Search

Background. There are no data about the status of vitamin D and its effect on the growth hormone/growth factors axis in prepubertal children with intrauterine growth restriction (IGR). Of particular interest is a group of patients who remain significantly short on the background of a decrease in insulin-like growth factor 1 (IGF-1) levels and normal stimulated release of growth hormone (GH). The purpose of our study was to determine the levels of 25-hydroxycalciferol in the blood plasma of prepubertal children with short stature due to IGR on the background of normosomatotropinemia. Materials and methods. We examined 34 prepubertal children (14 girls and 20 boys) with short stature (average age — 6.95 ± 0.46 years) who had signs of IGR at birth. A symmetrical type of IGR was found in 15 (44.2 %) patients, an asymmetrical type — in 19 (55.8 %). According to the results of functional tests all patients had a normal GH peak release (> 10 ng/ml). Thyroid-stimulating hormone, free thyroxine levels in the blood plasma were determined by the immunoradiometric assay with standard Immunotech® kit (Czech Republic). At the time of examination, all patients were euthyroid. GH, IGF-1 and insulin-like growth factor binding protein 3 (IGFBP-3) levels were determined by enzyme-linked immunosorbent assay using Immulite 2000 Xi kits (Siemens, USA). 25-hydroxycalciferol level was determined by the immunochemiluminescent method (Abbott, USA). The results were evaluated according to the guidelines of the International Society of Endocrinology (2011). Results. It was found that in prepubertal children with IGR signs at birth, the average height standard deviation score (SDS) at the time of the examination was –2.83 ± 0.12. There were no significant differences between the height and body weight in patients with a symmetrical and an asymmetrical types of IGR at the time of examination (p > 0.05). Vitamin D content in the blood plasma of children with IGR signs was 49.70 ± 2.17 nmol, Актуальность. В популяции детей допубертатного возраста с задержкой внутриутробного развития отсутствуют данные о статусе витамина D через некоторое время после рождения, влиянии витамина D на ось «гормон роста (ГР)/ростовые факторы». Особый интерес вызывает группа пациентов, которые сохраняют существенное отставание в росте на фоне снижения уровней инсулиноподобного фактора роста 1 (ИФР-1) и нормального стимулированного выброса гормона роста. Целью исследования стало определение уровней 25-гидроксикальциферола (25(ОН)D) в плазме крови детей с низкорослостью вследствие задержки внутриутробного развития (ЗВУР) на фоне нормосоматотропинемии. Материалы и методы. Обследованы 34 ребенка (14 девочек и 20 мальчиков) с задержкой роста (средний возраст — 6,95 ± 0,46 года), которые при рождении имели признаки ЗВУР. Симметричный тип ЗВУР обнаружили у 15 (44,2 %) пациентов, асимметричный тип — у 19 (55,8 %) пациентов. По результатам функциональных тестов у всех пациентов установлено наличие нормального пика выброса ГР (> 10 нг/мл). Гормональное обследование включало: определение уровней ТТГ, свободного тироксина (Т4) в плазме крови иммунорадиометрическим методом стандартными наборами Immunotech® kit (Чехия). На момент обследования все пациенты находились в состоянии эутиреоза. Уровни ГР, ИФР-1 и ИФР-ЗБ-3 в плазме крови определяли методом твердофазного иммуноферментного анализа с использованием наборов Immulіte 2000 ХРі (Siemens, США). Уровень 25-гидроксикальциферола в сыворотке крови определялся иммунохемилюминесцентным методом (Abbott, США). Оценку результатов осуществляли согласно рекомендациям Международного общества эндокринологов (2011). Результаты. Установлено, что у детей допубертатного возраста, рожденных с признаками ЗВУР, средний показатель SDS роста на момент обследования составил –2,83 ± 0,12. Существенной разницы между показателями роста и массы тела у пациентов с симметричной и асимметричной формой на момент обследования не наблюдалось (р > 0,05). Содержание, Актуальність. У популяції дітей препубертатного віку з затримкою внутрішньоутробного розвитку відсутні дані про статус вітаміну D через певний час після народження, вплив вітаміну D на вісь «гормон росту (ГР)/ростові фактори». Особливий інтерес викликає група пацієнтів, в яких зберігається суттєве відставання в рості на тлі зниження рівнів інсуліноподібного фактора росту 1 (ІФР-1) та нормального стимульованого викиду гормона росту. Метою дослідження стало визначення рівнів 25-гідроксикальциферолу (25(ОН)D) у плазмі крові дітей з низькорослістю внаслідок затримки внутрішньоутробного розвитку (ЗВУР) на тлі нормосоматотропінемії. Матеріали та методи. Обстежені 34 дитини (14 дівчаток і 20 хлопчиків) із затримкою росту (середній вік — 6,95 ± 0,46 року), які при народженні мали ознаки ЗВУР. Симетричний тип ЗВУР виявили у 15 (44,2 %) пацієнтів, асиметричний тип — у 19 (55,8 %) пацієнтів. За результатами функціональних тестів у всіх пацієнтів встановлено наявність нормального піку викиду ГР (> 10 нг/мл). Гормональне обстеження включало: визначення рівнів тиреотропного гормона, вільного тироксину (Т4) в плазмі крові імунорадіометричним методом за допомогою стандартних наборів Immunotech® kit (Чехія). На момент обстеження всі пацієнти перебували в стані еутиреозу. Рівні ГР, ІФР-1 та ІФР-ЗБ-3 у плазмі крові визначали методом твердофазного імуноферментного аналізу з використанням наборів Immulіte 2000 ХРі (Siemens, США). Рівень 25(ОН)D у сироватці крові визначався імунохемілюмінесцентним методом (Abbott, США). Оцінку результатів здійснювали відповідно до рекомендацій Міжнародного товариства ендокринологів (2011). Результати. Встановлено, що у дітей препубертатного віку, народжених з ознаками ЗВУР, середній показник SDS росту на момент обстеження становив –2,83 ± 0,12. Суттєвої різниці між показниками росту та маси тіла пацієнтів із симетричною й асиметричною формою на момент обстеження не визначено (р > 0,05). Вміст вітаміну D у плазмі крові дітей з ознаками ЗВУР загалом

Background. At present, data regarding the role of va­rious risk factors for the development of joint damage in patients with diabetes mellitus (DM) are extremely controversial. Particularly many questions remain regarding the clinical manifestations of this complication, since the development of diabetic arthropathies is a complex and multifaceted process that depends on the type of DM. The purpose of our study was to investigate the clinical features of diabetic arthropathy and to identify plausible risk factors for joint damage in patients with type 1 and 2 DM. Mate­rials and methods. Five hundred and fifty-six patients were divided into groups according to the type of DM, the presence and severity of diabetic arthropathy. Diagnosis of arthropathies was performed ­using the radiographic method and ultrasound of the joints. Results. In the group of patients with type 1 DM, arthropathy was diagnosed in 185 (74.5 %) cases, and in type 2 DM, joint lesions were detected in 241 (78.2 %) individuals. It was found that in the vast majority of patients with DM of both types, arthropathy was localized in the joints of the upper extremities. Most often, small distal or proximal joints of the hand and one of the large joints were involved in the pathological process. Oligoarthritis is characteristic of patients with type 1 DM, whereas polyarthritis is more common in patients with type 2 DM (t = 4.88, p ≤ 0.001). It was found that the risk of developing arthropathy in patients with type 1 DM increases significantly after 35 years, with body mass index (BMI) greater than 25.0 kg/m2, HbA1c levels higher than 8.0 %, and DM duration over 28 years. In patients with type 2 DM, the likelihood of developing arthropathy is increased in patients aged 61 years and older, with HbA1c levels greater than 8.2 %, BMI of 27.9 kg/m2 and above and the duration of diabetes more than 14 years. Conclusions. Preventive measures for diabetic arthropathy should be based on the maintenance of target H, Актуальность. В настоящее время данные о роли различных факторов риска в развитии поражения суставов у больных сахарным диабетом (СД) крайне противоречивы. Особенно много вопросов остается относительно клинических проявлений этого осложнения, ведь развитие диабетических артропатий является сложным и многогранным процессом, который зависит от типа СД. Целью исследования было изучение клинических особенностей диабетических артропатий и установление возможных факторов риска поражения суставов у больных СД 1-го и 2-го типов. Материалы и методы. Обследовано 556 пациентов, которые были разделены на группы по типу СД, наличию и степени тяжести диабетической артропатии. Диагностика артропатии проводилась с помощью рентгенологического метода и ультразвукового исследования суставов. Результаты. В группе больных СД 1-го типа артропатии были диагностированы у 185 (74,5 %) пациентов, среди больных СД 2-го типа поражение суставов выявлено у 241 (78,2 %) больного. Установлено, что у подавляющего большинства больных СД обоих типов артропатия локализовалась в суставах верхних конечностей. Чаще всего в патологический процесс были вовлечены небольшие дистальные или проксимальные суставы кисти и один из крупных суставов. Для больных СД 1-го типа характерен олигоартрит, тогда как у больных СД 2-го типа чаще встречается полиартрит (t = 4,88, p ≤ 0,001). Установлено, что вероятность развития артропатии у больных СД 1-го типа достоверно повышается после 35 лет, при индексе массы тела (ИМТ) более 25,0 кг/м2, уровне гликированного гемоглобина (HbA1c) более 8,0 % и длительности СД более 28 лет. У больных СД 2-го типа вероятность развития артропатии повышается у пациентов в возрасте 61 год и старше, при уровне HbA1c более 8,2 %, ИМТ 27,9 кг/м2 и выше и продолжительности СД более 14 лет. Выводы. Профилактика диабетической артропатии должна базироваться на поддержании целевых уровней HbA1c менее 8 % для больных СД 1-го типа и 8,2 % — для больных СД 2-го типа и ИМТ не выше 25,0 кг/м2 для пациенто, Актуальність. На сьогодні дані стосовно ролі різних факторів ризику в розвитку ураження суглобів у хворих на цукровий діабет (ЦД) украй суперечливі. Особливо багато питань залишається щодо клінічних проявів цього ускладнення, адже розвиток діабетичних артропатій є складним і багатогранним процесом, який залежить від типу ЦД. Метою дослідження було вивчення клінічних особливостей діабетичних артропатій і встановлення вірогідних факторів ризику ураження суглобів у хворих на ЦД 1-го і 2-го типів. Матеріали та методи. Обстежено 556 пацієнтів, які були розподілені на групи за типом ЦД, наявністю й ступенем тяжкості діабетичної артропатії. Діагностика артропатій проводилась за допомогою рентгенологічного методу й ультразвукового дослідження суглобів. Результати. У групі хворих на ЦД 1-го типу артропатію було діагностовано в 185 (74,5 %) пацієнтів, серед хворих на ЦД 2-го типу ураження суглобів виявлено у 241 (78,2 %) особи. Встановлено, що в переважної більшості хворих на ЦД обох типів артропатія локалізувалась у суглобах верхніх кінцівок. Частіше в патологічний процес були залучені невеликі дистальні або проксимальні суглоби кисті й один із великих суглобів. Для хворих на ЦД 1-го типу характерний олігоартрит, тоді як у хворих на ЦД 2-го типу частіше трапляється поліартрит (t = 4,88, p ≤ 0,001). Встановлено, що ймовірність розвитку артропатії у хворих на ЦД 1-го типу вірогідно підвищується після 35 років, при індексі маси тіла (ІМТ) понад 25,0 кг/м2, рівні глікованого гемоглобіну (HbA1c) понад 8,0 % і тривалості ЦД понад 28 років. У хворих на ЦД 2-го типу ймовірність розвитку артропатії підвищується у пацієнтів віком 61 рік і старше, при рівні HbA1c понад 8,2 %, ІМТ 27,9 кг/м2 і вище й тривалості ЦД понад 14 років. Висновки. Заходи профілактики діабетичної артропатії повинні базуватися на підтриманні цільових рівнів HbA1c менше за 8 % для хворих на ЦД 1-го типу і 8,2 % — для хворих на ЦД 2-го типу та ІМТ не вище від 25,0 кг/м2 для пацієнтів з ЦД 1-го типу і 27,8 кг/м2 — д

Актуальність. Згідно зі світовими статистичними даними, близько 5–10 % новонароджених мають затримку внутрішньоутробного розвитку (ЗВУР) — народжуються з малою масою та/або низькою довжиною тіла щодо свого гестаційного віку. Внаслідок неадекватних темпів постнатального росту у таких дітей до 2-річного віку відзначається відставання в рості. Цей дефіцит прискорення росту спостерігається протягом усього дитинства і підліткового періоду, що у кінцевому підсумку призводить до низькорослості у дорослому віці. Мета: проаналізувати ефективність терапії різних дозових рівнів препаратів рекомбінантного гормону росту (рГР) з метою корекції росту у дітей допубертатного віку з ознаками затримки внутрішньоутробного розвитку. Матеріали та методи. Обстежені 50 дітей (16 дівчаток і 34 хлопчики) з відставанням у рості (середній вік — 6,82 ± 0,36 року), які народилися з ознаками ЗВУР. За результатами тестів із клонідином та інсуліном, пацієнтів з ознаками ЗВУР було розподілено на дві групи: група А — діти без соматотропної недостатності (n = 34; 68 %), група Б — пацієнти з дефіцитом гормону росту (n = 16; 32 %). Група контролю включала 34 пацієнтів (середній вік — 6,58 ± 0,38 року) із соматотропною недостатністю — 13 дівчаток і 21 хлопчика. Усі пацієнти отримували лікування рекомбінантним гормоном росту, починаючи з дози 0,03 мг/кг/добу згідно з протоколом для гіпофізарного нанізму; у разі незадовільної швидкості росту дозу поступово збільшували до 0,05 мг/кг/добу у пацієнтів групи Б. Результати. Вірогідне сповільнення прискорення росту в перші 6 місяців лікування рГР у дозі 0,033 мг/кг/добу було виявлено у пацієнтів з ознаками ЗВУР без соматотропної недостатності (р < 0,05). При лікуванні рГР у дозі 0,05 мг/кг/добу протягом наступних 6 місяців відбулося статистично значуще збільшення коефіцієнта стандартного відхилення SDS (Standard Deviation Score) росту пацієнтів з ознаками ЗВУР без соматотропної недостатності (–2,0 ± 0,14 SDS проти –2,58 ± 0,15 SDS перших 6 місяців з дозою рГР, Актуальность. Согласно мировым статистическим данным, около 5–10 % новорожденных имеют задержку внутриутробного развития (ЗВУР) — рождаются с малой массой и/или низкой длиной тела относительно своего гестационного возраста. В результате неадекватных темпов постнатального роста у таких детей до 2-летнего возраста отмечается отставание в росте. Данный дефицит ускорения роста наблюдается в течение всего детства и подросткового периода, что в конечном итоге приводит к низкорослости во взрослом возрасте. Цель: проанализировать эффективность терапии различных дозовых уровней препаратов рекомбинантного гормона роста (рГР) с целью коррекции роста у детей допубертатного возраста с признаками задержки внутриутробного развития. Материалы и методы. Обследованы 50 детей (16 девочек и 34 мальчика) с отставанием в росте (средний возраст — 6,82 ± 0,36 года), которые родились с признаками ЗВУР. По результатам тестов с клонидином и инсулином, пациенты с признаками ЗВУР были распределены на две группы: группа А — дети без соматотропной недостаточности (n = 34; 68 %), группа Б — пациенты с дефицитом гормона роста (n = 16; 32 %). Группа контроля включала 34 пациента (средний возраст — 6,58 ± 0,38 года) с соматотропной недостаточностью — 13 девочек и 21 мальчика. Все пациенты получали лечение рГР, начиная с дозы 0,03 мг/кг/сут, согласно протоколу для гипофизарного нанизма; в случае неудовлетворительной скорости роста дозу постепенно увеличивали до 0,05 мг/кг/сут у па­циентов группы Б. Результаты. Достоверное замедление ускорения роста в первые 6 месяцев лечения рГР в дозе 0,033 мг/кг/сут было выявлено у пациентов с признаками ЗВУР без соматотропной недостаточности (р < 0,05). При лечении рГР в дозе 0,05 мг/кг/сут в течение следующих 6 месяцев произошло статистически значимое увеличение коефициента стандартного отклонения SDS (Standard Deviation Score) роста пациентов с признаками ЗВУР без соматотропной недостаточности (–2,0 ± 0,14 SDS против –2,58 ± 0,15 SDS первых 6 месяцев с дозой Р, Background. According to world statistics, about 5–10 % of newborns are small for gestational age (SGA). They can have inadequate rates of postnatal growth during first two years of life. This growth deficiency is observed throughout childhood and adolescence, which ultimately leads to short stature in adulthood. The purpose was to analyze the efficacy of different doses of recombinant growth hormone (rGH) therapy in order to correct growth in pre-pubertal children born small for gestational age. Materials and methods. Fifty children born small for gestational age (16 girls and 34 boys with mean age of 6.82 ± 0.36 years) with growth failure were examined. According to the results of clonidine and insulin tests, SGA patients were divided into two groups: group A — children without grown hormone deficiency (n = 34; 68 %), group B — patients with growth hormone deficiency (n = 16; 32 %). The control group included 34 persons (13 girls and 21 boys with mean age of 6.58 ± 0.38 years) with growth hormone deficiency. All patients received rGH treatment starting with a dose of 0.03 mg/kg/day according to the pituitary hormone deficiency protocol, and in case of slow growth rate, the dose was gradually increased to 0.05 mg/kg/day in group B patients. Results. A significant slowdown in growth acceleration in the first 6 months of rGH treatment at dose of 0.033 mg/kg/day was found in SGA patients without grown hormone deficiency (p < 0.05). The rGH treatment at a dose of 0.05 mg/kg/day for the next 6 months showed a statistically significant increase in growth standard deviation score (SDS) of SGA patients without growth hormone deficiency (–2.00 ± 0.14 SDS vs. –2.58 ± 0.15 SDS in the first 6 months with rGH dose of 0.033 mg/kg/day) (p < 0.05). Conclusions. The optimal dose of rGH treatment in small for gestational age children with growth hormone deficiency is 0.033 mg/kg/day, and in SGA patients without growth hormone deficiency — 0.05 mg/kg/day.

Background. Diabetic neuropathy is the most common complication of diabetes mellitus (DM), found in 30–90 % of patients. The relevance of the study is due to the prevalence of diabetic neuropathy, as well as assessing the effectiveness of the use of methylated form of vitamin B12 in the treatment of patients with DM. The aim of this study was to determine the effectiveness of methylcobalamin (Diacobal, Kusum Pharm) in the complex treatment of patients with DM complicated by diabetic peripheral neuropathy (DPN). Materials and methods. The study was conducted by a simple open method. The Michigan Neuropathy Screening Instrument (MNSI), the Neurological Symptoms Score (NSS), the European Quality of Life Questionnaire (EQ-5D) were used to screen and determine the severity of symptoms of DPN. The neurological examination of patients included an assessment of various types of sensitivity (pain, tactile, vibrational, cold, heat, proprioceptive, pressure sensation). Blood levels of vitamin B12 (cyanocobalamin) were determined in all patients. Diacobal was added to the regimen of traditional treatment for DPN regardless of the levels of vitamin B12. Results. It was shown that DPN is a common complication of DM: according to subjective characteristics (MNSI and NSS scales), its symptoms were detected in 84.3 % of cases among DM patients. Subjective scales, such as EQ-5D, MNSI, NSS, are not enough to assess the presence and degree of polyneuropathy in DM patients. The data of these scales do not correlate with the results of a physical examination, but can be used as an auxiliary method for the analysis of subjective symptoms of a patient. A neurological examination is recommended for DM patients, regardless of whether they present active complaints. DPN was detected in 64.8 % of cases among diabetic patients according to objective criteria for the diagnosis and determination of various types of sensitivity (pain, tactile, vibrational, cold, thermal, proprioceptive, pressure s, Актуальность. Диабетическая нейропатия — наиболее частое осложнение сахарного диабета (СД), встречается у 30–90 % пациентов. Актуальность исследования обусловлена распространенностью диабетической нейропатии, а также оценкой эффективности использования метилированной формы витамина В12 в лечении пациентов с СД. Целью данного исследования было определение эффективности метилкобаламина (препарат ­Диакобал, «Кусум Фарм») в комплексном лечении пациентов с СД, осложненным диабетической периферической нейропатией (ДПН). Материалы и методы. Исследование проведено простым открытым методом. Для скрининга и определения выраженности симптомов ДПН использовали Мичиганский опросник для скрининга нейропатии (The Michigan Neuropathy Screening Instrument, MNSI), шкалу неврологических симптомов (Neurological Symptoms Score, NSS), Европейский опросник оценки качества жизни (European Quality of Life Questionnaire, EQ-5D). Нев­рологическое обследование пациентов включало оценку различных видов чувствительности (болевой, тактильной, вибрационной, холодовой, тепловой, проприоцептивной, ощущение давления). Всем пациентам определяли уровень в крови витамина В12 (цианокобаламина). Пациентам с ДПН, независимо от показателей содержания витамина В12, к схеме традиционного лечения ДПН добавляли Диакобал. Результаты. Показано, что ДПН является распространенным осложнением СД: по субъективным характеристикам (шкалы MNSI и NSS) ее симптомы выявлены в 84,3 % случаев среди пациентов с СД. Субъек­тивных шкал, таких как EQ-5D, MNSI, NSS, недостаточно для оценки наличия и степени полинейропатии у больных СД. Данные этих шкал не коррелируют с результатами физикального обследования, но могут применяться как вспомогательный метод для анализа субъективных симптомов пациента. Неврологическое обследование рекомендуется пациентам с СД независимо от того, предъявляют ли они активные жалобы. ДПН выявлена в 64,8 % случаев среди пациентов с СД по объективным критериям диагностики и данным определения различных ви, Актуальність. Діабетична нейропатія — найбільш часте ускладнення цукрового діабету (ЦД), що зустрічається у 30–90 % пацієнтів. Актуальність дослідження обумовлена поширеністю діабетичної нейропатії, а також оцінкою ефективності використання метильованої форми вітаміну В12 в лікуванні пацієнтів із ЦД. Метою даного дослідження було визначення ефективності метилкобаламіну (препарат Діакобал, «Кусум Фарм») у комплексному лікуванні пацієнтів із ЦД, ускладненим діабетичною периферичною нейропатією (ДПН). Матеріали та методи. Дослідження проведене простим відкритим методом. Для скринінгу та визначення вираженості симптомів ДПН використовували Мічиганський опитувальник для скринінгу нейропатії (The Michigan Neuropathy Screening Instrument, MNSI), шкалу неврологічних симптомів (Neurological Symptoms Score, NSS), Європейський опитувальник оцінки якості життя (European Quality of Life Questionnaire, EQ-5D). Неврологічне обстеження пацієнтів включало оцінку різних видів чутливості (больової, тактильної, вібраційної, холодової, теплової, пропріоцептивної, відчуття тиску). Усім пацієнтам визначали рівень у крові вітаміну В12 (ціанокобаламіну). Пацієнтам із ДПН, незалежно від показників вмісту вітаміну В12, до схеми традиційного лікування ДПН додавали Діакобал. Результати. Показано, що ДПН є поширеним ускладненням ЦД: за суб’єктивними характеристиками (шкали MNSI та NSS) її симптоми виявлено в 84,3 % випадків серед пацієнтів із ЦД. Суб’єктивних шкал, таких як EQ-5D, MNSI, NSS, недостатньо для оцінки наявності та ступеня полінейропатії у хворих на ЦД. Дані цих шкал не корелюють із результатами фізикального обстеження, але можуть застосовуватися як допоміжний метод для аналізу суб’єктивних симптомів пацієнта. Неврологічне обстеження рекомендоване пацієнтам із ЦД незалежно від того, чи пред’являють вони активні скарги. ДПН виявлена в 64,8 % випадків серед пацієнтів із ЦД за об’єктивними критеріями діагностики та визначенням різних видів чутливості (больової, тактильної, вібраційної

Актуальность. Аутоиммунный тиреоидит (АИТ) — комплексное полигенное органоспецифическое заболевание. Уровень заболеваемости АИТ имеет тенденцию к росту во всем мире. Наблюдается тенденция к росту заболеваемости в младших возрастных группах. Циркулирующие антитела к тиреоидной пероксидазе (ТПО) находят у 10–15 % практически здоровых лиц, которые находятся в состоянии эутиреоза. Цель: установить макро­ и микроэлементный статус у пациентов с АИТ среди жителей пострадавших после Чернобыльской аварии районов Киевской области. Материалы и методы. Обследован 61 житель пострадавших после Чернобыльской аварии районов Киевской области: из них 45 — без тиреоидной патологии (контрольная группа) и 16 — с АИТ (опытная группа). Все обследованные с дозой облучения щитовидной железы (ЩЖ) < 0,3 Гр — ≥ 1 Гр являются участниками когортных исследований украинско­белорусско­американского проекта. Исследование микро­элементов и макро­элементов проводили методом атомно­эмиссионной спектрометрии с индуктивно­связанной плазмой («Джерело­2003») на приборе Optima 2100 DV фирмы Perkin Elmer (США). Результаты. При исследовании показателей тиреоидного статуса группа пациентов с АИТ отличалась от конт­роля увеличенным тиреоидным объемом, повышенным уровнем антител к ТПО и увеличенным уровнем тиреотропного гормона. Медиана экскреции йода с мочой в исследованных группах достоверно не отличалась, ее показатель в контрольной группе составлял 65,0 мкг/л, в опытной группе — 80,6 мкг/л, что указывало на наличие йодного дефицита слабой степени тяжести. У обследованных пациентов с АИТ установлено более низкое (p < 0,01) содержание магния в сыворотке крови (медианное значение 18,59 мг/л) по сравнению с соответствующим показателем контрольной группы. Проведена оценка шансов связи установленного диагноза АИТ со сниженным менее медианного значения уровнем магния (20,6 мг/л) в общей группе обследованных: отношение шансов (ОШ) составляет 6,63 (95% доверительный интервал (ДИ) [1,73; 24,8]; р < 0,01). Выв, Актуальність. Автоімунний тиреоїдит (АІТ) — комплексне полігенне органоспецифічне захворювання. Рівень захворюваності на АІТ має тенденцію до зростання в усьому світі. Спостерігається тенденція до зростання захворюваності в молодших вікових групах. Циркулюючі антитіла до тиреоїдної пероксидази (ТПО) знаходять у 10–15 % практично здорових ociб, які перебувають у стані еутиреозу. Мета: встановити макро- й мікроелементний статус у пацієнтів з АІТ серед мешканців постраждалих після Чорнобильської аварії районів Київської області. Матеріали та методи. Обстежено 61 мешканця постраждалих після Чорнобильської аварії районів Київської області: з них 45 — без тиреоїдної патології (контрольна група) і 16 — з АІТ (дослідна група). Усі обстежені з дозою опромінення щитоподібної залози (ЩЗ) < 0,3 Гр — ≥ 1 Гр входять до когортних досліджень українсько-білорусько-американського проекту. Дослідження мікроелементів і макроелементів здійснювали методом атомно-емісійної спектрометрії з індуктивно-зв’язаною плазмою («Джерело-2003») на приладі Optima 2100 DV фірми PerkinElmer (США). Результати. При дослідженні показників тиреоїдного статусу група пацієнтів з АІТ відрізнялась від контролю збільшеним тиреоїдним об’ємом, підвищеним рівнем антитіл до ТПО і тиреотропного гормону. Медіана екскреції йоду із сечею в досліджуваних групах вірогідно не відрізнялася, її показник у контрольній групі становив 65,0 мкг/л, у дослідній групі — 80,6 мкг/л, що вказувало на наявність йодного дефіциту слабкого ступеня. В обстежених пацієнтів з АІТ встановлено знижений (p < 0,01) рівень магнію в сироватці крові (медіанне значення 18,59 мг/л) порівняно з відповідним показником у контрольній групі. Виконана оцінка шансів зв’язку наявного діагнозу АІТ зі зниженим понад медіанне значення рівнем магнію (20,6 мг/л) у загальній групі обстежених: співвідношення шансів (СШ) становить 6,63 (95% довірчий інтервал (ДІ) [1,73; 24,8]; р < 0,01). Висновки. Наявний діагноз АІТ вірогідно значимий у пацієнтів, які мал, Background. Autoimmune thyroiditis (AIT) is a combined, polygenic, organ­specific disease. The incidence rate of AIT has a tendency to increase throughout the world. There is an upward trend in morbidity in younger age groups. Circulating thyroid peroxidase antibodies are found in 10–15 % of apparently healthy euthyroid persons. The purpose of the study was to establish the macro­ and microelement status in patients with AIT among residents of districts of Kyiv region affected by the Chornobyl accident. Materials and methods. Sixty­one residents from the areas in Kyiv region affected by the Chornobyl accident were examined: 45 persons without thyroid pathology were included in the control group and 16 with AIT — in the experimental group. All patients with a thyroid dose of < 0.3 Gy — ≥ 1 Gy are participants of the cohort studies of Ukrainian­Belarusian­Ameri­can project. The study of micro­ and macroelements was performed by atomic emission spectroscopy with inductively coupled plasma (Dzherelo­2003) on Optima 2100 DV device (PerkinElmer, USA). Results. When studying thyroid status, the group of patients with AIT differed from the controls in terms of increased thyroid volume, high levels of thyroid pe­roxidase antibodies and thyroid­stimulating hormone. Urinary iodine excretion median in the studied groups was not significantly different: in the control group, it was 65.0 µg/l, in the experimental group — 80.6 µg/l, indicating the pre­sence of mild iodine deficiency. The examined patients with AIT had reduced (p < 0.01) magnesium level in the blood serum (the median value was 18.59 mg/l) compared to the control group. The assessment of the chances of correlation between AIT diagnosis and magnesium level below the median one (20.6 mg/l) in the total group of subjects was: odds ratio (OR) = 6.63 (95% confidence interval (CI) [1.73; 24.8]; p < 0.01). Conclusions. The existing diagnosis of AIT is reliably significant in patients with thyroid dose above median

В обзоре приведены данные о наиболее распространенных видах тиреоидной патологии — субклиническом, манифестном гипотиреозе (особенно у лиц пожилого возраста) и гипотиреозе как осложнении после проведения гемитиреоидэктомии. Приведены данные по послеоперационному гипотиреозу (субклиническому и манифестному): частота возникновения, диагностирование после операции, факторы, влияющие на развитие после­операционного гипотиреоза, среди основных — предоперационный уровень тиреотропного гормона, возраст и наличие антитиреоидных антител. Также проанализированы риски узлообразования в викарной доле щитовидной железы после гемитиреоидэктомии. В целом в краткосрочной перспективе развитие узлов в остаточной доле не отмечалось., В огляді наведені дані про найбільш поширені види тиреоїдної патології — субклінічний, маніфестний гіпотиреоз (особливо в осіб похилого віку) і гіпотиреоз як ускладнення після проведення гемітиреоїдектомії. Наведено дані щодо післяопераційного гіпотиреозу (субклінічного й маніфестного): частота виникнення, час діагностування після операції, фактори, що впливають на розвиток післяопераційного гіпотиреозу, серед основних — передопераційний рівень тиреотропного гормону, вік і наявність антитирео­їдних антитіл. Також були проаналізовані ризики вузлоутворення у вікарній частці щитоподібної залози після гемітиреоїдектомії. У цілому в короткостроковій перспективі розвиток вузлів у залишковій частці не відзначався., The review presents data of the most common complication after hemithyroidectomy — hypothyroidism, as well as postoperative hypothyroidism: its subclinical and manifest forms, incidence, the time of occurrence after the surgery, factors affecting the development of postoperative hypothyroidism, among the main ones — the preoperative level of thyroid-stimulating hormone, the age and presence of antithyroid antibodies. The risks of nodulation in the vicarious part of the thyroid gland after hemithyroidectomy were also analyzed. In general, there was no nodule development in the remaining lobe in the short-term period.

Численні дослідження показали високу ефективність баріатричної хірургії у пацієнтів, які страждають на ожиріння і цукровий діабет (ЦД) 2-го типу. В даний час хірургічне лікування ожиріння є одним із найбільш дієвих способів зниження і довгострокового підтримання маси тіла й управління ЦД 2-го типу. При цьому особливий інтерес викликає виражений позитивний вплив баріатричних оперативних втручань на порушення вуглеводного обміну у прооперованих хворих, що призводить не тільки до поліпшення перебігу ЦД 2-го типу, а й у значній кількості випадків — до його ремісії. У цьому огляді висвітлені механізми, пов’язані з поліпшенням глікемічного контролю у хворих на ожиріння після баріатричних оперативних втручань, проведено порівняльний аналіз різних баріатричних оперативних втручань при ЦД 2-го типу, наведені причини постбаріатричних гіпоглікемій, а також предиктори післяопераційного прогнозу ефективності баріатричних операцій щодо метаболічного контролю у пацієнтів з ожирінням і ЦД 2-го типу. Наведено дані, які стосуються хірургічних і метаболічних ускладнень баріатричних оперативних втручань, що визначає необхідність виваженого підходу до вибору оперативної стратегії лікування., The results of numerous studies have demonstrated the high effectiveness of bariatric surgery in patients with obesity and type 2 diabetes mellitus (DM). Currently, surgery is one of the most effective ways to decrease body mass, to maintain long-term weight loss and to manage type 2 DM. Particular interest has been generated by the strong positive influence of bariatric surgical interventions on the disruption of carbohydrate metabolism in patients who undergo surgery. This change leads to an improvement in the course of type 2 DM as well as its full remission. This review presents information on the mechanisms associated with glycaemic control improvement in obese patients following the bariatric surgery. This review also contains a comparative analysis of effect of various surgical interventions on DM course, the reasons for postbariatric glycaemia and predictors of the effectiveness of bariatric surgeries in terms of metabolic control in obese patients with type 2 DM. In addition, some information concerning surgical and metabolic complications of bariatric surgical intervention is provided, which needs balanced approach to the treatment method choice., Многочисленные исследования показали высокую эффективность бариатрической хирургии у пациентов, страдающих ожирением и сахарным диабетом (СД) 2-го типа. В настоящее время хирургическое лечение ожирения является одним из наиболее действенных способов снижения и долгосрочного удержания массы тела и управления СД 2-го типа. При этом особый интерес вызывает выраженное положительное влияние бариатрических оперативных вмешательств на нарушения углеводного обмена у прооперированных больных, приводящее не только к улучшению течения СД 2-го типа, но и в значительном числе случаев к его ремиссии. В настоящем обзоре освещены механизмы, связанные с улучшением гликемического контроля у больных ожирением после бариатрических оперативных вмешательств, проведен сравнительный анализ различных бариатрических оперативных вмешательств при СД 2-го типа, приведены причины постбариатрических гипогликемий, а также предикторы послеоперационного прогноза эффективности бариатрических операций в отношении метаболического контроля у пациентов с ожирением и СД 2-го типа. Вместе с тем приводятся данные, касающиеся хирургических и метаболических осложнений бариатрических оперативных вмешательств, что определяет необходимость взвешенного подхода к выбору оперативной стратегии лечения.

У 2017 році були опубліковані настанови Американської тиреоїдної асоціації (АТА) щодо діагностики й лікування захворювань щитоподібної залози під час вагітності й у післяпологовому періоді [1]. Це перший перегляд аналогічних рекомендацій АТА, які вперше були опубліковані в 2011 році. У зв’язку зі швидким збільшенням кількості друкованих праць на цю тему на початку проекту були заплановані перегляди рекомендацій кожні 4–5 років. Президентом АТА за згодою правління було створено робочі групи за участю компетентних фахівців у галузі дорослої й дитячої ендокринології, акушерства, перинатології (материнської й фетальної медицини), ендокринної хірургії, йодного споживання й епідеміології. Задля широкої спеціалізації й географічного представництва, а також забезпечення свіжих поглядів близько третини робочої групи замінювалось для кожної версії/етапу настанов згідно з політикою АТА., In 2017, the American Thyroid Association (ATA) published the guidelines for the diagnosis and treatment of thyroid diseases during pregnancy and the postpartum period [1]. This is the first review of similar ATA recommendations, which were first published in 2011. Due to the rapid increase in the number of publications on this topic, at the beginning of the project, recommendations were planned to be reviewed every 4–5 years. ATA President, with the consent of the Board, created working groups of competent specialists in the field of adult and child endocrinology, obstetrics, perinato­logy (maternal and fetal medicine), endocrine surgery, iodine intake and epidemiology. For a wide range of specialization and geographical representation, as well as for providing fresh perspective, about a third of the working group has been replaced for each version/stage of guidelines in accordance with the ATA policy., В 2017 году были опубликованы установки Американской тиреоидной ассоциации (АТА) по диагностике и лечению заболеваний щитовидной железы во время беременности и в послеродовом периоде [1]. Это первый просмотр аналогичных рекомендаций АТА, которые впервые были опубликованы в 2011 году. В связи с быстрым увеличением количества печатных работ на эту тему в начале проекта были запланированы просмотры рекомендаций каждые 4–5 лет. Президентом АТА с согласия правления были созданы рабочие группы с участием компетентных специалистов в области взрослой и детской эндокринологии, акушерства перинатологии (материнской и фетальной медицины), эндокринной хирургии, йодного потребления и эпидемиологии. Для широкой специализации и географического представительства, а также обеспечения свежих взглядов около трети рабочей группы заменялось для каждой версии/этапа установок согласно политике АТА.

Актуальність. Ураження суглобів у хворих на цукровий діабет належить до поширених ускладнень і пов’язане з виникненням дeгeнepативно-дистpофічних змін у навколосуглобових структурах. Метою нашої роботи було вивчити рівень гормонів інсуліну і лептину в пацієнтів із діабетичним остеоартритом і дослідити їх можливий вплив на розвиток цього ускладнення. Матеріали та методи. Обстежені 77 пацієнтів, які були розподілені на групи за типом цукрового діабету, наявністю та ступенем тяжкості діабетичної артропатії. Вміст інсуліну і лептину в сироватці крові визначали імуноферментним методом. Результати. Серед обстежених пацієнтів діабетична артропатія діагностована більше ніж у 70 % осіб. У пацієнтів із діабетичною артропатією вірогідно підвищені рівні інсуліну (при цукровому діабеті 1-го типу — на 38,5 %, при цукровому діабеті 2-го типу — на 55,6 %) і лептину (при цукровому діабеті 1-го типу — на 43,8 %, при цукровому діабеті 2-го типу — на 53,7 %). Спостерігається прямий кореляційний зв’язок між ступенем тяжкості ураження суглобів і рівнем інсуліну і лептину. Ступінь тяжкості артопатії в пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу прямо корелює з показниками інсулінорезистентності. Висновки. Шанси на виявлення артропатії при цукровому діабеті 1-го типу при підвищенні рівня інсуліну збільшуються в 3,8 раза, при підвищенні лептину — в 1,3 раза, у хворих на цукровий діабет 2-го типу — у 2,6 і у 1,2 раза відповідно. Для даної вибірки встановлено, что розвиток артропатії не залежить від типу цукрового діабету. У жінок із цукровим діабетом 2-го типу шанси розвитку артропатії вищі в 6,4 раза, ніж у чоловіків. Таким чином, підвищення рівня інсуліну і лептину може бути маркерами наявності і прогресування артропатії у хворих на цукровий діабет., Актуальность. Поражение суставов у больных сахарным диабетом является распространенным осложнением и связано с возникновением дeгeнepативно­дистpофичних изменений в околосуставных структурах. Целью нашей работы было изучить уровень гормонов инсулина и лептина у пациентов с диабетическим остеоартритом и исследовать их возможное влияние на развитие этого осложнения. Материалы и методы. Обследованы 77 пациентов, которые были разделены на группы по типу сахарного диабета, наличию и степени тяжести диабетической артропатии. Содержание инсулина и лептина в сыворотке крови определяли иммуноферментным методом. Результаты. Среди обследованных пациентов диабетическая артропатия диагностирована более чем у 70 % лиц. У пациентов с диабетической артропатией достоверно повышены уровни инсулина (при сахарном диабете 1­го типа — на 38,5 %, при сахарном диабете 2­го типа — на 55,6 %) и лептина (при сахарном диабете 1­го типа — на 43,8 %, при сахарном диабете 2­го типа — на 53,7 %). Наблюдается прямая корреляционная связь между степенью тяжести поражения суставов и уровнем инсулина и лептина. Степень тяжести артопатии у пациентов с сахарным диабетом 2­го типа прямо коррелирует с показателями инсулинорезистентности. Выводы. Шансы на обнаружение артропатии при сахарном диабете 1­го типа при повышении уровня инсулина увеличиваются в 3,8 раза, при повышении лептина — в 1,3 раза, у больных сахарным диабетом 2­го типа — в 2,6 и в 1,2 раза соответственно. Для данной выборки установлено, что развитие артропатии не зависит от типа сахарного диабета. У женщин с сахарным диабетом 2­го типа шансы развития артропатии выше в 6,4 раза, чем у мужчин. Таким образом, повышение уровня инсулина и лептина может быть маркерами наличия и прогрессирования артропатии у больных сахарным диабетом., Background. Joint damage in patients with diabetes mellitus is a common complication and is associated with degenerative dystrophic changes in the periarticular structures. The purpose of our work was to study insulin and leptin hormone levels in patients with diabetic osteoarthritis and to investigate their possible influence on the development of this complication. Materials and methods. Seventy­seven patients were examined, they were divided into groups by the type of diabetes mellitus, the presence and severity of diabetic arthropathy. The content of insulin and leptin in the blood serum was determined by enzyme­linked immunosorbent assay. Results. Diabetic arthropathy was diagnosed in more than 70 % of patients. In persons with diabetic arthropathy, insulin levels were significantly elevated (for type 1 diabetes mellitus — by 38.5 %, for type 2 diabetes mellitus — by 55.6 %), as well as leptin content (for type 1 diabetes mellitus — by 43.8 %, for type 2 diabetes mellitus — by 53.7 %). There is a direct correlation between the severity of joint damage and the levels of insulin and leptin. The severity of arthropathy in patients with type 2 diabetes mellitus directly correlates with insulin resistance. Conclusions. Risk of developing arthropathy in type 1 diabetes mellitus with elevated insulin levels is increased by 3.8 times, with elevated leptin content — by 1.3 times, in patients with type 2 diabetes mellitus — by 2.6 and 1.2 times, respectively. For this sample, it was found that the development of arthropathy does not depend on the type of diabetes mellitus. In women with type 2 diabetes, the risk of developing arthropathy is 6.4­time higher than in men. Thus, an increased insulin and leptin levels can be markers of the presence and progression of arthropathy in patients with diabetes mellitus.

