Search

In the work, the author revealed the relevance of the scientific study of the procedural aspects of the application of legal technologies in the preparation of court decisions. It was noted that legal technologies, by their nature and essence, represent not only a set of rules, methods, means and techniques for committing legally significant actions and achieving legally significant results, but also include a system of consistent procedural means of implementation (application) of the specified legal and technical tools. It is clarified that legal technologies as an object of scientific knowledge need to be studied not only from the point of view of a complex of legal tools, but also from the point of view of procedural techniques and methods of their use, which will allow to combine: first, the formal component of legal technologies, which includes a set of rules, methods, means and techniques for committing legally significant actions and achieving legally significant results; secondly, the procedural component of legal technologies, the study of which will reveal the above rules, methods, means and techniques from the point of view of their dynamics, as the subject of use by authorized persons in a clearly defined order and sequence. The combination of a formal and procedural component will allow to form a comprehensive view of legal technologies as a complex legal phenomenon that has a binary meaning, combining a complex of legal and technical tools for the implementation of legal activities and/or drafting of legal documents, on the one hand, and a system of successive stages of use such a toolkit through the implementation of legally significant activities - on the other hand. On the basis of the analysis of the views of scientists on the issue of the process of preparation of legal acts, an attempt was made to single out a special model of the application of legal technologies for the preparation of court decisions, which consists of the following procedural stages: a) the preparatory stage, when it is possible to form a draft of the introductory part of the court decision; b) the main stage, within which in the process of consideration of a court case there is an opportunity to find out the circumstances of the court case and, accordingly, draft the descriptive part of the court decision; c) motivational stage, the content of which is the formation of a certain judge’s idea in part of the circle of motives, which will determine the decisive part of the court decision in the future; d) the resolutive stage, which occurs after the conclusion of the court proceedings and determines the possibility of adopting the final resolutive part of the court decision., В роботі автором розкрито актуальність наукового дослідження процесуальних аспектів застосування юридичних технологій підготовки судових рішень. Відзначено, що юридичні технології за своєю природою та сутністю являють собою не лише комплекс правил, методик, засобів та прийомів вчинення юридично значимих дій та досягнення юридично значимих результатів, але і включають в себе систему послідовних процесуальних засобів реалізації (застосування) зазначеного юридико-технічного інструментарію.Уточнено, що юридичні технології як об’єкт наукового пізнання потребують вивчення не лише з точки зору комплексу юридичного інструментарію, але і з точки зору процесуальних прийомів і методик їх використання, що дозволить поєднати: по-перше формальну складову юридичних технологій, що включає в себе комплекс правил, методик, засобів та прийомів вчинення юридично значимих дій та досягнення юридично значимих результатів; по-друге, процесуальну складову юридичних технологій, вивчення якої дозволить розкрити вказані вище правила, методики, засоби та прийоми з точки зору їх динаміки, як предмет використання уповноваженими особами у чітко визначеному порядку та послідовності. Поєднання формальної та процесуальної складової дозволить сформувати комплексне уявлення про юридичні технології як про складний юридичний феномен, що має бінарний зміст, поєднуючи в собі комплекс юридико-технічних інструментів здійснення юридичної діяльності або/ та оформлення юридичних документів, з одного боку, та систему послідовних стадій використання такого інструментарію за допомогою здійснення юридично-значимої діяльності – з іншого. На підставі аналізу поглядів вчених на питання процесу підготовки правових актів здійснено спробу виокремити особливу модель застосування юридичних технологій підготовки судових рішень, яка складається з наступних процесуальних етапів: а) підготовчий етап, коли є можливість сформувати проект вступної частини судового рішення; б) основний етап, в межах якого в процесі розгляду судової справи є можливість з’ясувати обставини судової справи та, відповідно, скласти проект описової частини судового рішення; в) мотиваційний етап, змістом якого є формування певного суддівського уявлення в частині кола мотивів, котрі визначать в подальшому резолютивну частину судового рішення; г) резолютивний етап, що настає по завершенню судового розгляду та визначає можливість ухвалити остаточну резолютивну частину судового рішення.

The article highlights normative-legal and theoretical-methodological approaches to understanding the legal categories and concepts of judicial reform in Ukraine. It is established that the judicial reform, first of all, needs appropriate scientific support, in particular with regard to the clear definition of its subject and the development of a conceptual and categorical apparatus, given the lack of a clear regulatory and legal definition of a number of important terms, primarily such as «judicial system», «judicial authority», «justice system», «judiciary», which are repeatedly used in the development of relevant reformation provisions. The purpose of the article is to establish the concept of the relationship of legal categories relevant to the judicial reform through the prism of legal analysis of normative-legal and theoretical-methodological approaches to their understanding and their further development. It is also established that the current legislation of Ukraine does not contain a normative legal definition of such definitions as «judiciary», «judicial authority», «judicial system», «justice», «justice system», even though it actively uses them, carrying out legal regulation of relations in the field of the judiciary and the status of judges. In scientific legal literature, these terms are sometimes used without specifying their definition, given the close connection between them and meaningful interdependence, forming a synonymous line from them. Simultaneously, to comply with the subject of reformation provisions to such criteria as logic, rationality and non-contradiction, the need to distinguish between these terms has been proven, having identified the appropriate criteria for such a distinction. According to the results of the legal analysis of legislative and doctrinal approaches to solving this problem, the expediency of recognizing the category «justice system» as a comprehensive legal category, which will include the judicial system and the systems of other legal institutions related to the judicial authority (Public prosecutor’s office, Bar, enforcement of decisions), which functionally ensure its implementation, is substantiated. It is proposed to rename Chapter VIII of the Constitution of Ukraine to the «Justice System», given that the administration of justice requires the proper organization of judicial power, its implementation by courts and ensure by specially authorized bodies and institutions, which in their totality and interrelationships constitute the justice system, which includes institutional, functional elements and organizational aspects., У статті висвітлено нормативно-правовий та теоретико-методологічний підходи до розуміння категоріального апарату судової реформи в Україні. Констатовано, що судова реформа, передусім, потребує відповідного наукового супроводу, зокрема щодо чіткого визначення її предмета та напрацювання понятійно-категоріального апарату, з огляду на відсутність чіткого нормативно-правового визначення низки важливих термінів, передусім таких як «судова система», «судова влада», «система правосуддя», «судоустрій», які неодноразово використовуються при розробці відповідних реформаційних положень. Метою статті визначено встановлення концепту співвідношення релевантних судовій реформі правових категорій крізь призму правового аналізу нормативно-правового та теоретико-методологічного підходів до їхнього розуміння, та їхній подальший розвиток. Встановлено, що чинне законодавство України не містить нормативно-правового визначення таких дефініцій як «судоустрій», «судова влада», «судова система», «правосуддя», «система правосуддя», попри те, що активно послуговується ними, здійснюючи правове регулювання відносин у сфері судоустрою та статусу суддів. У науковій юридичній літературі подекуди ці терміни використовуються без конкретизації їхнього визначення, з огляду на тісний зв’язок між ними та змістовну взаємозумовленість, формуючи із них певний синонімічний ряд. Водночас, задля відповідності предмета реформаційних положень таким критеріям як логічність, раціональність та несуперечливість, доведено потребу у розмежуванні цих термінів, виокремивши відповідні критерії такого розмежування. За результатами правового аналізу законодавчих та доктринальних підходів до вирішення цієї проблеми обґрунтовано доцільність визнання категорії «система правосуддя» всеохоплюючою правовою категорію, яка включатиме в себе судову систему та системи інших суміжних із судовою владою правових інститутів (прокуратури, адвокатури, примусового виконання рішень), що функціонально забезпечують її реалізацію. Запропоновано перейменувати Розділ VIII Конституції України на «Система правосуддя», з огляду на те, що здійснення правосуддя передбачає необхідність належної організації судової влади, її реалізації судами і забезпечення спеціально уповноваженими органами та установами, які у своїй сукупності і взаємозв’язках становлять систему правосуддя, що включає інституційні, функціональні елементи та організаційні аспекти.

In the work, the author revealed the relevance of the scientific study of the legal technique of formalization of court acts, taking into account the peculiarities of the development of the domestic judiciary. It is noted that the issue of the legal and technical structure of judicial acts in Ukraine is not new in the legal science of Ukraine, but remains extremely relevant in the context of improving the rules, techniques, methods and means of the legal technique of formalizing such acts. Therefore, the topic of this scientific work is relevant, first of all, from the point of view of strengthening the practice of preparing court documents, countering legal and technical errors in their formalization. Attention is focused on the fact that the relevance of the study of the legal technique of judicial acts is also proven by its important law enforcement and human rights protection significance. It is concluded that the legal and technical quality of court decisions depends on many factors, in particular, on the legislative provision of requirements for the legal technique of preparing court decisions and the mechanism of their use, the responsible attitude of the subjects of the judicial process to the preparation of court acts, the formulation of legal requirements by the subjects of appeals to the court , as well as the legal positions of other participants in the proceedings, etc. For the adoption and formalization of a high-quality judicial act, it is important not to make mistakes at the stage of its preparation and adoption: in particular, not to make a mistake in the very qualification of the subject of the trial, the formal description of the practical situation, the formalization of the motivational component of the court decision, the legal fixation of the legal consequences for the participants of the trial affairs. Based on the analysis of the state of formalization of judicial acts, the author established and characterized the ways of improving the legal technique of formalizing judicial acts in Ukraine, which include: firstly, the coordination of means, methods, rules and methods of the legal technique of judicial acts with general principles of law and principles of judicial procedure; secondly, the structuring of the legal technique by determining the general requirements relating to any judicial acts, as well as highlighting the special requirements of the legal technique, which will reflect the type of legal proceedings and the place of the court in the instance system; thirdly, it is important to strengthen the practice of introducing new digital technologies, artificial intelligence, monitoring and control software to strengthen the formalization of judicial acts, etc., В роботі автором розкрито актуальність наукового дослідження юридичної техніки формалізації судових актів, враховуючи особливості розвитку вітчизняного судочинства. Відзначено, що проблематика юридико-технічної будови судових актів в Україні не є новою в юридичній науці України, проте залишається надзвичайно актуальною в контексті вдосконалення правил, прийомів, способів та засобів юридичної техніки формалізації таких актів. Тому тематика цієї наукової роботи є актуальною насамперед з точки зору посилення практики підготовки судових актів, протидій юридико-технічним помилкам їх формалізації. Акцентовано увагу на тому, що актуальність дослідження юридичної техніки судових актів доводиться також її важливим правоохоронним та правозахисним значенням. Підсумовано, що юридико-технічна якість судових рішень залежить від багатьох факторів, зокрема від законодавчого забезпечення вимог юридичної техніки підготовки судових рішень та механізму їх використання, відповідального ставлення суб’єктів судового процесу до підготовки судових актів, формулювання правових вимог суб’єктами звернення до суду, а також правових позицій інших учасників судочинства тощо. Для ухвалення і формалізації якісного судового акту важливо не припускатися помилок на етапі його підготовки та прийняття: зокрема не помилитися в самій кваліфікації предмету судового розгляду, формального опису практичної ситуації, формалізації мотивувальної складової судового рішення, юридичної фіксації правових наслідків, що настають для учасників судового розгляду справи.На підставі аналізу стану формалізації судових актів автором встановлено та охарактеризовано шляхи вдосконалення юридичної техніки формалізації судових актів в Україні, до яких віднесено: по-перше, узгодження засобів, способів, правил та методів юридичної техніки судових актів із загальними принципами права та принципами судочинства; по-друге, структуризація юридичної техніки шляхом визначення загальних вимог, що стосуються будь-яких судових актів, а також виокремлення спеціальних вимог юридичної техніки, що відображатимуть вид судочинства та місце суду в інстанційній системі; по-третє, важливо посилити практику впровадження нових цифрових технологій, штучного інтелекту, моніторингового та контрольного програмного забезпечення для посилення формалізації судових актів тощо.

At the current stage of the development of legal science, the historical and legal research of the national system of judicial bodies and the problems of its reform is relevant. The transition of Ukraine from totalitarianism to a democratic, legal, social state contributed to the formation of a new system of judicial bodies, designed to meet the new historical conditions of social development and world standards.The problem of determining the role and place of the judiciary in the legal state, the necessary conditions for the construction of which are the affirmation of the autonomy and independence of this authority, the improvement of the existing system of relations between its bodies and other branches of government, and the optimal balancing of the mechanism of their interaction and mutual control, is gaining considerable relevance. Since the territories of modern Ukraine have been part of various state entities throughout history, the analysis of the reform of the judicial system and the judiciary in these territories is interesting and important in terms of the given problem.The article is devoted to the reform of the judicial system and judiciary of Carpathian Ukraine, which underwent a kind of evolution from autonomy to a federal system within Czechoslovakia and the declaration of independence (end of 1938 – beginning of 1939). It analyzes the process of evacuation and reformation of various judicial bodies caused by the decision of the first Vienna Arbitration (October 2, 1938) on the transfer of a large part of the territories of Czechoslovakia to Hungary, the Constitutional Law on the Autonomy of Subcarpathian Rus dated November 22, 1938 No 328 in terms of functioning, competence and principles of the formation of the judiciary, as well as the order of the second regional government of A. Voloshyn regarding the procedure and principles of the judiciary in the region., На сучасному етапі розвитку правової науки актуальним є історико-правове дослідження національної системи судових органів та проблем її реформування. Перехід України від тоталітаризму до демократичної, правової, соціальної держави сприяв становленню нової системи судових органів, покликаних відповідати новим історичним умовам суспільного розвитку та світовим стандартам. Значної актуальності набуває проблема визначення ролі і місця судової влади у правовій державі, необхідними умовами побудови якої є утвердження самостійності й незалежності цієї влади, удосконалення існуючої системи взаємовідносин її органів з іншими гілками влади, оптимальне збалансування механізму їх взаємодії й взаємного контролю. Оскільки території сучасної України на протязі історії входили до складу різних державних утворень, цікавим і важливим в аспекті означеної проблеми є аналіз реформування судової системи та судочинства на цих територіях.Стаття присвячена реформуванню судової системи та судочинства Карпатської України, яка пройшла своєрідну еволюцію від автономності до федеративного устрою у складі Чехословаччини і проголошення незалежності (кінець 1938 р. – початок 1939 р.). В ній проаналізовано процес евакуації та реформування різних судових органів, викликаних рішенням першого Віденського арбітражу (2.10.1938 р.) про передачу значної частини територій Чехословаччини до Угорщини, Конституційний закон про автономію Підкарпатської Русі від 22.11.1938 р. № 328 у частині функціонування, компетенції та принципів формування судової влади а також розпорядження другого крайового уряду А. Волошина щодо процедури та принципів судочинства в краї.

The article is devoted to the study of artificial intelligence, as one of the promising areas of improvement of the Ukrainian judiciary, due to the current stage of technical development. The works of domestic and foreign researchers are considered and the current state of legal regulation of the use of artificial intelligence in the judiciary both in Ukraine and in other countries is analyzed. Acts of legislation that have already been created and those that are at the stage of development are noted, and approaches to their formation are determined. It has been established that the main problem that stands in the way of the full integration of artificial intelligence into the judicial system of Ukraine is the absence of a separate law entirely devoted to the features and ways of using of this technology. A list of ways of possible use of artificial intelligence in judicial proceedings and the tasks that it is capable of performing is given with concrete examples. The authors suggest considering it both as a judge and as an auxiliary tool. Two groups of principles on which this process should be based are defined: the principles underlying judicial proceedings and the principles of using artificial intelligence. Attention is drawn to the peculiarities of the use of artificial intelligence in various forms of judicial proceedings. The authors identified the main advantages of the introduction of artificial intelligence in the judiciary and indicated the risks that will accompany this process, as well as the opportunity to use China’s experience. Proposals are provided regarding the structure of the potential Law of Ukraine «On Artificial Intelligence» and the tasks to be solved in the process of its creation. It is emphasized the need to focus further research on a more detailed assessment of the risks of introducing artificial intelligence in the judicial system and potential ways of its use., Статтю присвячено дослідженню штучного інтелекту, як одного з перспективних напрямків вдосконалення українського судочинства, обумовленого сучасним етапом технічного розвитку. Розглядаються роботи вітчизняних та зарубіжних дослідників та аналізується сучасний стан нормативно-правового регулювання використання штучного інтелекту в судочинстві, як в Україні, так й в інших державах. Зазначаються акти законодавства, які вже створені, та ті, які перебувають на етапі розробки та визначаються підходи до їх формування. Констатовано, що головною проблемою, яка стає на заваді повноцінній інтеграції штучного інтелекту в судову систему України, є відсутність окремого закону, цілком присвяченого особливостям та способам використання цієї технології. Надається перелік способів можливого використання штучного інтелекту в судочинстві та завдань, які він здатний виконувати із наведенням конкретних прикладів. Авторами пропонується розглядати його як у якості судді, так і у ролі допоміжного інструменту. Визначаються дві групи принципів, на яких цей процес має ґрунтуватися: принципи, що лежать в основі судочинства та принципи використання штучного інтелекту. Звертається увага на особливості використання штучного інтелекту в різних формах судочинства. Авторами визначено основні переваги від впровадження штучного інтелекту в судочинство та зазначено ризики, які супроводжуватимуть цей процес, а, також, підкреслено можливість використовувати досвід Китаю. Надаються пропозиції щодо структури потенційного Закону України «Про штучний інтелект» та завдань, які мають бути вирішені в процесі його створення. Наголошено на необхідності зосередити подальші дослідження на більш детальній оцінці ризиків впровадження штучного інтелекту в судочинстві та потенційних способів його використання.

