Search

Настоящей работой автор продолжает серию статей о соотношении книжно-рукописной и устной культуры на Зимнем берегу Белого моря. В статье исследуется функционирование в этом регионе в XIX–Х вв. апокрифического сюжета — «Сон Богородицы». В отделе рукописей БАН хранится текст «Сна», полученный от Крюковых. Духовный стих на этот сюжет был записан в 1939 г. от сказительницы М. С. Крюковой. Сюжет исполнительница усвоила на Терском берегу Белого моря, ее вариант близок к записям Западного Поморья. Однако она довольно свободно обращается с текстом и расширяет сюжет за счет дополнительных сведений. В приложении к статье публикуются оба исследованных текста.

В статье представлен комментарий к трем вариантам духовного стиха о Голубиной книге из печорских традиций. Два из них были опубликованы Н. Е. Ончуковым в сборнике «Печорские былины» (1904), но, несмотря на давнюю публикацию, не становились предметом специального комментария. В результате сопоставления этих текстов с вариантами из других традиций автор пришел к следующим наблюдениям. Вариант Е. Ф. Тороповой из Усть-Цильмы невелик по объему (47 стихов) и содержит лишь фрагмент «Голубиной книги», при этом интересен редкими мотивами и подробностями. Текст Н. П. Шалькова из Великой Виски (113 стихов), кроме более полной космогонии, включает притчу о Правде и Кривде; обнаруживает обстоятельность и художественную цельность, в числе пространственных образов им названо редкое для этого сюжета «поле». Третий (рукописный) вариант был недавно обнаружен автором в частном книжном собрании в Усть-Цилемском районе. Это фрагмент (14 стихов) — окончание стиха о главных десяти объектах мироустройства, в числе которых редкое Ладанское озеро.

Вступ. Розглядається науковий чин Павла Чубинського як провісника ідей етнонаціонального ренесансу, актуалізуються методологічні засади опрацювання фольклорного матеріалу, вироблені дослідником, що дозволяє надалі здійснити комплексне вивчення народної культури України та функціонування українського фольклору за географічними, жанрологічними параметрами у синхронії й діахронії. Методи.Саме Павло Чубинський і представники Південно-західного відділу Російського географічного товариства в 70-ті рр. ХІХ ст. запропонували нову методологію наукових досліджень фольклору як синкретичного явища, що цілісно зберігає етнічну інформацію. У межах системного підходу розробляються нові, порівняно з попередніми етапами розвитку наукового пізнання, моделі пояснення змісту фольклорного тексту, звичаєвого права, обряду, в основі яких – пошук цілісності об'єкта і виявлення типології зв'язків з іншими об'єктами народної культури. Аналітичний метод сприяє аналізу фольклорного смислу в багатоманітності форм його прояву. Наукова новизна репрезентованого дослідження полягає в тому, що досі постать Павла Чубинського як фольклориста не отримала в українському науковому дискурсі належного висвітлення й оцінювання. Результати. У пропонованій роботі здійснено спробу системного розгляду фольклористичного доробку вченого, з'ясування його світоглядних переконань і методологічних засад. Висновки. У висновках актуалізовано ідею про те, що Павло Чубинський став основоположником української фольклористики, чи не першим відчув необхідність досліджувати фольклорну царину народної культури комплексно, усвідомлюючи фольклор як колективні традиційні народні знання, що необхідно вивчати в соціальному та культурному контексті.

Copyright of Eurasian Journal of Philology: Science & Education is the property of Al-Farabi Kazakh National University and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)

Copyright of Herald of Journalism / Habaršy Žurnalistika Seriâsy is the property of Al-Farabi Kazakh National University and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)

Багатошаровість і еволюція народної прози є відображенням еволюції уявлень людини про себе і про світ, який її оточує. Фольклорний феномен "казка" кожного народу є тією матрицею, яка вимірює поведінкові ідеали народу-творця. При тому "королевою" субжанрової парадигми казкового епосу є казка чарівна, яка найвищою мірою відображає світоглядні орієнтири на різних етапах розвитку суспільства. З огляду на це в розвідці здійснено спробу осмислити концепт ПЕРЕМОГА в українській народній чарівній казці на рівнях: образ, мотив, символ. Розглянуто основні способи вираження здобуття перемоги добротворцем. Виокремлено три основні структури казкових сюжетів, в основі яких – перемога добротворця над злотворцем: герой діє один; на боротьбу зі злотворцем герой вирушає з іншими персонажами, які врешті виявляються або бездіяльними, або зрадниками; герой не діє (його функції виконує жінка). З'ясовано, що сюжетні структури, у яких герой діє один, демонструють два типи таких героїв: герой, який перемагає злотворця силою (силач, силач-кмітливець), і герой, який перемагає за допомогою кмітливості. Уцентрі дослідницької уваги – двобій / змагання; сила / кмітливість героя; магічний складник; атрибутика протагоніста; роль жіночих образів у здобутті героєм перемоги; поводження з переможеним ворогом (якщо той зостається живий); маніпуляції з рештками злотворця (якщо той гине); дії казкового героя щодо зрадників. Проведений аналіз дозволяє дійти висновку про домінування в українському казковому епосі рефлексій патріархату, оскільки перемогу над злотворцем у переважній кількості зразків (за певними винятками, що зберігають рудименти гінекократії) здобуває чоловічий персонаж, наділений якостями ідеального героя. Показниками історичної стадіальності з'яви сюжетів є: характеристика образу протагоніста, спосіб здобуття героєм перемоги і поводження з тілом переможеного антагоніста. Хронологічно найдавнішими можна вважати сюжети, у яких чудесно народжений герой долає змія у двобої та знищує його тіло, що є запорукою унеможливлення його майбутнього воскресіння чи переродження.

Висвітлено наукові погляди Михайла Грушевського на проблему історизму української усної словесности та періодизацію народної пісенности. Представлено науково-критичну рецепцію історико-літературних стратегій автора, з'ясовано сутність головних дискусійних питань, адресованих рецензентами дослідникові. На основі аналізу фольклористичних томів "Історії української літератури" та окремих етнологічних праць ученого простежено формування методологічних засад М. Грушевського-фольклориста, встановлено їхню концептуалістичну належність до позитивістичного етапу української культурно-історичної школи, виявлено суголосність деяких його дослідницьких ідей і положень до французької школи генетичної соціології. Вивчення фольклористичного доробку одного з найавторитетніших істориків кінця ХІХ – початку ХХ ст. показало наукову продуктивність його концептуальних міркувань стосовно хронологізації фольклорних явищ і їхнього застосування в подальших фольклористичних студіях. У теоретичному аспекті розкрито проблему співвідношення фольклору й літератури для дослідницького розуміння М. Грушевського, яка розглядається у двох взаємопов'язаних площинах: 1) походження усної народної словесности та її специфіки; 2) питання про спільне вивчення фольклору й літератури. З'ясовано, що, послуговуючись назагал індуктивною методикою у потрактуванні фольклорної традиції, М. Грушевський критично поставився до крайнощів компаративізму й водночас із глибокою повагою сприйняв дослідницьку ефективність історико-порівняльного методу вивчення і з'ясування подібностей і запозичень, а також визначення національної специфіки усної української словесности. Як учений з історичним складом мислення дослідник проникає крізь пласти століть і тисячоліть, подає науково обґрунтовану хронологізацію етапів розвитку українського фольклору, викладає теорію походження словесности, намагається вистежити усну словесність перед розселенням слов'ян і після нього, вловлює відгомін творчости родоплемінних часів, досліджує та реконструює дружинну поезію.

The article examines the ballad as a genre prevalent in the works of Scottish poet-emigrants to the United States in the nineteenth century. The novelty of the study is connected to the comparative aspect of the study and the material of the study. The folklore ballad "Clyde Water" and the ballad of Scottish poet-emigrant H. Ainslie, "Willy an’ Ellen" are compared, and the integral and differential features of the Scottish ballad are determined at the motif, plot-character, and chronotopic levels. Common to both ballads is unequal love, innocent lovers, their deaths, the motif of separation, and the water that implements this separation, the motif of "love to the grave". In H. Ainslie’s ballad, the motif of separation has a more hysterical tone, which is quite expected for an emigrant poet. The occurrence of a large number of similarities proves the vitality and relevance of the folklore tradition even in conditions of emigration.

