Search

The idiom goes, "what is one man's trash is another man's treasure." In our 21st century economy, one man's trash is less commonly another's treasure as often as it is pollution. It is well documented that the majority of human waste ends up in on the side of roads, or in forests and oceans if not in landfills or incinerated. The disposability of items in our consumer culture is now commonplace. We are exacerbating our problems by throwing away single-use and barely-used items again and again without a feasible, realistic, and responsible solution for the end their life cycle. While our habitual buying and scrapping is continually increasing, the industrial buildings that process our waste are pushed to the outskirts of urban centers where they are most needed due to aesthetics, noises, and odors. These suburban and rural locations put an enormous economic and resource strain on cities. Architecture has the opportunity and responsibility to play an important role in remedying these issues related to waste facilities and processes. Architecture as an art form has largely abandoned these and similar industrial typologies as building design problems. They are mostly undertaken by engineers who design them for economic and process efficiencies. But there are unique challenges to be overcome with creative solutions, what architects do best. As a part of this process, architects can better design facilities so that they can be located within city limits and fight the "not in my backyard" stigmas associated with waste management. Ultimately architects can strive to improve civic life for citizens while also improving the means and methods of city-maintenance issues related to waste. At this intersection of waste and architecture, this thesis explores how a facility that settles into the dense urban fabric of Washington D.C. can play a role in the city's waste steam in order to benefit the local community and economy. Master of Architecture The idiom goes, “what is one man’s trash is another man’s treasure.” In our 21st century economy, one man’s trash is less commonly another’s treasure as often as it is pollution. It is well documented that the majority of human waste ends up in on the side of roads, or in forests and oceans if not in landfills or incinerated. The disposability of items in our consumer culture is now commonplace. We are exacerbating our problems by throwing away single-use and barely-used items again and again without a feasible, realistic, and responsible solution for the end their life cycle. While our habitual buying and scrapping is continually increasing, the industrial buildings that process our waste are pushed to the outskirts of urban centers where they are most needed due to aesthetics, noises, and odors. These suburban and rural locations put an enormous economic and resource strain on cities. Architecture has the opportunity and responsibility to play an important role in remedying these issues related to waste facilities and processes. Architects rarely design waste-management buildings and other industrial-use buildings. Usually it is engineers who undertake these buildings. They tend to design them in ways that put cost and process efficiency above everything else. One of the main skill-set architects have is problem-solving through design. Waste-management buildings face a lot of challenges beyond cost and process efficiency so it would make sense for architects to be a part of this process. Architects can better design these facilities so that they can be located within city limits and fight the “not in my backyard” stigmas associated with waste management. Ultimately architects would strive to improve civic life for citizens while also improving the means and methods of city-maintenance issues related to waste. At this intersection of waste and architecture, this thesis explores how a facility that settles into the dense urban enivironment of Washington D.C. can play a role in the city’s waste steam in order to benefit the local community and economy.

