Search

The lecture is devoted to the pressing problem of clinical cardiology – the diagnosis and treatment of wide QRS complex tachycardia, requiring an individualized approach to patients` management. The basic principles of determination of wide QRS complex tachycardias and their electrophysiological mechanisms are reviewed. The etiology of wide QRS complex tachicardias, their clinical picture and ECG criteria for differential diagnosis, particularly between ventricular tachycardia and supraventricular tachycardia with aberrant ventricular conduction, are outlined. The basic principles of wide QRS complex tachycardias diagnosis are discussed, and the ECG signs of the certain «wide» are presented. The results of the studies, aimed at the development of the diagnostic criteria and algorithms for differential diagnosis of wide QRS complex tachycardias, are analyzed. The acute treatment of narrow and wide QRS complex tachycardias are presented. The antiarrhythmic drugs and their use are given, and the principles of catheter treatment of tachycardia are stated., Лекция посвящена серьезной проблеме в клинической практике – диагностике и лечению тахикардий с «широкими» комплексами QRS, требующими индивидуального подхода. Рассмотрены основные принципы определения тахикардий с широкими комплексами QRS и их электрофизиологические механизмы. Приведены причины «широких» тахикардий, клинические и ЭКГ-критерии дифференциальной диагностики между желудочковой тахикардией и суправентрикулярной тахикардией с аберрацией проведения. Обсуждены основные положения диагностики тахикардий с широкими комплексами QRS, приведены примеры некоторых «широких» тахикардий с демонстрацией ЭКГ. Анализируются результаты исследований, направленных на определение критериев и алгоритмов дифференциальной диагностики тахикардии с широкими комплексами QRS. Рассмотрена неотложная помощь при тахикардиях с узкими и широкими комплексами QRS, приведены антиаритмические препараты, показания к их применению, изложены общие принципы катетерного лечения тахиаритмий., Лекція присвячена серйозній проблемі у клінічній практиці – діагностиці та лікуванню тахікардій з широкими комплексами QRS, які потребують індивідуального підходу. Розглянуто основні принципи визначення тахікардій із широкими комплексами QRS та їхні електрофізіологічні механізми. Наведено причини виникнення «широких» тахікардій, клінічні та ЕКГ-критерії диференційної діагностики між шлуночковою тахікардією та суправентрикулярною тахікардією з аберацією проведення. Обговорено основні положення діагностики тахікардій із широкими комплексами QRS, наведено приклади деяких «широких» тахікардій із демонстрацією ЕКГ. Аналізуються результати досліджень, спрямованих на визначення критеріїв та алгоритмів диференційної діагностики тахікардій із широкими комплексами QRS. Розглянуто невідкладну допомогу при тахікардіях з вузькими та широкими комплексами QRS, наведено антиаритмічні препарати, показання до їх застосування, викладено загальні принципи катетерного лікування тахіаритмій.

Erectile dysfunction (ED) and cardiovascular disease (CVD) are highly prevalent in men and share common risk factors and pathophysiological associations, such as endothelial dysfunction, inflammation, and low plasma testosterone. ED is an independent and early predictor of future CVD. One of the classes of antihypertensive drugs associated with an increased risk of ED is beta-blockers, so the question of which beta-blocker has a lower risk of ED is relevant. The results of 6 well-controlled studies with a total of 1578 participants who received therapy with 5 different beta-blockers - atenolol, bisoprolol, carvedilol, metoprolol and nebivolol - were analyzed. The risk of ED when using the non-vasodilating non-cardioselective beta-blocker carvedilol was assumed to be 1. Based on the results of the analysis, it was found that nebivolol has the lowest risk factor for ED compared to other beta-blockers., Эректильная дисфункция (ЭД) и сердечно-сосудистые заболевания (ССЗ) очень распространены среди мужчин, имеют общие факторы риска и патофизиологические связи, такие как эндотелиальная дисфункция, воспаление и низкий уровень тестостерона в плазме. ЭД является независимым и ранним предсказателем будущих ССЗ. Одним из классов антигипертензивных средств, прием которых связан с повышением риска ЭД, являются бета-блокаторы, поэтому актуален вопрос, какой из бета-блокаторов имеет более низкий риск ЭД. Проанализированы результаты 6 хорошо контролируемых исследований с общим количеством 1578 участников, получавших терапию 5 разными бета-блокаторами – атенололом, бисопрололом, карведилолом, метопрололом и небивололом. Риск возникновения ЭД при применении невазодилатационного некардиоселективного бета-блокатора карведилола был принят за 1. По результатам проведенного анализа выяснилось, что небиволол имеет самый низкий коэффициент риска ЭД, по сравнению с другими бета-блокаторами., Еректильна дисфункція (ЕД) і серцево-судинні захворювання (ССЗ) дуже поширені серед чоловіків, мають спільні фактори ризику та патофізіологічні зв’язки, такі як ендотеліальна дисфункція, запалення та низький рівень тестостерону в плазмі. ЕД є незалежним і раннім провісником майбутніх ССЗ. Одним із класів антигіпертензивних засобів, прийом яких пов’язаний з підвищенням ризику ЕД, є бета-блокатори, тому актуальним є питання, який з бета-блокаторів має нижчий ризик ЕД. Проаналізовано результати 6 добре контрольованих досліджень із загальною кількістю 1578 учасників, які отримували терапію 5 різними бета-блокаторами – атенололом, бісопрололом, карведилолом, метопрололом та небівололом. Ризик виникнення ЕД при застосуванні невазодилатаційного некардіоселективного бета-блокатора карведилолу був прийнятий за 1. За результатами проведеного аналізу з’ясувалося, що небіволол має найнижчий коефіцієнт ризику ЕД, порівняно з іншими бета-блокаторами.

The paper studies the effect of local ozone therapy on the intensity of systemic and local proteolysis in women with chronic inflammatory diseases of the uterine appendages who were applied the laparoscopic method of diagnostics and treatment. Іt has been found out that the blood plasma proteolytic activity enhances in women with a chronic inflammation of the genitals at the expense of an elevated intensity of the lysis of low- and high molecular weight proteins. The use of ozone therapy in holiatry diminishes and normalizes a plasmatic and proteolytic breakdown of low- and high molecular weight proteins, the latter being conducive to a speedier recovery of patients., Исследовано влияние местной озонотерапии на интенсивность системного и локального протеолиза у женщин с хроническими воспалительными заболеваниями придатков матки с применением лапароскопической диагностикии лечения. У женщин с хроническим воспалением гениталий протеолитическая активность плазмы крови возрастает за счет повышения интенсивности лизиса низко- и высокомолекулярных белков. Использование в комплексном лече-нии озонотерапии уменьшает и нормализует плазменный протеолитический распад низко- и высокомолекулярных белков, что способствует более быстрому выздоровлению больных., У роботі досліджено вплив місцевої озонотерапії на інтенсивність системного і локального протеолізу у жінок із хронічними запальними захворюваннями придатків матки, яким застосовувався лапароскопічний метод діагностики та лікування. Встановлено, що у жінок з хронічним запаленням геніталій протеолітична активність плазми крові зростає за рахунок підвищення інтенсивності лізису низько- і високомолекулярних білків. Застосування в комплексному лікуванні озонотерапії зменшує і нормалізує плазмовий протеолітичний розпад низько- і високомолекулярних білків, сприяє швидшому одужанню хворих.

The paper presents the data of the authors own investigations according to a new strategy in the treatment of bronchial asthma – SMART–therapy which consists in the application of a fixed combination of budesonid-160mg and formoterol – 4,5mg (a symbicort preparation) both for the basic therapy of bronchial asthma and arresting attacks., Приводятся данные собственных исследований согласно новой стратегии в лечении больных бронхиальной астмой – SMART–терапии, которая заключается в применении фиксированной комбинации будесонид 160мг и формотерол 4,5 мг (препарат симбикорт), как для базисной терапии бронхиальной астмы, так и для купирования приступов., Наводяться дані власних досліджень згідно з новою стратегією в лікуванні хворих на бронхіальну астму – SMART терапії, що полягає в застосуванні фіксованої комбінації будесонід 80мг/160мг та формотерол 4,5 мг (препарат симбікорт), як для базисної терапії бронхіальної астми, так і для купірування нападів.

The paper presents the experience of a practical use of the domestic antiseptic preparation - dekametoxin - dekasan, having a wide spectrum of the antimicrobial action – bactericidal, virucidal, fungicidal and antiprotozoal for medical treatment of patients with an infectious exacerbation of chronic bronchitis (CB) and chronic obstructive lung disease (COPD)., В статье представлен опыт практического применения в лечении больных с инфекционным обострением хронического бронхита и хронической обструктивной болезни легких отечественного атисептического препарата декаметоксин – декасан, который обладает широким спектром антимикробного действия – бактерицидным, вирусоцидным, фунгицидным и антипротозойным., У статті наведено досвід практичного застосування для лікування осіб з інфекційним загостренням хронічного бронхіту (ХБ) та хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ) вітчизняного антисептичного препарату декаметоксин – декасан, що володіє широким спектром антимікробної дії - бактерицидним, вірусоцидним, фунгіцидним та антипротозойним.

The article presents the results of an investigation of indexes of common and local immunity of children with whooping cough. Clinical and immunological efficiency of antitussive drugs, containing L-Cloperastine phendizoat has been estimated. Clinical manifestation of whooping cough is characterized by slight symptoms of intoxication, paroxysmal cough, more frequent at night resulting in viscous sputum discharge or vomiting, sometimes with reprises; at percussion – box sound, auscultation - harsh breathing with dry rales. In peripheral blood there are leukocytosis, lymphocytosis and accelerated ESR. Increased level of cytokines, decreased level of subpopulations of CD3+ and CD4+ lymphocytes against a background of physiological level of CD8+ and CD19+, decreased level of factors of local immunity in acute period are detected. The children, who used antitussive drugs containing L-Cloperastine phendizoat for their treatment are likely to recover sooner due to earlier normalization of cytokine status indexes, to subpopulation level as well as to local immunity factors., В статье представлены результаты исследования показателей системного и местного иммунитета детей, больных коклюшем. Приведена клинико-иммунологическая оценка эффективности противокашлевых препаратов, действующим веществом которых является L-клоперастина фендизоат. Клиническая картина коклюша характеризуется незначительными симптомами интоксикации, наличием приступообразного кашля, чаще в ночное время суток, заканчивающийся отхождением вязкой мокроты, рвотой, иногда с репризами, коробочным оттенком легочного звука, жестким дыханием, наличием проводных или сухих свистящих хрипов. В периферической крови больных детей выявляется лейкоцитоз, лимфоцитоз, ускоренная СОЭ. В острый период отмечается увеличение содержания цитокинов, снижение уровня субпопуляций лимфоцитов CD3+ и CD4+, на фоне физиологического уровня CD8+ и CD19+, а также угнетения факторов местного иммунитета. Более быстрое купирование клинических проявлений коклюща при использовании в комплексной терапии препаратов, содержащих L- клоперастина фендизоат, вероятнее всего, происходит за счет более ранней нормализации показателей цитокинового статуса, уровня субпопуляций лимфоцитов и факторов местного иммунитета., У статті представлені результати дослідження показників системного та місцевого імунітету дітей, хворих на коклюш. Наведена клінічно-імунологічна оцінка ефективності протикашльових препаратів, діючою речовиною яких є L-клоперастину фендизоат. Клінічна картина коклюшу характеризується незначними симптомами інтоксикації, наявністю нападоподібного кашлю, частіше в нічний час, який закінчується виділенням в’язкого мокротиння, блюванням, іноді з репризами; коробковим відтінком легеневого звуку, жорстким диханням, наявністю провідних або сухих свистячих хрипів. У периферичній крові хворих дітей виявляється лейкоцитоз, лімфоцитоз, пришвидшена ШОЄ. У гострий період відмічається збільшення вмісту цитокінів, зниження рівня субпопуляцій CD3+ та CD4+ лімфоцитів на тлі фізіологічного рівня CD8+ та CD19+, пригнічення факторів місцевого імунітету. Більш швидке зникнення клінічних проявів коклюшу при використанні в комплексній терапії препаратів, що містять L-клоперастину фендизоат, ймовірно, відбувається за рахунок більш ранній нормалізації показників цитокінового статусу, рівня субпопуляцій лімфоцитів та факторів місцевого імунітету.

