Search

Introduction. The article examines one of the most urgent problems of modern Ukraine - its place and importance in the worldcommunity, and the dynamics of Ukrainian society, both in the external and internal aspects of its functioning. The aim and maintask are to analyze the processes of formation and interaction of civilizational identities, as well as to reveal the image of"otherness" in the context of civilizational interaction and its illumination in the mass consciousness. The research methodologicalbasis was the works of representatives of German classical philosophy, and the works of modern and postmodern thinkers. Toidentify the real place of Ukraine in the political, economic, military, and cultural terms of Modernity, the formational and civilizationalapproaches are completed by a dialogical approach. The research result is the conclusion that the dialogue between civilizations isthe only possible way for the existence of Mankind. Dialogue is perceived as a constant interaction between different civilizationsbased on respect and mutual understanding. At the same time, a differentiation was between the concepts of "culture" and"civilization". The first concept is an internal feature of society, and the second is its external characteristic. The discussion showsthat in modern conditions, the status and need for researchers, who are able to create constructive ideas and concepts for thedevelopment of an original Ukrainian identity and the preservation of Ukrainian civilizational values naturally increase. “Other” is aconcept, a phenomenon that has a long history. As one of the main categories of ontology, the “other” is the subject of attention ofresearchers at different stages of the development of philosophy. The main conclusion is that economic, and socioculturaldevelopment raises the problem of specificity and identification of the state to a new level of complexity. Each country should havethe opportunity of free choice of civilizational development. However, the manifestation of individuality for different civilizations isspecific, therefore, one cannot copy someone's experience, and it only needs will take into account. Ukraine can only exist as a systemic state, with its tight control over the economy. However, in any case, it faces tasks that are not ideological clichés, butcommon for the development of any civilization, installations. The future of Ukraine is connected with its constant movement,through post-industrial development, the realization of basic, civilizational rights and freedoms of citizens. У статті досліджується одна з найактуальніших проблем сучасної України – її місце та значення у світовійспільноті, динаміка українського суспільства як у зовнішньому, так і внутрішньому аспектах його функціонування.Головним завданням є аналіз процесів формування та взаємодії цивілізаційних ідентичностей, а також розкриття образу«іншості» у контексті цивілізаційної взаємодії й її висвітлення у масовій свідомості. Методологічною основою статті булипраці представників німецької класичної філософії, праці мислителів доби модерну і постмодерну. Для виявлення дійсногомісця України в політичному, економічному, воєнному, культурному плані сучасності, формаційний і цивілізаційний підходидоповнюються діалогічним підходом. Діалог між цивілізаціями – це єдиний можливий спосіб існування людства. Діалогусвідомлюється як постійна взаємодія між різними цивілізаціями на основі поваги та взаєморозуміння. При цьомупроводиться диференціація між поняттями «культура» і «цивілізація». Перше поняття виступає внутрішньою ознакоюсуспільства, а друге – його зовнішньою характеристикою.

"Post-globalization" is presented as a new phenomenon, considered in the perspective of history, what actualized thedefinition of the place and role of the individual in the new state of society. The goal of the study was the conceptualization ofthe phenomenon of personality in the "post-globalization" of the new society based on epistemological and ontologicalapproaches. The key task of the research made it possible to verify whether "post-globalization" is one of the ways to preservethe life of the globalized world. As a result, the "end of globalization", the world's entry into a new state under a different name,and the impact of these processes on the individual were confirmed. Meta-ontology has shown, that personality appears asuniversality in the system of "universe – society – man" relations. It was shown that the new model of society can serve as abasis for the coming world formation. Personality is presented as the basis of a complex system. The proposed model of "HomoSpiritus in Universum Concentus", considering the acceleration of time, is the most optimal in the future. Вступ. Постглобальна архітектоніка соціуму не вибудувалася до кінця, але її обриси проглядають на цивілізаційному,культурному, політичному, економічному, а також особистісно-психологічному та емоційному рівнях. Метою дослідження сталаконцептуалізація феномена особистості в «пост глобальності» нового соціуму, що трансформується у стан «Homo Spiritus inUniversum Concentus». Ключове завдання дослідження полягає у здійсненні перевірки того, чи є «постглобальність» одним зіспособів збереження життя глобалізованого світу. Використано такі методологічні принципи: онтологічний, епістемологічний.Результати дослідження. «Постглобальність» представлено як нове явище, що й актуалізувало визначення місця та роліособистості в новому стані соціуму. Визначено, що «постглобальність» має радше негативну конотацію з огляду на те, щоглобалізований світ маскується в нових зразках дискурсу. Підтверджено, що сучасна теорія особистості формується в контекстіонтології соціуму. Показано, що базисом особистості є не тільки генетичні, біологічні, фізіологічні (структурні) особливості,соціум і культура, але й більшою мірою трансцендентна її частина – дух, душа, свідомість. Соціальна епістемологія умовнорозмежовує антропологічні поняття «людина», «індивідуум», «індивідуальність», а також з’єднує різні моделі реальностей –онтичну та онтологічну (фізику та «чисту модель»). Філософська метаонтологія показала, що особистість постаєуніверсальністю, всезагальністю у системі відносин «універсум – соціум – людина». Підтверджено, що запропонована автороммодель «Homo Spiritus in Universum Concentus» може слугувати підґрунтям для прийдешнього історичного етапу формуваннясвіту, в якому можливе: самовідродження особистості, її творчості; відтворення глибинних архетипів етнокультурного тарелігійного різноманіття у суспільних відносинах; збереження природних програм, зумовлених біологічними особливостямилюдини. Обговорення. Особистість подано як активно діючий соціальний суб’єкт, який може змінити середовище свого існування. Знеособлення природи, утилітарний підхід до природи та до людини породжують ризоми. Зроблено висновки, щоособистість – це морально-етичний феномен, який представлений як єдність цілепокладань, інтенціонально та гармонійноспрямованих на інші особистості, які, своєю чергою, конструктивно впливають на неї саму. Така єдність може сформуватися вмайже ідеальному соціальному середовищі. Тому запропонована модель соціуму «Homo Spiritus in Universum Concentus»,зважаючи на пришвидшення часу, у майбутньому є оптимальною.