Мета статті – висвітлення аспектів підготовки до концертного виступу як особливого виду музично-виконавської діяльності в контексті професійного зростання студента – вокаліста – інтерпретатора традиційного співу. Результати дослідження. Розглянуто аспекти, що є важливими складниками підготовки студентів-фольклористів до концертно-виконавської діяльності. Зокрема, це проблема підбору, опанування та виконавської інтерпретації творів музичної традиції певного локусу як основи формування репертуарної політики студента-фольклориста; аспект сценічного перевтілення виконавця та автентичного твору в сценічних умовах; питання подолання сценічного хвилювання та ін. Наголошено на тому, що спів автентичного пісенного твору може (й повинен) мати інтерпретаційні версії, адже кожне виконання актуалізує традицію. Наукова новизна. Акцентовано увагу на значенні публічних виступів для виконавців у традиційній манері та проблемі підготовки традиційного музичного матеріалу до сценічного втілення («правдивого» відтворення автентичного твору в ансамблевому та сольному виконавстві в непритаманних йому сценічних умовах). Висновки. Підготовка до концертного виступу студентів-фольклористів має бути комплексною й передбачати як опанування музично-виконавських особливостей традиційного локусу, так і роботу над розвитком артистизму (сценічним перевтіленням, рухом, увагою) та психологічними особливостями подолання сценічного хвилювання. Основними критеріями підготовки сценічної презентації автентичного твору є розуміння стилю, характеру й манери виконання традиційного вокального репертуару; створення на сцені природного звукового й візуального образу виконавської традиції. Репертуарна палітра виконавця-фольклориста передбачає показ власних виконавських варіантів народних пісень із врахуванням регіональних виконавських особливостей. Прагнення до виконання оригінальних маловідомих народнопісенних творів дозволить знайти виконавцеві свій неповторний стиль і творчу індивідуальність.

Мета статті – з’ясувати витоки вокально-хореографічної композиції «Космачанка» та проаналізувати варіанти її редакцій. Методологія. Використано історико-хронологічний, порівняльний та аналітичний методи. Застосовано метод інтерв’ювання та мистецтвознавчого аналізу відеоджерел із записом танцю «Космачанка» і сценічних виступів ансамблів. Наукова новизна. У статті вперше комплексно проаналізовано відомості щодо інтерпретацій вокально-хореографічної композиції «Космачанка»; введено до наукового обігу низку матеріалів, що уточнюють і доповнюють інформацію про названу композицію та гуцульське хореографічне мистецтво. Висновки. Вокально-хореографічну композицію «Космачанка» вперше створив у Гуцульському державному ансамблі пісні і танцю Я. Чуперчук на основі фольклорного матеріалу із с. Космач Івано-Франківської області. Потім його учні В. Петрик (1921 р.н.) та Іван Курилюк вдавалися до інтерпретації «Космачанки». Сьогодні в Івано-Франківському національному академічному Гуцульському ансамблі пісні і танцю «Гуцулія» цей видозмінений номер називається «На зарінку». 1963 року постановку «Космачанка» у вокально-хореографічному колективі «Черемош» Львівського національного університету ім. Івана Франка здійснив Едуард Щербатюк. У «Черемоші» в цьому номері з’явилися жартівливі переспіви, що створили учасники ансамблю. Олег Голдрич удосконалив «Космачанку» в «Черемоші». 1991 року він поставив цей номер у театрі танцю «Заповіт» Харківської державної академії культури. У статті на основі різних джерел проаналізовано структуру танцю, його зміни, що відбувалися в різних танцювальних колективах. «Космачанка» є яскравим прикладом найкращих зразків репертуару аматорського та професійного танцювального мистецтва. Композиція багата на своєрідну танцювальну лексику та музичний матеріал, насичена багатьма цікавими малюнками, характерними для гуцульського краю. Цей номер є зразковим прикладом інтерпретації фольклорної традиції засобами академічної хореографічної лексики зі збереженням глибинних елементів гуцульської культури.

Мета дослідження – визначити роль, місце та функції народної музики в сучасному українському аудіовізуальному продукті, а саме під час вирішення звукової драматургії фільму; проаналізувати особливості застосування народномузичних творів в українському кіномистецтві на прикладі фільмів «Довбуш» (2023), «Поводир» (2014) та анімаційного фільму «Мавка» (2023). Методологія дослідження заснована на здійсненні аудіовізуального аналізу названих кіноприкладів, що дає змогу сформулювати основні засади функціонування народної музики в сучасному українському кінопродукті. Наукова новизна дослідження насамперед відображена в темі наукової розвідки, а саме: народно-музична традиція (вокальна, інструментальна, сольна, гуртова) та її роль у кінотворах. Уперше проаналізовано місце та функції застосування фольклорних творів у сучасних українських фільмах і вплив традиційного музичного матеріалу на драматургічно- звукове вирішення кінофільму. Висновки. Народно-музичний твір може виконувати роль лейтмотиву всього кінотвору, звуко-зорового контрапункту, а також своєрідного коментаря (звуко-шумового додатка) до фільму. Музичні твори фольклорної традиції можуть додавати сюжету фільму необхідної емоційно-психологічної фарби, об’єднувати сцени фільму воєдино, рухати вперед драматургічну дію та розвивати сюжетну лінію, а також підсилювати драматизм подій. Народно-музичні твори у фільмі сприяють розвитку його фабули, підкреслюючи й акцентуючи почуття, переживання, поведінку героїв сюжету. Використання народної вокальної та інструментальної музики в сучасних українських фільмах відіграє не лише роль супроводу сюжетної лінії кінотвору, але й набуває надзвичайних сенсів щодо емоційного впливу на глядача та ствердження української самоідентифікації.

Object of the article: Russian as a foreign language classes. Subject of the article: the method of creating an artificial language environment in classes with students from Asia and Africa who study Russian as a foreign language. Material of the article: an online experiment on the use of materials of Russian folklore and the artistic heritage of the poet of the early XX century Sergei Esenin in classes with foreign students. The purpose of the article is to identify the national axiology in Russian poetry. The purpose of the article is to show the features of the online lesson of Russian as a foreign language. Methodology: holistic hermeneutic analysis of the song on the poet's verses "Above the window the moon" with the involvement of biographical commentary and historical-literary context. The results of the study consist in the development of a methodology for analyzing the text with foreign students, aimed at a holistic perception and understanding of the poetic text. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The worldview, religion and language, culture and history of any nation are closely connected with folklore. Folklore is a huge branch of national spiritual and cultural wealth, which has been passed down from generation to generation along with the nature of the national character. The riddle is inextricably linked with the life of the folk and helps to learn the encoded information in the memory of the people. A riddle is a part of folklore, a guessing game, a creation of the mind that dates back to ancient times. Over many centuries, the external substantive nature of the riddle has changed, but its subject, internal content has not lost the relevance of the study. Riddles of a religious nature, on the one hand, reflect the history of the development of folk culture, on the other hand, reflect the traditional worldview feature. The main purpose of the article is the theological study of Kazakh and English riddles, that is, the study of the role of religion in history and culture through religious riddles. The search for similarities between the Islamic Koran and the biblical plot in riddles is considered one of the main tasks of the topic. Considering the riddles in the English and Kazakh languages, which is the relevance of the research topic, from the religious aspect contributes to a deeper understanding of the national worldview of people and teaches critical thinking. Interpretation of religious riddles in Kazakh and English languages, which differ in religion and language, is directly related to ethnocultural features. Therefore, in the future, the study of riddles of a religious nature from different angles will undoubtedly be of interest not only for philologists, but also for anthropologists and theologians, ethnologists and culturologists, humanitarians in general. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The work is devoted to the analysis of the image of gypsies in the Chuvash linguistic culture. In the message, linguoculture is understood as a phenomenon that summarizes all manifestations of culture reflected through language. The study is based on the Chuvash linguistic material, folklore and literary texts, as well as other information related to the gypsies. The study is based on a scientific analysis of the Chuvash speech products marked by the mention of gypsies and is generally retrospective in nature. Nevertheless, the conclusions are still relevant in today’s realities. Gypsies in Chuvashia are a newly-minted ethnic group, to a small extent introduced into its social reality and closed from the outside world. They are not included in the circle of peoples who are in close contact with the Chuvashs, however, they are often mentioned in folklore texts from the positions of ethnocentrism, most of which determine their negative perception. At the same time, the image of gypsies is reflected in Chuvash fiction, and here they are mainly described as positive characters, objectively requiring empathy, if only because they are part of the central characters. Chuvash ideas about gypsies largely correlate with their perception by Russians.