The aim — to show the feasibility of using ganciclovir for congenital cytomegalovirus infection (CMVI) by demonstrating two clinical cases. Clinical cases. Over time, the approaches to the treatment of congenital CMVI have changed from the use of acyclovir to the appointment of ganciclovir. In 2011, a premature baby was diagnosed with congenital CMVI based on the presence of multiple organ lesions (lungs, liver, spleen, pancreas, eyes, central nervous system) and positive result of CMV PCR test in blood, urine and cerebrospinal fluid. Only acyclovir was used as an etiotropic drug due to the lack of evidence at that time on the safety of another antiviral drug — ganciclovir. Treatment was not completely effective: in the follow;up at the age of two the child has a grave violation hearing and vision and profound disability due to the residual effects on the central nervous system. In 2019, a newborn child with severe haemorrhagic syndrome, respiratory disorders and neurological symptoms was diagnosed with congenital CMVI by positive result of CMV PCR test and ganciclovir was prescribed at a dose of 6 mg/kg every 12 hours by an intravenous infusion under the control of a routine complete blood count (CBC) test. On the second week of treatment, positive dynamics was observed clinically, on the 6th week — negative result of CMV PCR test. The child was discharged on day 70th of treatment without residual effects on the central nervous system. At the age of 9 months, deafness of 2–3 degrees was diagnosed, but prosthetics were performed timely with complete restoration of hearing. At age of 12 month this child sits, rolls over, crawls; responds adequately to others; captures the gaze and keep an eye on items. Conclusions. Two clinical cases through the description of changes in approaches to specific therapy of congenital cytomegalovirus disease from acyclovir to ganciclovir and a clear demonstration of the difference in disease outcomes — from severe disability when ganciclovir was not prescribed, to complete rehabilitation with its use demonstrate the feasibility of prescribing ganciclovir. The research was carried out in accordance with the principles of the Helsinki Declaration. The informed consent of the patient was obtained for conducting the studies. No conflict of interest was declared by the authors., Цель — показать целесообразность использования ганцикловира при внутриутробной цитомегаловирусной инфекции (ВЦМВИ), продемонстрировав два клинических случая. Клинические случаи. Со временем менялись подходы по лечению ВЦМВИ от применения ацикловира до назначения ганцикловира. В 2011 г. у недоношенного ребенка на основе наличия полиорганности поражения (легких, печени, селезенки, поджелудочной железы, глаз, центральной нервной системи) и положительных результатов полимеразной цепной реакции (ПЦР) на ЦМВ в крови, моче и ликворе диагностирована внутриутробная ЦМВИ. В качестве этиотропного препарата использован только ацикловир в связи с отсутствием на то время доказательной базы по безопасности применения специфического препарата ганцикловира. Лечение оказалось не полностью эффективным: в катамнезе в 2-летнем возрасте ребенок имел грубое нарушение слуха и зрения и глубокую инвалидизацию за счет резидуальных явлений со стороны центральной нервной системы. В 2019 г. у новорожденного ребенка с тяжелым геморрагическим синдромом, респираторными нарушениями и неврологической симптоматикой по результатам положительной ПЦР крови на ЦМВ диагностирована ВЦМВИ и назначен ганцикловир из расчета 6 мг/кг каждые 12 часов внутривенно под контролем показателя гемограммы и клиренса креатинина. Со 2-й недели лечения отмечена положительная динамика клинически, с 6-й недели — отрицательная ПЦР крови на ЦМВ. Ребенок выписан на 70-е сутки лечения без резидуальных явлений со стороны центральной нервной системы. В 9 месяцев засвидетельствована тугоухость ІІ–ІІІ степени и своевременно проведено протезирование с полным восстановлением слуха. В годовалом возрасте: ребенок сидит, переворачивается, ползает; адекватно реагирует на окружающих; фиксирует взгляд и следит за предметами. Выводы. Два клинических случая через описание изменений подходов к специфической терапии врожденной ЦМВИ с ацикловира в ганцикловир и наглядную демонстрацию разницы выходов заболевания от тяжелой инвалидности при отказе от ганцикловира, в полной реабилитации при его использовании демонстрируют целесообразность назначения именно ганцикловира. Исследование выполнено в соответствии с принципами Хельсинкской декларации. На проведение исследований получено информированное согласие родителей детей. Авторы заявляют об отсутствии конфликта интересов., Мета — показати доцільність застосування ганцикловіру при внутрішньоутробній цитомегаловірусній інфекції (ВЦМВІ), навівши два клінічні випадки. Клінічні випадки. З часом змінювалися підходи до лікування ВЦМВІ із застосуванням ацикловіру до призначення ганцикловіру. У 2011 р. у недоношеної дитини на основі наявності поліорганності ураження (легенів, печінки, селезінки, підшлункової залози, очей, центральної нервової системи) і позитивних результатів полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) на ЦМВ у крові, сечі та лікворі діагностовано ВЦМВІ. В якості етіотропного препарату використано лише ацикловір у зв'язку з відсутністю на той час доказової бази щодо безпечності застосування специфічного препарату ганцикловіру. Лікування виявилося неповністю ефективним: у катамнезі у 2-річному віці дитина має грубе порушення слуху та зору і глибоку інвалідизацію за рахунок резидуальних явищ із боку центральної нервової системи. У 2019 р. у новонародженої дитини із тяжким геморагічним синдромом, респіраторними порушеннями та неврологічною симптоматикою за результатами позитивної ПЛР крові на ЦМВ діагностовано ВЦМВІ та призначено ганцикловір із розрахунку 6 мг/кг кожні 12 год внутрішньовенно під контролем показника гемограми та кліренсу креатиніну. З другого тижня лікування відмічено позитивну динаміку клінічно, з 6-го тижня — негативну ПЛР крові на ЦМВ. Дитину виписано на 70-ту добу лікування без резидуальних явищ із боку центральної нервової системи. В 9 місяців засвідчено туговухість ІІ–ІІІ ступеня та вчасно проведено протезування з повним відновленням слуху. В однорічному віці: дитина сидить, перевертається, повзає; адекватно реагує на оточуючих; фіксує погляд та стежить за предметами. Висновки. Два клінічні випадки через описання змін підходів до специфічної терапії вродженої ЦМВІ з ацикловіру до ганцикловіру та наочну демонстрацію різниці виходів захворювання від тяжкої інвалідності при відмові від ганцикловіру до повної реабілітації в разі його застосування показують доцільність призначення саме ганцикловіру. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків дітей. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

The paper presents the experimental findings of a research of the antioxidant system status in 67 victims with a polytrauma with a high risk of the development of the syndrome of a polyorganic dysfunction. A regimen of early multimodality preventive therapy of enteral insufficiency in case of a polytrauma is adduced., В роботе представлены данные исследования состояния антиоксидантной системы в 67 пострадавших при политравме с высоким риском развития cиндрома полиорганной дисфункции. Приведена схема ранней комплексной превентивной терапии энтеральной недостаточности при политравме., У роботі представлені дані дослідження стану антиоксидантної системи в 67 потерпілих при політравмі з високим ризиком розвитку cиндрому поліорганної дисфункції. Наведено схему ранньої комплексної превентивної терапії ентеральної недостатності при політравмі.

The article presents the current views on genetics, features of metabolic disorders, course of various clinical manifestations, diagnostic criteria, and treatment principles for monogenic enzymopathy — an inherited α1;antitrypsin (AAT) deficiency. Inherited AAT deficiency manifests itself as four clinical syndromes: respiratory disease (pulmonary emphysema, chronic obstructive pulmonary disease (COPD), bronchial asthma, spontaneous pneumothorax, bronchiectasis); liver disease and blood vessel damage. Respiratory disease manifests itself between the ages of 20–40 years. Chronic pulmonary emphysema is typical for homozygous PiZZ gene carriers. The most unfavorable clinical course variant including persistent cough, COPD development, bronchial asthma, pneumonia, co-existence of various respiratory diseases and severe disorders of external respiration is the PISZ phenotype. Bronchial asthma has severe clinical course with torpid purulent endobronchitis; is often uncontrolled despite background therapy. In COPD patients, exacerbations are frequent, severe, and prolonged. The reduction in the vessels of the pulmonary circulation results in pulmonary hypertension, right ventricular failure. In AAT deficiency, there is a high incidence of bronchiectasis, lung cancer. Liver diseases manifest themselves as neonatal hepatitis, biliary atresia, liver cirrhosis, infectious complications. Chronic form is characterized by subclinical changes in the biochemical parameters of liver function most of which (up to 70%) normalize before the age of 18 years. In patients until the age of 20 years, disease slowly progresses and leads to the development of liver cirrhosis in 30% of cases, while older patients develop liver cirrhosis in 30–50% of cases. Some patients have a benign course of liver disease and present with hepatomegaly. Hemorrhagic syndrome occurs when protease inhibitor gene product acquires the properties of antithrombin. Vascular disease manifests itself as necrotizing panniculitis, severe hemorrhagic vasculitis with serum antineutrophil cytoplasmic antibodies to proteinase (С-АNСА). AAT deficiency may coexist with systemic vasculitis, vascular aneurysm, many other diseases, as well as with the development of aplastic processes of various localization. In addition to clinical manifestations, diagnosis of inherited AAT deficiency includes screening programs, instrumental (X-ray, spirometry, ECG, ultrasound), laboratory (liver function, coagulation profile, immunogram, serum AAT concentration), genetic investigations, exclusion testing for cystic fibrosis, viral hepatitis, and other diseases. Treatment of patients with inherited AAT deficiency consists in adequate nutrition and physical activity; treatment of pre-existing conditions; prevention and timely therapy for respiratory infections; pathogenetic therapy. Pathogenetic therapy for AAT deficiency is a replacement (augmentation) therapy with exogenous α1-antitrypsin concentrate. Replacement therapy is indicated only in patients >18 years of age with the PiZZ phenotype or other rare AAT phenotypes. No conflict of interest was declared by the author., Представлены современные взгляды на генетику, особенности нарушений метаболизма, течение, манифестацию, критерии диагностики и принципы лечения моногенной энзимопатии — наследственного дефицита α1-антитрипсина (ААТ). Дефицит ААТ проявляется такими клиническими синдромами: поражением дыхательной системы (эмфиземой легких, хроническим обструктивным заболеванием легких — ХОЗЛ, бронхиальной астмой, спонтанным пневмотораксом и бронхоэктазами); поражением печени, сосудов. Клиника поражения дыхательной системы проявляется в 20–40 лет. Хроническая эмфизема свойственна гомозиготным носителям PIZZ. Наиболее тяжелым вариантом течения является фенотип PIZZ: постоянный кашель, развивается ХОЗЛ, бронхиальная астма, пневмония, сочетание различных респираторных заболеваний со сложными нарушениями в системе внешнего дыхания. Бронхиальной астме свойственно тяжелое течение с торпидным гнойным эндобронхитом, часто неконтролируемая базисной терапией. У больных ХОЗЛ обострения частые, протекают тяжело и длительно. В связи с редукцией сосудов малого круга кровообращения наростает легечная гипертензия, правожелудочковая недостаточность. При дефиците ААТ имеет место высокая частота бронхоэктазов, злокачественных новообразований в легких. Поражение печени проявляется неонатальным гепатитом, атрезией желчевыводящих путей, развитием цирроза печени, инфекционными осложнениями. Хронической форме заболевания свойственны субклиническое изменения биохимических показателей функции печени, которые у большинства (до 70%) приходят в норму к 18 годам. У части пациентов заболевание медленно прогрессирует и приводит к развитию цирроза печени: к 20 годам — 30%, у старших — 30–50%. Доброкачественное течение поражения печени может быть в виде гепатомегалии. При геморрагическом синдроме продукт гена ингибитора протеиназы приобретает свойства антитромбина. Поражение сосудов проявляется некротизирующим панникулитом, тяжелым течением геморрагического васкулита с антинейтрофильными цитоплазматическими антителами (С-ANCA) в сыворотке крови. Дефицит ААТ может сочетаться с системными васкулитами, аневризмами сосудов, различными заболеваниями, а также с развитием неопластических процессов различной локализации. Диагностика наследственного дефицита ААТ включает также скрининговые программы, инструментальные (рентгенологические, спирометрию, электрокардиографию, ультразвуковые), лабораторные (функция печени, коагулограмма, иммунограмма, содержание ААТ в сыворотке крови), генетические исследования, исключение муковисцидоза, вирусных гепатитов и других заболеваний. Лечение пациентов с наследственной недостаточностью ААТ включает: адекватное питание и физические нагрузки, лечение фоновых заболеваний, профилактику и своевременную терапию инфекций дыхательных путей, патогенетическую терапию. Патогенетическая терапия — заместительная (аугментационная) экзогенным α1-антитрипсином. Заместительная терапия показана только пациентам старше 18 лет с фенотипом PIZZ или другими редкими фенотипами ААТ. Автор заявляет об отсутствии конфликта интересов., Висвітлено сучасні погляди на генетику, особливості порушень метаболізму, перебіг різних клінічних варіантів маніфестації, критерії діагностики та принцип лікування моногенної ензимопатії — спадкового дефіциту α1-антитприпсину (ААТ). Спадковий дефіцит ААТ маніфестує чотирма клінічними синдромами: ураженням дихальної системи (емфіземою легень, хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ), бронхіальною астмою, спонтанним пневмотораксом та бронхоектазами); ураженням печінки, судин. Клініка ураження дихальної системи проявляється у віці 20–40 років. Хронічна емфізема легень є характерною для гомозиготних носіїв PIZZ. Найбільш несприятливим варіантом перебігу є фенотип PISZ: постійний кашель, розвивається ХОЗЛ, бронхіальна астма, пневмонії, поєднання різних респіраторних захворювань зі складними порушеннями в системі зовнішнього дихання. Бронхіальна астма має тяжкий перебіг із торпідним гнійним ендобронхітом, часто неконтрольована базовою терапією. У хворих із ХОЗЛ загострення є частими, перебігають тяжко і тривало. У зв'язку з редукцією судин малого кола кровообігу наростає гіпертензія в ньому, правошлуночкова недостатність. При дефіциті ААТ спостерігається висока частота бронхоектазів, злоякісних новоутворів у легенях. Ураження печінки маніфестує неонатальним гепатитом, атрезією жовчовивідних шляхів, розвитком цирозу печінки, інфекційних ускладнень. Хронічна форма захворювання характеризується субклінічними змінами біохімічних показників функцій печінки, які в більшості з них (до 70%) нормалізуються до 18 років. У частини пацієнтів захворювання повільно прогресує і призводить до розвитку цирозу печінки до 20 років — 30%, у старших — 30–50%. Доброякісний перебіг ураження печінки може бути у вигляді гепатомегалії. Геморагічний синдром зумовлений тим, що продукт гена інгібітора протеїнази набуває властивостей антитромбіну. Ураження судин маніфестує некротичним панікулітом, тяжким перебігом геморагічного васкуліту з антинейтрофільними цитоплазматичними антитілами до протеїназ (С-АNСА) у сироватці крові. Дефіцит ААТ може поєднуватися із системними васкулітами, аневризмами судин, багатьма захворюваннями, а також із розвитком непластичних процесів різної локалізації. Діагностика спадкового дефіциту ААТ поєднує, крім клінічних проявів, скринінгові програми, інструментальні (рентгенологічні, спірометрію, елекрокардіографію, ультразвукові), лабораторні (функція печінки, коагулограма, імунограма, вміст ААТ у сироватці крові), генетичні дослідження, виключення муковісцидозу, вірусних гепатитів та інших захворювань. Лікування пацієнтів зі спадковою недостатністю ААТ поєднує: адекватне харчування і фізичні навантаження, лікування фонових захворювань, профілактику і своєчасну терапію інфекцій дихальних шляхів, патогенетичну терапію. Патогенетична терапія — замісна (аугментаційна) екзогенним α1-антитрипсином. Замісна терапія є показаною тільки пацієнтам у віці понад 18 років із фенотипом PIZZ або іншими рідкими фенотипами ААТ. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів.