The publication examines the doctrinal principles on the forms of direct democracy and the existing problems regarding the exercise of power by the people. Based on the historical perspective of the analysis of European legislation in this area, ways of improving the Basic Law of Ukraine are proposed. It was established that, despite the insignificant and contradictory support of the thinkers of the ancient world and the Middle Ages regarding the need to recognize the right of the people to cancel the legislative acts of the representative bodies of the state, this idea received significant development precisely in the era of the New Age, when the proclamation of people’s rule was accompanied by the establishment of parliamentarism, the authority and trust of which is constantly fell among the common people. It has been proven that the essence of such judgments was that modern democracy is based on the idea of popular sovereignty, that is, on the need to create such a system of state-legal relations that would ensure the primacy of law in all spheres of social relations and enable the people to exercise their right to be the source and basis state power precisely because of various forms of political participation in the state management of the country, one of which is participation in the exercise of judicial power. It has been determined that the views of thinkers in support of forms of people’s power boil down to the fact that the right to limit state power is recognized as an inalienable, natural human right that belongs to them from birth. Therefore, people’s power itself is one of the means related to the system of checks and balances, and therefore helps not only the normal functioning of state authorities by exercising control over the actions of their representatives, but also the direct exercise of power by the people, which thereby helps to ensure the principle of popular sovereignty. It has been established that today the practice of applying forms of direct democracy is significantly ahead of theoretical developments in this area. This very issue is voluminous, and at the same time there are a large number of gaps and contradictions in the possibility of constitutional consolidation of new forms of people’s rule., В публікації розглянуто доктринальні засади з питань форм безпосередньої демократії та існуючі проблеми щодо реалізації народом своєї влади. На основі історичного ракурсу аналізу європейського законодавства в цій сфері запропоновано шляхи вдосконалення Основного Закону України. Встановлено, незважаючи на незначну та суперечливу підтримку у мислителів стародавнього світу та середньовіччя щодо необхідності визнання за народом права скасовувати законодавчі акти представницьких органів держави, значного розвитку ця ідея отримала саме в епоху Нового часу, коли проголошення народовладдя супроводжується встановленням парламентаризму авторитет та довіра до якого постійно падала у простого народу. Доведено, сутність таких суджень полягала в тому, що сучасна демократія ґрунтується на ідеї народного суверенітету, тобто у необхідності створення такої системи державно-правових відносин, яка б забезпечувала примат права у всіх сферах суспільних відносин та надання можливості народу реалізовувати своє право бути джерелом і основою державної влади саме через різноманітні форми політичної участі у державному управлінні країною, однією з яких і являється участь у здійсненні судової влади. Визначено, погляди мислителів на підтримку форм народовладдя зводяться до того, що право обмежувати державну владу визнається невід’ємними, природнім правом людини яке належить їх від народження. Тому саме народовладдя є одним із засобів, що відноситься до системи стримувань та противаг, а відтак допомагає не тільки нормальному функціонуванню органів державної влади шляхом здійснення контролю за діями їхніх представників, але й безпосередньому здійсненні влади народом, що тим самим сприяє забезпечувати принцип народного суверенітету. Встановлено, сьогодні практика застосування форм безпосередньої демократії значно випереджає теоретичні розробки в даній області. Саме це питання є об’ємне, а в той же час існує велика кількість прогалин і протиріч у можливості конституційного закріплення нових форм народовладдя.

This article is aimed at the need for normative definition of the concept and essence of justice as a particularly important term in the sphere of realization of judicial power, judicial system and activity of courts. It is emphasized that despite the fact that the term justice is widely used in scientific works and legislation, and in the Constitution of Ukraine the eighth chapter is called “Justice”, its concept and essence are not normatively defined, and scholars and interpretations of the Constitutional Court of Ukraine understand it differently, which creates certain problems. Although the Constitution of Ukraine has a separate section on justice, which is so called, but there is no normative definition of this concept here (as there is none in other normative acts), and if you analyze its content, it becomes obvious that it contains many things that is not identical with justice, and from these constitutional provisions it is difficult to understand the concept and essence of justice, so it is unclear why the legislator in Chapter Eight of the Constitution of Ukraine “Justice” included things relating to the proceedings, the judicial system, the organization of the judiciary, the legal status of judges and other entities, because although all this is closely linked to justice, it is not justice itself. Since the Constitution is the basic legal basis for all domestic law and legislation, such uncertainty and inconsistency regarding the concept of justice causes the corresponding legal consequences in the adoption of various regulations, as well as for research in this area. Both in the legislation and in the scientific definitions justice is considered as a type or branch of state activity, the function of the judiciary, as well as a certain system, sphere and so on. We consider it wrong to understand justice as a system, or a sphere, and what we use in the above cases as a system is not justice, but the judiciary, the concept of which is defined by law, and when it comes to the sphere of justice, then it would be correct to talk about the sphere of implementation of the judiciary. Justice can be considered as a branch of state activity, which is confirmed by paragraph 1 of article 3 of the above Resolution of the Constitutional Court of Ukraine. Having studied and analyzed the scientific opinions of various authors, the interpretation of the Constitutional Court of Ukraine in its Resolution, as well as the use of the term “justice” in the Constitution of Ukraine and other normative acts, we note different understandings and interpretations of the concept and essence of justice by legislators, scholars and other entities, its identification with other important terms, which is unacceptable because it creates unnecessary terminological confusion, certain difficulties in theory and law enforcement, so we offer our own definition of justice and point to the need for its normative enshrinement in the Constitution of Ukraine by amending its eighth chapter, it is also proposed to change the very title “Justice” of this chapter to a more appropriate one (“Organization of the Judiciary” or “Judicial System, Justice and Proceedings”) to correspond to the content of all contained in this section., Дана стаття присвячена необхідності нормативного визначення поняття і сутності правосуддя як надзвичайно важливого терміну у сфері реалізації судової влади, судоустрою і діяльності судів. Наголошується, що незважаючи на те, що термін правосуддя дуже широко вживається і в наукових працях, і в законодавстві, а в Конституції України восьмий розділ має назву «Правосуддя», його поняття і сутність нормативно не визначено, а науковцями та в тлумаченні Конституційного Суду України розуміється неоднаково, що породжує певні проблеми. Хоча в Конституції України є окремий розділ, присвячений правосуддю, який так і називається, але нормативного визначення цього поняття тут немає (як немає і в інших нормативних актах), а якщо проаналізувати його зміст, то стає очевидним, що він містить багато такого, що не тотожне правосуддю, і з цих конституційних положень важко зрозуміти поняття і сутність правосуддя, тому незрозуміло, навіщо законодавець у розділ восьмий Конституції України «Правосуддя» включив те, що відноситься до судочинства, судоустрою, організації судової влади, правового статусу суддів та інших суб’єктів, бо хоч все це тісно і пов’язане з правосуддям, але не є власне правосуддям. Оскільки Конституція є основою, правовою базою для всього вітчизняного права і законодавства, то така невизначеність і суперечливість щодо поняття правосуддя спричиняє і відповідні юридичні наслідки при прийнятті різних нормативних актів, а також для наукових досліджень у цій сфері. І в законодавстві, і в наукових визначеннях правосуддя розглядається як вид або галузь державної діяльності, функція судової влади, а також як певна система, сфера тощо. Ми вважаємо неправильним розуміння правосуддя як системи, або сфери, і розглядаємо у вище наведених випадках як систему не правосуддя, а судівництво, поняття якого визначено нормативно, а коли йдеться про сферу правосуддя, то правильним буде говорити про сферу реалізації судової влади. Правосуддя можна розглядати як галузь державної діяльності, що підтверджується і абзацом 1 пункту 3 наведеної Ухвали Конституційного Суду України. Дослідивши і проаналізувавши наукові думки різних авторів, тлумачення Конституційного Суду України в його Ухвалі, а також застосування терміну «правосуддя» в Конституції України і інших нормативних актах, ми констатуємо різне розуміння, трактування і тлумачення поняття і сутності правосуддя законодавцем, науковцями і іншими суб’єктами, його ототожнення з іншими важливими термінами, що є недопустимим, оскільки породжує непотрібну термінологічну плутанину, певні труднощі в теорії і правозастосуванні, тому пропонуємо власне визначення поняття правосуддя і вказуємо на необхідність його нормативного закріплення в Конституції України шляхом внесення змін до її восьмого розділу, пропонується також змінити і саму назву «Правосуддя» цього розділу на більш доцільну («Організація судової влади» або «Судоустрій, правосуддя та судочинство»), щоб вона відповідала змісту всього того, що міститься в даному розділі.