The article examines certain aspects of human life, pointing out the variety of problems of freedom of choice in the modern world. For examples, phenomena and situations understood by many, which correspond to the real circumstances of reality, were taken. This is the need to show that the problems of freedom of choice in the 21st century are still relevant and absolutely real., В статье исследуются отдельные аспекты человеческой жизни, указывая на разнообразие проблем свободы выбора в современном мире. Для примеров были взяты понятные многим явления и ситуации, отвечающие реальным обстоятельствам действительности. В этом заключается необходимость показать, что проблемы свободы выбора в XXI веке до сих пор актуальны и абсолютно реальны., У статті досліджуються окремі аспекти людського життя, вказуючи на різноманіття проблем свободи вибору в сучасному світі. Для прикладів були узяті зрозумілі багатьом явища і ситуації, які відповідають реальним обставинам дійсності. В цьому полягає потреба показати, що проблеми свободи вибору у ХХІ столітті досі актуальні та абсолютно реальні.

Актуальність даної теми полягає в тому, що соціальна комунікація – це спосіб передачі інформації, думок і емоцій між людьми, що можна охарактеризувати однією з умов існування соціуму. Соціальна комунікація дозволяє нам вивчати та визначати поведінку інших людей. Розуміння інших, або суспільна взаємодія – умова для існування людей в одному суспільстві. Як говорить Харченко Л. М.: «Процес соціальної комунікації відбувається під час багатостороннього та різнорівневого обміну соціальною інформацією (якщо в ньому бере участь людина, процес набуває соціальності) між політичною, економічною та духовною сферами глобального суспільства та їх національними відповідниками» [1]. Метою роботи є дослідження ролі соціальної комунікації в суспільстві на сучасному рівні. Завданнями дослідження визначено наступне: розглянути термін «соціальна комунікація» в більш широкому значенні, проаналізувати стан наукової розробки цієї теми.

Introduction. Since the late 60's of the twentieth century, scientists and philosophers have talked about the survival of mankind through the irrational activities of people in nature. Since then, a thorough study of the problem of the relationship of man and society to the biosphere began in the natural sciences, in interdisciplinary fields, and in social sciences. In the XXI century, the technological activity of people in a technogenic civilization is significantly expanding beyond the Earth's atmosphere, which encourages a philosophical understanding of the processes of further technologicalization of the biosphere and near space. The aim and tasks is to identify positive and negative trends in the transformation of human nature in the context of the system of "man-nature" in the deepening global environmental crisis. Research methodology. Leading methodological tools of the research are: a systemic methodological approach, which allows for analysis of the unity of nature and man as a representative of the species Homo sapiens in a holistic system of "naturesociety"; a socio-cultural methodological approach that helps to identify socio-cultural factors that influence the transformation of human nature; an interdisciplinary methodological approach, which allows taking into account both philosophical and scientific views on the problem of transformation of human nature in the context of exacerbation of the global environmental crisis. Research results. The article considers the impact of technological activities of society on the biological state of man, as it adapts to changing natural conditions of everyday life. However, other factors have a significant impact on the transformation of human nature. In particular, the intervention in human nature through the use of biotechnology; the use of pharmacological drugs that enhance physiological endurance; gender reassignment surgery, etc is demonstrated. It is shown that such interference in the biological nature of man leads to the transformation of his socio-cultural nature. Questions for discussion by the philosophical and scientific community have been formulated. Discussion The problems related to the research in the article, which arises in the context of the system "man - society", are studied. In particular, those outlined in the articles by G.M. Kleshny, S.S. Ordenov, I.P. Skiba, O.P. Skiba, and T.H. Shorina, published in the professional publication "Proceedings of the National Aviation University. Series: Philosophy. Cultural Studies", no 2 (34) for 2021. Conclusions. The article considers only some aspects of the problem of transformation of human nature in the context of the system "man-nature". It is shown that the main current risks in this system lie in the application of modern biotechnology, the latest information and communication tools, pharmacological agents, and more. У статті досліджується проблема збереження людської ідентичності як представника Homo sapiensу вконтексті системи «людина – природа» в умовах поглиблення глобальної екологічної кризи на рубежі ХХ і ХХІстоліть. Здійснюється аналіз різних точок зору в сучасних науках і філософії на проблему природи людини,природних і соціокультурних факторів, що ведуть до трансформації людської природи. Окреслюються позитивні йнегативні тенденції трансформацій, пов’язаних із застосуванням новітніх біотехнологій, інструментарію генноїінженерії, фармакології тощо.