The aim of this work was to evaluate the effectiveness of quercetin addition to the treatment regimen for patients with COVID-19 associated pneumonia. Materials and methods. The effectiveness of two dosage forms of quercetin was studied in 200 patients, who were divided equally into the main and control groups. The main group patients received quercetin in addition to the basic therapy: intravenous drip of Quercetin/Polyvinylirolidone during the first 10 days followed by oral administration of Quercetin/Pectin over the next 10 days. Patients from the control group received only the basic therapy drugs. The study evaluated the dynamics of the disease symptoms (saturation level, respiratory rate, body temperature, cough, general weakness), as well as laboratory markers (C-reactive protein (CRP), ferritin, D-dimer). Results. Two dosage forms of quercetin consistently used in addition to the basic therapy improve pulmonary gas exchange and accelerate the lung function recovery. This is evidenced by a statistically significant majority of patients with positive dynamics in the symptoms of “Saturation level” and “Cough” as well as the meeting a complex indicator of the therapy effectiveness 2 days earlier than in the control group. The treatment regimen applied also helps to stabilize the level of D-dimer in the blood of the main group patients. Conclusions. The use of two dosage forms of quercetin in addition to the basic therapy accelerates the recovery of patients with coronavirus disease associated pneumonia and can help to prevent the progression of COVID-19 associated coagulopathy., Цель работы– оценить эффективность дополнительного включения кверцетина в схему лечения больных пневмонией, ассоциированной с коронавирусной болезнью COVID-19. Материалы и методы. Эффективность двух лекарственных форм кверцетина изучали у 200 больных, поделённых на основную и контрольную группы, равные по численности пациентов. Больные основной группы на фоне базисной терапии получали кверцетин: кверцетин/поливинилпирролидон в течение первых 10 дней внутривенно капельно с последующим пероральным применением кверцетина/пектина в течение следующих 10 дней. Пациенты из контрольной группы получали только препараты базисной терапии. В исследовании оценивали динамику симптомов заболевания (уровень сатурации, частота дыхания, температура тела, кашель, общая слабость), а также лабораторных маркеров (С-реактивный белок, ферритин, D-димер). Результаты. Последовательное применение двух лекарственных форм кверцетина на фоне базисной терапии способствует улучшению газообмена в лёгких и ускорению восстановления функции лёгких. Об этом свидетельствует статистически значимо большая часть пациентов с положительной динамикой по таким симптомам, как уровень сатурации и кашель, а также достижение комплексного показателя эффективности терапии на 2 суток раньше по сравнению с группой контроля. Применяемая схема лечения также способствует стабилизации уровня D-димера в крови пациентов основной группы. Выводы. Применение двух лекарственных форм кверцетина на фоне базисной терапии ускоряет выздоровление больных пневмонией, ассоциированной с коронавирусной болезнью, и может способствовать предотвращению прогрессирования COVID-19-ассоциированной коагулопатии., Мета роботи – оцінити ефективність додаткового включення кверцетину у схему лікування хворих на пневмонію, що асоційована з коронавірусною хворобою COVID-19. Матеріали та методи. Ефективність двох лікарських форм кверцетину вивчали у 200 хворих, яких поділили на основну та контрольну групи, рівні за кількістю пацієнтів. Хворі основної групи на тлі базової терапії отримували кверцетин: кверцетин/полівінілпіролідон упродовж перших 10 діб внутрішньовенно краплинно з наступним пероральним застосуванням кверцетину/пектину протягом наступних 10 діб. Пацієнти з контрольної групи отримували тільки препарати базової терапії. Оцінювали динаміку симптомів захворювання (рівень сатурації, частота дихання, температура тіла, кашель, загальна слабкість), а також лабораторних маркерів (С-реактивний білок, феритин, D-димер). Результати. Послідовне застосування двох лікарських форм кверцетину на тлі базової терапії сприяє поліпшенню газообміну в легенях і прискоренню відновлення функції легень. Про це свідчить статистично значущо більша частка пацієнтів із позитивною динамікою за такими симптомами, як рівень сатурації та кашель, а також досягнення комплексного показника ефективності терапії на 2 доби раніше порівняно з групою контролю. Застосована схема лікування також сприяє стабілізації рівня D-димера у крові пацієнтів основної групи. Висновки. Застосування двох лікарських форм кверцетину на тлі базової терапії прискорює одужання хворих на пнев­монію, асоційовану з коронавірусною хворобою, та може сприяти запобіганню прогресування COVID-19-асоційованої коагулопатії.

The theme is relevant due to the diagnostic difficulties, severe clinical course and prognosis of idiopathic pulmonary hemosiderosis and Goodpasture syndrome. Idiopathic pulmonary hemosiderosis and Goodpasture syndrome are severe, life-threatening immunopathologic diseases due to alveolar hemorrhage and a hundred percent mortality within a short period of time after the onset of clinical manifestations. Idiopathic pulmonary hemosiderosis generally occurs in children at the age of 3–8 years as a separate condition, or as a stage of Goodpasture syndrome. It manifests itself as shortness of breath, pneumonia, prune juice sputum, hemoptysis, hemorrhage. During exacerbation, the patients' condition is determined by the degree of pulmonary hemorrhage, pulmonary heart disease, acute posthemorrhagic anemia. The exacerbation lasts from a few hours to 1–2 weeks. The duration of each episode and remission varies among patients being unpredictable. Each new exacerbation is more severe.In Goodpasture syndrome, predominant pulmonary and renal vascular lesions of autoimmune nature are observed. It affects young males more frequently; is rare in children. Hemorrhagic alveolitis as a form of lung damage develops first; then, the kidneys are involved, and anemia occurs. Glomerulonephritis (GN) manifests itself as nephrotic syndrome with rapid progression of kidney failure. In case of the predominant pulmonary pathology, recurrent hemoptysis and pulmonary hemorrhage are observed; in end-stage disease with cardiopulmonary failure manifestations, rapidly progressive GN and kidney failure develop. The second variant of Goodpasture syndrome is characterized by relatively slow progression of pulmonary changes and renal lesions. Goodpasture syndrome is rarely accompanied by GN from the onset to the end of the disease and pulmonary pathology manifests itself at the terminal phase of the disease. The treatment of both diseases includes lifetime therapy with glucocorticoids, cytostatics. Pulse therapy using these preparations, discrete plasma exchange and intravenous immunoglobulin administration, syndromic treatment are carried out., Актуальность темы обусловлена сложностью диагностики, тяжелым течением и серьезным прогнозом идиопатического гемосидероза легких и синдрома Гудпасчера. Идиопатический гемосидероз легких и синдром Гудпасчера относятся к имунопатологическим заболеваним, тяжесть течения которых обусловлена преимущественно синдромом альвеолярного кровоизлияния и 100% летальностью вскоре от начала клинических симптомов. Идиопатический гемосидероз легких встречается преимущественно у детей в возрасте 3–8 лет и может протекать как самостоятельное заболевание, так и быть фазой синдрома Гудпасчера. Манифестация заболевания проявляется в виде одышки, пневмонии, реже заболевания проявляется мокротой, кровохарканьем, легочным кровотечением. Состояние пациентов во время обострения определяется степенью легочного кровотечения, легочно-сердечной недостаточностью, острой постгеморагической анемией. Обострение заболевание длится от нескольких часов до 1–2 недель. Длительность каждого эпизода заболевания и ремиссии у каждого больного разная и непредсказуемая. Каждое последующее обострение протекает более тяжело. При синдроме Гудпасчера наблюдается преимущественное поражение сосудов легких и почек аутоиммунного характера. Дети болеют редко, чаще мужчины молодого возраста. Вначале происходит поражение легких в виде гемморагического альвеолита, далее в патологический процесс вовлекаются почки, развивается анемия. Гломерулонефрит (ГН) проявляется нефротическим синдромом с быстрым наростанием почечной недостаточности. В случае преобладания легочной патологии ведущими симптомами являются рецидивирующие кровохарканья, легочные кровотечения, и только в терминальной стадии заболевания с проявлением сердечно-легочной недостаточности развивается быстро прогрессирующий ГС с почечной недостаточностью. Другому варианту синдрома Гудпасчера свойственно относителньо медленное прогрессирование легочных изменений и поражения почек. Реже заболевание от начала до конца протекает с клиникой ГН, и легочная патология появляется в терминальной стадии заболевания. Лечение обоих заболеваний заключается в пожизненной терапии глюкокортикостероидами, цитостатиками. Параллельно проводят пульс-терапию с названными препаратами, дискретный плазмаферез, внутривенное введение иммуноглобулина и посиндромную терапию., Актуальність теми зумовлена складністю діагностики, тяжким перебігом та серйозним прогнозом ідіопатичного гемосидерозу легень та синдрому Гудпащера.Ідіопатичний гемосидероз легень і синдром Гудпащера відносяться до імунопатологічних захворювань, важкість перебігу яких передусім зумовлена синдромом альвеолярного крововиливу і 100% летальністю в короткий час від початку клінічних проявів. Ідіопатичний гемосидероз легень зустрічається переважно у дітей у віці 3–8 років і може перебігати як самостійне захворювання, так і бути фазою синдрому Гудпащера. Маніфестує захворювання у вигляді задишки, пневмонії, рідше іржавого мокротиння, кровохаркання, легеневої кровотечі. Стан пацієнтів у час загострення визначається ступенем легеневої кровотечі, легенево-серцевої недостатності, гострої постгеморагічної анемії. Загострення захворювання триває від декількох годин до 1–2 тижнів. Тривалість кожного епізоду захворювання і ремісії в кожного хворого є різною і не прогнозованою. Кожне наступне загострення протікає все тяжче. При синдромі Гудпащера спостерігається переважне ураження судин легень і нирок автоімунного характеру. Діти хворіють рідко, частіше чоловіки молодого віку. Спочатку розвивається ураження легень у вигляді геморагічного альвеоліту, надалі в патологічний процес втягуються нирки, розвивається анемія. Гломерулонефрит (ГН) маніфестує нефротичним синдромом із швидким прогресуванням ниркової недостатності. У випадку переваги легеневої патології переважають рецидивні кровохаркання, легеневі кровотечі, і тільки в термінальній стадії захворювання з проявами серцево-легеневої недостатності розвивається швидко прогресуючий ГН з нирковою недостатністю. Другому варіанту синдрому Гудпащера притаманне відносно повільне прогресування легеневих змін і ураження нирок. Рідко захворювання від початку до кінця протікає з клінікою ГН, і легенева патологія появляється в термінальній стадії захворювання. Лікування обох захворювань поєднує пожиттєву терапію глюкокортикостероїдами, цитостатиками. Паралельно проводять пульс-терапію з цими препаратами, дискретний плазмаферез і внутрішньовенне введення імуноглобуліну, посиндромну терапію.

Objective: to acquaint doctors of various specialties with clinical course, early diagnostics, and treatment strategy for a rare congenital anomaly — Prune Belly syndrome in children.Materials and methods. Inpatient medical records of municipal non-profit enterprise «Ivano-Frankivsk Regional Children's Clinical Hospital» of Ivano-Frankivsk Regional Council.Results. The paper presents the clinical course of a rare congenital anomaly — Prune Belly syndrome in two children. The disease occurs chiefly among boys manifesting itself as multiple congenital malformations including deficiency or aplasia of abdominal muscles, congenital anomalies of the kidneys and urinary tract (hydronephrosis, megaureter, hydroureter, megacystis, vesicoureteral reflux), bilateral cryptorchidism. In addition, Prune Belly syndrome can coexist with urethral pathology, as well as skeletal, cardiovascular, respiratory, gastrointestinal malformations.Conclusion. Modern views on the development, clinical course, and diagnosis of a rare congenital disease with multiple organ malformations — Prune Belly syndrome have been presented for doctors of various specialties. Prenatal diagnosis, detection of potential congenital malformations after birth allows selecting the correct algorithm for monitoring vital organ functions, syndromic treatment and making timely decision on internal organ transplantation.The study was carried out in accordance with the ethical principles of the Declaration of Helsinki. The study protocol was approved by the Local Ethics Committee of municipal non+profit enterprise «Ivano-Frankivsk Regional Children's Clinical Hospital» of Ivano-Frankivsk Regional Council. The informed consent to participate in the research study was obtained from all the children's parents., Цель: ознакомить врачей разных специальностей с клиникой ранней, диагностикой и тактикой лечения детей с казуистически редким врожденным заболеванием — синдромом Пруне–Белли.Материалы и методы: карты стационарного больного комунального неприбыльного предприятия «Ивано-Франковская областная детская клиническая больница Ивано-Франковского областного совета».Результаты исследования. В статье изложено клинику очень редкого врожденного заболевания с множественными пороками развития — синдрома Пруне–Белли у двоих детей. Заболевание встречается преимущественно среди мальчиков, множественные врожденные пороки развития: дефекты или аплазия мышц живота, пороки развития почек и мочеточников (гидронефроз, мегауретер, гидроуретер, мегацистиз, везикоуретральный рефлюкс), двухсторонний крепторхизм. Синдром Пруне–Белли также может сочитаться с патологией уретры, пороками развития скелета, сердечно-сосудистой, дыхательной систем, желудочно-кишечного тракта.Выводы. Для врачей разных специальностей изложены современные взгляды на развитие, клинику и диагностику очень редкого врожденного заболевания с полиорганными пороками развития — синдром Пруне–Белли. Пренатальная диагностика, после рождения уточнение пороков развития дает основание выбора правильного алгоритма мониторинга функций жизненно важных органов, синдромальной терапии и своевременного решения вопроса о трансплантации внутренных органов.Исследование было выполнено в соответствии с принципами Хельсинской Декларации. Протокол исследования был одобрен Локальный этическим комитетом всех учреждений. На проведение исследований было получено информированное согласие родителей детей., Мета: ознайомити лікарів різних спеціальностей з клінікою, ранньою діагностикою і тактикою лікування дітей з казуїстично рідкісним вродженим захворюванням — синдромом Пруне–Беллі.Матеріали і методи: карти стаціонарного хворого комунального неприбуткового підприємства (КНП) «Івано-Франківська обласна дитяча клінічна лікарня (ОДКЛ) Івано-Франківської обласної ради».Результати дослідження. В статті викладено клініку рідкісного вродженого захворювання — синдрому Пруне–Беллі у двох дітей. Захворювання зустрічається переважно у хлопчиків, множинні вроджені вади розвитку: дефект або аплазія м'язів живота, вади розвитку нирок і сечовидільних шляхів (гідронефроз, мегауретер, гідроуретер, мегацистис, везикоуретральний рефлекс), двобічний крипторхізм. Синдром Пруне–Беллі, окрім цього, може поєднуватись з патологією уретри, вадами розвитку скелету, серцево+судинної, дихальної систем, шлунково-кишкового тракту.Висновок. Для лікарів різних спеціальностей викладено сучасні погляди на розвиток, клініку і діагностику рідкісного вродженого захворювання з множинними вадами розвитку — синдром Пруне–Беллі. Пренатальна діагностика, надалі після народження уточнення можливих вроджених вад розвитку дає можливість вибрати правильний алгоритм моніторингу функцій життєво важливих органів, посиндромної терапії та своєчасної постановки питання про трансплантацію внутрішніх органів.Дослідження виконані відповідно до принципів Гельсінської Декларації. Протокол дослідження ухвалений Локальним етичним комітетом КНП «Івано-Франківська ОДКЛ Івано-Франківської обласної ради». На проведення досліджень було отримано інформовану згоду батьків дітей.