In the modern era, only a political regime based on popular sovereignty, and the ultimate goal of which is the observance of the basic rights of the human person, can be considered democratic, as democratic. The sovereignty of the people, which is not aimed at the realization of human rights, necessarily leads to the free will of the majority. Full respect for human rights, in turn, is unattainable when the supreme political power does not belong to the people. The judiciary, as an organ of a democratic state, must be structured in accordance with both of these requirements. However, it should be noted that, unlike other state authorities, the judiciary has a notable feature. Although it is by definition the main guarantee of full respect for human rights, in most countries judges, with rare exceptions, are not elected by popular vote. In fact, the factor which unites the judicial power with the spirit of democracy (in the sense Montesquieu assigned to the word) is the outstanding attribute, the only one capable of ensuring the absence of suffrage: it is that public prestige, based on a wide moral respect, which in Roman civilization was called auctoriai. It is the legitimacy of respect and trust that causes people to judge. However, this special characteristic of judges, in the conditions of democracy, is essentially based on the independence and responsibility with which the state body as a whole, and the individual considered public agents, perform the political functions that the constitution, as the original manifestation of the will of the sovereign people, entrusts to them. Therefore, if we want to check how democratic the judiciary is, we must analyze its organization and its functioning, according to the fundamental requirements of independence. It is about the fact that the judiciary is generally independent when it is not subject to other powers of the state. In turn, judges are said to be independent when there is no hierarchical subordination between them, despite the multiplicity of instances and degrees of jurisdiction., У сучасну епоху можна вважати демократичним лише політичний режим, заснований на народному суверенітеті, і кінцевою метою якого є дотримання основних прав людської особистості, як демократичний. Суверенітет народу, не спрямований на реалізацію прав людини, обов'язково призводить до свободи волі більшості. Повна повага до прав людини, в свою чергу, недосяжна, коли верховна політична влада не належить народу. Судова влада, як орган демократичної держави, повинна бути структурована відповідно до обох цих вимог. Слід, однак, зазначити, що, на відміну від інших органів державної влади, судова влада має примітну особливість. Хоча вона за визначенням є головною гарантією повного дотримання прав людини, в більшості країн судді, за рідкісним винятком, не обираються всенародним голосуванням. По суті, фактор, який поєднує судову владу з духом демократії (в тому сенсі, що Монтеск'є присвоїв цьому слову), є видатним атрибутом, єдиним, здатним забезпечити відсутність виборчого права: це той суспільний престиж, заснований на широкій моральній повазі, який вримській цивілізації називався аукторіями. Саме легітимність поваги і довіри викликають у людей судді. Однак ця особлива характеристика суддів, в умовах демократії, по суті, ґрунтується на незалежності і відповідальності, з якими державний орган в цілому, і окремі розглянуті громадські агенти, виконують ті політичні функції, які конституція, як оригінальний прояв волі суверенного народу, покладає на них. Отже, якщо ми хочемо перевірити, наскільки демократичною є судова влада, ми повинні проаналізувати її організацію та її функціонування, відповідно до фундаментальних вимог незалежності. Йдеться про те, що судова влада в цілому є незалежною, коли вона не підпорядковується іншим повноваженням держави. У свою чергу, судді, як кажуть, є незалежними, коли між ними немає ієрархічного підпорядкування, незважаючи на множинність інстанцій і ступені юрисдикції.

It is indicated that constitutional control is defined as one of the main elements of legal protection of the constitution. The difficulty of defining its nature is expressed in the ambiguity of approaches among scientists regarding the analysis of this concept. The science of constitutional law distinguishes two approaches to the understanding of constitutional control – broad and narrow. The authors note that, summarizing the specified formulations, it can be argued that they reflect only one of the aspects of understanding constitutional control – from the point of view of the functional approach. That is, to a greater extent,the emphasis is placed on checking the constitutionality of laws and other acts. In the understanding of the authors, supporters of the functional approach, constitutional control is only constitutional regulatory control.The research presented in the work gives grounds for the conclusion that the issue of clarifying the legal nature of the legal positions of the Constitutional Court of Ukraine is ambiguous and has not yet been resolved. This is connected, first of all, with a complex and multifaceted understanding of the role, status and place of the body of constitutional jurisdiction in the system of state authorities. The absence of a legislative definition of this concept does not contribute to clarifying the nature of the Court’s legal positions. Despite this, the term is actively used both by the Court in its decisions and by the scientific community in order to reflect the arguments that determine the position of the Constitutional Court of Ukraine on law enforcementissues. Legal positions also acquire normative mandatory content, which follows from the form of expression in which they are reflected – acts of the Constitutional Court of Ukraine. At the same time, legal positions can be expressed both in the motivating and in the resolutive part of the decision. The need to ensure the immutability of the Court’s legal positions is a continuation of the principle of legal certainty and stability of the Constitution as the Basic Law of Ukraine. However, the question of the possibility of revision of legal positions by the Constitutional Court becomes more urgent in connection with the partial politicalinvolvement of the Court in the previous years of its activity, which requires revision of certain positions due to changes in the socio-political structure of the state. The outlined question, along with others, is definitely an additional subject of a separate scientific study., Вказується, конституційний контроль визначається як один із основних елементів правової охорони конституції. Складність визначення його природи виражається у неоднозначності підходів серед науковців щодо аналізу цього поняття. Наука конституційного права виділяє два підходи до розуміння конституційного контролю – широкий та вузький. Автори відзначають, узагальнюючи вказані формулювання, можна стверджувати, що вони відображають лише один із аспектів розуміння конституційного контролю – з точки зору функціонального підходу. Тобто, в більшій мірі акцент ставиться на перевірці конституційності законів та інших актів. В розумінні авторів, прихильників функціонального підходу, конституційний контроль – це лише конституційний нормативний контроль.Наведене в роботі дослідження дає підстави для висновку про те, що питання з’ясування юридичної природи правових позицій Конституційного Суду України є неоднозначним та до цього часу не вирішеним. Це пов’язано, перш за все, із складним та багатоаспектним розумінням ролі, статусу та місця органу конституційної юрисдикції в системі органів державної влади. Не сприяє з’ясуванню природи правових позицій Суду і відсутність законодавчої дефініції цього поняття. Незважаючи на це, термін активно використовується як Судом у своїх рішеннях, так і науковоюспільнотою з метою відображення аргументів, які визначають позицію Конституційного Суду України з питань правозастосування. Правові позиції набувають й нормативного обов’язкового змісту, що випливає із форми вираження у яких вони відображені – актів Конституційного Суду України. При цьому правові позиції можуть бути висловлені як у мотивувальній, так і у резолютивній частині рішення. Необхідність забезпечення незмінюваності правових позицій Суду є продовженням принципу правової визначеності та стабільності Конституції як Основного закону України. Однак, питання можливості перегляду правових позицій Конституційним Судом набуває більшої актуальності у зв’язку із частковою політичною заангажованістю Суду у попередні роки його діяльності, що потребує перегляду певних позицій через зміну соціально-політичного устрою держави. Окреслене питання, поряд із іншими, є безперечно додатковим предметом окремого наукового дослідження.

