Search

The termination of right, which is based on the implementation of legal facts, is determined by the fact that it will facilitate the realization of processes of changing the subject composition of a legal entity. As a result of this, the definition of structural legislation regarding the quality of the legal structure for the implementation of the termination of right becomes relevant. The relevance of the study is determined by the fact that termination of right is defined as the most problematic area of implementation in national legislation. This becomes a rather complicated legal phenomenon when it comes to block formations. The novelty of the study is determined by the fact that, for the first time in the literature, aspects of the development of the system of termination of right in an integrated and furthermore national system of law are shown on the example of the European Union. The authors determine the need for the formation of the indicated topics as exemplified by the analysis of the main interstate and fundamental documents that form the common legal field in integration and block associations. The study gains practical significance in the event that it becomes necessary to distinguish the interaction between counterparties outside the integration association and the domestic legal field. This aspect should also be considered in globalization processes. The analysis also has its application for the socio-economic development of territories, https://astrasalvensis.eu/blog/mdocs-posts/10-anatoliy-v-kostruba-valentyna-a-vasylyeva-international-regulation-of-termination-of-rights-in-the-field-of-civil-and-intersubjective-state-relations/

Article is dedicated to the study of the legal regulatory mechanism of social relations, namely one of its elements – legalrelations. The purpose of the article is to define the legal regulatory mechanism of social relations, its elements, and to studycivil relations and legal facts as an integral part of this mechanism. The study also seeks to understand properties andfeatures of regulatory legal facts in the legal regulatory mechanism. The article considers the structure and properties ofelements of the legal regulatory mechanism of civil relations. As a separate question the article considers customary laws asthe main source of law regulating social relations. The author examines legal relations through the lenses of legal acts and,in particular, the enforcement and regulation of legal facts, which is, certainly, a new way of looking at the legal nature of aspecified mechanism. Likewise, the article examines currently existing gaps in scientific rationale of the legal regulatorymechanism of social relations in Ukraine. &nbsp

The object of the article is the determination of classification criteria of right-depriving jural facts and their features in the aspect of conducted division. The classifications on the basis of complex criterion of consequences and will of person to the caused consequences, character of cause-effect relation and type of legal relationships are analyzed in the article. In addition the cases of direct and indirect consequences in the form of depravation of rights or legal relationships by jural fact, the features of the material and obligatory right-depriving jural facts and objective and subjective aspects of right-depriving jural facts are researched by the author., Предметом рассмотрения статьи является выявление классификационных критериев правопрекращающих юридических фактов и их особенностей в аспекте проведенного деления. В статье автором проанализированы классификации на основании комплексного критерия последствий и воли лица к наступлению последствий, характера причинно-следственной связи и типа правоотношений. Кроме того, автором исследованы случаи прямого и непрямого следствия в виде прекращения прав или правоотношений при посредничестве юридического факта, особенности вещных и обязательственных правопрекращающих юридических фактов, а также объективные и субъективные аспекты правопрекращающих юридических фактов., Предметом розгляду статті є виявлення класифікаційних критеріїв правоприпиняючих юридичних фактів і виявлення їх особливостей в аспекті поділу. В статті автором проаналізовано класифікації на підставі комплексного критерію наслідків і волі особи до настання певних наслідків, характеру причинно-наслідкового зав’язку і типу правовідносин. Крім того автором дослідженні випадки прямого і непрямого викликання наслідку у вигляді припинення прав чи правовідносин за посередництвом юридичного факту, особливості речових і зобов’язальних правоприпиняючих юридичних фактів, а також об’єктивні і суб’єктивні аспекти правоприпиняючих юридичних фактів.

Класифікація юридичних фактів є певним кроком у пізнанні багатоманіття явищ, що мають значення для права. Проте, акти цивільного законодавства України не містять будь-якої чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи іншими ознаками. Не вказані в них і критерії для таких класифікацій. Вчені здійснюють класифікацію юридичних фактів на підставі різних ознак. Зокрема, найбільш розповсюдженими є класифікації за: а) волею суб’єкта; б) юридичними наслідками; в) за формою прояву; г) за завершеністю тих чи інших явищ. Вважаємо, що для виявлення місця правоприпиняючих юридичних фактів у системі юридичних слід визначити таку властивість останніх як можливість викликання настання тих чи інших юридичних наслідків, адже в саму назву «правоприпиняючий юридичний факт» покладено принцип викликання наслідку у вигляді припинення права. Залежно від характеру наслідків юридичні факти поділяються на: 1) такі, що встановлюють право. З їх існуванням пов’язане виникнення правовідносин; 2) такі, що змінюють право. Наявність цих фактів спричиняє зміну правовідносин, що вже існують; 3) такі, що припиняють право. Це такі обставини, наявність яких призводить до припинення правовідносин, що вже існують; 4) такі, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, наявність яких зумовлює правову неможливість виникнення, зміни припинення тощо правовідносин. 5) такі, що поновлюють право. До них належать обставини, наявність яких спричиняє поновлення прав, що існували раніше.

Наслідком правоприпиняючого юридичного факту є правоприпинення у формі припинення прав, обов’язків, правовідносин або правосуб’єктності. Правильне розуміння категорії причинності є суттєвим для практики правотворчості і правозастосування у сфері цивільного права, а отже, - і науки цивільного права. Причина може бути пов’язана з наслідком по-різному: 1) шляхом матеріального (фізичного) впливу; 2) шляхом створення матеріальних перешкод для нормальної взаємодії об’єктів матеріального світу як природних, так і створених людьми та створення умов для їх руйнівної взаємодії; 3) шляхом передання інформації; 4) шляхом виключення інформації, яка мала бути надана відповідно до нормативно-правових актів і договорів; 5) шляхом виключення дій (бездіяльності) із ланцюга причинних зв’язків, які є юридично закріпленими. Особливістю причинно-наслідкового зв’язку між правоприпиняючим юридичним фактом і наслідком полягає в тому, що, по-суті, фактичні дії змінюють правове становище суб’єктів цивільних правовідносин, або їх правомочності щодо об’єкту відносин. Можна також казати про те, що, як правило, причина є дією чи подією фактичною, а наслідок юридичним. Дія чи подія здатна викласти юридичний наслідок, якщо вона співпала зі своєю правовою моделлю у зв’язку з чим утворила правоприпиняючий юридичний факт, який призводить до юридичного наслідку у вигляді припинення прав, обов’язків чи правовідносин, передбачений нормою права. Ще однією особливістю причинно-наслідкового зв’язку в цивільному праві є те, що перебуваючи в суто правовому виміру настання наслідку може забезпечуватися фактичними діями. Певним чином механізм настання наслідку закладений в юридичний факт. Без спроможності викликати наслідки юридичний факт перестає бути таким. Правоприпинення як наслідок правоприпиняючого юридичного факту може мати свої особливості в залежності від багатьох обставин. Так само він може мати різні форми (припинення прав, обов’язків, правовідносин).

International audience; У даній книзі зібрані наукові праці відомих в Україні науковців, докторів юридичних наук, учнів, які багато років пліч-о-пліч працюють із високоавторитетним Вченим, знаного фахівця у сфері цивільного та договірного права. Праця друкується в рамках серії «НАШІЮВІЛЯРИ», яка започаткована та підтримується Науково-дослідним інститутом приватного права і підприємництва імені академікаФ. Г. Бурчака НАПрН України.Книга розрахована на наукових та науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів і наукових установ, докторантів, аспірантів та студентів, а також на широке коло читачів.

У даній книзі зібрані наукові праці відомих в Україні науковців, докторів юридичних наук, учнів, які багато років пліч-о-пліч працюють із високоавторитетним Вченим, знаного фахівця у сфері цивільного та договірного права. Праця друкується в рамках серії «НАШІЮВІЛЯРИ», яка започаткована та підтримується Науково-дослідним інститутом приватного права і підприємництва імені академікаФ. Г. Бурчака НАПрН України.Книга розрахована на наукових та науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів і наукових установ, докторантів, аспірантів та студентів, а також на широке коло читачів.

