Search

У статті з’ясований досвід конституціоналізації інституту контрасигнації в порівняльному аспекті. Контрасигнація є неодмінним елементом конституційного дизайну в сучасному світі, а також проявом системи стримувань і противаг. Цей інститут дозволяє взаємодіяти главі держави і уряду таким чином, щоб здійснення державних функцій відбувалося узгоджено і уряд брав відповідальність за реалізацію рішень і актів глави держави. Водночас, на жаль, цей інститут для українського права виявився terra incognita, більше того, був період, коли він породжував державно-правові конфлікти в моделі, яка стала функціонувати після змін до Конституції 2004 року. Констатується наявність інституту контрасигнатури у монархічних і республіканських країнах. В рамках республік частіше йдеться про парламентські і змішані (напівпрезидентські) форми правління. Контрасигнація стосується актів гляди держави, які підлягають скріпленню, як правило, головою уряду та міністром, до сфери відповідальності якого належить цей акт. Причому ключовим критерієм розмежування адміністративної і політичної моделі такої контрасигнації є обов’язковість і так би мовити формальність відповідного підпису. В рамках адміністративної моделі такий підпис є обов’язковим, в рамках політичної – дискреційним правом відповідного голови уряду та/або профільного міністра. Останнім часом, як демонструє аналіз зарубіжного досвіду, все ж формується в рамках демократичних країн Європи політична модель. Ключову роль грає саме відповідальність голови уряду та/або профільного міністра, яку вони беруть на себе за виконання (реалізацію) відповідного акта в певній сфері. В контексті України робиться висновок про невиправдане звуження переліку актів Президента, що підлягають контрасигнації, в умовах формування парламентсько-президентської республіки у 2004 році. Крім того, навіть у тих випадках, коли така контрасигнація відбувається, вона носить скоріше «адміністративний» характер, або тяжіє саме до такої моделі. Тобто скріплення носить технічний характер обов’язку відповідного Прем’єр-міністра чи міністра, і його «відповідальність» в даному випадку ніяк не залежить від дійсного бажання брати таку відповідальність, тобто вона носить імперативно-зобов’язувальний характер. Враховуючи євроінтеграційні прагнення України, стверджується що формування політичної моделі контрасигнації, а також в перспективі – розумне розширення випадків, коли вона є обов’язковою, було би цілком доречним.

У статті розглядаються повноваження Президента України, які суперечать Конституції України. Зокрема увага приділяється аналізу чинних законів, які надають Президентові України додаткові повноваження, не передбачені Конституцією, що дозволяє йому втручатися в діяльність Кабінету Міністрів України і центральних органів виконавчої влади та порушує конституційну модель виконавчої влади. Провівши аналіз всіх первинних законів, чинних станом на липень 2024 року, автор статті виявив близько сотні законів, які містять положення, що надають Президентові України неконституційні повноваження. Автор виокремлює кілька груп цих повноважень. Насамперед йдеться про такі, що стосуються формування та діяльності Кабінету Міністрів України і центральних органів виконавчої влади. Зокрема закон досі дозволяє Президенту призначати очільника Антимонопольного комітету України, визначати основи діяльності Фонду державного майна України, призначати очільника Державного бюро розслідувань, формувати склад Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Глава держави на рівні закону зберігає вирішальний вплив на призначення та звільнення керівників місцевих державних адміністрацій та може нівелювати роль Кабінету Міністрів України у цьому процесі. Закон наділяє Президента України значною кількістю повноважень щодо утворення та формування складу допоміжних органів інших органів державної влади, які не стосуються сфери компетенції Президента України. Автор також звертає увагу на те, що повноваження Президента України у сфері зовнішньої політики та національної безпеки й оборони, щодо яких у тексті Конституції України використані досить широкі формулювання, можуть використовуватися для розширення сфери компетенції Президента України, визначеної Конституцією, та втручання у сферу компетенції Кабінету Міністрів України. Крім того, самостійні повноваження Ради національної безпеки та оборони України, які надані законами, також використовуються для виходу Президента України за межі його компетенції, встановлені Конституцією України. У статті підкреслюється необхідність приведення чинних законів у відповідність до Конституції України в частині повноважень Президента України для забезпечення конституційної моделі виконавчої влади та уникнення подальших втручань глави держави у сфери відповідальності інших органів державної влади.