Currently, due to the rapid spread of COVID-19 with the manifestation of severe acute respiratory syndrome, extensive discussions are underway on a number of topical issues related to the best optimal ways to treat patients with diabetes mellitus (DM) during coronavirus pandemic, including problems of susceptibility to this new infection, presence of comorbid pathology, the disease severity and its course, the risks of complications and mortality, as well as the role of drugs used to control glycemia. The coronavirus pandemic is a severe acute respiratory syndrome SARS-CoV2 (COVID-19) dictates the need for immediate study and deep fundamental understanding of the general pathophysiology of the new disease, potentially determines the choice of therapeutic strategy in patients with DM, affected by coronavirus infection.Currently available epidemiological data on COVID-19 do not support the hypothesis that patients with diabetes are at increased risk of infection compared to the general population. To date, it has been established that decompensated DM is an independent factor that aggravates coronavirus infection and significantly increases the risk of fatal disease outcome. Thus, there are the scientific and clinical needs to obtain new data on the methods of treatment currently used in patients with DM infected with COVID-19 to determine their effectiveness and select the optimal treatment strategy, provide a less severe course and better prognosis of disease.Our knowledge of the new coronavirus infection is deepening day by day and the lessons dealing with this new pandemic around the world are extremely important and very valuable in determining the best approach to fighting against this disease. This review provides a brief summary of the general characteristics of COVID-19, and also based on the literature data provides an analytical characteristics of the relationship between this new infectious disease and DM in order to promote a better understanding of the pathogenetic and clinical aspects of this pathological combination, as well as the selection of the most effective therapeutic strategies for patients with COVID-19 and DM, В настоящее время из-за быстрого распространения COVID-19 с манифестацией тяжелого острого респираторного синдрома развернуты широкие дискуссии по ряду актуальных тем, связанных с наиболее оптимальными способами лечения пациентов с сахарным диабетом (СД) при коронавирусной пандемии, включая проблемы восприимчивости к этой новой инфекции, наличия коморбидной патологии, тяжести течения заболевания, риска развития осложнений и летальности, а также роли лекарственных препаратов, используемых для контроля гликемии. Пандемия коронавируса – тяжелого острого респираторного синдрома SARS-CoV2 (COVID-19) диктует необходимость неотложного изучения и глубокого фундаментального понимания общей патофизиологии нового заболевания, что потенциально определяет выбор терапевтической стратегии у больных с СД, пораженных коронавирусной инфекцией.Имеющиеся на данный момент эпидемиологические данные о COVID-19 не подтверждают гипотезы, что пациенты с СД подвержены повышенному риску инфицирования по сравнению с общей популяцией. На сегодняшний день установлено, что декомпенсированный СД является независимым фактором, отягощающим коронавирусную инфекцию и достоверно повышающим риски фатального исхода заболевания. Таким образом, существует научная и клиническая необходимость получения новых данных о методах лечения, применяемых до сих пор у пациентов с СД, инфицированных COVID-19, для выяснения их эффективности и выбора оптимального вида терапевтической стратегии, обеспечения менее тяжелого течения и лучшего прогноза заболевания.Наши знания о новой коронавирусной инфекции углубляются с каждым днем, и уроки противостояния этой новой пандемии в разных странах мира крайне важны и очень ценны для определения лучшего подхода к борьбе с этой болезнью. В обзоре представлено резюме общих характеристик COVID-19, а также на основе литературных источников дана аналитическая характеристика связи между этим новым инфекционным заболеванием и СД для того, чтобы способствовать лучшему пониманию патогенетических и клинических аспектов данного патологического дуэта, а также выбору эффективных терапевтических стратегий лечения пациентов с COVID-19 и СД, На теперішній час через швидке поширення COVID-19 з маніфестацією важкого гострого респіраторного синдрому розгорнуті широкі дискусії з низки актуальних тем, пов'язаних із найбільш оптимальними способами лікування пацієнтів із цукровим діабетом (ЦД) під час коронавірусної пандемії, включаючи проблеми сприйнятливості до цієї нової інфекції, наявності коморбідної патології, важкості перебігу захворювання, ризиків розвитку ускладнень і летальності, а також ролі лікарських препаратів, що використовуються для контролю глікемії. Пандемія коронавірусу – важкого гострого респіраторного синдрому SARS-CoV2 (COVID-19) диктує необхідність невідкладного вивчення та глибинного фундаментального розуміння загальної патофізіології нового захворювання, потенційно визначає вибір терапевтичної стратегії в хворих із ЦД, уражених коронавірусною інфекцією.Наявні на даний момент епідеміологічні дані про COVID-19 не підтверджують гіпотези, що пацієнти з ЦД схильні до підвищеного ризику інфікування в порівнянні із загальною популяцією. На сьогоднішній день встановлено, що декомпенсований ЦД є незалежним чинником, який обтяжує коронавірусну інфекцію і достовірно підвищує ризики фатального результату захворювання. Таким чином, існує наукова і клінічна необхідність отримання нових даних про методи лікування, що застосовуються дотепер у пацієнтів із ЦД, інфікованих COVID-19, для з'ясування їхньої ефективності та вибору оптимального виду терапевтичної стратегії, забезпечення менш тяжкого перебігу і кращого прогнозу захворювання.Наші знання про нову коронавірусну інфекцію поглиблюються з кожним днем, і уроки протистояння цій новій пандемії в різних країнах світу вкрай важливі і дуже цінні для визначення найкращого підходу до боротьби з цією хворобою. В огляді представлене резюме загальних характеристик COVID-19, а також на основі літературних джерел подана аналітична характеристика зв'язку між цим новим інфекційним захворюванням і ЦД для того, щоб сприяти кращому розумінню патогенетичних і клінічних аспектів даного патологічного поєднання, а також вибору найефективніших терапевтичних стратегій лікування пацієнтів із COVID-19 і ЦД

Мета дослідження. Покращення діагностики та прогнозування ефективності патогенетичного лікування прогестінами гіперплазії ендометрія без атипії, на основі дослідження експресії рецепторів прогестерону (PR-A і PR-B) та їх співвідношення в тканині ендометрія.Матеріали та методи. Проведено проспективне дослідження у 40 пацієнток репродуктивного віку з аномальними матковими кровотечами, у яких за результатами гістологічного дослідження тканини ендометрія була діагностована гіперплазія ендометрія без атипії. Контрольну групу склали 15 пацієнток у яких після лікування відбулися гістологічні зміни ендометрія секреторного типу. Матеріал для морфологічного та імуногістохімічного дослідження отримували шляхом вишкрібання порожнини матки. Дослідження рецепторів прогестерону (PR-A і PR-B) проводилось імуногістохімічним методом в лабораторії імуногістохімії ДДМА. Всі пацієнтки отримували лікування мікронізованим прогестероном в дозі 400 мг/добу в безперервному режимі на протязі 6 міс. Для визначення ефекту від використання прогестинів проводилося контрольне дослідження шляхом вишкрібання порожнини матки через 6 місяців та визначалась ефективність лікування за гістологічними змінами ендометрія.Результати досліджень. Проведене лікування показало, що у 74% жінок відбулася гістологічна нормалізація співвідношення стромального і епітеліального компоненту, у 18,7% була діагностована проста неатипова гіперплазія ендометрія (ПНГЕ). У 7,3% жінок була діагностована комплексна неатипова гіперплазія ендометрія (КНГЕ). До призначення лікування спостерігалася низька експресія PR-A в залозах ендометрія (P = 0,013) і стромі (P 1 (19%; P, Цель исследования. Улучшение диагностики и прогнозирование эффективности патогенетического лечения прогестинами гиперплазии эндометрия без атипии, на основе исследования экспрессии рецепторов прогестерона (PR-A и PR-B) и их соотношения в тканях эндометрия.Материалы и методы. Проведено проспективное исследование в 40 пациенток репродуктивного возраста с аномальными маточными кровотечениями, у которых по результатам гистологического исследования ткани эндометрия была диагностирована гиперплазия эндометрия без атипии. Контрольную группу составили 15 пациенток в которых после лечения произошли гистологические изменения до эндометрия секреторного типа. Материал для морфологического и иммуногистохимического исследования получали путем выскабливания полости матки. Исследование рецепторов прогестерона (PR-A и PR-B) проводилось иммуногистохимическим методом в лаборатории иммуногистохимии ДГМА. Все пациентки получали лечение микронизированным прогестероном в дозе 400 мг / сут в непрерывном режиме в течение 6 мес. Для определения эффекта от использования прогестинов проводилось контрольное исследование путем выскабливания полости матки через 6 месяцев и определялась эффективность лечения по гистологическим изменениям эндометрия.Результаты исследований. Проведенное лечение показало, что у 74% женщин состоялась гистологическая нормализация соотношения стромального и эпителиального компонента, у 18,7% была диагностирована простая неатипичная гиперплазия эндометрия (ПНГЭ). У 7,3% женщин была диагностирована комплексная неатипичная гиперплазия эндометрия (КНГЕ). До назначения лечения наблюдалась низкая экспрессия PR-A в железах эндометрия (P = 0,013) и строме (P 1 (19%; P, The aim of the study. Improving diagnostics and predicting the effectiveness of pathogenetic treatment with progestins of endometrial hyperplasia without atypia, based on the study of the expression of progesterone receptors (PR-A and PR-B) and their ratio in endometrial tissues.Materials and methods. A prospective study was performed in 40 patients of reproductive age with abnormal uterine bleeding, who were diagnosed with endometrial hyperplasia without atypia based on histological examination of endometrial tissue. The control group consisted of 15 patients in whom after treatment there were histological changes to the endometrium of the secretory type. Material for morphological and immunohistochemical studies was obtained by scraping the uterine cavity. The study of progesterone receptors (PRA and PR-B) was performed by immunohistochemistry in the laboratory of immunohistochemistry DDMA. All patients received treatment with micronized progesterone at a dose of 400 mg / day continuously for 6 months. To determine the effect of progestin use, a control study was performed by scraping the uterine cavity after 6 months and the effectiveness of treatment was determined by histological changes of the endometrium.Research results. The treatment showed that 74% of women had histological normalization of the ratio of stromal and epithelial component, 18.7% were diagnosed with simple atypical endometrial hyperplasia (PNGE). Complex atypical endometrial hyperplasia (CNGE) was diagnosed in 7.3% of women. Prior to treatment, low PR-A expression in the endometrial glands (P = 0.013) and stroma (P 1 ratio (19%; P

В огляді літератури висвітлені сучасні уявлення про місце нейролептиків у терапії психічних і поведінкових розладів унаслідок вживання алкоголю з позицій доказової медицини. Показано, що доведену антиалкогольну/антиопіоїдну ефективність мають лише декілька нейролептиків, а саме тіаприд, галоперидол і хлорпротиксен, які включені до клінічних настанов і відповідних протоколів у США і Європі. Визначено, що тіаприд має необхідні властивості для лікування синдрому відміни алкоголю й використання як антикревінгового засобу в підтримуючій терапії., В обзоре литературы освещаются современные представления о месте нейролептиков в терапии психических и поведенческих расстройств вследствие употребления алкоголя с позиций доказательной медицины. Показано, что доказанную антиалкогольную/антиопийную эффективность имеют только несколько нейролептиков, а именно тиаприд, галоперидол и хлорпротиксен, которые включены в клинические руководства и соответствующие протоколы в США и Европе. Определено, что тиаприд обладает необходимыми свойствами для лечения синдрома отмены алкоголя и использования как антикревингового средства в поддерживающей терапии., The literature review presents modern ideas about the place of neuroleptics in the treatment of mental and behavioural disorders due to the use of alcohol from the standpoint of evidence-based medicine. It has been shown that only few neuroleptics have proven anti-alcohol/antiopioid efficacy, namely tiapride, haloperidol, and chlorprothixen, which are included in clinical guidelines and relevant protocols in the United States and Europe. It has been determined that tiapride has the necessary effects for the treatment of alcohol withdrawal syndrome and for the use as an anti-craving agent in anti-relapse treatment.