The work is devoted to the study of the image of the bear in the Chuvash linguistic culture and aims to study its properties in the perception of the Chuvash people in a broad ethnographic aspect, including linguistic (etymological, onomastic), as well as folklore approaches. The material of the study was the texts of oral folk art and ethnographic developments containing information about bears. The author also refers to thematic developments in the field of Finno-Ugric studies, since the Finno-Ugric peoples are representatives of the forest culture, which invariably implies a significant participation of bears in their lives. The study is based on traditional methods: scientific understanding of oral folk art and analysis of ethnographic literature. The bear is a popular character in Chuvash folklore. At the same time, it does not have an unambiguous assessment in the Chuvash culture: the bear is an ingenuous creature, as a result of which it loses to a cunning person. At the same time, the Chuvash recognize the bear as a symbol of strength. Analogues in the perception of the bear are more likely to be traced in Russian linguistic culture than in the cultures of the Volga-Kama peoples, many of whom, primarily the Finno-Ugric peoples, recognize the bear as a totem animal. A number of Chuvash texts about bears are nomadic plots.

Copyright of Bulletin of Ablai Khan KazUIRandWL: Series 'Philological sciences' is the property of Kazakh Ablai Khan University of International Relations & World Languages and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)

Originally planned but not completed in time for the journal's special issue in homage to Pavlo Ritter, this paper seeks to rescue the lengthy textual representation of "Hinduism" in Spanish, completed in 1640 by the Portuguese intellectual Manuel de Faria e Sousa, which was only published in 1674 by Lisbon presses. This study covers the main themes of Faria e Sousa's dissertation, from Hindu cosmogony and myths to the religious practices observed by Catholic missionaries, especially in the Malabar region. The research highlights the sources of Sousa's text and his literary effort to offer to a cult reader auditorium of Spanish a curious and very open systematic digest of the Hindu religion interpreted through Christian parallels and comparisons alongside some erudite mobilization of classic topoi that had been in circulation throughout the European cultural world since the Renaissance. Faria e Sousa explains in the introduction and other marginal notes that his dissertation on the "religion of India" was based on a manuscript written in Portuguese, without authorship, sent from Portugal to Madrid by an influential epochal writer, memorialist, and owner of an extensive library, Manuel Severim de Faria (1584-1655), powerful canon of the Évora dioceses. This Portuguese manuscript of 73 folios still exists in the Évora Public Library, entitled "Tratado dos deuses gentílicos de todo o oriente e dos ritos e cerimónias que usam os Malabares" (Treatise on the Gentile Gods of All the East and on the Rites and Ceremonies Used by the Malabarians), dated from 1618 and attributed to the Jesuit Manuel Barradas (c. 1570-1646), missionary in India and later in Ethiopia. This paper explains that this manuscript's primary source of Faria e Sousa dissertation was a copy of a selected abridged version of a polemic treatise of the Italian Jesuit missionary Giacomo Fenicio (1558-1632), later receiving the title of its first chapter: "Livro da Seita dos Índios Orientais" (East Indian Sect Book). It has circulated in Portuguese among the Jesuit missionaries in India to teach them how to criticize and denounce the "Brahmins' idolatry". The only remaining integral manuscript copy of Fenicio's large text belongs to the British Library (Ms. Sloane 1820) and was published in 1933 in Uppsala by Jarl Charpentier, unfortunately with numerous misreadings and gaps. Faria e Sousa's dissertation on "Hinduism" allows the readers to rescue the non-polemic and descriptive segments of Fenicio's largely unknown work, completing it and rebulbing its anonymous circulation among some Portuguese Jesuits and intellectuals up to reach the pages of Asia Portuguesa. Moreover, Faria e Sousa's text is much more than a simple copy and translation of the manuscript abridging Fenicio's treatise, adding text, comments, and remarks, thus producing an exciting digest of the religious cosmology, mythology, and practices that nowadays we commonly identify as "Hinduism". [ABSTRACT FROM AUTHOR]

В статье рассматривается специфика представления концептосферы ЗДОРОВЬЕ в текстах народных заговоров. Жанровые особенности заговора определяют суггестивно-прагматический потенциал текстов, соответственно, в исследовании использовался лингвопрагматический подход. Цель исследования – выявление особенностей функционирования концептуальной зоны ЗДОРОВЬЕ в заговорных текстах. Концептуальная зона представлена двумя аксиологически противопоставленными вариантами текстов: для исцеления и во вред здоровью. Научная новизна исследования заключается в описании заговорного текста как речевого акта, который несет мощный иллокутивный заряд, в немалой степени обусловленный внутритекстовыми оппозициями, представляющими базовые категории картины мира (пространство, время, стихии, вещество) и создающими внутритекстовые потоки, которые по-разному представлены в конкретных концептуальных зонах. В результате выявлено, что в заговорных текстах функционирует именно концептуальная зона ЗДОРОВЬЕ, поскольку во всех текстах представлен не собственно концепт, но содержатся указания на силы, способные нести прагматический потенциал в пределах указанной зоны. В частности, в заговорах отсутствуют традиционно принятые образы концепта ЗДОРОВЬЕ, однако функционируют сакральные символы, которые, обладая необходимым суггестивным потенциалом, могут определенным образом воздействовать на здоровье человека, принося вред или пользу. Так, суггестивный эффект в немалой степени обусловлен сакральностью заговорного слова как культурного знака, которая «подчинена» внутритекстовым потокам.

Настоящая статья посвящена исследованию эволюции образа женщины в популярных русских и советских песнях. Автор рассматривает русские популярные песни на протяжении более 100 лет истории, подвергая анализу разнообразные жанры: народной, цыганской, эстрадной, а также русского романса. Особое внимание уделяется советскому периоду российской истории, представлены песни 20–30 годов ХХ века, песни военных лет, послевоенной советской эстрады. Подтверждена гипотеза, что образ русской женщины обусловлен временными историческими обстоятельствами и эволюционировал в сторону более свободной современной женщины вне социальных стереотипов и патриархальных предрассудков. Образы женщин в фольклоре и русском романсе остаются неизменными, это идеализированная возлюбленная. Эта тенденция нарушается в советское время, где появляется новая профессиональная сфера деятельности женщины, что связано с эмансипацией. Образ женщины в эстрадной песне становится многообразнее, объемнее, это уже не только возлюбленная, молодая девушка, но и любящая женщина, мать.

В данной работе рассматривается линейный аспект на материале фольклора в тувинском и английском языках. Особое внимание уделяется характеру функционирования и семантическому составляющему линейного аспекта на материале тувинского и английского фольклора – в сказках, легендах, поговорках, пословицах, тувинских благопожеланиях (тыва улустуң чалбарыглары, йөрээлдери) и английских детских песнях, взятые из источника народной поэзии, так называемые Nursery Rhymes (традиционные детские песни, популярные во многих странах Великобритании и Европы). Вслед за В.А. Плунгяном, аспектуальные значения мы делим как первичные (линейные) и вторичные. Проанализирован линейный аспект, фрагмент ситуации начало, и его функционально-семантические и структурные особенности, выявлены их схожие и различительные черты в тувинском и английском языках, а также их частота употребления в рассматриваемых языках.

Мета статті – описати шляхи опанування локальних виконавських стилів співаками міських фольклорних колективів, що є відірваними від природно-акустичного середовища автентичної традиції співу, наслідком чого є погано сформоване внутрішнє відчуття звукоідеалу традиційного локусу; дослідити методи роботи над вокально-виконавською специфікою традиції та темброво-стилістичною достовірністю співу. Результати дослідження. У статті розглядаються різноманітні виконавські аспекти опанування традиції міськими співаками, зокрема проблема «штампованого» й штучного, неприродного звучання та засоби її вирішення; засвоєння діалектної мови, притаманної певній локальній виконавській традиції; досягнення необхідної темброво-стилістичної достовірності співу та формування внутрішнього відчуття традиційного звукового ідеалу та ін. Наукова новизна. Визначено шляхи й методи міських виконавців-фольклористів щодо збереження й реконструкції народної пісні з метою її донесення до глядача в первозданному вигляді або з наближенням до звукоідеалу локальної традиції. Висновки. Досягнення певного рівня індивідуальної майстерності в традиційному співі повинно супроводжуватися виробленням специфічного відчуття ансамблю, що ґрунтується на акустичному відчутті чистоти ансамблевого строю, музичній та психологічній координації співаків, їхньому взаємозв’язку й взаємозалежності, що проявляється на різних рівнях (темброве співвідношення та поєднання голосів у ансамблі; ступінь їхньої варіаційної рухливості; прагнення повно реалізувати інтонаційно-фактурний потенціал наспіву; перевага ритмічної поліфонії над однаковим ритмом; емоційно-психологічна та енергетична підтримка одне одного в ансамблі та ін.) Окрім володіння принципами народного виконавства, міський співак-фольклорист повинен розумітися на специфіці й основних закономірностях народної традиційної культури, сприймати народні традиції як продуктивний досвід, життєздатний і актуальний у сучасних умовах.