The article is devoted to highlighting the sources of codification and analysis of the content of the Charter of Budva – a town located on the shores of the Adriatic Sea. It is emphasized that this Statute was created under the noticeable influence of Venetian law. That is why its content is quite similar to the charters of other Montenegrin towns that were part of the Stato da Mar – one of the possessions of the Venetian Republic, primarily located near the town of Kotor. Certain similarities of the Budva Charter can also be found by comparing it with the charters of cities subordinate to the medieval Genoese Republic, in particular those located on the territory of modern Ukraine. It is shown that the text of the Charter, as it has reached our time, was written during the reign of the Serbian king Stefan Uroš IV Dušan in the 14th century. Just like other charters of medieval cities on the southern coast of the Adriatic, the oldest version of the Charter of Budva was written in medieval Latin. This original has not survived to our time, but it was used during the translation into Italian in the 15th century, after Budva came under the rule of Venice (since 1442). Several transcripts have been made from this Italian translation. Six of them have survived to our time. It was noted that the Statute of Budva was a complex codification act, which was the result of long-term work and was a collection of norms of state, administrative, civil, criminal and procedural law. Its appearance was preceded by long work on the systematization and generalization of the norms of customary law, the norms of statutes issued by city authorities and state authorities, which included urban lands in one or another period, in particular, the norms of Venetian law, the norms of canon law, and taking into account judicial practice. It is noticeable that during the codification of the Charter of Budva, legal customs were widely used, as well as previous legal norms originating from the bodies of city administration (self-government). Source-based criticism of the Statute provides an opportunity to conclude that over time the law of Budva becomes noticeably more complicated and acquires more and more distinct specific features inherent in the local legal system., Статтю присвячено висвітленню джерел кодифікації та аналізу змісту Статуту Будви – міста, розташованогона березі Адріатичного моря. Наголошено, що цей Статут було створено під помітним впливом венеціанського права. Саме тому за своїм змістом він доволі схожий на статути інших чорногорських міст, що входили до складу Стато да Мар – одного з володінь Венеціанської Республіки, насамперед розташованого неподалік міста Котор. Певні подібності будванського Статуту можна виявити й порівнюючи його зі статутами міст, підпорядкованих середньовічній Генуезькій республіці, зокрема тих, що розташовувалися на території сучасної України. Показано, що текст Статуту, у тому вигляді, як він дійшов до нашого часу, був записаний за доби правління сербського короля Стефана Уроша IV Душана у XIV столітті. Так само, як і інші статути середньовічних міст на південному узбережжі Адріатики, найдавніший варіант Статуту Будви було записано середньовічною латиною. Цей оригінал до нашого часу не зберігся, але його було використано під час перекладу на італійську мову в ХV столітті, після того, як Будва перейшла під владу Венеції (з 1442 р.). З цього італійського перекладу було зроблено кілька транскриптів. З них до нашого часу збереглося шість. Зауважено, що Статут Будви являв собою комплексний кодифікаційний акт, який був результатом тривалої роботи і являв собою збірку норм державного, адміністративного, цивільного, кримінального та процесуального права. Його появі передувала тривала робота з систематизації та узагальнення норм звичаєвого права, норм статутів, виданих органами міської влади та органами держав, до складу яких входили міські землі в той чи інший період, зокрема норм венеціанського права, норм канонічного права та врахування судової практики. Помітно, що в ході кодифікації Статуту Будви широко використовувалися правові звичаї, а також попередні норми права, що походили від органів міського управління (самоврядування). Джерелознавча критика Статуту надає можливість дійти висновку, що з часом право Будви помітно ускладнюється та набуває все більш виразних специфічних ознак, притаманних місцевому правовому ладу.

The article examines the theoretical and legal features of the formation and development of the judicial system in modern conditions. Various theoretical approaches to understanding the role of the judiciary in the process of state formation are analyzed. International legal documents are being studied, which are devoted to the functioning of the judiciary, ensuring its independence and guarantees for the work of judges. It is noted that today, at a time of challenges for nations and states that have chosen the democratic path of development, including Ukraine, it is important to ensure the continued effective functioning of the judiciary in view of international standards of its construction and development. It is established that the modern period of state formation requires the formation of new approaches for theoretical and applied understanding of the functioning of the judiciary, their place among other public authorities, the need for proper and guaranteed human rights and freedoms, taking into account legal principles, compliance with internationally recognized standards. Today, at a time of challenges for nations and states that have chosen the democratic path of development, including Ukraine, it is important to ensure the continued effective functioning of the judiciary in the light of international standards for its construction and development. Among the important principles of the functioning of the judiciary is its independence, including the independence of judges, which includes their proper financial and social security. Corruption risks require compliance with standards for the selection of judges, quality procedures for their selection and evaluation, as well as the functioning of a special independent structure to achieve its goals, which is also an element of the proper functioning of the judiciary. In addition, the intensification of the expert and scientific environment is especially important today, it is the key to building a proper judicial system and ensuring its effective functioning., У статті досліджуються теоретико-правові особливості становлення та розвитку судової системи в сучасних умовах. Аналізуються різноманітні теоретичні підходи до розуміння ролі судової влади в процесі державотворення. Досліджуються міжнародні-правові документи, які присвячено питанню функціонування судової, забезпечення її незалежності та гарантій роботи суддів. Відзначається, що саме сьогодні, у час викликів для народів та держав, які обрали демократичний шлях розвитку, до яких належить й Україна, важливо забезпечити й подальше ефективне функціонування судової влади зважаючи на міжнародні стандарти її побудови та розвитку. Встановлено, сучасний період державотворення вимагає формування нових підходів для теоретико-прикладного осмислення функціоналу судових органів, їх місця серед інших органів публічної влади, необхідність належного та гарантованого забезпечення прав і свобод людини з врахуванням правових принципів, дотримання міжнародновизнаних стандартів у сфері судочинства. Саме сьогодні, у час викликів для народів та держав, які обрали демократичний шлях розвитку, до яких належить й Україна, важливо забезпечити й подальше ефективне функціонування судової влади зважаючи на міжнародні стандарти її побудови та розвитку. Серед важливих принципів функціонування судової системи варто виділити її незалежність, в тому числі незалежність суддів, що включає їх належне фінансове та соціальне забезпечення. Корупційні ризики вимагають дотримання стандартів добору суддів, якісних процедур їх відбору та оцінювання, а також функціонування спеціальної незалежної структури для виконання поставлених цілей, що також виступає елементом належного функціонування судової системи. Крім того, сьогодні особливо актуальним є активізація експертного та наукового середовища, це є запорукою побудови належної судової системи та забезпечення її ефективного функціонування.

The article is devoted to the study of the peculiarities of the formation, structure and procedure for exercising the powers of the High Council of Magistracy in France. It is determined that the French Revolution and the new institutional organization that emerged as a result gave the judiciary a somewhat less important role in the legal life of the state. Historically, guarantees of judicial independence in France have always been limited by the executive. It is established that in France in 1883 the High Council of Magistracy appeared, which was later determined by an autonomous governing body in accordance with the provisions of the 1946 Constitution. Since then, the Council has undergone several reforms, including changes to the 1958 Constitution, and in 1993, in addition to changing the number of members, the powers of the constitutional body were modernized. It is determined that the French High Council of Magistracy is bicameral, consisting of two panels, one of which exercises powers over judges and the other over prosecutors. Certainly, in the field of recruitment and training of judges, France has developed a model that is followed by most European countries. In most of the countries that we position in the modern legal dimension as continental Europe, the approach is used in the form of public competition and test tasks. This process is seen as a way to ensure the selection of the most qualified candidates, and also helps to ensure the independence of future magistrates. It was found that the members of the High Council of Magistracy in France carry out their mission in compliance with the requirements of independence, impartiality, honesty and dignity and ensure the prevention or immediate cessation of conflicts of interest. Conflict of interest is any situation of conflict between public interests, or public and private interests, which may affect the independent, impartial and objective performance of functions. It is established that the French High Council of Magistracy is directly related to the executive branch, as the head of the state is also the head of the Council and authorized to participate in personnel matters concerning this body., Статтю присвячено дослідженню особливостей формування, структури та порядку здійснення повноважень Вищої ради магістратури у Франції. Визначено, що французька революція та нова інституційна організація, що виникла в її результаті, надали судовій владі дещо менш важливу роль у правовому житті держави. Історично склалося так, що гарантії незалежності суддів у Франції завжди були обмежені виконавчою владою. Встановлено, у Франції у 1883 році з’явилася Вища рада магістратури, котра згодом була визначена автономним органом управління відповідно до положень Конституції 1946 року. З того часу Рада зазнала декількох реформ, зокрема, згідно Конституції 1958 року були зміни з точки зору її складу, а у 1993 році, окрім зміни кількості членів було модернізовано повноваження зазначеного конституційного органу. Визначено, Вища рада магістратури Франції є двопалатною, складається із двох колегій, одна з яких здійснює повноваження щодо суддів, а інша – щодо прокурорів. Визначено, у сфері набору та підготовки суддів Франція розробила модель, якої дотримується більшість європейських держав. У переважній частині країн, котрі ми позиціонуємо у сучасному правовому вимірі як континентальну Європу, застосовується підхід у вигляді проведення публічного конкурсу та складання завдань тестового характеру. Такий процес розглядається як спосіб гарантування добору найбільш кваліфікованих кандидатів, а також сприяє забезпеченню принципу незалежності майбутніх магістратів. Виявлено, члени Вищої ради магістратури у Франції виконують свою місію з дотриманням вимог незалежності, неупередженості, чесності та гідності та забезпечують запобігання чи негайне припинення ситуацій конфлікту інтересів. Конфлікт інтересів являє собою будь-яку ситуацію суперечності між суспільними інтересами, або суспільними і приватними інтересами, яка може вплинути на незалежне, неупереджене та об'єктивне виконання функцій. Встановлено, Вища рада магістратури Франції має безпосереднє відношення до виконавчої гілки влади, оскільки глава означеної держави одночасно є очільником Ради, а також уповноважений брати участь у кадрових питаннях, котрі стосуються цього органу.

The article is devoted to the general theoretical characteristics of the directions and forms of communication between civil society and the judiciary in Ukraine. It is substantiated that stable, continuous communication between civil society and the judiciary is based on the principles of transparency, dialogue, transparency. Based on the generalization of modern experience of civil society and the judiciary, systematization of views of domestic and foreign scholars identified and characterized the main areas of communication: 1) public control over the activities of the judiciary; 2) accountability (reporting, responsibility) of the judiciary; 3) informing society and government; 4) consulting the judiciary with the public. It is substantiated that public control over the activities of the judiciary is a kind of social control, one of the forms of exercising the constitutional powers of the people, which consists in direct, free control by civil society entities over the activities of the judiciary, their officials and officials. such forms as: public monitoring, public expertise, public hearings, public inspection, public investigation. The main forms of accountability of the judiciary in accordance with European standards of justice are: 1) the responsibility of judges for their decisions during the appellate review of the case ("accountability of the judiciary"); 2) transparency of judges' activity; 3) "explanatory accountability", ie accountability to other branches of government and society as a whole; 4) "punitive accountability", if a judge is involved in illegal actions, he must bear disciplinary or criminal responsibility. The communicative activity of the judicial system is carried out in various forms and directions, the main of which are: 1) direct (personal) communication; 2) communication with the media; 3) educational activities; 4) educational activities; 5) expert consulting activities. An important form of direct communication between the judiciary and civil society is "coverage programs", which are carried out directly by the courts on a regular basis and targeted at a particular social group. bodies in their activities, as well as the quantity and quality of resources needed to implement such initiatives., Стаття присвячена загальнотеоретичній характеристиці напрямів і форм комунікації громадянського суспільства і судової влади в Україні. Обґрунтовано, що стійка, безперервна комунікація громадянського суспільства і судової влади ґрунтується на принципах транспарентності, діалогічності, прозорості. На основі узагальнення сучасного досвіду функціонування громадянського суспільства і судової влади, систематизації поглядів вітчизняних і зарубіжних учених виокремлено та охарактеризовано основні напрями і форми комунікації: 1)громадський контроль за діяльністю органів судової влади; 2)підзвітність (звітування, відповідальність) судової влади; 3)інформування суспільства та влади; 4)консультування судової влади з громадськістю. Обґрунтовано, що громадський контроль за діяльністю судової влади − це різновид соціального контролю, одна з форм реалізації конституційних повноважень народу, що полягає у безпосередньому, безоплатному контролі суб’єктами громадянського суспільства за діяльністю органів судової влади, їх посадових і службових осіб, що здійснюється у таких формах як: громадський моніторинг, громадська експертиза, громадські слухання, громадська перевірка, громадське розслідування. Основними формами підзвітності судової влади згідно з європейськими стандартами судочинства є: 1) відповідальність суддів за свої рішення в ході апеляційного розгляду справи («підзвітність судової влади»); 2)прозорість діяльності суддів; 3) «роз’яснювальна підзвітність», тобто підзвітність перед іншими гілками влади та суспільством у цілому; 4)«каральна підзвітність», якщо суддя причетний до неправомірних дій, він повинен нести дисциплінарну чи кримінальну відповідальність. Комунікативна діяльність судової системи здійснюється в різних формах та напрямках, основними з яких є: 1) пряма (особиста) комунікація; 2) зв’язок зі ЗМІ; 3) просвітницькі заходи; 4) освітні заходи; 5) експертно-консультаційна діяльність. Важливою формою прямого зв’язку судової влади із громадянським суспільством є «програми охоплення», які здійснюється безпосередньо судами на регулярній основі і спрямований на певну соціальну групу, варіюються залежно від особливостей діяльності судової системи у відповідній державі, труднощів і викликів, з якими стикаються судові органи у своїй діяльності, а також кількості та якості ресурсів, необхідних для реалізації таких ініціатив.

The article substantiates the opinion that the process of assessing the judiciary has a special place in the system of interaction between the state and civil society. The state and civil society, constantly interacting, are a kind of system of checks and balances that allows you to find a balance, protect people from the tyranny of power and form the widest possible circle of people for whom lawful behavior is a conscious necessity. And it is the judiciary that plays a key role in this process, as it contributes to the protection or restoration of violated human rights, the interests of the state exclusively within the legal field. However, the activities of the judiciary are subject to some control by the state and civil society, which interact with each other. It is stated that the interaction of society and the state is not only about solving problems, but also the process of their convergence, unification, departure from the perception of the state as a controlling body that sets certain limits, restrictions for society in general and individuals in particular; it brings us closer to understanding the state as an entity that aims to protect people through the harmonization of social relations. Such interaction is necessary to ensure an adequate assessment of the activities and effectiveness of this branch of government, as well as to exercise their rights and responsibilities of the subjects of this interaction. Interaction, as a process of mutual activity of two or more subjects in order to achieve certain consequences, can be structured into the following elements: subjects of interaction, object of interaction, mutual relations between subjects, changes caused by interaction of subjects. It is substantiated that the interaction of the state and civil society in the process of assessing the judiciary can be considered as a system that performs certain functions in order to achieve its goal, characterized by the presence of interconnected elements, clearly defined forms of interaction., У статті обґрунтовується думка про те, що процес оцінювання судової влади посідає особливе місце в системі взаємодії держави та громадянського суспільства. Держава і громадянське суспільство, постійно взаємодіючи, являють собою своєрідну систему стримувань та противаг, яка дозволяє віднайти певний баланс, захистити людину від свавілля влади та сформувати якнайширше коло людей, для яких правомірна поведінка є усвідомленою необхідністю. І саме судова влада відіграє у цьому процесі ключову роль, оскільки сприяє захисту або відновленню порушених прав людини, інтересів держави виключно в межах правового поля. Однак і діяльність судової влади підлягає певному контролю з боку держави та громадянського суспільства, які взаємодіють між собою. Констатовано, що взаємодія суспільства і держави – це не тільки про вирішення проблем, а й процес їх зближення, об’єднання, відхід від сприйняття держави як контролюючого органу, який встановлює певні рамки, обмеження для суспільства загалом та окремої людини зокрема; вона наближає нас до розуміння держави як утворення, яке має на меті через гармонізацію суспільних відносин захистити людину. Така взаємодія є необхідною для забезпечення надання адекватної оцінки діяльності та ефективності функціонування даної гілки влади, а також з метою реалізації своїх прав і виконання обов’язків суб’єктами цієї взаємодії. Взаємодію, як процес обопільної діяльності двох або більше суб’єктів з метою досягнення певних наслідків, можна структурувати на такі елементи: суб’єкти взаємодії, об’єкт взаємодії, взаємні зв’язки між суб’єктами, зміни, викликані взаємодією суб’єктів. Обґрунтовано, що взаємодію держави та громадянського суспільства в процесі оцінювання судової влади можна розглядати як систему, яка виконує певні функції з метою досягнення своєї мети, характеризується наявністю взаємозв’язаних елементів, чітко визначеними формами взаємодії.

Метою статті є вивчення поточного стану корупції у судовій системі та рівня її впливу на реалізацію принципу судового захисту. Наголошено, що проблема судової корупції є характерним явищем для держав, які тільки розвиваються. Така корупція завдає більшої шкоди, ніж будь-яка інша, оскільки навіть припущення про корумпованість судової влади викликає великі сумніви щодо успішності антикорупційної діяльності та ефективності правового захисту через судові засоби. Наголошено, що корупція в судовій системі неминуче породжує недовіру до владних інституцій в цілому, особа не може відчувати себе в безпеці, адже не вірить у правові можливості захисту свого порушеного права. The purpose of the article is to study the current state of corruption in the judicial system and the level of its influence on the implementation of the principle of judicial protection. It is emphasized that the problem of judicial corruption is a characteristic phenomenon for developing countries. Such corruption is more damaging than any other, as even the assumption that the judiciary is corrupt raises serious doubts about the success of anti-corruption activities and the effectiveness of legal protection through judicial means. It was emphasized that corruption in the judicial system inevitably generates distrust in the power institutions as a whole, a person cannot feel safe, because he does not believe in the legal possibilities of protecting his violated right.

