Search

The aim was to develop a comprehensive treatment of DFS, using reconstructive surgeries and indirect revascularization methods. Our work is based on 25 year experience of treatment of 1107 patients with DFS, who were treated in Ivano-Frankivsk Central hospital. Patients were examined on admission: common clinical methods, angiography, densitometry, electronic microscopy and histochemical examination of limb tissues, TcpO2 and regional cytokine reaction. Results showed that reconstructive operations on limb arteries, in case if it was possible, were the best method of treatment. Indications for surgery were TcpO2≤25 mm.hd. Mekenberg sclerosis III was contraindication for reconstructive surgery. Tissue vitality, its future regeneration possibility depends on succinate dehydrogenase and acid phosphatase. In vital mussels of the hip, shin and foot succinate dehydrogenase range was 3-5 points, in dead tissues- 0. Acid phosphatase in vital 0-1 points, in dead tissues- 4-5. Surgical tactic algorithm was developed ccording to electronic microscopy and histochemistry. It was based on tissue vitality and gave us an answer to what part of limb must be amputated. Indication for amputation was high level of acid phosphatase, bone tissue destruction, massive purulent destructions of soft tissues, gangrene. Bone trepanation causes decreasing of internal bone tissue, decreasing of intraossal receptor irritation, increases local microcirculation. For elimination of myelodepresion and erythropoiesis stimulation we offered intraspongious automyelotransplantation which caused to extra anatomical connection’s between intraossal and muscular neoangiogenesis. Topical treatment of trophic ulcers was performed by auto desmoplastic and cultures of fibroblasts which can cover defect as by themselves and as causes to better skin autotransplant healing. We get a positive effect of prolonged intraarterial antibiotic therapy with erytrocytal containers which make antibiotic exposition in infection localization up to 36 hours., Целью работы было разработать принципы комплексного лечения синдрома диабетической стопы (СДС) с применением реконструкционных операционных вмешательств, а также непрямых методов восстановления кровотока. Работа базируется на 25 – летнем опыте оздоровления 1107 больных с СДС, которые находились на лечении в ЦГКБ г. Ивано-Франковска с 1995 по 2018 годы. При госпитализации больным выполняли общеклинические и биохимические методы обследования, изучали регионарную цитокиновую реакцию, проводили контрастную ангиографию, КТ денситометрию, определяли напряжение кислорода в тканях, электронно-микроскопическое и гистохимическое (сукциндегидрогеноза, кислая фосфатоза) изучение тканей конечности. Результаты исследования показали, что реконструктивные операции на артериях нижних конечностей при СДС, в случае наличия показаний к их проведению, несомненно самый эффективный метод лечения таких пациентов. Показанием к неотложной реваскуляризации является значение tcpO₂ на стопе < 25 мм рт.ст. Склероз Манкенберга сосудов ІІІ клинико-морфологической степени является противопоказанием к планированию артериальных реконструкций на тех проходных участках артерий, где он регистрируется. При отсутствии условий к прямым реконструкциям, проводили реваскуляризующие остеотрепанации с внутриартериальным введением препаратов, в том числе с применением аутологических эритроцитарных теней-контейнеров. Для устранения второго патогенетического фактора – миелодепрессии для стимуляции эритропоэза и ангиогенеза – проводили интраспонгиозне введение аутологичного костного мозга. Жизнеспособность тканей конечности определяли с помощью сукциндегидрогеназы и кислой фосфатазы: в жизнеспособных мышцах сукциндегидрогеназа имела активность 3-5 баллов, в нежизнеспособных – 0. Кислая фосфатаза - в жизнеспособных тканях колебалась в пределах 0-1 балл активности, а в нежизнеспособных – 4-5 баллов. Местное лечение трофических язв состояло в применении аутодермопластики расщепления кожным лоскутом с использованием культуры фибробластов. Комплексное лечение больных СДС, гнойно-некротической формы, позволило улучшить результаты лечения на 23%, снизить количество высоких ампутаций на 28%., Мета роботи – розпрацювати принципи комплексного лікування синдрому діабетичної стопи (СДС) із застосуванням реконструкційних операційних втручань, а також непрямих методів відновлення кровоплину. Робота базується на 25-річному досвіді оздоровлення 1107 хворих із СДС, які перебували на лікуванні в ЦМКЛ м. Івано-Франківська з 1995 по 2018 роки. При госпіталізації хворим виконували загальноклінічні і біохімічні методи обстеження, вивчали регіонарну цитокінову реакцію, проводили контрастну ангіографію, КТ денситометрію, визначали напругу кисню у тканинах, електронно-мікроскопічне і гістохімічне (сукциндегідрогеноза, кисла фосфатоза) вивчення тканин кінцівки. Результати дослідження показали, що реконструкційні операції на артеріях нижніх кінцівок при СДС у випадку наявності показань до їхнього проведення, безсумнівно, найефективніший метод лікування таких пацієнтів. Показання до невідкладної реваскуляризації є значення tcpO₂ на стопі < 25 мм рт.