Search

Стаття присвячена дослідженню проблемних питань принципу процесуальної економії у судочинстві. Визначено, що виходячи з філологічного підходу принцип процесуальної економії у судочинстві означає бережливість, ощадливість при витрачанні чого-небудь у судовому процесі. Звернено увагу, що інколи під виглядом дотримання принципу процесуальної економії у судочинстві втілюються ідеї, які за певних умов є досить далекими від процесуальної економії. Такою є впроваджена Верховним Судом у судову практику ідея неможливості застосування позивачем при зверненні до суду неефективного способу захисту порушеного права. При її дослідженні зроблено висновок, що за певних умов вона сприяє процесуальній економії, однак є сумнівною з огляду на можливу невідповідність її діючому законодавству та засаді диспозитивності судочинства. У деяких випадках застосовування положень про ефективний спосіб захисту шкодить процесуальній економії. Прикладом цього може бути відмова судом в позові з підстав пред’явлення позивачем позову з неефективним способом захисту права на стадії касаційної інстанції. Зроблено висновок, що суд касаційної інстанції не вправі відмовляти позивачу в позові з мотивів обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права, якщо суди нижчих інстанцій (перша чи апеляційна), захистивши право позивача, цього не зробили. Це обумовлюється існуванням у судочинстві принципу процесуальної економії. Доцільно закріпити відповідний критерій у судовій практиці та процесуальному законодавстві. Критично оцінено висловлену у науці думку про віднесення до змісту принципу процесуальної економії сприяння цієї економії правильному вирішенні справи. Зроблено висновок, що положення про сприяння процесуальної економії правильному вирішенню справи повинні лежати за межами відповідного принципу, оскільки воно є проявом дії інших принципів судочинства.