The article clarifies the constitutional and legal regulation of the delegation of legislative powers of the government in foreign countries, the role and significance of such delegation, compares the features of the implementation of the delegation of legislative powers in foreign countries, as well as with the history of the implementation of the corresponding delegation in state legal practice in Ukraine. It was concluded that in the science of constitutional law, the issues of delegation of legislative powers to the government, although they are studied, but, unfortunately, it is not enough for us. In the future, it is promising to develop a comparativist theoretical approach to models of delegation, its causes, features in parliamentary and presidential regimes, positive sides and disadvantages, as well as, most importantly, requirements for its implementation. It is the selection of the most successful models of terms, conditions of delegation, its subject, control over delegated powers, early termination of delegation, evaluation of the effectiveness of its implementation that could, in the future, when reforming the constitutional text, strengthen legal regulation in Ukraine. You should not be afraid of delegation. To date, it is rather carried out implicitly or covertly, formally violating the Constitution, by giving the government for ransom what the legislator should have regulated. Moreover, it can refer to quite a variety of issues. To date, the Constitution of Ukraine and the jurisprudence of the Constitutional Court of Ukraine have unequivocally closed any way to legislative delegation, although at the beginning of Ukrainian statehood, such delegation existed and even had a certain serious economic and legal effect. The Constitutional Court of Ukraine formally correctly assesses the unconstitutionality of delegation. However, this does not mean that the corresponding institution of delegation should not be constitutionalized and introduced into the legal field. This has been done in many European countries and their experience could be used by Ukraine. All the more so, taking into account the European integration aspirations of Ukraine. The article analyzes the experience of France, Italy, Spain, Portugal, and Croatia, which could be useful in the future in Ukraine. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

У статті з’ясовано конституційно-правового регулювання делегування законодавчих повно­важень уряду в зарубіжних країнах, ролі і зна­чення такого делегування, здійснено порівнян­ня особливостей реалізації делегування зако­нодавчих повноважень в зарубіжних країнах, а також з історією здійснення відповідного деле­гування в державно-правовій практиці в Украї­ні. Зроблено висновок, що в науці конституцій­ного права питання делегування законодавчих повноважень урядові, хоч і досліджуються, про­те, на жаль, як на нас недостатньо. В майбут­ньому перспективним є вироблення компара­тивістського теоретичного підходу до моделей делегування, його причин, особливостей в пар­ламентських і президентських режимах, пози­тивних сторін і недоліків, а також, що головне, вимог до його здійснення. Саме обрання най­більш вдалих моделей строків, умов делегуван­ня, його предмету, контролю за делегованими повноваженнями, дострокового припинення де­легування, оцінки ефективності його здійснення могли би в перспективі, при реформування кон­ституційного тексту, посилити правове регулю­вання в Україні. Боятися делегування явно не слід. На сьогоднішній день воно скоріше здійс­нюється імпліцитно або приховано, формаль­но порушуючи Конституцію, шляхом надання урядові на відкуп того, що мав би врегулюва­ти законодавець. Причому це може стосувати­ся достатнього різних питань. На сьогоднішній день Конституція України і юриспруденція Кон­ституційного Суду України однозначно закрила будь-які шляхи законодавчому делегуванню, хоча на початку української державності відпо­відне делегування існувало і мало навіть певний серйозний економічний і правовий ефект. Кон­ституційний Суд України формально правильно оцінює неконституційність делегування. Проте це не означає, що відповідний інститут делегу­вання не мав би бути конституціоналізований і введений в правове поле. Це зроблено в бага­тьох європейських державах і їх досвід міг би бути використаний Україною. Тим більше, вра­ховуючи євроінтеграційні прагнення України. В статті здійснений аналіз досвіду Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Хорватії, який би міг стати в нагоді в майбутньому в Україні.

Мета даної статті полягає в аналізі наукових досліджень, присвячених питанням теоретичного трактування інституту президентства в Україні. Для дослідження проблеми у статті використано інституціональний та функціональний підходи, історичний, порівняльний та дескриптивний методи. Розкрито поняття інституту президентства, його місце та роль в політичній системі України. Автор проаналізував наявні теоретичні розвідки з урахуванням політологічних, історичних і правових трактувань. Звернено увагу на те, що після 90-х років XX ст. в Україні з’явився новий феномен в політичній системі. З впровадженням посади президента українська політика набула певного осучаснення і започаткувала теоретичне осмислення інституту президентства. Сьогодні інститут президентства є одним з актуальних напрямів політологічних досліджень. Національна практика в питаннях діяльності президентської влади яскраво засвідчує важливість цього організму в структурі політичної системи. Це загострює потребу дослідження теоретичних основ інституту президентства в Україні як політичного феномену та вимагає узагальнення наукового доробку українських дослідників у вивченні вітчизняної моделі інституту президентства.

Данная статья освещает проблему Тайваньского конфликта и международных отношений элит США и КНР в процессе разрешения противоречия. Актуальность выбранной темы определяется эскалацией конфликта в XXI веке и противоречивой политикой стран, заинтересованных в установлении контроля над островом Тайвань. Несмотря на то, что Соединенные Штаты позиционируют себя неактивным актором в территориальном споре в ЮКМ, тем не менее, в реальности вектор взаимоотношений США-Тайвань-КНР остается весьма дискуссионным. В связи с этим, особое внимание уделяется деятельности администрации Дональда Трампа и Джо Байдена с точки зрения их отношения к роли США в вопросе Тайваня, а также ответной реакции китайской стороны в лице Си Цзиньпина и партийных элит. Кроме того, упоминается позиция нынешнего президента Тайваня Цай Ивэнь и возможные последствия политического, экономического и военного сближения с Соединенными Штатами. На протяжении многих лет, конфликт в ЮКМ остается тем ключевым фактором, который выстраивает диалог политических элит по вопросам безопасности в Юго-Восточной Азии в целом. Именно поэтому утверждение об актуальности данной темы в мировой повестке дня становится вполне обоснованным.

