Search

The concert piece “L’Isle Joyeuse” (1904) is an outstanding example of the piano literature of the 20th century. The main attention here is paid to the “homage” to the aesthetics and music traditions, typical for French culture, which are so brightly embodied in this piece and which give an opportunity to learn the communicative component of the interpretive work on the piece under the special angle. The “L’Isle Joyeuse” challenges the researcher and performer with its semantic and stylistic multilayer. A communicative component here is shown in the links to other forms of art: connections with the painting by A. Watteau “An Embarquement to Cythere” gives program content to the piece that refers to the rococo features of French harpsichord style. Also, an article specially hints at genre allusions (for example, habanera), pays attention to the composers’ techniques of various national music schools, exotic for the French of that time (for example, oriental, presented at the Paris World Exhibitions) and proclaims numerous composer ideas, which earned for С. Debussy the fame of being first composer-“impressionist” despite the conventionality of this term and of С. Debussy’s own objection for it. One of the areas, s fruitful for interpretive work with this piece, is the aesthetics of Rococo, embedded in the work at the level of the program source. That is why this paper provides information that contributes to the fullest understanding of the traditions that are reflected in the “L’Isle Joyeuse”. The circumstances, which directly influenced the emotional sphere of the piece, include the biographical context of its creating. The characteristic of the artistic context in which the work resides is given, to derive the piece from the sphere of pure piano performance to the wider art space. This gives an opportunity to create algorithms for the work with musical text based on the most detailed reading of the information submitted by the composer in the form of sheet music and literary commentary, in order to get as close as possible to the embodiment of the author’s intention. The article identifies new perspectives on the study and performance interpretation of the work; to demonstrate its interaction with the national and historical context, identify the features of the Rococo in the artistic context of the work and the communicative levels of their manifestations, which can be significant for the performing musicians, scholars, students., Розглянуто п’єсу К. Дебюссі «Острів радості» (1904), яка є визначним зразком фортепіанної літератури XX століття. Основну увагу приділено вельми типовому для французької культури вшануванню естетичних та музичних традицій, які яскраво проявилися у даному творі і дають можливість під абсолютно особливим кутом розглядати комунікативну складову інтерпретаційної роботи над твором. «Острів радості» кидає виклик досліднику та виконавцю своєю смисловою і стильовою багатошаровістю. Виявлено комунікативну складову інтерпретаційного процесу, яку обґрунтовують міцні зв’язки п’єси з іншими видами мистецтва: алюзії до картини А. Ватто «Відплиття до Цитери» надають твору програмності, яка відсилає до рокайльної стилістики французьких клавесиністів. Крім того, у статті особливо відмічені жанрові алюзії (наприклад, хабанера), прийоми різних національних музичних шкіл, екзотичних для тогочасного француза (наприклад, орієнтальні, представлені на сучасних композитору паризьких Всесвітніх виставках), численні знахідки у галузі композиторської творчості, завдяки яким композитор і зазнав слави першого композитора-«імпресіоніста», яким би умовним не був цей термін і як би не заперечував його сам К. Дебюссі. Одним із напрямків, плідних для інтерпретаційної роботи з даним твором, є естетика рококо, закладена у твір на рівні програмного першоджерела. Саме тому в даній роботі наведено ряд відомостей, які сприяють найбільш повному розумінню традицій, що знайшли своє відображення у п’єсі «Острів радості». До факторів, які безпосередньо вплинули на образну сферу твору, долучається і біографічний контекст його створення. Охарактеризовано мистецький контекст, у якому побутує твір, з метою вилучення його зі сфери суто фортепіанного виконавства та залучення до більш широкого художнього простору. Це дає можливість створення алгоритмів роботи з музичним текстом, основаних на детальному прочитанні інформації, яку залишив композитор у формі нотного тексту та літературних коментарів, і максимального наближення до втілення авторських намірів. Визначено нові перспективи у дослідженні та виконавській інтерпретації твору; продемонстровано взаємодію з національним та історичним контекстом; визначено риси рококо у мистецькому контексті твору та комунікативний рівень їх проявів, які можуть бути значущими для музикантіввиконавців, науковців та студентів

У статті розглядаються актуальні проблеми підготовки майбутнього учителя музики в нових умовах реформування педагогічної освіти на заняттях з хорового диригування. Дається короткий історичний екскурс становлення диригентської професії. Висвітлюються проблеми вивчення цього предмету та шляхи їхнього розв’язання.В статье рассматриваются актуальные проблемы подготовки будущего учителя музыки в новых условиях реформирования педагогического образования на занятиях хорового дирижирования. Дается короткий исторический экскурс становления дирижерской профессии. Освещаются проблемы изучения этого предмета и пути их решения.The topical problems of training the future music teacher in new conditions of restructuring of pedagogical education on the lessons of chorus conducting are examined in this article. Short historical insight of conductor’s formation are given in the article. The problems of learning this subject by students and the ways of their solutions are observed.

