education, in general, and the formation of a fully rounded personality that will feel confident in modern world, in particular.

The object of research: distance learning in higher educational institutions of Ukraine and the world during the COVID-19 pandemic. Investigated problem: building a higher education system during the COVID-19 pandemic, capable of quickly adapting to adverse conditions and providing a high level of training. The main scientific results: explored trends regarding the study of the impact of the pandemic on higher education, the effectiveness of distance education. Analyzed Ukrainian studies of distance education in universities. Held by students of the KNTEU Kharkiv Trade and Economic College. Based on the research results, conclusions and recommendations were made regarding the improvement of the quality of distance education in the field of higher education. The area of practical use of the research results: higher education and professional education organizations. Technological innovation: identified the problems of distance education during the COVID-19 pandemic, based on them, recommendations were developed to improve the quality of education in higher educational institutions of Ukraine. Scope of application for technological innovation: practical activity in higher education and relations with stakeholders of educational organizations.

рецензія на монографію: Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2019. 512 с.

The article discusses the current state and development prospects of the Department of Social Sciences and Ukrainian Studies of Bukovinian State Medical University. The purpose of this study is to argument and to describe the periodization of the department’s history as well as highlight the main characteristics of development and processing of all different stages of further work. Relevance is dictated by the need to determine the role of the Department of Social Sciences and Ukrainian studies for the humanitarian sphere of Ukrainian universities. The method of work isbased on the analysis of historiographic publications, archival materials,research on the current state of the humanities. Conclusions. An analysis of the logic of the historical development of the department confirms the periodization of the work of this structural unit of the Belarusian State Medical University for the humanitarian profile proposed in the introduction: a) 1944–1991, b) 1991–2013, c) 2013 today. The party ideologization of the first period and the restructuring of the structure and system of teaching at the department in the second period are emphasized. The essence of the third period is based on a comprehensive philosophical and methodological, cultural, socioeconomic, spiritual, valeological and philological studies of the role of Ukrainian studies as a holistic knowledge system in shaping the worldview of future specialists-patriots of Ukraine. Anthropocentrism is becoming one of the main directions of future work, as well as the main problems of the humanitarian development of Ukrainian society: historical, cultural, linguistic, literary and philosophical. In these areas is the prospect of the development of the department, L'article parle de moderne état et perspectives de développement du département des sciences sociales et études ukrainiennes de l'état de Bucovine Université de médecine. Le but de cette étude est l'argumentation de la périodisation de l'histoire du département, une description principales caractéristiques du développement, domaines prometteurs pour la poursuite des travaux. La pertinence est dictée par la nécessité de déterminer le rôle du Département des sciences sociales et des études ukrainiennes pour la sphère humanitaire des universités ukrainiennes. Méthodologie le travail est basé sur l'analyse de publications historiographiques, de documents d'archives, de recherches sur l'état actuel disciplines humanitaires. Conclusions. Une analyse de la logique du développement historique du département confirme la périodisation des travaux de cette unité structurelle de l'Université médicale d'État du Bélarus pour le profil humanitaire proposé en introduction: a) 1944–1991, b) 1991–2013, c) 2013 - aujourd'hui. L'idéologisation du parti de la première période et la restructuration de la structure et du système d'enseignement du département au cours de la deuxième période sont soulignées. L'essence de la troisième période est basée sur une approche philosophique méthodologique, culturel, socio-économique, spirituel, valeologique et philologique des études sur le rôle des études ukrainiennes en tant que système de connaissances holistique pour façonner la vision du monde des futurs spécialistes - patriotes d'Ukraine. L'anthropocentrisme devient l'une des principales directions des travaux futurs, ainsi que les principaux problèmes du développement humanitaire de la société ukrainienne: historique, culturel, linguistique, littéraire et philosophique. Dans ces domaines est la perspective du développement du département, В статье рассмотрены современное состояние и перспективы развития кафедры общественных дисциплин и украиноведения Буковинского государственного медицинского университета. Целью данного исследования является аргументация периодизации истории кафедры, описание основных характеристик развития, перспективных направлений дальнейшей работы. Актуальность диктуется необходимостью определения роли кафедры общественных наук и украиноведения для гуманитарной сферы вузов Украины. Методикаработы основана на анализе историографических изданий, архивных материалов, исследовании современного состояния гуманитарных дисциплин. Выводы. Анализ логики исторического развития кафедры подтверждает предложенную во вступлении периодизацию работы этой структурной единицы БГМУ гуманитарного профиля: а) 1944–1991, б) 1991–2013, в) 2013 – сегодняшний день. Подчеркнуты партийная идеологизация первого периода и перестройка структуры и системы преподавания на кафедре во втором периоде. Сущность третьего периода основывается на всестороннем философско-методологическом, культурологическом, социально-экономическом, духовно-правовом, валеологическом и филологическом исследованиях роли украиноведения как целостной системы знаний в формировании мировоззрения будущих специалистов-патриотов Украины. Антропоцентризм становится одним из главных направлений будущей работы, как и основные проблемы гуманитарного развития украинского общества: историко-культурные, языково-литературные и философские. В этих направлениях и состоит перспектива развития кафедры, У статті розглянуті сучасний стан і перспективи розвитку кафедри суспільних дисциплін та українознавства Буковинського державногомедичного університету. Метою даного дослідження є аргументація періодизації історії кафедри, опис основних характеристик розвитку, перспективних напрямків подальшої роботи. Актуальність диктується необхідністю визначення ролі кафедри суспільних наук та українознавства для гуманітарної сфери вузів України. Методика роботи заснована на аналізі історіографічних видань, архівних матеріалів, дослідженні сучасного стану гуманітарних дисциплін. Висновки. Аналіз логіки історичного розвитку кафедри підтверджує запропоновану у вступі періодизацію роботи цієї структурної одиниці БДМУ гуманітарного профілю: а) 1944-1991, б) 1991-2013, в) 2013 - сьогоднішній день. Підкреслені партійна ідеологізація першого періоду і перебудова структури і системи викладання на кафедрі в другому періоді. Сутність третього періоду ґрунтується на всебічному філософсько - методологічному, культурологічному, соціально-економічному, духовно правовому, валеологічному і філологічному дослідженнях ролі українознавства як цілісної системи знань у формуванні світогляду майбутніх фахівців-патріотів України. Антропоцентризм стає одним з головних напрямків майбутньої роботи, як і основні проблеми гуманітарного розвитку українського суспільства: історико-культурні, мовно-літературні та філософські. В цих напрямках і складається перспектива розвитку кафедри

The text is a review of the book by Anna Choma-Suwała, published in Lublin in 2019, entitled Reception of Ukrainian poetry by the writers of the Lublin literary community in the interwar period: attempts at interpretation. The researcher briefly discusses all the values of the monograph noticed by her, emphasizing above all its unique and groundbreaking nature. He considers it particularly valuable that Choma-Suwała refers to extensive quotations, quotes fragments of works, and relies on other researchers’ records about the life and work of numerous cultural activists. In the summary of this review, there is a conviction that the reviewed book could be re-issued after corrections and supplements, even in a different, scientific and practical format, especially if the texts of translations appeared next to the critical-literary study. It is mainly about the addition to the book – the publication of an anthology of translations, perhaps the most important ones, of Józef Łobodowski, Józef Czechowicz and Andrzej Jaworski.

