Reception of Ukrainian Historical Memory in the Monumental Forms of the 1990s and 2000s

In the proposed publication the processes of restoring the historical consciousness of the nation in the context of social and cultural changes of the 1990s-2000s study are researched, as well as the reception of Ukrainian historical memory in contemporary monumental creations. It is emphasized that processes of transformation of historical memory and its visualization are not parallel and synchronous, and as historical memory is formed and modified simultaneously with the evolution of plastic art, the monumental sculpture becomes an active participant in the mythologization of the historical past.
В предлагаемой публикации осмыслены процессы восстановления исторического сознания нации в контексте социокультурных изменений 1990-х — 2000-х годов и исследованы рецепции украинской исторической памяти в современных монументальных проявлениях. Подчеркнуто, что процессы трансформации исторической памяти и ее визуализации не являются параллельными и синхронными и, поскольку историческая память формируется и видоизменяется параллельно с эволюцией пластических искусств, монументальная скульптура становится активным участником мифологизации исторического прошлого.Согласно концепции «мест памяти» П. Нора, которая послужила теоретической базой исследования, определено, что в соответствии с тенденцией установки памятников, посвященных историческим событиям, в Украине распространены линии, сформированные: письменной или устной традицией (летописные упоминания о Княжеском времени Киевской Руси, байки и легенды запорожских казаков и т. д.); воспоминаниями о непосредственно пережитых событиях (воспоминания очевидцев Второй Мировой, локальных войн, ликвидаторов аварии на ЧАЭС и т. д.); активной памятью, которую поддерживают институты, ритуалы, историография (сакральные образы, образы политических, культурных деятелей и др.) и латентной памятью (например голодомор 1932–33, нацистский геноцид, сталинский террор, возвращение замалчиваемых имен и установление исторической справедливости). Обзор большого массива памятников позволил утверждать, что современному монументальному искусству свойственно трансформировать травматический исторический опыт в героику.Указано, что социокультурные изменения начале 1990-х годов актуализировали процесс переосмысления отечественной истории, обусловили потребность формирования её новой парадигмы. Насущной проблемой стало обнаружение исторической памяти нации (как символической репрезентации ее прошлого). С середины 1990-х монументальная скульптура постепенно претерпевает концептуальные и функциональные изменения, становится коммуникативной системой
У публікації осмислено процеси відновлення історичної свідомості нації у контексті соціокультурних змін 1990-х — 2000-х років, досліджено рецепцію української історичної пам’яті у сучасних монументальних проявах. Наголошено, що процеси трансформації історичної пам’яті та її візуалізації не є паралельними і синхронними. І, оскільки історична пам’ять формується і видозмінюється паралельно з еволюцією пластичних мистецтв, монументальна скульптура стає активним учасникомміфологізації історичного минулого.Відповідно до концепції «місць пам’яті» П. Нора, яка стала теоретичною базою дослідження, виявлено, що відповідно до тенденції встановлення пам’ятників, присвячених історичним подіям, в Україні поширені лінії, сформовані: письмовою або усною традицією (літописні згадки про князівські часи Київської Русі, байки та легенди запорізьких козаків тощо); згадками про безпосередньо пережиті події (спогади очевидців Другої Світової, локальних воєн, ліквідаторів аварії на ЧАЕС і т. д.); активною пам’яттю, яку підтримують інститути, ритуали, історіографія (сакральні образи, образи політичних, культурних діячів та ін.) та латентною пам’яттю (наприклад, Голодомор 1932–1933 років, нацистський геноцид, сталінський терор, повернення замовчуваних імен і встановлення історичної справедливості). Огляд великого масиву пам’ятників дозволяє стверджувати, що сучасному монументальному мистецтву притаманна трансформація травматичного історичного досвіду в героїку.Вказано, що соціокультурні зміни на початку 1990-х років актуалізували процес переосмислення вітчизняної історії, зумовили необхідність формування нової її парадигми. Актуальною потребою стало виявлення історичної пам’яті нації (як символічної репрезентації її минулого). Із середини 1990-х монументальна скульптура поступово зазнає концептуальних та функціональних змін, стає комунікативною системою, яка одночасно відображає сучасний стан історичної пам’яті та впливає на історичну свідомість нації.