Актуальність. При тяжких дерматозах зазвичай призначаються препарати кортикостероїдних гормонів досить тривалими курсами і навіть довічно, у зв’язку з чим діагностика виникнення побічних ефектів від тривалого використання системних глюкокортикостероїдів (ГКС), зокрема порушень кісткового обміну, а також їх профілактика є важливою складовою комплексної терапії тяжких дерматозів. Тому розробка методів ранньої діагностики, лікування і профілактики появи порушень ремоделювання кісткової тканини під впливом тривалої глюкокортикостероїдної терапії у хворих на тяжкі дерматози вкрай актуальна для сучасної дерматології. Мета дослідження — підвищення ефективності та безпечності лікування хворих на тяжкі дерматози шляхом запобігання або мінімізації розвитку побічних ефектів лікування глюкокортикостероїдними гормонами. Матеріали та методи. У дослідження було залучено 134 хворих на тяжкі дерматози (акантолітична пухирчатка, бульозний пемфігоїд, дерматоз Дюрінга, еритродермія тощо). Використовувалися клініко-анамнестичні, біохімічні, цитологічні, імуноферментні, інструментальні та статистичні методи дослідження. Результати. У хворих у результаті тривалої системної глюкокортикостероїдної терапії виявлялося вірогідне зниження кісткової фракції лужної фосфатази у 2,1 раза, рівня остеокальцину — у 6,6 раза і підвищення рівня С-кінцевого телопептиду у 2,2 раза. За даними ультразвукової денситометрії, остеопенію було виявлено у 35,5 %, остеопороз — у 64,5 % пацієнтів. Для корекції ремоделювання кісткової тканини призначалися препарати кальцію з вітаміном D3 та антирезорбтивний засіб. У результаті відзначалося підвищення зазначених показників, що свідчило про відновлення процесів остеосинтезу та нормалізацію процесів резорбції кісткової тканини, що підтверджувалося підвищенням мінеральної щільності кісткової тканини в 1,8 раза. Для запобігання розвитку порушень процесів ремоделювання кісткової тканини в комплексному лікуванні призначалися препарати антирезорбтивної дії, кальцію і вітаміну D3 в поєднанні із системними ГКС протягом усього курсу терапії. Висновки. Проведене дослідження дозволило підвищити ефективність та безпеку терапії хворих на тяжкі дерматози шляхом запобігання або мінімізації розвитку побічних ефектів лікування глюкокортикостероїдами., Актуальность. При тяжелых дерматозах обычно назначаются препараты кортикостероидных гормонов достаточно длительными курсами и даже пожизненно, в связи с чем диагностика возникновения побочных эффектов от длительного использования системных глюкокортикостероидов (ГКС), в частности нарушений костного обмена, а также их профилактика является важной составляющей комплексной терапии тяжелых дерматозов. Поэтому разработка методов ранней диагностики, лечения и профилактики появления нарушений ремоделирования костной ткани под влиянием длительной глюкокортикостероидной терапии у больных тяжелыми дерматозами крайне актуальна для современной дерматологии. Цель исследования — повышение эффективности и безопасности лечения больных тяжелыми дерматозами путем предотвращения или минимизации развития побочных эффектов лечения глюкокортикостероидными гормонами. Материалы и методы. В исследование были привлечены 134 больных тяжелыми дерматозами (акантолитическая пузырчатка, буллезный пемфигоид, дерматоз Дюринга, эритродермия и др.). Использовались клинико­анамнестические, биохимические, цитологические, иммуноферментные, инструментальные и статистические методы исследования. Результаты. У больных в результате длительной системной глюкокортикостероидной терапии оказывалось достоверное снижение костной фракции щелочной фосфатазы в 2,1 раза, уровня остеокальцина — в 6,6 раза и повышение уровня С­концевого телопептида в 2,2 раза. По данным ультразвуковой денситометрии, остеопения была обнаружена у 35,5 %, остеопороз — у 64,5 % пациентов. Для коррекции ремоделирования костной ткани назначались препараты кальция с витамином D и антирезорбтивным средством. В результате отмечалось повышение указанных показателей, что свидетельствовало о восстановлении процессов остеосинтеза и нормализации процессов резорбции костной ткани, что подтверждалось повышением минеральной плотности костной ткани в 1,8 раза. Для предотвращения развития нарушений процессов ремоделирования костной ткани в комплексном лечении назначались препараты антирезорбтивного действия, кальция и витамина D3 в сочетании с системными ГКС на протяжении всего курса терапии. Выводы. Проведенное исследование позволило повысить эффективность и безопасность терапии больных тяжелыми дерматозами путем предотвращения или минимизации развития побочных эффектов лечения глюкокортикостероидами., Background. In severe dermatoses, corticosteroid drugs are usually prescribed for a long period of time, and even for life; therefore, the detection of side effects caused by prolonged use of systemic glucocorticosteroids, in particular bone metabolism disorders, and their prevention are important components of comprehensive therapy for severe dermatoses. Consequently, the development of methods for early diagnosis, treatment and prevention of bone remodeling disorders under the influence of prolonged corticosteroid therapy in patients with severe dermatosis is extremely relevant for modern dermatology. The purpose of the study is to increase the efficiency and safety of treating patients with severe dermatosis by preventing or minimizing the development of side effects in the treatment with glucocorticosteroid hormones. Materials and methods. The study involved 134 patients with severe dermatosis (acantholytic pemphigus, bullous pemphigoid, Dühring disease, erythroderma, etc.). Clinical anamnestic, biochemical, cytological, immunoenzyme, instrumental and statistical methods of research were used. Results. Patients receiving prolonged systemic corticosteroid therapy showed a significant decrease in the bone fraction of alkaline phosphatase — by 2.1 times, in osteocalcin level — by 6.6 times, and 2.2­fold increase in the C­terminal telopeptide. According to ultrasonic densitometry, osteopenia was detected in 35.5 %, osteoporosis — in 64.5 % of patients. Calcium supplements with vitamin D3 and anti­resorptive agent were prescribed to correct bone remodeling. As a result, an increase in these parameters was noted, indicating the restoration of osteosynthesis and normalization of bone tissue resorption processes that was confirmed by 1.8­fold increase in the bone mineral density. To prevent the development of bone remodeling disorders, antiresorptive drugs, calcium and vitamin D3 were administered as a part of comprehensive treatment, in combination with systemic corticosteroids throughout the whole course of therapy. Conclusions. The conducted research has allowed increasing efficiency and safety of treatment of patients with severe dermatosis by preventing or minimizing the development of side effects of glucocorticosteroid treatment.

The article highlights contemporary views on the pathogenetic mechanisms of development, pathomorphology of alveolar proteinosis and alveolar microlithiasis: two of the most severe hereditary pulmonary diseases. The relevance of the problem is due to the complexity of diagnosis, the lack of effective methods of pathogenetic therapy and high mortality rate. The age of alveolar proteinosis and alveolar microlithiasis manifestation is determined. Both diseases are characterized by the absence of pathognomonic clinical symptoms: the symptoms of pulmonary failure and further heart heart failure dominate in the clinical picture. With alveolar proteinosis, a short-term therapeutic effect is determined by bronchoalveolar lavage, granulocyte-colony stimulating factor, posyndromic therapy; lung transplantation is relatively effective. In alveolar microlithiasis, only symptomatic therapy and, in some cases, lung transplantation is performed., В статье представлены современные взгляды на патогенетические механизмы развития, патоморфологию альвеолярного протеиноза и альвеолярного микролитиаза — одних из наиболее тяжелых наследственных заболеваний легких. Актуальность проблемы обусловлена сложностью диагностики, отсутствием эффективных методов патогенетической терапии и высокой летальностью. Уточнен возраст манифестации альвеолярного протеиноза и альвеолярного микролитиаза. Обоим заболеваниям свойственно отсутствие патогномонических клинических симптомов: в клинической картине доминируют симптомы легочной, далее — сердечной недостаточности. При альвеолярном протеинозе кратковременный терапевтический эффект обусловлен бронхоальвеолярным лаважом, гранулоцитарно-колониестимулирующим фактором, синдромальной терапией; сравнительно эффективной является трансплантация легких. При альвеолярном микролитиазе проводится только симптоматическая терапия и, в отдельных случаях, трансплантация легких., У статті висвітлено сучасні погляди на патогенетичні механізми розвитку, патоморфологію альвеолярного протеїнозу та альвеолярного мікролітіазу — одних з найбільш важких спадкових захворювань легень. Актуальність проблеми зумовлена складністю діагностики, відсутністю ефективних методів патогенетичної терапії та високою летальністю. Уточнено вік маніфестації альвеолярного протеїнозу та альвеолярного мікролітіазу. Обом захворюванням притаманна відсутність патогномонічних клінічних симптомів: у клінічній картині домінують симптоми легеневої, надалі — серцевої недостатності. При альвеолярному протеїнозі короткотривалий терапевтичний ефект зумовлюють бронхоальвеолярний лаваж, гранулоцитарно-колонієстимулюючий фактор, посиндромна терапія; порівняно ефективною є трансплантація легень. При альвеолярному мікролітіазі проводяться тільки симптоматична терапія та, в окремих випадках, трансплантація легень.

Мета дослідження: Оцінити вплив терапії на розвиток віддалених суглобових та позасуглобових наслідків у дорослих пацієнтів з ЮРА.Матеріали та методи: В дослідження включено 163 пацієнта, віком >18 років, з ЮРА за ILAR класифікацією. В дослідження не включали пацієнтів з тривалістю захворювання< 3 роки. Оцінювали активність захворювання за JADAS-10, функціональну здатність за HAQ, віддалені наслідки ЮРА – суглобові (JADI-A) та позасуглобові пошкодження (JADI-E). Аналізували отриману терапію, дозу та тривалість прийому різних препаратів.Результати: JADI-A> 1 було виявлено у 36,9 %, а JADI-E >1 виявлено у 30,7 % пацієнтів. Ремісію діагностовано у 37 (41.6 %) пацієнтів з ЮРА. Більшість пацієнтів (67 %) приймали раніше глюкокортикоїди (ГК), а на момент спостереження лише 25 % отримують ГК, 28 (17,2 %) пацієнтів отримували лише нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), а 134 (82,2 %) – хворобомодифікуючі протиревматичні препарати (ХМПРП), імунобіологічну терапію (ІБТ) отримували раніше або на момент огляду 23,9 % пацієнтів. JADI-A частіше спостерігалися при РФ-негативному поліартриті (47,1 % пацієнтів vs 15,5 %, p1 та JADI-E>1 мали вищу активність за JADAS (p, Цель исследования: Оценить влияние терапии на развитие отдаленных суставных и внесуставных последствий у взрослых пациентов с ЮРА.Материалы и методы: В исследование включено 163 пациента в возрасте>18 лет, с ЮРА согласно ILAR классификации. В исследование не включали пациентов с длительностью заболевания 1 обнаружено в 36,9 %, а JADI-E> 1 обнаружено в 30,7 % пациентов. Ремиссию диагностировано у 37 (41.6 %) пациентов с ЮРА. Большинство пациентов (67 %) принимали ранее глюкокортикоиды (ГК), а на момент наблюдения лишь 25 % получают ГК, 28 (17,2 %) пациентов получали только нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), а 134 (82,2 %) – болезньмодифицирующие препараты (БМПРП), иммунобиологических терапию (ИБТ) получали ранее или на момент осмотра 23,9 % пациентов. JADI-A чаще наблюдались при РФ-негативном полиартрите (47,1 % пациентов vs 15,5 %, p 1 и JADI-E> 1 имели высокую степень активности по JADAS (p, Aim of the research: to evaluate the effect of therapy on the development of articular and extra-articular damages in adult patients with JIA.Materials and methods: the study included 163 patients aged >18 years, with a JIA according to the ILAR classification. The study did not include patients with disease duration 1 was detected in 36.9 %, and JADI-E>1 was detected in 30.7 % of patients. Remission was diagnosed in 37 (41.6 %) patients with JIA. Most patients (67 %) had previously taken glucocorticoids (GC). Only 25 % of patients received GC at the time of observation, 28 (17.2 %) received only non-steroidal anti-inflammatory drugs (NSAIDs), 134 (82.2 %) – disease-modifying anti-rheumatic drugs (DMARDs). Biological therapy (BT) was received earlier or at the time of the examination in 23.9 % of patients. JADI-A was more frequently observed in RF-negative polyarthritis (47.1 % of patients vs 15.5 %, p1) in patients with persistent oligoarthritis was observed in 16.7 % of patients vs in 31.1 % without long-term joint damages (p1) were observed more often in RF-negative polyarthritis (in 36 % of patients vs 20.4 %, p1 and JADI-E>1 had higher degree of JADAS activity (p

The lecture presents the definition of the concept of iatrogenic lung disease, the analysis of risk factors for its development, the response of pulmonary tissue and the effect of toxic substances. The response is stereotyped and consists primarily in the development of parenchymal respiratory failure. All structures of the bronchopulmonary system serve as the targets for drug toxicity. The characteristics of iatrogenic lung injury depending on treatment with certain drugs is presented. The most common clinical forms of iatrogenic lung disease (drug!induced eosinophilic lung disease, interstitial pneumonitis, drug!induced vasculitis, bronchial asthma, obliterating bronchitis, pulmonary edema, lupus!like syndrome) are characterized., В лекции представлено определение термина «ятрогенная патология легких», проанализированы факторы риска ее развития, описана реакція легочной ткани на влияние токсических веществ. Последняя является стереотипной и заключается, прежде всего, в развитии шунто-дифузионной дыхательной недостаточности. Мишенью для медикаментозной токсичности являются все структуры бронхолегочной системы. Дана характеристика ятрогенного поражения легких в зависимости от лечения отдельными медикаментами. Освещены наиболее частые клинические формы ятрогенной патологии легких (легочные медикаментозные эозинофилии, интерстициальный пневмонит, медикаментозные васкулопатии, бронхиальная астма, облетерирующий бронхиолит, отек легких, волчаночноподобный синдром., У лекції наведено визначення поняття «ятрогенна патологія легень», проаналізовано фактори ризику її розвитку, описано реакцію легеневої тканини та вплив токсичних речовин. Остання є стереотипною і полягає насамперед у розвитку шунто-дифузійної дихальної недостатності. Мішенню для медикаментозної токсичності є усі структури бронхолегеневої системи. Дано характеристику ятрогенного ураження легень залежно від лікування окремими медикаментами. Висвітлено найбільш часті клінічні форми ятрогенної патології легень (легеневі медикаментозні еозинофілії, інтерстиційний пневмоніт, медикаментозні васкуліти, бронхіальна астма, облітеруючий бронхіт, набряк легень, вовчаковоподібний синдром).

