Despite low prevalence in the population, urachus tumors are of clinical interest because some of them may be malignant with a high degree of aggression. The most common malignant tumor of urachus is mucinous adenocarcinoma (MA). In the absence of reliable MA biomarkers, careful evaluation of clinical data is essential to determine the risk of its presence and radical treatment. The objective: a comparative analysis of complaints, symptoms, instrumental / imaging data and treatment results in patients with MA and benign tumor of the urachus. Materials and methods. We report three clinical cases of urachus tumors (2 malignant and 1 benign), which were detected among patients of the Institute of Urology of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine for the period from 2016 to 2020. Standard preoperative examination of patients included: collection of complaints, medical history, physical examination (including palpation of the abdomen in the umbilical and hypogastral areas), general clinical laboratory tests, ultrasound, urethrocystoscopy with TUR biopsy (2 patients), imaging (CT in 2, MRI in 1). All patients underwent surgical treatment: laparoscopic removal of urachus with resection of the bladder within the “healthy tissues”. The postoperative follow-up period lasted from 1 to 33 months. Results. In 2 patients (man and woman) according to the results of pathohistological examination of the surgical material was detected MA, in 1 man – leiofibromyoma (LFM). MA was clinically manifested by macrohematuria – 2 (100%) and low back pain – 1 (50%). Pollakiuria and discomfort in the bladder area were observedIn case of LFM. Palpation did not allow to diagnose urachus tumor in any of the patients. On MRI scans, MA was defined as a soft tissue formation with uneven clear contours, with moderate enhancement by contrast, cystic component and calcification, located in the urachus area. On CT scans – as a heterogeneous neoplasm at the apex of the bladder with endo- and exophytic components. Instead, LFM was identified as a soft tissue formation (+34 .. +50 .. +70 units H) with predominantly endophytic growth, which accumulates contrast in the arterial and venous phases. At cystoscopy MA has the form of a papillary neoplasm in the area of the apex of the bladder on the type of “cauliflower”, while LFM has no papillary component. After laparoscopic removal of urachus with wedge-shaped resection of the bladder for a period of 1 to 33 months, cystoscopy did not reveal recurrence of tumors. Conclusions. In the absence of reliable biomarkers, clinical characteristics remain the only “tool” that can predict the risk of MA. Compared with benign tumors of urachus, the characteristic clinical signs of MA are: macrohematuria, exophytic growth, the appearance of “cauliflower” on cystoscopy, the presence of calcifications and cysts in the structure. Even with high aggression potential of MA (low-grade tumors), laparoscopic removal of urachus with resection of the bladder within the “healthy tissues” at an early stage can provide a fairly long recurrence-free period (up to 33 months). Further research is needed to develop MA biomarkers., Несмотря на незначительную распространенность в популяции, опухоли урахуса представляют клинический интерес, поскольку часть из них могут быть злокачественными с высокой степенью агрессии. Наиболее частой злокачественной опухолью урахуса является муцинозная аденокарцинома (МА). В условиях отсутствия надежных биомаркеров МА тщательная оценка клинических данных крайне важна для определения риска ее наличия и радикального лечения. Цель исследования: сравнительный анализ жалоб, симптомов, данных иструментальных/визуализирующих методов исследования и результатов лечения пациентов с МА и доброкачественной опухолью урахуса. Материалы и методы. Описано три клинических случая опухолей урахуса (2 злокачественных и 1 доброкачественная), которые были выявлены у пациентов ГУ «Институт урологии НАМН Украины» за период с 2016 по 2020 г. Стандартное предоперационное обследование пациентов включало: сбор жалоб, анамнеза, физикальное обследование (в том числе пальпацию живота в пупочной и надлонной областях), общеклинические лабораторные тесты, УЗИ, уретроцистоскопию с ТУР-биопсией (у 2 пациентов), визуализирующие (КТ – у 2 или МРТ – у 1). Всем пациентам проведено хирургическое лечение: лапароскопическое удаление урахуса с резекцией мочевого пузыря (СМ) в «пределах здоровых тканей». Период послеоперационного наблюдения составил от 1 до 33 мес. Результаты. У 2 пациентов (мужчины и женщины) по результатам патогистологического исследования операционного материала была обнаружена МА, у 1 пациента – лейофибромиома (ЛФМ). МА клинически проявлялась макрогематурией в 2 (100%) и болью в пояснице в 1 (50%) случае. С другой стороны, при ЛФМ отмечались