Суд і судочинство через призму теорії ментальності

Стаття присвячена дослідженню детермінаційного впливу ментальних настанов спільноти та явищ повсякденності на форми й історичні модифікації суду і судочинства. Акцентується увага на потребі комплексного і міждисциплінарного дослідження конкретних форм судочинства, оскільки кожна із них є опредметненням ментальних засад спільноти. Показано, що розгляд правових феноменів і процесів з позицій теорії ментальності в межах вітчизняного правознавства не є поширеним, хоча для суспільствознавчих наук ця проблематика була актуальною в другій половині ХХ століття. Теорію ментальності в розрізі правових досліджень можна трактувати як один із методологічних прийомів соціально-культурної антропології права (яка тісно пов’язана з теорією повсякденності). Досягнення поставленої мети стало можливим в результаті використання сучасної, постнекласичної методології, інструментарій якої дозволяє всебічно досліджувати правові явища і процеси та акцентувати увагу на їх глибинних засновках, які впродовж тривалого часу вважалися як такими, що не належать до об’єктів наукового вивчення (повсякденне життя, ментальні настанови, стереотипи, знаково-символічна сфера). Показано, що окрема культура (в нашому випадку – європейська) характеризується притаманними їй глибинними ментальними засновками, які опредметнюються у всіх сферах соціального життя, в правовому в тому числі. Сучасний суд як державна інституція і судочинство як процес відправляння правосуддя в межах європейського культурного ареалу значною мірою формуються ментальними настановами, які поєднують в собі низку античних уявлень про влаштування соціального світу (пропорційність і баланс), християнські вірування (рівність), основні ліберальні цінності (свобода, справедливість). Доведено, що будь-які модернізаційні і реформаційні процеси в сфері суду і судочинства будуть ефективними лише за умови їх відповідності ментальним настановам спільноти.