The level and process of forming household and social skills in children with cerebral palsy, as well as the influence of ergotherapy and physical therapy on it, is an actual subject of study. Objective. To evaluate the level of development of large motor functions and functions of hands, to exa­ mine the level of possibilities for self-service, mobility and social functionality in children with cerebral palsy. Methods: 106 patients (54 with spastic hemiplegia GP and 52 with spastic diplegia DP) aged 4-6 years were examined according to GMFCS, MASS and PEDI. Results. Among children with cerebral palsy in the group with GP for GMFCS II level is 25.9 % of children, III 53.7%, IV 20.4 %; in the group with DP 11.6 %, 36.5 % and 51.9 % of children, respectively. Among the group with the GP for MASS II level had 11.1 % of children, III 55.6 %, and IV 33.3 %; in the group with DP 25 %, 63.5 % and 11.5% of children, respectively. The average value of the total self-service section for PEDI was 29.7 ± 8.09 points in the group of children with GP and 33.5 ± 7.58 points in the group with the GP of the possible 73 points. The obtained values of the total amount of the mobility section were 27.3 ± 9.72 points in the group with the GP and 22.2 ± 8.05 points in the group with the GP of possible 59 points. The statistical indices of the total amount of the section of social functionality for PEDI were 36.5 ± 4.94 points in the group of children with GP and 38.0 ± 5.33 points in the group with the DP of the possible 65. Conclusions. The children’s groups had significantly decreased levels of activity and participation, indicating the need to take measures to improve them, including ergotherapy and physical therapy., Уровень и процесс формирования бытовых и социальных навыков у детей с церебральным параличом, а также влияние на него эрготерапии и физической терапии, является актуальным объектом изучения. Цель. Оценить уровень развития моторных функций и функции рук, исследовать уровень возможностей в самообслуживании, мобильности и социальной функциональности у детей с церебральным параличом. Методы: 106 пациентов (54 со спастической гемиплегией – ГП и 52 со спастической диплегией – ДП) в возрасте 4–6 лет были обследованы в соответствии с GMFCS, МАСS и PEDI. Результаты. Среди детей с церебральным параличом в группе с ГП по GMFCS II уровень составлял 25,9 % детей, III – 53,7 %, IV – 20,4 %; в группе с ДП – соответственно 11,6 %, 36,5 % и 51,9 % детей. Среди группы с ГП по МАСS II уровень имели 11,1 % детей, III – 55,6 %, а IV – 33,3 %; в группе с ДП соответственно 25 %, 63,5 % и 11,5 % детей. Среднее значение общей суммы раздела самообслуживания по PEDI было равно 29,7 ± 8,09 балла в группе детей с ГП и 33,5 ± 7,58 балла в группе с ДП из возможных 73 баллов. Полученные значения общей суммы раздела мобильности составили 27,3 ± 9,72 балла в группе с ГП и 22,2 ± 8,05 балла в группе с ДП из возможных 59 баллов. Статистические показатели общей суммы раздела социальной функциональности по PEDI были 36,5 ± 4,94 балла в группе детей с ГП и 38,0 ± 5,33 балла в группе с ДП из возможных 65. Выводы. Группы детей имели значительно сниженые показатели уровня активности и участия, что свидетельствует о необходимости принятия мер по их улучшению, в частности эрготерапии и физической терапии., Рівень та процес формування побутових і соціальних навичок у дітей із церебральним паралічем, а також вплив на нього ерготерапії та фізичної терапії, є актуальним об’єктом вивчення. Мета. Оцінити рівень розвитку великих моторних функцій та функції рук, дослідити рівень можливостей у самообслуговуванні, мобільності та соціальній функціональності у дітей з церебральним паралічем. Методи: 106 пацієнтів (54 зі спастичною геміплегією – ГП та 52 зі спастичною диплегією – ДП) віком 4–6 років було обстежено відповідно до GMFCS, МАСS та PEDI. Результати. Серед дітей із церебральним паралічем у групі з ГП за GMFCS II рівень становив 25,9 % дітей, III – 53,7 %, IV – 20,4 %; у групі з ДП – відповідно 11,6 %, 36,5 % та 51,9 % дітей. Серед групи з ГП за МАСS II рівень мали 11,1 % дітей, III – 55,6 %, IV – 33,3 %; у групі з ДП – відповідно 25 %, 63,5 % та 11,5 % дітей. Середнє значення загальної суми розділу самообслуговування за PEDI дорівнювало 29,7 ± 8,09 бала у групі дітей з ГП та 33,5 ± 7,58 бала у групі з ДП із можливих 73 балів. Отримані значення загальної суми розділу мобільності становили 27,3 ± 9,72 бала у групі з ГП та 22,2 ± 8,05 бала у групі з ДП при можливих 59 балах. Статистичні показники загальної суми розділу соціальної функціональності за PEDI були 36,5 ± ± 4,94 бала у групі дітей з ГП та 38,0±5,33 бала у групі з ДП з можливих 65. Висновки. Групи дітей мали значно знижені показники рівня активності та участі, що свідчить про необхідність вжиття заходів щодо їх поліпшення, зокрема ерготерапії та фізичної терапії.

The paper is devoted to the actual problem of clinical allergology atopic dermatitis. It is shown the modern data accordingly the etiology, pathogenesis, clinical picture, diagnostics find differential disease diagnostics. On the base of the international experts recommendations it has been given an account of the main principles of therapy and prophylactics of atopic dermatitis., Статья посвящена актуальной проблеме клинической аллергологии – атопическому дерматиту. Представлены современные данные относительно этиологии и патогенеза, клинической картины, диагностики и дифференциальной диагностики заболевания. На основании рекомендаций международных экспертов изложены основные принципы терапии и профилактики атопического дерматита., Стаття присвячена актуальній проблемі клінічної алергології – атопічному дерматиту. Представлено сучасні дані щодо етіології та патогенезу, клінічної картини, діагностики і диференційної діагностики захворювання. На підставі рекомендацій міжнародних експертів викладено основні принципи терапії та профілактики атопічного дерматиту.Список літератури знаходиться в редакції

The lecture presents modern views on risk factors, pathogenesis, and the main morphological criteria for granulomatosis with polyangiitis (Wegener granulomatosis). Clinical manifestations, imaging findings of pulmonary syndrome in the aforementioned systemic vasculitis as well as the main diagnostic criteria and the principles of treatment are highlighted in detail., В лекции изложены современные взгляды на факторы риска, патогенез, основные морфологические критерии гранулематоза с полиангиитом (гранулематоза Вегенера). Подробно изложены клиническая манифестация легочного синдрома при данном системном васкулите, основные диагностические критерии и принципы лечения., В лекції викладено сучасні погляди на фактори ризику, патогенез, основні морфологічні критерії гранулематозу з поліангіїтом (гранулематозу Вегенера). Детально висвітлено клінічну маніфестацію, результати рентгенологічного дослідження легеневого синдрому при даному системному васкуліті, основні діагностичні критерії та принципи лікування.

У статті показано, що уденафіл (ТМ Зидена) є одним із лікарських засобів групи селективних інгібіторів фосфодіестерази 5-го типу. Клінічні властивості уденафілу характеризуються відносно швидким початком дії, тривалим ефектом та безпечністю застосування, що пояснюється фармакокінетичним профілем препарату. Уденафіл ефективний і добре переноситься при лікуванні еректильної дисфункції (ЕД), у тому числі для лікування ЕД, пов'язаної з цукровим діабетом та іншими захворюваннями. Одночасне застосування антигіпертензивних засобів або альфа-1-адреноблокаторів не впливає на ефективність і безпеку застосування уденафілу. Завдяки високому профілю безпечності, уденафіл може бути рекомендованим для щоденного регулярного застосування., В работе показано, что уденафил (ТМ Зидена) является одним из лекарственных средств группы селективных ингибиторов фосфодиэстеразы 5-го типа. Клинические свойства уденафила характеризуются быстрым началом действия, продолжительностью эффекта и безопасностью применения, что объясняется фармакокинетическим профилем препарата. Уденафил эффективный, хорошо переносится пациентами при лечении эректильной дисфункции (ЭД), в том числе ЭД, связанной с сахарным диабетом и другими заболеваниями. Одновременное применение антигипертензивных средств или альфа-1-адреноблокаторов не влияет на эффективность и безопасность уденафила. Благодаря высокому профилю безопасности уденафил может быть рекомендован для ежедневного регулярного применения., The work shows that Udenafil (ТМ Zydena) is one of the drugs of the selective IFE-5 group. The clinical properties of Udenafil are characterized by a relatively rapid onset of action and duration of the effect, which is explained by the pharmacokinetic profile of the drug. Udenafil is effective and well tolerated by patients in the treatment of ED, including ED associated with diabetes and other diseases. The drug is well tolerated and most side effects do not require drug withdrawal. Simultaneous use of antihypertensive agents or alpha-1-blockers does not affect the effectiveness and safety of Udenafil. Due to high safety profile, Udenafil can be recommended for daily regular use.

Огляд присвячено проблемі больової діабетичної невропатії, розглянуто її поширеність серед хворих на цукровий діабет 1 та 2 типів, досягнення у вивченні етіопатогенезу, наявні в даний час можливості лікування. Найпоширенішою клінічною формою діабетичної невропатії є симетрична периферична невропатія (ДСПН), яка вражає близько 20% хворих на цукровий діабет 1 типу за тривалості захворювання 20 років та до 50% пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу після 10 років прогресування захворювання. На даний час єдині доступні підходи до лікування ДСПН – це покращення контролю глікемії та терапія болю. Встановлено високі рівні доказів на підтримку застосування деяких антиконвульсантів (прегабалін, габапентин) та антидепресантів (дулоксетин, венлафаксин, амітриптилін) для лікування невропатичного болю. Комбінована терапія болю вивчена не достатньо, тому наразі керівництва рекомендують розпочинати лікування з монотерапії одним із препаратів першої лінії, титруючи його до досягнення терапевтичної дози за умови доброї переносимості., Обзор посвящен проблеме болевой диабетической нейропатии, рассмотрены ее распространенность среди пациентов с сахарным диабетом 1 и 2 типов, достижения в изучении этиопатогезеза, доступные в настоящее время подходы к лечению. Самой распростратенной клинической формой диабетической нейропатии является симметричная периферическая нейропатия (ДСПН), которая поражает около 20% больных сахарным диабетом 1 типа при длительности заболевания 20 лет и до 50% пациентов с сахарным диабетом 2 типа после 10 лет прогрессирования заболевания. В настоящее время единственные доступные подходы к лечению ДСПН – это улучшение контроля гликемии и терапия боли. Установлены высокие уровни доказательств в поддержку применения некоторых антиконвульсантов (прегабалин, габапентин) и антидепрессантов (дулоксетин, венлафаксин, амитриптилин) для лечения нейропатической боли. Комбинированная терапия боли изучена не достаточно, поэтому в действующих руководствах рекомендуется начинать лечение с монотерапии одним из препаратов первой линии, титруя его до достижения терапевтической дозы при условии хорошей переносимости., This review concerns the problem of painful diabetic neuropathy and describes its prevalence among people with type 1 and type 2 diabetes mellitus, advances in study of pathogenesis, currently available treatment options. The most common clinical form of diabetic neuropathy is a symmetric peripheral neuropathy (DSPN), which affects about 20% of type 1 DM sufferers with 20-year experience and up to 50% of type 2 DM patients after 10 years of disease progression. Currently, the only treatments available to patients with diabetic DSPN are improved glucose control and pain management. High levels of evidence support the use of certain anticonvulsants (pregabaline, gabapentine) and antidepressants (duloxetine, venlafaxine, amitriptiline) for neuropathic pain management. Combinations in pain treatment are not sufficiently studied, thus current guidelines recommend to start with monotherapy by one of first-line drugs through titration to therapeutic dose providing good tolerability.

Objective. To identify features of restoration of functional indices of the lower extremity and life quality after surgical treatment of Achilles tendon ruptures. Меthods: analysis of literature, plantodynamometry, Romberg test, Manchester–Oxford Foot Questionnaire. Rеsults. It has been found that in the period of 8 and 16 weeks the operated lower extremity of the main group patients was subjected to significantly higher percentage of weight as compared to the control group (p < 0.01). In addition, the difference between the load upon healthy and operated extremity at the 16th week constituted 18.4 ± 3.58% and 24.0 ± 3.32% of body weight in the main and the control group, respectively. According to the overall quality of life index, the difference between the groups was established at the 8th and 16th weeks after the operation (p < 0.01), whereas at the 4th week it was not observed. The final average result of the MOXFQ index was 12.4 and 19.9 points in the main group and the control group, respectively. Conclusions. Methodological approaches in the organization of the process of physical rehabilitation together with a rational combination of means are the basis for improving the dynamics of the recovery process among patients with Achilles tendon ruptures., Цель. Выявить особенности восстановления функциональных показателей нижней конечности и качества жизни после оперативного лечения разрывов ахиллова сухожилия. Методы: анализ литературы, плантодинамометрия, проба Ромберга, специализированный опросник Manchester–Oxford Foot Questionnaire. Результаты. Выявлено, что в срок 8 и 16 нед. среди пациентов основной группы на оперированую нижнюю конечность приходился достоверно больший процент веса по сравнению с контрольной группой (р < 0,01). Кроме того, разница между нагрузкой здоровой и оперированной конечностей на 16-й неделе составила в основной группе 18,4 ± 3,58 % веса тела, а в контрольной – 24,0 ± 3,32 %. По общему показателю качества жизни достоверная разница между группами установлена на 8-й и 16-й неделях после операции (р < 0,01), а на 4-й ее не наблюдалось. Конечный средний результат MOXFQ-индекса составил 12,4 балла в основной группе и был лучшим, а в контрольной – 19,9 балла. Выводы. Методологические подходы в организации процесса физической реабилитации вместе с рациональным сочетанием средств являются основой для улучшения динамики восстановительного процесса среди пациентов с разрывами ахиллова сухожилия., Мета. Виявити особливості відновлення функціональних показників нижньої кінцівки і якості життя після оперативного лікування розривів ахіллового сухожилка. Методи: аналіз літератури, плантодинамометрія, проба Ромберга, спеціалізований опитувальник Manchester–Oxford Foot Questionnaire. Результати. Виявлено, що в термін 8 і 16 тиж. серед пацієнтів основної групи на оперовану нижню кінцівку припадав достовірно більший відсоток ваги порівняно з контрольною групою (р < 0,01). Крім того, різниця між навантаженням здорової і оперованої кінцівок на 16-му тижні становила в основній групі 18,4 ± 3,58 % ваги тіла, а в контрольній – 24,0 ± 3,32 %. За загальним показником якості життя достовірну різницю між групами встановлено на 8-му і 16-му тижнях після операції (р < 0,01), а на 4-му тижні її не спостерігалося. Кінцевий середній результат MOXFQ-індексу дорівнював 12,4 бала в основній групі і був кращим, а в контрольній – 19,9 бала. Висновки. Методологічні підходи в організації процесу фізичної реабілітації разом з раціональним поєднанням засобів є основою для поліпшення динаміки відновного процесу серед пацієнтів з розривами ахіллового сухожилка.