Introduction. The article is devoted to the philosophical understanding of the relationship between culture and religion, theirinteraction in the modern world. The methodology for studying the relationship between culture and religion presupposes cleardefinitions of conceptualization and concept. In modern Ukrainian religious studies, there are no methodological approaches to thestudy of religion, the features of its functioning in society. The main task of the article is to reveal the features of the relationshipbetween culture and religion in their historical movement. Various stages of their relationship are revealed. The main researchmethods are: interdisciplinary, dialectical, historical, non-confessional. Research results are the basic value propositions aboutculture in its historical movement, as well as the variety of philosophical and religious searches at different stages of the formation of mankind, are revealed. Conceptualization is a process of intellectual coding of ideas that highlight the meaning of understandingculture in a particular language area. The concept is the result of individual and collective cognition. The concept includes, firstly, themeanings that belong to reality, and secondly, it opens up possibilities for the search and interpretation of these meanings. In thisregard, it is impossible to provide the concept with any universal definition. A concept is perceived by another person if the ideacontained in the concept correlates with the experience of a particular person. The discussion leads to the fact that the dynamics ofthe movement of culture is decisive for the development of society, while religion, to a certain extent, can have negativeconsequences. Conclusions. Any "modernization" of Christianity leads to the dominance of non-traditional religious currents andmovements. Стаття присвячена філософському осмисленню співвідношення культури і релігії, їхній взаємодії в сучасномусвіті. Методологія дослідження взаємовідносин культури і релігії передбачає чіткі дефініції концептуалізації й концепту. Всучасному українському релігієзнавстві відсутні методологічні підходи щодо дослідження релігії, особливостей їїфункціонування в соціумі. Виявлені базові ціннісні положення щодо культури в її історичному русі, а також розмаїттяфілософських і релігійних пошуків на різних етапах становлення людства. Концептуалізація являє собою процесінтелектуального кодування ідей, у яких висвітлюється смисл розуміння культури в конкретній мовній сфері. Концепт єрезультатом індивідуального і колективного пізнання. Концепт містить у собі, по-перше, смисли, які є приналежними дореальності, а по-друге, він відкриває можливості для пошуку та інтерпретації цих смислів. У такому плані неможливонадати концепту якогось універсального визначення. Концепт є таким, який усвідомлюється іншою людиною, якщо таідея, що міститься в концепті, співвідноситься з досвідом конкретної людини.Висновком є те, що в ХХІ ст. будь-які«осучаснення» християнства призводять до домінування нетрадиційних релігійних течій і рухів.

Introduction. The article is devoted to the philosophical, religious understanding of the latest technologies in the field of natural sciences. We are talking about transhumanism, which causes a number of problems – genetic engineering, biotechnology, related to the philosophical justification of ethical provisions pro et contra, and research in neurobiology and cybernetics, with the prospect of changes in the human brain, creative and semantic abilities, related to philosophical and religious discussions about the nature of consciousness and intellect. The aim and tasks of the article is to justify and disclose the main characteristics of transhumanism not only as a specific scientific field, but also as a big problem of ethics. The main aim is a research, analysis, disclosure and explanation of the essential characteristics of transhumanism, its connection with all spheres of society, with the basics of human life. Research methods of trans-humanism in particular are systemic, interdisciplinary, analytical, hermeneutical, historical and philological methods, the method of innovative ethnography, etc. Religion exists and functions in a particular society, in a particular sociocultural and the political situation, therefore, one of the methods of studying transhumanismis the comparative method includes this entire multicomponent. Research results. The basic conceptual values of transhumanism are revealed, which are formulated regardless of the historical context of a certain era. It is emphasized that trans-humanism as a worldview can have meanings if the ethical principles of using its technological aspects are resolved. Religion, which considers most artificial technologies to be purely negative, plays a role in resolving the moral rationale for trans-humanism. Discussion says that methodological integration involves a systematic, typological, comparative and field study of trans-humanism. Conclusion.The conclusion is that the universal practical and immoral goal of transhumanism is to achieve power over all characteristics of human life. Стаття присвячена філософському, релігієзнавчому осмисленню новітніх технологій у сфері природни-чих наук. Йдеться про трансгуманізм, який породжує цілу низку проблем – генна інженерія, біотехнології, що пов’язані з філософським обґрунтуванням етичних положень pro et contra, а також дослідження у нейробіології та кібернетиці, з перспективою змін у людському мозку, у творчих і семантичних здатностях людини, які пов’язані з філософськими та релігійними дискусіями щодо природи свідомості та інтелекту. Виявлені базові концептуальні ціннісні положення трансгуманізму, які формулюються незалежно від історичного контексту певної доби. Наголошується, що транс-гуманізм як світогляд може мати змісти і смисли, якщо вирішеними є етичні засади щодо використання його техно-логічних аспектів. Певну роль у вирішенні моральнісних обґрунтувань трансгуманізму відіграє релігія, яка вважає бі-льшість штучних технологій суто негативними. Висновком є те, що універсальною практичною і позаморальною метою трансгуманізму є досягнення влади над усіма характеристиками життєдіяльності людини.

У статті проаналізовано основні теоретичні підходи щодо розуміння про­соціальної поведінки. Здійснено аналіз теоретичних та емпіричних досліджень із порушеної проблеми й розглянуто основні мотиви виконання просоціальних дій. Мета статті – здійснити теоретичний аналіз сутності та мотивів просоціальної поведінки особистості. Методи дослідження. У дослідженні використано такі теоретичні методи наукового пошуку, як аналіз, узагальнення, систематизація наукової літератури з питань вивчення просоціальної поведінки та мотивації до вчинення просоціальних дій. Результати. Просоціальність передбачає будь-який вид допомоги на користь іншої людини чи соціальної спільноти. Вона передбачає соціальну взаємодію й характеризує особистість як соціально зрілу, спроможну діяти на користь су­спільних інтересів. У психологічній теорії існує декілька моделей, які пояснюють, які типи мотивів впливають на вчинення просоціальних дій. Ними є модель полегшення негативного стану, моделі витрат та винагороди й емпатійно-альтруїстична. Висновки. Основною характеристикою просоціальної поведінки є її соціальна адаптованість, що виявляється в реалізації дій на благо інших. Просоціальна поведінка забезпечує розвиток суспільства, а також є ефективним способом впливу та управління соціальними масами. Одним із найбільш нерозв’язаних проблем просоціальної поведінки є вивчення мотивів, що спонукають особистість виконувати відповідні дії. Визначено три групи мотивів реалізації просоціальної поведінки. До першої віднесено альтруїстичні мотиви (виконання просоціальної дії на благо інших без отримання вигоди, так звана «чиста допомога»). До другої групи належать егоїстичні мотиви, тобто ті, що передбачають вигоду для допомагаючого. Ними можуть бути внутрішні мотиви: мотив усунення психологічного дискомфорту, мотив отримання позитивних емоцій, мотиви самозаохочення й самоповаги тощо; та зовнішні, наприклад мотив соціального визнання. До третьої групи віднесено соціальні мотиви, тобто ті, які є загальноприйнятими в суспільстві й певним чином здійснюють певний соціальний тиск щодо виконання просоціальних дій. Це релігійні та морально-етичні (милосердя, патріотизм) мотиви.