The article raises the issue of the importance of Ukrainian studies by Ivan Ogienko, as a representative of the Ukrainian intellectual elite in emigration, because his works influenced the progress of cultural, educational and spiritual life of Ukrainians both in our country and abroad. It is known that he is one of the founders of Ukrainian science and education and an outstanding Ukrainian educator of the twentieth century. The role of preserving national identity, spiritual values, patriotism of the outstanding scientist, teacher, linguist, culturologist, public and church figure, Ivan Ogienko, through the prism of hard work, incredible diligence, stability and consistency in scientific research is emphasized. Attention is focused on the fact that the Ukrainian scientist was the bearer of national and cultural ideas and spiritual values of his people. The opinion is confirmed that the world recognition of I. Ogienko / Metropolitan Ilarion was brought by fundamental works on the history of Ukrainian culture, language, history of the church, which have not lost their scientific significance even today. The scientist-researcher made dictionaries, headed the Ministry of Education of the Ukrainian People's Republic, and being in emigration – headed the Ukrainian autocephalous Orthodox Church. It is worth mentioning the most common and used translation of the Bible into Ukrainian, on which Ivan Ogienko worked for more than 45 years. The article analyzes I. Ogienko's scientific achievements during the emigration, which significantly strengthened Ukrainian studies, and also considers the works "Pre-Christian Beliefs of the Ukrainian People", "Ukrainian Culture", "Serve the People - Serve God: Theological Studio" and others. The book "Our Life Abroad: Ideological and Historical Essays" by Ivan Ogienko, published in Winnipeg (Canada), where the author spoke about the difficult life of Ukrainian emigrants abroad, deserves attention and listening. I. Ogienko describes how important it is to preserve one's national identity, culture and native language in a foreign country. It is concluded that national culture has great potential for the establishment of Ukraine in the world cultural space, and the life and scientific and educational work of Ivan Ogienko became an example for many researchers in studying the socio-cultural heritage of the Ukrainian diaspora.

The importance of the topic is due to the necessity for constant optimization of information and library serviceson national issues, which requires the study of the libraries' experience worldwide in the implementation of new methodsof rational organization of information resources and their presentation on websites. The purpose of the study isto investigate of Canadian research libraries' experiences in application of modern forms of organization work of thesource base for the research of Ukrainian studies on the example of the University of Toronto library. Presenting chiefmaterial. The article considers the formation of the collections of the University of Toronto library, which form acomprehensive source base for the Ukrainian studies. Collections and databases containing information resources onUkrainian culture and history, including unique documents, are considered. It is discovered that giving the access todatabases of various thematic branches allows the user to limit the search to a certain field and get a relevant searchresult, and that the use of special thematic collections and databases significantly increases the efficiency of scientists.The University of Toronto Library has played an important role in preserving Ukraine's historical and culturalheritage and in spreading knowledge about Ukraine. The relevance of interlibrary cooperation is emphasized.Conclusions. The study of the formation processes of the complex source base of Ukrainian studies in libraries worldwidecontributes to the development of the optimal organization model of digital resources and access to databases ofdifferent thematic orientation in domestic libraries. The experience of the University of Toronto library in the organizationof online resources and the provision of means for navigation and retrieval of information sources is useful forthe development, improvement and modernization of information retrieval systems of scientific libraries of Ukraine.

The article examines the research of famous Ukrainian scientist Yuri Shevelov developing Ukrainian studies associations in period of emigration after World War II, when Ukrainian novelists were united in Ukrainian Аrt Movement (1945-1948). The attention is focused on those meetings which have been arranged by Shevelov and his confederates for the unification of different segments of Ukrainian creative intelligentsia in difficult conditions that were caused by emigration from the motherland. During those years, the scientist was considering questions among the important problems of Ukrainian studies about originality of Ukrainian literature, emigration purpose, provinciality and the methods of its overcoming. It is proved that the concept of national organic style, as a constant of Ukrainian literary and artistic life, was extremely important in the scientist's views. Yuri Shevelov made its main provisions like one of the leading ideologists of Ukrainian Аrt Movement during the existence of this association. The original idea of national organic style had caused the rejection from some part of Ukrainian emigrants and led to a boisterous discussion where there were considered important questions about Ukrainian originality of national literature and its place in European and world culture. The article highlights the essence of discrepancy of views on national organic style between Yuri Shevelov and his opponents. The most famous of them was Volodymyr Derzhavin. There is an emphasis that Ukrainian Аrt Movement went beyond just literature organization due to Shevelov's efforts. It had opened not only a grand literature, but even publishing and research activities and became an important branch in the history of Ukrainian literature in a relatively short period of time.

Відомо, що процес культуротворення в українській діаспорі був тривалим, а його головна мета – духовна консолідація українців усього світу в інтересах відродження, розвитку й примноження національно-культурних традицій українців, адже це сприяє збереженню цілісності української культури й зміцненню позицій України в світовому співтоваристві. Стаття присвячена питанню функціонування етнокультурних традицій в українському зарубіжжі. Досліджується культурне надбання наших предків та форми побутування й збереження народних традицій зарубіжним українством. Обґрунтовується важливість дослідження багатьох аспектів українського культуротворення, розкривається питання вивчення діаспорної культури в контексті загальнонаціонального культурного процесу, що допомагає консолідації українців як в Україні, так і за її межами. Упродовж багатьох років зарубіжним українством зібрано значний духовно-культурний потенціал: створено наукові, літературні, мистецькі цінності, унікальні пісенні зразки, що зумовило появу культурологічного феномену – діаспорної культури, яка є вагомою складовою українського національного культурного простору. Саме зусиллями й наполегливою працею представників української діаспори було організовано громадсько-освітні осередки, релігійні й мистецькі об’єднання, музичні фольклорно-хореографічні колективи, в яких зберігалося й розвивалося народне мистецтво.Акцентується увага на формах передачі етнокультурних надбань в українському зарубіжжі молодому поколінню за допомогою просвітництва, шляхом відкриття навчальних інституцій різного типу й організації мистецьких та культурно-розважальних заходів. Порушується питання важливості збереження української народної пісні як феномену музичної культури. Цікавим постає дослідження емігрантських пісень, адже ці фольклорні тексти утворилися поза межами України, в іншому середовищі. Найважливішою інституцією збереження етнокультурних кодів є люди, які залишаються носіями мистецьких надбань своїх предків., It is known that the process of cultural formation in the Ukrainian diaspora was long, its main goal consisting in the spiritual consolidation of Ukrainians around the world for the sake of revival, development, and multiplication of their national and cultural traditions. This would contribute to preserving the integrity of Ukrainian culture and consolidating the position of Ukraine in the global community. The article is devoted to the functioning of ethnocultural traditions of Ukrainians abroad. It studies the cultural heritage of our ancestors and the forms of life and preservation of folk traditions by Ukrainians in foreign countries.The article substantiates the importance of studying many aspects of Ukrainian cultural creation, reveals the issue of studying diaspora culture in the context of the national cultural process, which helps to consolidate Ukrainians both in Ukraine and abroad. For many years, Ukrainians worldwide have accumulated significant spiritual and cultural potential, created scientific, literary, artistic values, unique song samples, which led to the emergence of a cultural phenomenon – diaspora culture – which is an important part of the Ukrainian national cultural space. Through their efforts and hard work, the Ukrainian diaspora organized public and educational centers, religious and artistic associations, folk musical and choreographic groups, in which folk art was preserved and developed.Emphasis is placed on the forms of transmission of ethnocultural heritage by Ukrainians abroad to the younger generation through education and educational institutions of various types, organization of artistic, cultural, and entertaining events. The article raises the question of the importance of preserving Ukrainian folk songs as a phenomenon of musical culture. It is interesting to study emigrant songs because these folk texts were formed outside of Ukraine, in a different environment. The most important institution for the preservation of ethnocultural codes are people, who remain the bearers of the artistic heritage of their ancestors.