The article deals with investigations of the dynamics of changes of neurological and cognitive status in patients with transient ischemic attack. It was demonstrated that treatment with Thiocetam/Thiocetam forte allowed a statistically significant acceleration of recovery of impaired neurological functions, an improvement of cognitive functions and a decrease in depressive manifestations. Usage of Thiocetam/Thiocetam forte is safe and may be recommended in the treatment of transient ischemic attack for more complete and fast functional recovery of such patients., Статья посвящена исследованию динамики неврологического и когнитивного статуса у пациентов с ТИА. Показано, что лечение препаратом Тиоцетам/Тиоцетам форте позволяет достоверно ускорить восстановление нарушенных неврологических функций, улучшить состояние когнитивных функций и снизить выраженность депрессии. Применение препарата Тиоцетам/Тиоцетам форте является безопасным и может быть рекомендовано при лечении ТИА для более полного и быстрого функционального восстановления больных., Статтю присвячено дослідженню динаміки неврологічного та когнітивного статусу в пацієнтів із ТІА. Показано, що лікування препаратом Тіоцетам/Тіоцетам форте дозволяє вірогідно прискорити відновлення порушених неврологічних функцій, покращити стан когнітивних функцій та знизити вираженість депресії. Застосування препарату Тіоцетам/Тіоцетам форте є безпечним і може бути рекомендоване при лікуванні ТІА для більш повного та швидкого функціонального відновлення хворих.

Незважаючи на краще розуміння того, які бувають передвісники розвитку хронічної серцевої недостатності та які сигнальні системи лежать в основі її патофізіології, а також покращення результатів терапії, значна кількість пацієнтів, особливо похилого віку, не отримують ефективного лікування. Пацієнти похилого віку з такою патологією зазвичай вимагають додаткового об’єму діагностики й значного розширення спектра анестезіологічних заходів у відділеннях інтенсивної терапії. Анестезіологи мають потребу в удосконаленні періопераційного знеболювання при проведенні оперативних втручань. Препарати групи β-адреноблокаторів для лікування пері­операційної гіпертензії, ішемії й аритмій призначаються в передопераційному періоді в групі пацієнтів, які раніше не отримували такого лікування. Періопераційне призначення β-адреноблокаторів у пацієнтів високого ризику використовується недостатньо. Проте питання про те, чи мають β-адреноблокатори знову застосовуватись у передопераційному періоді виключно для запобігання негативним наслідкам хронічної серцевої недостатності, залишається вельми дискутабельним., Несмотря на лучшее понимание того, какие бывают предвестники развития хронической сердечной недостаточности и какие сигнальные системы лежат в основе ее патофизиологии, а также улучшение результатов лечения, значительное количество пациентов, особенно пожилого возраста, не получают эффективного лечения. Пациенты пожилого возраста с такой патологией обычно требуют дополнительного объема диагностики и значительного расширения спектра анестезиологических мероприятий в отделениях интенсивной терапии. Анестезиологи нуждаются в совершенствовании периоперационного обезболивания при проведении оперативных вмешательств. Препараты группы бета-адреноблокаторов для лечения периоперационной гипертензии, ишемии и аритмий назначаются в предоперационном периоде у группы пациентов, ранее не получавших такого лечения. Периоперационное применение β-адреноблокаторов у пациентов высокого риска используется недостаточно. Однако вопрос о том, должны ли β-адреноблокаторы снова применяться в предоперационном периоде исключительно для предотвращения негативных последствий хронической сердечной недостаточности, остается весьма дискутабельным., Despite a better understanding of what the predictors and signaling systems underlying the pathophysiology of chronic heart failure and despite the improving results of treatment, a significant number of patients, especially the elderly, do not receive effective treatment. Patients with this pathology usually require additional volume diagnosis and significant extension of the range of anesthetic action in the intensive care unit. It remains debatable whether to continue or discontinue therapy with preoperative angiotensin converting enzyme (ACE) inhibitors. Patients treated with ACE inhibitors were prone to hypotension during induction and maintenance of general anesthesia, most likely as a result of intravascular volume deficit and the inability of angiotensin II to be a natural counterbalance the effects of the sympathetic nervous system (including increased venous return, reduced cardiac output, and reduced arterial blood pressure). Some studies report 22 % of cases of severe hypotension in patients not receiving ACE on the day of operation. Complications in the form of instability of blood pressure and heart rate after induction was also stated in patients receiving ACE inhibitors on a regular basis, regardless of the presence of left ventricular systolic dysfunction. The literature presents reports of hypotension in patients receiving ACE inhibitors, and pain relief was as spinal, epidural or combined anesthesia. It remains unclear whether the use of ACE inhibitors is associated with a particular technique of anesthesia, or indicates probable adverse drug interactions. Prolonged treatment with ACE inhibitors prevents the decrease in blood pressure associated with spinal anesthesia, possibly because the concentration of vasopressin and norepinephrine are sufficient to compensate the negative effects of blood loss. Nonetheless, the temporary withdrawal of ACE inhibitors can prevent or reduce intraoperative hypotension and hypovolemia. Restoration of blood pressure control through the renin-aldosterone system can be realized due to violations of regional circulation. 88 patients were randomized to show that administration of enalapril after induction of anesthesia before the start of cardiopulmonary bypass does not lead to a reduction of cardiac enzyme release, compared with the use of clonidine, enoximone or placebo. In the group of patients with captopril preparation for 2 days, who underwent coronary artery bypass surgery, renal plasma flow and glomerular filtration rate were preserved better during cardiopulmonary bypass compared with the placebo group. In addition, in patients operated for aortic and abdominal pathology, with previous administration of enalapril before induction, there was defined a less significant decrease in cardiac output and glomerular filtration rate during the clamping of the aorta and significantly higher creatinine clearance on the first day after surgery compared with placebo group. Anesthesiologists have to improve perioperative anesthesia during surgeries. Preparations of beta-blockers are prescribed for the treatment of perioperative hypertension, ischemia and arrhythmias determined preoperatively in patients, who had not received such treatment. Perioperative use of β-blockers in patients at high risk is not enough. However, the question whether beta-blockers should be re-applied in the preoperative period only to prevent the negative effects of chronic heart failure remains very disputable.

Review of the literature deals with metabolism of arginine and its possible clinical application. In particular the article provides information about clinical effects of both the arginine and its metabolites., Обзор литературы посвящен вопросам метаболизма аргинина и возможностям его клинического применения. В частности приведены сведения о клинических эффектах как самого аргинина, так и его метаболитов., Огляд літератури присвячений питанням метаболізму аргініну та можливостям його клінічного застосування. Зокрема, наведені відомості про клінічні ефекти як самого аргініну, так і його метаболітів.

За сучасною класифікацією, післяопераційний делірій визначається як гостре порушення свідомості зі зниженою здатністю зосереджуватися, підтримувати або переключати увагу та супроводжується змінами перцепції. Перебіг післяопераційного періоду знаходиться під багатофакторним впливом різних чинників. Зниження активності гамма-аміномасляної кислоти, аномальні порушення метаболізму мелатоніну та серотоніну поряд із гіперпродукцією норадреналіну призводять до підвищення вивільнення інтерлейкінів-1 (IL-1) та IL-6, внаслідок чого уражаються нейрони, виникає церебральна гіпоперфузія, що є можливим патогенетичним механізмом. В післяопераційному періоді у хворих, які перенесли хірургічні процедури й анестезію, як правило, виникає через 1–3 доби. Частота розвитку делірію у госпіталізованих пацієнтів становить 10–24 % серед усіх госпіталізованих пацієнтів і 37–46 % в хірургічних клініках. У відділенні інтенсивної терапії повідомляється про частоту післяопераційного делірію у 87 % хворих. Загалом частота розвитку делірію в післяопераційному періоді варіює в широких межах — від 9 до 87 % і залежить від віку пацієнта і типу операції. Значною мірою на розвиток делірію впливає ступінь операційного стресу. Крім того, зниження інтелектуальних здібностей у передопераційному періоді та наявність хронічних захворювань є незалежними предикторами розвитку делірію у літніх людей. На сьогодні серед медикаментозних методів лікування та профілактики розвитку делірію в післяопераційному періоді доведеним є застосування галоперидолу й аміназину. Існує достатня кількість як окремих, так і багатоцентрових досліджень, що підтверджують ефективність застосування антипсихотичних препаратів першого покоління. Достатня доказова база дозволяє використовувати ці препарати при дослідженні нових лікарських засобів як еталон і з огляду на їхній відомий та передбачений клінічний ефект. Незважаючи на патогномонічну роль ацетилхолінестерази у генерації умов післяопераційного періоду, спірним залишається клінічна ефективність застосування інгібіторів ацетилхолінестерази. На сьогодні не доведено позитивного впливу ривастигміну, донепезилу та галантаміну на частоту розвитку делірію при їхньому використанні як у доопераційному, так і в післяопераційному періоді. Тобто пошук нових препаратів і схем профілактики залишається актуальним питанням анестезіології., По современной классификации, послеоперационный делирий определяется как острое нарушение сознания с пониженной способностью сосредотачиваться, поддерживать или переключать внимание и сопровождается изменениями перцепции. Этиология после­операционного периода до конца не изучена и, вероятно, многофакторна. Снижение активности гамма-аминомасляной кислоты, аномальные нарушения метаболизма мелатонина и серотонина вместе с гиперпродукцией норадреналина приводят к повышению высвобождения интерлейкина-1 (IL-1) и IL-6, в результате чего повреждаются нейроны, возникает церебральная гипоперфузия как патогенетический механизм. Послеоперационный делирий проявляется у больных, перенесших хирургические процедуры и анестезию, как правило, через 1–3 суток. Послеоперационный делирий — распространенное явление у госпитализированных пациентов, его частота составляет 10–24 % среди всех госпитализированных пациентов и 37–46 % в хирургических клиниках. В отделении интенсивной терапии сообщается о частоте после­операционного делирия у 87 % больных. Вообще частота послеоперационного делирия варьирует в широких пределах — от 9 до 87 % в зависимости от возраста пациента и типа операции. Степень операционного стресса в значительной мере связана с развитием послеоперационного периода. Кроме того, снижение интеллектуальных способностей в предоперационном периоде и наличие хронических заболеваний считаются независимыми предикторами развития послеоперационного периода у пожилых людей. На сегодня среди медикаментозных методов лечения и профилактики послеоперационного делирия доказанным является применение галоперидола и аминазина. Существует значительное количество как отдельных, так и многоцентровых исследований, подтверждающих эффективность применения антипсихотических препаратов первого поколения. Достаточная доказательная база позволяет использовать эти препараты при исследовании новых лекарственных средств в качестве эталона, учитывая их известный и предусмотренный клинический эффект. Несмотря на определенную пато­гномоничную роль ацетилхолинэстеразы в генерации условий послеоперационного периода, спорным остается клиническая эффективность применения ингибиторов ацетилхолинэстеразы. На сегодняшний день не доказано положительное влияние ривастигмина, донепезила и галантамина на частоту развития делирия при их использовании как в дооперационном, так и в послеоперационном периоде. Иначе говоря, поиск новых препаратов и схем профилактики остается актуальным вопросом ­анестезиологии., Modern classification defines postoperative delirium as an acute disturbance of consciousness with reduced ability to focus, sustain or shift attention, which is accompanied by changes in perception. The etiology of postoperative delirium is not fully understood and is likely multifactorial. Reduced acti­vity of gamma-aminobutyric acid, abnormal metabolism of melatonin and serotonin along with noradrenaline hyperproduction leads to increased release of interleukin-1 (IL-1) and IL-6, which results in damage to neurons and cerebral hypoperfusion that is a possible pathogenetic mechanism. Postoperative delirium occurs in patients undergoing surgical procedures and anesthesia, usually within 1–3 days. The incidence of postoperative delirium is 10–24 % in all hospitalized patients, and 37–46 % in surgical patients. In the intensive care units, the incidence of postoperative delirium is reported to be 87 %. In general, the incidence of delirium in the postoperative period varies widely: from 9 to 87 %, depending on the patient’s age and type of operation. The degree of operational stress to some extent affects the development of delirium. In addition, reduced intellectual ability in the preoperative period and chronic illnesses are independent predictors of postoperative delirium in elderly people. Today, among the methods of medical treatment and prevention of posto­perative delirium, the use of haloperidol and chlorpro­mazine is proved. There is a sufficient number of individual and multicenter studies confirming the efficacy of first-generation antipsychotics. Sufficient evidence base allows the use of these drugs, when studying new drugs, as a standard and in terms of their well-known and provided clinical effect. Despite the pathognomonic role of acetylcholinesterase in creating conditions for postoperative delirium, the clinical efficacy of acetylcholinesterase inhibitors remains controversial. Today, the positive impact of rivastigmine, donepezil and galantamine on the incidence of delirium is not proven during their use both in preoperative and postoperative period. That is, the search for new drugs and prevention schemes remains very topical issue of anesthesiology today.

