IVAN FRANKO’S 'CULTURAL NATIONALISM' AND GALICIAN RUSSOPHILIA

Scientific understanding of the nationalism issue is still productive, and the historical experience of the systematic confrontation of I. Franko’s GalicianRussophilia ideology is especially relevant today. From the second half of the 1880s the nationalist paradigm of the Ukrainian scientist and his worldview was determined by the dialectical principles of development and interrelation of the social and the national with the growing importance of the national. Based on the classical and modern schemes of periodization of Franko’s activity, the article proves that the defining quality for him was the universalism of ethnocultural and national issues with the primacy of the national idea of Ukrainian statehood instead of socialist doctrine. It is proved that Franko is an example of a Ukrainian national intellectual person with a strong European identity, and his legacy can actively influence the formation of the world position of modern Ukraine through belonging to European history and an example of the representative of the Occidental mentality. The Franko’s worldview as a participant and creator of Ukrainian cultural nationalism is analyzed in opposition to political nationalism, and a systematic analysis and critique of the Moscophiles movement is projected on the realities of the 21st century. Important for the modern European cultural and political landscape is Franko’s judgment on the types of Russian propaganda attack (social, linguistic-cultural, political Moscophiles) and well-argued examples of purposeful information warfare. Free culture and education have been studied, that only a long process of political education can not only create a society, but also make it responsible, establish a culture of dialogue and form a national perspective. The article also analyzes examples of “paid” state espionage and “sikofan” Moscophiles on the examples of Franko’s literal epithets characteristics and images-metaphors for marking the Muscovite movement, clarifies factual information and comments on allusions in studies of Franko’s activities. It is proved that I. Franko was aconvinced Western liberal cultural nationalist, a Ukrainian intellectual with an Occidental identity, who defended civilized European moral and ethical rules of interethnic life, adherence to basic norms of political struggle, which neither then competitors nor present-day Moscow foresaw.
Наукове осмислення проблематики націоналізму все ще продуктивне, а історичний досвід системного протистояння москвофільській ідеології в Галичині І. Франка є сьогодні особливо актуальним. Націоналістичну парадигму українського вченого і його світогляд з 2-ї пол. 1880-х років визначали діалектичні принципи розвитку та взаємозв’язку соціального і національного із щораз вагомішим переважанням саме національного. На основі класичних і найновіших схем періодизації діяльності Франка у статті доведено, що визначальною якістю для нього був універсалізм етнокультурної та національної проблематики з приматом національної ідеї української державності замість соціалістичної доктрини. Стверджено, що Франко – це приклад українського національного інтелектуала з виразною європейською ідентичністю, а його спадщина може активно впливати на формування світоглядної позиції сучасної України через приналежність до європейської історії, носія окцидентальної ментальності. Світоглядну позицію ученого проаналізовано як учасника та творця українського культурного націоналізму на противагу до націоналізму політичного, а системний аналіз і критику москвофільського руху спроектовано на реалії ХХІ ст. Важливим для сучасного європейського культурного і політичного ландшафту є судження І. Франка про різновиди російського пропагандистського наступу (москвофільство соціальне, мовнокультурне, політичне) та аргументовані приклади цілеспрямованої інформаційної війни. Зроблено висновки, що тільки тривалий і комплексний процес освіти та культурного і політичного виховання нації може дати відпірність, оскільки робить суспільство не тільки вільним, але й відповідальним, кшталтує культуру діалогу і творить національну перспективу. У статті також проаналізовано приклади «оплачуваного» державного шпіонського та «сікофанського» москвофільства на прикладах Франкових буквальних епітетів-характеристик та образів-метафор для маркування москвофільського руху, уточнено фактичну інформацію та прокоментовано алюзії у розвідках Івана Франка до кримінального процесу Юзефа Гендігера. Доведено, що І. Франко був переконаним «західним» ліберальним культурним націоналістом, українським інтелектуалом з окцидентальною ідентичністю, що відстоював цивілізовані європейські морально-етичні правила міжнаціонального буття, дотримання елементарних норм політичної боротьби, чого не передбачала ні тодішня, ні теперішня московська політика, яка змагає до гомогенізації російського абсолютизму.