В статье систематизируются подходы к определению понятия сказки в китайской лингвокультуре, предлагается классификация китайских волшебных сказок, рассматривается волшебство как базовый лингвокультурный концепт и языковые средства его объективации в китайских волшебных сказках. Объектом анализа выступают китайские волшебные сказки, предметом – описательный анализ концепта «волшебство» в китайских волшебных сказках. Задачей исследования является изучение репрезентации волшебства как базового концепта китайских волшебных сказок через осмысление ценностей китайской культуры. В работе использовались метод контекстуального анализа, в рамках которого было проанализировано девять китайских волшебных сказок, метод сплошной выборки и семантико-стилистический анализ. Результаты исследования полезны для дальнейшего изучения китайского языка и культуры, истории и литературы Китая, а также в сфере образования и культурного туризма.

В статье рассматриваются особенности представления в заговорном тексте концептосферы «Любовь». Прагматический потенциал заговоров обусловлен природой самого жанра. Именно по этой причине ведущим методом исследования является лингвопрагматический. Достижение цели – выявление специфики представления концептуальной зоны «Любовь» – стало возможным также благодаря лингвокультурологическому и компонентному анализу, сопоставительному и описательному методам. В результате исследования выявлено, что рассмотренная концептуальная зона реализуется в двух типах заговорных текстов – «на любовь» и «от любви», что демонстрируется в самих названиях жанра. Наличие и функционирование заговорных текстов данной направленности подтверждает мысль о том, что чувство любви воспринимается коллективным сознанием как открытое «управлению» извне, что противоречит традиционным этнокультурным представлениям.

Цель исследования – изучение феминистических мотивов в народных сказках, записанных участниками фольклорных экспедиций второй половины XX века в разных районах Башкортостана. В статье выявлены характерные особенности данных мотивов в волшебных, богатырских и бытовых народных сказках, определены типичные случаи их реализации, выделены сюжеты, в которых мотивы, связанные с женскими образами, встречаются наиболее часто. Особое распространение они получили в богатырских сказках и тесно связаны с женитьбой главного героя. Сюжеты, в которых духовная сила женских персонажей связана с рассудительностью и мудростью, приветствуются и одобряются рассказчиками и слушателями. При этом явное мужененавистничество осуждается и порицается. Практическая значимость исследования состоит в возможности использования его результатов при дальнейшем изучении народных сказок, фольклора, в целом духовной культуры народов Башкортостана и России.

Статья посвящена анализу пережитков культа собаки у башкир, которая являлась одним из почитаемых животных в их древних религиозно-мистических воззрениях. В традиционном мировоззрении башкир лежат идеи тождества и родства человека и собаки, возможности взаимного перевоплощения и отсутствия принципиальной разницы между ними — все это составляет суть древнейших представлений человека о его месте в окружающем мире. В фольклорной прозе башкир имеются мотивы о сожительстве женщины с кобелем и о возможности разрешения женщины от такого брака ребенком или щенком. В родоплеменной этнонимии башкир сохранились мотивы о происхождении отдельных групп башкир от собаки — тотема и тотемическо-го предка. В приметах, поверьях и девичьих гаданиях башкир отчетливо проступают реликты веры, что собака как мифологический родовой предок способствует продолжению рода, покровительствует семье и семейным отношениям, путешественникам, символизирует плодородие, приносит счастье и благополучие. В мифологических сюжетах и магических обрядах башкир имеются отголоски воззрений о собаке как об олицетворении души или вместилище для нее, о способности животного защищать от нечистых сил младенцев, охранять жизнь и души новорожденных. В башкирских легендах и родословных собака фигурирует как священное табуированное животное и объект поклонения. Аналогичные воззрения о собаке обнаруживаются в религиозно-мифологических воззрениях самых различных народов мира.

В статье представлена разработка пятиэтапной методологии исследования лексики, репрезентирующей сферу восприятия в жанрах былички и бывальщины, определены особые механизмы отбора лексики, анализа и классификации лексем с семантикой восприятия. Методология исследования представлена комплексом апробированных методик составления словников разной функциональной и тематической направленности, который включает комплекс квантитативных и квалитативных методов. Повышение эффективности и точности отбора лексем при лексикографической обработке материала обеспечивается применением специализированного программного обеспечения. Настоящее исследование позволяет выявить системную организацию указанной сферы и особенности репрезентации перцептивной картины мира в языке фольклора.

Мета статті – визначити домінантні принципи, що притаманні хоровій творчості Володимира Зубицького (на прикладі «Concerto strumentale»). Вказана мета реалізується через виділення рис постмодернізму у творах композитора, визначення особливостей індивідуального стилю митця та дослідження специфіки трактування хорового складу в концертному жанрі. Методологія дослідження. Наукові положення статті аргументовані на рівні методів (емпірико-теоретичний, аналіз і синтез, індукція та дедукція, мистецтвознавчий аналіз), які узагальнюють основні стратегії розвитку хорової творчості Володимира Зубицького. Аналіз здійснюється за принципом визначення рис авторського стилю митця на прикладі «Concerto strumentale». Результати. Хорова творчість Володимира Зубицького є зразком творчості митця постмодерної епохи. У творах наявне поєднання здобутків сучасного композиторського мислення, джазового мистецтва та українського фольклору. Митець творчо переосмислює спадок минулого та демонструє власне його бачення, що характеризується виходом на мета-рівень. Стильова багатоманітність подається в дещо іронічному ключі, що однак є беззаперечними рисами авторського методу. В. Зубицькому властиве застосування інтонацій, ладів, ритмів, які поєднуються із джазовими акордовими вертикалями, що притаманно народному музикуванню. Хоровий склад трактується композитором як універсальний інструмент, який має високу віртуозність та здатний не лише виконувати суто вокальні партії, а й уподібнюватись оркестру. Композитор використовує широку палітру художніх засобів, які включають спів із закритим ротом, скандування, рецитацію. Нерідко вокальні лінії сягають межі співацького регістру. Кожен художній прийом є доцільним та таким, що допомагає створити цілісний образ завдяки хоровим барвам. Наукова новизна полягає у визначенні специфіки хорового мислення Володимира Зубицького, який спирається у своїй творчості на принципи постмодернізму. Стильовий синтез різних музичних феноменів (фольклору, джазу та сучасних композиторських технік) є гармонічно поєднаним та таким, що розкривається завдяки хоровому складу.

Статья посвящена анализу пережитков культа зайца у башкир. Заяц являлся одним из почитаемых животных в их древних религиозно-мистических воззрениях. В устных рассказах башкир заяц наделяется человеческими качествами — обладает чувствами, даром мышления и речи. В сказочном и детском игровом фольклоре проявляются следы веры предков башкир во взаимное превращение человека и зайца друг в друга. В родоплеменной этнонимии башкир сохранились мотивы о происхождении отдельных групп людей от зайца — тотема и тотемического предка. В устнопоэтическом творчестве, обычаях и обрядах башкир заяц выступает в роли тотемического предка, покровителя семейнобрачных отношений, рожениц и детей. В народном календаре и приметах башкир заяц символизирует плодовитость, плодородность. В мифоритуальной традиции башкир заяц выступает как благодетель героев — он создает им благоприятные условия, приносит богатство, охраняет их жизнь. В религиозно-магической практике башкир заяц предстает в амплуа врачевателя людей. Охранительные функции зайца раскрываются в приписывании изображениям зайца защитных свойств и в практике пришивания на детские шапочки заячьих ушек и хвостов как оберегов от нечистой силы и сглаза. В устных произведениях башкир преломляются реминисценции древних космогонических мифов об участии зайца — тотемического предка в творении земли и удерживании ее в пространстве Вселенной.