Цель работы – исследование состояния органов репродуктивной системы после длительного введения ингибитора ароматазы стероидов летрозола и его отмены у молодых самцов крыс и на фоне возрастной инволюции репродуктивных органов.Материалы и методы. Опыты проведены на крысах Вистар с начальным возрастом 5 мес. и 15 мес., которым в течение 3 мес. вводили перорально с помощью желудочного металлического катетера летрозол через день в дозе 1 мг/кг м. т., и через 2 мес. после его отмены. Определяли уровни тестостерона и эстрадиола в плазме крови иммуноферментным методом, содержание сперматозоидов в придатках семенников, определяли массу и проводили морфологическое исследование гонад и добавочных половых желез – вентральной доли предстательной железы, коагулирующей железы и семенных пузырьков. Результаты исследований сравнивали с показателями у контрольных животных соответствующего возраста.Результаты. У стареющих самцов под влиянием летрозола возрастало соотношение уровней тестостерона и эстрадиола в плазме крови. Содержание сперматозоидов в эпидидимисах увеличивалось на 28 %. Гистологическое исследование показало функциональную активацию клеток Лейдига, значительное уменьшение инволютивных изменений их количества и гистологического строения. Часть клеток Лейдига имела признаки функционального истощения. Летрозол увеличивал относительную массу коагулирующей железы в среднем на 40 %, семенных пузырьков на 31 % и вентральной части предстательной железы на 33 % по сравнению с показателями контрольных животных. Через 2 мес. после прекращения введения летрозола не установлена разница между показателями у контрольных и опытных животных. У молодых крыс эффекты летрозола почти не выявляли.Выводы. Введение летрозола увеличивает соотношение уровней тестостерона и эстрадиола в плазме крови, содержание сперматозоидов в эпидидимисах и массу андрогензависимых добавочных половых желез самцов крыс с возрастной инволюцией половой системы. Это сопровождается замедлением возрастных изменений го, Aim. Study of the reproductive organs after long-term administration of letrozole, the steroid aromatase inhibitor, followed by its withdrawal in young male rats and ones with age-related involution of reproductive organs.Material and methods. The experiments were carried out on Wistar rats with an initial age of 5 months and 15 months, which were gavaged with letrozole every other day at a dose of 1 mg/kg bw for 3 months and then 2 months following its discontinuation. The blood plasma testosterone and estradiol levels were measured by immunoassays. The spermatozoa contents in epididymis were calculated. The testicles and accessory sexual glands were weighed, and morphology of gonads and ventral prostate was studied. The results of the study were compared with those of control animals of corresponding age.Results. As the result of letrozole treatment, the ratio of testosterone and estradiol levels in blood plasma of aged rats increased. The spermatozoa content in epididymis rose up by on the average 28 %. The histological study revealed functional activation of Leydig cells, a significant retardation of involutive changes of their number and morphology. Some Leydig cells demonstrated the signs of functional exhaustion. Letrozole exerted an increase of relative weight of the coagulation gland by an average of 40 %, seminal vesicles by 31 %, and ventral prostate by 33 % compared with those of control animals. Two months after letrozole withdrawal, there were no signs of difference between letrozole-treated and control animals. In young rats, the effects of letrozole were almost not detectable.Conclusions. Letrozole administration to male rats with age-related involution of the reproductive system increases testosterone/estradiol ratio in blood plasma, the spermatozoa contents in epididymises and the weights of androgen-dependent accessory sexual glands. This is accompanied by slowing down of age-related changes of the gonad morphology and prostate gland. Letrozole-in, Мета роботи – дослідження стану органів репродуктивної системи після тривалого введення інгібітора ароматази стероїдів летрозолу та його відміни в молодих самців щурів і на тлі вікової інволюції.Матеріали та методи. Досліди виконали на щурах Вістар із початковим віком 5 міс. і 15 міс., яким протягом 3 міс. вводили перорально за допомогою шлункового металевого катетера летрозол через день у дозі 1 мг/кг м. т., та через 2 міс. після його скасування. Визначали рівні тестостерону та естрадіолу у плазмі крові імуноферментним методом, вміст сперматозоїдів у придатках сім’яників, масу гонад і додаткових статевих залоз, виконали морфологічне дослідження гонад і вентральної частки передміхурової залози. Результати досліджень порівнювали з показниками в контрольних тварин відповідного віку.Результати. У старіючих самців під впливом летрозолу зростало співвідношення рівнів тестостерону й естрадіолу у плазмі крові. Вміст сперматозоїдів в епідидимісах збільшувався в середньому на 28 %. Гістологічне дослідження показало функціональну активацію клітин Лейдіга, істотне зменшення інволютивних змін їхньої кількості та гістологічної будови. Частина клітин Лейдіга мала ознаки функціонального виснаження. Летрозол збільшував відносну масу коагулюючої залози в середньому на 40 %, сім’яних пухирців на 31 % та вентральної частки передміхурової залози на 33% порівняно з показниками в контрольних тварин. Через 2 міс. після припинення введення летрозолу не було різниці між показниками контрольних і дослідних тварин. У молодих щурів ефекти летрозолу майже не виявляли.Висновки. Введення летрозолу збільшує співвідношення рівнів тестостерону та естрадіолу у плазмі крові, вміст сперматозоїдів в епідидимісах і масу андрогензалежних додаткових статевих залоз самців щурів із віковою інволюцією статевої системи. Це супроводжується уповільненням вікових змін гонад і передміхурової залози. Ознаки стимулювального впливу летрозолу на органи репродуктивної системи старіючих тварин зникали через 2 міс. післ

The article describes the current understanding of the pathogenesis of different types of thyroid nodules. An algorithm for the diagnosis of thyroid diseases, which is aimed at verifying the morphological structure of goiter before the start of treatment, is presented in order to make the right decision on the indications for surgical treatment and its scope. The main methods for both conservative and surgical treatment of thyroid nodules are considered. The features of the treatment of pregnant women with thyroid nodules have been determined., В статье описаны современные представления о патогенезе возникновения различных типов узловых образований щитовидной железы (ЩЖ). Представлен алгоритм диагностики заболеваний ЩЖ, который направлен на верификацию морфологической структуры зоба до начала лечения, с целью принятия правильного решения относительно показаний к хирургическому лечению и его объема. Рассмотрены основные методы как консервативного, так и хирургического лечения узловой патологии ЩЖ. Определены вопросы особенностей лечебной тактики беременных с узловыми образованиями ЩЖ., У статті описані сучасні уявлення про патогенез виникнення різних типів вузлових утворень щитоподібної залози (ЩЗ). Наданий алгоритм діагностики захворювань ЩЗ, що спрямований на верифікацію морфологічної структури зоба до початку лікування, із метою прийняття правильного рішення щодо показань до хірургічного лікування та його обсягу. Розглянуті основні методи як консервативного, так і хірургічного лікування вузлової патології ЩЗ. Визначені питання особливостей лікувальної тактики вагітних із вузловими утвореннями ЩЗ.

Метою роботи було підвищення ефективності лікування дітей і підлітків із синдромом біологічно неактивного гормона росту (СБНГР) на основі вивчення вмісту есенціальних мікроелементів (ЕМ) у плазмі крові. Матеріали та методи. В дослідження включено 206 дітей і підлітків з різними формами низькорослості. Діти, хворі на СБНГР, увійшли до групи з 29 осіб (14,08 %): 21 хлопчик (72,41 %) і 8 дівчаток (27,59 %), відставання у зрості яких становило від –2,0 до –4,6 SD. Середній вік дітей — 9,01 ± 0,60 року. Діагноз СБНГР підтверджений наявністю нормальних/підвищених показників гормона росту (ГР) на тлі проведення стимуляційних тестів, різким зниженням рівня інсуліноподібного фактора росту 1 (ІФР-1) та позитивною пробою на чутливість до ГР. Мікроелементний статус оцінювали шляхом визначення рівнів ЕМ (цинку, селену, марганцю, хрому, міді) у плазмі крові методом рентгенофлуоресцентної спектрометрії за допомогою спектрометра ElvaX-med (Україна). Рівні ІФР-1 в плазмі крові визначали імунорадіометричним методом за допомогою стандартних наборів IRMA IGF-1 (Immunotech® kit, Чеська Республіка). Результати. В групі дітей з СБНГР рівень цинку становив 0,57 ± 0,04 мкг/мл, селену — 0,05 ± 0,01 мкг/мл, що вірогідно нижче, ніж у загальній групі дітей з низькорослістю (р < 0,001 та р < 0,05 відповідно). Середні рівні хрому та міді в плазмі крові були зниженими порівняно з показниками дітей з іншими формами низькорослості й становили 0,040 ± 0,003 мкг/мл і 0,79 ± 0,05 мкг/мл відповідно, та були вірогідно нижчими, ніж у дітей контрольної групи (р < 0,001). Середній рівень марганцю в плазмі крові становив 0,06 ± 0,02 мкг/мл, що дещо нижче, ніж у контрольній групі, але невірогідно (р > 0,01). Висновки. У пацієнтів із СБНГР встановлено вірогідне зниження рівнів цинку, селену, хрому та міді у плазмі крові. Отже, на наш погляд, до комплексу обстеження дітей з низькорослістю доцільно включати визначення рівнів ЕМ. При виявленні знижених рівнів ЕМ рекомендовано комбіноване лікування пре, Целью работы было повышение эффективности лечения детей и подростков с синдромом биологически неактивного гормона роста (СБНГР) на основе изучения содержания эссенциальных микроэлементов (ЭМ) в плазме крови. Материалы и методы. В обследование включено 206 детей и подростков с различными формами низкорослости. Дети, страдающие СБНГР, вошли в группу из 29 человек (14,08 %): 21 мальчик (72,41 %) и 8 девочек (27,59 %), отставание в росте составляло от –2,0 до –4,6 SD. Средний возраст детей — 9,01 ± 0,60 года. Диагноз СБНГР подтвержден наличием нормальных/повышенных показателей гормона роста (ГР) на фоне проведения стимулирующих тестов, резким снижением показателей инсулиноподобного фактора роста 1 (ИФР­1), положительной пробой на чувствительность к ГР. Микроэлементный статус оценивали путем определения уровней ЭМ (цинка, селена, марганца, хрома, меди) в плазме крови методом рентгенофлуоресцентной спектрометрии с помощью спектрометра ElvaX­med (Украина). Уровни ИФР­1 в плазме крови определяли иммунорадиометрическим методом с помощью стандартных наборов IRMA IGF­1 (Immunotech® kit, Чешская Республика). Результаты. В группе детей с СБНГР уровень цинка составлял 0,57 ± 0,04 мкг/мл, селена — 0,05 ± 0,01 мкг/мл, что достоверно ниже показателей в общей группе детей с низкорослостью (р < 0,001 и р < 0,05 соответственно). Средние уровни хрома и меди в плазме крови были сниженными по сравнению с показателями у детей с другими формами низкорослости и составляли 0,040 ± 0,003 мкг/мл и 0,79 ± 0,05 мкг/мл соответственно, и были достоверно более низкими, чем у детей контрольной группы (р < 0,001). Средний уровень марганца в крови составил 0,06 ± 0,02 мкг/мл, что несколько ниже по сравнению с контрольной группой, однако недостоверно (р > 0,01). Выводы. У пациентов с СБНГР установлено достоверное снижение уровней цинка, селена, хрома и меди в плазме крови. Таким образом, на наш взгляд, в комплекс обследования детей с низкорослостью целесообразно включать определение уровней, Background. The purpose was to increase the effectiveness of treatment in children and adolescents with biologically inactive growth hormone syndrome (BIGHS) based on studying the content of essential microelements (EM) in the blood plasma. Materials and methods. The study included 206 children and adolescents with different forms of short sta­ture. Group with BIGHS consisted of 29 children (14.08 %): 21 boys (72.41 %) and 8 girls (27.59 %), with growth retardation from –2.0 to –4.6 SD. The average age of children was 9.01 ± 0.60 years. Diagnosis of BIGHS was confirmed by the presence of normal/elevated growth hormone parameters against the background of stimulation tests, a sharp decrease in the level of insulin­like growth factor­1 (IGF­1), and positive test for growth hormone sensitivity. The microelement status was assessed by determining the levels of EM (zinc, selenium, manganese, chromium, copper) in the blood plasma by X­ray fluorescence spectrometry using the ElvaX­med spectrometer (Ukraine). Plasma levels of IGF­1 were evaluated by immunoradiometric assay (IRMA) using standard IRMA IGF­1 kits (Immunotech® kit, Czech Republic). Results. In the group of children with BIGHS, the levels of zinc and selenium were 0.57 ± 0.04 µg/ml and 0.05 ± 0.01 µg/ml, respectively, that is significantly lower than in the general group of children with short stature (p < 0.001 and p < 0.05, respectively). The average plasma levels of chromium and copper were lower than those in children with other forms of short stature and amounted to 0.040 ± 0.003 µg/ml and 0.79 ± 0.05 µg/ml, respectively, but were significantly lower than in the control group (р < 0.001). The average level of manganese in the blood plasma was 0.06 ± 0.02 µg/ml, which is somewhat lower than in the control group, but not significantly (p > 0.01). Conclusions. Patients with BIGHS were found to have potentially lower levels of zinc, selenium, chromium and copper in the blood plasma. Thus, in our opi

Мета дослідження — проведення порівняльного аналізу рівнів лептину та греліну в плазмі крові дітей і підлітків залежно від форми та ступеня ожиріння на тлі дисфункції гіпоталамуса. Матеріали та методи. Обстежено 39 дітей віком від 10 до 18 років із дисфункцією гіпоталамуса. Серед них 16 пацієнтів (41,03 %) — із вісцероабдомінальним ожирінням, 23 пацієнти (58,97 %) — із глютеофеморальним ожирінням та 14 здорових дітей відповідного віку та статі. У всіх пацієнтів проводили вивчення анамнезу життя, оцінку антропометричних параметрів (маса тіла, індекс маси тіла, окружність талії та стегон, їх співвідношення). Рівень лептину у крові визначали імуноферментним методом із використанням наборів фірми Roche Diagnostics GmbH Mannheim (Німеччина). Рівень греліну визначали радіоімунологічним методом із використанням наборів фірми DLAsource ImmunoAssays S.A. (Бельгія). Результати. Надлишкова маса тіла встановлена у 15 із 39 пацієнтів (38,5 %), ожиріння I ступеня — у 8 дітей (20,5 %), II ступеня — у 10 дітей (25,6 %), III ступеня — у 6 дітей (15,4 %). Середній рівень лептину в дітей із вісцероабдомінальним ожирінням становив 47,20 ± 5,54 нг/мл (індекс маси тіла — 35,20 ± 5,07 кг/м2) і виявився вірогідно вищим, ніж у дітей у групі з глютеофеморальним ожирінням (26,50 ± 7,13 нг/мл, p < 0,05) у поєднанні з аналогічними метаболічними порушеннями. Рівень греліну в дітей з ожирінням був вірогідно нижчим, ніж у контрольній групі, і залежав від ступеня ожиріння. При ожирінні III ступеня рівень греліну був найнижчим — 582,58 ± 59,37 нг/мл. Висновки. Ожиріння на тлі дисфункції гіпоталамуса в дітей та підлітків супроводжується низьким рівнем греліну та високим рівнем лептину в плазмі крові. Незалежно від статі в дітей і підлітків гіперлептинемія та гіпогрелінемія значною мірою пов’язані зі ступенем та формою ожиріння. При вісцероабдомінальній формі ожиріння (порівняно з глютеофеморальною формою) зафіксовано істотно нижчий рівень греліну та вищий рівень лептину., Цель исследования — проведение сравнительного анализа уровней лептина и грелина в плазме крови детей и подростков с различными формами ожирения на фоне дисфункции гипоталамуса. Материалы и методы. Обследованы 39 детей в возрасте от 10 до 18 лет с дисфункцией гипоталамуса. Среди них 16 пациентов (41,03 %) — с висцероабдоминальной формой ожирения, 23 пациента (58,97 %) — с глютеофеморальным ожирением и 14 здоровых детей соответствующего возраста и пола. У всех пациентов проводили изучение анамнеза жизни, оценку антропометрических параметров (масса тела, индекс массы тела, окружность талии и бедер, их соотношение). Уровень лептина в крови определяли иммуноферментным методом с использованием наборов фирмы Roche Diagnostics GmbH Mannheim (Германия). Уровень грелина определяли радио­иммунологическим методом с использованием наборов фирмы DLAsource ImmunoAssays S.A. (Бельгия). Результаты. Избыточная масса тела выявлена у 15 из 39 пациентов (38,5 %), ожирение I степени — у 8 детей (20,5 %), II степени — у 10 детей (25,6 %), III степени — у 6 детей (15,4 %). Средний уровень лептина у детей с висцероабдоминальным ожирением составлял 47,20 ± 5,54 нг/мл (индекс массы тела — 35,20 ± 5,07 кг/м2) и оказался достоверно выше, чем у детей в группе с глютеофеморальным ожирением (26,50 ± 7,13 нг/мл, p < 0,05) в сочетании с аналогичными метаболическими нарушениями. Уровень грелина у детей с ожирением был достоверно ниже, чем в контрольной группе, и зависел от степени ожирения. При ожирении III степени уровень грелина был самым низким — 582,58 ± 59,37 нг/мл. Выводы. Ожирение на фоне дисфункции гипоталамуса у детей и подростков сопровождается низким уровнем грелина и высоким уровнем лептина в плазме крови. Независимо от пола у детей и подростков гиперлептинемия и гипогрелинемия в значительной мере связаны со степенью и формой ожирения. При висцероабдоминальной форме ожирения (по сравнению с глютеофеморальной формой) зафиксирован статистически низкий уровень грелина и высокий уровень ле, Background. The purpose of the study was to carry out a comparative analysis the levels of leptin and ghrelin in the blood plasma of children and adolescents with hypothalamic dysfunction and various forms of obesity. Materials and methods. Thirty nine children aged 10 to 18 years with hypothalamic dysfunction were examined: 16 patients (41.03 %) with visceroabdominal obesity, 23 patients (58.97 %) with gluteofemoral obesity, and 14 healthy children of the same age and gender. History of life, anthropometric parameters (body mass index, waist and hip circumference were evaluated in all patients. The level of leptin in the blood was determined by the enzyme immunoassay using the kit of Roche Diagnostics GmbH (Mannheim, Germany). The ghrelin level was determined by the radioimmunological method using the DIAsource ImmunoAssays SA kit (Belgium). Results. Overweight was found in 15 of 39 patients (38.5 %), obesity degree I — in 8 (20.5 %), degree II — in 10 (25.6 %), degree III — in 6 (15.4 %) children. The average leptin level in children with visceroabdominal obesity was 47.20 ± 5.54 ng/ml (body mass index 35.20 ± 5.07 kg/m2) and was significantly higher than in children with gluteofemoral obesity (26.50 ± 7.13 ng/ml, p < 0.05) associated with similar metabolic disorders. The level of ghrelin in obese children was significantly lower than in the control group, and depended on the degree of obesity. With obesity degreee III, the level of ghrelin was lowest — 582.58 ± 59.37 ng/ml. Conclusions. Obesity associated with hypothalamic dysfunction in children and adolescents is accompanied by a low level of ghrelin and a high level of leptin in the blood plasma. Regardless of sex, hyperleptinemia and hypoghrelinemia in children and adolescents are largely associated with the degree and form of obesity. In visceroabdominal obesity (as compared to the gluteofemoral form), a statistically low level of ghrelin and a high level of leptin were recorded.