Статья посвящена последнему периоду жизни и деятельности крупнейшего представителя русской и советской дирижерской школы Константина Сараджева. Впервые собраны, обобщены и в хронологической последовательности изложены основные направления музыкально-просветительской и организаторской деятельности великого дирижера, его творческие контакты с армянскими деятелями искусства. Насколько возможно, выявлены основные принципы исполнительской и педагогической деятельности Сараджева., The article is devoted to the last period of life and activity of the greatest representative of the Russian and Soviet conductor school Konstantin Sarajev. The sphere (field) of musical, educational and organizational activities of the great conductor in Armenia, his creative interrelations with Armenian artists have first been collected, summarized and reviewed in chronological order. The main principles of Sarajev's performing and teaching activities have been considered to the extent possible., №1 (2019)

Studying of the structure and content of the social consciousness of non-Russian peoples in Russia, the historical aspect is very new and promising scientific task. Of particular interest is the study of structures of Tatar- Muslim's historical memory in the region of the Volga and the Urals. The aim of our study: to trace the formation of the cultural symbols of the Tatar people, contributing to the folding of national identity. Based on the study of Tatars’ historical memory structures we found the qualitative content of social consciousness mostly of Tatar youth in the late nineteenth - early twentieth centuries, named social protest songs of Shakirds in madrasas. Studying of Volga Tatars’ amateur musical creativity is the new look, considering Shakirds’ songs in madrasas as a historical source, which also reflects the historical memory and national identity of the Tatars.

It is now widely acknowledged that the diversity of sounds, rhythms, styles, techniques, and musical structures that exists amongst the world’s musical traditions provides an opportunity for children to learn, experience, and develop a greater breadth of musical knowledge (Swanwick, 1988). For this “polymusicality” to develop, Anderson and Campbell (2011, p. 3) highlight the importance of early exposure to a large array of music practices. What has been explored less is how exposure to world music presents the opportunity for children to enhance their musical creativity as they expand musical understanding and abilities. This can take many forms, including improvisation that many of the world’s musical traditions feature as an important characteristic, providing a forum for imagination, experimentation, and association of new and often quite disparate musical ideas. All these aspects may contribute to enhance children’s musical and general creativity. This is highly relevant in classrooms now that the development of creative thinking as a skill has recently gained a renewed focus in education (Kim, 2011; Sharp & Metais, 2000), as the benefits of creative thinking are recognised. However, there are only a few studies that investigate the effect music learning has on general creativity (Hallam, 2010, p. 278), and few studies that consider the success and outcomes from world music programs (Abril, 2006; Cain, 2011; Szego, 2002). This study aims to contribute to greater understanding of stimulating creativity in children, using musical diversity as a tool.

The bordering area of distribution of ethnonyms: Russian / Polish – Muscovites / Skobars is considered as the area of interaction of the Northern-Belarus and the Northern-Russian musical traditions

Syftet med denna studie är att få inblick i musikers syn på traditionens och genrens påverkan och betydelse för det egna musicerandet. Jag har under min studietid blivit intresserad av att ta reda på hur genrer påverkar musikers musicerande och vilken betydelse det har för musikens utförande. Studien utgår från ett sociokulturellt perspektiv, vilket innebär att musicerande ses som en social aktivitet, där kunskap finns i kommunikation och de redskap som har växt fram i samhället. Datamaterialet består av kvalitativa intervjuer med fyra aktiva musiker. Resultatet visar att distinktionen genrer emellan inte nödvändigtvis behöver vara särskilt stor. Litteraturen i bakgrunden visar emellertid det motsatta. I litteraturen framställs jazzmusiker som gehörsmusiker som inte behöver ta så stor hänsyn till notbilden medan klassiska musiker anammar den med perfektionism. I min studie visar det sig att jazz- och klassiska musiker är lika beroende av traditionen, men hur verk tolkas och bearbetas är individuellt beroende av situation. Det visar sig vidare i studien att begreppet musikalisk frihet har olika betydelse för jazzmusiker än vad det har för klassiska musiker, det är upp till var och en att definiera vilken betydelse den musikaliska friheten har gentemot genren. När informanterna definierar sin respektive genre, förklarar de klassiska musikerna att klassisk musik förvisso är notbunden och studeras inom strikta ramar, men därmed inte sagt att musikerna måste definieras av sin genre, inte nödvändigtvis. En klassik musiker anses också vara experimentell gehörsmusiker, skriva sin egen musik eller improvisera på flera olika sätt. The purpose of this study is to get an insight into what kind of influence and meaning traditions and genres has on musicians. I have, during my period of study, developed an interest in finding out how genres and traditions affect musician´s musical performances. The study originates from a socio-cultural perspective, which means that playing music is considered as a social activity where a great deal of knowledge comes from communication with other people. The data consists of qualitative interviews with four musicians. The result shows that the distinction between genres is not necessarily great. The background literature however proves the opposite. In the literature, jazz musicians are described as having a good musical ear; they do not pay that close attention to the written note, whilst classical musicians do the opposite. My study shows that jazz musicians and classical musicians are both equally dependent upon tradition, but the way they interpret music is individual and depends upon the situation. Furthermore, the study shows that the term musical freedom has a different meaning for a jazz musician than it has for a classical musician, but it is still up to musicians to define it for themselves within his or her genre. When the interviewees were asked to define their genre, the classical musicians answered that classical music is supposed to be played strictly the way it appears on sheet music within a clear framework, but genre does not always automatically shape a musician nor how they think as individuals. A classical musician can, according to the result, also experiment and with a good musical ear compose their own music and improvise in many different ways.

