Можливість втручання у право на таємницю кореспонденції як спосіб отримання доказів у період воєнного стану

Стаття присвячена дослідженню питання можливості втручання у право на таємницю кореспонденції з метою отримання інформації, яку в майбутньому можливо використовувати як докази вчинення воєнних злочинів та злочинів проти людяності. Нині, в умовах воєнного стану в Україні та величезної кількості воєнних злочинів Росії на українських землях ця тема є надзвичайно актуальною. Адже перехоплення телефонних розмов та публікація листування російських окупантів засвідчує жорстокі і цинічні злочини Російської Федерації проти українського народу, за які всі винні обов’язково мають бути покараними. Наведено підстави обмеження права на таємницю кореспонденції в умовах воєнного стану, умови здійснення втручання у таємницю кореспонденції під час війни. Проаналізовано відповідність норм національного законодавства щодо обмеження права на таємницю кореспонденції до норм міжнародного права. Здійснено порівняльну характеристику втручання у право на таємницю кореспонденції в мирний час, коли за такі дії наступає кримінальна відповідальність, та в умовах воєнного стану. В статті наведено приклади телефонних розмов і повідомлень окупантів, інформація з яких повинна бути використана в міжнародних судових інстанціях для притягнення винних у воєнних злочинах проти України. Досліджено рішення та роз’яснення національних та міжнародних судових органів щодо вимог до документів та даних, які можливо використати як докази воєнних злочинів, серед яких зокрема і електронні листи, текстові та голосові повідомлення, телефонні розмови тощо. Проаналізовано наведені в статті телефонні розмови та повідомлення російських загарбників на предмет їх допустимості для пред’явлення до міжнародних судових інстанцій як доказів вчинення ними військової агресії проти України. Виявлено певні недоліки національного законодавства з цього питання та висловлено пропозиції щодо їх удосконалення. Загалом же аргументовано доцільність можливості втручання в право на таємницю кореспонденції для отримання доказів у період дії воєнного стану. При цьому зазначено, що такі дії не є обов’язковими, але можуть бути необхідними під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації.