Search

В статье рассматривается соотношение понятий этноса, нации и языка на примере языковой политики на Украине. The paper examines the correlation of the concepts of ethnos, nation, and language on the example of the language policy in Ukraine and explores the conceptual content and functional positions of language identification and identity in the process of ethnic identification.

В рамках становления Версальско-Вашингтонской системы международных отношений проходил процесс территориального оформления восточных границ Польши, где проживало украинское население. Учитывая значительную роль, которую Великобритания играла в международных отношениях в годы становления и функционирования Версальско-Вашингтонской системы, представляется актуальным выявить позицию этого государства в вопросе о положении украинского населения в Польше в первой половине 1920-х гг., когда у власти сменились представители всех ведущих политических партий.

Полинациональность Республики Башкортостан, тесный контакт представителей тюркских, финно-угорских, славянских и других этносов на протяжении длительного исторического периода, способствовали взаимовлиянию их культур, изменению традиционного жизненного уклада, трансформации обрядов. Статья посвящена изучению особенностей бытования белорусской и украинской свадеб в Башкортостане. Цель публикации – выявление степени сохранения и трансформации свадебных обрядов белорусов и украинцев на современном этапе, а также сравнительный анализ их общих и отличительных черт. Для достижения поставленной цели в работе применены описательный, сравнительно-исторический и полевой методы исследования. Основой для написания публикации послужили экспедиционные записи автора, проведенные в последнее десятилетие в местах компактного проживания белорусов и украинцев. По результатам представленного исследования отмечается сохранение традиционной структуры свадьбы, включающей предсвадебный, собственно свадебный и послесвадебный этапы. Под влиянием трансформационных и ассимиляционных процессов зафиксировано изменение ритуальных функций участников свадьбы и обрядовой атрибутики. Выделены общие и отличительные черты свадебного обряда белорусов и украинцев., The multi-nationality of the Republic of Bashkortostan, the close contact of representatives of Turkic, Finno-Ugric, Slavic and other ethnic groups, over a long historical period, contributed to the mutual influence of their cultures, the change of the traditional way of life, the transformation of rituals. The article is devoted to the study of the peculiarities of the existence of Belarusian and Ukrainian weddings in Bashkortostan. The purpose of the publication is to identify the degree of preservation and transformation of wedding ceremonies of Belarusians and Ukrainians at the present stage, as well as a comparative analysis of their common and distinctive features. To achieve this goal, descriptive, comparative-historical and field research methods are used in the work. The basis for writing the publication was the author's expedition records conducted in the last decade in places of compact residence of Belarusians and Ukrainians. According to the results of the presented research, the preservation of the traditional structure of the wedding, including the pre-wedding, the actual wedding and post-wedding stages, is noted. Under the influence of transformational and assimilation processes, a change in the ritual functions of wedding participants and ritual attributes was recorded. Common and distinctive features of the wedding ceremony of Belarusians and Ukrainians are highlighted.

Статья посвящена обзору коллекции традиционной женской одежды украинских и белорусских переселенцев в Приморье из собрания Музея истории Дальнего Востока им. В.К. Арсеньева. Рассматриваются проблемы формирования и комплектования данной коллекции. Исследуются основные компоненты традиционных комплексов украинского и белорусского костюмов, получивших распространение в Приморье в конце XIX — первой трети XX в. Согласно классификации выделяется нательная, нагрудная, поясная, верхняя одежда, пояса, головные уборы, обувь. На основе кроя и декоративного оформления приводятся региональные и локальные особенности женского костюма украинцев и белорусов в соответствии с местами их выхода. Рассматриваются основные техники изготовления традиционных поясов переселенцев, представленных в музейной коллекции. Анализируются вопросы бытования и трансформаций различных видов традиционной одежды выходцев из украинских и белорусских губерний в процессе адаптации к местным природно-климатическим и социокультурным условиям. Характеризуется степень сохранности и изменчивости базисных форм женского традиционного костюма украинских и белорусских переселенцев на территории вторичного освоения. В результате анализа коллекции традиционной одежды сделан вывод о том, что этнографические материалы из собрания Музея истории Дальнего Востока демонстрируют самобытную культуру переселенцев и являются ценным источником для изучения процессов адаптации и трансформаций костюма как части этнокультурной традиции украинцев и белорусов Приморья., The article reviews ethnographic collections of the Arsenyev Museum of Far East History, related to traditional clothing of Ukrainian and Byelorussian migrants in Primorye region. This paper discusses the problems of forming and acquisition of the museum collection. The main components of the traditional complexes of the Ukrainian and Belarusian costumes which became widespread in Primorye at the end of the 19th — the first third of the 20th century are investigated. Pursuant to classification underwear, chest, waist, outerwear, belt, hats, shoes are distinguished. Based on cut and decorative design regional and local features of the female costume of Ukrainians and Belarusians are given according to the regions of their exit. The main techniques of making traditional belts of settlers presented in the museum collection are shown. The article analyzes the issues of the existence and transformation of various components of the traditional clothing of migrants from the Ukrainian and Belarusian provinces in the process of adaptation to local climatic and socio-cultural conditions. The degree of preservation and variability of the basic forms of the traditional female costume of Ukrainian and Belarusian settlers on the territory of secondary development is characterized. As the result of the analysis of the collection of traditional clothing it was concluded that ethnographic materials from the collection of the Arsenyev Museum of Far East History demonstrate the original culture of the settlers and are a valuable source for studying the processes of adaptation and transformation of the costume as the part of ethno-cultural tradition of the Ukrainians and Belarusians of Primorye.

Осінь 1918 р. в Європі була надзвичайною з усіх точок зору. Закінчилася Перша світова війна, розпадалися імперії, на їх місці виникали нові держави. Однак умови створення нових держав не були однаковими для всіх: ті, хто опинилися на стороні переможців, мали більші переваги, переможені отримали менше шансів, а були й такі народи, яким і в цих умовах не вдалося створити власну, незалежну державу. Окремою сторінкою цих історичних процесів є державні утворення, які проіснували лише короткий час, і які, крім їхніх творців, ніхто не розглядав як держави. Такі утворення були й на території Угорщини. До подібних спроб вдавалися й карпатські русини в Польщі та Угорщині. На території останньої це була Гуцульська Республіка, яка проіснувала з січня по червень 1919 р. в селищі Ясіня та його околицях (сучасна Закарпатська область України). У статті зроблено спробу з’ясувати місцевий контекст проголошення цього державного утворення, його унікальність, плани на майбутнє місцевих політичних еліт, а також ставлення офіційної Угорщини до самопроголошеної республіки. Розкрито ті місцеві обставини, які уможливили короткочасну екзистенцію Гуцульської Республіки: розпад угорського державного управління, становище солдат, які поверталися з фронту, перебої з постачанням, епідемії. Також висвітлено сьогоднішнє сприйняття тих подій як у народній пам’яті, так і в державній політиці.

В статье рассматриваются проблемы трансформаций традиционной одежды украинских переселенцев и их потомков в контексте адаптационных процессов в Приморье в конце XIX — первой трети XX в. На основе материалов музейных этнографических коллекций, а также архивных и полевых источников автор выявляет ключевые тенденции развития традиционного костюма переселенцев. Приводятся природно-географические, социально-экономические и этнокультурные факторы, повлёкшие за собой преобразования в традиционной одежде. Среди компонентов традиционных комплексов одежды украинских переселенцев на первом этапе отмечены локальные варианты нательной, поясной и нагрудной одежды: сорочка, плахта, керсетка, фартук, свитка, очипок, а в более позднее время — распространение разновидностей одежды городского типа (кофта и юбка — в женском костюме, пиджак и брюки — в мужском). Показаны преобразования в материале, крое, технологиях пошива и орнаментации, способах ношения народной одежды. Анализируются особенности функционирования традиционной одежды переселенцев в условиях адаптации к новой природной и этнокультурной среде, в том числе заимствования элементов охотничьей одежды у коренных народов Приморья. Исследуются вопросы соотношения статичности и динамичности различных видов одежды, касающиеся степени сохранности и трансформаций традиционной культуры в регионе позднего освоения. В качестве сравнительного материала привлекаются данные сибирских исследователей по традиционной одежде украинских переселенцев в Сибири., The paper reviews the problems of transformations of traditional costume of Ukrainian migrants in the context of adaptation processes in the Primorye Region from the end of the 19th century to the first third of the 20th century. Basing on museum ethnographic collections as well as archival and field sources, the author identifies the main trends in the development of the traditional costume of migrants. It is shown that natural geographical, socio-economic and ethno-cultural factors led to the changes in traditional clothing. At the beginning, traditional costume of Ukrainian migrants was presented by local variants of clothing including shirts, waist and chest clothing, overcoats, headgear. Later, new types of urban clothes appeared such as a blouse and a skirt in women’s clothing, jacket and trousers in men’s clothing. The changes in material, cut, ornamentation as well as the way of wearing the traditional clothes are shown. The author analyses the features of functioning of traditional clothing of migrants during their adaptation to the new natural and ethno-cultural environment, including borrowing the elements of hunting clothes from the indigenous peoples of the Primorye Region. The author examines the correlation between statics and dynamics of different types of traditional clothing that concerns the problems of preservation and transformation of traditional culture in the region of later development. The data of Siberian researchers on the traditional clothing of Ukrainian settlers in Siberia are used as a comparative study material.