Мета статті – розглянути повчальний потенціал американської фольклорної балади XVI–XIX. Використано комплексний підхід. Описовий та порівняльні методи аналізу дозволили узагальнити існуючі підходи до вирішення проблеми повчальності у фольклористиці. Історичний метод використано для опису ситуації у Північній Америці, на тлі якої розвинулась американська фольклорна балада. Методами текстового та контекстного аналізу обґрунтовано зв’язок пуританської філософії з баладами, визначено моральні цінності перших поселенців. Наукова новизна роботи у тому, що, незважаючи на чисельні висловлювання фольклористів на тему важливості повчальної функції фольклору, її не було розглянуто на матеріалі американської фольклорної балади XVI–XIX століть раніше. Висновки. Фольклор має розглядатися як специфічний моральний кодекс поведінки. Пісенна форма виступає як ефективний медіум, через який молоді покоління долучаються до схвалених пуританською громадою моральних цінностей.

Мета дослідження – дослідити специфіку репертуарної палітри закордонних народних хорових колективів. Реалізація мети передбачає визначення не лише особливостей поточних репертуарних уподобань провідних колективів, а й тих перспектив, які можуть відкриватися з огляду на трансформацію слухацьких уподобань та запити сучасної аудиторії. Методологія дослідження. Визначення специфіки репертуару закордонних народних хорових колективів передбачає застосування методу синтезу, за допомогою якого здійснюється окреслення спектра творів, до яких звертаються хормейстери. Метод аналізу залучено для вивчення специфіки трактування народнопісенних джерел хорами. Наукова новизна дослідження полягає у виділенні закордонних народних хорових колективів, які функціонують у Шотландії, Великобританії, Франції, США; визначенні їх репертуарної палітри. Висновки. Домінантне значення у формуванні творчого обличчя колективу має вокальна манера виконавців та репертуар. Дослідження народних хорових колективів, які функціонують у закордонному просторі, свідчить про значне поширення подібних складів. Народні хори утворено в Шотландії, Великобританії, Франції, США. Їх репертуар складається з народних пісень (кельтських, шотландських, галльських) та авторських творів, що свідчить про універсальність й різноплановість колективів. Деякі хори використовують народну та академічну вокальну манеру, де вибір тієї чи іншої обумовлений репертуаром. Намагання цілісно відтворити фольклорний шар музичної культури простежується у збереженні народної вокальної манери, типу голосоведіння, ладової основи в аранжуваннях тощо. Перспективним напрямом вбачається просування українського фольклору як частини репертуару закордонних народних хорових колективів. Це сприятиме його поширенню, що має важливе значення для збереження культурного спадку українського народу.

Мета дослідження – визначити вплив на інтуїтивно-творче формування пісенної символіки (зокрема, музично-типологічної), який відбувався через інстинкти. Методологія дослідження. Підкреслено, що фольклор – система надзвичайно складна, набагато складніша для систематизації за літературу й музику. Тому критерії жанрової класифікації писемних творів до фольклору можна використовувати частково, усвідомлюючи їх умовність. У фольклорі, який є носієм дописемного досвіду людства, крім ментальних формотворчих та естетичних здобутків, знайшли також відображення біологічні інстинкти. Через інстинкти відбувався вплив на інтуїтивно-творче формування пісенної символіки (зокрема, музично-типологічної). Наукова новизна дослідження. У статті наголошується, що фольклор – спадщина неолітичного світогляду (феномени: магічний, релігійний, організаційно-соціальний, юридичний – як весілля). За кілька тисяч років під впливом історичних обставин, а далі християнства в неолітично-фольклорній спадщині сталися значні деформації. Найсуттєвіше зміни позначилися на лексиці текстів і мелодиці пісень: вони є найменш стабільними в бігові часу складниками пісні. Значно менше час позначився на обрядах, віруваннях та особливо музичних формах пісень. Найтривкіше збереглася ритмоструктура музичних форм, а також складочислова будова пісенних текстів, яка завжди органічно поєднана з музичною ритмікою. Висновки. Стійкість обрядових дій протягом тисячоліть, що властива усім релігіям (і язичництву також), обумовлена насамперед впливом сакральності. Але сакральність діє не на розум, а на почуття. Задля її ствердження і було опрацьовано магію круговерті землеробського року та лінійного руху людського життя (від колиски до могили). Щоб закріпити у свідомості роду (племені) через магію закони річного аграрного циклу, волхви-жерці інтуїтивно опрацювали досконалу музичну систему пізнавальних знаків: зими, весни, літа. Те ж поширюється і на родинні обряди. Власне обрядові наспіви мають чітко визначені ритмічні структури, які асоціюються з певною порою року, з родинними подіями.

Мета статті — дослідити специфіку народного хорового (пісенного) мистецтва в сучасному просторі України. Вказана мета передбачає окреслення особливостей функціонування колективів цього напряму та визначення мистецьких подій для їхньої популяризації й розвитку. Методологія дослідження. Наукові положення статті аргументовані на рівні методів (емпірико-теоретичний, аналіз і синтез, індукція та дедукція, мистецтвознавчий аналіз), які узагальнюють основні стратегії розвитку народного хорового мистецтва. Аналіз здійснюється за принципом розрізнення провідних українських хорових колективів і визначення основних заходів їхнього розвитку. Результати. Палітра сучасних народних хорів представлена колективами різних типів — навчально-творчі, професійні, аматорські. Провідну роль у формуванні творчого обличчя колективів відіграє художній керівник і хормейстер, який визначає тип репертуару і специфіку його інтерпретації. Хорове пісенне мистецтво України наразі розвивається у напрямку формування індивідуального музичного звучання, що реалізується завдяки зверненню до пісенного фольклору різних регіонів. Потужним джерелом у розвитку народного хорового мистецтва є участь у фестивалях та конкурсах, які сприяють акумуляції творчих зусиль учасників колективів, виступають простором для обміну досвідом і комунікації зі слухацькою аудиторією. Функціонування таких об’єднань як Всеукраїнське хорове товариство імені М. Леонтовича, що є асоціацією Національної всеукраїнської музичної спілки, формує потужне підґрунтя національної культурної політики у питанні розвитку народного хорового мистецтва. Наукова новизна статті полягає у дослідженні основних стратегій розвитку народного хорового (пісенного) мистецтва в сучасному просторі України. Крім того, у визначенні основних типів українських народних хорових колективів, окресленні шляхів формування їхнього індивідуального творчого кредо.

Мета — проаналізувати особливості трансформації народних пісень у репертуарі Українського народного хору імені Станіслава Павлюченка. Методологія дослідження ґрунтується на музично- теоретичному аналізі репертуару Українського народного хору. У статті, поряд із загальнонауковими методами (аналіз, синтез, узагальнення), використано кроскультурний і системний аналіз, що дає можливість цілісно охарактеризувати процеси трансформації української народної пісні. Методи обробки музичного матеріалу спрямовані на збереження рис фольклорного першоджерела. Методологічна основа статті ґрунтується на науково-теоретичних засадах і дослідженнях українських музикознавців, які окреслювали специфіку звернення до фольклору у вітчизняній практиці. Результати. Аналіз народних пісень, що увійшли до репертуару Українського народного хору імені Станіслава Павлюченка, свідчить про наявність єдиної домінантної тенденції щодо трансформації музичного матеріалу. Зокрема, наявне прагнення максимально зберігати структуру, інтонаційну, ладову основу народних пісень. Під час вибору типу голосоведіння перевага надається терцієвому подвоєнню, що притаманне фольклорному багатоголоссю. Водночас спостерігається прагнення за допомогою чергування хорових груп та співу солістів створити такий тип драматургії, при якому будуть ще яскравіше проступати художньо- образні смисли пісні. Отже, можна зазначити, що пісні з репертуару Українського народного хору хоча й відрізняються від автентичних зразків, їхня модифікація спрямована на збереження традиційних форм музикування. Наукова новизна. Вперше проаналізовано особливості інтерпретації народнопісенного матеріалу в репертуарі Українського народного хору імені С. Павлюченка.