Актуальність. У світовій літературі відомості про стан системи «гормон росту/ростові фактори» (ГР/інсуліноподібний фактор росту 1 (ІФР-1)), зокрема щодо відношень ГР/ІФР-1/грелін (Ghr), у пацієнтів із низькорослістю вкрай обмежені. Мета роботи — визначення особливостей секреції греліну в пацієнтів із синдромом біологічно неактивного гормона росту порівняно із секрецією греліну в дітей із соматотропною недостатністю. Матеріали та методи. Ghr визначали в 33 хворих із низькорослістю, серед них 22 пацієнти — із соматотропною недостатністю і 11 хворих — із синдромом біологічно неактивного гормона росту. Паспортний вік всіх обстежених пацієнтів відповідав діапазону статевого дозрівання. Кістковий вік в обох групах відставав від паспортного більше ніж на 2 роки. Відставання в рості всіх дітей становило від мінус 2SD. Контрольну групу становили 6 здорових дітей. У всіх обстежених дітей визначали базальний рівень ГР, ІФР-1 й рівень ГР під час нічного викиду та стимуляційного тесту з клонідином. Одночасно отримували зразки крові для дослідження рівня Ghr. Результати. Найсуттєвіші зміни показників рівня Ghr були виявлені через 120 хвилин після засинання у всіх обстежених. Установлено значне підвищення рівня Ghr у дітей із синдромом біологічно неактивного гормона росту, соматотропною недостатністю, а також у групі контролю порівняно з базальними показниками та максимальним викидом при проведенні клонідинового тесту. Так, нічний рівень Ghr перевищував базальний в 1,4 раза в дітей із соматотропною недостатністю, у 3,4 раза — у дітей із синдромом біологічно неактивного гормона росту та у 2,8 раза — у дітей контрольної групи. Ми не встановили зв’язку між показниками ІФР-1 та Ghr у всіх обстежених дітей. Висновки. У пацієнтів із синдромом біологічно неактивного гормона росту та соматотропною недостатністю встановлено суттєвий викид греліну в перші години після засинання. Не виявлено взаємозв’язку між рівнями греліну та ІФР-1 у пацієнтів із синдромом біологічно неактивного гормона ро, Актуальность. В мировой литературе сведения о состоянии системы «гормон роста/ростовые факторы (ГР/инсулиноподобный фактор роста 1 (ИФР-1)), в частности относительно взаимоотношений ГР/ИФР-1/грелин (Ghr), у пациентов с низкорослостью крайне ограниченны. Цель работы — определение особенностей секреции грелина у пациентов с синдромом биологически неактивного гормона роста по сравнению с секрецией грелина у детей с соматотропной недостаточностью. Материалы и методы. Определение Ghr было проведено у 33 больных с низкорослостью, среди них 22 пациента — с соматотропной недостаточностью и 11 больных — с синдромом биологически неактивного гормона роста. Паспортный возраст всех обследованных пациентов отвечал диапазону полового созревания. Костный возраст в обеих группах отставал от паспортного более чем на 2 года. Отставание в росте всех детей составляло от минус 2SD. Контрольную группу составили 6 здоровых детей. У всех обследованных детей определяли базальный уровень ГР и ИФР-1, уровень ГР во время ночного выброса и стимуляционного теста с клонидином. Одновременно получали образцы крови для исследования уровня Ghr. Результаты. Существенные изменения показателей уровня Ghr были обнаружены через 120 минут после засыпания у всех обследованных. Установлено значительное повышение уровня Ghr у детей с синдромом биологически неактивного гормона роста, соматотропной недостаточностью, а также в группе контроля по сравнению с базальными показателями и максимальным выбросом при проведении клонидинового теста. Так, ночной уровень Ghr превышал базальный в 1,4 раза у детей с соматотропной недостаточностью, в 3,4 раза — у детей с синдромом биологически неактивного гормона роста и в 2,8 раза — у детей контрольной группы. Мы не установили связь между показателями ИФР-1 и Ghr у всех обследованных детей. Выводы. У пациентов с синдромом биологически неактивного гормона роста и соматотропной недостаточностью установлен существенный выброс грелина в первые часы после засыпания. Не найдено взаи, Background. In the world literature, information on the state of the system of growth hormone/growth factors (GH/IGF-1), in particular regarding the relationship of GH/IGF-1/grelin, in patients with short stature is extremely limited. The purpose of the study was determination of the features of ghrelin secretion in patients with syndrome of biologically inactive growth hormone compared to that in children with somatotropic insufficiency. Materials and methods. The ghrelin (Ghr) concentration was determined in 33 patients with short stature, among them 22 patients with somatotropic insufficiency and 11 patients with biologically inactive growth hormone syndrome. The passport age of all the examined patients corresponded to the range of puberty. The bone age retarded from the passport age for more than 2 years in both groups. The growth retardation in all the children was minus 2SD. The control group consisted of 6 healthy children. Basal levels of the growth hormone (GH) and insulin-like growth factor 1 (IGF-1), GH level during night-time excretion and clonidine-stimulating test were determined in all examined children. At the same time blood samples were obtained for studying the Ghr level. Results. The most significant changes in the Ghr level were detected in 90 minutes after falling asleep in all subjects. A significant increase in Ghr levels in children with syndrome of biologically inactive growth hormone, somatotropic insufficiency, and in control group compared to baseline and maximum release du­ring the clonidine test was established. Thus, the nightly level of Ghr exceeded basal level by 1.4 times in children with somatotropic insufficiency, by 3.4 times — in children with syndrome of biologically inactive growth hormone and by 2.8 times — in children of the control group. We did not establish a link between IGF-1 and ghrelin in all of the examined children. Conclusions. In patients with syndrome of biologically inactive growth hormone and somatotropic ins

В роботі аналізуються останні публікації щодо біологічної та патогенетичної ролі недавно відкритого прозапального цитокіну ІЛ-17, що секретується клоном Th17 CD4+ Т-клітин у здорової та хворої людини. Наводяться дані, що вказують на ключову роль ІЛ-17 у патогенезі більшості автоімунних захворювань, особливо цукрового діабету (ЦД) 1-го та 2-го типу. Для хворих як із ЦД 1-го, так і з ЦД 2-го типу характерним є збільшення відсотка Th17-клітин в організмі та підвищення рівня цитокіну ІЛ-17 у крові. Крім того, у людини одночасно існує й інша субпопуляція CD4+ Т-клітин — CD4+CD25+FoxP3+-лімфоцити з супресивним впливом на Th17-клітини, що перешкоджають розвитку ЦД, яка отримала назву регуляторних клітин (Трег). На підставі цих даних висунута гіпотеза про те, що в організмі здорової людини існує баланс між цими двома субпопуляціями CD4+ Т-клітин. При ЦД розвивається дисбаланс між Th17- і Трег-клітинами в бік збільшення вмісту Th17-клітин і підвищення рівня ІЛ-17, що супроводжується сінгенним підвищенням Th1 CD4+ Т-прозапальних цитокінів. Отримання більш детальної інформації про властивості ІЛ-17 має важливе значення для розробки нових науково обґрунтованих методів профілактики та терапії ЦД та інших автоімунних захворювань у майбутньому., В работе анализируются последние публикации, касающиеся биологической и патогенетической роли недавно открытого провоспалительного цитокина интерлейкина-17 (ИЛ-17), секретируемого клоном Th17 CD4+ Т-клеток в организме здорового человека и при различных патологических состояниях. Приводятся данные, указывающие на ключевую роль ИЛ-17 в патогенезе большинства аутоиммунных заболеваний, в частности, при сахарном диабете (СД). Для больных СД как 1-го, так и 2-го типа характерны увеличение процента Th17-клеток в организме и повышение уровня цитокина ИЛ-17. В то же время в организме человека одновременно существует и другая субпопуляция CD4+ Т-клеток — CD4+CD25+FoxP3+-лимфоциты, оказывающие супрессорное действие на Th17-клетки, препятствующие развитию СД, — регуляторные клетки (Трег). На основании этих данных выдвинута гипотеза о том, что в организме здорового человека существует компенсаторный баланс между этими двумя субпопуляциями CD4+ Т-клеток. При СД развивается дисбаланс между Th17- и Трег-клетками в сторону увеличения содержания Th17-клеток и повышения уровня ИЛ-17, что сопровождается сингенным повышением секреции Th1 CD4+ Т-провоспалительных цитокинов. Получение более полной информации о свойствах ИЛ-17 в будущем имеет важное значение для разработки новых научно обоснованных методов предотвращения, терапии и профилактики СД и других аутоиммунных заболеваний., The paper analyzes the latest publications on the biological and pathogenetic role of the recently discovered pro-inflammatory cytokine IL-17 secreted by the Th17 CD4+ T-cell clone in a healthy and ill persons. Given data indicate the key role of IL-17 in the pathogenesis of the majority of autoimmune diseases, especially type 1 and type 2 diabetes mellitus. Increased percentage of Th17 cells in the body and elevated level of the cytokine IL-17 is typical for patients with diabetes mellitus both type 1 and type 2. In addition, there is another subpopulation of CD4+ T-cells — CD4+CD25+FoxP3+ lymphocytes, called T-regulatory cells (Treg), inhibiting Th17 cells, and thus preventing the development of diabetes mellitus. Based on these data, a hypothesis of a balance between these two subpopulations of CD4+ T-cells in the body of a healthy person has been suggested. In diabetes mellitus an imbalance between Th17 and Treg cells develops in the direction of increasing the Th17 cell content and IL-17 level, which is accompanied by a syngeneic elevation in Th1 CD4+ T-proinflammatory cytokines. Obtaining more complete information on the properties of IL-17 in the future is of great importance for the development of new scientifically valid methods for the prevention and therapy of diabetes mellitus and other autoimmune diseases.

В огляді літератури аналізуються дані щодо порушення фрагментації ДНК сперматозоїдів та механізмів пошкодження цілісності ДНК у чоловіків із безпліддям. Наведені основні теорії молекулярних механізмів пошкождення ДНК та порушення хроматину сперматозоїдів. Загальновизнаними факторами, окрім вроджених вад розвитку та статевих інфекцій, варікоцеле та піоспермії, що впливають на стан репродуктивної функції чоловічого організму, є несприятливі чинники зовнішнього середовища. Одним із механізмів пошкодження цілісності ДНК сперматозоїдів є високі рівні активних форм кисню. В огляді наведено дані щодо можливої захисної ролі антиоксидантів для лікування та запобігання пошкодженням ДНК. Зроблено висновок, що тестування пошкоджень ДНК сперматозоїдів та селекція непошкоджених сперматозоїдів повинні бути застосовані як частина діагностичних та лікувальних методів у пар, які страждають від безпліддя та повторних викиднів., В обзоре литературы анализируются результаты нарушения фрагментации ДНК сперматозоидов и механизмы повреждения целостности ДНК у мужчин с бесплодием. Представлены основные теории молекулярных механизмов повреждения ДНК и нарушения хроматина сперматозоидов. Общепризнанными факторами, кроме врожденных и половых инфекций, варикоцеле и пиоспермии, которые влияют на состояние репродуктивной функции мужчин, являются неблагоприятные факторы окружающей среды. Одним из механизмов повреждения целостности ДНК сперматозоидов являются высокие уровни активных форм кислорода. В обзоре приведены данные о возможной защитной роли антиоксидантов для лечения и предупреждения повреждений ДНК. Сделан вывод, что тестирование повреждений ДНК сперматозоидов и селекция неповрежденных сперматозоидов должны стать частью диагностических и лечебных методов у пар, которые страдают от бесплодия и повторных выкидышей., In the literature review, data are analyzed on the violation of sperm DNA fragmentation and mechanisms of damage to DNA integrity in infertile men. The basic theories of molecular mechanisms of DNA damage and sperm chromatin abnormalities in male infertility are given. Adverse environmental conditions are generally recognized unfavorable factors, along with varicocele and pyospermia, congenital malformations and sexually transmitted infections, which affect the state of reproductive function in men. One of the mechanisms of damage to the sperm DNA integrity is high levels of reactive oxygen species. Data on the potential protective role of antioxidants in the treatment and prevention of DNA damage are presented. It was concluded that testing of sperm DNA damage and the selection of undamaged spermatozoa should be used as a part of diagnostic and therapeutic methods in couples suffering from infertility and repeated miscarriages.

Клінічний і субклінічний гіпотиреоз — один з найпоширеніших станів у практиці лікаря-ендокринолога після цукрового діабету 2-го типу. Частка пацієнтів, у яких латентний (субклінічний) гіпотиреоз переходить у клінічний, щороку становить до 5 %. Попри відносно виражену симптоматику діагностика гіпотиреозу, особливо в людей похилого віку, становить певні труднощі. Це обумовлено переважанням у цій категорії хворих симптомів із боку певної системи. Розпочинати терапію в таких людей слід із мінімальних доз препаратів тиреоїдних гормонів, а титрування дози необхідно проводити поступово й повільно, з постійним контролем як тиреоїдного гормонального статусу, так і кардіальних показників., Клинический и субклинический гипотиреоз является одним из наиболее распространенных состояний в практике врача-эндокринолога после сахарного диабета 2-го типа. Доля пациентов, у которых латентный (субклинический) гипотиреоз переходит в клинический, ежегодно составляет до 5 %. Несмотря на относительно выраженную симптоматику, диагностика гипотиреоза, особенно в лиц пожилого возраста, представляет определенные трудности. Это обусловлено превалирова­нием у данной категории больных симптомов со стороны определенной системы. Начинать терапию у пожилых людей необходимо с минимальных доз тиреоидных препаратов, а титрование дозы необходимо проводить постепенно и медленно, с постоянным контролем как тиреоидного гормонального статуса, так и кардиальных показателей., Clinical and subclinical hypothyroidism are the one of the most common pathologies in the practice of endocrinologist after type 2 diabetes mellitus. Each year, in up to 5 % of patients, latent (subclinical) hypothyroidism changes to clinical. Despite relatively acute symptoms, the diagnosis of hypothyroidism, especially in the elderly, has certain difficulties. This is explained by the large number of symptoms from a particular body system in this category of patients. Therapy in such people should be started from the minimum doses of thyroid hormones, and the titration of the dose should be done gradually and slowly, with continuous monitoring of both thyroid hormonal status and cardiac functions.

Огляд присвячений аналізу сучасної літератури, включаючи результати власних досліджень, що стосуються механізму лікувальної дії метформіну у хворих на цукровий діабет 2-го типу (ЦД2) і його ускладнень. Незважаючи на те, що метформіном лікується величезна кількість хворих у всьому світі і є велика кількість публікацій, в яких обговорюється його клінічний ефект, механізм лікувальної дії метформіну при ЦД2 залишається ще не зовсім ясним. В роботі подані нові дані, які вказують на те, що в механізмі лікувального ефекту метформіну при ЦД2 і його ускладненнях істотну роль відіграє не тільки гіпоглікемічний ефект метформіну, але й його сприятливий вплив на порушені при ЦД2 імунорегуляторні процеси і запалення, про що свідчать зменшення індексу запалення, нормалізація кількості і функції лімфоцитів різного імунофенотипу і зниження рівня прозапальних цитокінів і хемокінів у крові., Обзор посвящен анализу современной литературы, включая результаты собственных исследований, касающихся механизма лечебного действия метформина у больных сахарным диабетом 2-го типа (СД2) и его осложнений. Несмотря на то, что метформином лечится огромное количество больных во всем мире и имеется большое число публикаций, в которых обсуждается его клинический эффект, механизм целебного действия метформина при СД2 остается еще не совсем ясным. В работе представлены новые данные, указывающие на то, что в механизме целебного эффекта метформина при СД2 и его осложнениях существенную роль играет не только гипогликемический эффект метформина, но и его благоприятное влияние на нарушенные при СД2 иммунорегуляторные процессы и воспаление, о чем свидетельствуют уменьшение индекса воспаления, нормализация количества и функции лимфоцитов различного иммунофенотипа и снижение уровня провоспалительных цитокинов и хемокинов в крови., The review deals with the analysis of modern li­terature, including the results of own researches on the mecha­nism of the therapeutic effect of metformin in patients with type 2 diabetes mellitus (DM2) and its complications. Despite the fact that a vast number of patients are treated with metformin, there are a large number of publications around the world in which its clinical effect is discussed, the mechanism of the curative action of metformin remains unclear. The paper pre­sents new data indicating that not only the hypoglycemic effect of metformin plays an important role in the mechanism of the curative effect in DM2 and its complications, but also its favorable effect on inflammation and immunoregulatory processes disturbed in DM2, as evidenced by a decrease in the inflammatory index (N/L index), normalization of the quantity and function of lymphocytes of various immunophenotypes and reduced levels of proinflammatory cytokines and chemokines in the blood.

Background. Diffuse toxic goiter (DTG), or Graves’ disease, is an autoimmune thyroid disease, the prevalence of which is steadily increasing in the structure of thyroid pathology and makes up about 80 % of all causes of hyperthyroidism. The purpose of our work was to study the structural state of the thyroid gland in patients with DTG. Materials and methods. Important aspect of the work was the cytological study of the structure of focal formations against the background of DTG (Graves’ disease). The study was conducted in the clinic of the State Institution “V.P. Komisarenko Institute of Endocrinology and Metabolism of the National Aca­demy of Medical Sciences of Ukraine” and in the Kyiv City Center of Endocrine Surgery at the premises of Kyiv City Clinical Hospital 3. A total of 310 patients with a diagnosis of DTG were examined: 285 (91.94 %) women and 25 (8.06 %) men. Their age ranged from 19 to 70 years (on average 41.25 ± 1.19 years). The duration of the disease at the start of the examination was from 1 month to 15 years (on average 25.09 ± 2.76 months). To determine the volume and structure of the thyroid gland, palpation and ultrasound examinations were performed, as well as a fine-needle aspiration biopsy with cytological examination of punctate, and computer tomo­graphy of the neck and mediastinum organs. To establish/confirm the diagnosis, a hormonal examination was performed (serum thyroid stimulating hormone, free T3 and free T4, as well as thyroid stimulating hormone receptor antibodies were measured). Results. The ratio of patients with diffuse enlargement of the thyroid gland without focal formations accounted for 78.39 %, the number of individuals without an increase in thyroid volume was 2.58 %, and 19.03 % of people had focal formations. Among patients with focal formations, those with benign adenomatous (54.24 %) and colloid nodules (25.42 %) prevailed. Papillary carcinoma was diagnosed in 2 patients with DTG (3.39 %). Computed tomography of the, Актуальность. Диффузный токсический зоб (ДТЗ) (болезнь Грейвса) является аутоиммунным заболеванием щитовидной железы (ЩЖ), распространенность которого неуклонно возрастает в структуре тиреоидной патологии, и составляет около 80 % всех причин гипертиреоза. Целью нашей работы было исследование структурного состояния ЩЖ у больных ДТЗ. Материалы и методы. Изучали цитологическую структуру узловых образований при ДТЗ (болезни Грейвса). Исследование проводилось в клинике ГУ «Институт эндокринологии и обмена веществ им. В.П. Комиссаренко НАМН Украины» и в Киевском городском центре эндокринной хирургии. Всего обследованы 310 пациентов с ДТЗ: 285 (91,94 %) женщин и 25 (8,06 %) мужчин, возраст которых варьировал от 19 до 70 лет (в среднем составил 41,25 ± 1,19 года). Длительность заболевания на момент начала обследования колебалась от одного месяца до 15 лет (в среднем 25,09 ± 2,76 месяца). Для определения объема и структуры ЩЖ проводились пальпаторное и ультразвуковое исследование, а также тонкоигольная аспирацинная пункционная биопсия с цитологическим исследованием пунктата и компъютерная томо­графия (КТ) органов шеи. Для установления/подтверждения диагноза осуществлялось гормональное обследование (определение в крови уровней тиреотропного гормона, свободного тироксина, свободного трийодтиронина, а также антител к рецептору тиреотропного гормона). Результаты. Доля больных с диффузным зобом без узловых образований в ЩЖ составляла 78,39 %, количество пациентов без увеличения объема ЩЖ — 2,58 %, с узловыми образованиями — 19,03 %. Среди пациентов с узловыми образованиями преобладали больные с доброкачественными аденоматозными (54,24 %) и коллоидными узлами (25,42 %). Папиллярная карцинома диагностирована у двух больных ДТЗ (3,39 %). КТ органов шеи и средостения позволила установить, что при относительно небольших размерах диффузного зоба (18,00 ± 2,78 см3) существует вероятность наличия значительной ретротрахеальной части ЩЖ. Выводы. Применение термина «болезнь Грейвса» для опр, Актуальність. Дифузний токсичний зоб (ДТЗ) (хвороба Грейвса) є автоімунним захворюванням, поширеність якого невпинно зростає в структурі тиреоїдної патології, і становить близько 80 % всіх причин гіпертиреозу. Метою нашої роботи було дослідити структурний стан щитоподібної залози (ЩЗ) у хворих на ДТЗ. Матеріали та методи. Було проведено цитологічне дослідження структури вогнищевих утворень на тлі ДТЗ (хвороби Грейвса). Дослідження виконувалось у клініці ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» та в Київському міському центрі ендокринної хірургії на базі київської міської клінічної лікарні № 3. Усього обстежені 310 пацієнтів із ДТЗ: 285 (91,94 %) жінок і 25 (8,06 %) чоловіків, вік яких коливався від 19 до 70 років (у середньому 41,25 ± 1,19 року). Тривалість захворювання на момент початку обстеження становила від одного місяця до 15 років (у середньому 25,09 ± 2,76 місяця). Для визначення об’єму і структури ЩЗ проводились пальпаторне й ультразвукове дослідження, а також тонкоголкова аспіраційна пункційна біопсія із цитологічним дослідженням пунктату та комп’ютерна томографія (КТ) органів шиї та середостіння. Для встановлення/підтвердження діагнозу здійснювалось гормональне обстеження (визначення в крові рівнів тиреотропного гормона, вільного тироксину, вільного трийодтироніну та антитіл до рецептора тиреотропного гормона). Результати. Частка хворих із дифузно збільшеною ЩЗ без вогнищевих утворень становила 78,39 %, кількість пацієнтів без збільшення об’єму ЩЗ — 2,58 %, число хворих із вогнищевими утвореннями в ЩЗ — 19,03 %. Серед хворих із вогнищевими утвореннями переважали пацієнти з доброякісними аденоматозними (54,24 %) та колоїдними (25,42 %) вузлами ЩЗ. Папілярну карциному діагностовано у двох хворих на ДТЗ (3,39 %). КТ органів шиї та середостіння дозволила встановити, що навіть при відносно невеликих розмірах дифузного зоба (18,00 ± 2,78 см3) існує велика вірогідність наявності значної ретротрахеальної частини ЩЗ. Висновк

У другій частині лекції наведені сучасні дані щодо методів діагностики різних форм гіпогонадизму, описано лікування найбільш поширених форм цієї патології., Во второй части лекции приведены современные данные о методах диагностики различных форм гипогонадизма, описано лечение наиболее распространенных форм этой патологии., The second part of the review shows the current approaches to the methods of diagnosis and treatment of various forms of hypogonadism in men.