Українці Хорватії. Матеріали і документи. Книга 3 / С. Бурда, В. Власенко, Г. Саган та інші; Укр. культурно-освітнє т-во "Кобзар" Загреб. Загреб [б. в.], 2021. 386 с. Книга присвячена 120-річчю переселення українців до Хорватії. Охарактеризовано різноманітні аспекти історії українців у Хорватії Книга посвящена 120-летию переселения украинцев в Хорватию. Охарактеризовано разнообразные аспекты истории украинцев в Хорватии The book is dedicated to the 120th anniversary of the resettlement of Ukrainians to Croatia. Various aspects of the history of Ukrainians in Croatia are described

Мета дослідження. Досліджено передумови та особливості виникнення українського громадського руху Буковини в 60-х рр. XIX ст. Методи дослідження. Використано загальнонаукові (аналіз, синтез, систематизація, узагальнення), а також спеціально-історичні (синхронний, порівняльно-історичний та історико-генетичний) методи. Наукова новизна. Представлена стаття є першим в українській історичній науці комплексним дослідженням природи виникнення українського громадського руху Буковини в 60-х рр. XIX ст. Висновки. Встановлено, що причинами відставання українців Буковини в плані створення організаційних центрів національного руху, від Галичини і Наддніпрянщини, стали: відсутність міцних зв'язків з іншими українськими землями; проведення асиміляційної політики румунської верхівкою; негативне ставлення австрійської влади до проявів національного життя; відсутність релігійної відокремленості більшої частини українського населення від румунського; низька національна свідомість українців Буковини. Виявлено передумови зародження українського громадського руху Буковини: надання правової основи для функціонування громадських організацій через лібералізацію законодавства в Австро-Угорської імперії, активізація національного життя в Галичині; поширення національної ідеї і літератури з Подніпров'я; поява видатних діячів культури на Буковині; реакція українців краю на національне пробудження румунів і їх боротьбу за відділення Буковини від Галичини в 1860-1861 рр .; релігійно-церковна боротьба між румунами і українцями; збільшення в краї різних товариств; готовність в кінці 60-х рр. XIX ст. української місцевої інтелігенції до створення власного центру, Цель исследования. Исследовано предпосылки и особенности возникновения украинского общественного движения Буковины в 60-х гг. XIX в. Методы исследования. Использованы общенаучные (анализ, синтез, систематизация, обоб-щение), а также специально-исторические (синхронный, сравнительно-исторический и историко-генетический) методы. Научная новизна. Представленная статья является первым в украинской исторической науке комплексным исследованием природы возникновения украинского общественного движения Буковины в 60-х гг. XIX в. Выводы. Установлено, что причинами отставания украинцев Буковины в плане создания организационных центров национального движения, от Галичины и Поднепровья, стали: отсутствие прочных связей с другими украинскими землями; проведение ассимиляционной политики румынской верхушкой; негативное отношение австрийских властей к проявлениям национальной жизни; отсутствие религиозной обособленности большей части украинского населения от румынского; низкое национальное сознание украинцев Буковины. Выявлены предпосылки зарождения украинского общественного движения Буковины: предоставление правовой основы для функционирования общественных организаций через либерализацию законодательства в Австро-Венгерской империи, активизация национальной жизни в Галичине; распространение национальной идеи и литературы из Поднепровья; появление выдающихся деятелей культуры на Буковине; реа-кция украинцев края на национальное пробуждение румын и их борьбу за отделение Буковины от Галичины в 1860‒1861 гг.; религиозно-церковная борьба между румынами и украинцами; увеличение в крае различных обществ; готовность в конце 60-х гг. XIX в. украинский местной интеллигенции к созданию собственного центра, Aim of investigation. The article highlights the preconditions and peculi-arities of the birth of the Ukrainian public movement of Bukovina in the 60s of the 19th century. The research methodology is based on the general scientific (analysis, synthesis, systematization, gen-eralization), as well as special-historical (synchronous, compara-tive-historical and historical-genetic) methods. Scientific novelty. This article is the first comprehensive study of the origin of the Ukrainian public movement in Bukovina in the 60s of the 19th century in Ukrainian historical science. Conclusions. The reasons for the backwardness of the Bukovinian Ukrainians in terms of creating of the national movement organizational centers, from Galicia and the Dnieper Ukraine, were: the lack of strong ties with other Ukrainian lands, where the revival had begun earlier; the conducting of assimilation policy by Romanian circles; the nega-tive attitude of the Austrian authorities to the manifestations of national life; the lack of religious separation of the majority of the Ukrainian population from the Romanian one; the low national consciousness of Bukovinian Ukrainians. The author also identi-fied the preconditions of the emergence of the Ukrainian public movement in Bukovina, namely: the providing a legal basis for the functioning of public organizations through the legislation liberali-zation in the Austro-Hungarian Empire; intensification of national life in Galicia; the dissemination of national ideas and literature from the Dnieper Ukraine; the appearance of prominent cultural figures in Bukovina; the reaction of the Ukrainians of the region on the Romanians national revival and their struggle for the separation of Bukovina from Galicia in 1860-1861; the religious struggle between the Romanians and the Ukrainians; the rise of various societies and organizations in the region; the readiness of Ukrainian local intelligentsia to create their own center in the late 60s of the 19th century, But de l'étude. Les conditions préalables et les caractéristiques de l'émergence du mouvement public ukrainien en Bucovine dans les années 60 sont étudiées XIXème siècle. Méthodes de recherche. Des méthodes scientifiques générales (analyse, synthèse, systématisation, généralisation), ainsi que des méthodes historiques spéciales (synchrone, comparée-historique et historique-génétique) ont été utilisées. Nouveauté scientifique. L'article présenté est le premier de la science historique ukrainienne à une étude approfondie de la nature de l'émergence du mouvement public ukrainien en Bucovine dans les années 60. XIXème siècle. Conclusions. Il a été établi que les raisons du retard des Ukrainiens de Bucovine en termes de création des centres d'organisation du mouvement national, de Galice et de la région du Dniepr, étaient: le manque de liens solides avec d'autres terres ukrainiennes; la politique d'assimilation de l'élite roumaine; attitude négative des autorités autrichiennes face aux manifestations de la vie nationale; le manque d'isolement religieux de la majorité de la population ukrainienne par rapport au roumain; faible conscience nationale des Ukrainiens de Bucovine. Les conditions préalables à l'émergence du mouvement public ukrainien en Bucovine sont identifiées: fournir une base juridique pour le fonctionnement des organisations publiques à travers la libéralisation de la législation dans l'empire austro-hongrois, l'activation de la vie nationale en Galice; diffusion de l'idée nationale et de la littérature de la région du Dniepr; l'émergence de personnalités culturelles de premier plan en Bucovine; la réaction des Ukrainiens de la région au réveil national des Roumains et leur lutte pour la séparation de la Bucovine de la Galice en 1860-1861; lutte religieuse et ecclésiastique entre Roumains et Ukrainiens; augmentation de la marge de diverses sociétés; préparation à la fin des années 60. XIXème siècle. L'intelligentsia locale ukrainienne va créer son propre centre

The purpose of the study is to reveal the history of the formation and artistic achievements of the professional songand dance ensemble “PULS” (Poddukelský umelecký ľudový súbor) (Prešov, Slovakia) in the context of the culturalidentity of its participants. The research methodology is a combination of methods of cognition, due to the requirements ofobjective analysis of historical, art and cultural sources, reflecting the main trends in the development and functioning ofthe cultural and artistic life of the ethnic population of Prešov region in the second half of the 20th – early 21st century. Thestudy used a set of methods: descriptive; theoretical; informative; observations, interviews and generalizations. Scientificnovelty. Having covered the performance biography of the professional art ensemble from Prešov (Eastern Slovakia), wehave defined the main trends in preserving elements of authenticity, invented folklore (folklorism), the use of art synthesis(choreographic, theatrical, musical, vocal), and the process of Slovakisation of the modern culture of Ruthenian-Ukrainians.It has been found that the dance of the ensemble members is embodied in a stylized or authentic form while performingthe following functions: 1) dance as a connecting element between the scenes of the performance; 2) the combination ofdifferent folk dances into significant dance episodes as separate pictures of the performance; 3) the dance is a background ofthe performance for creating a historical epoch, a more striking general impression or adaptation. Conclusions. The share ofpopularization of Ukrainian folklore, which was the basis of the ideology and repertoire of the ensemble since its inception,today, unfortunately, is declining. Instead, the song and dance ensemble “PULS” focuses mainly on the ritual traditionsof the Ruthenians and Slovaks, as well as the song and dance folklore of neighbouring countries. The ensemble’s worksare an organic combination of various genres (musical-game, operetta, variety performances, sometimes so-called hybridgenres), synthesis of folklore – acting, musical (vocal and instrumental) and choreographic art based on professionalism., Цель работы – рассмотреть историю становления и художественные достижения профессионального ансамбляпесни и танца «PULS» (Poddukelský umelecký ľudový súbor) (Прешов, Словакия) в контексте культурной идентичностиего представителей. Методология исследования заключается в сочетании методов познания, обусловленныхтребованиями объективного анализа исторических, искусствоведческих и культурологических источников,отражающих основные тенденции развития и функционирования культурной жизни этнического населенияПрешовщины второй половины ХХ – начала ХХI в. В исследовании применен комплекс методов: описательный;теоретический; информационный; наблюдения, интервью и обобщения. Научная новизна. На основе освещениятворческой биографии профессионального художественного коллектива из г. Прешов (Восточная Словакия)выявлены основные тенденции сохранения элементов аутентичности, вторичного фольклора (фольклоризма),использование синтеза искусств (хореографическое, театральное, музыкальное, вокальное), а также процессасловакизации современной культуры русинов-украинцев. Выяснено, что танец участников коллектива воплощаетсяв стилизированной или аутентичной форме, выполняя при этом такие функции: 1) танец как соединительныйэлемент между сценами представления; 2) объединение различных народных танцев в большие танцевальныеэпизоды как отдельные картины представления; 3) танец введен в основу представления для создания историческойэпохи, более эффектного общеэмоционального впечатления или театрализации действия. Выводы. Удельныйвес популяризации украинского фольклора, который был в основе идеологии и репертуара коллектива от началасоздания, сегодня уменьшается. Вместо этого внимание ансамбля песни и танца «PULS» сосредотачиваетсяпреимущественно на обрядовых традициях русинов, словаков, а также песенно-танцевальном фольклоре соседнихстран. Творчество коллектива – это органичное сочетание различных жанров (музыкально-игровые, опереточные,эстрадные представления, иногда гибридные жанры), синтез фольклора – актерского, музыкального (вокальныйи инструментальный) – и хореографического искусства., Мета роботи – розглянути історію становлення та мистецькі здобутки професійного ансамблю пісній танцю «PULS» (Poddukelský umelecký ľudový súbor) (Пряшів, Словаччина) в контексті культурної ідентичностіїї представників. Методологія дослідження полягає у поєднанні методів пізнання, зумовлених вимогами об’єктивногоаналізу історичних, мистецтвознавчих та культурологічних джерел, що відображають основні тенденції розвиткукультурно-мистецького життя етнічного населення Пряшівщини другої половини ХХ – початку ХХІ ст. У дослідженнізастосовано комплекс методів: описовий, теоретичний, інформаційний, спостереження, інтерв’ю та узагальнення.Наукова новизна. На основі висвітлення творчої біографії професійного мистецького колективу з м. Пряшів (СхіднаСловаччина) виявлено основні тенденції збереження елементів автентики, вторинного фольклору (фольклоризму),використання синтезу мистецтв (хореографічне, театральне, музичне, вокальне), а також процесу словакізаціїсучасної культури русинів-українців. З’ясовано, що танець учасників колективу втілюється в стилізованій абоавтентичній формі, виконуючи при цьому такі функції: 1) танець як поєднувальний елемент між сценами вистави;2) поєднання різних народних танців у великі танцювальні епізоди як окремі картини вистави; 3) танець уплетенийв основу вистави для створення історичної епохи, більш ефектного загальноемоційного враження або театралізаціїдійства. Висновки. Питома вага популяризації українського фольклору, що була в основі ідеології та репертуаруколективу від початку створення, нині зменшується. Натомість увага ансамблю пісні й танцю «PULS» зосереджуєтьсяпереважно на обрядових традиціях русинів, словаків, а також пісенному й танцювальному фольклорі сусідніх країн.Творчість колективу – це органічне поєднання різноманітних жанрів (музично-ігрові, опереточні, естрадні вистави,іноді т. зв. гібридні жанри), синтез фольклору – акторського, музичного (вокального й інструментального) – тахореографічного мистецтва.

The purpose of the article is to investigate the history of the migration of the first Ukrainians to the Australian continent. Chronological framework of the research is the beginning of the XIX century – the 40s of the XX century; it is based on the analysis of Ukrainian and foreign studies and encyclopedic materials. As a result of the study, existing fragmentary data on the number and employment of Ukrainian people arriving to Australia during this period is summarized. It is concluded that they should be considered the first wave of Ukrainian migration on this territory. It is revealed that it was a small in number, and its members were mainly engaged in agricultural activities. The main routes of the Ukrainians’ arrival to the Australian continent are revealed: from the Western Ukraine through Europe and from the Eastern Ukraine through the Far East and China. It is concluded that the most famous Ukrainian who made a significant contribution to the investigation of Australia and Oceania is М. Myklukho-Maklay. The statement of the Russian researchers about the Russian origin of the scientist was refuted; in contrast, its Ukrainian origin was proved. The main achievements of the researcher are considered. They are the following: scientific evidence of the equal biological usefulness of people of all nations and races as well as fight against racism and colonialism, and lobbing the control of these territories by Russia. In addition, М. Myklukho-Maklay tried to attract Europeans for the permanent residence in New Guinea and visited Kiev, Odessa, Petersburg and Moscow for this purpose. The prospects for further research in this area were identified; in particular, it is the economic activity and everyday life of the first Ukrainians in Australia., Цель статьи заключается в изучении истории переселения на австралийский континент первых украинцев. Хронологические рамки исследования: нач. XIX в. – 40-е гг. ХХ в.; оно проведено на основе анализа отечественных и зарубежных исследований и энциклопедических материалов. В результате исследования обобщены существующие фрагментарные данные о численности и занятости украинцев, прибывающих в Австралию в указанный период. Сделан вывод, что их целесообразно считать первой волной миграции украинцев на эту территорию. Выявлено, что она была малочисленной, а ее члены в основном занимались сельскохозяйственной деятельностью. Раскрыты главные пути прибытия украинцев на австралийский континент: из Западной Украины через Европу и из Восточной Украины через Дальний Восток и Китай. Сделан вывод, что наиболее известным украинцем, который внес значительный вклад в исследование Австралии и Океании, является Н. Миклухо-Маклай. Опровергнуто утверждение российских исследователей о российском происхождении ученого; в противовес, доказано его украинское происхождение. Рассмотрены основные достижения ученого, среди которых не только научное доказательство одинаковой биологической полноценности людей всех наций и рас, а и выступление против расизма и колониализма, стремление добиться от российского правительства установления контроля над этими территориями. Кроме этого, Миклухо-Маклай пытался привлечь европейцев к переезду на постоянное место жительства в Новую Гвинею и посетил с этой целью Киев, Одессу, Петербург и Москву. Выявлены перспективы дальнейших исследований в этой области, в частности это экономическая деятельность и быт первых украинцев в Австралии., Мета статті полягає у вивченні історії переселення на австралійський континент перших українців. Хронологічні рамки дослідження: поч. XIXст. – 40-і рр. ХХ ст.; воно проведено на основі аналізу вітчизняних і зарубіжних розвідок та енциклопедичних матеріалів. У результаті дослідження узагальнено існуючі фрагментарні дані щодо чисельності та зайнятості українців, які прибували в Австралію у вказаний період. Зроблено висновок, що їх доцільно вважати першою хвилею міграції українців на цю територію. Виявлено, що вона була малочисельною, а перші українці в Австралії переважно займалися сільськогосподарською діяльністю. Розкрито головні шляхи прибуття українців на австралійський континент: із Західної України через Європу та зі Східної України через Далекий Схід і Китай. Зроблено висновок, що найбільш відомим українцем, який зробив значний внесок у дослідження Австралії і Океанії, є М. Миклухо-Маклай. Спростовано твердження російських дослідників про російське походження вченого; на противагу, доведено його українське походження. Розглянуто головні здобутки науковця, серед яких не лише наукове доведення однакової біологічної повноцінності людей усіх націй і рас, а й виступ проти расизму та колоніалізму, прагнення домогтися від російського уряду взяти під контроль ці території. Крім цього, М. Миклухо-Маклай намагався заохотити європейців до переїзду на постійне місце проживання у Нову Гвінею і відвідав з цією метою Київ, Одесу, Петербург і Москву. Виявлено перспективи подальших досліджень у цій царині, зокрема, це економічна діяльність і побут перших українців в Австралії.