International audience; The research is dedicated to the analysis of law enforcement civil aspects in legal regulation of public relations, determination of its character and value as security instrument of their effectiveness. It is set that law realization is considered in such forms as law fulfillment, law application, law enforcement, law fulfillment and law termination accompanying the motion of civil-law relations. It is proved that the reason for law enforcement in the course of civil-law relations realization is such character of their development, reality and affiliation of which in view of their social value is provided individually-legal instructions given by public authority. Realization of subjective civil rights and legal obligations in private relation is provided by the acceptance of individual legal act issued by governmental authority. Authority’s activity in law enforcement mechanism is provided by the system of legal measures (mechanism elements), the total amount of which shall be naturally implemented in law realization mechanism the component of which is law enforcement mechanism in synchronically directed at provision of its effectiveness. To such elements of law enforcement mechanism each of which is specified within the appropriate law realization may be included: legal provision, legal relations and judicial fact.; Правозастосування в правовому регулюванні суспільних відносин є формою забезпечення сталого розвитку цивільних правовідносин в Україні. Підставою його запровадження в процесі реалізації цивільних правовідносин є такий характер їх розвитку, реальність і належність якого, в силу їх соціальної цінності, забезпечується індивідуально-правовим приписом органу публічної влади. Він проявляється в разі необхідності державного впливу на розвиток цивільних правовідносин з метою забезпечення суспільного інтересу. Втілення його в життя забезпечується механізмом правового регулювання.Механізм правового регулювання складається з окремих складових частин, які забезпечують його функціонування на кожному рівні дії права (стадії правового регулювання). Так, механізм правового регулювання структурно складається із механізму правотворчості, механізму правовстановлення, механізму правореалізації або механізму правозахисту тощо. Кожен з них, в свою чергу, також містить складові, які забезпечують функціонування правовідносин в межах відповідної стадії правового регулювання з урахуванням особливостей їх реалізації. Механізм правореалізації, поряд інших, містить в собі механізм правозастосування, існування якого відображає ті ж самі соціально-правові аспекти об’єктивної дійсності, що й механізм правового регулювання в цілому, але з більшою конкретизацією.Розкриття механізму правозастосування в процесі реалізації цивільних правовідносин, окреслення його елементів слід визначити через структуру процесу правозастосування, який відображає загальні закономірності діяльності органів публічної влади.Механізм правозастосування в приватному праві – це сукупність правових засобів, за допомогою яких унормовується публічно-правова діяльність органу державного управління, яка полягає в упорядкуванні цивільних правовідносин в процесі їх реалізації з метою забезпечення результативності правового регулювання, забезпечення сталого розвитку громадського суспільства.

Однією з вимог чинності правочину як правоприпиняючого юридичного факту є спрямованість на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Це означає, що правочин крім юридичних наслідків для сторін має викликати і реальні (фактичні). Якщо розглядати зазначену умову чинності правочину як умову чинності правоприпиняючого юридичного факту виходить, що її суть зводиться до спрямованості на настання реальних наслідків юридичного факту. Конструкція правоприпиняючого як і будь-якого іншого юридичного факту зводиться до його правової моделі і реальних обставин дійсності незалежно від його форми будь то дії або події. У зв’язку з цим закономірним є питання про наслідки, до яких призводить правоприпиняючий юридичний факт, а саме чи поглинається наслідок правовою моделлю, а разом із тим і фактичною стороною юридичного факту. Якщо казати про юридичний факт як правову модель, якій відповідають конкретні обставини дійсності, що разом призводить до певного наслідку, то виходить, що треба окремо говорити про модель юридичного факту (юридична і реальна складові) і окремо про модель всього механізму правоприпинення, до якого включаються причина (юридичний факт), наслідок до якого призводить юридичний факт і причинно-наслідковий зв'язок. Тобто модель юридичних фактів і наслідків до яких вони призводять повністю збігається з механізмом впливу юридичних фактів на суспільні відносини. У зв’язку з чим її можна дещо деталізувати в аспекті загальної моделі відносин і наслідків для того щоб чітко визначити місце юридичного факту і його наслідків в механізмі правового регулювання цивільних майнових відносин. Так, воля є невід’ємною частиною будь-якого юридичного факту у форм правочину. Відсутність волі означає відсутність юридичного факту. При цьому, зміст, форма, мета і суб’єкт є обов’язковими елементами правочину як правоприпиняючого юридичного факту. Відсутність цих елементів або хоча б одного з них призводить до того, що юридичний факт не може викликати наслідки, передбачені нормою права, оскільки не вписується в модель поведінки, запропоновану правом. Виходить що юридичний факт за наявності двох своїх сторін (фактичної і юридичної) і за наявності обов’язкового елементу – волі може породити наслідок лише за наявності обов’язкових умов, що також визначаються нормою права. Наслідок є кінцевим етапом, або навіть продуктом юридичного факту. Таким чином, специфіка правочину як правоприпиняючого юридичного факту в цивільних правовідносинах полягає в тому, що для його чинності і належного спричинення юридичних наслідків, зокрема, у формі припинення прав, обов’язків чи правовідносин, необхідною умовою є наявність обставин, яким він має відповідати і які чітко встановлені положеннями законодавства. В іншому випадку такий правочин матиме дефекти і може не спричинити наслідки взагалі або спричинені ним наслідки будуть вразливими з точки зору правомірності.