У статті на підставі документальних джерел і текстів Священного Писання доводиться існування на території Дубенщини в роки Хмельниччини незвичного обряду покозачення, частиною якого було підперезання покозачених рушниками; зроблено спробу з’ясування його генези і внутрішньої сутності. Відзначено, що ключем до розуміння проблеми є сприйняття рушника не лише як утилітарної, але й сакральної речі, яка відповідно до цього є невід’ємним елементом низки релігійних обрядів. Підкреслено консолідуючу роль релігійного чинника, який мав надстанове значення, в житті українського соціуму середини XVII ст., а також його провідну роль у світській риториці козацької адміністрації, спрямованій на вирішення поточних завдань козацько-селянсько-міщанського повстання. У зв’язку з цим прослідковано всі випадки використання рушників у текстах Старого і Нового Заповітів, віднайдені свідчення проаналізовано і зіставлено з текстами українських літописних джерел та виявлено майже повний збіг біблійних і літописних сюжетних ліній. На цій підставі зроблено висновок про те, що пов’язування покозаченими рушників було не помилковою і не випадковою, а абсолютно свідомою дією, елементом таємного обряду, розробленого в середовищі місцевого освіченого українського священства та інспірованого до народного середовища з метою його мобілізації до активної збройної боротьби та підтримання високого бойового духу. Частково реконструйовано цей обряд., Using documentary sources and texts of the Holy Scriptures, the article proves the existence of an unusual rite of Cossack initiation in Dubno area during the years of B. Khmelnytsky, which included girding Cossacks with embroidered towels (rushnyks). An attempt is made to clarify the genesis of this custom and its inner essence. It is noted that the key to understanding the problem is the perception of the towel not only in the utilitarian but also in a sacred sense, which is accordingly an integral part of numerous religious rites. The article emphasizes the consolidating role of the religious factor, which had supranational significance in the life of Ukrainian society in the middle of the 17th century, as well as its leading role in the secular rhetoric of the Cossack administration aimed at solving the then problems of the Cossack-peasant-bourgeois uprising. In this regard, all cases of using rushnyks in the texts of the Old and New Testaments are traced; the respective evidence is analyzed and compared with the texts of the Ukrainian chronicle sources; almost a complete coincidence of biblical and chronicle plot lines is revealed. This basis serves for the conclusion that the Cossack tying of rushnyks was not an accidental but a completely conscious action, an element of a secret rite, developed among the local educated Ukrainian clergy and introduced to the community to mobilize people for the active armed struggle and maintain a high fighting spirit. This rite has been partially reconstructed.

Уперше предметом дослідження стала практично невідома в Україні громадська організація українців «Об’єднання Бувших Вояків Українців у Великій Британії» (Association of Ukrainian Former Combatants in Great Britain), зареєстрована в Лондоні у липні 1949 року. Одним із пунктів Cтатуту значилася інформаційна та видавнича діяльність щодо промоції в Західній Європі нерозв’язаного світовою спільнотою українського питання.Різноманітна друкована продукція цієї організації досі не оцифрована, повних комплектів її видань не має жодна книгозбірня України. З огляду на це автор проводив дослідження історії ОБВУ у бібліотеках та архівних колекціях українських громадських організацій у Лондоні під час недавнього наукового стажування у Великій Британії.Постання й багаторічна результативна діяльність Об’єднання Бувших Вояків Українців у Великій Британії стали доказом потреби об’єднання вояків-українців різних армій, які в результаті воєнного лихоліття вимушено опинилися поза межами рідної Батьківщини. На початок 1953 року організація налічувала близько 6000 членів.Першим головою ОБВУ (1949–1953) став сотник Михайло Длябога. Прославився тим, що в першому бою новоутвореної дивізії «Галичина» під Бродами у липні 1944 року зі своїми побратимами прорвав облогу і тим самим врятував життя багатьох українських бійців. На чолі організації пізніше стояли: Михайло Білий-Карпинець, Теодор Кудлик, Богдан Микитин, Святомир Фостун.На початках основний масив друкованої продукції ОБВУ склали циклостильові видання для потреб організації: військово-історичні нариси та лекції і збірники матеріалів з нагоди різних дат історичного календаря.Детально подано змістові, технічні та ідейно-виховні характеристики книжкових видань, що виходили упродовж десятиліть з маркою цієї організації та розповсюджувалися у вільному світі. Йдеться, зокрема, про підготовлену професором В. Кубійовичем «Етнографічну мапу Південно-Західної України (Галичина)», серію спогадів колишніх вояків Першої дивізії Української Національної Армії та нереалізований проект пропам’ятної книги «Табори полонених 1 УД УНА у Великій Британії». В поле обсервації потрапили також три випуски рідкісного на сьогодні «Альманаху ОБВУ»., For the first time, the subject of the study is the Association of Ukrainian Former Combatants in Great Britain, registered in London in July 1949, which is practically unknown in Ukraine. One of the stipulations of its Statute was informational and publishing activity in terms of the promotion of the Ukrainian issue in Western Europe unresolved by the global community.Various printed products of this organization have not yet been digitized, and no book collection in Ukraine has complete sets of its publications. With this in mind, the author conducted a study of the history of AFUS in libraries and archival collections of Ukrainian NGOs in London during his recent research internship in Great Britain.The emergence and many years of effective activity of the Association of Former Ukrainian Soldiers in Great Britain proved the need to unite Ukrainian combatants of different armies, who, as a result of the war turbulence, were forced to find themselves outside their homeland. At the beginning of 1953, the Association had around 6,000 members.The first chairman of the AFUS (1949–1953) was Captain Mykhailo Dliaboha. He became famous for breaking through the siege with his comrades in the first battle of the newly formed ‘Galicia’ division near Brody in July 1944, thus saving the lives of many Ukrainian soldiers. Later, the organization was headed by Mykhailo Bilyi-Karpynets, Teodor Kudlyk, Bohdan Mykytyn, Sviatomyr Fostun.In the beginning, the main array of printed AFUS products were cyclostyle publications for the organization’s needs: military-historical essays, lectures, collections, and materials on various dates of the historical calendar.The semantic, technical, and ideological-educational characteristics of book editions, which had been published for decades under the brand of this organization, and were distributed in the free world, are presented in detail. This relates, in particular, to “Ethnographic Map of Southwestern Ukraine (Galicia)”, prepared by prof. V. Kubiyovych – a series of memoirs of former soldiers of the First Division of the Ukrainian National Army – and an unrealized project of a commemorative book “Prisoner of War Camps of the 1st UD UNA in Great Britain”. Three issues of the now rare AFUS Almanac are also considered.