В работе поднимается проблема заселения Западной Сибири украинским этносом, рассмотрен основной вид его деятельности, проанализирован вклад в развитие экономики региона. Актуальность представляемых материалов обусловлена современным интересом к истории взаимодействия украинского этноса и Российского государства, а также важностью изучения многонационального состава населения Западной Сибири. Кроме того, тема данного исследования довольно слабо изучена в историографии. В ходе исследования применялся историко-генетический метод, в качестве литературы были использованы статьи, книги, журналы, а также другие исторические источники. В результате исследования был установлен ход исторических событий, их преемственность, было изучено материальное положение украинского этноса на территории Сибири и его вклад в развитие региона.

Работа посвящена исследованию особенностей этнокультурной идентичности столыпинских переселенцев, осваивавших территорию низкогорных районов Горного Алтая. Результаты изучения архивных материалов (материалов Всероссийской сельскохозяйственной переписи 1917 г.) рассматриваются в комплексе с полевыми материалами автора, собранными в 2010-е годы. Прослеживается установка на смену украинскими и белорусскими переселенцами своей идентичности на русскую. Ассимиляционные процессы, по мнению автора, обусловлены такими факторами, как преобладание переселенцев с Томской губернии (то есть уже поживших некоторое время в других районах Сибири), неоднородность населения переселенческих поселков по признаку губернии выхода, преобладание отсутствия семейных гнезд, небольшие размеры переселенческих поселков в условиях горно-таежной местности.

Книга присвячена життю української діаспори в Хорватії, Європі та світі. Виходить з нагоди 120-ліття переселення українців до Хорватії та напередодні культурного заходу «Дні української культури в Хорватії» в Загребі. Видана за підтримки Ради з питань національних меншин Республіки Хорватія. Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів та всіх, хто цікавиться історією українців у Хорватії. Книга посвящена жизни украинской диаспоры в Хорватии, Европе и мире. Выходит накануне культурного события "Дни украинской культуры в Хорватии" в Загребе и приурочена к 120-летию переселения украинцев в Хорватию. Издана при поддержке Совета по вопросам национальных меньшинств Республики Хорватия. Книга рассчитана на ученых, преподавателей, студентов и всех, кто интересуется историей украинцев в Хорватии

Внаслідок масової еміграції греко-католиків у ХІХ ст. з територій Австро-Угорщини, а згодом і Польщі та Чехословаччини до США там виникали досить великі громади. Поступово виникала глибока потреба духовної, культурної та соціальної опіки над численними греко-католиками. Саме тому, вважаючи греко-католиків єдиним цілим і як вихідців з єдиної на той час Австро-Угорщини, папа Пій Х призначає 1907 р. єпископом для усіх греко-католиків Сотера Ортинського. Його діяльність була досить активною: зокрема, запрошує сестер-василіанок, створено сиротинець на 200 дітей, організовано школу для дяко-вчителів, створено молодіжні організації. Важливо, що у 1913 р. за єпископа Сотера Ортинського єпархія у США перетворилася на самостійне утворення непідвладне місцевим католицьким єпископам. З часом виникали протиріччя на національному ґрунті, зокрема, між русинами-вихідцями з терен Підкарпатської Русі та Пряшівщини і українцями-вихідцями переважно з Галичини. Виникали непорозуміння між двома таборами, що стало причиною до призначення іншого єпископа для католиків русинського обряду, що походили з традиції Ужгородської унії. Парадоксально, але єдина конфесія греко-католиків, котрі проживали у США через національні протиріччя розділилися. Але щоби уникнути конфліктів, таки було призначено для русинів-вихідців із Підкарпаття і Пряшівщини єпископом Василя Такача. А тому обставини часу і загроза поглиблення конфліктів змушували Апостольську столицю призначити окрему ієрархію для русинів.

Исследуется комплексное историко-этнографическое исследование формирования украинского населения на территории Алтая в ходе переселений 1865–1917 гг. Анализ отечественной и украинской литературы, имеющиеся архивные и полевые источники, позволили определить основные причины миграции украинского населения на территорию Алтайского округа, выделить и охарактеризовать этапы переселения, определить зоны расселения, учитывая объективные и субъективные причины.

Анализируются региональные аспекты политики украинизации на Дальнем Востоке в 1931 г. на примере двух районов – Шмаковского и Калининского, где проживало значительное число украинцев. Тема актуализировалась в связи с последними событиями на Украине. Главное внимание авторами обращено на изучение конкретных обстоятельств кампании и анализ причин негативного отношения к ней как представителей власти, так и населения. Исследование основано на материалах дальневосточных архивов и документов советской и партийной власти.

В данной рецензии проанализирована книга Т. В. Чухлиба «Казаки и татары. Украино-крымские союзы 1500-1700-х гг.». Автор дает нам исчерпывающую характеристику взаимоотношений между Крымским ханством и украинцами. Она далека от того, чтобы представить взаимоотношения крымских татар только как конфронтацию или только как союз. Вместе с тем, подчеркивается, что довольно во многих случаях украинцы и крымские татары находили общий язык. Крымское ханство было заинтересовано в существовании Гетманщины как буферного государства. Со своей стороны, украинцы были заинтересованы использовать помощь крымцев в противостоянии с Речью Посполитой и Русским государством. В целом, Т. В. Чухлибу в полной мере удалось отобразить непростые взаимоотношения украинцев с Крымским ханством., Novogardia, Выпуск 3 (7) 2020