The dynamic system of control of technological innovations is considered. Its dynamics is described by a vector linear discrete recurrent ratio and influenced by control parameters (controls) and an uncontrollable parameter (vector of risks or obstacles). In this case, the risks in the system of control of technological innovation will imply factors that influence negatively or catastrophically the results the processes, considered in it.To solve the problem on control over technological innovations, we proposed methods based on the construction of predictive sets – reachability regions of the considered dynamic model. These are the sets of all permissible states of a phase vector of the system at an assigned moment, correspondent to the fixed program control and to all permissible vectors of risk. This procedure is accompanied by the minimax-based method for finding a guaranteed result. Its essence is that the value of the worst (maximum) vector of possible risks is the least compared with similar values for the others at minimally guaranteed optimal control. Thus, we minimize the impact of risks in the problem of control of technological innovations, where the risks are uncontrollable parameters. This is implemented based on selection of such optimal control, which would guarantee the obtained result under the influence of any maximal risk from the set of permissible risks.The proposed method enables the development of effective numerical procedures that make it possible to implement computer modeling of dynamics of the studied problem, to form program minimax control over technological innovations and to obtain an optimal guaranteed result.The results reported here could be used for economic-mathematical modeling and for solving other problems on the optimization of data forecasting and control processes under conditions of insufficient information and in the existence of risks. In addition, the developed modeling toolset could form the basis for development of appropriate software-hardware complexes to support making effective control decisions in the innovation activity., Розглядається динамічна система управління технологічними інноваціями. Її динаміка описується векторним лінійним дискретним рекурентним співвідношенням і схильна до впливу управлінських параметрів (управлінь) і неконтрольованого параметра (вектора ризиків або перешкоди). При цьому під ризиками в системі управління технологічними інноваціями будемо розуміти фактори, які впливають негативно або катастрофічно на результати розглянутих в ній процесів.Для вирішення проблеми управління технологічними інноваціями запропоновано методи, засновані на побудові прогнозних множин – областей досяжності) розглянутої динамічної моделі. Вони представляють собою множини всіх допустимих станів фазового вектора системи на заданий момент часу, що відповідають фіксованому програмному управлінню і всім допустимим векторам ризиків. Ця процедура супроводжена методом на основі мінімакса для знаходження гарантованого результату. Суть його полягає в тому, що значення найгіршого (максимального) вектора можливих ризиків є найменшим у порівнянні з аналогічними значеннями для інших при мінімально гарантованому оптимальному управлінні. Таким чином, мінімізуємо вплив ризиків у проблемі управління технологічними інноваціями, де ризики є неконтрольованими параметрами. Це здійснюється на основі вибору такого оптимального управління, яке б гарантувало отриманий результат під впливом будь-якого максимального ризику з набору допустимих.Пропонований метод дає можливість розробляти ефективні чисельні процедури, що дозволяють реалізувати комп'ютерне моделювання динаміки розглянутої задачі, сформувати програмне мінімаксне управління технологічними інноваціями та отримати оптимальний гарантований результат.Представлені результати можуть бути використані для економіко-математичного моделювання та вирішення інших завдань оптимізації процесів прогнозування даних і управління в умовах дефіциту інформації і наявності ризиків. Крім того, розроблений інструментарій моделювання може служити основою для розробки відповідних програмно-технічних комплексів для підтримки прийняття ефективних управлінських рішень в інноваційній діяльності, Рассматривается динамическая система управления технологическими инновациями. Ее динамика описывается векторным линейным дискретным рекуррентным соотношением и подвержена влиянию управленческих параметров (управлений) и неконтролируемого параметра (вектора рисков или препятствия). При этом под рисками в системе управления технологическими инновациями будем понимать факторы, влияющие отрицательно или катастрофически результатов рассмотренных в ней процессов.Для решения проблемы управления технологическими инновациями предложены методы, основанные на построении прогнозных множеств - областей досягаемости рассматриваемой динамической модели. Они представляют собой множества всех допустимых состояний фазового вектора системы на заданный момент времени, соответствующие фиксированному программному управлению и всем допустимым векторам рисков. Эта процедура сопровождается методом на основе минимакса для нахождения гарантированного результата. Суть его заключается в том, что значение наихудшего (максимального) вектора возможных рисков является наименьшим по сравнению с аналогичными значениями для других при минимально гарантированном оптимальном управлении. Таким образом, минимизируем влияние рисков в проблеме управления технологическими инновациями, где риски являются неконтролируемыми параметрами. Это осуществляется на основе выбора такого оптимального управления, которое бы гарантировало полученный результат под влиянием любого максимального риска из набора допустимых.Предлагаемый метод дает возможность разрабатывать эффективные численные процедуры, позволяющие реализовать компьютерное моделирование динамики рассматриваемой задачи, сформировать программное минимаксное управления технологическими инновациями и получить оптимальный гарантированный результат.Представленные результаты могут быть использованы для экономико-математического моделирования и решения других задач оптимизации процессов прогнозирования данных и управления в условиях дефицита информации и наличии рисков. Кроме того, разработанный инструментарий моделирования может служить основой для разработки соответствующих программно-технических комплексов для поддержки принятия эффективных управленческих решений в инновационной деятельности