The review of the literature summarizes and analyzes the material on inflammatory processes accompanying cardiovascular complications in diabetes mellitus. The role of endothelial dysfunction is shown leading to an increase in the permeability of the endothelium, accumulation of lipoproteins in the vessel wall, their modification, formation and secretion of cell adhesion molecules, which in turn leads to involvement of monocytes and their differentiation into inflammatory macrophages. The role of scavenger receptors in the deposition of cholesterol and the formation of foam cells was noted. The mechanisms of the inflammatory process initiation and the formation of inflammasоmes are considered in detail. The scheme of transduction of proinflammatory signals in the cell and participation of the key factor NF-κB integrating all incoming information and controlling the transactivation of genes involved in inflammation are described. It is shown that inflammation is key process in the development of vascular diseases in diabetes mellitus, and the suppression of these processes inhibits the progression of the disease reducing arterial damage and contributing to their healing., В обзоре литературы обобщен и проанализирован материал, посвященный воспалительным процессам, сопровождающим сердечно-сосудистые осложнения при сахарном диабете (СД). Показана роль эндотелиальной дисфункции, приводящей к повышению проницаемости эндотелия, накоплению в стенке сосуда липопротеинов, их модификации, образованию и секреции молекул клеточной адгезии, что, в свою очередь, приводит к привлечению моноцитов и их дифференциации в воспалительные макрофаги. Отмечена роль рецепторов-скавенджеров в депонировании холестерина и формировании пенистых клеток. Детально рассмотрены механизмы инициации воспалительного процесса и образования инфламмасом. Описана схема трансдукции провоспалительных сигналов в клетке и участие ключевого фактора NF-κB, интегрирующего всю поступающую информацию и контролирующего трансактивацию генов, участвующих в воспалении. Показано, что воспалительные процессы являются ключевыми в развитии заболеваний сосудов при СД, а подавление этих процессов тормозит прогрессирование болезни, уменьшая повреждения артерий и способствуя их заживлению., В огляді літератури узагальнено і проаналізовано матеріал, присвячений запальним процесам, що супроводжують серцево-судинні ускладнення при цукровому діабеті (ЦД). Показана роль ендотеліальної дисфункції, що приводить до підвищення проникності ендотелію, накопичення в стінці судини ліпопротеїнів, їх модифікації, утворення і секреції молекул клітинної адгезії, що, в свою чергу, призводить до залучення моноцитів і їх диференціації в запальні макрофаги. Відзначено роль рецепторів-скавенджерів в депонуванні холестерину і формуванні пінистих клітин. Детально розглянуті механізми ініціації запального процесу й утворення інфламасом. Описана схема трансдукції прозапальних сигналів у клітині і участь ключового фактора NF-κB, інтегруючого всю інформацію, що надходить, і контролюючого трансактивацію генів, що беруть участь в запаленні. Показано, що запальні процеси є ключовими в розвитку захворювань судин при ЦД, а пригнічення цих процесів гальмує прогресування хвороби, зменшуючи пошкодження артерій і сприяючи їх загоєнню.

Мета дослідження — установити стан макро- та мікроелементного забезпечення хворих на вузлову патологію щитоподібної залози (ЩЗ) із регіонів, постраждалих після Чорнобильської аварії. Матеріали та методи. Обстежені 65 мешканців постраждалих після Чорнобильської аварії районів Чернігівської області: 40 без тиреоїдної патології — контрольна група та 25 — із діагностованим вузловим зобом. Результати. При дослідженні екскреції йоду з сечею показник медіани йодурії становив в контрольній групі 95,6 мкг/л, у дослідній групі — 89,3 мкг/л, що вказувало на наявність йодного дефіциту слабкого ступеня. Рівень тиреоглобуліну в крові в осіб контрольної групи дорівнював 9,26 ± 0,99 нг/мл та дослідної — 23,48 ± 4,83 нг/мл (p < 0,05), що також свідчило про наявність йодної недостатності серед обстежених дослідної групи. Результати ультразвукових досліджень ЩЗ підтвердили наявність сталого йодного дефіциту серед осіб із тиреоїдною патологією. Середній об’єм ЩЗ в осіб контрольної групи дорівнював 10,1 ± 0,3 см3, у дослідній — 18,6 ± 1,7 см3 (p < 0,001). Рівень тиреотропного гормона понад 4,0 мМО/л мали 5 % обстежених контрольної групи та 8,9 % — дослідної. В обстежених пацієнтів із вузловим зобом установлено знижений (p < 0,0001) рівень забезпечення макроелементами (кальцієм — 67,26 ± 3,21 мг/л та магнієм — 14,88 ± 0,35 мг/л), мікроелементами (цинком — 0,72 ± 0,04 мг/л (p < 0,0001) та залізом — 0,54 ± 0,06 мг/л (p < 0,05)) у сироватці крові порівняно з дослідженнями в контрольній групі. Висновки. В обстежених контрольної та дослідної груп спостерігали вірогідно нижчий рівень селену. Відносний ризик розвитку вузлового зоба при низькому вмісті кальцію (критерій χ2 для чотирипільної таблиці спряженості з корекцією за Фішером) становив RR = 2,24 (95% ДІ 1,58–2,61), ризик розвитку вузлового зоба при низькому вмісті магнію — відповідно 2,56 (95% ДІ 1,77–3,03)., Цель исследования — установить состояние макро- и микроэлементного обеспечения больных узловой патологией щитовидной железы (ЩЖ) из регионов, пострадавших после Чернобыльской аварии. Материалы и методы. Обследованы 65 жителей Черниговской области: 40 — без тиреоидной патологии (15 мужчин и 25 женщин) в возрасте 36,62 ± 0,60 года и 25 (5 мужчин и 20 женщин) — с диагностированным узловым зобом. Результаты. Исследование экскреции йода выявило, что медиана в контрольной группе составляла 95,6 мкг/л, в группе исследования — 89,3 мкг/л. Это указывает на наличие йодного дефицита легкой степени. Уровень тиреоглобулина в крови пациентов контрольной группы 9,26 ± 0,99 мкг/л, в группе исследования — 23,03 ± 4,7 мкг/л. Уровень ТТГ выше 4 мМЕ/л был в 8,9 % наблюдений в группе исследования и в 5 % случаев в контрольной группе. По данным ультразвуковых исследований средний размер ЩЖ у пациентов контрольной группы 10,1 ± 0,3 см3, в группе исследования — 18,6 ± 1,7 см3. В группе пациентов с узловым зобом установлен сниженный (p < 0,0001) уровень макроэлементов в плазме крови (кальций — 67,26 ± 3,21 мг/л и магний — 14,88 ± 0,35 мг/л) и микроэлементов (цинк — 0,72 ± 0,04 мг/л (p < 0,0001) и железо — 0,54 ± 0,06 мг/л (p < 0,05)) в сравнении с результатами в контрольной группе. Выводы. Относительный риск (критерий χ2 для четырехпольной таблицы сопряженности с коррекцией по Фишеру) развития узлового зоба при низком содержании кальция составлял RR = 2,24 (95% ДИ 1,58–2,61), риск развития узлового зоба при низком содержании магния — 2,56 (95% ДИ 1,77–3,03)., Background. The purpose of our study was to determine the state of macro- and micronutrient support of patients with nodular thyroid pathology from the regions injured after the Chornobyl accident. Materials and methods. 65 habitants of the Chernihiv area were examined: 40 — without thyroid pathology (15 men and 25 women) aged 36.62 ± 0.60 years, and 25 (5 men and 20 women) — with the diagnosed nodular goiter. Results. Research of urinary iodine excretion showed that a median in the control group was 95.6 µg/l, among patients with nodular goiter — 89.3 µg/l, indicating the presence of moderate iodine deficiency. Blood thyroglobulin level in patients of control group was 9.26 ± 0.99 ng/l, among patients with nodular goiter — 23.03 ± 4.70 ng/l. Thyroid-stimulating hormone level higher than 4.0 mIU/l was in 8.9 % of patients with nodular goiter and in 5.0 % of persons from the control group. The data of ultrasonic researches demonstrated that the average thyroid volume in patients of control group was 10.1 ± 0.3 cm3, among patients with nodular goiter — 18.6 ± 1.7 cm3. In the group of patients with nodular goiter, the decreased (p < 0.0001) level of macronutrients in blood plasma was detected: calcium was 67.26 ± 3.21 µg/l and magnesium — 14.88 ± 0.35 µg/l, as well as of microelements: zinc content was 0.72 ± 0.04 µg/l (p < 0.0001) and iron — 0.54 ± 0.06 µg/l (p < 0.05), in comparison with the results in the control group. Conclusions. The relative risk (χ2 criterion for the four-course table of connectivity with Fisher’s correction) of nodular goiter development at subzero content of calcium was 2.24 (95% confidence interval (CI) 1.58–2.61), the risk of nodular goiter development at subzero levels of magnesium — 2.56 (95% CI 1.77–3.03).

Наведені історичні факти становлення медицини як науки з акцентом на розвиток ендокринології. В історичному плані з’ясована роль досліджень іноземних і вітчизняних учених та їхній внесок у розвиток хімії гормонів. З’ясована роль навчальних закладів, академій у формуванні світогляду майбутніх науковців, просуванні передового досвіду. Показано, як поступово накопичувалися знання з медицини: опис клінічних проявів, визначення лабораторних відмінностей. Можливість надання людині з ендокринним захворюванням патогенетично обґрунтованого лікування з’явилась у більшості випадків тільки після розвитку промислового синтезу гормональних препаратів. Праці багатьох учених відзначені Нобелівською премією за досягнення в галузі медицини та фізіології. Наведено визначення поняття «гормон», класифікацію, місця біосинтезу, особливості секреції, промисловий синтез деяких гормонів і сфери використання. Особлива увага приділяється опису нових методів синтезу тироксину, флутафарму та інших речовин., В работе приведены факты становления медицины как науки с акцентом на развитие эндокринологии. В историческом плане выяснена роль исследований иностранных и отечественных ученых Украины и их вклад в развитие химии гормонов. Показана роль учебных заведений, академий в формировании мировоззрения будущих ученых, продвижении передового опыта. В статье показано, как постепенно накапливались знания по медицине: описание клинических проявлений, определение лабораторних различий. Возможность предоставления человеку с эндокринным заболеванием патогенетически обоснованного лечения появилась в большинстве случаев только после развития промышленного синтеза гормональных препаратов. Работа многих ученых отмечена Нобелевской премией за достижения в области медицины и физиологии. Приведены определение понятия «гормон», классификация, места биосинтеза, особенности секреции, промышленный синтез некоторых из гормонов и сфера использования. Особое внимание уделяется описанию новых методов синтеза тироксина, флутафарма и других веществ., The historical data on the development of medicine as a science, with an emphasis on aspects of the endocrinology, are given in this paper. The role of Ukrainian and foreign scientists and their contribution to the development of the chemistry of hormones has been clarified in a historical context. The role of schools, academies in shaping the outlook of future scientists and the promotion of best practices is shown. The article shows how the knowledge of medicine was gradually accumulated: clinical manifestations, definition of laboratory differences. The ability to provide pathogenetic treatment to the patient with endocrine disease was possible in most cases only after the industrial synthesis of hormones. The works of many scientists were awarded the Nobel Prize in medicine and physiology. The definition of “hormone”, classification, place of biosynthesis, particularly of the secretion, the industrial synthesis of some of them and the scope of use are presented. Special attention is paid to the description of new methods of synthesis of thyroxine, flutapharm and other substances.

Проведено аналіз медичної наукової літератури та ретроспективний аналіз медичної документації хворих, які перебували в клініці ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» з метою дослідження тиреоїдної патології у хворих на акромегалію. За даними міжнародних досліджень, найбільшу частку в структурі тиреоїдної патології хворих на акромегалію становить багатовузловий зоб, а частота випадків раку щитоподібної залози (ЩЗ) перебуває в межах від 3 до 12,5 %. Серед хворих на акромегалію, які лікувались у клініці інституту, патологія ЩЗ спостерігалась у 97,7 % пацієнтів, при цьому частка багатовузлового зоба дорівнювала 51,2 %, автоімунного тиреоїдиту — 13,9 %, раку ЩЗ — 4,6 %. З цього випливає висновок щодо необхідності постійного моніторингу стану ЩЗ у хворих на акромегалію для своєчасної діагностики та лікування, особливо це стосується ризику розвитку раку ЩЗ., Проведен анализ медицинской научной литературы и ретроспективный анализ медицинской документации больных, находившихся в клинике ГУ «Институт эндокринологии и обмена веществ им. В.П. Комисаренко НАМН Украины» с целью исследования тиреоидной патологии у больных акромегалией. По данным международных исследований, наибольшую долю в структуре тиреоидной патологии составляет многоузловой зоб, а частота случаев рака щитовидной железы (ЩЖ) колеблется от 3 до 12,5 %. Среди больных акромегалией, лечившихся в клинике института, патология ЩЖ наблюдалась у 97,7 % пациентов, при этом частота случаев многоузлового эутиреоидного зоба составила 51,2 %, аутоиммунного тиреоидита — 13,9 %, рака ЩЖ — 4,6 %. Таким образом, необходим постоянный мониторинг состояния ЩЖ у больных акромегалией для своевременной диагностики и лечения тиреопатий, особенно это касается риска развития рака ЩЖ., The analysis of medical scientific literature and retrospective analysis were performed using medical documents of patients treated in the cliniс of the State Institution “V.P. Komisarenko Institute of Endocrinology and Metabolism of the NAMS of Ukraine”, in order to study a thyroid pathology in acromegalic patients. In accordance with data of international studies, the multinodular goiter constitutes the biggest part in the structure of thyroid pathology of acromegalic patients, and the incidence of thyroid cancer ranges from 3 to 12.5 %. Among acromegalic patients who were treated in this clinic, the thyroid pathology was observed in 97.7 % of patients, and the part of multinodular goiter made up 51.2 %, autoimmune thyroiditis — 13.9 %, thyroid cancer — 4.6 %. It may be concluded that it is necessary to evaluate on a constant basis the condition of thyroid gland in acromegalic patients for timely diagnosis and treatment, especially in terms of thyroid cancer risk.

Objective of the research — to evaluate the efficacy of combined hypouricemic therapy in patients with hyperuricemia, urate nephropathy on the background of concomitant pathology (type 2 diabetes mellitus, hypertension) based on the dynamics of uricemia, uricosuria, the functional state of the kidneys, minimizing and eliminating the risk factors for the progression of chronic kidney disease. Sixty seven patients were involved in the study. Correction of hyperuricemia in patients with urate nephropathy and concomitant pathology (type 2 diabetes mellitus, hypertension) using phytodiuretic agent Urolesan® in combination treatment leads to normalization of metabolic processes, improvement of glomerular filtration rate, and a decrease in the level of albumin excretion., Цель — изучение эффективности комплексной гипоурикемической терапии у пациентов с гипер­урикемией, уратной нефропатией на фоне сопутствующей патологии (сахарный диабет 2-го типа, артериальная гипертензия) на основании динамики урикемии, урикозурии, функционального состояния почек, минимизации и устранения риск-факторов прогрессирования хронической болезни почек. В исследовании приняли участие 67 пациентов. Коррекция гиперурикемии у пациентов с уратной нефропатией с сопутствующей патологией (сахарный диабет 2-го типа, артериальная гипертензия) с использованием фитодиуретика Уролесан® в комплексном лечении приводит к нормализации процессов обмена мочевой кислоты, улучшению скорости клубочковой фильтрации и уменьшению уровня экскреции альбумина., Мета — вивчення ефективності комплексної гіпоурикемічної терапії в пацієнтів з гіперурикемією, уратною нефропатією на тлі супутньої патології (цукровий діабет 2-го типу, артеріальна гіпертензія) на підставі динаміки урикемії, урикозурії, функціонального стану нирок, мінімізації й усунення ризик-факторів прогресування хронічної хвороби нирок. У дослідженні брали участь 67 пацієнтів. Корекція гіперурикемії в пацієнтів з уратною нефропатією із супутньою патологією (цукровий діабет 2-го типу, артеріальна гіпертензія) із застосуванням фітодіуретика Уролесан® у комплексному лікуванні приводила до нормалізації процесів обміну сечової кислоти, покращення швидкості клубочкової фільтрації та зменшення рівня екскреції альбуміну.