В умовах, коли світ швидко перетворюється на глобальне село, спілкування між культурами стало неминучою реальністю. З одного боку, міжкультурна комунікація представляє прекрасну можливість сприяти глобальному миру і процвітанню, оскільки ми використовуємо потенційну цінність культурного розмаїття. З іншого боку, вона може мати неприємні наслідки, якщо нею погано управляти. Існування особистості неможливе без спілкування, адже ми постійно перебуваємо в соціумі. Кожного дня людина, яка приходить на роботу, в школу, в університет, у магазин тощо обов’язково взаємодіє з іншими учасниками, проте у більшості випадків кожен із нас зіштовхується з тим, що його не розуміють, не сприймають, інколи навіть складається враження, що співрозмовник не хоче «уловлювати нитку спілкування». Вивчаючи міжкультурну комунікацію, багато дослідників намагалися концептуалізувати культуру та комунікацію з різних точок зору, щоб оцінити їх взаємозв'язок. Загалом, культура розглядається як спільний спосіб життя, колективно розроблений і поділюваний групою людей, який передається з покоління в покоління [1]. В свою чергу, міжкультурна комунікація – це «обмін інформацією між чітко визначеними групами людей зі значно розбіжними культурами» [2]. У загальному вигляді комунікативні бар’єри можна визначити як перешкоди на шляху передачі інформації від комунікатора (відправник інформації) до реципієнта (одержувача). Виникають вони на макро- і мікрорівнях.

The purpose of the article is to study new vector forms in training choreography using the example of the Baku Choreography Academy. The research methodology is based on the method of historicism, for the Azerbaijani folk stage dance is studied in the context of a specific historical period in the development of Azerbaijani culture. Moreover, the consideration of the activities of the Baku Choreography Academy throughout the study correlates with the processes that are taking place in modern Azerbaijan. The method of historicism makes it possible to identify trends, significant from the point of view of the historical process, in the development of Azerbaijani folk stage dance. The scientific novelty of the research lies in the fact that for the first time, a study was undertaken of the modern functioning of the Azerbaijani folk dance art in the 21st century. The novelty is also determined by the new material used in this article. For the first time, the parameters of educational methods of Azerbaijani folk stage dance are systematically classified — specificity, stage implementation, training, cultural relationships. Conclusions. Along with the synthesis of general and specialised experience accumulated within the Baku Choreography Academy framework, other training parameters are put forward. The article emphasises the participation of the Baku Choreography Academy students in the stages of the Republic’s leading theatres, forming in them the qualities of cultural and social adequacy to society and context. Special knowledge of choreography, which determines further productive activities in the dance art, is honed on the professional stage., Цель статьи заключается в исследовании новых направлений в хореографическом образовании на примере Бакинской хореографической академии. Методология исследования опирается на метод историзма, для исследования азербайджанского народного сценического танца в контексте определенного исторического периода развития азербайджанской культуры. Более того, рассмотрение деятельности Бакинской хореографической академии на протяжении исследования коррелируется с процессами, которые происходят в современном Азербайджане. Метод историзма позволяет выявлять знаковые с точки зрения исторического процесса тенденции в развитии азербайджанского народного сценического танца. Научная новизна исследования заключается в том, что впервые предпринято исследование современного функционирования азербайджанского народного танцевального искусства в XXI веке. Новизна также определяется новым материалом, использованным в данной статье. Впервые систематически классифицируются параметры образовательных методов азербайджанского народного сценического танца — специфика, сценическая реализация, обучение, культурные взаимосвязи. Выводы. Наряду с синтезом общего и специализированного опыта, накопленного в рамках работы Бакинской хореографической академии, выдвигаются и другие параметры обучения. В статье подчеркивается участие студентов Бакинской Академии хореографии на сценах ведущих театров республики, формирует в них качества культурной и социальной адекватности требованиям обществу, контекста. Специальные знания хореографического искусства, которые обуславливают дальнейшую продуктивную деятельность в рамках танцевального искусства, оттачиваются на профессиональной сцене., Мета статті полягає в дослідженні нових напрямків в хореографічній освіті на прикладі Бакинської хореографічної академії. Методологія дослідження спирається на метод історизму, для дослідження азербайджанського народного сценічного танцю в контексті визначеного історичного періоду розвитку азербайджанської культури. Більш того, розгляд діяльності Бакинської хореографічної академії під час дослідження корелюється з процесами, які відбуваються в сучасному Азербайджані. Метод історизму дозволяє виявити знакові з точки зору історичного процесу тенденції в розвитку азербайджанського народного сценічного танцю. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше зроблено дослідження сучасного функціонування азербайджанського народного танцювального мистецтва в XXI столітті. Новизна також визначається новим матеріалом, використаним в даній статті. Вперше систематично класифікуються параметри освітніх методів азербайджанського народного сценічного танцю — специфіка, сценічна реалізація, навчання, культурні взаємозв’язки. Висновки. Поряд з синтезом загального та спеціалізованого досвіду, накопиченого в рамках роботи Бакинської хореографічної академії, висуваються і інші параметри навчання. У статті підкреслюється участь студентів Бакинської хореографічної академії на сценах провідних театрів республіки, формує в них якості культурної і соціальної адекватності вимогам суспільства, контекста. Спеціальні знання хореографічного мистецтва, які обумовлюють подальшу продуктивну діяльність в рамках танцювального мистецтва, вигострюються на професійній сцені.