ст. Склероз Манкенберга судин ІІІ клініко-морфологічного ступеня є протипоказом до планування артеріальних реконструкцій на тих прохідних ділянках артерій, де він реєструється. За відсутності умов до прямих реконструктивних операцій, проводили реваскуляризуючу остеотрепанацію із внутрішньоартеріальним введенням препаратів, у тому числі, із застосуванням автологічних еритроцитарних тінейконтейнерів. Для усунення другого патогенетичного фактора – мієлодепресії для стимуляції еритропоезу і ангіогенезу проводили інтраспонгіозне введення аутологічного кісткового мозку. Життєздатність тканин кінцівки, визначали за допомогою сукциндегідрогенази і кислої фосфатази: у життєздатних м’язах сукциндегідрогеназа мала активність 3-5 балів, у нежиттєздатних – 0. Кисла фосфатаза в життєздатних тканинах коливалася в межах 0-1 бал активності, а в нежиттєздатних – 4-5 балів. Місцеве лікування трофічних виразок полягало в застосуванні аутодермопластики розщеплення шкірним клаптем, із використанням культури фібробластів. Визначене комплексне лікування хворих на СДС, гнійно-некротичної форми, дало можливість покращити результати лікування на 23 %, знизити кількість високих ампутацій на 28 %.

In order to compare the role of the small and great saphenous veins (SSV and GSV) in the development of acute varicose thrombophlebitis in the lower limbs (AVTLL), 236 patients with thrombotic process in 250 limbs have been examined. The number of frequency of thrombosis among the limbs with reflux both in SSV and in GSV presented the role of these veins at AVTLL most objectively. According to this value, there was no statistically significant difference betweenSSV and GSV (p=0,669): 49,0 % (95 % CI 34,8-63,4 %) versus 45,1 % (95 % CI 31,1-59,7 %). This result showed that traditionally declared higher frequency of thrombosis in GSV among the total number of patients with AVTLL was caused by the more frequent presence of abnormal reflux in this vein solely. The frequency of thrombosis in the tributaries of GSV was significantly higher than the frequency of thrombosis in SSV tributaries, regardless of groups which were compared (all p, Для сравнения роли малой и большой подкожных вен (МПВ и БПВ) в развитии острого варикотромбофлебита (ОВТФ) нижних конечностей проведено исследование 236 больных с тромботическим процессом на 250 нижних конечностях. Наиболее объективно роль МПВ и БПВ при ОВТФ представлял показатель частоты тромбоза этих вен среди конечностей с рефлюксом одновременно в МПВ и БПВ. За этим показателем статистически значимого различия между МПВ и БПВ не обнаружено (р=0,669): 49 % (95 % ДИ 34,8-63,4 %) против 45,1 % (95 % ДИ 31,1-59,7 %). Такой результат свидетельствовал о том, что традиционно декларированная большая частота тромбоза БПВ среди общего количества больных с ОВТФ обусловлена исключительно более частым наличием патологического рефлюкса в этой вене. Частота же тромбоза ветвей БПВ оказалась значительно выше, чем частота тромбоза ветвей МПВ, независимо от того, в каких группах производилось сравнение (во всех случаях р, Для порівняння ролі малої і великої підшкірних вен (МПВ і ВПВ) у розвитку гострого варикотромбофлебіту (ГВТФ) нижніх кінцівок проведено обстеження 236 пацієнтів із тромботичним процесом на 250 кінцівках. Найбільш незалежно роль МПВ та ВПВ при ГВТФ представляв показник частоти тромбозу цих вен серед кінцівок із рефлюксом одночасно у МПВ і ВПВ. За цим показником, статистично значимої відмінності між МПВ і ВПВ не виявлено (р=0,669): 49,0 % (95 % ДІ 34,8-63,4 %) проти 45,1 % (95 % ДІ 31,1-59,7 %). Такий результат засвідчив, що традиційно декларована більша частота тромбозу ВПВ серед загальної кількості осіб із ГВТФ зумовлена виключно частішою наявністю патологічного рефлюксу в цій вені. Частота ж тромбозу гілок ВПВ виявилася значно вищою, ніж частота тромбозу гілок МПВ, незалежно від того, в яких групах відбувалося порівняння (у всіх випадках р