Метою статті є висвітлення суспільно-культурного середовища русинів, лемків таруснаків в історичному контексті. У дослідженні використано методи аналізу історичнихджерел, що відображають основні тенденції розвитку та функціонування суспільно-культурного життя етнічних груп українців. Соціокультурний метод дозволив розглянутирусинську, руснацьку та лемківську культуру як складову частину національних традиційукраїнського народу крізь призму детермінуючого фактора культури. Для одержаннявсебічної інформації щодо висвітлення загальної характеристики суспільно-культурногожиття етнічних груп було використано ряд теоретичних методів: оглядово-аналітичнийаналіз наукової, фольклористичної, історичної, етнографічної, культурологічної тамистецтвознавчої літератури в межах досліджуваної тематики; історичний метод,завдяки якому прослідковано історичні етапи руснаків, русинів та лемків; а такожфеноменологічний метод для осмислення вагомості культури етнічних груп українціву контексті культуротворчих проявів ідентифікації. Наукова новизна роботи полягаєу комплексному висвітленні суспільно-культурного середовища в контексті історії. Висновки.Отже, східнослов’янська група Карпатського регіону, зокрема України, яку становлятьзакарпатські русини-українці та русини Сербії, протягом століть зазнавала впливу тихнародів, які її оточували (поляків, словаків, угорців, румунів, німців, сербів, хорватів),однак вони також збагачували культуру цих народів, зокрема, Бачки, Керестура та іншихмісць. Та, незважаючи на такі обставини, у своїй основі русини-переселенці та українці-переселенці не втратили своєї національної ідентифікації. Культурні зв’язки між русинамиБачки та населенням Карпат ніколи не переривалися. Можемо говорити про єдність лемківі руснаків Бачки у національній свідомості, культурі та мові, їх взаємодію у культурнійта етнічній площині усіх русько-лемківських діаспор ще на початку ХІХ століття, передпроголошенням політизації лемківського та русинського питання. Свідченням спорідненостіруснаків Бачки з усім русько-українським етнокультурним простором є поширення жанруколомийки, традицію ж шкільництва русини принесли з собою до Бачки із Закарпаття. Тожможемо стверджувати про спорідненість українського етносу на території Сербії і Хорватії.Проте русинська ідентичність може зміцнюватися лише тоді, коли буде орієнтуватися наукраїнську націю. Доведено, що вивчення історії, особливостей визначення ідентифікаціїукраїнського населення на різних теренах є одним із головних питань сьогодення. Народнакультура етнічних груп русинів, лемків та руснаків має ознаки загальноукраїнської культури.Незважаючи на складні історичні події, у своїй основі лемки, русини та руснаки-переселенцізберегли свою національну, зокрема українську, специфіку ідентифікації., Целью статьи является освещение общественно-культурной среды русинов, лемкови руснаков в историческом контексте. В исследовании использованы методы анализа исторических источников, отражающих основные тенденции развития и функционированияобщественно-культурной жизни этнических групп украинцев. Социокультурный методпозволил рассмотреть русинскую, руснацкую и лемковскую культуру как составную частьнациональных традиций украинского народа через призму детерминирующего факторакультуры. Для получения всесторонней информации по освещению общей характеристикиобщественно-культурной жизни этнических групп был использован ряд теоретическихметодов: обзорно-аналитический анализ научной, фольклористической, исторической,этнографической, культурологической и искусствоведческой литературы в пределахисследуемой тематики; исторический метод, благодаря которому прослежены историческиеэтапы руснаков, русинов и лемков; а также феноменологический метод для осмыслениязначимости культуры этнических групп украинцев в контексте культурных проявленийидентификации. Научная новизна работы заключается в комплексном освещенииобщественно-культурной среды в контексте истории. Выводы. Итак, восточнославянскаягруппа Карпатского региона, в частности Украины, которую составляют закарпатскиерусины-украинцы и русины Сербии, на протяжении веков подвергалась воздействиюокружающих народов (поляков, словаков, венгров, румын, немцев, сербов, хорватов), однакоони также обогащали культуру этих народов, в частности, Бачки, Керестур и других мест.Но, несмотря на такие обстоятельства, в своей основе русины-переселенцы и украинцы-переселенцы не потеряли своей национальной идентификации. Культурные связи междурусинами Бачки и населением Карпат никогда не прерывались. Можем говорить о единствелемков и руснаков Бачки в национальном сознании, культуре и языке, их взаимодействиив культурной и этнической плоскости всех русско-лемковских диаспор еще в начале XIX века,перед провозглашением политизации лемкивского и русинского вопроса. Свидетельствомродства руснаков Бачки со всем русско-украинским этнокультурным пространствомявляется распространение жанра коломыйки, традицию школ русины тоже принеслис собой в Бачки из Закарпатья. Поэтому можно утверждать о родстве украинского этноса натерритории Сербии и Хорватии. Однако русинская идентичность может укрепляться толькотогда, когда будет ориентироваться на украинскую нацию. Доказано, что изучение истории,особенностей определения идентификации украинского населения в различных аспектахявляется одним из главных вопросов современности. Народная культура этнических группрусинов, лемков и руснаков имеет признаки всеукраинской культуры. Несмотря на сложныеисторические события, в своей основе лемки, русины и руснаки-переселенцы сохранилисвою национальную, в частности украинскую, специфику идентификации., The purpose of the article is to cover the socio-cultural environment of Ruthenians, Lemkosand Rusnaks in a historical context. The study used methods of analysis of historical sources,which reflect the main trends in the development and functioning of the socio-cultural life of ethnicgroups of Ukrainians. The sociocultural method made it possible to consider the Ruthenian, Rusnakand Lemko culture as an integral part of the national traditions of the Ukrainian people through the prism of the determining factor of culture. To obtain comprehensive information on the coverage ofthe general characteristics of socio-cultural life of ethnic groups, a number of theoretical methodswere used: review and analytical analysis of scientific, folklore, historical, ethnographic, culturaland art literature within the studied topics; a historical method that traces the historical stagesof Ruthenians, Rusnaks, and Lemkos, as well as a phenomenological method for understandingthe importance of the culture of ethnic groups of Ukrainians in the context of cultural aspect ofidentification. The scientific novelty of the work lies in the comprehensive coverage of the socioculturalenvironment in the context of history. Conclusions. Therefore, the Eastern Slavic group ofthe Carpathian region, in particular Ukraine, made up of Transcarpathian Rusyn-Ukrainians andRusyns of Serbia, for centuries was influenced by those peoples who surrounded them (Poles,Slovaks, Hungarians, Romanians, Germans, Serbs, Croats), they also enriched the culture ofthese peoples, including Bachka, Kerestur and other places. But despite these circumstances,the Ruthenian and Ukrainian migrants did not lose their national identity. Cultural ties between theBachka Ruthenians and the Carpathian population have never been broken. At the beginning of the19th century, before the politicization of the Lemko and Ruthenian issues, we could talk about theunity of the Lemkos and the Bachka Ruthenians in the realm of national consciousness, culture andlanguage, their interaction in the cultural and ethnic plane of all Rusyn-Lemko diasporas. Evidenceof the affinity of the Bachka Ruthenians with the entire Rusyn-Ukrainian ethnocultural space is thespread of the genre of Kolomyia, and they brought the tradition of the Ruthenian school to Bachkafrom Transcarpathia. Therefore, we can claim that Ukrainian ethnicity is related to Serbia andCroatia. However, Ruthenian identity can only be strengthened when it focuses on the Ukrainiannation. It is proved that studying the history, peculiarities of determining the identification of theUkrainian population in different territories is one of the main issues of today. The folk culture ofethnic groups of Ruthenians, Lemkos and Rusnaks bears the marks of Ukrainian-wide culture.Despite the complex historical events, the Lemkos, Ruthenians and Rusnaks migrants, at theircore, retained their national, in particular, Ukrainian specificity of identification.