У статті схарактеризовано стан наукових досліджень історії українсько-польського військово-політичного союзу 1920 р.Досліджено проблеми українсько-польських відносин у 1919–1920 рр., зокрема специфіку перемовин України й Польщі у цей період, основні моменти підготовки та укладання у квітні 1920 р. між Українською Народною Республікою та Річчю Посполитою Варшавського договору. Звернуто увагу на реакцію різних українських і польських політичних сил на підписання пакту «Пілсудський – Петлюра».Реконструйовано суспільно-політичні передумови, основні події українсько-польсько-радянської війни 1920 р. та висвітлено роль у них С. Петлюри та Ю. Пілсудського. Проаналізовано співробітництво України і Польщі в боротьбі проти більшовицької агресії, а також суперечності, які поставали тоді у відносинах двох народів. Виокремлено ставлення двох державних керманичів до подій, що відбувалися в Україні у 1919–1920 рр. Осмислено підсумки українсько-польсько-радянського протистояння для Польщі й України та його вплив на українсько-польське взаєморозуміння надалі.Автор стверджує, що підготовка та підписання пакту «Пілсудський – Петлюра» викликало негативну реакцію з боку більшості українських і польських політичних сил і не було ними підтримано. Нетривалий українсько-польський військово-політичний союз у 1920 р. розпався через низку зовнішньополітичних чинників. Основні з них: негативне ставлення до України з боку Антанти, неоднозначне ставлення до союзу різних політичних партій обох країн, запізнє підписання договору та прагматизм Ю. Пілсудського, який у своїй політиці дотримувався передусім інтересів Польщі й тривалий час покладався на підтримку Антанти.Водночас підписання Варшавської угоди сприяло виходу України на міжнародну арену. Внаслідок цього і співпраці з Польщею українці продовжили збройну боротьбу за свою незалежність проти РСФРР у 1920 р. й разом із Польщею не дали можливості їй просунутися далі в Західну Європу й перенести туди «світову революцію».Підписання Ризького договору в березні 1921 р. та закінчення українсько-польсько-більшовицької війни означало поразку національно-визвольних змагань 1917–1921 рр., The article describes the state of scholarly research of the history of the Ukrainian-Polish Military and Political Alliance of 1920.It studies the problems of Ukrainian-Polish relations in 1919–1920, in particular the specifics of negotiations between Ukraine and Poland during that period, the main moments of preparation and conclusion of the Warsaw Pact between the Ukrainian People’s Republic and the Commonwealth in April 1920. Attention is drawn to the reaction of various Ukrainian and Polish political forces to the signing of Pilsudski-Petliura Pact.The sociopolitical preconditions, the main events of the Ukrainian-Polish-Soviet War of 1920 are reconstructed, and the role of S. Petliura and J. Pilsudski in them is highlighted. The cooperation between Ukraine and Poland in the struggle against Bolshevist aggression is analyzed, as well as the contradictions that arose then in the relations between the two peoples. The attitude of the two state leaders towards the events that took place in Ukraine in 1919–1920 is singled out. The results of the Ukrainian-Polish-Soviet confrontation for Poland and Ukraine and its influence on Ukrainian-Polish mutual understanding in the future are comprehended.The author claims that the preparation and signing of the Pilsudski-Petliura Pact provoked a negative reaction from the majority of Ukrainian and Polish political forces and was not supported by them. The short-lived Ukrainian-Polish Military-Political Alliance collapsed in 1920 due to a number of foreign policy factors. The main ones are the Entente’s negative treatment of Ukraine, ambiguous attitude towards the union of different political parties of both countries, late signing of the treaty and pragmatism of J. Pilsudski, who in his policy adhered primarily to the interests of Poland and relied on the Entente for a long time.At the same time, the signing of the Warsaw Pact facilitated Ukraine’s entry into the international arena. As a result of cooperation with Poland, the Ukrainians continued the armed struggle for their independence against the RSFSR in 1920 and, together with Poland, did not allow it to advance further into Western Europe to bring the “world revolution” there.The signing of the Treaty of Riga in March 1921 and the end of the Ukrainian-Polish-Bolshevik War meant the defeat of the national liberation struggle of 1917–1921.

Статтю присвячено ролі «руської» народної мови в релігійному житті українського народу першої половини XVII ст. В основу дослідження покладено бачення згаданої проблеми письменником-полемістом Касіяном Саковичем, котрий виклав свою позицію у вступі до твору «Desiderosus» 1625 р. Актуальність теми полягає у зв’язку націєтворення європейських народів з проникненням національних мов у їхнє релігійне життя й перекладом Біблії.На основі вступу Касіяна Саковича до польського видання книги «Desiderosus», яке він опублікував, установлено підходи автора до визначення ролі «руської мови» в релігійному житті Русі (України та Білорусі). Передусім зроблено загальний огляд «мовної дискусії» XVI – початку XVII ст., пов’язаної з виходом у світ Біблії Франциска Скорини, Заблудівського Євангелія, а також на основі творів Івана Вишенського й Антонія Селяви. Було відзначено, що попит на переклади Св. Письма «руською мовою» в суспільстві існував. Проте представники консервативних кіл православного та унійного духовенства насторожено ставилися до народної мови, яку пов’язували з єресями й замахом на сакральну церковнослов’янську традицію.Звернено увагу на те, що Касіян Сакович з метою релігійного виховання вірних та фахової підготовки духовенства вважав за необхідне перекласти твори Отців Східної Церкви простою народною мовою. Він також порушив питання про глибше ознайомлення православного суспільства з релігійним спадком Римо-Католицької Церкви. Було підкреслено, що визнання необхідності підвищити статус «руської мови» не мало ознак «мовного шовінізму». Касіян Сакович вважав, що релігійне життя в Україні має розвиватися на основі позитивного досвіду християнської культури Сходу та Заходу. Тож православні в духовному житті потребуватимуть не лише рідної мови, але й мов церковнослов’янської, польської, грецької та латинської. Особливо це стосувалося проповідників, якість діяльності котрих була прямо пов’язана з рівнем освіти., The article deals with the role of the “Ruthenian” vernacular language in the religious life of the Ukrainian people in the first half of the 17th century. The study is based on the respective vision of the famous polemicist Cassian Sakowicz and his position declared in the introduction to his work “Desiderosus” (1625). The topic is important due to its relation to the building of European nations with the penetration of national languages into their religious life and translation of the Bible.The introduction to the Polish edition of the book “Desiderosus”, published by Cassian Sakowicz, serves as the basis for describing his approaches to determination of the role of the “Ruthenian” language in the religious life of Rus (Ukraine and Belarus). First of all, there is a general overview of the “language discussion” in the 16th – early 17th century, related to the publication of the Bible by Francysk Skaryna, the Gospel of Zabludov, as well as the works by Ivan Vyshensky and Antin Sielava. It is noted that the society had a need for the translation of the Holy Scripture “into Ruthenian”. However, representatives of the conservative circles of the Orthodox and Uniate clergy were cautious of the vernacular language, which was associated with heresy and an assault against the sacred Church Slavonic tradition.The article draws attention to the fact that Cassian Sakowicz considered it necessary to translate the works by the Eastern Church Fathers into a simple vernacular language for religious education of believers and professional training of the clergy. It is noted that Cassian Sakowicz raised the question of a deeper acquaintance of the Orthodox society with the religious heritage of the Roman Catholic Church. It is emphasized that the recognition of the need to enhance the status of the “Ruthenian” language had no signs of “linguistic chauvinism”. Cassian Sakowicz believed that religious life in Ukraine had to develop relying on the positive experience of both Eastern and Western Christian culture. Therefore, the Orthodox society would require in its spiritual life not only the native language but also other languages of the Church—Slavonic, Polish, Greek, and Latin. This was especially true for preachers, whose work quality was directly related to their level of education.