Polumysna O. Defining the status “person with a disability” in UkraineThe article finds that the term “person with a disability” has constantly evolved, the attitude of society towards a person with a disability has been constantly changing. The nicknames that society assigned to this category of people, calling them lame, idiots, beggars, lunatics, social outsiders, the mentally retarded, the retarded, scarecrows for the healthy, samovars, etc. are considered. It was found that these names indicated only a person's disability or position in society and did not identify him as an ordinary person with his own needs and problems to be solved. In the twentieth century, only how able / incapable a person is came to the fore. At the end of the XX – beginning of the XXI century in many countries society began to pay attention not only to the medical indications of people with disabilities, but began to talk about the equality of these people in society, i.e. the implementation of the social model of disability. It is noted that the use of the words in-valid, dis-ability, mal-formation already fosters in society a negative attitude towards people with disabilities. It has been studied that the vast majority of researchers called people with disabilities “people with disabilities”, “people with special needs”, “people with disabilities”. In addition, there are sharper statements such as “abnormal student with disabilities”, “child with defects”, “special child”. After the law was passed in 2017, most scholars began using the term “person with a disability”. It was found that people with disabilities living in Ukraine ask not to be called autistic, cerebral palsy, downs, people with special needs, disabilities, and put a person first, and then his disability. There has been and in fact there is no consensus between society, scientists and people with disabilities themselves, as they are called, which indicates a certain imbalance and lack or one-sided communication in society., У статті з’ясовано, що термін «людина з інвалідністю» постійно еволюціонував у результаті зміни ставлення суспільства до людини з інвалідністю. Розглянуто назви, які соціум присвоював цій категорії людей, називаючи їх кульгавими, ідіотами, жебраками, лунатиками, соціальними аутсайдерами, слабоумними, відсталими, пугалами для здорових, самоварами тощо. З’ясовано, що ці назви вказували лише на інвалідність людини або її становище в соціумі й абсолютно не ідентифікували її як звичайну людину зі своїми власними потребами та проблемами, які потрібно вирішувати. У ХХ столітті на першому плані було лише те, наскільки працездатною/непрацездатною є людина. У кінці ХХ – на початку ХХІ століття в багатьох країнах суспільство почало не лише звертати увагу на медичні показання людей з інвалідністю, а говорити про рівноправність цих людей у соціумі, тобто йдеться про втілення в життя соціальної моделі інвалідності. Зазначено, що використання слів «інвалід», “disability”, “malformation” уже виховує в суспільства негативне ставлення до людей з інвалідністю. Досліджено, що переважна кількість науковців називали людей з інвалідністю «людьми з функціональними обмеженнями», «людьми з особливими потребами», «особами зі зниженою працездатністю». Окрім того, наведено й більш різкі висловлювання на зразок «аномальний учень з обмеженими можливостями», «дитина з дефектами», «особлива дитина». Після ухвалення закону в 2017 році більшість науковців почали вживати термін «людина з інвалідністю». З’ясовано, що люди з інвалідністю, які проживають в Україні, просять, щоб їх не називали аутистами, децепешниками, даунами, людьми з особливими потребами, з обмеженими можливостями, каліками, а на перше місце ставили людину, а потім її інвалідність. Не було і фактично немає дотепер узгодженості між соціумом, науковцями та самими людьми з інвалідністю, як їх називати, що свідчить про деякий дисбаланс і відсутність або однобічність комунікації в суспільстві.