поллакиурия и дискомфорт в области мочевого пузыря. Ни у одного из пациентов пальпация не позволила диагностировать опухоль урахуса. По данным МРТ, МА определялась как мягкотканное образование с неровными четкими контурами, с умеренным усилением при контрастировании, с кистозным компонентом и кальцификацией, расположенное в области урахуса. При КТ – как неоднородное новообразования на верхушке СМ с эндо- и экзофитным компонентами. При этом ЛФМ идентифицировалась как мягкотканое образование (+34 .. + 50 .. + 70 ед. Н) с преимущественно эндофитным ростом, накапливающее контраст в артериальную и венозную фазы. При цистоскопии МА имеет вид папиллярного новообразования в области верхушки мочевого пузыря по типу «цветной капусты», тогда как ЛФМ не имеет папиллярного компонента. После проведения лапароскопического удаления урахуса с клиновидной резекцией СМ в период от 1 до 33 мес цистоскопия не выявила рецидивов опухолей. Заключение. При отсутствии надежных биомаркеров, клинические характеристики остаются единственным «инструментом», что позволит прогнозировать риск МА. По сравнению с доброкачественными опухолями урахуса, характерными клиническими признаками МА являются: макрогематурия, экзофитный характер роста, вид «цветной капусты» при цистоскопии, наличие кальцификатов и кист в структуре. Даже в условиях высокого потенциала агрессии МА (низкодифференцированные опухоли), лапароскопическое удаление урахуса с резекцией мочевого пузыря в «пределах здоровых тканей» на ранней стадии позволяет обеспечить достаточно длительный безрецидивный период (до 33 мес). Необходимы дальнейшие исследования, которые позволят разработать биомаркеры МА и проводить раннюю диагностику., Попри незначну поширеність у популяції, пухлини урахуса представляють клінічний інтерес, оскільки деякі з них можуть бути злоякісними з високим ступенем агресії. Найчастішою злоякісною пухлиною урахуса є муцинозна аденокарцинома (МА). В умовах відсутності надійних біомаркерів МА ретельна оцінка клінічних даних вкрай важлива для визначення ризику її наявності та радикального лікування. Мета дослідження: порівняльний аналіз скарг, симптомів, даних інструментальних / візуалізуючих методів дослідження та результатів лікування у пацієнтів з МА та доброякісною пухлиною урахуса. Матеріали та методи. Описано три клінічні випадки пухлин урахуса (2 злоякісних і 1 доброякісна), що були виявлені у пацієнтів ДУ «Інститут урології НАМН України» за період з 2016 р. до 2020 р. Стандартне передопераційне обстеження пацієнтів включало: збір скарг, анамнезу, фізікальне обстеження (зокрема пальпацію живота в пупочній та надлонній ділянках), загальноклінічні лабораторні тести, УЗД, уретроцистоскопію з ТУР-біопсією (у 2 пацієнтів), візуалізуючі (КТ – у 2, МРТ – в 1). Усім пацієнтам проведено хірургічне лікування: лапароскопічне видалення урахуса з резекцією сечового міхура (СМ) у «межах здорових тканин». Період післяопераційного спостереження тривав від 1 до 33 міс. Результати. У 2 пацієнтів (чоловіка та жінки) за результатами патогістологічного дослідження операційного матеріалу була виявлена МА, в 1 чоловіка – лейофіброміома (ЛФМ). МА клінічно проявлялася макрогематурією в 2 (100%) і болем у попереку в 1 (50%) випадку. Насамперед при ЛФМ спостерігали полакіурію та дискомфорт у ділянці сечового міхура. У жодного з пацієнтів пальпація не дозволила діагностувати пухлину урахуса. За даними МРТ, МА визначалася як м’якотканинне утворення з нерівними чіткими контурами, з помірним підсиленням при контрастуванні, кістозним компонентом та кальцифікацією, розташоване в ділянці урахуса. При КТ – як неоднорідне новоутворення на верхівці СМ з ендо- та екзофітним компонентами. Натомість ЛФМ ідентифікувалася як м’якотканинне утворення (+34.. +50.. +70 од. Н) з переважно ендофітним ростом, що накопичує контраст в артеріальну і венозну фази. При цистоскопії МА має вигляд папілярного новоутворення в ділянці верхівки сечового міхура за типом «кольорової капусти», тоді як ЛФМ не має папілярного компоненту. Після проведення лапароскопічного видалення урахуса з клиноподібною резекцією СМ за період від 1 до 33 міс цистоскопія не виявила рецидивів пухлин. Заключення. За відсутності надійних біомаркерів клінічні характеристики залишаються єдиним «інструментом», що дозволяє прогнозувати ризик МА. Порівняно з доброякісними пухлинами урахуса, характерними клінічними ознаками МА є: макрогематурія, екзофітний характер росту, вигляд «кольорової капусти» при цистоскопії, наявність кальцифікатів та кіст у структурі. Навіть за умов високого потенціалу агресії МА (низькодиференційовані пухлини), лапароскопічне видалення урахуса з резекцією сечового міхура в «межах здорових тканин» на ранній стадії дозволяє забезпечити досить тривалий безрецидивний період (до 33 міс). Необхідні подальші дослідження, що дозволять розробити біомаркери МА.