About the 23rd All-Ukrainian Research and Practical Conference “Ukrainian Studies” in the System of the National Education, Science, and Humanitarian Policy of the State”

The basis for the study is the book fund of the Department of Foreign Ukrainian Studies of the VNLU, which has become an important information resource for source studies of works by scientists of the Ukrainian diaspora. It gives an opportunity to explore the history and evolution of creative interpretations of Vasyl Stefanyk’s cultural heritage. The article examines the “Stefanykiana” of the Ukrainians abroad, which puts the writer’s legacy in the global context. The works of I. Kostetsky, O. Chernenko, and M. Stekh present V. Stefanyk’s work for the first time against the background of processes that took place in European cultural and art life at the turn of the century, during the prime era of modernism. Stefanyk’s work was discovered by the Poles W. Moraczewski and S. Przybyszewski, who introduced him to their artistic environment and began to translate, print and promote his works. The chief theorist of modernism S. Przybyszewski considered him as a genius and put V. Stefanyk’s name next to the most prominent writers of Europe. The Polish critic H. Hescheles considered his work as more interesting than the work of the Nobel Laureate W. Reymont. However, the reception of Stefanyk’s works by the Ukrainian Galician community was adverse. There were objective and subjective processes of Stefanyk’s rejection from his native Ukrainian environment with its “folk” and “enlightenment” canon (i.e. the writer was to serve the people, write for the people, as well as awaken and develop the people). Stefanyk was an expressionist and a world-class writer who managed to get to the heart of things and phenomena, and portray life and people in a style inherent in European and world writers. The conflict with Ukrainian environment forced him to stop writing. He did not write for 15 years. As a result, the opportunity to bring his own people and literature to the international cultural space and to establish them in world culture was lost. I. Kostetsky believes that the fact that Stefanyk was unable to actualize himself under the pressure of his native Galician environment is one of the most burdensome points of the Ukrainian collective guilt.

Дослідження зорієнтоване на визначення національних пріоритетів ціннісного наповнення сучасних освітніх практик в умовах гуманітарних викликів та загроз. Одним із головних завдань освітньої політики має стати формування в учнів та молоді національних суспільно-державних цінностей як ідейного підґрунтя української ідентичності.За концептуальну основу до такого підходу варто взяти українознавство як систему наукового знання про Україну, українців, українськість, що розглядаються через практичний досвід культуротворення і спільнотного єднання. У сучасній системі освіти українознавство постає як інтегрований самостійний освітній предмет, що теоретично інтерпретує ідею українськості в різних галузях наукових знань й у різних навчальних дисциплінах – історії, літературі, етнопсихології, мові, географії тощо, та освітній напрям, який покликаний відповідати на сьогоденні гуманітарні та соціокультурні виклики, помножуючи науковий арсенал україноцентричних знань.Актуалізується увага на сучасних методологічних підходах до викладання курсу «Українознавство» в закладах освіти України та за кордоном, а також залучення молоді до науково-пошукових українознавчих досліджень як важливого чинника реалізації компетентнісного підходу в умовах реалізації концепції Нової української школи.Врахування національних ціннісно-смислових домінант у розробці законодавчих документів в освітньому середовищі спрямоване на формування патріотизму та утвердження загальнолюдських культурних цінностей українського народу, в основу якої покладено ідеї зміцнення української державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства.Формування національно-культурних ідентитетів підростаючого покоління потребує міждисциплінарного українознавчого підходу, в умовах якого громадянство особи має неодмінно співдіяти з її культуротворчими засадами. Відтак у державі така особа представлятиметься не лише як громадянин, а й культуротворець. Тоді виникатиме усвідомлення держави як злагодженої дієвої системи врівноважувань творчих та суспільних (громадянських) взаємин., The research is focused on determining national priorities of axiological contents of modern educational practices in terms of humanitarian challenges and threats. One of the main tasks of the educational policy must consist in the formation of national state and social values for students and youth as an ideological basis of Ukrainian identity. Ukrainian studies must be taken as conceptual foundations for such an approach, as a system of scientific knowledge about Ukraine, Ukrainians, Ukrainian culture and mentality, which are considered through the practical experience of cultural creation and community. In the modern system of education, Ukrainian studies appear as an integrated independent educational subject that theoretically interprets the idea of Ukrainian culture and mentality in various fields of scholarly knowledge and various disciplines: history, literature, ethnopsychology, language, geography, etc., and as an educational direction, aimed to meet modern humanitarian and sociocultural challenges, multiplying the scholarly arsenal of Ukrainian-centric knowledge. The article draws attention to modern methodological approaches toward teaching the course in Ukrainian Studies at educational institutions of Ukraine and abroad, as well as involving young people in the Ukrainian studies research as an important factor in applying the competency approach in terms of implementing the concept of the New Ukrainian School. Consideration of national axiological and semantic dominants in the development of legislative documents for the educational environment is aimed at forming patriotism and establishing universal cultural values of the Ukrainian people, based on the idea of strengthening Ukrainian statehood as a consolidating factor in the society. Thus, the formation of national and cultural identities of the younger generation requires an interdisciplinary Ukrainian studies approach, in which a person’s citizenship must necessarily cooperate with its culture-forming principles. Therefore, such a person will be represented in the state not only as a citizen but also as a cultural creator. Thus, the state will be considered as a coordinated and effective system of balancing creative and social (civil) relations.