The article examines the semantic and axiological foundations of «Fly, fly, cuckoo» – the most popular work of Chuvash song folklore. The purpose of the work is to establish the history of the song from the moment of the first recording and analyze its professional processing. The author practices a short generalized description of the most characteristic features of each artistic treatment. This approach allows to clearly feel the individual handwriting of each composer. The research results are based on comparison and generalization methods. The melody of this song inspired the Chuvash and Russian composers to create works of different genres: vocal, choral, instrumental. It is unique in terms of the number of adaptations: there are more than 30 of them – so often composers did not pay attention to any Chuvash song. The article discusses the most vivid and characteristic examples of processing the melody of a song. The author analyzes the works of S. M. Maksimov, A. G. Orlov-Shuzm, G. Khirbyu, A. Petrov, G. Anchikov, V. Bely and others. The inclusion in the educational process of such examples of folk art as the song «Fly, fly, cuckoo», and works created on this topic, contributes to an increase in the level of musical culture, the formation of respect for indigenous peoples and their traditions.

Мета статті полягає у з’ясуванні специфіки опанування виконавської традиційно-музичної культури учасниками молодіжних (переважно міських) фольклорно-етнографічних колективів. Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань: проаналізувати, яким чином відбувається творчий процес у вторинних фольклорних формах, яку роль відіграє творчість секундарних колективів у збереженні, розвитку й трансляції традиційної культури, а також як молодіжні фольклористичні ансамблі взаємодіють з іншими складниками площини перетину вчено-артистичного мистецтва, фольклору й аматорства. Методологія дослідження базується на застосуванні загальнонаукових методів пізнання та музикознавчих методів: джерелознавчих, практичних, аналітичних, які дали змогу провести аналіз питань окресленої проблематики. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні необхідності використання в творчій діяльності вторинних молодіжних науково-етнорафічних колективів методу «усної» фольклорної експедиції як найдійовішого способу опанування традиційної виконавської культури. Висновки. Проаналізовано специфіку творчої діяльності молодіжних фольклористичних формацій. Виявлено, що діяльність окреслених колективів може нести і конструктивний (працювати на збереження й розвиток традиційної народної культури), і деструктивний характер (працювати в площині масової культури, де відбувається нівелювання національного коріння). Доведено, що лише в процесі фольклорно-етнографічної роботи, яка є базисом творчої діяльності вторинного народно-співочого колективу будь-якого статусу (аматорського, професійного), відбувається дійовий процес пізнання й освоєння автентичної багатоголосої пісенної фактури.

Purpose. The article is devoted to the connotation of colour designation in the proverbs of Germanic languages (using the example of English and German). The authors analyzed English and German proverbs containing colour vocabulary. The following colour palette was distinguished, i.e., black, white, grey, green, red, blue, gold, silver. This colour scheme reflects the cultural diversity and the worldview of the British people and the Germans. Methods or methodology of the work. The research work is based on the thematic analysis and comparative-descriptive method. Results. A list of proverbs with colour vocabulary was formed depending upon the person’s perception of the colour (neutral, warm, cold); the above-mentioned units were analyzed from the point of view of emotional-evaluation perception of the situation and colours with positive, neutral and negative connotations were distinguished. Scope of the results. The results of the research can be applied in the process of teaching undergraduate students English and German at universities while studying the linguistic and cultural studies of Great Britain and Germany.

Purspose. The purpose of the article is to analyze the wedding folklore of Ukrainians in the Republic of Bashkortostan, as one of the indicators of ethnic identity. Methodology. The study used the method of outside observation, the survey method, the historical-comparative method. Results. It was revealed that the traditional wedding of Ukrainians in the Republic of Bashkortostan during their long stay in a multiethnic environment has significantly transformed. There is a direct dependence of the level of filling with folklore texts of each stage of the wedding on the level of preservation of its structure. The main reasons for the reduction in the duration of the wedding were the poor financial situation in the post-war period, the appearance of interethnic marriages, a change in the place of its celebration, and a number of innovations. At the present stage of the study, the existence of ritual, ridiculous songs, and majestic wedding songs has been sporadically recorded, which indicates the preservation of ethnic identity by Ukrainians. Practical implications. The research results can be applied in research work and educational process.

В настоящее время татарское этномузыкознание стремится рассматривать татарскую музыкальную культуру как синтез регионально-диалектологических компонентов различных этнографических и локально-территориальных групп, что определяет необходимость восприятия татарского музыкального фольклора как неоднородного явления. Особый интерес у исследователей вызывает традиционная культура сибирских татар. В статье рассматриваются результаты экспедиции 2017 г., охватившей три района Новосибирской области: Колыванский, Каргатский, Барабинский (деревни Юрт-Ора, Юрт-Акбалык, Казанка,Мусы, Теренино, Шибаки, Форпост-Каргат), в том числе места обитания чатских и барабинских татар. Исследование показало, что на формирование музыкальных представлений современного населения большое влияние оказывают средства массовых коммуникаций,радио и телевидение. Однако несмотря на это, в татарских селах Сибири еще сохранились носители этномузыкальных традиций. В ходе экспедиционного исследования были зафиксированы образцы деревенского песенного фольклора, лирические и короткие песни, такмаки, частушки, свадебные напевы, жанры распевного чтения, баиты и мунаджаты, которые еще сохраняются в памяти людей старшего и среднего возраста. Анализ напевов и текстов показал, что среди образцов встречаются достаточно известные и распространенные среди разных этнографических групп татарского народа слова и мелодии с элементами вариаций. Что говорит о значительном влиянии на стилистическое и жанровое многообразие этномузыкальных традиций сибирских татар волго-уральских татар-переселенцев - казанских татар, татар-мишарей, татар-кряшен и др. Изучение и сохранение для последующих поколений музыкального фольклора сибирских татар, обладающего неисчерпаемым богатством,позволит прочувствовать самобытные и общечеловеческие основы духовности татарского народа и его традиционной культуры в целом.

Статья посвящена анализу элитных качеств личности, представленных в образе святого Николая Мирликийского. Перечисляются устойчивые канонические элементы композиции преподобнического жития, содержащиеся в сочинении Симеона Метафраста. Называются обстоятельства, оказавшие воздействие на развитие древнерусского культа святого. Выявляются изменения, которые внёс в трактовку образа архиепископа Димитрий Ростовский. Отмечаются исключительное место Николы в сознании восточных славян и трансформация канонической традиции, обоснованные спецификой дохристианских представлений. Выделяются типичные фольклорные нарративы о Чудотворце: об избавлении от смерти, исцелении, нахождении пропавших людей, счастливом замужестве, возвращении пропажи,оправдании невинно осуждённого, избавлению от пагубных пристрастий и т.п. Подчёркивается актуальная для жителей прибрежных районов связь Николая с водной стихией. Указывается, что «народный святой» до сих пор выступает в качестве персонажа легенд, быличек, заговоров, анекдотов, его имя фигурирует в текстах, размещаемых пользователями в соцсетях, блогах, агентах мгновенных сообщений. Обращается внимание на усиливающееся воздействие западноевропейской традиции, ведущей к ассимиляции обычаев. Приводятся примеры интернет-поздравлений, в которых явно прослеживается параллель между Чудотворцем и Санта-Клаусом. Делается вывод о том, что образ Николая Угодника является воплощением народной мечты о совершенном человеке, милостивом заступнике, олицетворением не мирской, но надмирной, вневременной власти, и в этом смысле его с полным основанием можно назвать элитарным. Рассмотренные компоненты культа мирликийского святителя в России демонстрируют, с одной стороны, его безусловную устойчивость, с другой – лабильность, способность органично развиваться под воздействием социально-экономических, политических, культурных факторов.

