Search

The effect of the combined antihypertensive treatment with lisinopril or valsartan on the left ventricle diastolic dysfunction (LVDD) was compared in hypertensive patients depending on the uric acid level. 118 patients with the second stage and 2 and 3 degrees of arterial hypertension (AH) were observed, 69 patients among them had concomitant symptom-free hyperuricemia (basic group) and 49 had normal uric acid (UA) blood level (comparing group). The direct correlation between the LVDD index E/E’ and UA level was determined, which proves the more often association of hyperuricemia and left ventricle diastolic function disturbances in hypertensive patients. In the same time, the UA level in patients with pseudonormal type of LVDD was higher than in patients with relaxation type. In valsartan group after the 6 months treatment the more significant improvement of the LVDD was determined in both normo- and hyperuricemia patients. The effect of valsartan on the decreasing of hyperuricemia level was found to be more marked than that of lisinopril., Было проведено сравнение влияния комбинированной антигипертензивной терапии с применением лизиноприла или вальсартана на диастолическую дисфункцию левого желудочка (ДДЛЖ) у больных гипертонической болезнью в зависимости от уровня урикемии. Обследовано 118 больных со II стадией гипертонической болезни с артериальной гипертензией (АГ) 2–3-й степени, из которых 69 пациентов с сопутствующей бессимптомной гиперурикемией (ГУЕ) составили основную группу, а 49 больных с нормоурикемией – группу сравнения. Была установлена прямая корреляция между показателем ДДЛЖ E/E’ и уровнем мочевой кислоты, что свидетельствует о том, что у пациентов с АГ коморбидность с гиперурикемией чаще сочетается с нарушениями диастолической функции левого желудочка. При этом уровень мочевой кислоты при псевдонормальном типе ДДЛЖ был выше, чем при релаксационном типе. Через 6 месяцев в группе вальсартана было выявлено более значительное улучшение ДДЛЖ как в группе с нормо-, так и с гиперурикемией. При сравнении динамики показателей мочевой кислоты после проведенного лечения было выявлено, что она была более выражена у пациентов, которые получали вальсартан по сравнению с лизиноприлом., Було проведено порівняння впливу комбінованої антигіпертензивної терапії із застосуванням лізиноприлу або вальсартану на діастолічну дисфункцію лівого шлуночка (ДДЛШ) у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) залежно від рівня урикемії. Обстежено 118 хворих з ГХ ІІ стадії та артеріальною гіпертензією (АГ) 2–3-го ступеня, з яких 69 пацієнтів із супутньою безсимптомною гіперурикемією (ГУЕ) увійшли до основної групи, а 49 хворих з нормоурикемією – до групи порівняння. Було встановлено пряму кореляцію між показником ДДЛШ E/E’ та рівнем сечової кислоти (СК), що свідчить про те, що у пацієнтів з АГ коморбідність з ГУЕ частіше поєднується з порушенням діастолічної функції ЛШ. При цьому рівень сечової кислоти при псевдонормальному типі ДДЛШ був вищим, ніж при релаксаційному типі. Через 6 місяців у групі вальсартану було виявлено більш значне покращення ДДЛШ як у групі з нормо-, так і з гіперурикемією. Порівнюючи динаміку рівня сечової кислоти після проведеного лікування, було виявлено, що вона була більш виражена в групі пацієнтів, які приймали вальсартан, порівняно з групою лізиноприлу