18 квітня 1917 р. у Києві було урочисто проголошено створення 1-го Українського козацького полку імені гетьмана Богдана Хмельницького. Створення полку було підтримане Українською Центральною Радою і стало важливим чинником національного поступу. Незабаром існування Богданівського полку вимушена була санкціонувати і тогочасна російська військова адміністрація.Увечері 26 липня 1917 р., вирушаючи з Києва на російсько-німецький фронт, ешелон богданівців зазнав несподіваного нападу з боку шовіністично налаштованих російських кірасирів та донських козаків. По богданівцях, які не мали достатньої кількості набоїв для належної відповіді нападникам, вели вогонь із гвинтівок та кулеметів; після того, як вагони зупинилися, українських вояків били прикладами та рубали шаблями. Внаслідок нападу загинуло 16 українських військовиків та понад півсотні було поранено.Похорон козаків було організовано на урядовому рівні: 30 липня багатотисячна жалібна процесія, яку очолили голова Української Центральної Ради М. Грушевський та інші представники української влади, розпочавши свою ходу від Київського військового шпиталю, куди звезли тіла загиблих, пройшла вулицею Госпітальною, далі – Хрещатиком і спустилася на Поділ. На Замковій горі у Києві відбулося урочисте поховання богданівців. Було оголошено збір коштів на спорудження пам’ятника загиблим, одначе бурхливі революційні події у Києві не дали можливості довести цю справу до логічного завершення.Наприкінці 80-х років XX ст. місце поховання богданівців знову стало об’єктом громадської уваги. 14 жовтня 1989 р. відбулося організоване молодіжними активістами сходження на Замкову гору і встановлення хреста на могилі поховання вояків. Згодом замість дерев’яного встановили металевого хреста, але через брак вивіреної інформації на хрестах зазначалося, що це – місце поховання Січових стрільців, які полягли під Крутами.12 серпня 2020 р., у 103-тю річницю від дня перепоховання козаків Богданівського полку, з ініціативи відділу «Музей Української революції 1917–1921 років» Національного музею історії України на Замковій горі відбулася урочиста церемонія вшанування козаків-богданівців., On April 18, 1917, the creation of the 1st Ukrainian Cossack regiment named after Hetman Bohdan Khmelnytsky was solemnly proclaimed in Kyiv. The formation of the regiment was supported by the Ukrainian Central Council and became an important factor in national progress. Soon, the then Russian military administration was also forced to authorize the existence of the regiment.On the evening of July 26, 1917, on their way from Kyiv to the Russian-German front, an echelon of B. Khmelnytsky regiment soldiers was unexpectedly attacked by chauvinistic Russian cuirassiers and Don Cossacks. The attacked, who did not have enough ammunition to counteract the violators, fired rifles and machine guns. After the carriages stopped, the Ukrainian soldiers were beaten with gun-butts and chopped with swords. The attack killed 16 and wounded more than 50 Ukrainian servicemen.The funeral of the Cossacks was organized at the governmental level: on July 30, thousands of people led by the Chairman of the Ukrainian Central Rada M. Hrushevsky and other Ukrainian officials formed the mourning procession and went from the Kyiv Military Hospital, where the bodies of the dead had been brought, along Hospitalna street, Khreschatyk, and then down to Podil. A solemn burial of the soldiers took place on Zamkova hill in Kyiv. A fundraiser for the construction of a monument to the victims was announced, but the turbulent revolutionary events in Kyiv did not allow bringing the case to a logical conclusion.In the late 1980s, this grave once again became an object of public attention. On October 14, 1989, a youth organization initiated the ascent to Zamkova hill and the installation of a cross on the soldiers’ graves. Later, the wooden cross was substituted with a metal one, but due to the lack of the verified information, it indicated that it was the burial place of the Sich Riflemen who died near Kruty.On August 12, 2020, on the 103rd anniversary of Bohdan Khmelnytsky regiment Cossacks’ reburial, a solemn ceremony honoring them was held on Zamkova hill at the initiative of the Museum of the Ukrainian Revolution of 1917–1921 of the National Museum of the History of Ukraine.

Огляд XXIII Всеукраїнської науково-практичної конференції «Українознавство в системі національної освіти, науки, гуманітарної політики держави» (НДІУ, м. Київ), About the 23rd All-Ukrainian Research and Practical Conference “Ukrainian Studies” in the System of the National Education, Science, and Humanitarian Policy of the State”

(Тюрменко І., Рогожа М., Божук Л., Курченко Т., Халецька Л. Соціально-етичні основи збереження цифрової історико-культурної спадщини в Україні. Київ: Талком, 2017. 172 с.)

Рецензія на книгу П. В. Сацького «Крим: шлях до України (1945–1954 рр.): монографія». Київ: КНЕУ, 2019. 522 с.

The research is dedicated to F. Vovk’s book collection and the Library of the Museum (Cabinet) of Anthropology and Ethnology Named after F. Vovk. The list of problems that help to implement the research objective consists of bibliographic description of rare books from the “Rare books collection with F. Vovk’s name on bookplates, inscriptions, and marginalia” in the Library Fund of the National Museum of Ukrainian History (the object of the study), and its three (sub)collections (subjects of the study); characteristics of the content, chronology, language, and topics of publications with focus on certain copies depending on the role of their content or authors in Ukrainian studies. The author substantiates that the studied collection (171 units) constitutes one of the largest rare books collections in the Library Fund of the National Museum of Ukrainian History and contains fragments of libraries of many prominent scholars. The research provides reasons for the receipt of the fragment of the library of the former Museum (Cabinet) to the National Museum of Ukrainian History in 1936; its future; final discovery by the museum experts in the 2010s and introduction into scientific circulation, as well as into museum communication. Reasonable assumptions about the non-scholarly division of the library of the former Museum (Cabinet) are made, relying on the comparison of the Library Fund of the National Museum of Ukrainian History and the book collection of Vernadsky National Library of Ukraine. The object of this research is analyzed as the source for ethnology, ethnography, local, and Ukrainian studies. The information from bookplates, inscriptions, and marginalia forms the base for the outlines of the biographies of the authors of publications. Representativeness of the studied ­(sub)collections is determined in comparison with their original content according to the archival sources. Research prospects are set in the context of the mission of bibliographers, historians, and experts in Ukrainian Studies to develop “Professor F. Vovk’s Memory Department”, initiated in the 1920s by his associates and brutally interrupted by the Great Terror.

Until now, the Ukrainian linguistics has claimed that the main substrate for the Ukrainian language is North Iranian / Scythian. This dominant opinion was based on the well-known hypothesis of the Soviet school philologists and, in particular, of the Ossetian linguist Vaso Abaiti (better known as Vasyl Abaev (Abayev)) about the Iranian origin of the Scythian language. The scholar insisted that the Ossetian language descended from the hypothetical Scythian-Sarmatian one, and tried to explain the names of the largest waterways not only of the Black Sea region but also of the entire Ukraine and Eastern Europe using only Iranian-Ossetian words. The author of the article has prepared a number of materials to refute this false claim of modern researchers. In this respect, undoubtedly helpful is a unique artifact, a prehistoric inscription discovered ten years ago in the basement of a temple in the regional center, Zhytomyr. It turned out that the modern Ukrainian vocabulary contains a large number of words whose meanings and sounds are almost identical to the Anatolian glosses – Phrygian, Lydian, Thracian, Lycian A and Lycian B (Milyan), Carian, as well as the preceding languages – Hattic/Hattian and Luwian/Luvian. As evidenced by the lexical material of the Phrygian-Ukrainian dictionary, prepared by the author of the article, most of such related words (full cognates) are observed in these two languages – Phrygian and Ukrainian. Thus, another false linguistic statement is refuted which most closely relates Ancient Greek to Phrygian. It was made by linguists relying on forty Greek words that sound similar to Phrygian.The proposed study provides striking discoveries: more than a half of the Old Phrygian words known today have entered the vocabulary of the Ukrainian language. Why has it been concealed before? It turns out that the researchers have so far compared Phrygian only with Greek, Armenian, Old Macedonian, Albanian; however, for some reason, no one dared call it the closest relative of the Ukrainian language. This might have been prevented by the fact that, by Herodotus’ definition, Phrygian was considered “the most ancient language of the world”., До цього часу в українському мовознавстві переважала думка, що основним субстратом для української мови є північноіранський/скіфський. За основу бралася відома гіпотеза філологів радянської школи і, зокрема, осетинського мовознавця Васо Абайти (більше відомого як Василь Абаєв) про іранське походження мови скіфів. Саме останній, наполягаючи, що осетинська є нащадком гіпотетичної скіфо-сарматської мови, намагався пояснити на­ймення найбільших водних артерій не тільки Причорномор’я, але й усієї України та Східної Європи, залучаючи лише ірано-осетинські слова. Автор статті підготував ряд матеріалів, що спростовують це хибне твердження сучасних дослідників. У цьому плані йому, звичайно, значною мірою допоміг унікальний артефакт – доісторичний напис, виявлений десять років тому в підвалі одного із храмів обласного Житомира. З’ясувалося, в сучасному українському лексиконі є величезна кількість слів, значення та звучання яких майже абсолютно подібні до анатолійських глос – фригійських, лідійських, фракійських, лікійських А та лікійських Б (мілійських), карійських, а також мов їхніх попередників – хатських та лувійських. Як засвідчив лексичний матеріал фригійсько-українського словника, підготовлений автором статті, найбільше таких споріднених слів (повних когнатів) спостерігаємо саме у цих двох мовах – фригійській та українській. Отже, спростовується ще одне хибне твердження лінгвістів, котрі, оперуючи сорока словами, які в грецькій звучать подібно до фригійських, заявляють, що найбільше близька до фригійської мови давньогрецька. У запропонованому дослідженні з’ясовано, що більше половини відомих на сьогодні старо­фригійських слів увійшли до «Словника української мови». Чому про це не повідомлялося раніше? Виявляється, дослідники до цього часу порівнювали з фригійською лише грецьку, вірменську, давньомакедонську, албанську. Проте чомусь ніхто не наважувався назвати її найближчою родичкою … українську. Цьому, можливо, завадило те, що, за визначенням Геродота, фригійська вважалася «найдавнішою мовою світу».