This article attempts to identify the signs by which the fantasy genre is recognized. Whether in verbal texts or cinema, such generic signs, like signs of “the fantastic” in general, are difficult to be determined precisely. The subjects of this analysis are TV series and how they communicate with their audience. We consider the problem of generic signs in TV production in the context of historical and cultural features of the Republic of Korea. The present article focuses on two recent TV series, Dokkaebi and Hwayugi, both examples of so-called “urban fantasy”, set mainly in the capital, Seoul, in the present day. On the one hand, the audience for Korean fantasy would expect to see many original, vividly realized characters associated with the mythology of the region. On the other hand, the specificities of Korean religious culture, the influence of shamanism on everyday life (which is hard to be evaluated objectively), and the nature of some neo-Confucian customs complicate the traditional, albeit conditional, “western” oppositions of “natural” to “supernatural”, “ordinary” to “miraculous”. In search of “the fantastic” in the South Korean series, the article turns to the narration itself focusing on what combinations of visual and textual components allow the audience to recognize “the fantastic” and identify the characters in the series as inhuman beings, despite their contemporary costumes, and above all considers the transformations that the 21st century metropolis has to undergo in order to become a special habitat for deities and demons which at the same time can facilitate their interaction with human characters. Статья направлена на уточнение признаков принадлежности произведения к жанру фэнтези. Эти признаки, как и признаки фантастического в целом с трудом поддаются точному определению и в вербальных текстах, и в кинематографе. В данном случае объектом анализа становятся телевизионные сериалы с их специфическим способом взаимодействия с аудиторией. А поскольку речь идет о сериалах производства Республики Корея, это позволяет рассмотреть проблему признаков жанра в контексте историкокультурных особенностей страны. Сериалы «Токкэби» и «Хваюги», ставшие предметом разбора, относятся к так называемому «городскому фэнтези», основное время их действия — наши дни, а место — столица страны, Сеул. С одной стороны, аудитория может ожидать от корейского фэнтези ярких впечатлений и оригинальных персонажей, связанных с мифологией региона. С другой — особенности корейской религиозной культуры, с трудом поддающиеся объективной оценке влияние шаманизма на повседневную жизнь и характер некоторых неоконфуцианских обычаев ставят под сомнение традиционное, хотя и условное, «западное» противопоставление «естественного» и сверхъестественного», «чудесного» и «обыденного. В поисках «фантастического» в южнокорейском сериале статья обращается к нарративу как таковому. В центре внимания — сочетание визуальной и содержательной составляющих, которые позволяют аудитории телесериала узнать в нем фэнтези, а в персонажах, одетых в современные костюмы — нечеловеческие существа. И прежде всего — это те трансформации, которым подвергается мегаполис XXI в., чтобы превратиться в особую среду обитания для божеств и демонов и в место, где возможно их взаимодействие с персонажами-людьми.

Целью работы является изучение выразительных средств эвенского фольклора. В качестве источника исследования привлечен эвенский нимкан «Мэӈрэк».Основным методом исследования служит описательный, использованыметоды семантического анализа и элицитации. Нимкан «Мэӈрэк» характеризуется обилием зафиксированных частиц. Частицы передают различные смысловые и эмоциональные оттенки предложений, словосочетаний и отдельных слов, выражают отношение сказителя к персонажам, их действиям. Употребление сказителем частиц усиливает образность языка фольклорного текста, художественную выразительность речи. Частицы являются одним из выразительных средств в эвенском фольклоре.

The purpose of the article. The aim of the article is to identify and reveal aspects of the development of amateur vocal art, the qualities of a musician and teacher who are aware of the values of artistic action and fully immerse, perceive, feel and immerse themselves in the content of works. The urgency of the problem is due to the fact that the training of future musicians and teachers should be based on their competence and awareness, which will lead to the quality professional training of amateurs in vocal and instrumental groups who will have fundamental abilities and master the art of seeing, creating and feeling. Methodology. Leading methods of research of this problem are methods of analysis, synthesis, comparison, and historical comparison, which will help to recognize the features and professional competencies and skills that make up the stage culture of an individual member of an amateur folk group, revealing issues from a broader paradigm to narrower and clearer understanding systems. Scientific novelty. The article reveals and substantiates the essence of the concept of "stage culture", current trends in vocational training, considers the theoretical foundations of this set of qualities, its impact on teaching and the gradual formation of structural components of the phenomenon, its relationship with amateur and folk vocal and instrumental teams; components of stage culture, ways of its formation in artists and its influence on folklore and folk art are revealed. Conclusions. The materials of the article are of the practical and theoretical value for students, future teachers, music teachers, artists, vocalists, and other artists who are engaged in professional and personal self-development and want to have such an integrated quality as stage culture that will significantly improve their abilities and skills. will contribute to the success of music and pedagogical work in schools and independent creative activity. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Присвячено внеску Олександри Білозерської-Куліш у вивчення української апокрифічної легенди. Роль цієї першої жінки-фольклористки для розвитку вітчизняної науки нині ще не повністю висвітлена. Дослідниці поставили за мету виявити в малознаних записах Олександри Білозерської-Куліш унікальні й поширені на різних теренах України та поза нею варіанти апокрифічної легенди. Здійснюється спроба вивчення авторського наукового принципу відтворення "фольклорного діалекту" й особливостей едиційної практики фольклорного матеріалу. Враховуючи попередні теоретичні напрацювання з проблематики генези жанру, авторки статті долучають до фольклористичного дискурсу маловідомі дані.

Фольклорні автентичні записи становлять значний інтерес для представників різних наукових напрямів, які намагаються дослідити результати осмислення народного життя, навколишньої природи тощо. Наукова спадщина Петра Іванова репрезентує фольклор території Куп'янщини кінця ХІХ – початку ХХ ст. Протягом тривалого періоду дослідник проводив фіксацію фольклорних матеріалів на порівняно невеликій території. Його записи демонструють домінування традицій української культури, показують побутове й духовне життя населення досліджуваної території. Проте зафіксовані матеріали виявилися більшими навіть порівняно з відомими на той час збірниками. Фольклорист фіксував усі наявні тексти (послуговуючись методикою природничих наук), а не лише ідеальні з погляду редактора. Встановлено, що вагома частина його матеріалів представлена записами народних прикмет цієї території. Вони є найбільшими за обсягом з прижиттєво опублікованих матеріалів Петра Іванова. Зафіксовані фольклорні матеріали показують домінування дуалістичного світорозуміння тогочасного селянства, акцентують на своєрідності сприйняття навколишнього середовища, побуту, суспільного життя, міфології. Окремо варто наголосити на оригінальності певних творів, які не є притаманними фольклору інших територій. Досліджуваний матеріал демонструє, що записи Петра Іванова про Долю є автентичними й не мають подібних у жодному опублікованому фольклорному збірнику. Фольклорист виявив певну тотож-ність образів Долі, домовика й душі людини в народних уявленнях. Наукові дослідження засвідчують, що зафіксовані П. Івановим на Куп'янщині в кінці ХІХ ст. фольклорні прикмети надають можливість сучасним дослідникам отримувати важливі відомості про когніції, засвідчують популярність цього жанру наприкінці ХІХ ст.

Статья рассматривает материал о кошке в культуре калмыков и других монголоязычных народов. Вопреки ожиданиям, связанным с культурой номадов, в новых материалах по калмыцкому фольклору кошка представлена в калмыцком фольклоре в значительном объеме разнообразных примеров. Кошка, спасенная от смерти купившим ее новым хозяином, вместе с собакой становится его помощником. Аналогичный сюжет встречается у бурят и у корейцев, у которых встречается много мотивов, связанных с кошкой и сходных с мотивами у калмыков, монголов и бурят. Важно, что кошка выступает как охранитель буддийских рукописей и хурулов, возможно, что распространение кошек в Центральной Азии и странах Дальнего Востока связано с распространением буддизма и по событиям, и по времени. Цель. В связи с большим объемом нового материала о кошке в фольклоре калмыков появилась необходимость осветить этнографические материалы о характеристике отношения к кошке у калмыков, выявить параллели к рассказам и сказкам о кошке у калмыков, выявить единство культурного компонента в рассказах о кошке у калмыков, бурят, монголов, китайцев и корейцев, оценить степень сходства сравниваемых текстов, определить самостоятельность этнографически значимых элементов в сравниваемых текстах, отграничить характеристики реалий от чисто сюжетных фольклорных элементов. Результаты. Отмечена связь некоторых представлений, связанных с кошкой, в виде их реализации в фольклоре и повседневного отношения к кошке в быту калмыков в 1920–1930-е годы по этнографическим источникам. Прослежена распространенность отдельных сюжетов, в которых присутствуют кошка и собака, среди монголоязычных народов с их аналогиями во Внутренней Монголии, Китае и Корее, при этом оказывается, что в фольклоре корейцев культ кошек представлен наиболее выразительно и связан с культом тигра (кошки ― потомки брачного союза человека и тигрицы). Распространение кошек связывается с отменой традиции убивать стариков. Распространение кошек по фольклорным рассказам калмыков, корейцев и тувинцев связывается с необходимостью заводить кошек в буддийских монастырях для того, чтобы кошки охраняли буддийские рукописи от мышей, таким образом, распространение кошек среди народов Центральной Азии и Дальнего Востока связывается по времени с распространением буддийского вероучения в этом регионе. В то же время культурные составляющие, связанные с отношением к кошке, у буддистов не связаны с почтительным отношением к кошке в исламе, соотнесенным с личностью Пророка Мухаммеда.

