Search

Оценивалась эффективность применения методики одномоментных многоуровневых хирургических вмешательств в процессе лечения детей с детским церебральным параличом (ДЦП). В клинике было проведено ретроспективное исследование результатов лечения с 2006 по 2016 год у 270 детей (145 мальчиков и 125 девочек) в возрасте от 3 до 18 лет. Все дети были разделены на две группы: в первой группе выполняли поэтапные вмешательства (227 вмешательств на 340 сегментах) на одном сегменте; во второй применяли SEMLS (120 вмешательств на 602 сегментах). Проведен сравнительный анализ удаленных результатов лечения в группах по следующим критериям: общая продолжительность койко-дня в течение последующего года от начала лечения; общая продолжительность иммобилизации; продолжительность реабилитации до начала ходьбы. Выявлено, что у детей основной группы общая продолжительность койко-дня в среднем на 25 ± 4 дня меньше; общая продолжительность иммобилизации, при ее необходимости, в среднем на 25 ± 4 дня меньше, чем в контрольной группе; продолжительность реабилитации до начала ходьбы составляет 3,5 месяца, в отличие от контрольной группы, в которой данный период составляет 6,5 месяца., Оцінювалась ефективність застосування методики одномоментних багаторівневих хірургічних втручань у процесі лікування дітей з дитячим церебральним паралічем (ДЦП). У клініці було проведено ретроспективне дослідження результатів лікування з 2006 по 2016 рік у 270 дітей (145 хлопчиків і 125 дівчаток) віком від 3 до 18 років. Усі діти були розподілені на дві групи: у першій групі виконували поетапні втручання (227 втручань на 340 сегментах) на одному сегменті; у другій застосовували SEMLS (120 втручань на 602 сегментах). Проведений порівняльний аналіз віддалених результатів лікування в групах за наступними критеріями: загальна тривалість ліжко-дня протягом наступного року від початку лікування; загальна тривалість іммобілізації; тривалість реабілітації до початку ходьби. Виявлено, що у дітей основної групи загальна тривалість ліжко-дня в середньому на 25 ± 4 дні менше; загальна тривалість іммобілізації, при її необхідності, в середньому на 25 ± 4 дні менше, ніж у контрольній групі; тривалість реабілітації до початку ходьби становить 3,5 місяця, на відміну від контрольної групи, в якій даний період становить 6,5 місяця., Background. Cerebral palsy is a non-progressive lesion of the developing brain in children, but the associated pathology of the musculoskeletal system often progresses in the growing body of the child. The interrelated combination of disorders such as contractures and joint instability, muscle dysfunction, bone deformities at different levels affect the quality and effectiveness of gait in children with cerebral palsy. Treatment of orthopedic pathology in children with cerebral palsy requires understanding of the biomechanical mechanisms of formation of these disorders and the features of neurological deficits during the development of the child’s body and plays a major role in reducing the functional limitations associated with musculoskeletal disorder. Single-event multilevel surgery (SEMLS) is the gold standard for the treatment of orthopedic pathology in children with cerebral palsy to avoid repeated surgical interventions. The goal of SEMLS is to correct all deformities of the musculoskeletal system that affect the quality of support and walking in one surgical session. The surgical procedure includes the correction of rigid muscle contractures by lengthening the tendons, eliminating muscle imbalance with tendon transplants, correction of bone deformities, and measures aimed at stabilizing the joints. Materials and methods. A retrospective study of treatment from 2006 to 2016 was conducted, it included 270 children (145 boys and 125 girls) aged 3 to 18 years. All children were divided into 2 groups: in the first group, multistage interventions (227 interventions on 340 segments) were performed on one segment; in the second group — SEMLS (120 interventions on 602 segments) were used. Results. A comparative analysis of the remote results of treatment was performed in both groups of patients according to the following criteria: the total duration of the bed-day for the next year from the beginning of treatment; the total duration of immobilization; the duration of rehabilitation before the start of walk. In accordance with the obtained results it was revealed that in children in the study group, the total duration of bed days was by an average of 25 ± 4 days less than in the control group; the total duration of immobilization, if necessary, was also by an average of 25 ± 4 days less than in the control group; the duration of rehabilitation before the start of walking is 3.5 months, in contrast to the control group, in which this period is 6.5 months. Conclusions. Treatment of children with cerebral palsy is a complex problem and should be built on the principles of stages. In the absence of the effect of conservative treatment for contractures of the lower extremities at the age of 2–3 years and older, there is a need to perform surgeries on soft tissues, from the proximal extremities to the distal ones, followed by the continuation of combination treatment. When carrying out treatment by this method, it is easier to adhere to the stage and sequence of therapy (conservative — surgical — rehabilitation). The time of children’s stay in hospital and rehabilitation centers is significantly lower, which significantly reduces the cost of treatment and makes it possible to receive secondary special education.