The purpose of the publication is to present an arealogy of the largest groups of typical wedding meloforms (established by their key rhythmic and compositional characteristics), which function in the common multi-ethnic geographical space of Ukrainians, Belarusians, Poles, Lithuanians, and in adjacent Russian regions. The geographical spaces of the listed ethnic groups mean their ethnic territories established at the beginning of the 20th century on linguistic grounds. Late administrative boundaries are not taken into account. The research source was approx. 27,500 melodies compiled from archival and published sources (sound recordings and notations), and registered in the electronic database “The register of ritual melodies of Ukrainians and neighboring ethnic groups” (RRMU+). The main research tools: modeling the syllable-rhythmic formulas, determining the types of arrangement of tunes, combining the models built at the intersection of components into the related typological groups (families), highlighting the key - geographically large-scale - musical forms and their mapping.The article contains 17 melo-geographic maps of iconic type. In the wedding cycle of the outlined territory, more than six dozen stable (typical) musical forms were established, which can be described in one analytical algorithm, since all the forms belong to the class of quantitative (time-measuring) rhythm. 5 tables are attached to the study. They show all the basic rhythmic formulas that serve as the basis for the creation of compositions. The characteristic is given to all the main ways of arranging of wedding melodies: various types of stanzas (classical two-line responsory type, three-line based on indivisible "long" formulas, original reduced one-and-a-half forms or expanded 4-line ones), several types of tirade (stretchable) forms with an altering number of lines, separate original compositions (forms with rerhythmization, multi-element formulas, a couple of periodicities).The obtained areas showed a complex system of melotypological and geographical ties in the common Slavic-Baltic space. Some of the areas are closed within the Ukrainian ethnic territories (all classical tirade compositions, hetero-rhythmic composition ‹formula-stanza›, mobile composition formulas (usually monotext or with a dominant plot), ritual introductory formulas preceding singing with a triple repetition of a song). The other part of the forms (mostly stanzaic) has multi-ethnic areas (bilingual, trili?gual, four-language) with different geographical vectors. Linguistic boundaries had not prevent spreading of this group of forms. In interethnic relations, the northern vector (Ukrainian-Belarusian relations) is represented by almost two dozen forms. The western vector (Poles, Lithuanians) is represented by nearly 10 rhythmic types. Eastern (Russian) vector is the most closed. Separate general forms extend to the east from the border of the Slavic-Baltic area to a shallow depth (to neighboring areas), while predominantly acquiring distinctive features (for example, special “alilio” refrains).The largest multi-ethnic areas have melodies based on the formulas of the 6-metre (hexachord), the iambic 6/7-syllable, the verse forms V5 + 3, V5 + 5 + 7. These formulas served as material for a diverse compositional development. The total number of varieties based on each model requires the application of the concept of "macro-family" to each of these groups. The construction of macroareals allows us to clearly outline the external borders of the Slavic-Baltic early traditional area (SBA). The bunch of isomels on the north-eastern border coincides with the Belarusian language border. In the internal division of the SBA, the leading role is played by the conditional vertical division of the area into the western and eastern parts. In the western part (presented in the form of an arc, also covering the northern segment of the SBA – Poozeria (Lakeland)), the three-dimensional organization formulas dominate, and the technique of adding of syllable-chrons is also active. In the eastern zone, the main role is played by the two-dimensional organization formulas (4 and 6-metre), which act in the mode of active syllable-rhythmic division., Цель публикации – представить ареалогию наиболее масштабных групп типовых свадебных мелоформ (установленных по их ключевым ритмокомпозиционным признакам), функционирующих в общем полиэтническом географическом пространстве украинцев, белорусов, поляков, литовцев и в смежных российских районах. Под географическими пространствами перечисленных этносов имеются в виду их этнические территории, установленные на начало 20 века по языковым признакам. Поздние административные границы не учитываются.Источником исследования послужили ок. 27 500 мелодий, собранных из архивных и опубликованных материалов (звукозаписи и нотации) и зарегистрированных в электронной базе данных «Реестр обрядовых мелодий украинцев и соседних этносов» (РОМУ +). Главный инструментарий исследования: моделирование ритмосиллабических формул, определение типов компоновки напевов, объединение моделей (выстроенных на пересечении компонентов) в родственные типологические группы (семьи), выделение ключевых – масштабных в географическом плане – музыкальных форм и их картографирование.Статью сопровождают 17 мелогеографических карт значкового типа.В свадебном цикле очерченной территории установлено более шести десятков устойчивых (типовых) музыкальных форм, которые можно описывать, используя один аналитический алгоритм, поскольку все формы принадлежат к классу квантитативной (времяизмерительной) ритмики. К исследованию прилагаются 5 таблиц. В них показаны все основные ритмические формулы, которые служат основанием для создания композиций. Дана характеристика всем основным способам компоновки свадебных мелодий: разнообразным видам строф (классические двустрочные респонсорного типа, трехстрочные на основе неделимых «долгих» формул, оригинальные редуцированные полуторные формы и расширенные 4-строчные), нескольким видам тирадных (растяжимых) форм с изменяющимся числом строк, отдельным оригинальным композициям (формы с переритмизацией, многоэлементные формулы, пара периодичностей).Полученные ареалы показали сложную систему мелотипологических и географических связей в общем славяно-балтском пространстве. Часть ареалов замкнута в пределах украинских этнических территорий (все классические тирадные композиции, гетероритмическая композиция ‹формула-строфа›, мобильные формулы-композиции (чаще монотекстовые или с доминантным сюжетом), ритуальные зачинные формулы, предваряющие пение и организующие трехкратный повтор ритуальной песни). Другая часть форм (преимущественно строфические) имеет полиэтнические ареалы (двуязычные, трехязычные, четырехязычные) с различными географическими векторами. Языковые границы не стали препятствием для распространения этой группы форм. В межэтнических связях северный вектор (украинско-белорусские связи) представлен двумя десятками форм. Западный вектор (поляки, литовцы) представляют около 10 ритмических типов. Восточный (российский) вектор наиболее закрыт. Отдельные общие формы распространяются на восток от границы славяно-балтского массива на малую глубину (в соседние районы), преимущественнно при этом приобретая отличительные признаки (например, специальные алилешные рефрены (группы V4+4+3, V 4+4+6), или переходя в тоническую систему (V3+4).Наиболее крупные полиэтнические ареалы имеют мелодии, в основу которых положены формулы 6-дольника (восточный макросегмент СБРМ), ямбического 6/7-сложника (западный макросегмент СБРМ), стиховых форм V5+3, V5+5+7 (весь макромассив). Эти формулы послужили материалом для разнообразной композиционной разработки. Суммарное количество разновидностей на базе каждой модели требует применения к таким группам понятия «макротипологической семьи».Построение макроареалов позволяет достаточно четко очертить внешние границы славяно-балтского раннетрадиционного меломассива (СБРМ). Пучок изомел на северо-восточной границе практически совпадает с белорусским языковым рубежом.Во внутреннем разделении СБРМ ведущую роль играет условное вертикальное разделение массива на западную и восточную части. В западной части (очерчивается в виде дуги, охватывающей также северный сегмент СБРМ – Поозерье) доминируют формулы трехмерной (ямбической) организации, а также активно действует прием прибавления силлабохрон з наращиванием метрической нормы. В восточной зоне главную роль играют формулы двухмерной (спондеической) организации (4- и 6-дольные), выступающие в режиме активного ритмосиллабического дробления при сохранении модельных метрических норм. Есть и сумма признаков для горизонтального деления СБРМ, которое происходит в полесской зоне., Мета публікації – представити ареалогію найпотужніших груп типових весільних мелоформ (за їх ключовими ритмокомпозиційними ознаками), що функціонують у спільному поліетнічному географічному просторі українців, білорусів, поляків, литовців та в суміжних російських районах. Базою дослідження став спеціально зібраний фонд, що налічує близько 27 500 весільних мелодій. Інструментарій – моделювання ритмосилабічних формул, їх систематизація (укладення в типологічні групи / сім’ї за способами компонування наспівів) та картографування побудованих типових моделей. Статтю супроводять 17 макромасштабних мелогеографічних карт.Отримані ареали засвідчили складну систему мелотипологічних і географічних зв’язків у спільному слов’яно-балтському просторі. Частина ареалів замкнута в межах українських етнічних територій (тирадні композиції, гетероритмічні композиції типу ‹формула-строфа›, ритуальні зачинні формули). Інша частина форм (переважно строфічні твори) має поліетнічні ареали, з різними географічними векторами, скерованими назовні від української етнічної території: північним (є домінантним напрямком), західним (є активним напрямком), східним (має одиничні позиції).Зведення макроареалів доволі чітко окреслює зовнішні кордони слов’яно-балтського ранньотрадиційного меломасиву (СБРМ), який на північній і східній межах майже збігається з білоруським та українським мовними кордонами. У внутрішньому поділі СБРМ провідну роль грає розмежування масиву на західну (у формі географічної макродуги) та центрально-східну частини. У західному секторі домінують формули тримірної ритмоорганізації та активно діє прийом додавання силабохрон з нарощуванням музичного часу. У східній зоні переважають формули двомірної ритмоорганізації (4-дольні та 6-дольні), що виступають в режимі активного силаборитмічного дроблення

Первая мировая война сыграла исключительно важную роль в геостратегической трансформации мира. Произошедшие после ее завершения революции разрушили четыре империи: Российскую, Османскую, Германскую и Австро-Венгрию. На карте мира образовался не только ряд новых стран, но и политических наций, в том числе, и не имевших ранее государственных образований. К таковым относится и украинский этнополитический проект, который приобрел реальные границы в преддверии Первой мировой войны. Его создание осуществлялось при деятельном участии, как тогдашних российских либералов, так и представителей Австро-Венгерской стороны, а в дальнейшем и немецкого военного командования. В настоящей публикации анализируются политические процессы предвоенного периода, способствовавшие зарождению и развитию этнополитических амбиций украинцев, формированию в их среде этнополитического самосознания. Автор приходит к важным выводам обобщенного плана об активном участии политических партий и движений Российской империи, а также западных представителей в формировании предпосылок к созданию политического проекта Украины., №5(2019) (2019)

The article is devoted to the characterization of the main tendencies of the development of the value system of Ukrainians. The article analyzes the European and Ukrainian values of different generations, reveals the tendency of approaching the mentality of a modern student to the European one. The patriotic consciousness of Ukrainians along with Europe is explored. It shows the European orientation of Ukrainians and their vision of Ukraine directly within the European Union. According to Ukrainian students, the most attractive factor of EU membership is determined. The article describes the public and ecological culture, the level of tolerance of Ukrainians in 2017 and students in 2019. The article introduces the results of research carried out by the authors of this article, «Eurobarometer» and Gorshenin Institute in cooperation with the Representative Office of the Fund. Friedrich Ebert in Ukraine and Belarus. Particular attention is paid to the comparison of the values of Ukrainians and Europeans. The characteristic features of the mental culture of our citizens are distinguished and described. The urgency of this article is in the modern analysis of the attitude of Ukrainians towards the European Union, the study of their common values as a guarantee of successful partnership., Статья посвящена характеристике основных тенденций развития ценностной системы украинский. В статье анализируются европейские и украинские ценности разных поколений, раскрывается тенденция приближения менталитета современного студента к европейскому. Исследуется патриотическое сознание украинский параллельно с Европой. Отображается европейская направленность украинском и их видение непосредственно Украину в составе Евросоюза. Определяется наиболее привлекательный фактор членства в ЕС по мнению украинских студентов. В статье описаны общественная и экологическая культура, уровень толерантности Украинская 2017 года и студентов 2019 года. Статья знакомит с результатами исследований проведенным авторами этой статьи, «Евробарометром» и Институтом Горшенина в сотрудничестве с Представительством Фонда им. Фридриха Эберта в Украине и Беларуси. Особое внимание акцентируется на сопоставлении ценностей украинском и европейцев. Выделяются и описываются характерные особенности ментальной культуры наших граждан. Актуальность данной статьи заключается в современном анализе отношение украинский в Европейский союз, исследовании их общих как залога успешного партнерства., Стаття присвячена характеристиці основних тенденцій розвитку ціннісної системи українців. В статті аналізуються європейські та українські цінності різних поколінь, розкривається тенденція наближення менталітету сучасного студента до європейського. Досліджується патріотична свідомість українців паралельно з Європою. Відображується європейська направленість українців та їх бачення щодо безпосередньо України в складі Євросоюзу. Визначається найбільш привабливий фактор членства в ЄС на думку українських студентів. У статті охарактеризована громадська та екологічна культура, рівень толерантності українців 2017 року та студентів 2019 року. Стаття знайомить з результатами досліджень проведеним авторами цієї статті, «Євробарометром» та Інститутом Горшеніна у співпраці з Представництвом Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні та Білорусі. Особливу увагу акцентується на співставленні цінностей українців та європейців. Виділяються і описуються характерні особливості ментальної культури наших громадян. Актуальність даної статті полягає в сучасному аналізі відношення українців до Європейського союзу, дослідженні їх спільних цінностей як запоруки успішного партнерства.

