A clinical case of transvenous transorbital endovascular embolization of dural carotid cavernous fistulas (CCF) is presented. CCF is a complex pathology of cerebral vessels, with the formation of abnormal arterial blood flow into the cavernous sinus. An increase in pressure in the venous sinus to a level that exceeds venous pressure and reaches blood pressure leads to the stagnation in the structures from which venous blood flows normally. The first symptom of the disease is a pulsating noise in the temporal region observed in most patients with CCF. Ophthalmic symptoms are represented by signs of impaired venous outflow from the eye and orbit regardless of the source of blood supply to the CCF. In the clinical course of disease, the following ophthalmic symptoms prevail: exophthalmos, injection of the eye, eyelid edema, chemosis, oculomotor disorders, increased intraocular pressure. The prognosis of the spontaneous course of the disease with CCF is unfavorable. Recovery occurs in 5–10 % of cases, mortality makes up to 15 % of intracranial bleedings, 50–60 % of patients are disabled due to vision loss and mental disorders. The main method of treatment is the endovascular embolization of CCF using various methods: balloon catheters, coils, clotting liquid compositions. The transvenous access is performed through the internal jugular vein and the inferior petrosal sinus. Catheterization is not possible with inferior petrosal sinus thrombosis. The method of choice may be direct surgical puncture of the superior ophthalmic vein. The presented clinical case demonstrates embolization of the fistula by implantation of coils using transvenous transorbital access through the superior ophthalmic vein, when the traditional endovascular transvenous access cannot be administered — through the internal jugular vein and inferior petrosal sinus. Three month follow-up demonstrated normal blood flow in the cavernous sinus. The clinical case shows the importance of early diagnosis for the timely embolization of the fistula from the bloodstream in order to maintain vision function. Transvenous access through the superior ophthalmic vein for the first time was used in Ukraine., Представлен клинический случай эндоваскулярного выключения дурального каротидно-кавернозного соустья (ККС) трансвенозным трансорбитальным доступом. ККС — сложная патология сосудов головного мозга, при которой происходит формирование аномального шунтирования артериальной крови в кавернозный синус. Повышение давления в венозном синусе до уровня, который превышает венозное давление и достигает артериального давления, приводит к застойным явлениям в структурах, от которых оттекает венозная кровь в кавернозный синус в норме. Первый симптом заболевания — пульсирующий шум в височной области, наблюдается у большинства больных с ККС. Независимо от источника кровоснабжения ККС офтальмологическая симптоматика представлена признаками нарушения венозного оттока от глаза и орбиты. В клинической картине заболевания преобладает офтальмологическая симптоматика: экзофтальм, застойная инъекция глазного яблока, отек век, хемоз, глазодвигательные нарушения, офтальмогипертензия. Прогноз спонтанного течения заболевания при ККС неблагоприятен. Выздоровление происходит в 5–10 % случаев, летальность до 15 % от внутричерепного кровотечения, 50–60 % больных инвалидизированы вследствие потери зрения и психических нарушений. Основным методом лечения больных с ККС является эндоваскулярное выключение соустья из кровотока при помощи разных методов: баллон-катетеров, спиралей, использования жидких тромбирующих веществ. Венозный подход проводят через внутреннюю яремную вену и нижний каменистый синус (НКС). В случае тромбированного НКС катетеризация не всегда возможна. В связи с этим выполнение прямой хирургической пункции верхней глазной вены может быть методом выбора. Представленный клинический случай демонстрирует разобщение соустья путем имплантации спиралей трансвенозным трансорбитальным доступом через верхнюю глазную вену при невозможности проведения традиционного эндоваскулярного трансвенозного подхода через внутреннюю яремную вену и НКС. При проведении контрольной церебральной ангиографии, через 3 месяца, признаков патологического кровотока в области кавернозного синуса не выявлено. Клинический случай свидетельствует о важности ранней диагностики для своевременного выключения соустья из кровотока с целью сохранения функции зрения. Применение трансвенозного доступа через верхнюю глазную вену выполнено впервые в Украине., Наведено клінічний випадок ендоваскулярного виключення дурального каротидно-кавернозного співустя (ККС) трансвенозним трансорбітальним доступом. ККС — складна патологія судин головного мозку, при якій відбувається формування аномального шунтування артеріальної крові в кавернозний синус. Підвищення тиску в венозному синусі до рівня, що перевищує венозний тиск та досягає артеріального тиску, призводить до застійних явищ у структурах, від яких відтікає венозна кров у кавернозний синус у нормі. Перший симптом захворювання — пульсуючий шум у скроневій ділянці, спостерігається у більшості хворих із ККС. Незалежно від джерела кровопостачання ККС офтальмологічна симптоматика представлена ознаками порушення венозного відтоку від ока й орбіти. У клінічному перебігу захворювання переважає офтальмологічна симптоматика: екзофтальм, застійна ін’єкція очного яблука, набряк повік, хемоз, окорухові порушення, офтальмогіпертензія. Прогноз спонтанного перебігу захворювання при ККС несприятливий. Одужання відбувається в 5–10 % випадків, летальність до 15 % від внутрішньочерепної кровотечі, 50–60 % хворих інвалідизовані внаслідок втрати зору і психічних порушень. Основним методом лікування хворих із ККС є ендоваскулярне виключення співустя за допомогою різних методів: балон-катетерів, спіралей, використання рідких тромбуючих речовин. Венозний підхід проводять через внутрішню яремну вену та нижній кам’янистий синус (НКС). У випадку тромбованого НКС катетеризація через нього не завжди можлива. У зв’язку з цим виконання прямої хірургічної пункції верхньої очної вени може бути методом вибору. Наведений клінічний випадок демонструє роз’єднання співустя шляхом імплантації спіралей трансвенозним трансорбітальним доступом через верхню очну вену при неможливості виконання традиційного ендоваскулярного трансвенозного підходу через внутрішню яремну вену та НКС. При проведенні контрольної церебральної ангіографії, через 3 місяці, ознак патологічного кровотоку в ділянці кавернозного синуса не виявлено. Клінічний випадок свідчить про важливість ранньої діагностики для своєчасного виключення співустя з кровотоку з метою збереження функції зору. Застосування трансвенозного доступу через верхню очну вену виконано вперше в Україні.