Суеверные приметы — довольно распространенный, активно бытующий и в наши дни микрожанр в структуре башкирского фольклора, значительно представленный в количественном и семантическом планах. Цель настоящей статьи — охарактеризовать суеверные приметы как отдельный микрожанр башкирского народного творчества, установить их основные классификационные признаки, показать тематическое разнообразие суеверий. Материалы и методы. В работе дан жанрово-структурный анализ около 800 башкирских суеверных примет, выявленных в процессе исследования из разнообразных источников — многотомников по башкирскому фольклору, опубликованных экспедиционных и собственных полевых материалов. Методы: комплексный метод, включающий: сравнительно-исторический, культурологический, традиционный экспедиционно-полевой методы, жанрово-структурный анализ. Результаты. На основе изучения существующих определений суеверных примет выбрана наиболее соответствующая жанру дефиниция, объясняются причины возникновения суеверий, выделяются основные признаки фольклорного микрожанра, отличающие его от других малых фольклорных жанров. Функции, тематика суеверных примет также подтверждают обособленность микрожанра. Выводы. На основе изучения жанровых характеристик авторы приходят к выводу о том, что суеверные приметы составляют отдельный микрожанр в структуре башкирского фольклора наряду с пословицами, поговорками, загадками. Появление части суеверных примет обусловлено мифологическим мышлением человека, стремлением связать неизведанное с таинственными силами природы. Другая часть основана на наблюдениях народа, на установлении обобщенных причинно-следственных связей в явлениях окружающей действительности. Основными функциями суеверий являются дидактические, воспитательные, так как они обеспечивают соблюдение морально-нравственных устоев общества. Прогностические функции бытовых суеверий сводятся к предостережениям, метеорологических — к предупреждениям информативного характера об изменениях в состоянии погоды. Среди суеверных примет наибольшее количество составляют суеверия антропологической направленности, которые регламентируют поведение человека в быту каждый день.

Мета роботи – узагальнити відомості щодо появи й розвитку молодіжних фольклорних колективів в Україні; проаналізувати історіографію проблеми; окреслити місце і роль молодіжних вокально-ансамблевих фольклористичних формацій у сучасній українській музичній культурі як елемента, що пов’язує традиційну сільську культуру і сучасну культуру міста; виокремити труднощі опанування фольклорного матеріалу учасниками вторинних колективів; визначити перспективи подальшого дослідження окресленої проблематики. Методологія дослідження базується на таких теоретичних методах: систематизації – для пізнання й осмислення процесу появи і розвитку молодіжного вокально-ансамблевого фольклористичного виконавства в Україні як складника її музичної культури; абстрагування – для диференційованого розгляду найістотніших рис окресленого різновиду виконавської народної культури; аналізу – для встановлення зв’язків між різними рівнями категорій вищеназваного виконавського стилю; синтезу – для розгляду фольклорно-ансамблевого співу як компонента ієрархічної системи музичної культури України. Також використано джерелознавчий метод для дослідження історичних умов появи молодіжного вокально- ансамблевого виконавства та його характерних ознак. Наукова новизна роботи полягає в систематизації наукового досвіду дослідження молодіжного фольклорно-ансамблевого виконавства та у висвітленні основних теоретично- практичних аспектів проблеми розвитку вокально-ансамблевих фольклористичних формацій в Україні. Висновки. Узагальнено науковий досвід дослідження проблеми розвитку молодіжного фольклорно-ансамблевого співу. Визначено дискусійний характер вивчення проблеми. Систематизовано різні підходи до опанування традиційного виконавства в молодіжних фольклористичних формаціях. Виявлено історичні особливості розвитку молодіжних вокально-ансамблевих фольклористичних колективів у сучасній українській музичній культурі, що пов’язують між собою традиційну (автентичну) сільську культуру з її інклюзивною фольклорною екосистемою і сучасну культуру міста. Окреслено шляхи та перспективи розвитку сучасних молодіжних фольклорних ансамблів.

Введение. Такмак занимает особое место в системе жанров башкирского фольклора и представляет собой древний пласт башкирской народной музыки. Термин такмак с небольшими фонетическими вариациями встречается у ряда тюркских народов (шорцев, казахов, хакасов, кумыков, чувашей, татар). Получивший большую популярность и развитие в советское время, жанр такмак по сей день остается самым популярным и востребованным жанром башкирского народного творчества. История вопроса. Несмотря на наличие ряда публикаций, в том числе монографического характера, по изучению башкирских народных такмаков, эта тема отнюдь не исчерпана. Башкирскими фольклористами не до конца решен вопрос классификации, недостаточно исследована проблема генезиса такмаков. Цель. Используя существующую литературу, автор данной статьи ставит своей целью анализ версий исследователей о происхождении жанра и их классификации, рассмотрение семантических и содержательных различий такмаков и коротких песен, выделение внутрижанровых разновидностей такмака и раскрытие их особенностей. Результаты. Автор приходит к выводу, что такмаки являются одним из древних жанров башкирского фольклора. По признаку бытового назначения они подразделяются на плясовые, игровые, обрядовые такмаки, такмаки-айтыши, такмаки-памятки или такмаки-ядкар, такмаки-смешинки или небылицы. Подразделяя жанр по функциональному признаку, мы наблюдаем процесс образования целой системы. Каждая подгруппа, с одной стороны, выступает как особый вид башкирского народного музыкального творчества, с другой ― все они состоят в неразрывной генетической связи друг с другом. Такмак от жанра короткой песни (ҡыҫҡа йыр) отличается способом и характером отражения действительности, их не поют, а как бы напевают, проговаривая, и для такмака обязателен процесс пляски.

В статье раскрываются мировоззренче- ские основы фольклорного мотива перевоплощения, генезис которого связан с архаическими пластами мифологиче- ского сознания. Анализируя систему традиционных карнавальных образов украинцев, автор отмечает важную роль маски как инструмента празднично-обрядовых реинкарнаций. Методы исследования обусловлены его целями и зада- чами. В работе использованы метод прямого включенного наблюдения и сравнительный / историко-сравнительный / метод. Актуальность исследования обусловлена необходимостью детального изучения мировоззренческих основ фольклорного мотива перевоплощения. Научная новизна. Впервые проанализирован генезис фольклорного мотива перевоплощения, который тесно связан с архаическими пластами мифологического сознания. Выводы. Определено роль обрядовых украинских масок в своем семантическом значении, которые вплоть до ХХ века оставались хранителя- ми древних языческих мотивов. Утратив прежний магический смысл и семантическую нагрузку, обычай ряжения прев- ратился в веселый маскарад, игру, традиционное развлечение.

В статье раскрываются особенности отображения Бога через призму мифологических пред- ставлений и украинских сказок. Актуальность научного исследования. На основе аналитического подхода раскрыто понимание Бога в древнеукраинской, античной и индийской мифологии и значение, которое он играет в жизни челове- ка. В статье применены следующие научные методы: диалектический, аналитический и исторический. Новизна науч- ного исследования заключается в том, что автор пытается выяснить тайну мироздания, ценностные ориентиры обще- человеческой морали и онтологическую суть моральных ценностей. Выводы. В исследовании установлено, что в укра- инских сказках Бог является определенным символом, через который человек может познать его, самого себя, познать в себе духовные божественные проявления, суть нравственных понятий “добра”, “зла”, “греха”, “любви”.The article reveals the features of God’s reflection through the prism of mythological ideas and Ukrainian fairy tales. The purpose of the paper is to describe the God’s perception by human, which appears in childhood and which later can be transformed and acquire a different meaning and form, but do not disappear insofar as God gives man the inspiration to live and fight, to enjoy life and victories, to improve his mind and thought, to profess ideals of love and goodness. Relevance of scientific research is to reveal God’s reflec- tion in ancient Ukrainian, antique and Indian mythology on the basis of an analytical approach and the importance which he plays in human life. The novelty of scientific research is that the author tries to find out the mystery of the universe, the values of universal morality and the ontological essence of moral values. The disharmony of human existence raises the needs of the man and nature unity, and therefore, in his being a person seeks to create a mental harmony, forming in the minds such a picture of the world in which it is possible to find answers to the sensational issues. A person needs to know himself through the knowledge of spiritual divine manifestations in himself. Mythology and fairy tales, which described God and the most mysterious aspects of cognition played a significant role in human life. Conclusions. In the article is found out that in Ukrainian fairy tales God appears as a certain symbol through which a person can know him, as well as himself, to know human spiritual divine manifestations, the moral concepts essence of "goodness", "evil", "sin", "love" .