The international Ukrainian-Polish confrontation that took place in Volhynia in 1943-1944, known as the Volyn tragedy, has been the subject of controversy between Ukraine and the Republic of Poland for several decades. Despite all the efforts of international reconciliation by both the political and intellectual elites of both countries in the 1990s and the beginning of the 21st century, these problems today are often at the center of social and political discourse.The purpose of the article is to retrace the evolution of socio-political discourse in Ukraine and the Republic of Poland concerning the Volyn tragedy, to analyze its consequences and impact on Ukrainian-Polish international and inter-state relations. Based on a brief historical analysis of previous events of 1918-1943, the author shows that this bloody conflict was a consequence of previous tense relations between Ukrainians and Poles. The silence surrounding the problem in Soviet times and hypertrophied interest to these events of the past in the early 1990s by both countries were stated. As a result, it led to the intensification of social and political discourse in Ukraine and the Republic of Poland, mutual claims and attempts of new counting of victims of international confrontation. The evolution of socio-political discourse and its influence on the Polish-Ukrainian relations at the level of interpersonal relations and at the level of interstate relations are shown. The novelty of the study is the analysis of the conflict between the historical memory of Ukrainians and Poles in relation to the Volyn tragedy that lays in fact that the two sides make mutual claims, considering their own side the most affected in the conflict, as well as operating with directly different figures of victims of international confrontation. This difference in interpretation of the common past, which are actualized with a certain frequency due to political manipulation of historical memory, lead to the tension in the interstate relations of Ukraine and the Republic of Poland., Межнациональное украино-польское противостояние, имевшее место на Волыни в 1943 - 1944 годах и известное как Волынская трагедия, уже не одно десятилетие является предметом споров Украины и Республики Польша. Несмотря на все усилия межнационального примирения, сделанные политическими и интеллектуальными элитами двух стран в 90-х годах ХХ - начале XXI века, эти проблемы сегодня довольно часто появляются в центре общественного и политического дискурса.Целью статьи является проследить эволюцию общественно-политического дискурса в Украине и Польше по Волынской трагедии, анализ его последствий и влияния на украино-польские межнациональные и межгосударственные отношения. На основании краткого исторического анализа предыдущих событий 1918-1943 гг. автор показывает, что этот кровавый конфликт стал следствием предыдущих напряженных отношений между украинцами и поляками. Констатировано замалчивание проблемы в советские времена и гипертрофированный интерес к происходящему прошлого в начале 90-х годов ХХ века со стороны обеих стран. В итоге это привело к активизации общественной и политической дискуссии в Украине и Республике Польша, взаимным претензиям и попыткам новых перерасчетов жертв межнационального противостояния. Показана эволюция общественно-политического дискурса и его влияние на польско-украинские отношения на уровне межличностных отношений и на уровне межгосударственных отношений. Новизной исследования является анализ конфликта исторической памяти украинцев и поляков по Волынской трагедии, который состоит в том, что обе стороны выставляют взаимные претензии, считая именно свою сторону наиболее пострадавшей в конфликте, а также приводят диаметрально разные цифры жертв межнационального противостояния. Эти разночтения совместного прошлого, которые в силу политических манипуляций исторической памятью актуализуются с определенной периодичностью, ведут к напряжению в межгосударственных отношениях Украины и РП., Міжнаціональне українсько-польське протистояння, що мало місце на Волині у 1943 – 1944 роках, відоме як Волинська трагедія, уже не одне десятиліття є предметом суперечок України та Республіки Польща. Не дивлячись на усі зусилля міжнаціонального примирення, зроблені політичними та інтелектуальними елітами обох країн у 90-х роках ХХ – на початку ХХІ століття, ці проблеми сьогодні доволі часто постають у центрі суспільного та політичного дискурсу.Метою статті є простеження еволюції суспільно-політичного дискурсу в Україні та Польщі щодо Волинської трагедії, аналіз його наслідків і впливу на українсько-польські міжнаціональні і міждержавні відносини. На підставі короткого історичного аналізу попередніх подій 1918-1943 рр. автор показує, що цей кривавий конфлікт став наслідком попередніх напружених відносин між українцями і поляками. Констатовано замовчування проблеми в радянські часи та гіпертрофований інтерес до цих подій минулого на початку 90-х років ХХ століття з боку обох країн. У підсумку це спричинило активізацію суспільного і політичного дискурсу в Україні та Республіці Польща, взаємні претензії та спроби нових перерахунків жертв міжнаціонального протистояння. Показано еволюцію суспільно-політичного дискурсу та його вплив на польсько-українські взаємини на рівні міжлюдських стосунків і на рівні міждержавних відносин. Новизною дослідження є аналіз конфлікту історичної пам’яті українців та поляків щодо Волинської трагедії, який яполягає у тому, що обидві сторони виставляють взаємні претензії, вважаючи саме свою сторону найбільш постраждалою у конфлікті, а також наводять діаметрально різні цифри жертв міжнаціонального протистояння. Ці різночитання спільної минувшини, що в силу політичних маніпуляцій історичною пам’яттю актуалізовуються з певною періодичністю, ведуть до напруження у міждержавних відносинах України та РП.

В работе рассматриваются особенности национального самосознания западных украинцев как этнической группы. Для более детального анализа предмета разработан понятийный аппарат статьи, определены границы изучаемого этноса, проанализированы ведущие черты, присущие данному сообществу, которые обособляют западных украинцев от других этнических образований

У 1920–1930-х рр. суспільне і політичне життя на Закарпатті активізувалося, що дало поштовх до національного відродження в усіх галузях мистецтва, зокрема й у живописі. У ці роки зароджується й закарпатська школа живопису. Закарпатські художники, поряд із літературою і театральним мистецтвом, виконували важливу суспільну функцію – вони сприяли відродженню національної самосвідомості русинів краю. До становлення закарпатської школи живопису 20–30-х рр. та її розвитку належать Й. Бокшай, А. Ерделі, А. Коцки, Ф. Манайло, Е. Контратович, В. Борецький, Г. Глюк, З. Шолтес. Усі ці митці доклали багато зусиль до поширення далеко за межами батьківщини мистецьких традицій краю та глибокого розуміння філософії життя- буття свого народу, тогочасного суспільства, неповторних природних краєвидів рідного краю. Важливим явищем у 30-х рр. ХХ ст. стало застосування живописних технік у декоративно-прикладному мистецтві. Твори мистецтва та досягнення русинських майстрів постійно виставлялися на виставках, організації яких сприяло місцеве керівництво та за межами краю. Міжвоєнний період на Закарпатті характеризується прагненням до самоорганізації місцевих художніх сил і творчого взаємообміну. Русинські художники творили мистецтво, яке могло уповні виразити багате життя мешканців Карпат, незрівнянний ландшафт та його барви. Це допомогло розвинути професійні навики майбутнім співзасновникам закарпатської школи живопису, серед яких А. Коцка, Е. Контратович, З. Шолтес, А. Борецький, Ш. Петкі. Таким чином, на Закарпатті консолідували свої сили і талант найкращі митці краю, вони сконцентрували свої зусилля на розвитку національного мистецтва і підняття його до європейського рівня. Було створено самодостатню систему художньої освіти для місцевої обдарованої молоді.

В статті розкривається процес створення та аналізуються напрями діяльності громадських організації русинів-українців в Королівстві сербів, хорватів і словенців у міжвоєнний період. Зокрема, мова йде про Русинське народне товариство «Просвіта» (Новий Сад), «Домагой» (Загреб), Українську студентську громаду (Загреб), Українську громаду в Белграді та ін. Показуються складності, з якими зіткнулася русинсько-українська громада у процесі організації свого громадського життя. Найпоширенішою проблемою був дефіцит освічених людей, особливо в сільській місцевості. Серед переселенців інтелігенція траплялася рідко, а ті, які емігрували на Балкани, селилися в містах, де зазвичай працювали в органах місцевої адміністрації. Попри всі складності, результатом громадської діяльність русинів-українців в Югославському королівстві стало те, що їх почали сприймати як окремий народ, який прагне відновити свою державність, зберегти свою мову, духовність тощо. Тоді ж в урядовців королівства почала формуватися позиція до т. зв. «українського питання», про яке вони раніше або не чули, або не розуміли його суті. Разом з тим культурна робота, яку організовували громадські організації русинів-українців, допомагала їм покращити своє матеріальне становище, що завжди залишалося актуальним для переселенців.