The article is dedicated to research of terms in a civil law as right-depriving jural facts. The types of terms and forms of their influence on the legal occurrences are analysed. The mechanisms of deprivation of rights, duties and legal relationships as a result of ending of terms in the civil legal relationships are explored., Статья посвящается исследованию сроков в гражданском праве як правопрекращающих юридических фактов. Анализируются виды сроков и формы их влияния на правовые явления. Исследуются механизмы прекращения прав, обязанностей и правоотношений вследствие окончания сроков в гражданских правоотношениях., Стаття присвячена дослідженню строків в цивільному праві як правоприпиняючих юридичних фактів. Аналізуються види строків та форми їх впливу на правові явища. Досліджуються механізми припинення прав, обов’язків та правовідносин внаслідок закінчення строків в цивільних правовідносинах.

A question of the features of fixing of legal models of right-depriving jural facts in the conditions of civil legal agreement is explored, the order of fixing of such models in the conditions of civil agreement and the order of fixing of such models in the conditions legal proposition are compared, the influence of the appearance of right-depriving jural fact to possibility of causing the proper legal consequences is analysed., Исследован вопрос особенностей закрепления правовых моделей правопрекращающих юридических фактов в условиях гражданско-правового договора, проведено сравнение порядка закрепления таких моделей в условиях гражданско-правового договора и норме права, проанализировано влияние оформлености правопрекращающего юридического факта на его возможности вызывать соответствующие юридические последствия., Досліджено питання щодо особливостей закріплення правових моделей правоприпиняючих юридичних фактів в умовах цивільно-правового договору, порівняно порядок закріплення таких моделей в умовах цивільно-правового договору і нормі права, проаналізовано вплив оформленості правоприпиняючого юридичного факту на його можливість викликати відповідні юридичні наслідки

The phenomenon of deficiency of right-depriving jural facts in a civil law and its forms are explored in the article, the influence of defects on ability of right-depriving jural facts to cause the proper consequences are analyzed, the forms that display the deficiency of right-depriving jural acts and legal actions were found out, В статье исследовано явление дефектности правопрекращающих юридических фактов в гражданском праве и его формы, проанализировано влияние дефектов на способность правопрекращающего юридического факта вызывать соответствующие последствия, определены формы проявление дефектности правопрекращающих юридических актов и поступков, У статті досліджено явище дефектності правоприпиняючих юридичних фактів в цивільному праві та його форми, проаналізовано вплив дефектів на здатність правоприпиняючого юридичного факту викликати відповідні наслідки, з’ясовано форми прояву дефектності правоприпиняючих юридичних актів і юридичних вчинків.