The objective: to identify the presence of relationships between indicators of HRV and the structural and functional state of the heart in patients with cerebral atherosclerosis (CA) stage 1–3, depending on the hemispheric localization of the ischemic focus.Materials and methods. In a comprehensive study, 229 patients with CA 1–3 rd degree took part. The patients were divided into 4 groups: І - those who had ischemic stroke (IS) in the right hemisphere (RH); II – transferred IS in the left hemisphere (LH); ІІІ – with CA of 1st – 2nd degree (without IS – comparison group); IV – a general group of patients who have undergone ischemic atherothrombotic stroke. The age of patients of the examined groups ranged from 55 to 75 years. All patients underwent transthoracic echocardiography and an ECG with an assessment of heart rate variability (HRV). Statistical analysis was performed using non-parametric methods (Mann – Whitney test, Spearman’s rank correlation coefficient). Results are presented as medians and 25%, 75% quartiles. To identify the relationship between the indicators of the structural and functional state of the heart and HRV, a correlation analysis was carried out with the calculation of the Spearman’s rank correlation coefficient.Results. In the general group of patients undergoing IS, one inverse correlation was established between the indices of the left ventricular myocardial mass index (MMI) and LF/HF% (r=–0,298), and in the group of patients without IS with CA 1–2 stages were established to relate the index of the relative wall thickness of the LV with the HRV and LF/HF indices (r=–0,196 and r=0,183 respectively) and 2 links of the LV diastolic myocardial function index with HRV and the triangular index (r=0,202 and r=0,217 respectively). When comparing groups of patients with different localization of IS, it was found that for patients with IS in the L, there is a characteristic of 3 MMLV connections with PNN50% and LF/HF% (0,322, –0,304 and –0,373 res, Цель исследования: выявление наличия взаимосвязей между показателями вариабельности ритма сердца (ВРС) и структурно-функционального состояния сердца у пациентов с церебральным атеросклерозом (ЦА) 1–3-й степени в зависимости от полушарной локализации ишемического очага.Материалы и методы. В комплексном исследовании приняли участие 229 пациентов с ЦА 1–3 степени. Пациенты были распределены на 4 группы: І группа – перенесшие ишемический инсульт (ИИ) в правом полушарии (ПП); ІІ группа – перенесшие ИИ в левом полушарии (ЛП); ІІІ группа – с ЦА 1–2-й степени (без ИИ – группа сравнения); ІV группа – общая группа пациентов, перенесших ишемический атеротромботический инсульт. Возраст пациентов обследуемых групп составил от 55 до 75 лет. Все пациенты проходили трансторакальную эхокардиографию и ЭКГ с оценкой вариабельности ритма сердца (ВРС). Статистический анализ проводили с помощью непараметрических методов (критерий Манна–Уитни, коэффициент ранговой корреляции Спирмена). Результаты представлены в виде медианы и 25%, 75% квартилей. Для выявления взаимосвязи между показателями структурно-функционального состояния сердца и ВРС был проведен корреляционный анализ с расчетом коэффициента ранговой корреляции Спирмена.Результаты. В общей группе пациентов, перенесших ИИ, установлена одна обратная корреляционная связь между показателями индекса массы миокарда левого желудочка (иММЛЖ) и НЧ/ВЧ% (r = –0,298), а в группе пациентов без ИИ с ЦА 1–2 степени установлены связи индекса относительной толщины стенки ЛЖ (ИОТСЛЖ) с индексами HRVи НЧ/ВЧ (r = –0,196 и r = 0,183 соответственно) и две связи показателя диастолической функции миокарда ЛЖ с HRV и триангулярным индексом (r = 0,202 и r = 0,217 соответственно). При сравнении групп пациентов с разной локализацией ИО было установлено, что для пациентов с ИО в ЛП характерно наличие трех связей ММЛЖ и иММЛЖ с PNN50% и НЧ/ВЧ% (0,322, –0,304 и –0,373 соответственно тогда как для пациентов с локализацией ИО в ПП связей установлено не было.Заключен, Мета дослідження: виявлення наявності взаємозв’язків між показниками варіабельності ритму серця (ВРС) та структурно-функціонального стану серця у пацієнтів з церебральним атеросклерозом (ЦА) 1–3-го ступеня залежно від півкульної локалізації ішемічного вогнища.Матеріали та методи. У комплексному дослідженні взяли участь 229 пацієнтів з ЦА 1–3-го ступеня. Пацієнти були розподілені на 4 групи: І група – перенесли ішемічний інсульт (ІІ) у правій півкулі (ПП); ІІ група – перенесли ІІ у лівій півкулі (ЛП); ІІІ група – із ЦА 1 2-го ступеня (без ІІ – група порівняння); ІV група – загальна група пацієнтів, які перенесли ішемічний атеротромботичний інсульт. Вік пацієнтів обстежуваних груп становив від 55 до 75 років. Усі пацієнти проходили трансторакальну ехокардіографію та ЕКГ з оцінкою ВРС. Статистичний аналіз проводили за допомогою непараметричних методів (критерій Манна–Уїтні, коефіцієнт рангової кореляції Спірмена). Результати представлені у вигляді медіани і 25%, 75% квартилей. Для виявлення взаємозв’язків між показниками структурно-функціонального стану серця і ВРС було проведено кореляційний аналіз з розрахунком коефіцієнта рангової кореляції Спірмена.Результати. У загальній групі пацієнтів, які перенесли ІІ, встановлений один зворотній кореляційний зв’язок між показниками індексу маси міокарда лівого шлуночка (ІММЛШ) і НЧ/ВЧ% (r=–0,298), а в групі пацієнтів без ІІ з ЦА 1–2-го ступеня встановлені зв’язок індексу відносної товщини стінки ЛШ (ІОТСЛЖ) з індексами HRV і НЧ/ВЧ (r=–0,196 і r=0,183 відповідно) і два зв’язки показника діастолічної функції міокарда ЛШ з HRV і триангулярним індексом (r=0,202 і r=0,217 відповідно). При порівнянні груп пацієнтів з різною локалізацією ІВ було встановлено, що для пацієнтів з ІВ в ЛП характерна наявність трьох зв’язків ММЛЖ і ІММЛШ з PNN50% і НЧ/ВЧ% (0,322, –0,304 і –0,373 відповідно), тоді як для пацієнтів з локалізацією ІВ в ПП зв’язків встановлено не було.Заключення. У пацієнтів з церебральним атеросклерозом без ІІ зниження варіа

In connection with modern pathogenetic ideas about the mechanisms of development of ischemic stroke, the early diagnosis of this disease becomes even more important. A relevant issue at the present stage is the information content of non-invasive ultrasound research methods used to study the state of the cerebral arteries that participate in the blood supply to the brain.The objective: to study the structural and functional state of the vessels of the carotid and vertebro-basilar pools in elderly patients with cerebral atherosclerosis (CA) of stage 1–3, including depending on the hemispheric localization of the ischemic focus.Materials and methods. 229 patients with CA of the 2nd – 3rd degree took part in a comprehensive clinical and instrumental study. Patients were divided into 4 groups: I – the general group of patients who underwent ischemic atherothrombotic stroke in the basin of the middle cerebral artery (IS); II – in the right hemisphere (RH); ІІІ – transferred IS in the left hemisphere (LH); ІV – with CA of 1–2 degree (without IS – comparison group). Subsequently, elderly patients from 55 to 75 years old participated in the comparison of groups.Results. In chronic cerebrovascular diseases, a steadily progressing atherosclerotic process is accompanied by a decrease in blood flow velocity in the main arteries of the head. Moreover, changes in LSBV (Linear systolic blood velocity) are detected by transcranial dopplerography at earlier stages both at the extra– and intracranial level, and blood flow depression initially occurs both in the arteries of the vertebro-basilar basin and in the carotid channel. The identification of changes in a Doppler study, in general, precedes the increase in symptoms of organic damage to the nervous system. Compared to patients with initial manifestations of CA, patients who underwent IS are characterized by a high frequency of hemodynamically significant stenosis, a thickening of complex intima-media, a statistically significant, В связи с современными патогенетическими представлениями о механизмах развитияишемического инсульта ранняя диагностикаэтого заболевания приобретает еще большуюзначимость. Актуальным на современном этапе становится вопрос об информативностинеинвазивных ультразвуковых методов исследования, используемых для изучениясостояния мозговых артерий, которые участвуютв кровоснабжении головного мозга.Цель исследования: изучение структурно-функционального состояния сосудовкаротидного и вертебро-базиллярного бассейнов упациентов пожилого возраста сцеребральным атеросклерозом (ЦА) 1–3 стадии, в том числе в зависимости от полушарнойлокализации ишемического очага.Материалы и методы. В комплексном клинико-инструментальном исследованииприняли участие 229 пациентов с ЦА 2–3-й степени. Пациенты были разделены на 4группы: І – общая группа пациентов, перенесших ишемический атеротромботическийинсульт вбассейне средней мозговой артерии (ИИ); ІІ группа – в правом полушарии (ПП);ІІІ группа – перенесшие ИИ в левом полушарии(ЛП); ІV группа – с ЦА 1–2-й степени (без ИИ – группа сравнения). В дальнейшем в сравнении групп участвовали пациенты пожилого возраста – от 55 до 75 лет.Результаты. При хронических цереброваскулярных заболеваниях неуклоннопрогрессирующий атеросклеротический процесс сопровождается уменьшением скоростикровотока в магистральных артериях головы. При этом изменения линейнойсистолическойскорости кровотока (ЛССК) выявляют при транскраниальнойдопплерографии на более ранних стадиях как на экстра-, так и на интракраниальномуровне, причем депрессия кровотока изначально возникает и в артериях вертебро-базилярного бассейна, и в каротидном русле. Выявление изменений при допплеровскомисследовании в целом предшествует нарастанию симптомов органическогопоражениянервной системы. Пациенты, перенесшие ИИ, по сравнению с пациентами с начальнымипроявлениями ЦА характеризуются высокой частотой гемодинамически значимыхстенозов, утолщением комплекса интима-медиа, статистически значимым снижениемЛСС, У зв’язку із сучасними патогенетичними уявленнями про механізми розвитку ішемічного інсульту рання діагностика цього захворювання набуває ще більшої значущості. Актуальним на сучасному етапі стає питання про інформативність неінвазивних ультразвукових методів дослідження, що використовуються для вивчення стану мозкових артерій, які беруть участь у кровопостачанні головного мозку.Мета дослідження: вивчення структурно-функціонального стану судин каротидного і вертебро-базилярного басейнів у пацієнтів похилого віку з церебральним атеросклерозом (ЦА) 1–3 стадії, у тому числі залежно від півкульної локалізації ішемічного вогнища.Матеріали та методи. У комплексному клініко-інструментальному дослідженні взяли участь 229 пацієнтів із ЦА 2–3-го ступеня. Пацієнти були розділені на 4 групи: І – загальна група пацієнтів, які перенесли ішемічний атеротромботичний інсульт у басейні середньої мозкової артерії (ІІ); ІІ група – у правій півкулі (ПП); ІІІ група – перенесли ІІ у лівій півкулі (ЛП); ІV група – з ЦА 1–2-го ступеня (без ІІ – група порівняння). Надалі у порівнянні груп брали участь пацієнти літнього віку – від 55 до 75 років.Результати. При хронічних цереброваскулярних захворюваннях неухильно прогресуючий атеросклеротичний процес супроводжується зменшенням швидкості кровотоку у магістральних артеріях голови. При цьому зміни лінійної систолічної швидкості кровотоку (ЛСШК) виявляються під час проведення транскраніальної допплерографії на більш ранніх стадіях як на екстра-, так і на інтракраніальних рівнях, причому депресія кровотоку спочатку виникає і в артеріях вертебро-базилярного басейну, і в каротидному руслі. Виявлення змін під час допплерівського дослідження загалом передує наростання симптомів органічного ураження нервової системи. Пацієнти, які перенесли ІІ, порівняно з пацієнтами з початковими проявами ЦА характеризуються високою частотою гемодинамічно значущих стенозів, потовщенням комплексу інтима-медіа, статистично значущим зниженням ЛСШК і підвищенням пульсатор

According to official data of the European Society of Human Reproduction and Embryology, 15–17% of married couples suffer from infertility in Ukraine. This in combination with the tendency towards late maternity makes it increasingly common to use assisted reproductive technologies for the infertility problem. No less relevant is the spontaneous abortions and miscarriage problem, one cause of which is the insufficient progesterone production by the corpus luteum and placenta, along with other factors. The article discusses the use of the drug Utrogestan®, bioidentical micronized progesterone in the form of soft capsules for intravaginal and oral administration in assisted reproductive technology programs and in the management and pregnancy preserving.Progesterone plays an important role in the ovarian-menstrual cycle regulation, secretory transformation of the endometrium, pregnancy preservation, regulation of sexual behavior and other physiological processes. In Ukraine, Utrogestan® is allowed to be used in pregravid preparation (partial or complete insufficiency of the luteal phase), to support the luteal phase in induced and spontaneous menstrual cycles, in insemination programs and in vitro fertilization, in cases of miscarriage, for the prevention of habitual miscarriages and premature labor in women with a short cervix or a history of preterm labor. Not all micronized progesterone drugs registered in Ukraine have similar indications, in particular for the prevention of preterm birth in women with a short cervix and premature labor in history. According to the medical instruction, Utrogestan® is allowed to be used throughout the entire gestation period up to the 36th week of pregnancy, which ensures continuity of treatment. Only natural/bioidentical progesterone is a substrate for reduced 5-α and 5-β-metabolites that have a specific effect during pregnancy. Utrogestan® is characterized by high safety for mother and fetus, as well as good local and systemic tole, По официальным данным Европейского общества репродукции человека и эмбриологии, в Украине 15–17% супружеских пар страдают бесплодием. Это обстоятельство в сочетании с тенденцией к позднему материнству обусловливает все более широкое использование вспомогательных репродуктивных технологий в решении проблемы бесплодия. Не менее актуальна проблема самопроизвольных абортов и невынашивания беременности, одной из причин которых является недостаточная выработка прогестерона желтым телом и плацентой наряду с другими факторами. В статье рассматривается применениев программах вспомогательных репродуктивных технологий и в практике ведения и сохранения беременности препарата Утрожестан® – биоидентичного микронизированного прогестерона в форме мягких капсул для интравагинального и перорального применения.Прогестерон играет важную роль в регуляции овариально-менструального цикла, в секреторной трансформации эндометрия, сохранении беременности, регуляции полового поведения и других физиологических процессов. В Украине Утрожестан® разрешено применять при прегравидарной подготовке(частичная или полная недостаточность лютеиновой фазы), для поддержки лютеиновой фазы в индуцированных и спонтанных менструальных циклах, в программах инсеминации и экстракорпорального оплодотворения, при угрозе выкидыша, для профилактики привычных выкидышей и преждевременных родов у женщин с короткой шейкой матки или при наличии преждевременных родов в анамнезе. Не все препараты микронизированного прогестерона, зарегистрированные в Украине, имеют аналогичные показания, в частности, показаны для профилактики преждевременных родов у женщин с короткой шейкой и преждевременными родами в анамнезе. Согласно инструкции по медицинскому применению, Утрожестан® разрешено применять на протяжении всего срока беременности вплоть до 36-й недели, что обеспечивает преемственность лечения. Только натуральный/биоидентичный прогестерон является субстратом для восстановленных 5-α- и 5-β-метаболитов, оказывающих присущее им сп, За офіційними даними Європейського товариства репродукції людини й ембріології, в Україні 15–17% подружніх пар страждають на безпліддя. Ця обставина в поєднанні з тенденцією до пізнього материнства обумовлює все ширше використання допоміжних репродуктивних технологій у вирішенні проблеми безпліддя. Не менш актуальною є й проблема самовільних абортів і невиношування вагітності, однією з причин яких є недостатнє вироблення прогестерону жовтим тілом і плацентою поряд із іншими факторами. У статті розглядається застосування в програмах допоміжних репродуктивних технологій і в практиці ведення і збереження вагітності препарату Утрожестан® - біоідентичного мікронізованого прогестерону у формі м'яких капсул для інтравагінального і перорального застосування.Прогестерон відіграє важливу роль у регуляції оваріально-менструального циклу, в секреторній трансформації ендометрія, збереженні вагітності,регуляції статевої поведінки та інших фізіологічних процесів. В Україні Утрожестан® дозволено застосовувати під час прегравідарної підготовки (часткова або повна недостатність лютеїнової фази), для підтримки лютеїнової фази в індукованих і спонтанних менструальних циклах, в програмах інсемінації та екстракорпорального запліднення, при загрозі викидня, для профілактики звичних викиднів і передчасних пологів у жінок із короткою шийкою матки абоза наявності передчасних пологів в анамнезі. Не всі препарати мікронізованого прогестерону, зареєстровані в Україні, мають аналогічні показання, зокрема, показані для профілактики передчасних пологів у жінок з короткою шийкою і передчасними пологами в анамнезі. Згідно з інструкцією для медичного застосування, Утрожестан® дозволено застосовувати впродовж усього терміну вагітності аж до 36-го тижня, що забезпечує наступництво лікування. Тільки натуральний/біоідентичний прогестерон є субстратом для відновлених 5-α- і 5-β-метаболітів, що чинять властиву їм специфічну дію під час вагітності. Утрожестан® характеризується високою безпекою для матері й

Актуальність. Відомо, що розвиток інсулінорезистентності (ІР), основного чинника метаболічного синдрому (МС), супроводжується дисбалансом у системі цитокінів: підвищенням рівня інтерлейкіну-6 (ІЛ-6), фактора некрозу пухлини α (ФНП-α) та зниженням ІЛ-10, ІЛ-4. Однією з причин інсулінорезистентності у чоловіків може бути зменшення продукції тестостерону, оскільки його достатня кількість посилює чутливість до інсуліну. Мета дослідження: визначити рівні прозапальних лімфокінів і гормонів у хворих на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу з МС та андрогенним дефіцитом. Матеріали та методи. Обстежені 76 чоловіків віком від 35 до 68 років (29 — з МС та 47 — хворих на ЦД 2-го типу). Рівні прозапальних лімфокінів, естрадіо­лу, тестостерону вільного та загального визначали у сироватці крові радіоімунним методом, рівні ФНП-α, ІЛ-6, лептину — імуноферментними методами. ІР визначали за індексом НОМА. Діагноз МС встановлювали на підставі критеріїв АТР III — NCEP. У контрольну групу (n = 21) ввійшли умовно здорові люди. Результати. У хворих на ЦД 2-го типу з МС та у групі з МС без ЦД були підвищені рівні ФНП-α й ІЛ-6, кортизолу, альдостерону, адренокортикотропного гормону (АКТГ) та інсуліну. Проведені дослідження показали наявність андрогенного дефіциту в усіх групах пацієнтів. Більш виражені ознаки андрогенного дефіциту спостерігали в обстежених чоловіків із МС та ЦД 2-го типу. Рівень інсуліну й АКТГ прямо пропорційно залежить від індексу маси тіла. У пацієнтів із МС без ЦД спостерігалася лише тенденція до підвищення рівня лептину. Встановлена тенденція підвищення рівня естрадіолу у чоловіків з ЦД 2-го типу та МС. Висновки. Отримані результати відповідають гіпотезі щодо визначальної ролі прозапальних цитокінів імунної системи у генезі ЦД 2-го типу. У даному випадку причиною розвитку ЦД є дисфункція не жирової тканини, а неспецифічної ланки імунітету., Background. It is well known that the development of insulin resistance as the main factor of metabolic syndrome (MS) is accompanied by an imbalance in the cytokine system: an increase in the level of interleukin­6 (ІЛ­6), tumor necrosis factor­α (TNF­α) and a decrease in ІЛ­10, ІЛ­4. One of the causes of insulin resistance in men may be a decrease in testosterone production, since its sufficient amount increases the sensitivity to insulin. The purpose of the study: to evaluate the level of proinflammatory lymphokines and hormones in patients with type 2 diabetes mellitus (DM), MS and androgen deficiency. Materials and methods. We examined 76 men aged 35 to 68 years (29 — with MS and 47 — with type 2 DM). The level of proinflammatory lymphokines, estradiol, free and total testosterone was determined in the blood serum using radioimmune method, the content of TNF­α, ІЛ­6, leptin — by immune­enzyme methods. Insulin resistance was determined by the HOMA index. Diagnosis of MS was established based on the АТР III — NCEP criteria. The control group included 21 apparently healthy men. Results. Patients with type 2 DM and metabolic syndrome and those without MS had elevated levels of TNF­α and ІЛ­6, cortisol, aldosterone, adrenocorticotropic hormone (ACTH) and insulin. The conducted studies showed the presence of androgen deficiency in all groups of patients. More significant signs of androgen deficiency were observed in the examined men with MS and type 2 DM. The level of insulin and adrenocorticotropic hormone are directly proportional to the body mass index. In patients with MS and without MS, we observed only a tendency to increase in leptin level. There is a tendency to increase in the level of estradiol in men with type 2 DM and MS. Conclusions. Results of the study correspond to the hypothesis about the leading role of proinflammatory lymphokines of the immune system in the origin of type 2 DM. In this case, the cause of DM is dysfunction of not fatty tissue, bur he, Актуальность. Известно, что развитие инсулинорезистентности (ИР), основного фактора метаболического синдрома (МС), сопровождается дисбалансом в системе цитокинов: повышением уровня интерлейкина­6 (ИЛ­6), фактора некроза опухоли α (ФНО­α) и снижением ИЛ­10, ­4. Одной из причин инсулинорезистентности у мужчин может быть снижение продукции тестостерона, поскольку его достаточное количество усиливает чувствительность к инсулину. Цель исследования: определить уровни провоспалительных лимфокинов и гормонов у больных сахарным диабетом (СД) 2­го типа с МС и андрогенным дефицитом. Материалы и методы. Обследовано 76 мужчин в возрасте от 35 до 68 лет (29 — с МС и 47 — больных СД 2­го типа). Уровни провоспалительных лимфокинов, эстрадиола, тестостерона свободного и общего определяли в сыворотке крови радиоиммунным методом, уровни ФНО­α, ИЛ­6, лептина — иммуноферментными методами. ИР определяли по индексу НОМА. Диагноз МС устанавливали на основании критериев АТР III — NCEP. Контрольную группу (n = 21) составили условно здоровые люди. Результаты. У больных СД 2­го типа с МС и в группе с МС без СД были повышены уровни ФНО­α и ИЛ­6, кортизола, альдостерона, адренокортикотропного гормона (АКТГ) и инсулина. Проведенные исследования показали наличие андрогенного дефицита во всех группах пациентов. Более выраженные признаки андрогенного дефицита наблюдали у обследованных мужчин с МС и СД 2­го типа. Уровень инсулина и АКТГ прямо пропорционально зависит от индекса массы тела. У пациентов с МС без СД наблюдалась тенденция к повышению уровня лептина. Установлена тенденция повышения уровня эстрадиола у мужчин с СД 2­го типа и МС. Выводы. Полученные результаты соответствуют гипотезе про определяющую роль провоспалительных цитокинов иммунной системы в генезе СД 2­го типа. В данном случае причиной развития СД является дисфункция не жировой ткани, а неспецифического звена иммунитета.