Background. The purpose was to present a differentiated approach and analysis of the results of surgical treatment of mobile planovalgus deformity in children with cerebral palsy. Materials and methods. There was performed a retrospective analysis of the cases of 39 patients with mobile planovalgus deformity and spastic cerebral palsy, who underwent various surgical treatment options. According to the applied regimen of surgical treatment with mobile planovalgus deformity, the patients were divided into 3 groups. Results. It was found that surgical treatment of mobile planovalgus deformity in children aged 7–11 years with cerebral palsy using techniques that are isolated aimed at correcting contractures and tendon-muscle balance of the ankle joint and foot is accompanied by a significant percentage of relapses (66.7 %). Additional use of a minimally invasive surgical technique for arthroereisis of the talocalcaneus joint allows improving the clinical and radiological results of surgical correction of mobile planovalgus deformity, but 80 % cases are accompanied by the development of chronic pain syndrome. In patients older than 12 years, it was clinically and radiographically confirmed the effectiveness of surgical treatment of mobile planovalgus deformity of a moderate and severe degree in children with cerebral palsy using corrective lateral lengthening osteotomy of the calcaneus bone. A hollow two-stage cone implant for arthroereisis has been developed and implemented to prevent the occurrence of pain syndrome, reduce the frequency of migrations and the need for repeated surgical interventions. The effectiveness of the developed implant for arthroereisis of the talocalcaneus joint has been proven during clinical testing. Conclusions. The developed algorithm of differentiated choice of surgical treatment methods for mobile planovalgus deformity in children with cerebral palsy, depending on age, level of gross motor functions and clinical characteristics of mobile planovalgus deformity, allows making a choice between minimally invasive techniques (arthroereisis, soft tissues surgery) and surgical interventions on the bones and joints of the foot (corrective lateral osteotomy of the calcaneus bone, arthrodesis of large joints of the posterior and middle compartments of the foot)., Цель работы: предоставить дифференцированный подход и анализ результатов хирургического лечения мобильной плосковальгусной деформации стоп (МПВДС) у детей, больных детским церебральным параличом (ДЦП). Материалы и методы. Проведен ретроспективный анализ историй болезни 39 пациентов с мобильной плосковальгусной деформацией стоп, со спастическим типом ДЦП, которым были выполнены различные варианты хирургического лечения. Согласно примененному варианту хирургического лечения МПВДС, пациенты были разделены на 3 группы. Результаты. Установлено, что хирургическое лечение МПВДС у детей в возрасте 7–11 лет, больных ДЦП, с использованием методик, изолированно направленных на коррекцию контрактур и сухожильно-мышечного баланса голени и стопы, сопровождается значительным процентом рецидивов (66,7 %). Дополнительное использование малоинвазивной хирургической методики артроэреза подтаранного сустава (АЭПТС) позволяет улучшить клинико-рентгенологические результаты хирургической коррекции МПВДС, однако в 80 % случаев сопровождается развитием хронического болевого синдрома. Клинико-рентгенологически подтверждена эффективность хирургического лечения МПВДС среднего и тяжелой степени у детей старше 12 лет, больных ДЦП, с использованием корректирующей латеральной удлиняющей остеотомии пяточной кости. Разработан и внедрен полый двуступенчатый конусный имплантат для подтаранного артроэреза, который позволяет предупредить возникновение болевого синдрома, снизить частоту миграций и необходимость повторных хирургических вмешательств. Эффективность разработанного имплантата для артроэреза подтаранного сустава доказана при клинической апробации. Выводы. Разработанный алгоритм дифференцированного выбора методики хирургического лечения МПВДС у детей, больных ДЦП, в зависимости от возраста, уровня моторных функций и клинических характеристик МПВДС позволяет провести выбор между малоинвазивными методиками (АЭПТС, вмешательство на мягких тканях) и хирургическими вмешательствами на костях и суставах стопы (корректирующая латеральная остеотомия пяточной кости, артродез крупных суставов заднего и среднего отделов стопы)., Мета роботи: навести диференційований підхід та аналіз результатів хірургічного лікування мобільної плосковальгусної деформації стоп (МПВДС) у дітей, хворих на дитячий церебральний параліч (ДЦП). Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз історій хвороби 39 пацієнтів із мобільною плосковальгусною деформацією стоп, зі спастичним типом ДЦП, яким були виконано різні варіанти хірургічного лікування. Відповідно до застосованого варіанта хірургічного лікуванням МПВДС, пацієнти були розподілені на 3 групи. Результати. Встановлено, що хірургічне лікування МПВДС у дітей віком 7–11 років, хворих на ДЦП, із використанням методик, що ізольовано спрямовані на корекцію контрактур та сухожилково-м’язового балансу гомілки та стопи, супроводжується значним відсотком рецидивів (66,7 %). Додаткове використання малоінвазивної хірургічної методики артроерезу піднадп’яткового суглоба (АЕПНС) дозволяє покращити клініко-рентгенологічні результати хірургічної корекції МПВДС, проте у 80 % супроводжується розвитком хронічного больового синдрому. Клініко-рентгенологічно підтверджена ефективність хірургічного лікування МПВДС середнього та тяжкого ступеня у дітей віком понад 12 років, хворих на ДЦП, із використанням коригуючої латеральної подовжуючої остеотомії п’яткової кістки. Розроблено та впроваджено порожнистий двоступеневий конусний імплантат для піднадп’яткового артроерезу, який дозволяє запобігти виникненню больового синдрому, знизити частоту міграцій і необхідність повторних хірургічних втручань. Ефективність розробленого імплантату для АЕПНС доведено при клінічній апробації. Висновки. Розроблений алгоритм диференційованого вибору методики хірургічного лікування МПВДС у дітей, хворих на ДЦП, що залежно від віку, рівня великих моторних функцій і клінічних характеристик МПВДС дозволяє провести вибір між малоінвазивними методиками (АЕПНС, втручання на м’яких тканинах) та хірургічними втручаннями на кістках і суглобах стопи (коригуюча латеральна остеотомія п’яткової кістки, артродези великих суглобів заднього та середнього відділів стопи).