Досліджено участь поліморфізму А1166С-гена рецептора ангіотензину II першого типу в порушеннях вуглеводного та ліпідного обмінів у пацієнтів з артеріальною гіпертензією у поєднанні з неалкогольною жировою хворобою печінки. Установлено, що коморбідність цих захворювань у носіїв генотипу С/С спричиняє більш виражені порушення у вигляді гіперінсулінемії, зниження чутливості тканин до інсуліну та гіпертригліцеридемії, ніж у пацієнтів із генотипами А/С і А/А. Исследовано участие полиморфизма А1166С-гена рецептора ангиотензина II первого типа в нарушениях углеводного и липидного обменов у пациентов с артериальной гипертензией в сочетании с неалкогольной жировой болезнью печени. Установлено, что коморбидность этих заболеваний у носителей генотипа С/С вызывает более выраженные нарушения в виде гиперинсулинемии, снижения чувствительности тканей к инсулину и гипертриглицеридемии, чем у пациентов с генотипами А/С и А/А. The involvement of polymorphism of A1166C gene of type 1 angiotensin II receptor in disorders of carbohydrate and lipid metabolism in patients with arterial hypertension in combination with non-alcoholic fatty liver disease. It was established that comorbidity of these diseases in carriers of C/C genotype causes more distinct violations in the form of hyperinsulinemia, decrease of tissue sensitivity to insulin and hypertriglyceridemia than in patients with genotypes A/C and A/A.

На основі статистичного аналізу комплексу клініко-лабораторних, анамнестичних та імунологічних показників пацієнтів із порушеннями імунітету на фоні онкологічних захворювань крові визначено предиктори летального наслідку перебігу пневмоній. Отримано рівняння логістичної регресії прогнозу летальних наслідків, застосування якого у клінічній практиці дасть змогу об’єктивізувати оцінку стану пацієнта та надати йому відповідну допомогу. На основе статистического анализа комплекса клинико-лабораторных, анамнестических и иммунологических показателей пациентов с нарушениями иммунитета на фоне онкологических заболеваний крови определены предикторы летального исхода течения пневмоний. Получено уравнение логистической регрессии прогноза летальных последствий, использование которого в клинической практике позволит объективизировать оценку состояния пациента и предоставить ему соответствующую помощь. Predictors of pneumonia lethal outcome in patients with immunity disturbances against a background of oncohematological diseases were identified based on statistical analysis of a set of clinical, laboratory, anamnestic and immunological indices. Logistic regression equation for the prognosis of lethal outcome was obtained. Its application in clinical practice will allow objective assessment of the patient’s condition and provide him with appropriate aid.

Спосіб лікування інфільтративної форми БЦЖ - лімфаденіту, що включає "місцеву" дію на запалений лімфовузол протитуберкульозними препаратами, який відрізняється тим, що в якості протитуберкульозних препаратів використовують позачергово ізоніазид і рифампіцином та щоденно етамбутол, при чому на першому етапі цієї терапії добову дозу цих препаратів призначають у першу половину дня шляхом аплікації на зону враженого лімфоузла на тлі димексиду (1:10), а у другу половину дня на тому ж тлі димексиду (1:10) призначають аплікації з неспецифічних протизапальних розсмоктуючих препаратів і після зменшення розміру запаленого лімфовузла на 1/3, що відбувається протягом 6-7 днів проведення аплікацій, добову дозу протитуберкульозних препаратів розподіляють порівну згідно маси тіла хворого, де одну дозу призначають перорально зранку, а другу - шляхом місцевого електрофорезу на лімфовузол на тлі 32 од лідази і неспецифічних протизапальних розсмоктуючих препаратів.

Розглянуто динаміку зміни індикаторів запалення: прозапальних (ІЛ−1β, ІЛ−8, ФНП−α), протизапальних (ІЛ−10) цитокінів та маркера гострої фази запалення С−реактивного білка у хворих на нетяжку негоспітальну пневмонію із супровідною хронічною серцевою недостатністю та їх вплив на перебіг захворювання. Рассмотрена динамика изменения индикаторов воспаления: провоспалительных (ИЛ−1β, ИЛ−8, ФНО−α), противовоспалительных (ИЛ−10) цитокинов и маркера острой фазы воспаления С−реактивного белка у больных с нетяжелой негоспитальной пневмонией и сопутствующей хронической сердечной недостаточностью и их влияние на течение заболевания. This article investigates the dynamics of changes in the indicators of inflammation: proinflammatory (IL−1β, IL−8, TNF−α), anti−inflammatory (IL−10) cytokines and marker of acute phase of inflammation C−reactive protein in patients with non−severe community−acquired pneumonia and concomitant chronic heart failure and their impact on the course of the disease.

Визначено вплив сортиліну на показники вуглеводного обміну за умов коморбідності ішемічної хвороби серця та цукрового діабету 2-го типу. Установлено позитивні зв’язки між рівнем сортилінемії та інсулінемією у таких хворих. Определено влияние сортилина на показатели углеводного обмена в условиях коморбидности ишемической болезни сердца и сахарного диабета 2-го типа. Установлены положительные связи между уровнем сортилинемии и инсулинемией у таких больных. The article assesses the effect of sortilin on carbohydrate metabolism under conditions of comorbidity of coronary artery disease and type 2 diabetes. Positive correlations between the level of sortilinemia and insulinemia was determined.

Гнійні менінгіти залишаються однією із актуальних проблем медичної науки та практичної охорони здоров’я через важкий перебіг, часті ускладнення і високий рівень летальності. Хвороба займає 10 місце серед різних патологій за кількістю летальних випадків і 3 місце серед інфекційних хвороб. Основною метою діагностичного пошуку у хворих на гнійний менінгіт є етіологічна ідентифікація та підтвердження діагнозу. Морфологічні зміни в тканинах головного мозку у хворих на гнійний менінгіт великою мірою залежить від етіологічного агента. Сучасні уявлення стосовно патогенетичних механізмів гнійного менінгіту свідчать про суттєву роль цереброваскулярних порушень у формуванні ускладнень і важкого перебігу хвороби. Також доведена роль цереброваскулярних ускладнень, що зумовлюють розвиток резидуального неврологічного дефіциту у пацієнтів, які вижили. До того ж, морфологічна характеристика цих порушень в оболонках і тканинах головного мозку хворих на гнійний менінгіт які померли, у літературних джерелах подана виключно у вигляді описів, тобто має суб’єктивний характер. The article describes the major pathomorphological changes of the brain in case of purulent meningitis. Medical cards of patients that died in the Lviv Regional Clinical Hospital of Infectious Diseases and pathomorphological autopsy protocols were analized. This investigation were performed in order to optimize therapy of purulent meningitis.

Relevance. Complicated and little studied issue is the perinatal complications prevention in pregnant women with HIV and herpes virus infections (GI) The goal — to evaluate the effectiveness of the system of perinatal complications prevention during the association of HIV and herpes infection. Materials and methods. Selected 60 HIV-infected pregnant women with the GI, which divided into 2 groups: primary — 30 pregnant women with the use of recommended prophylaxis complex (specific immunoglobulins, interferon α-2β, flavonoids, probiotics, arginine glutamat), the comparison group — 30 pregnant women with the knowledge of the pregnancy according to the Ministry of Health reports. Results. After recommended treatment course significantly improving the condition of children at birth: in satisfactory condition (without asphyxia) was born 60.0 against 37.9% of children (p, Цель — оценить эффективность комплекса профилактики перинатальных осложнений при ассоциации ВИЧ и герпесвирусной инфекции (ГВИ). Пациенты и методы. Отобраны 60 ВИЧ-инфицированных беременных с ГВИ, которые были распределены на две группы: основная — 30 беременных,у которых применялся рекомендованный комплекс профилактики (специфические иммуноглобулины, интерферон альфа-2β, флавоноиды, пробиотики, аргинин глутамат); группа сравнения — 30 беременных с ведением беременности согласно протоколам МЗ Украины. Результаты. После рекомендованной терапии улучшается состояние детей при рождении: в удовлетворительном состоянии (без асфиксии) родились 60,0% против 37,9% (p, Мета — оцінити ефективність комплексу профілактики перинатальних ускладнень при асоціації ВІЛ- та герпесвірусної інфекції (ГВІ). Пацієнти і методи. Відібрані 60 ВІЛ-інфікованих вагітних з ГВІ, яких було розподілено на дві групи: основна — 30 вагітних, яким застосовано комплекс профілактики (специфічні імуноглобуліни, інтерферон альфа-2β, флавоноїди, пробіотики, аргінін глутамат); група порівняння — 30 вагітних з веденням вагітності за протоколами МОЗ України. Результати. Після рекомендованої терапії суттєво покращується стан дітей при народженні: у задовільному стані (без асфіксії) народилися 60,0% проти 37,9% дітей групи порівняння (p

Aim: the main objective of this study was to investigate bowels impairment due to treatment with antibiotics, its incidence and clinical peculiarities; to evaluate its role in appearance of in irritable bowel syndrome.Material and Methods. We studied 110 patients (33 males and 77 females), age range 16-83 years, who received treatment with antibiotic. We evaluated the function of the intestine before treatment with antibiotic, then in 1 week, 3 months after treatment finish (1, 2, 3, 4 visits respectively). Control group included 20 healthy persons, who haven't had antibiotics administered during recent two years.Results. We revealed that the signs of bowel function impairment took place at the first visit in 18.2% of patients, at the second visit – in 60.0% of patients, at the third visit – in 45.5% of patients and at the fourth visit – in 41.1% of patients. At the second, third and fourth visits the signs of bowels function impairment were observed reliably more often then at the first visit (before antibiotic administration), p, Цель работы – исследовать поражение кишечника после антибиотикотерапии, его частоту, характер и клинические особенности, проанализировать его значение в возникновении синдрома раздражённой кишки.Материалы и методы. В исследование включено 110 пациентов (33 мужчины и 77 женщин) в возрасте от 16 до 83 лет, которые получали антибиотикотерапию. Нами проводилась оценка функции кишечника до лечения антибиотиком и через 1 неделю, 3 и 6 месяцев после его завершения (соответственно 1–4 визиты). Контрольную группу составили 20 здоровых лиц, не получавших антибиотикотерапии в течение двух лет.Результаты. Выявлено, что признаки нарушения функции кишечника наблюдались при первом визите у 18,2% больных, при втором – у 60,0%, при третьем – у 45,5% больных и при четвёртом визите – у 41,1% больных. Во время 2–4 визитов признаки нарушения функции кишки выявлялись достоверно чаще, чем при первом визите (до назначения антибиотика), р, Мета роботи – дослідити ураження кишечника після антибіотикотерапії, частоту, характер і клінічні особливості, проаналізувати його значення у виникненні синдрому подразненої кишки.Матеріали та методи. У дослідження включили 110 пацієнтів (33 чоловіки і 77 жінок) у віці від 16 до 83 років, які отримували антибіотикотерапію. Проводили оцінювання функції кишечника до лікування антибіотиком і через 1 тиждень, 3 та 6 місяців після його завершення (відповідно 1–4 візити). Контрольну групу становили 20 здорових осіб, які не отримували антибіотикотерапію протягом двох років.Результати. Виявили, що ознаки порушення функції кишки спостерігали під час першого візиту у 18,2% хворих, другого – у 60,0% хворих, третього – у 45,5% хворих і четвертого – у 41,1% хворих. Під час 2–4 візитів ознаки порушення функції кишки виявляли вірогідно частіше, ніж під час першого візиту (до призначення антибіотика), р

Створено оптимальну конструкцію сканера лазерного променя та методику визначення його параметрів і умов опромінення. Це може бути цікавим для районних, сільських клінік та лікарень, фельдшерсько-акушерських пунктів, де проблематичне застосування й обслуговування складних за конструкцією та з процесорним керуванням пристроїв. На заміну розроблено прості й оригінальні конструкції сканерів лазерного променя із забезпеченням сталого рівня густини енергії в зоні опромінення, які призначені для потреб медичних закладів з невеликими доходами. За розробленою методикою визначаються параметри сканера (приводу, профілю керувального кулачка) та умов опромінення. Створені конструкції дешеві, прості у виготовленні та технологічні при експлуатації і можуть бути використані в процедурах лазерної фізіотерапії на заміну сканерів з програмованими приводами. Вони випробувані в клінічних умовах., The task of developments is creation of optimum construction of scintiscanner of laser ray and method of determination of its parameters and terms of irradiation. District, rural clinics and hospitals can be interested in them, because its application and service are problematic and difficult on a construction and the processor management of devices. Instead of them simple and original laser scintiscanners constructions are developed providing permanent energy density in the irradiation area which are intended for the necessities of medical establishments with small profits. The parameters of scintiscanner (drive, managing cam profile) and terms of irradiation are determined by the developed method. The created constructions are cheap, simple in making and technological during exploitation and can be used instead of scintiscanners with programmable drives. They are tested in clinical terms., Создана оптимальная конструкция сканера лазерного луча и методика определения его параметров и условий облучения. В них могут быть заинтересованы районные, сельские клиники и больницы, фельдшерско-акушерские пункты, где проблематично применение и обслуживание сложных по конструкции и с процессорным управлением устройств. Взамен них разработаны простые и оригинальные конструкции сканеров лазерного луча с обеспечением постоянного уровня плотности энергии в зоне облучения, предназначенные для потребностей медицинских заведений с небольшими доходами. По разработанной методике определяются параметры сканера (привода, профиля управляющего кулачка) и условий облучения. Созданные конструкции дешевы, проще в изготовлении, технологичны при эксплуатации и могут быть использованы в процедурах лазерной физиотерапии взамен сканеров с программируемыми приводами. Они испытаны в клинических условиях.

Сальмонельоз є одною з найпоширеніших кишкових інфекцій у світі. Актуальною залишається проблема гострих кишкових інфекцій для України, а саме сальмонельозів, рівень захворюваності якими в ряді міст і областей країни має тенденцію до зростання. Питома вага сальмонельозів становить 7,3 % від усіх випадків гострих кишкових інфекцій.