Юридичні факти є тим інструментарієм, який спонукає норми права до дії. Правові норми не можуть бути реалізовані за відсутністю юридичних фактів. В наслідок цього і правовідносини не мають можливості виникнути або припинитися у відсутності означених обставин. Зазначене виявляє досить актуальне, з методологічної точки зору, питання про механізм функціонування юридичного факту, його характеристики. Зокрема, засоби його встановлення, наслідки настання тих або інших юридичних фактів Виникнення цивільних правовідносин пов’язано із фіксацією змісту правової норми у фактичній обставині, яка за допомогою останньої отримає ознаки правовстановлюючого юридичного факту. Після того, як правовідношення виникло, продовжує відбуватися взаємодія матеріальних фактів і юридичної моделі поведінки суб’єктів права. Розвиток фактичної основи в процесі правового регулювання складається з двох стадій - розвитку фактичної основи до виникнення правовідношення і після його виникнення. При цьому правотвірний, правозміннючий, правоприпинений склади є ланками єдиного процесу розвитку фактичних обставин. В процесі реалізації правових норм можливі варіанти, коли з розвитком суспільних відносин виникають нові обставини, які зумовлюють виникнення конкретних юридичних наслідків. Зокрема, якщо ж між правовстановлюючим і правоприпиняючим юридичними складами мається в своєму розпорядженні одна або декілька фактичних обставин, правозмінючий первинний стан фактичного складу не припиняючи його по суті, то такий тип розвитку фактичної основи усередині правовідношення є складним. Таким чином, зміна структури правовідношення обумовлена специфікою самого юридичного факту і наслідками які викликає останній.

Юридичний вчинок може бути визначено як дія, що тягне за собою юридичний наслідок, незалежно від того, чи були ці дії спрямовані на наслідки що ними (в силу норм права) називаються чи ні. Вчинки викликають правові наслідки незалежно від того усвідомлював чи не усвідомлював суб’єкт їхнє правове значення, бажав чи не бажав їх настання. Значна частина правомірних вчинків породжується матеріально-предметною діяльністю людей (виробництвом, створенням творів літератури і мистецтва, відкриттів і винаходів тощо) Якщо вважати, що вольовою дією є дія, в якій людина свідомо прагне до досягнення цілей, то можна стверджувати, що юридичні вчинки перебувають поза волею суб’єкта і поза його свідомістю, а тому вони принципово не можуть належати до дій як юридичних фактів і не можуть бути формою правомірних дій, бо є подіями за визначенням. Що стосується юридичних вчинків, то для розуміння їх місця в класифікації юридичних фактів необхідно дослідити їх з точки зору вольових актів. В поділі правомірних дій на акти і вчинки юридичний критерій є додатковим, оскільки воля щодо юридичних наслідків не є визначальною обставиною в класифікації. Юридичний критерій в даному випадку є оцінюючим, за його допомогою оцінюється те чи інше діяння з точки зору права, правової дійсності.

Рішення суду як юридичний факт взагалі є спірним питанням цивільного права і процесу. У зв’язку з наведеним склалося три підходи до правової природи судового рішення. Перший полягає у визначенні його як окремого, самостійного юридичного факту, другий – у визначенні як частини фактичного складу, третій – у визначенні судового рішення як результату діяльності суду, який лише підтверджує певні обставини дійсності і не має характеру юридичного факту. Наприклад, на думку М. Г. Авдюкова, «судебное решение… не заключает в себе ни нормативного характера права, ни правообразующего характера юридических фактов». Вчений вказував, що юридичними фактами є не судові рішення, а факти, що мали місце «поза процесом». На його думку судове рішення ніколи не виступає у якості матеріально-правового юридичного факту, що перетворює право; воно завжди є актом правосуддя, що захищає права. В той же час ряд процесуалістів, до яких відноситься і В. В. Комаров зазначали, що рішення суду, як правозастосовчій акт, характеризується також і тим, що воно є юридичним фактом. Такої самої точки зору притримується і М. А. Гурвич, на думку якого перетворювальне (конститутивне) рішення передбачається нормою матеріального права і набуває значення юридичного факту матеріального права, з яким пов’язуються матеріально-правові наслідки. На відміну від звичайних юридичних фактів судові рішення мають ряд особливостей. З одного боку, вони, як і інші правоприпиняючі юридичні факти припиняють права та обов’язки сторін як окремий, самостійний юридичний факт. З іншого боку, судове рішення може бути юридичним фактом, який входить до фактичного складу, але воно є не завершальним юридичним фактом, який підтверджує всі попередні на підставі яких виноситься, а навпаки, дає поштовх для включення механізму правоприпинення. Судове рішення як самостійний юридичний факт – це рішення про визнання права власності, про виділ частки у спільному майні, про визнання договору дійсним, тощо. Особливістю цих судових рішень є те, що всі вони породжують правоприпиняючі юридичні наслідки з моменту набрання законної сили. Прикладами судових рішень як правоприпиняючих юридичних фактів, які входять до юридичного складу є рішення про визнання договору недійним і здійснення реституції, про примусовий викуп нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності, про конфіскацію майна, про припинення права власності на об’єкт, який за законом не може належати особі. Особливістю цих рішень є те, що всі вони породжують реальні наслідки лише після вчинення ряду заходів і дій іншими суб’єктами цивільно-правових відносин. Як правило, з винесенням цих рішень і набранням ними чинності пов'язується момент початку дії механізму правоприпинення, а не сам момент правоприпинення. Правоприпинення в такому сенсі розуміється одна з ознак судового рішення – виконуваність. Її сутність полягає у тому, що сторони можуть звернутися до органів виконання за реалізацією даного рішення.