Background/aims: non-alcoholic fatty liver disease is highly prevalent in patients with type 2 diabetes mellitus (T2DM). The aim of the present study was to investigate the potential usefulness of transient elastography (TE), which is a technique that allows measuring both fibrosis and liver fat content simultaneously, as a screening tool for hepatic involvement in Turkish patients with T2DM. Materials and methods: we obtained liver stiffness measurements (LSMs, as a measure of fibrosis) and controlled attenuation parameter (CAP, as a marker of steatosis) in 124 (46 males and 78 females; mean body mass index (BMI): 33.2 +/- 6.6 kg/m(2)) Turkish patients with T2DM. The prevalence rates of overweight, obesity, and metabolic syndrome in our sample were 28.2%, 64.5%, and 77.4%, respectively. Probe-specific LSM cut-off values were used to define advanced fibrosis (>= F3) and cirrhosis (F4) (M probe: F3=9.6-11.4 kPa, F4 >= 11.5 kPa and XL probe: F3=9.3-10.9 kPa, F4 >= 11.0 kPa). Mild, moderate, and severe steatosis were defined as CAP 222-232 dB/m, CAP 233-289 dB/m, and CAP >= 290 dB/m, respectively. Results: advanced fibrosis and cirrhosis were identified in 21 (16.9%) and 10 (8.0%) patients, respectively. TE-defined hepatic steatosis (CAP>222 dB/m) was detected in 117 (94.3%) patients. Mild, moderate, and severe steatosis were identified in 0, 29, and 88 patients, respectively. Conclusion: TE is a useful non-invasive imaging modality to screen for liver involvement in Turkish patients with T2DM. High rates of TE-defined fibrosis and steatosis in our sample reflect the presence of an elevated mean BMI., Marmara University Research Fund

Робота присвячена аналізу останніх даних зарубіжної літератури та результатів власних двадцятирічних досліджень, що стосуються вивчення автоантитіл до острівців Лангерганса підшлункової залози людини і їх використання як тесту для передбачення ризику виникнення цукрового діабету (ЦД) 1-го типу та діагностики асимптомної фази його розвитку в нормоглікемічних дітей України. Більшість зарубіжних діабетологів дотримуються єдиної думки, що визначення титру острівцевих автоантитіл (ОАА) ICA, IAA, GADA, IA‑2A і ZnT8 в сироватці крові людини має високу діагностичну цінність і специфічність для виявлення автоімунного деструктивного процесу в острівцях, починаючи з самої початкової асимптомної фази розвитку ЦД, задовго (іноді за місяці або багато років) до виникнення клінічних симптомів захворювання у нормоглікемічної людини. При одночасному виявленні позитивності до більшості ОАА розвиток ЦД 1-го типу неминучий. Наші спостереження, вперше проведені на дітях України, повністю підтверджують цей висновок. Точність передбачення ризику виникнення діабету прямо пропорційна кількості одночасно використовуваних різних видів ОАА: чим їх більше, тим вища точність прогнозу, а також вона асоціюється з генотипом HLA-DR-DQ, віком обстежуваного, висотою титру автоантитіл і тривалістю часу, який минув після першого позитивного тесту. При одночасному скринінгу чотирьох-п’яти ОАА точність передбачення діабету перевищує 90 %. Характерною властивістю ОАА є варіабельність їхнього титру в крові, тобто його підвищення відбувається при чергуванні з реверсією до нормального рівня. Одночасно ОАА використовуються для виявлення збережених резидуальних бета-клітин у підшлунковій залозі у віддалений термін після інсулінотерапії, що необхідно для призначення більш ефективної імунологічної інтервенції, а також для більш точної диференціації ЦД 1-го і 2-го типу у дорослих., Работа посвящена анализу последних данных зарубежной литературы и результатов собственных двадцатилетних исследований, касающихся изучения аутоантител к островкам Лангерганса поджелудочной железы человека и их использования как теста для предсказания риска возникновения сахарного диабета (СД) 1-го типа и диагностики бессимптомной фазы его развития у нормогликемических детей Украины. Большинство зарубежных диабетологов придерживаются единого мнения, что определение титра островковых аутоантител (ОАА) ICA, IAA, GADA, IA‑2A и ZnT8 в сыворотке крови человека обладает высокой диагностической ценностью и специфичностью для выявления аутоиммунного деструктивного процесса в островках, начиная с самой начальной асимптомной фазы развития СД, задолго (иногда за месяцы или многие годы) до возникновения клинических симптомов заболевания у нормогликемического человека. При одновременном выявлении позитивности к большинству ОАА развитие СД 1-го типа неизбежно. Наши наблюдения, впервые проведенные на детях Украины, полностью подтверждают это заключение. Точность предсказания риска возникновения СД прямо пропорциональна количеству одновременно используемых различных видов ОАА: чем их больше, тем выше точность прогноза, а также она ассоциирована с генотипом HLA-DR-DQ, возрастом обследуемого, высотой титра аутоантител и продолжительностью времени, прошедшего после первого позитивного теста. При одновременном скрининге четырех-пяти ОАА точность предсказания СД превышает 90 %. Характерным свойством ОАА является вариабельность их титра в крови, т.е. его повышение чередуется с реверсией к нормальному уровню. Одновременно ОАА используются для обнаружения сохранившихся резидуальных бета-клеток в поджелудочной железе в отдаленные сроки после инсулинотерапии, что необходимо для назначения более эффективной иммунологической интервенции, а также для более точной дифференциации СД 1-го и 2-го типа у взрослых., The article deals with an analysis of the latest data of world literature and the results of own twenty-year researches on studying antibodies to human islets of Langerhans, and their use as a test for predicting the risk of type 1 diabetes mellitus (DM), and diagnosis of asymptomatic phase of its development in normoglycemic children of Ukraine. The majority of foreign diabetologists adhere to the same opinion that the determination of islet autoantibodies (IAA) of ICA, IAA, GADA, IA‑2A and ZnT8 in human blood serum has the high diagnostic value and specificity for detecting the autoimmune destructive process in islets, starting with the very early asymptomatic phase of DM development, long before (sometimes months or years before) the manifestation of clinical symptoms of the disease in normoglycemic person. In the simultaneous detection of positivity to the majority of IAA, the development of type 1 DM is inevitable. Our observations, performed for the first time with the participation of children of Ukraine, fully confirm this conclusion. The accuracy of predicting the risk of DM is directly related to the number of different types of IAA, which are used simultaneously, — the more of them, the higher the accuracy of the prediction, and also it is associated with HLA-DR-DQ genotype, the age of the examined person, autoantibodies titer, and the time that has elapsed after the first positive test. With the simultaneous screening of four to five IAA, the accuracy of DM prediction exceeds 90 %. A characteristic feature of IAA is the variability of their titer in the blood, i.e. its increase is alternated with reversion to a normal level. At the same time, IAA are used to detect remaining residual beta cells in the pancreas late after insulin therapy that is necessary for the assignment of more effective immunologic intervention, as well as for more precise differentiation between type 1 and type 2 DM in adults.

Мета дослідження — вивчення рівнів аполіпопротеїнів А1 і В у сироватці крові та їх співвідношення у 174 молодих дорослих (середній вік — 22,47 ± 0,30 року) з дефіцитом гормона росту, що виник в дитинстві. Матеріали і методи. Під спостереженням перебували 174 пацієнти (124 пацієнти чоловічої статі) віком від 19 до 34 років. Період спостереження становив до 36 міс. Результати. Встановлено, що на тлі лікування препаратами рекомбінантного гормона росту (рГР) у більшості пацієнтів вже через 6–12 міс. спостерігається поступове підвищення рівнів аполіпопротеїнів А1, зниження рівнів аполіпопротеїнів В та нормалізація їх співвідношення, що сприяє зниженню факторів кардіоваскулярного ризику в майбутньому. Висновки. На тлі терапії препаратами рГР у молодих дорослих із соматотропною недостатністю, що виникла в дитячому віці, відбуваються вірогідні позитивні зміни деяких показників ліпідного профілю, а саме: суттєве підвищення рівнів аполіпопротеїнів А1, зниження рівнів аполіпопротеїнів В у сироватці крові та співвідношення апоВ/апоА1., Цель исследования — изучение уровней аполипопротеинов А1 и В в сыворотке крови и их соотношения у 174 молодых взрослых (средний возраст — 22,47 ± 0,30 года) с дефицитом гормона роста, возникшего в детстве. Материалы и методы. Под наблюдением находились 174 пациента (124 пациента мужского пола) в возрасте от 19 до 34 лет. Период наблюдения составлял до 36 мес. Результаты. Установлено, что на фоне терапии препаратами рекомбинантного гормона роста (рГР) у большинства пациентов уже через 6–12 мес. наблюдается постепенное достоверное повышение уровней аполипопротеинов А1, снижение уровней аполипопротеинов В и нормализация их соотношения, что способствует снижению факторов кардиоваскулярного риска в будущем. Выводы. На фоне терапии препаратами рГР у молодых взрослых с соматотропной недостаточностью, возникшей в детском возрасте, происходят достоверные позитивные изменения некоторых показателей липидного профиля, а именно: существенное повышение уровней аполипопротеинов А1, снижение уровней аполипопротеинов В в сыворотке крови и соотношения апоВ/апоА1., Aim of the investigation — to study serum levels of apolipoprotein A1 and B and their ratio in 174 young adults (average age — 22.47 ± 0.30 years) with childhood-onset growth hormone deficiency. Materials and methods. The study involved 174 patients (124 males) aged 19 to 34 years. The follow-up period was up to 36 months. Results. It was found that on the background of the treatment with recombinant growth hormone (rGR), there is a gradual increase in the levels of apolipoprotein A1, a decrease in apolipoprotein B levels and normalization of their ratio in most patients after 6–12 months that reduces cardiovascular risk factors in the future. Conclusions. Against the background of rGR therapy in young adults with childhood-onset growth hormone deficiency, there are significant positive changes in some parameters of the lipid profile, namely — substantial increase in apolipoprotein A1 levels, a decrease in the serum content of apolipoprotein B and apoB/apoA1 ratio.

Актуальність. Серцево-судинні захворювання та цукровий діабет (ЦД) залишаються переважаючими супутниками еректильної дисфункції (ЕД), причому ендотеліальна дисфункція відіграє надзвичайно важливу роль у механізмах розвитку ЕД у чоловіків. Мета. Дослідження ролі судинного чинника в патогенезі ЕД у чоловіків з ЦД та можливостей ранньої діагностики судинних порушень. Матеріали та методи. Для вивчення показників кровотоку нами обстежено 45 чоловіків, хворих на ЦД та ЕД, віком 22–58 років. Допплерівську ультрасонографію статевого члена виконували на апараті Аloka-SSD 5000 Pro Sound (Японія) у стані спокою та в динаміці переходу до стану ригідної ерекції після введення вазоактивного препарату на 5, 15, 30-й хвилині. Результати. Зниження пікової систолічної швидкості кровотоку зі збільшенням приросту показників тонусу артеріальної стінки та периферичного опору є наслідком порушень мікроциркуляції, тканинної проникності, що спостерігається у хворих на ЦД. Зниження кровонаповнення статевого члена та сповільнення виведення радіофармпрепарату у чоловіків з ЦД та ЕД, встановлені при проведенні радіонуклідної ангіографії статевого члена, вказують на розлади мікроциркуляції в кавернозних тілах (мікроангіопатії). Висновки. Малоінвазивні спеціалізовані методи обстеження хворих на ЦД та ЕД дозволяють отримати фізіологічно адекватну оцінку загального ступеня васкуляризації кавернозних тіл в динаміці виникнення ерекції, взаємодоповнюють один одного і дають можливість оцінити феномен виникнення ерекції за різними об’єктивними показниками., Background. Cardiovascular diseases and diabetes mellitus (DM) remain the main comorbidities in erectile dysfunction (ED), and endothelial dysfunction plays an extremely important role in the mechanisms of ED development. The purpose of the study is to investigate the role of the vascular factor in the pathogenesis of ED in men with DM and the possibility of early diagnosis of vascular disorders. Materials and methods. To study the blood flow, 45 men with DM and ED aged 22–58 years were examined. Penile Doppler ultrasonography was carried out using Aloka­SSD 5000 ProSound (Japan) device at rest and in dynamics of transition to a rigid erection after administration of a vasoactive drug at the 5, 15, and 30th minutes. Results. Reduction of peak systolic blood flow velocity with increased indices of arterial wall tone and peripheral resistance is a consequence of microcirculatory disorders, tissue permeability observed in patients with DM. Decreased blood supply to the penis and slowing the washout of tracer in men with DM and ED established during the radionuclide angiography of the penis indicate microcirculation disorders in the cavernous bodies (microangiopathy). Conclusions. Minimally invasive specia­lized methods for the examination of patients with DM and ED allow us to obtain a physiologically adequate assessment of the overall degree of vascularization of cavernous bodies in the dynamics of erection, complement each other and make it possible to evaluate the phenomenon of erection by various objective indicators., Актуальность. Сердечно­сосудистые заболевания и сахарный диабет (СД) остаются преобладающими спутниками эректильной дисфункции (ЭД), причем эндотелиальная дисфункция играет чрезвычайно важную роль в механизмах развития ЭД у мужчин. Цель. Исследование роли сосудистого фактора в патогенезе ЭД у мужчин с СД и возможностей ранней диагностики сосудистых нарушений. Материалы и методы. Для изучения показателей кровотока нами обследованы 45 мужчин, больных СД и ЭД, в возрасте 22–58 лет. Допплеровскую ультрасонографию полового члена выполняли на аппарате Аloka­SSD 5000 Pro Sound (Япония) в состоянии покоя и в динамике перехода в состояние ригидной эрекции после введения вазоактивного препарата на 5, 15, 30­й минуте. Результаты. Снижение пиковой систолической скорости кровотока с увеличением прироста показателей тонуса артериальной стенки и периферического сопротивления является следствием нарушений микроциркуляции, тканевой проницаемости, что наблюдается у больных СД. Снижение кровонаполнения полового члена и замедление вывода радиофарм­препаратов у мужчин с СД и ЭД, установленные при проведении радионуклидной ангиографии полового члена, указывают на расстройства микроциркуляции в кавернозных телах (микроангиопатии). Выводы. Малоинвазивные специализированные методы обследования больных СД и ЭД позволяют получить физиологически адекватную оценку общей степени васкуляризации кавернозных тел в динамике возникновения эрекции, взаимодополняют друг друга и дают возможность оценить феномен возникновения эрекции по разным объективным показателям.

При вузловій патології щитоподібної залози (ЩЗ) важливо своєчасно встановити характер патологічного процесу, оскільки від цього залежить алгоритм лікування пацієнта. Основним та ефективним методом передопераційної діагностики залишається тонкоголкова аспіраційна пункційна біопсія (ТАПБ). Однак на цьому етапі не завжди вдається отримати інформативні результати, а також запобігти зайвих операцій або чітко виявити/виключити злоякісний процес. Зменшити частку неінформативних результатів у деяких випадках допомагає стрижнева біопсія голкою, яку пропонують виконувати як альтернативу повторної ТАПБ. Ще один підхід, який достатньо широко використовують для поліпшення перед­операційної діагностики вузлової патології ЩЗ, полягає у додатковому дослідженні з використанням специфічних молекулярних маркерів і тестів. Для ідентифікації доброякісних утворень найчастіше застосовують класифікатор експресії генів, а для виявлення злоякісного процесу — тест на наявність мутацій і генетичних перебудов. Оскільки навіть такий комплексний підхід не завжди дозволяє розмежувати доброякісні та злоякісні пухлини, актуальними залишаються інтраопераційні експрес-гістологічні дослідження (ЕГД). При цьому паралельне виконання ЕГД та інтраопераційної цитології підвищує ефективність інтраопераційної діагностики. Отже, спектр наданих методів широкий, тому в даному огляді були розглянуті особливості кожного підходу, зокрема, ефективність, можливості та обмеження, а також було показано, в яких ситуаціях доцільно проводити ті чи інші дослідження або їх комплекс., При узловой патологии щитовидной железы (ЩЖ) важно своевременно определить характер патологического процесса, поскольку от этого зависит алгоритм лечения пациента. Основным и эффективным методом дооперационной диагностики является тонкоигольная аспирационная пункционная био­псия (ТАПБ). Однако на данном этапе не всегда удается получить информативные результаты, а также избежать ненужных операций или четко выявить/исключить злокачественный процесс. Снизить долю неинформативных результатов в ряде случаев помогает стержневая биопсия иглой, которую предлагают выполнять в качестве альтернативы повторной ТАПБ. Еще один подход, который достаточно широко применяется для улучшения дооперационной диагностики узловой патологии ЩЖ, — дополнительные исследования с использованием специфических молекулярных маркеров и тестов. Для идентификации доброкачественных образований ЩЖ чаще всего применяют классификатор экспрессии генов, а для выявления злокачественного процесса — тест на наличие мутаций и генетических перестроек. Поскольку даже такой комплексный подход не всегда позволяет разграничить доброкачественные и злокачественные опухоли, актуальными остаются интраоперационные экпресс-гистологические исследования (ЭГИ). При этом параллельное выполнение ЭГИ и интраоперационной цитологии повышает эффективность интраоперационной диагностики. Таким образом, спектр представленных методов широкий, поэтому в данном обзоре были рассмотрены особенности каждого подхода, включая эффективность, возможности и ограничения, а также показано, в каких ситуациях целесообразно проводить те или иные исследования или их комплекс., In case of thyroid nodules, it is important to determine the nature of the pathological process in a timely manner, since the algorithm for treating the patient depends on this. The main and effective method of preoperative diagnosis is fine needle aspiration biopsy. However, at this stage, it is not always possible to obtain informative results and also to avoid unnecessary surgeries or to clearly identify/exclude the malignant process. Needle biopsy, which is suggested as an alternative to repeated fine needle aspiration biopsy, helps to reduce the proportion of non-informative results in a number of cases. Another approach that is widely used to improve preoperative diagnosis of thyroid nodules is additional studies with specific molecular markers and tests. To identify benign thyroid lesions, the gene expression classifier is most often used, and to detect malignant process — a test for the presence of mutations and gene rearrangements. Since even such a comprehensive approach does not always make it possible to distinguish benign and malignant tumors, intraoperative express histological studies remain relevant. In this case, the parallel implementation of express histological studies and intraoperative cytology increases the effectiveness of intraoperative diagnosis. Thus, the spectrum of the methods presented is broad, therefore, in this review, the features of each approach, including effectiveness, possibilities and limitations, were examined, and also it is shown, in which situations it is expedient to carry out certain studies or their set.