УДК 330.811.1; JEL Classification: B1 Соціальна економіка (СЕ) привертає всезростаючий інтерес економістів і соціологів, так як саме вона завжди була, є і буде реальною економікою. Але до сих пір існують найрізноманітніші трактування її найважливіших аспектів. Відсутність єдиного, точного, справжнього розуміння СЕ знижує ефективність економічної, соціальної та соціально-економічної практики. Тому дефініція найважливіших аспектів СЕ є актуальною проблемою. Аналіз останніх досліджень і публікацій показав, що СЕ була відома вже у вченнях Ксенофонта, Платона, Аристотеля, а в подальшому − і в працях Сміта, Ріккардо, меркантилістів і фізіократів, їх сучасних опонентів і послідовників. Серед невирішених аспектів зазначеної проблеми СЕ існують два найбільш важливі, ключові, навколо яких розпалюються особливо гострі дискусії: загальний аспект, як обґрунтування характеру зв'язку соціального й економічного взагалі на різних етапах розвитку СЕ; конкретний аспект, як визначення характеру взаємодії чотирьох конкретних і основних соціально-економічних інститутів (держави, підприємства, ринку та людини). На думку автора саме в такій послідовності необхідно і вирішувати ці два аспекти проблеми трактування найважливіших аспектів СЕ. Метою статті стало рішення загального аспекту проблеми як обґрунтування, встановлення характеру зв'язку соціального й економічного на різних етапах розвитку, становлення СЕ. Це фактично розробка парадигм СЕ. Завдання: встановлення характеру зв'язку соціального і економічного в Доіндустріальну епоху; встановлення характеру зв'язку соціального і економічного в Індустріальну епоху; встановлення характеру зв'язку соціального і економічного в Постіндустріальну епоху; формулювання парадигм СЕ Доіндустріального, Індустріального та Постіндустріального суспільства; узагальнення отриманих результатів. Методики дослідження: огляд літературних джерел, 2С70, ВЕО, історично-логічний, індукція-дедукція, теорія методу Бабайлова. Результати: введені і обґрунтовані новий термін і поняття «Оптимальність соціальної економіки» (ОСЕ); дано визначення ОСЕ, як співвідношення соціального і економічного, яке забезпечує максимально можливе задоволення потреб членів усіх, будь-яких соціумів; сформульований Основний закон СЕ: «СЕ – це взаємодія соціального і економічного», а на його основі обґрунтовані три парадигми СЕ; перша (минула) парадигма (СЕ) – це глобальна стратегія переважно соціального характеру СЕ; друга (теперішня) парадигма СЕ – це глобальна стратегія переважно економічного характеру СЕ; третя (майбутня) парадигма СЕ – це глобальна стратегія оптимальності СЕ. Наукова новизна: вперше розроблено парадигми СЕ. Практична значимість: парадигми СЕ є найважливішими засобами підвищення ефективності практики стратегічного планування будь-якого підприємства., УДК 330.811.1; JEL Classification: B1 Социальная экономика (СЭ) привлекает всё возрастающий интерес экономистов и социологов, так как именно она всегда была, есть и будет реальной экономикой. Но до сих пор существует самая разная трактовка её важнейших аспектов. Отсутствие единого, точного, истинного понимания СЭ снижает эффективность экономической, социальной и социально-экономической практики. Поэтому дефиниция важнейших аспектов социальной экономики является актуальной проблемой. Анализ последних исследований и публикаций показал, что СЭ была известна уже в учениях Ксенофонта, Платона, Аристотеля, а в дальнейшем − и в трудах Смита, Риккардо, меркантилистов и физиократов, их современных оппонентов и последователей. Среди нерешённых аспектов указанной проблемы СЭ существуют два наиболее важные, ключевые, вокруг которых разгораются особенно острые дискуссии: общий аспект как обоснование характера связи социального и экономического вообще на разных этапах развития СЭ; и конкретный аспект как определение характера взаимодействия четырёх конкретных и основных социально-экономических институтов (государства, предприятия, рынка и человека). По мнению автора именно в такой последовательности необходимо и решать эти два аспекта проблемы трактовки важнейших аспектов СЭ. Целью статьи явилось решение общего аспекта проблемы как обоснование, установление характера связи социального и экономического на разных этапах развития, становления СЭ. Это фактически разработка парадигм СЭ. Задачи: установление характера связи социального и экономического в Доиндустриальную епоху; установление характера связи социального и экономического в Индустриальную епоху; установление характера связи социального и экономического в Постиндустриальную эпоху; формулировка парадигм СЭ Доиндустриального, Индустриального и Постиндустриального общества; обобщение полученных результатов. Методики исследования: обзор литературных источников, 2С70, ВЕО, исторического-логического, индукция-дедукция, теория метода Бабайлова. Результаты: введены и обоснованы новые термин и понятие «Оптимальность социальной экономики» (ОСЭ); дано определение ОСЭ как такое соотношение социального и экономического, которое обеспечивает максимально возможное удовлетворение потребностей членов всех, любых социумов; сформулирован Основной закон СЭ: «СЭ – это взаимодействие социального и экономического», а на его основе – три парадигмы СЭ; первая (прошлая) парадигма (СЭ) – это глобальная стратегия преимущественно социального характера СЭ; вторая (настоящая) парадигма (СЭ) – это глобальная стратегия преимущественно экономического характера СЭ; третья (будущая) парадигма (СЭ) – это глобальная стратегия оптимальности СЭ. Научная новизна: впервые разработаны парадигмы СЭ. Практическая значимость: парадигмы СЭ являются важнейшими средствами повышения эффективности практики стратегического планирования любого предприятия., UDC 330.811.1; JEL Classification: B1The social economy (SE) is attracting the growing interest of economists and sociologists, as it has always been and will be a real economy. But there are still various interpretations of its most important aspects. The lack of a unified, accurate, true understanding of SE reduces the effectiveness of economic, social and socio-economic practices. Therefore, the definition of the most important aspects of SE is an urgent problem. Analysis of recent studies and publications has shown that the SE was already known in the learnings of Xenophon, Platon, Aristotel, and later − in the writings of Smith, Riccardo, mercantilists and physiocrats, their modern opponents and followers. Among the unresolved aspects of the aforementioned problem, there are two of the most important, key ones, around which particularly heated discussions are raging: the general aspect, as a justification for the nature of the link between social and economic in general at various stages of the development of the SE; specific aspect, as determining the nature of the interaction of four specific and major socio-economic institutions (state, enterprise, market and person). According to the author’s opinion, it is in such a sequence that it is necessary to solve these two aspects of the problem of interpretation of the most important aspects of the SE. The purpose of the article is to solve the general aspect of the problem as justification, establishing the nature of social and economic connection at different stages of development, becoming of SE. This is actually the development of the SE paradigms. Objectives: to establish the nature of the connection between social and economic in the Pre-industrial era; establishing the nature of the connection between social and economic in the Industrial era; establishing the nature of the connection between social and economic in the Post-industrial era; formulating the SE paradigms of Pre-industrial, Industrial and Post-industrial society; summarizing the results. Methodology of research: review of literary sources, 2C70, VEO, historical-logical, induction-deduction, theory of the Babailov’s method. Findings: introduced and substantiated a new term and concept «Optimality of the social economy» (OSE); the definition of the OSE as a ratio of social and economic, which provides the maximum possible satisfaction of the needs of members of all, any societies; the Basic Law of the SE is formulated: «SE is the interaction of social and economic», and on its basis three SE paradigms are substantiated; the first (past) paradigm (SE) is a global strategy of a predominantly social nature; the second (present) paradigm of SE is a global strategy of a predominantly economic nature; the third (future) paradigm of SE is a global strategy for the optimization of SE. Originality: at the first time SE paradigms were developed. Practical value: The SE paradigms are the most important means of enhancing the effectiveness of the strategic planning practice in any enterprise.