Відповідно до основних правових принципів побудови демократичної держави, що знайшли своє закріплення у Конституції України, влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. При чому всі гілки влади є рівними, адже функціонують на основі системи взаємних стримувань та противаг. Важливо відмітити, що роль судової влади у цьому владному трикутнику надзвичайно суттєва, адже саме на неї покладено завдання зі здійснення правосуддя, захисту правових принципів та захисту інтересів всієї держави і кожного окремого громадянина. Враховуючи значущість цього завдання, особливого значення набуває кадрове питання у судовій владі. Так, до особи, яка претендує на посаду судді висувається ряд освітніх, кваліфікаційних, моральних та психологічних вимог. Крім того, завдання держави за таких умов забезпечити не лише первинний кваліфікований добір суддів, а й розробити дієву систему заходів постійного моніторингу та оцінювання професійних та особистих якостей вже діючих суддів. В Україні це питання стоїть особливо гостро, оскільки рівень довіри до судової влади надзвичайно низький. Враховуючи викладене, розроблення та провадження дійсно ефективної системи оцінювання роботи суддів є надзвичайно важливим та нагальним завданням, що стало одним із пріоритетних під час чергового етапу судової реформи в Україні. Наголошено, що запорукою ефективності оцінювання роботи суддів є визначення та належна реалізація критеріїв такого оціню- вання. Методологія професійного оцінювання закріплена Рішенням Ради суддів України від 11 грудня 2015 року № 14. Згідно з якою кри- теріями кваліфікаційного оцінювання судді є: 1) професійна компетентність; 2) особиста компетентність; 3) соціальна компетентність; 4) здатність підвищувати свій фаховий рівень; 5) здатність здійснювати правосуддя у суді відповідного рівня; 6) відповідність судді етичним критеріям; 7) відповідність судді антикорупційним критеріям. Наголошено, що запровадження процедури оцінювання суддів як один із заходів судової реформи спрямоване на підвищення довіри до судової системи в цілому та окремих суддів зокрема. Поза тим, розроблення самої вимоги не є запорукою успіху, не менш важли- вим є і вибудування чіткої системи та раціональних механізмів оцінювання різними суб’єктами та відповідністю оцінювання засадам об’єктивності, гласності та прозорості. Чинні критерії оцінки роботи суддів, на нашу думку, є цілком виваженими, проте потребують про- цесуальної деталізації способів, методів та конкретних заходів їх реалізації. В соответствии с основными правовыми принципами построения демократического государства, нашедшими свое закрепление в Конституции Украины, власть осуществляется на основе ее разделения на законодательную, исполнительную и судебную. Причем все ветви власти равны, ведь функционируют на основе системы взаимных сдержек и противовесов Важно отметить, что роль судебной власти в этом властном треугольнике чрезвычайно существенная, ведь именно на нее возложены задачи по осуществлению правосудия, защите правовых принципов и защите интересов всего государства и каждого отдельного гражданина Учитывая значимость этой задачи, особое значение приобретает кадровый вопрос в судебной власти. Так, к лицу, претендующему на должность судьи, выдвигается ряд образовательных, квалификационных, моральных и психологических требований. Кроме того, задачи государства при таких условиях обеспечить не только первичный квалифицированный отбор судей, но и разработать действенную систему мер постоянного мониторинга и оценки профессиональных и личных качеств уже действующих судей. В Украине этот вопрос стоит особенно остро, поскольку уровень доверия к судебной власти очень низок. Учитывая изложенное, разработка и производство действительно эффективной системы оценки работы судей является чрезвычайно важной и неотложной задачей, что стало одной из приоритетных во время очередного этапа судебной реформы в Украине Отмечено, что залогом эффективности оценки работы судей является определение и надлежащая реализация критериев такой оценки. вание. Методология профессиональной оценки закреплена Решением Совета судей Украины от 11 декабря 2015 года № 14. Согласно которой кри- териями квалификационного оценивания судьи являются: 1) профессиональная компетентность; 2) личная компетентность; 3) социальная компетентность; 4) способность повышать свой профессиональный уровень; 5) способность осуществлять правосудие в суде соответствующего уровня; 6) соответствие судьи нравственным критериям; 7) соответствие судьи антикоррупционным критериям. Отмечено, что введение процедуры оценки судей как одна из мер судебной реформы направлено на повышение доверия к судебной системе в целом и отдельным судьям в частности. Кроме того, разработка самого требования не является залогом успеха, не менее важ- им является и выстраивание четкой системы и рациональных механизмов оценивания различными субъектами и соответствием оценивания принципам объективности, гласности и прозрачности Действующие критерии оценки работы судей, по нашему мнению, вполне взвешены, однако требуют о- цесуальной детализации способов, методов и конкретных мер их реализации. In accordance with the basic legal principles of building a democratic state, which have been enshrined in the Constitution of Ukraine, power is exercised based on its division into legislative, executive and judicial. Moreover, all branches of government are equal, because they function based on a system of mutual checks and balances. It is important to note that the role of the judiciary in this power triangle is extremely important because it is entrusted with the task of administering justice, protecting legal principles, and protecting the interests of the entire state and every individual citizen. Given the importance of this task, the issue of personnel in the judiciary is of particular importance. Thus, several educational, qualification, moral and psychological requirements are put forward to a person applying for the position of a judge. In addition, the task of the state under such conditions is to ensure not only the primary qualified selection of judges, but also to develop an effective system of measures for constant monitoring and evaluation of the professional and personal qualities of existing judges. In Ukraine, this issue is particularly acute, as the level of trust in the judiciary is extremely low. Considering the above, the development and implementation of a truly effective system for evaluating the work of judges is an extremely important and urgent task, which has become one of the priorities during the next stage of judicial reform in Ukraine. It was emphasized that the key to the effectiveness of the evaluation of the work of judges is the definition and proper implementation of the criteria for such an evaluation. The professional evaluation methodology is established by the Decision of the Council of Judges of Ukraine dated December 11, 2015, No. 14. According to which, the criteria for the qualification evaluation of a judge are: 1) professional competence; 2) personal competence; 3) social competence; 4) the ability to improve one’s professional level; 5) the ability to administer justice in a court of the appropriate level; 6) compliance of the judge with ethical criteria; 7) compliance of the judge with anti-corruption criteria. It was emphasized that the introduction of the procedure for evaluating judges as one of the measures of judicial reform is aimed at increasing trust in the judicial system as a whole and individual judges. In addition, the development of the requirement itself is not a guarantee of success, it is equally important to build a clear system and rational mechanisms of evaluation by various subjects and compliance of the evaluation with the principles of objectivity, openness, and transparency. In our opinion, the current criteria for evaluating the work of judges are quite balanced, but they require procedural detailing of methods and specific measures for their implementation.

It is illustrated that the reason for the current problems of administrative and legal support of the immunity of a judge is the lack of accuracy in defining the essence of the immunity of a judge as an object of such support in the science of administrative law. The article is devoted to the defining of the historical content and the purpose of the inviolability of the judge as an object of administrative and legal support, the formation on this basis of the theoretical foundations for further solution of the outlined and other problems. The historical origins of the judge’s immunity have been studied. The key factors for the emergence of the immunity of a judge as a legal phenomenon have been identified. They are: the status of a judge in society (leader, priest, prince, etc.); its functions (conflict resolution; the decision gave the highest legal force). The analysis of the historical development of the immunity of a judge as a legal concept is carried out, special attention is paid to the development of its positive consolidation. It is established that despite the actual existence of the custom of inviolability of a judge during the entire period of judicial power, in Ukraine its positive consolidation, and hence the formation of administrative and legal bases for its provision, begins only in the 1560s. The immunity of a judge was first directly confirmed during the Soviet era, in particular in the Law on the Status of Judges in the USSR and other legislative acts of the USSR and the Union Republics in the 1980s. However, the content of the immunity of a judge at that time differed significantly from the modern one due to the differences in the content of the category of independence of judges in general. A separate stage in the historical development of the immunity of a judge is the period of independent Ukraine, when the model of positive consolidation of the immunity of a judge acquired modern features. It is substantiated that the origins of the immunity of a judge are due to the historical political processes of division of state power into legislative, executive and judicial, and therefore go beyond administrative and legal regulation. This thesis should be the starting point for further elaboration of the delimitation of the immunity of a judge as an object of administrative and legal support with related legal categories, positive consolidation of the provisions of the immunity of a judge and other relevant issues. Мета: стаття присвячена виокремленню історичного змісту та призначення недоторканності судді як об’єкта адміністративно-правового забезпечення, формуванню на цій основі теоретичних засад подальшого вирішення окреслених та інших проблем. Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові методи пізнання, за допомогою яких проілюстровано, що причиною актуальних проблем адміністративно-правового забезпечення недоторканності судді є недостатня точність визначення у науці адміністративного права сутності недоторканності судді як об’єкта такого забезпечення; досліджено історичні витоки недоторканності судді; встановлено ключові чинники виникнення недоторканності судді як правового явища: статус судді у суспільстві, його функції. Результати: здійснено аналіз історичного розвитку недоторканності судді як правового поняття, особливу увагу приділено розвитку її позитивного закріплення. Обґрунтовано, що витоки недоторканності судді зумовлені історичними політичними процесами розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, а тому виходять за межі адміністративно-правового регулювання. Саме ця теза має стати вихідною при подальшому опрацюванні розмежування недоторканності судді як об’єкта адміністративно-правового забезпечення із суміжними правовими категоріями, позитивного закріплення положень недоторканності судді та інших її актуальних проблем.