В годы Первой мировой войны на территории Сибири в концентрационных лагерях были сосредоточены военнопленные, представлявшие разные государства и народы. Временное Сибирское правительство, Комуч и Российское правительство А.В. Колчака продолжили проведение политики «этнизации» плена и деления военнопленных на «дружественных» (славяне и др.) и «враждебных» (немцы, мадьяры и др.), проводившейся российскими властями с начала войны. Военнопленные славянского и романского происхождения сосредоточивались в особых национальных лагерях с правом поступления в национальные армии. Национальные организации, однако, не ограничивались формированием воинских частей, а брали на себя широкие консульские функции представительства интересов не только военнопленных, но и беженцев, и крестьян-переселенцев. Это влекло за собой возникновение конфликтов среди военнопленных в силу различий в их государственной и национально-политической идентификации. Шла борьба за право представлять интересы уроженцев Прикарпатской Руси между Центральным Карпаторусским советом (ЦКС), который ориентировался на Россию и поэтому поддерживался колчаковской администрацией, и омским отделением Галицко-Буковинского комитета помощи жертвам войны, который оказывал помощь пленным из Галичины и Буковины и занимался формированием украинских воинских частей. В итоге Галицко-Буковинский комитет был закрыт, а ЦКС предоставлено «исключительное право» производить регистрацию уроженцев Прикарпатской Руси. Они получили также возможность формировать воинские части в армии Колчака и представлять интересы карпаторусов на Парижской конференции. Результатом политики «этнизации» плена и разделения военнопленных на «враждебные» и «дружественные» стал раскол в рядах пленных. Это не укрепило единство антибольшевистского фронта, а, напротив, ослабило возможность достижения стратегической цели российских правительств – победы над большевизмом и воссоздание единой и неделимой России.

В своей книге «Славянский мир. Политическое и экономическое положение славянских народов перед войной 1914 г.», вышедшей в 1915 г., известный русский славист А.Л. Погодин уделяет одну главу русинам, населявшим Австро-Венгрию.

Стаття розкриває роль релігійного чинника в житті українсько-русинської діаспори на землях югослов’ян. З часів переселення в середині XVIII ст. і в даний час переважна більшість українсько-русинської діаспори залишається вірною Української греко-католицької церкви. Для українців і русинів греко-католицька віра мала чітку національну орієнтованість. Релігійні обряди були тісно переплетені з національними традиціями, і тому церква виховувала не тільки релігійну, а й національну свідомість. Релігійне життя українців-русинів в Югославії до Другої світової війни знало і неприємні моменти. Вони були породжені протистоянням між греко-католиками і іншими конфесіями. Період 40-х – початок 90-х рр. ХХ ст. в життя релігійної громади українців Югославії виявився досить складним. Однак більшість проблем було все-таки подолано: відновлені храми, відкриті нові парафії, налагоджено культурно-просвітницьку діяльність при церквах. Всі ці дії починалися з ініціативи невеликої групи активістів в тому чи іншому українсько-русинською центрі. Згодом такі ідеї знаходили підтримку всієї української спільноти, плекало національно-релігійну ідентичність, допомогло її зберегти і зміцнити.

Продуктивне освоєння предметного простору его-історії є однією з актуальних завдань історіописання щодо вивчення минувшини соціокультурної практики індивіда. Основою нашого дослідження стала публікація 12 листів О. Кобилянської за період із 1918 по 1932 р. із діячами УНР (Микитою Шаповалом та його дружиною Ольгою Шаповал, Павлом Богацьким), що зберігаються у фондах ЦДАВО України. Студіювання епістолярію буковинської письменниці скеровано на виявлення умов і обставин життя місцевих українців міжвоєнного періоду. Входження Буковини до складу Королівства Румунії спричинило політику румунізації в регіоні. О. Кобилянська, яка вже визнана частиною українського літературного канону і проживала в Чернівцях, стала символом національного виживання місцевих українців. Рефлексія повсякденних подій у листуванні подається авторкою крізь призму їхньої значущості і проблемності для літньої письменниці, загальним тлом чого слугує постійне переосмислення загальної української справи. Безпорадність перед життєвими обставинами, такими, як високі ціни і нестача продуктів харчування, відсутність власного житла і проживання в родичів, холод у помешканні, брак надійних джерел доходу та життя в борг, маклерські оборудки при обміні валюти, погіршення стану здоров’я та тривалий інформаційний вакуум щодо рідних і знайомих, виявляє аналіз епістолярію Кобилянської. Способом виживання самотньої хворої письменниці стає посильна підтримка як місцевих українців, так і допомога коштами і видавничими проектами зарубіжного українства. Наскрізно в листуванні О. Кобилянської присутній мотив контролю вихідної інформації (своєї та адресатів) як ознаки несвободи суспільної

Стаття присвячена характеристиці основних тенденцій розвитку ціннісної системи українців. В статті аналізуються європейські та українські цінності різних поколінь, розкривається тенденція наближення менталітету сучасного студента до європейського. Досліджується патріотична свідомість українців паралельно з Європою. Відображується європейська направленість українців та їх бачення щодо безпосередньо України в складі Євросоюзу. Визначається найбільш привабливий фактор членства в ЄС на думку українських студентів. У статті охарактеризована громадська та екологічна культура, рівень толерантності українців 2017 року та студентів 2019 року. Стаття знайомить з результатами досліджень проведеним авторами цієї статті, «Євробарометром» та Інститутом Горшеніна у співпраці з Представництвом Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні та Білорусі. Особливу увагу акцентується на співставленні цінностей українців та європейців. Виділяються і описуються характерні особливості ментальної культури наших громадян. Актуальність даної статті полягає в сучасному аналізі відношення українців до Європейського союзу, дослідженні їх спільних цінностей як запоруки успішного партнерства. The article is devoted to the characterization of the main tendencies of the development of the value system of Ukrainians. The article analyzes the European and Ukrainian values of different generations, reveals the tendency of approaching the mentality of a modern student to the European one. The patriotic consciousness of Ukrainians along with Europe is explored. It shows the European orientation of Ukrainians and their vision of Ukraine directly within the European Union. According to Ukrainian students, the most attractive factor of EU membership is determined. The article describes the public and ecological culture, the level of tolerance of Ukrainians in 2017 and students in 2019. The article introduces the results of research carried out by the authors of this article, «Eurobarometer» and Gorshenin Institute in cooperation with the Representative Office of the Fund. Friedrich Ebert in Ukraine and Belarus. Particular attention is paid to the comparison of the values of Ukrainians and Europeans. The characteristic features of the mental culture of our citizens are distinguished and described. The urgency of this article is in the modern analysis of the attitude of Ukrainians towards the European Union, the study of their common values as a guarantee of successful partnership. Статья посвящена характеристике основных тенденций развития ценностной системы украинский. В статье анализируются европейские и украинские ценности разных поколений, раскрывается тенденция приближения менталитета современного студента к европейскому. Исследуется патриотическое сознание украинский параллельно с Европой. Отображается европейская направленность украинском и их видение непосредственно Украину в составе Евросоюза. Определяется наиболее привлекательный фактор членства в ЕС по мнению украинских студентов. В статье описаны общественная и экологическая культура, уровень толерантности Украинская 2017 года и студентов 2019 года. Статья знакомит с результатами исследований проведенным авторами этой статьи, «Евробарометром» и Институтом Горшенина в сотрудничестве с Представительством Фонда им. Фридриха Эберта в Украине и Беларуси. Особое внимание акцентируется на сопоставлении ценностей украинском и европейцев. Выделяются и описываются характерные особенности ментальной культуры наших граждан. Актуальность данной статьи заключается в современном анализе отношение украинский в Европейский союз, исследовании их общих как залога успешного партнерства.

В своей книге «Славянский мир. Политическое и экономическое положение славянских народов перед войной 1914 г.», вышедшей в 1915 г., известный русский славист А.Л. Погодин уделяет одну главу русинам, населявшим Австро-Венгрию. Он приводит сведения о численности русинов в Австро-Венгрии по результатам переписи 1910 г., рассказывает о «положении русского племени», политической жизни Галиции, Буковины и Венгрии, зарождении и развитии украинофильства. Ученый считал, что «с завоеванием Галиции все национальные и партийные отношения русского населения в этой стране подверглись полному изменению». По его мнению, «крестьянская масса, которая склонялась к украинству, пользовавшемуся покровительством властей, может быстро перейти на сторону "москвофильства"» Украинская же интеллигенция с присоединением Галиции к России теряет всякую почву для обособленного развития «и, вероятно, найдет для себя и более выгодным, и более разумным примкнуть к общегосударственному языку и русской культуре».