L’ouvrage d’André Schaeffner constitue la première analyse savante du jazz (1926). Il a marqué une étape importante dans le processus de réinvention du jazz en France en contribuant notamment, par sa réception et les polémiques qu’il a suscitées, à transformer l’identification du jazz d’une musique « américaine » à une musique « noire-américaine » (c’est-à-dire aux « racines » africaines). Les analyses proposées dans cet ouvrage, alors qu’elles désignaient des musiques que la critique de jazz rejetterait de son panthéon privilégié, allaient ainsi constituer les schèmes principaux d’appréhension du jazz en France : tryptique improvisation-personnalisation des sonorités-« swing » ; articulation d’une logique de l’essence et d’une logique du progrès par une sorte d’évolutionnisme dialectique – noir (africain ou afro-américain)/blanc (européen), simple/complexe, populaire/savant... Ainsi, à partir d’une analyse de l’ouvrage et de sa réception, l’article tente de suivre les reprises et les réinvestissement de ces schèmes d’appréhension tout au long de l’histoire du jazz en France à travers les usages du livre par d’autres auteurs importants. Words of Jazz: A Look Back on Le Jazz by André Schaeffner and André Coeuroy (1926). – Le Jazz by André Schaeffner and André Coeuroy (1926), the first learned analysis of jazz, signaled an important phase in the reinvention of this music in France, since, through the debates it sparked at the time, it helped change jazz’s identity from an “American” to a “Black American” music with African “roots”. Coeuroy and Schaeffner referred to sorts of music that jazz criticism would have throw out of its pantheon, but their analyses would form the major grids for interpreting jazz in France: the improvisation-personalized sound-“swing” threesome; and the relation between a “logic of essence” and a “logic of progress” through a kind of dialectical evolutionism (Black, African or Afro-American, vs. White, European; simple vs. complex; popular vs. learned). By analyzing this book and the reception given to it, we see how, throughout the history of jazz in France, other important authors adopted and adapted these grids.

International audience; Die technische Inspektion von Knochenpfeifen von Isturitz/Frankreich erschließt musikalische Möglichkeiten und Unregelmäßigkeiten, die für die Zeit von vor 20.000 – 35.000 Jahren bemerkenswert sind. Serien eingekerbter Markierungen mögen Symbolisches bewahren, das den Transfer codierter Informationen (wie etwa Gedächtnisstützen) von einer Generation zur nächsten ermöglicht. Wenn sie mit Musik zu tun haben, kann man beabsichtigt haben, für langanhaltendes Überleben musikalischer Traditionen zu sorgen. Die Ähnlichkeit der Rohre stützt die langzeitige Kontinuität der musikalischen Zweckbestimmung vom Aurignacien bis zum Gravettien. Systeme von Markierungen sind weit verbreitet und mögen auch sehr alt sein. Um sie an archäologischen Stücken festzustellen, kombinieren wir Systeme künstlichen Gedächtnisses, wie in traditionellen Gesellschaften angewandt, mit der technologischen Analyse von markierten paläolithischen Gegenständen: dies sind die optische und Elektronen-Mikroskopie und die experimentelle Herstellung von Replikaten sowohl der Oberflächenmarkierung als auch der Objekte selbst. Der hohe Kenntnisstand, der diese frühen Funde charakterisiert, zeigt, dass diese Instrumente bereits mehrere Stufen vom „primitiven“ Ursprung der Musik entfernt sind, der tatsächlich sehr weit zurückliegen mag.