У статті на основі значного масиву джерельної бази як вітчизняної, так і зарубіжної проаналізовано сучасні концепти щодо осмислення феномену «громадянського суспільства». Зокрема, здійснено спробу систематизації та класифікації дослідницьких підходів до розуміння змісту, закономірностей формування й розвитку громадянського суспільства в сучасному світовому та українському науковому дискурсі. Відтак, можна виокремити як мінімум сім відносно самостійних дослідницьких підходів й багато більше спроб синергетичного поєднання різних з них у певних авторських комбінаціях. До самостійних підходів треба віднести, насамперед формально-правовий, інституційний, глобалізаційний, просторово-ціннісний, комунікаційний, діяльнісний та кейс-стаді. Запропонована класифікація дослідницьких підходів до осмислення феномену громадянського суспільства у сучасному науковому дискурсі дає можливість сфокусувати увагу у межах певного підходу на тих чи інших інституційних, процедурних, ціннісних, діяльнісних, комунікаційних тощо характерологічних властивостях й особливостях громадянського суспільства, щоб у подальшому синергетично опрацювати узагальнюючі наукові пропозиції щодо його розвитку. The article analyzes modern concepts of understanding the phenomenon of «civil society» on the basis of a significant array of source base, both domestic and foreign. In particular, an attempt was made to systematize and classify research approaches to understanding the content, patterns of formation and development of civil society in modern world and Ukrainian scientific discourse. Thus, we can distinguish at least seven relatively independent research approaches and many more attempts to synergistically combine different of them in certain authorial combinations. Independent approaches should include, first of all, formal-legal, institutional, globalization, spatial-value, communication, activity and case studies. The proposed classification of research approaches to understanding the phenomenon of civil society in modern scientific discourse makes it possible to focus within a certain approach on certain institutional, procedural, value, activity, communication, etc. characteristics and features of civil society to further synergistic elaboration. regarding its development.

Розкрито особливості існування людини у великому місті, визначено риси міської ментальності, наголошено на необхідності вироблення нових поведінкових патернів, здатних забезпечити зручне та максимально можливе безконфліктне існування мешканця міста. Проаналізовано особливості нового типу міської ідентичності – Homo Urbanus.

У статті студіюються питання професійно зумовленості необхідності інтелектуальної соціалізації вчителя у зв’язку з інформаційним розвитком соціуму.

The article explores the factor of globalization as the conditions for creating a new socio-culturalreality, in leveling the cultural and national characteristics of countries and peoples. The decisive factors in the life ofsocieties and regions have become multiculturalism, polyethnicity, which erase the identity of a person. An importantfeature of globalization is the transition from national to global economy, which actualizes the problem ofnational ethos. В статье исследуется фактор глобализации как условия создания новой социокультурной реальности, показана ее роль в нивелировании культурных, национальных особенностей стран и народов. Определяющими факторами жизни социумов и регионов стали поликультурность, полиэтничность, которыестирают идентичность человека. Важной чертой глобализации является переход от национальной кглобальной экономике, что актуализирует проблему этоса национального в современной цивилизации. В статті досліджується фактор глобалізації як умови створення нової соціокультурної реальності, показана її роль в нівелюванні культурних, національних особливостей країн і народів.Визначальними факторами життя соціумів і регіонів стали полікультурність, поліетнічність, які стирають ідентичність людини. Важливою рисою глобалізації є перехід від національної до глобальної економіки, щоактуалізує проблему етосу національного в сучасній цивілізації.

The article is dedicated to the problem of sociology of a foreign student at medical institutions of higher education. The role of language is determined in this process; difficulties are described with which foreigners can meet in the course of primary adaptation, as well as methods of their overcoming; possible ways of intensification of sociology of a foreigner are outlined in Ukrainian educationally-cultural space. Peculiar definition of the concept «sociology of a foreign student» is also formulated in the article; international experience of sociology of foreigners is studied, basic stages of this process are defined. It has been found out, that practical implementation of outlined measures is directed into sociology of a foreign student at institutions of higher education of the Ministry of Health of Ukraine and it is not possible without mastering of Ukrainian language as language of carriers of society, where foreign student must be integrated., Посвящено проблеме социализации иностранного студента в медицинских заведениях высшего образования. Определена роль языка в этом процессе, описаны трудности, с которыми встречается иностранец в ходе первичной адаптации, и способы их преодоления, очерчены возможные пути интенсификации социализации иностранца в украинском образовательно-культурном пространстве., Присвячено проблемі соціалізації іноземного студента в медичних закладах вищої освіти. Визначено роль мови в цьому процесі, описано труднощі, з якими зустрічається іноземець в ході первинної адаптації, та способи їх подолання, окреслено можливі шляхи інтенсифікації соціалізації іноземця в українському освітньо-культурному просторі.

У статті охарактеризовані значимі фактори трансформації сучасних уявлень про зміну ціннісних орієнтацій особистості у нашій державі. На думку автора до них належать: нівеляція українськості, повільне формування громадянського суспільства, української політичної нації та модерної української ідентичності, незавершеність українського державо- та націєтворення, процесів постколоніальногo самовизначення як окремого громадянина, так і українського народу в цілому, боротьба за втілення в життя демократичних принципів гідності в суспільстві, відкидання духовних цінностей людини в сучасному соціумі, події, пов’язані з агресією Росії в нашій державі.Проаналізовано деякі сучасні погляди на гідність людини після подій 2014-го року, досліджено роль гідності в сучасному українському соціумі. Автор вказує на ключове місце гідності серед людських цінностей, називаючи її однією з основних засад організації суспільства. У дослідженні розкриваються основні гасла періоду Революції Гідності в Україні, прояви гідності особистості в українському соціумі під час відбору до Євробачення-2019., The article describes the significant factors of transformation of modern ideas about the change of value orientations of the individual in our state.According to the author, they include: the leveling of Ukranian culture, the slow formation of civil society, Ukrainian political nation and modern Ukrainian identity, the incompleteness of the Ukrainian state and nation-building of the processes of postcolonial self-determination as an individual citizen and the Ukrainian people in general, the struggle for the implementation of democratic principles of dignity in society, the rejection of the spiritual values of man in modern society, the events associated with the aggression of Russia in our state.Some modern views on the human’s dignity after the events of 2014th areanalyzed, the role of dignity in the modern Ukrainian society is investigated. The author points to the key place of dignity among human values, calling it one of the main basic foundations of organization of society. In a research the main slogans of the period of the Revolution of Dignity in Ukraine, manifestations the dignity of the personality in the Ukrainian society during the selection for the Eurovision-2019.

The issue is devoted to the possibilities of social reality’s interpretations. Edmund Husserl’s and Alfred Schutz’s conceptions of “lifeworld” are analyzed as well as a place of common life in Harold Garfinkel’s ethnomethodology. The author highlights the exceptional role of social order constitution in social phenomenology. Social reality, its definitions and characteristics play a crucial role in development of humanitarian science. Understanding of social reality is fundamental for social and phenomenological directions of modern philosophy; nevertheless the issue has not had sufficient theoretical considerations in Ukraine. The aim of the issue was to determine the ways of social reality’s constitution within the works of Husserl, Schutz and Garfinkel. The constitutional ways of social reality were systematically analyzed for the first time at the work form Husserl’s conception through Schutz’s philosophy to Garfinkel’s ethnomethodology. As a result the characteristics of social reality were determined in phenomenological and ethnomethodological studies. Moreover, it was pioneering to demonstrate history and transformational changes in social reality understanding from “lifeworld” in phenomenology to “practical thinking” in ethnomethodology. The presented work, based on Ukrainian and Western scientific studies and original sources, offers the main conclusions about characteristics of social reality in the abovementioned works. Theoretical value of a study refers to the further scientific thought development about phenomenology, ethnomethodology as well as to the fundamental meaning of social reality for these spheres. Practical value of a study affects the opportunities to apply the defined features of social reality and its constitution to practical activity., Статья посвящена возможностям интерпретации социальной реальности. Проанализированы концепции "жизненного мира" Эдмунда Гуссерля и Альфреда Шюца, а также место "обыденной жизни" в этнометодологии Гарольда Гарфинкеля. Автор акцентирует внимание на исключительной роли конституирования социального порядка в социальной феноменологии. Социальная реальность, ее толкование и характеристики играют большую роль в становлении гуманитарной науки. Понимание социальной реальности является принципиальным для социально-феноменологического направления современной философии, но, вместе с тем, этот вопрос не получил достаточного теоретического обоснования на территории Украины. Целью статьи стало выявление путей конституирования социальной реальности в работах Гуссерля, Шюца и Гарфинкеля. В работе впервые системно проанализированы пути конституирования социальной реальности от концеции Гуссерля через философию Шюца к этнометодологии Гарфинкеля. В результате сформированы характеристики социальной реальности в феноменологическом и этнометодологическом учениях. Также впервые демонстрируется историзм и трансформация понимания социальной реальности от «жизненного мира» в феноменологии к "практическому мышлению" в этнометодологии. Опираясь на исследования украинских и зарубежных ученых и проработанные первоисточники, автор предлагает выводы о характеристиках социальной реальности в указанных учениях. Теоретическое значение исследования заключается в дальнейшем развитии научной мысли по феноменологии, этнометодологии, а также принципиального для них понимания социальной реальности. Практическое значение исследования состоит в возможности применения в практической деятельности выявленных признаков социальной реальности и ее конституирования., Стаття присвячена можливостям трактування соціальної реальності. Проаналізовано концепції “життєвого світу” Едмунда Гуссерля та Альфреда Шюца, а також місце буденного життя у етнометодології Гарольда Гарфінкеля. Автор акцентує увагу на виключній ролі конституювання соціального порядку у соціальній феноменології. Соціальна реальність, її тлумачення та характеристики відіграють велику роль у становленні гуманітарної науки. Розуміння соціальної реальності є принциповим для соціально-феноменологічного напрямку сучасної філософії, але, разом з тим, це питання не мало достатнього теоретичного опрацювання на теренах України. Метою статті було обрано виявлення шляхів конституювання соціальної реальності у працях Гуссерля, Шюца та Гарфінкеля. У роботі вперше системно проаналізовано шляхи конституювання соціальної реальності від концеції Гуссерля через філософію Шюца до етнометодології Гарфінкеля. В результаті сформовано характеристики соціальної реальності у феноменологічному та етнометодологічному вченнях. Також уперше демонструється історизм та трансформація розуміння соціальної реальності від “життєвого світу” у феноменології до “практичного мислення” у етнометодології. Спираючись на дослідження українських та закордонних науковців та опрацьовані першоджерела, авторка пропонує висновки щодо характеристик соціальної реальності у вказаних вченнях. Теоретичне значення дослідження полягає у подальшому розвиткові наукової думки щодо феноменології, етнометодології, а також принципового для них розуміння соціальної реальності. Практичне значення дослідження відбивається у можливості застосування у практичній діяльності вироблених ознак соціальної реальності та її конституювання.

У статті аналізуються причини виникнення нервової анорексії інаслідки до яких вона призводить. Крім того, висвітлюється вплив родинина особливості протікання нервової анорексії.

У статті висвітлюється проблема допомо-ги сім’ям, які виховують дітей з обмеженими можливостями. Акцен-тується увага на особливостях емоційного стану батьків, їх специфічнесприйняття оточуючих. Розглядається феномен відторгнення допомо-ги, який підкреслює наявність у батьків захисних механізмів психіки.Встановлено, що одним із факторів, який ще більше провокує відтор-гнення, є сприйняття соціумом дитини-інваліда, чому й виникають такіпроблеми: інтеграція дітей у соціум, психологічна корекція емоційнихстанів батьків і їх взаємин з оточуючими, допомога персоналу, який су-проводжує сім’ю у процесі виховання та розвитку дитини з обмеженимиможливостями та функціональними розладами.