The article analyzes the territorial and geographical vector of Ukrainian studies on the development of foreign language education abroad. For the subject representative study of this problem, the method of the main array covered about 70 dissertations and two dozen monographs, and the selective method – about a hundred articles. Based on the analysis of their names and content, four main territorial and geographical vectors of research of foreign language education abroad are identified:1) regional - in the form of state and political associations and historical and cultural regions of the world; 2) country studies - determines the range and priorities of the study of educational systems in individual countries; 3) Ukrainian studies - reflects the study of foreign language education through the prism of adaptation of its experience in Ukraine. The analysis of scientific studies on the development of foreign language education abroad revealed the narrowness of their territorial and geographical vector.This was reflected in the focus on five to six countries in the Western European region (UK, Germany; France; Sweden, Poland) and the United States. The development of foreign language education in about ten other states has been studied to a lesser extent.Thus, the vast majority of other countries in the world have escaped the attention of Ukrainian scientists.These trends and priorities are due to the European integration course of Ukraine.

The article is devoted to the description of first years of Ukrainian studies in the ancient city of Olbia Pontica. Special attention was paid to the range of problematic issues that formed the main features of modern Ukrainian classical archaeology.

The article deals with the materials which belonged to the Police Department of the Russian Empire in the early 20th century and now serve as a historical source about the activity of anarchist groups which operated in Ukraine in 1903–1914. The article analyzes the factors that influenced the nature of sources and attempts to classify them. They are: the nature of the anarchist movement, the prejudice of law enforcement agencies towards anarchists, the use of agents and provocateurs as sources of information, the intention of the police to curb anarchists quickly, and so on. The study describes such Police Department sources as the documents of the Ministry of Internal Affairs, materials of the Police Department, and those of provincial gendarmeries.Two large groups of documents are characterized. The first group of sources consists of the materials which belonged to the Ministry of Internal Affairs: international agreements, meeting minutes, orders on anarchist movement, general regulatory documents for revolutionary parties in the Russian Empire. The other group of sources includes the materials of the Police Department which oversaw the provincial imperial investigative bodies: orders, circulars, analytical reports, reviews.The article states that the solution to the problem of fighting against anarchism was delegated to the Police Department, which was in charge of central administration of penal authorities. Thus, the basic documents investigated were either of administrative or generalizing and analytical-prognostic nature, since it was there that all information was systematized and decisions were issued.Special attention is paid to the study of the so-called Police Department reviews which reported on the activities of various anarchist groups in Ukraine. The documents identified specify the territories of the movement’s distribution, events, and its active members. The conclusion is made about the value of the Police Department sources both for discovering new facts and confirming the already known., У статті розглядаються матеріали Департаменту поліції Російської імперії на початку XX ст. як джерело з історії діяльності анархістських груп в Україні 1903–1914 рр. Аналізуються чинники, які вплинули на характер джерел, та дається спроба їх класифікації. Серед чинників вказано характер анархістського руху, упереджене ставлення правоохоронних органів до анархістів, використання агентів та провокаторів як джерел інформації, прагнення поліції швидко приборкати анархістів тощо. Розглянуто такі джерела Департаменту поліції, як документи Міністерства внутрішніх справ, матеріали Департаменту поліції, губернських жандармських управлінь.Охарактеризовано документи за двома великими групами. Перша група джерел складалась із матеріалів Міністерства внутрішніх справ: міжнародні домовленості; протоколи нарад; накази, які стосувалися анархістського руху; загальні документи, які регламентували діяльність революційних партій на території імперії. Друга група джерел охоплювала матеріали Департаменту поліції, який виконував загальне керівництво губернськими судово-слідчими органами імперії: розпорядження та накази, циркуляри, аналітичні звіти та огляди, довідки. Зазначається, що вирішення проблем боротьби з анархізмом делеговано Департаменту поліції, який виконував центральне керівництво карними органами. Таким чином, основні документи, які досліджені, мали або розпорядчий, або узагальнюючий і аналітично-прогностичний характер, оскільки тут вся інформація систематизувалася та видавалися рішення. Особлива увага приділяється дослідженню так званих оглядів Департаменту поліції, в яких надавалися звіти щодо діяльності різних анархістських груп в Україні. Виявлені документи уточнюють території розповсюдження руху, події та особистостей, які були активними його членами. Робиться висновок про цінність джерел Департаменту поліції як для виявлення нових фактів, так і для підтвердження вже відомих.

Складена творчим колективом Науково-дослідного інституту українознавства програма з українознавства для закладів загальної середньої освіти в Україні є подальшим кроком у розвитку освітніх та педагогічних практик, вона спрямовується на удосконалення форм викладу українознавчого матеріалу в закладах освіти України та розширення вмісту українознавчого знаннєвого запасникá (депозитарію) серед учнів/учениць.

In the article the necessity of updating the study Ukrainian figures, those individuals who possess the key to the history of the Ukrainian people, the Ukrainian development of science, culture, education, spirituality. The article shows the contribution of Ivan Ogienko in the Ukrainian nation-building, described the idea of Ukrainian studies scholar, stressed their importance in the context of contemporary Ukrainian studies. Particular attention is paid to the scientific heritage of outstanding figure of Ukrainian renaissance period of exile, the works that serve as integral disclosed subject discourse ukrainian studies system of its key concentrations., У статті обґрунтовано необхідність актуалізації дослідження українських постатей, тих особистостей, які посіли ключове місце в історії українського народу, розвитку української науки, культури, освіти, духовності. Розкрито внесок Івана Огієнка в українське націєтворення, охарактеризовано українознавчі ідеї вченого, наголошено їх значення у контексті розвитку сучасного українознавства. Особлива увага приділяється науковому доробку видатного діяча українського відродження періоду еміграції, тим працям, які слугують цілісному розкриттю предметного дискурсу українознавства у системі його ключових концентрів: «Україна – людність, етнос, нація», «Україна – територія, природа, екологія», «Україна – мова, культура, духовність», «Україна – світ».