The article reveals the practical principles of building the reputation of judges as a prerequisite for the formation of respect and trust in the court and judges, based on the experience of Ukraine. It is established that there is a relatively low level of trust in courts and judges and the judiciary in general among citizens and society as a whole. It was found that mass media play a unique role in shaping the positive attitude of citizens towards the judiciary, as citizens usually receive information about judges and courts from the media. It is determined that the trust of society and citizens, in particular, is a critical element of the capacity of the judiciary, as well as one of the main indicators of its efficiency, so the judiciary in Ukraine should be based on trust, respect and confidence of citizens and society as a whole. It is established that judges exert the primary influence on increasing the level of public confidence in the activities of the judiciary, as it is these activities and the legality of the administration of justice that serve as the basis for forming the level of public confidence. It is proved that respect for the activities of the judiciary depends on 1) the professionalism of judges; 2) efficiency of execution of court decisions; 3) positive coverage of information about the activities of judges in mass media and its impact on the formation of respect for judges and the authority of the judiciary in the society; 4) respect for judges and bodies of the judiciary by politicians; 5) respect for judges and bodies of the judiciary by lawyers; 6) features of cleansing the judiciary from corruption; 7) conduct of judges at the time of consideration of court cases; 8) judges’ behavior in private life; 9) active involvement of judicial governing bodies in defending the status of independence of judges; 10) transparency of the judiciary. It is established that the image of judges provides grounds for establishing the level of public credibility of the judiciary. It is noted that the prospects for further research in this area are to study the practical principles of building the reputation of judges as a prerequisite for the formation of respect and trust in the court and judges in Europe., У статті розкрито практичні засади побудови репутації суддів як передумови формування поваги та довіри до суду та суддів, опираючись на досвід України. Встановлено, що загалом до суддів та судів, а також до органів судової гілки влади, існує доволі низький рівень довіри серед громадян та суспільства в цілому. З’ясовано, що особливу роль у формуванні позитивного ставлення громадян до органів судової гілки влади відіграють засоби масової інформації, оскільки зазвичай інформацію про суддів та суди громадяни одержують від них. Визначено, що довіра суспільства і громадян зокрема, виступає ключовим елементом потужності органів судової гілки влади, а також одним із головних показників ефективності діяльності, тому діяльність судової гілки влади в Україні повинна будуватись на довірі, повазі, а також впевненості громадян і суспільства в цілому. Встановлено, що головний вплив на підвищення рівня довіри громадян до діяльності органів судової гілки влади мають судді, на основі діяльності яких та законності здійснення правосуддя якими, формується рівень довіри громадян. Доведено, що повага до діяльності органів судової гілки влади залежить від: 1) професіоналізму суддів; 2) ефективності виконання судових рішень; 3) позитивного висвітлення інформації про діяльність суддів у ЗМС та його вплив на формування поваги до суддів і авторитетності судової влади у суспільстві; 4) поваги до суддів і органів судової гілки влади зі сторони політиків; 5) поваги до суддів і органів судової гілки влади зі сторони адвокатів; 6) особливостей очищення органів судової гілки влади від корупції; 7) поведінки суддів на момент розгляду судових справ; 8) поведінки суддів у особистому житті; 9) активної діяльності органів суддівського врядування щодо відстоювання позиції незалежності суддів; 10) прозорості діяльності органів судової влади. Установлено, що імідж суддів дає підстави на встановлення рівня довіри громадян до діяльності органів судової гілки влади. Зазначено, що перспективами подальших досліджень у цьому напрямі є дослідження практичних засад побудови репутації суддів як передумови формування поваги та довіри до суду та суддів у країнах Європи.

The article is devoted to the consideration of the constitutional right to a trial by a jury, as well as the right to a speedy trial in accordance with the provisions of the Sixth Amendment to the US Constitution. It is noted that as of today in Ukraine there is a question of ensuring the actual (real) participation of the people in the administration of justice and the creation of an appropriate mechanism for the realization of such a right of the people. It is established that the permanent evolution of the jury trial in the world as a full-fledged element of participatory democracy allows us to assert the possibility of applying the best foreign experience in this area and for Ukraine. It is noted that the jury trial, which is typical for the United States, is undoubtedly a consequence of the borrowing of English legal customs, but has its own special features. It has been established that the right to a speedy trial should be distinguished from other constitutional rights, as it concerns the interests of society and the justice system more than the interests of the accused. The circumstances that suggest whether a trial is in fact "fast" are rather vague, as each such proceeding is to some extent unique. The requirements for members of the jury are set out in the Jury Selection Act. It is noted that the release of jurors varies depending on the state. One of the grounds for such dismissal is professional activity. For example, doctors, lawyers, public figures, police or firefighters. At the same time, this practice is gradually ceasing to be natural. It is concluded that the jury trial as a form of public participation in the administration of justice is undoubtedly a democratic legal institution. Direct democracy in the exercise of judicial power, which is carried out in compliance with the principles of publicity and adversarial proceedings promotes the establishment of citizens' faith in the fairness of judicial decisions. &nbsp, Статтю присвячено розгляду конституційного права на розгляд справи судом присяжних, а також права на швидкий суд відповідно до положень шостої поправки Конституції США. Зазначено, що станом на сьогодні в Україні стоїть питання забезпечення фактичної (справжньої) участі народу у здійсненні судочинства та створення належного механізму реалізації такого права народу. Встановлено, що перманентна еволюція суду присяжних у світі як повноцінного елементу партисипаторної демократії дозволяє стверджувати про можливість застосування кращого зарубіжного досвіду у цій сфері і для України. Зауважено, що суд присяжних, котрий є характерним для США, без сумнівів є наслідком запозичення англійських правових звичаїв, проте володіє своїми особливими сутнісними особливостями. Встановлено, що право на швидкий суд варто відрізняти від інших конституційних прав, оскільки воно стосується більше інтересів суспільства та системи правосуддя, аніж обвинуваченого. Обставини, котрі дозволяють стверджувати, чи є судовий розгляд насправді «швидким» є досить розмитими, оскільки кожне таке провадження є певною мірою унікальним. Визначено вимоги до членів суду присяжних, закріплені у Акті про відбір присяжних. Зауважено, що звільнення від обов’язку присяжних диференціюється залежно від того чи іншого штату. Однією з підстав такого звільнення є професійна діяльність. До прикладу, йдеться про лікарів, юристів, громадських діячів, працівників поліції чи пожежної охорони. Поряд з цим, поступово така практика перестає бути закономірною. Підсумовано, що суд присяжних як форма участі народу у відправленні правосуддя без сумнівів є демократичним правовим інститутом. Безпосереднє народовладдя під час здійснення судової влади, котре здійснюється із дотриманням принципів гласності та змагальності судового процесу, сприяє утвердженню віри громадян у справедливість судових рішень.

У статті висвітлено досвід зарубіжних країн з організації антикорупційного судочинства. Зокрема, досліджено досвід таких країн, як Хорватія, Болгарія, Індонезія, Уганда, Філіппіни та Словаччина. Проаналізовано ключові особливості регулювання діяльності антикорупційних судів та наведено недоліки їх діяльності. Висвітлено проблему корупції в українському суспільстві та негативних наслідках, до яких вона може призвести.