Search

Мета роботи. З’ясувати чому адвокати як страта були єдиною професійною групою в Російській імперії, яка відігравала провідну роль у міському житті пореформеної країни. Методологія. Теоретичною основою статті є погляди Дж. Коулмена на соціальний капітал корпоративного а́ктора. Наукова новизна. Для реалізації історико-просопографічних досліджень запропоновано використання понять «соціальний капітал» та «корпоративний а́ктор». З’ясовано, чому адвокатуру можна вважати корпоративним а́ктором міського суспільства. Висновки. У модерному суспільстві Російської імперії адвокатура була корпоративним а́ктором міського життя, тому що це була єдина професійна страта, повністю виключена з державної системи, але така, що в силу професійних обов’язків її представники опинялися втягнутими в місцеве громадське життя, володіли широкими та активними соціальними контактами, завдяки яким легко реалізовували різноманітні соціальні обміни ресурсами. В умовах поліційно-бюрократичної Російської імперії адвокати стали деперсоналізованим громадським гарантом дотримання законності та справедливості, тому користувалися неабияким рівнем довіри. Їхні дії мали широкий суспільний розголос і могли впливати на формування соціальних норм. Публічний характер діяльності виробляв навички, необхідні для громадської діяльності в різних сферах міського життя. Адвокати могли впливати на функціонування громади не тільки як пересічні її представники, а й як представники корпоративного а́ктора, на соціальний капітал якого люди покладали певні надії. Здатність соціального капіталу до накопичення на колишніх річпосполитівських теренах, де в очах місцевого суспільства адвокатська кар’єра здавна була однією з шанованих і гідних для шляхтича, надавала цій професійній страті додаткових важелів впливу.

Мета статті. Реформа децентралізації України передбачає створення нового територіального устрою. Усі запропоновані підходи побудовані на географічних, історичних, економічних, транспортних критеріях, проте не враховують специфіку ідентичності населення регіонів. Метоюпублікації є привернення увагидо своєрідності населення територій, що колись входили до складу Брацлавщини. Методологія. Теоретичною основою аналізу є теорія фронтиру в австралійському доробку –«big man's frontier». Наукова новизна.Своєрідність брацлавського варіанту українського фронтиру полягає в тому, що саме тут відбувалося основне гаряче протистояння кількох потужних претендентів на українські землі: Речі Посполитої, Московського царства/Російської імперії, Кримського ханату і Оттоманської імперії. Унаслідок цієї боротьби навколо земельного питання формувалися подібні до австралійського фронтиру наслідки: велике землеволодіння, тривала перевага підневільної праці, популярність соціалістичних ідей, перемога державного соціалізму, –що обумовило такі риси ідентичності, як подвійність поведінки населення – колективізм таіндивідуалізм, лояльність до влади іготовність до спротиву. Утім,природа формування ззовні схожих рис брацлавського фронтируінша. Оптика «земельного питання» дозволяє розглянути ідентичність населення цих теренів в умовах фронтиру з майнового, правового, етнографічногопогляду.Висновки.Оскільки аналіз здійснювався лише у розрізі земельного питання, є необхідність його продовжити з інших ракурсів, наприклад, релігії, звичаєвого права, національної самосвідомості у ХХ ст., колективної та історичної пам’яті, використовуючи теоретичний доробок австралійських вчених. Подібні дослідження дозволять під час продовження реформи децентралізації адміністративного управління приймати більш виважені рішення при створенні нових регіонів.

Мета статті. З модернізацією Російської імперії помісне дворянство впродовж другої половини ХІХ ст. поступово адаптувалося до нових соціоекономічних умов і ставало соціально активнішим, втім, не отримало навіть мінімальних політичних регуляторів для задоволення своїх соціальних, економічних і культурних потреб до 1906 р., виборів у Державну думу. Воно, як й усі інші соціальні групи імперії, не могло формулювати своїх політичних вимог, створювати політичні організації, які б відстоювали їхні інтереси. Водночас й до революційних подій 1917 р. дворянство продовжували вважати опорою самодержавства, тому важливо визначити, чи було воно абсолютно відданим імперії, чи існували фрондерські настрої серед його представників. Під фрондерськими настроями певної соціальної групи тут розуміється негативізм, викликаний діями влади, який реалізується скоріше як культурницький опір і не веде до конфронтації з владою. Помісне дворянство розглядається поза етнічною приналежністю його представників. Методологія дослідження передбачає використання книг як речових джерел та історико-книгознавчі методи аналізу. Наукова новизна. До вивчення пасивного опору владі, традиційно малодоступного для студіювання, залучений аналіз книжкових практик (придбання, поширення, використання та зберігання книг) помісного дворянства. Висновки. З’ясовано, що упродовж другої половини ХІХ ст. поміщики-дворяни Правобережної України мали фрондерські настрої. Поліційний характер державного апарату країни примушував навіть лояльних підданих вдаватися до протиправних дій для задоволення своїх культурних потреб. Їхні свідомі практики щодо заборонених книг свідчать про тихий спротив владі, який врешті-решт протиставляв людину державній системі, розхитував традиційну систему цінностей.

W artykule opisano księgozbiory prywatne z początku XX w. Polaków z Podola Wschodniego. Zostały one znacjonalizowane przez władze sowieckie w latach 1919-1920, a obecnie są przechowywane w zbiorach Winnickiej Obwodowej Uniwersalnej Biblioteki Naukowej im. K.A. Timiriaziewa na Ukrainie. Pozostałości po tych kolekcjach liczą w sumie około 5100 tomów w językach: polskim, francuskim, rosyjskim, niemieckim, angielskim, łacińskim i ukraińskim (kolejność według liczebności). Książki pochodzą z XVI – początku XX w.; wydrukowano je w oficynach działających na ziemiach polskich oraz w innych krajach europejskich. Analizowane publikacje pochodzą z ośmiu bibliotek rodowych (ziemiańskich) oraz z 45 kolekcji prywatnych. Ich zbiór umożliwia w pewnym stopniu charakterystykę omawianych kolekcji, a także przedstawienie zainteresowań czytelniczych Polaków z Podola, ich praktyk lekturowych, sposobów wykorzystania lektury w życiu codziennym. Pozwala ponadto na ukazanie roli książki w kształtowaniu tożsamości narodowej.