In Poland and Germany have already lived about 3 million Ukrainians. Polish and German lawyers note that such a large number of immigrants may constitute a substantial market for their legal services. Therefore, they more and more often provide specific legal services to Ukrainians. The basic characteristics of the market of legal services provided to Ukrainians in Poland and the explanation of the functioning mechanisms of the Ukrainian legal services market in Poland and the EU are important elements of the study. During the study, we check the research hypothesis: immigrants from Ukraine to the European Union have co-created a new EU market for legal services. The study was conducted using the method of structured interview among Polish advocates and legal advisers and using the method of content analysis and statistical analysis. The survey results show that in Poland and in Germany there is the Ukrainian legal services market. Polish and German lawyers do not specialize in Ukrainian matters. Special legal services close to Ukrainians are not being developed. However, there is an increased volume of Ukrainian clients in Poland and minor modifications in the manner, number and method of providing services by lawyers. The first experiences of lawyers from cooperation with Ukrainians show that within 10 years, legal services for Ukrainians in Poland and Germany will become one of the most lucrative advocate specializations. W Polsce i Niemczech mieszka już około 3 mln Ukraińców. Polscy i niemieccy prawnicy zauważają, że tak duża liczba imigrantów może stanowić znaczący rynek dla ich usług prawnych. Dlatego coraz częściej świadczą konkretne usługi prawnicze na rzecz Ukraińców. Istotnym elementem opracowania jest podstawowa charakterystyka rynku usług prawnych świadczonych na rzecz Ukraińców w Polsce oraz wyjaśnienie mechanizmów funkcjonowania ukraińskiego rynku usług prawniczych w Polsce i Unii Europejskiej. W trakcie badania sprawdzamy hipotezę badawczą: imigranci z Ukrainy do Unii Europejskiej współtworzą nowy unijny rynek usług prawniczych. Badanie zostało przeprowadzone metodą wywiadu ustrukturyzowanego wśród polskich adwokatów i radców prawnych oraz z wykorzystaniem metody analizy treści i analizy statystycznej. Wyniki badania pokazują, że w Polsce i w Niemczech istnieje ukraiński rynek usług prawniczych. Polscy i niemieccy prawnicy nie specjalizują się w sprawach ukraińskich. Nie są rozwijane specjalistyczne usługi prawnicze skierowane ściśle do Ukraińców. Obserwuje się jednak wzrost ilości klientów ukraińskich w Polsce oraz niewielkie zmiany w sposobie, ilości i metodzie świadczenia usług przez prawników. Pierwsze doświadczenia prawników ze współpracy z Ukraińcami wskazują, że w ciągu 10 lat obsługa prawna Ukraińców w Polsce i Niemczech stanie się jedną z najbardziej dochodowych specjalizacji prawniczych.

I have a look at the articles of Ukrainian-owned studios of Ivan Ohijenko, a secret from the galuz of the Ukrainian church, movi, culture. It is important to re-introduce the contributions of Ivan Ohijenko to the new Ukrainian knowledge. Introductions actively expanding knowledge about Ukraine, Russia religion, people, history, culture, mov, dominion, mystery. The most important strands of scientific research є theological, official, powerbuilding, historical and pedagogical and educational problems. The specialty is at science rozvidki І. Ohijenko borrow up to the religion-church spheres. Introductory remarks by nudging the temple of the Ukrainian national clergy of the Ukrainian clergy, as it was, there was love for his people, yogiveri, culture, movi. Behind the Reconciled I. Ohijenko at the development and the preservation of church and national nadban vagoma role vіdіgraє mov. І. Ohijenko is maisternoіhliboko є nayvavlivіshі aspects with zaberezhennііdnії Ukrainian movi. Naukovets beckoned to lead the Liturgy with my living, all church Liturgies, especially Holy Letters, Liturgical books, fi duciary men and women, and are kindly obliged to take part in spiritual and spiritual life. Ohijenko I. Serving Ukrainian service fully and fully until the last days of their important life without completing their associate activities in the country, in the past, and in good practice, it is important to develop Proof of this є bibliography of science, publicist and artistic scholar, as a warehouse, a thousand of them alone. Veliké zakoplenneniya wiklikє dіyalіst І. Ohijenko as the Metropolitan and History of the Ukrainian Church. No previous information on all aspects of Ukrainian-recognized I. Ohijenko’s studios has been completed. Promising strains of the furthest reach may be but the blessing of the soul of I. Ohijenko, its role in the national vidrodzhennya., У статті розглядаються дослідження Івана Огієнка у сфері українознавства.Увага зосереджується на богословських, мовознавчих, видавничих, педагогічних працях вченого. Охарактеризовано концепцію рідномовного виховання І. Огієнка, яка містить струнку й послідовну систему поглядів на сутність виховання особистості засобами рідної мови.

The urbanization of Ukrainian cities in the late 19th – early 20th cent. is highlighted. Research in the field of electric traction, which allowed the introduction of the tram as a public transport, is analyzed. It is claimed that this type of transport remains the most environmentally friendly. The forerunner of the electric tram – horse-drawn – had several significant shortcomings: its introduction was limited by the terrain and the life expectancy of the animal. Further attempts to use the steam engine were also unsuccessful. The creation of the electric tram has expanded the use of public transport. Belgian companies played a significant role in the introduction of tram transport in Ukraine. The popularity of electric trams contributed to further research in the field of electric traction and the construction of tram cars, as well as the design of cities in general. Since the development of Fedir Pirotskyi, Ukrainian scientists Hryhorii Dubelir, Pavlo Kopniaiev, Oleksandr Pohorelko, Ivan Nekrasov, Oleksandr Potebnia, and others have played a remarkable role in this direction. Environmental problems of large cities of modern Ukraine require a thorough analysis of the use of public transport, including trams. Keywords: tram, electric traction, transport technologies, history of science and technology, Ukrainian studies., У статті аналізується урбанізація українських міст та використання громадського транспорту – трамвайної конки та електричного трамваю. Саме трамвай сьогодні залишається найбільш екологічним транспортом як у великих містах, так і в містечках. Розглянуто передвісник електричного трамваю – конку, коли рух здійснювався за допомогою тяглової сили тварин, а потім – парового двигуна. Стверджується, що, попри доволі велику кількість наукової на науково-популярної літератури з історії електричного трамваю, поза увагою дослідників залишились особливості початкового етапу формування системи трамвайного руху в Україні. Не було належно віддзеркалено в науковій літературі розрахунок електричної тяги та доробок науковців, які працювали в цьому напрямку. Обґрунтовано недоліки використання конки через ландшафтні особливості окремих міст України, зокрема Києва. Наведено інформацію щодо фінансової сторони запровадження цього типу міського транспорту. Аналізується успішність чи неуспішність використання трамваїв у різних містах. Наведено перелік фірм та акціонерних товариств, заінтересованих у використанні нового типу транспорту. Узагальнено відомості про перші трамвайні маршрути й з’ясовано вплив використання трамваїв на урбанізацію міст. На основі аналізу матеріалів Державного архіву Харківської області, Державного архіву міста Києва, Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського та вивчення газет початку ХХ ст. встановлено роль професорів Київського політехнічного інституту Г. Д. Дубеліра та Харківського технологічного інституту О. К. Погорелка, П. П. Копняєва та О.О. Потебні у розгортанні трамвайного руху на теренах України. Стверджується, що на початку запровадження трамваїв в Україні для реалізації проєктів запрошували бельгійських фахівців, однак деякі міста – Харків, Миколаїв, Маріуполь – відмовилися від послуг закордонних учених. Подальші дослідження з електричної тяги, будівництва нових вагонів і проектування всієї міської мережі виконували виключно місцеві науковці. Ключові слова: трамвай, електрична тяга, транспортні технології, історія науки і техніки, українознавство.