Дослідження юридичних фактів в цивільному праві України мають аксіологічне значення. З їх існуванням пов’язуються процеси виникнення, зміни і припинення прав, окремих правомочностей, обов’язків або ж цілих правовідносин. Важливу роль в цих процесах відіграє людська діяльність, яка завдяки волевої поведінки суб’єкта права спрямовує фактичні відносини між ними в правове русло, що спричиняє до формування правовідносин. Першу класифікацію юридичних фактів у юридичній науці запропонував Ф. К. Савіньї. Йдеться про поділ юридичних фактів на події і дії, і наступне розмежування дій на вчинки і волевиявлення, причому останні поділяються на односторонні і двосторонні. Пізніше класифікація, запропонована Ф.К. Савіньї, була доповнена спеціальною вказівкою на дії, що суперечать нормам права або правопорушення. У подальшому в самостійну групу були виділені фактичні склади. Тому закономірним буде почати розгляд правоприпиняючих юридичних фактів, які розрізняються в залежності від волі суб’єкта права: а) дії – обставини, факти, що залежать від волі людини. Як правило, це вчинки людей, акти державних органів тощо. Підставою для визнання поведінки особи юридично значимою служить те, що воля і свідомість людини є активізуючими моментами розвитку певних явищ, в яких особа приймає участь. Від свідомості і волі людини залежить здійснення того чи іншого діяння, і, якщо воно здійснено, ми можемо дати цьому діянню відповідну юридичну оцінку. б) події – обставини, які виникають та існують незалежно від волі людини і непідконтрольні їй. Це явища природи, виникнення і розвиток яких не залежить від волі та свідомості людини. Тому можна визначити основну ознаку юридичної події – не обумовленість явища вольовою людською діяльністю.

Аналізуючи юридичні факти у правовому аспекті необхідно враховувати те, що правового значення набувають не усі дії або події, а тільки ті, з якими пов’язуються певні правові наслідки, тільки ті життєві обставини, котрі передбачені нормами права. Саме тому, встановлюється діалектичний взаємозв’язок і взаємозалежність: без правової норми не може бути юридичного факту, без останнього не можуть наставати правові наслідки. Юридичний факт, викладений у гіпотезі норми права, стає стимулом, коли особа пов’язує з ним настання бажаних для неї правових наслідків. Наприклад, для призначення пенсії особі необхідно мати страховий стаж. Тобто особа, яка розраховує отримати пенсію, повинна накопичити зазначений страховий стаж. Юридичний факт у цьому випадку виконує функцію стимулу, що є особливо важливо, коли правовим наслідком передбачається отримання житла, пенсії чи інших благ. Юридичні факти є основоположним елементів в механізмі правового регулювання суспільних відносин. Будучи закріпленими в нормі права вони опосередковують перехід прав і обов’язків учасників цивільно-правових відносин, а також сприяють виникненню, зміні чи припиненню останніх. В той же час, важливим є те, що юридичні факти стимулюють зміненню правового становища суб’єктів права. Вони прискорюють або уповільнюють динаміку суспільних відносин, що, фактично, дає підстави вважати юридичні факти каталізатором розвитку правовідносин в цілому.