Introduction: Over 7 million people in Turkey have diabetes. Of the 1 million who inject insulin little is known of their habits and injection techniques. Methods: We conducted an Injection Technique Questionnaire (ITQ) survey throughout Turkey that involved 1376 patients from 56 centers. Turkish values were compared with those from 41 other countries participating in the ITQ, known here as Rest of World (ROW). Results: The majority (50.4%) of Turkish insulin users give four injections/ day as opposed to ROW, where only 30.9% do. The abdomen is the most common injection site used by Turkish patients, but they also inject insulin in multiple body sites more often than do patients in ROW. Body mass index values in Turkey were 0.75 units higher than those in ROW as was the mean total daily dose (average daily dose [ADD]) of insulin (54.0 IU in Turkey vs. 47.4 IU in ROW). Mean glycated hemoglobin (HbA1c) in Turkey was 9.1%, which is higher than in ROW and possibly related to the higher BMI and ADD. Turkish patients use insulin analogs (short and long-acting) more frequently than do patients in ROW. The shortest pen needles (4 mm) are used by about one-third of patients in Turkey, but the longer ones (8 mm) are equally common. Needles are reused in Turkey at a rate of 3.4 injections/single needle. However, needle reuse, whether with pens or syringes, is lower in Turkey than ROW, as is the number of times a reused needle is used. More than 75% of used sharps in Turkey go into the rubbish, with nearly 6% having no protection of the tip. Conclusion: The continued use of 8-mm needles raises the risk of intramuscular injections in Turkish patients. Despite full reimbursement, needle reuse still remains an important issue. More focus needs to be given to dwell times under the skin, reconstitution of cloudy insulant, correct use of skin folds and safe disposal of sharps., BD Diabetes Care

Introduction: Using the Turkish and rest of world (ROW) Injection Technique Questionnaire (ITQ) data we address key insulin injection complications. Methods: Summarized in first ITQ paper. Results: Nearly one-third of Turkish insulin users described lesions consistent with lipohypertrophy (LH) at heir injection sites and 27.4% were found to have LH by the examining nurse (using visual inspection and palpation). LH lesions in the abdomen and thigh of Turkish patients are slightly smaller than those measured in ROW but more than half of Turkish patients who have LH continue to inject into them at least daily. More than a quarter of Turkish patients have frequent unexplained hypoglycemia and nearly 2 out of 5 have glycemic variability, both of which have been linked to the presence of LH and the habit of injecting into it. Nearly half of Turkish injectors report having pain on injection. Of these, just over half report having painful injections only several times a month or year (i.e., not with every injection). In Turkey the diabetes nurse has by far the major role in teaching patients how to inject. Nearly 40% of Turkish injectors get their sites checked at least annually, and a larger roportion than ROW had received recent (within the last 12 months) instruction on how to inject properly. Conclusion: Turkish patients and professionals have clearly made progress in injection technique, but there are still considerable challenges ahead which the new Turkish guidelines will help address., BD Diabetes Care

Проведен анализ научной литературы относительно особенностей клинического течения дефицита гормона роста (ДГР), который манифестировал в детском возрасте, у молодых взрослых. Акцент сделан на состоянии липидного обмена, а также сердечно-сосудистой системы больных с ДГР, не получавших лечения рекомбинантным гормоном роста (рГР). Приведены собственные данные, полученные при обследовании молодых взрослых с ДГР до лечения рГР и на его фоне. Установлено наличие существенных нарушений со стороны показателей липидного, углеводного обменов и кардиальных параметров у больных, длительно не получавших патогенетического лечения, а также позитивные изменения на фоне назначения препаратов рГР., The analysis of scientific literature on the features of clinical course of childhood-onset growth hormone deficiency (GHD) in young adults has been carried out. The focus was on the state of lipid metabolism, as well as on the state of cardiovascular system in patients with GHD who did not receive treatment with recombinant growth hormone (rGH). Own data obtained when examining young adults with GHD before rGH treatment and on its background are provided. The presence of significant disorders of the lipid, carbohydrate metabolism and cardiac parameters in patients who did not receive a long-term pathogenetic treatment, as well as improvements following rGH administration are established., Проведено аналіз наукової літератури стосовно особливостей клінічного перебігу дефіциту гормона росту (ДГР), що маніфестував у дитячому віці, у молодих дорослих. Акцент зроблено на стані ліпідного обміну, а також серцево-судинної системи хворих із ДГР, які не отримували лікування рекомбінантним гормоном росту (рГР). Наведені власні дані, отримані при обстеженні молодих дорослих із ДГР до лікування рГР та на його тлі. Встановлено наявність суттєвих порушень з боку показників ліпідного, вуглеводного обмінів і кардіальних параметрів у хворих, які довготривало не отримували патогенетичного лікування, а також позитивні зміни на тлі призначення препаратів рГР.

Стаття присвячена одній з актуальних і важливих соціально-економічних проблем клінічної ендокринології — цукровому діабету (ЦД). При прогресуванні ЦД захворюванням важче керувати; щодо ­цього інсулін дає додаткові переваги. Наведені дані дослідження з вивчення довготривалої ефективності та переносимості усіх типів препаратів Фармасулін у хворих на ЦД 2-го типу., Статья посвящена одной из актуальных и важных социально-экономических проблем клинической эндокринологии — сахарному диабету (СД). При прогрессировании СД заболеванием тяжелее управлять; в этом плане инсулин дает дополнительные преимущества. Представлены данные исследования по изучению длительной эффективности и переносимости всех типов препаратов Фармасулин у больных с СД 2-го типа., The article deals with one of the most urgent and important socio-economic problems of clinical endocrinology — diabetes mellitus (DM). With the progression of DM, it is harder to control the disease; in this regard, insulin provides additional benefits. The findings of the study on the long-term efficacy and tolerability of all types of Farmasulin preparations in patients with diabetes mellitus type 2 are provided.

Пацієнти з кардіоренальним анемічним синдромом становлять групу найбільш тяжких хворих із високим кардіоренальним ризиком, обумовленим взаємним негативним впливом серйозних патологічних станів. Наявність кардіоренального анемічного синдрому у хворих на цукровий діабет погіршує прогноз життя й потребує особливого підходу до лікувальної тактики., Пациенты с кардиоренальным анемическим синдромом составляют группу самых тяжелых больных с высоким кардиоваскулярным риском, обусловленным взаимным отрицательным влиянием серьезных патологических состояний. Наличие кардиоренального анемического синдрома у больных сахарным диабетом ухудшает прогноз жизни и требует особого подхода к лечебной тактике., The patients with cardiorenal anemic syndrome are considered to be the most serious ones with a high cardiorenal risk related to mutual negative impact of severe pathological conditions. The presence of cardiorenal anemic syndrome in diabetic patients exacerbates the forecast for life quality and requires personal approach to the treatment.

В статье проанализированы данные современной научной литературы относительно нового класса препаратов, воссоздающих эффект глюкагоноподобного пептида-1 (ГПП-1). Согласно современным представлениям, патофизиологические механизмы лечебного действия аналогов ГПП-1 у пациентов с сахарным диабетом (СД) 2-го типа прежде всего обусловлены их благоприятным действием на дисфункцию β-клеток, роль которой в патогенезе СД 2-го типа до недавнего времени недооценивалась. Главной мишенью ГПП-1 являются панкреатические островки, где он глюкозозависимо стимулирует продукцию и секрецию инсулина и соматостатина и ингибирует секрецию глюкагона. Кроме того, ГПП-1 препятствует деструкции β-клеток и стимулирует их пролиферацию, увеличивая их количество. В статье приведены данные основных многоцентровых исследований аналогов человеческого ГПП-1, проанализированы сахароснижающая эффективность инкретинов и другие их положительные эффекты., У статті проаналізовано дані сучасної наукової літератури щодо нового класу препаратів, що відтворюють ефект глюкагоноподібного пептиду-1 (ГПП-1). Відповідно до сучасних уявлень, патофізіологічні механізми лікувальної дії аналогів ГПП-1 у пацієнтів із цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу передусім обумовлені їх сприятливою дією на дисфункцію β-клітин, роль якої в патогенезі ЦД 2-го типу донедавна недооцінювалася. Головною мішенню ГПП-1 є панкреатичні острівці, де він глюкозозалежно стимулює продукцію та секрецію інсуліну і соматостатину та інгібує секрецію глюкагону. Крім того, ГПП-1 перешкоджає деструкції β-клітин і стимулює їх проліферацію, збільшуючи їх кількість. У статті наведено дані основних багатоцентрових досліджень аналогів людського ГПП-1, проаналізовано цукрознижувальну ефективність інкретинів та інші їх позитивні ефекти., The paper analyzes the data of modern scientific literature on the new class of drugs that restore the effect of glucagon-like peptide-1 (GLP-1). According to modern concepts, the pathophysio-logical mechanisms of therapeutic action of GLP-1 analogues in patients with diabetes mellitus (DM) type 2 primarily due to their bene-ficial effects on β-cell dysfunction, whose role in the pathogenesis of DM type 2 until recently been underestimated. The main targets of GLP-1 are pancreatic islets, where it glucose-dependently stimulates production and secretion of insulin and somatostatin secretion and inhibits glucagon secretion. Furthermore, GLP-1 inhibits β-cell destruction and stimulates their proliferation, increasing their number. The article presents information on the main multicenter studies on analogues of human GLP-1, analyzes hypoglycemic effectiveness of incretins and others of their positive effects.

Introduction. In most cases, when there are indications for endovideosurgical treatment of adrenal diseases, adrenalectomy — the complete removal of the adrenal gland — is usually being carried out. The criteria for endoscopic adrenalectomy are not clear defined.The objective of the work: to improve the outcomes of surgical treatment of adrenal diseases with introduction of a new type of surgeries — laparoscopic adrenalectomy.Material and Methods. We have carried out 32 laparoscopic adrenalectomy (adenomadrenalectomies) in 27 patients: 9 right-sided; 13 left-sided; 5 bilateral. We selected cases of small benign solitary (for each side) masses diagnosed by computed tomography with intravenous contrast enhancement. Laparoscopic adrenalectomy was performed using welding technology.Results and Discussion. Intra- and postoperative complications were not detected. Increased levels of adrenal hormones and related manifestations were normalized after surgery in all patients during the first four postoperative days. There was not a single case of adrenal insufficiency or recurrent disease.Conclusions. Laparoscopic adrenalectomy using welding technology — progressive and safe surgery., Введение. В большинстве случаев при показаниях к эндовидеохирургическому лечению заболеваний надпочечников выполняют адреналэктомию — полное удаление всего надпочечника. Критерии выполнения эндоскопической резекции надпочечников четко не установлены.Цель работы: улучшить результаты хирургического лечения заболеваний надпочечников путем внедрения нового вида оперативных вмешательств — лапароскопической резекции надпочечников.Материал и методы. Мы выполнили 32 лапароскопические резекции надпочечников (аденомадреналэктомии) 27 пациентам: 9 правосторонних; 13 левосторонних; 5 двусторонних. Были отобраны случаи небольших доброкачественных солитарных (для каждой стороны) новообразований, диагностированных при помощи компьютерной томографии с внутривенным контрастным усилением. Лапароскопическая резекция надпочечников осуществлялась c использованием сварочной технологии.Результаты и обсуждение. Интра- и послеоперационных осложнений не наблюдалось. Повышенные уровни надпочечниковых гормонов и соответствующие проявления после операции нормализовались у всех пациентов в течении первых четырех суток послеоперационного периода. Не было зафиксировано ни одного случая развития надпочечниковой недостаточности или рецидива заболевания.Выводы. Лапароскопическая резекция надпочечника с использованием сварочной технологии — прогрессивное и безопасное оперативное вмешательство., Вступ. У більшості випадків при показаннях до ендовідеохірургічного лікування захворювань надниркових залоз виконують адреналектомію — повне видалення всієї надниркової залози. Критерії виконання ендоскопічної резекції надниркових залоз чітко не встановлені.Мета роботи — покращити результати хірургічного лікування захворювань надниркових залоз шляхом впровадження нового виду оперативних втручань — лапароскопічної резекції надниркових залоз.Матеріал і методи. Ми виконали 32 лапароскопічні резекції надниркових залоз (аденомадреналектомії) 27 пацієнтам: 9 правосторонніх; 13 лівосторонніх; 5 двосторонніх. Були відібрані випадки невеликих доброякісних солітарних (для кожної сторони) новоутворень, діагностовані за допомогою комп’ютерної томографії з внутрішньовенним контрастним посиленням. Лапароскопічна резекція надниркових залоз здійснювалась за допомогою зварювальної технології.Результати і обговорення. Інтра- і післяопераційних ускладнень не спостерігалось. Підвищені рівні надниркових гормонів і відповідні прояви після операції нормалізувались у всіх пацієнтів. Не було зафіксовано жодного випадку розвитку надниркової недостатності або рецидиву захворювання.Висновки. Лапароскопічна резекція надниркової залози — прогресивний вид оперативного втручання, що може бути безпечно виконане за допомогою зварювальної технології.

The differentiated thyroid carcinomas (papillary and follicular) are characterized by very favorable prognosis — the survival of patients exceeds 90 %. At the same time, tactics of their treatment is rather aggressive — radical removal of all thyroid gland, often added by a lymph nodes dissection, with the subsequent ablation of residual thyroid tissue. Efficiency of such approach is caused by the good follow-up results: low level of recurrence, long terms of a survival of patients, opportunity to carry out monitoring of patients by thyroglobuline level in blood and in due time to reveal and destroy metastases by radioactive iodine. However, today many surgeons prove possibility of carrying out organ-preserving surgery at the low-invasive differentiated forms of a thyroid cancer. This problem is extremely actually for Ukraine as the incidence of the differentiated thyroid cancer in group of high risk (those who were children and adolescents at the moment of the Chernobyl accident) remains still high. Thus, on the one hand, the fact of radiation exposure in the history of the patient is the accurate indication to a radical thyroidectomy with the subsequent radio iodide ablation. However, on the other hand, with growing-up of patients and moving from the date of the accident, there is increasing the percentage of carcinomas with a low potential of aggressiveness — microcarcinomas and the encapsulated tumors. In this regard carrying out the careful analysis of all cases of «post-Chernobyl» thyroid carcinomas in which organ-preserving surgery was performed, and patients categorically refused from repeated surgical intervention, is very actual. Probably, exactly such researches will make it possible to change reasonably in the future the tactics of surgical treatment of potentially radio-induced thyroid carcinomas., Дифференцированные тиреоидные карциномы (папиллярные и фолликулярные) характеризуются очень благоприятным прогнозом — выживаемость больных превышает 90 %. Вместе с тем тактика их лечения достаточно агрессивна — радикальное удаление всей железы, часто дополненное лимфодиссекцией, с последующей абляцией остаточной тиреоидной ткани. Эффективность такого подхода обусловлена хорошими отдаленными результатами: низким процентом рецидивов, длительными сроками выживания больных, возможностью проводить мониторинг пациентов по уровню тиреоглобулина в крови и своевременно выявлять и разрушать возникшие метастазы с помощью радиоактивного йода. Однако в настоящее время многие хирурги доказывают возможность выполнения оперативного вмешательства органосохраняющего характера при низкоинвазивных дифференцированных формах рака щитовидной железы (ЩЖ). Эта проблема чрезвычайно актуальна для Украины, поскольку заболеваемость дифференцированным раком ЩЖ в группе повышенного риска (дети и подростки на момент аварии на ЧАЭС) сохраняется высокой. При этом, с одной стороны, факт радиационного облучения в анамнезе пациента является четким показанием к радикальной тиреоидэктомии с последующей радиойодабляцией. Однако, с другой стороны, по мере взросления пациентов и отдаления от даты аварии, возрастает доля карцином с низким потенциалом агрессивности — микрокарциномы и инкапсулированные опухоли. В связи с этим представляется актуальным проведение тщательного анализа всех случаев «послечернобыльских» тиреоидных карцином, в которых была проведена органосохраняющая операция, а пациенты категорически отказались от повторного хирургического вмешательства. Возможно, что именно такие исследования позволят в будущем обоснованно изменить тактику хирургического лечения потенциально радио-индуцированных карцином ЩЖ., Диференційовані тиреоїдні карциноми (папілярні і фолікулярні) характеризуються дуже сприятливим прогнозом — виживаність хворих перевищує 90 %. Разом з тим тактика їх лікування достатньо агресивна — радикальне видалення всієї залози, часто доповнене лімфодисекцією, з подальшою абляцією залишкової тиреоїдної тканини радіоактивним йодом. Ефективність такого підходу обумовлена хорошими віддаленими результатами: низьким відсотком рецидивів, довготривалими строками виживання хворих, а також можливістю проводити моніторинг пацієнтів за рівнем тиреоглобуліну в крові і у такий спосіб своєчасно виявляти та руйнувати виниклі метастази за допомогою радіоактивного йоду. Однак тепер багато хірургів доводять можливість виконання оперативного втручання органозберігаючого характеру при низькоінвазивних диференційованих формах раку щитоподібної залози (ЩЗ). Ця проблема надзвичайно актуальна для України, оскільки захворюваність на диференційований рак ЩЗ у групі підвищеного ризику (діти та підлітки під час аварії на ЧАЕС) зберігається високою. При цьому, з одного боку, факт радіаційного опромінення в анамнезі пацієнта є чітким показанням до радикальної тиреоїдектомії з подальшою радіойодабляцією. З іншого — у міру дорослішання пацієнтів та віддалення від дати аварії збільшується частка карцином із низьким потенціалом агресивності — мікрокарциноми, інкапсульовані пухлини. У зв’язку з цим постає актуальним проведення ретельного аналізу всіх випадків «післячорнобильських» карцином, в яких була виконана органозберігаюча операція, а пацієнти категорично відмовились від повторного хірургічного лікування. Можливо, саме такі дослідження дозволять у майбутньому обґрунтовано змінити тактику хірургічного лікування потенційно радіоіндукованих карцином ЩЗ.

Наведені сучасні методи пошуку біологічно активних сполук — кандидатів у лікарські засоби. Описані методи спрямованого конструювання лікарських препаратів, комп’ютерного відбору сполук для біологічного тестування, віртуального скринінгу, що базується на структурі ліганду або молекулярної мішені, створення комбінаторних бібліотек органічних сполук. Зосереджена увага на розробці нових підходів до лікування цукрового діабету., Приведены современные методы поиска биологически активных соединений — кандидатов в лекарственные средства. Описаны методы направленного конструирования лекарственных препаратов, компьютерного отбора соединений для биологического тестирования, виртуального скрининга, который основывается на структуре лиганда или молекулярной мишени, создания комбинаторных библиотек органических соединений. Сконцентрировано внимание на разработке новых подходов к лечению сахарного диабета., There have been considered the current methods for searching bioactive compounds — candidate for being drugs. There have been described the methods for drug director design, computer selection of compounds for biological testing, virtual screening based on the ligand or molecular target structure, creating combinatorial libraries of organic compounds The development of new approaches to the treatment of diabetes was paid attention.

ORIGIN — the longest and most extensive study on Lantus® use in patients with cardiovascular risk with diabetes mellitus (DM) type 2 in the early stages, as well as prediabetes, in which insulin therapy is not indicated now.ORIGIN trial was initiated to investigate the efficacy of therapy with insulin glargine compared with standard therapy in terms of effects on cardiovascular events.The main findings of ORIGIN trial for over 6-year period:— Achievement of target glycemic level doesn’t reduce cardiovascular risks.— Lantus® does not cause the risk of cancer.— Early administration of Lantus® once daily leads to a stable target glycemic control.— In most of patients (58 %) treated with Lantus® the cases of symptomatic hypoglycemia didn’t occur; incidence of severe hypoglycemia was very low (0.01 episodes per 1 patient-year and 0.003 for standard therapy), the incidence of general hypoglycemia was 0.1 episode per 1 patient-year in the insulin glargine group and 0.027 for standard therapy.— Lantus® prevents the progression of prediabetes to diabetes mellitus type 2 (DM occurred in 25 % of those with prediabetes who received insulin glargine, vs. 31 % in the standard therapy, i.e., the risk for DM development was 28 % lower)., ORIGIN — это самое продолжительное и наиболее масштабное исследование применения препарата Лантус® у пациентов с сердечно-сосудистыми рисками, болеющих сахарным диабетом (СД) 2-го типа на ранних стадиях, а также предиабетом, при котором в настоящее время инсулинотерапия не показана.Исследование ORIGIN было инициировано для изучения эффективности терапии инсулином гларгин по сравнению со стандартной терапией относительно влияния на сердечно-сосудистые события.Главные выводы исследования ORIGIN за более чем 6-летний период: — Достижение целевого уровня гликемии не приводит к снижению сердечно-сосудистых рисков. — Лантус® не вызывает риск развития злокачественных новообразований. — Раннее назначение препарата Лантус® один раз в день приводит к устойчивому целевому гликемическому контролю. — У большинства пациентов (58 %), принимавших ­Лантус®, не возникали симптоматические гипогликемии; частота тяжелых гипогликемий была очень низкой (0,01 эпизода на 1 пациенто-год и 0,003 — для стандартной терапии); частота случаев общих гипогликемий составляла 0,1 эпизода на 1 пациенто-год в группе инсулина гларгин и 0,027 — для стандартной терапии).— Лантус® предотвращал прогрессирование предиабета в СД 2-го типа (СД развился у 25 % лиц с предиабетом, принимавших инсулин гларгин, vs. 31 % на стандартной терапии, т.е. риск развития СД был на 28 % ниже)., ORIGIN — це найтриваліше і наймасштабніше дослідження застосування препарату Лантус® у пацієнтів із серцево-судинними ризиками, які хворіють на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу на ранніх стадіях, а також предіабет, при якому на сьогодні інсулінотерапія не показана.Дослідження ORIGIN було ініційоване для вивчення ефективності терапії інсуліном гларгін порівняно зі стандартною терапією стосовно впливу на серцево-судинні події.Головні висновки дослідження ORIGIN за більше ніж 6-річний період: — Досягнення цільового рівня глікемії не призводить до зниження серцево-судинних ризиків. — Лантус® не викликає ризик розвитку злоякісних новоутворень. — Раннє призначення препарату Лантус® один раз на день призводить до стійкого цільового глікемічного контролю. — У більшості пацієнтів (58 %), які приймали Лантус®, не виникали симптоматичні гіпоглікемії; частота тяжких гіпоглікемій була дуже низькою (0,01 епізоду на 1 пацієнто-рік та 0,003 — для стандартної терапії); частота випадків загальних гіпоглікемій становила 0,1 епізоду на 1 пацієнто-рік у групі інсуліну гларгін та 0,027 — для стандартної терапії).— Лантус® запобігав прогресуванню предіабету в ЦД 2-го типу (ЦД розвинувся у 25 % осіб із предіабетом, які приймали інсулін гларгін, vs. 31 % на стандартній терапії, тобто ризик розвитку ЦД був на 28 % нижчий).