У статті здійснюється аналіз історії виникнення та практики становлення, розвитку й функціо- нування делегованого законодавства у Франції. Поетапно та хронологічно проаналізована практика здійснення делегованого законодавства у Франції починаючи ще з часів XIX століття. Досліджено інституту делегованого законодавства як форми участі уряду в законодавчому процесу у Франції. Досліджуються питання, пов’язані з порядком та умовами делегування законодавчих повноважень у Франції. На основі вивчення текстів конституції Франції розглядається правове закріплення порядку та умов передачі парламентом частини своїх повноважень. Аналізуються способи делегування зако- нодавчих повноважень, порядок затвердження делегованих актів та їх опублікування. Розкрито зміст прямого та непрямого способу делегування законодавчих повноважень глави держави та органів ви- конавчої влади Франції. Виділено основні стадії делегування законодавчих повноважень у Франції. Проаналізовано практику V Республіки Франції де були такі ситуації, коли Президент, що є активним суб’єктом делегованого законодавства відмовлявся підписувати ордонанси, подані йому прем’єр-мі- ністром. Встановлено, що у французькій юридичній літературі ордонанси розглядаються як регламен- тарні акти, або як акти, що мають змішану природу, тобто регламентарні з органічною точки зору та законодавчі з матеріальної точки зору. Досліджено і проаналізовано практику здійснення делегування державних повноважень у Франції на регіональному і місцевому рівнях, а також виділено його по- зитивний результат. Наведено основні ознаки, що притаманні делегованому законодавств Франції. Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про те, що впровадження делегованого законо- давства у Франції зумовлене необхідністю швидкої й ефективної компетентної регуляції її чинного законодавства та його конкретизації. У свою чергу делеговане законодавство дало можливість парла- менту Франції і взагалі її законодавчій владі сконцентрувати свою увагу на більш важливих питаннях не тільки в політичній сфері, а і в правовій і економічній

The article highlights the main debatable issues of President L. Kravchuk’s economic policy in the first years after the declaration of Ukraine’s independence. It was studied how the young state built its economic strategy on the remains of the destroyed Soviet system, while simultaneously trying to move away from its command and administrative component. The miscalculations of the government and the current President in particular are shown. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The features of the president`s institute in Czech Republic are analyzed. The powers of the President of Czech Republic are systematized in accordance with the main spheres of state activity – the executive, the legislative, the judicial, the foreign policy, the national security and the defense. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article, based on the experience of the member states of the European Union, analyzes the specifics of the resolution of government crises by the heads of states in republics with a semi-presidential form of government. The comparative analysis made it possible to determine that the main constitutional and legal tools that can be used by the head of state (president) in a country with a semi-presidential form of government to resolve government crises are the promotion of the formation of a new government and the early termination of the powers of the parliament. The president’s involvement in the formation of the government depends on the type of semi-presidential system and varies from direct personnel influence to the role of mediator in the negotiation process between parliamentary factions. The powers of the president to dissolve the parliament are usually legally limited by the presence of certain circumstances: the deadline for the formation of a new composition of the government, the legal regime in the country, the frequency of dissolution, the need to agree on a relevant decision with other state authorities, etc. It has been found that due to the dualism of the executive power, a specific systemic factor in the president’s choice of the way to resolve the government crisis into a semi-presidential republic is his interest in ensuring that the government is as loyal to him as possible. In this regard, the activity of the head of state himself can provoke a government crisis, as a result of interference in the government’s activities, through purposeful actions to disintegrate the coalition. It was also found that among the EU member states, the provocation of government crises by the heads of state is most characteristic of the former socialist countries, especially during the period of democratic transformations. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

На протяжении многих лет ключевой темой на парламентских выборах в Республике Молдова остается геополитический выбор между Западом и Востоком, интеграции с Европейским Союзом или с Российской Федерацией. Это находит свое выражение в противостоянии политических партий, расколе политических элит и молдавского общества по геополитическому признаку. Более того, эта проблема влияла не только на внешнюю политику Молдовы, но и отражалась на внутренней политике страны. Представители государствообразующего этноса – молдаване – чаще выступали сторонниками евроинтеграции, в то время как представители этнических меньшинств чаще ориентировались на Россию. Целью данного исследования является анализ геополитического выбора Республики Молдова на примере досрочных парламентских выборов 11 июля 2021 года. Учитывая специфику выборов, исследование сфокусировано на отражении проблемы геополитического выбора в предвыборных платформах молдавских электоральных конкурентов. Основываясь на результатах досрочных парламентских выборов и социологических опросов, анализируется отношение молдавского населения к различным геополитическим проектам – интеграции с Европейским Союзом или Евразийским Экономическим Союзом. Исследование показало, что на парламентских (2021г.) выборах в Республике Молдова проблема геополитического выбора не была доминирующей темой. Идея борьбы с коррупцией, реформы системы правосудия, которые продвигали победившая Партия «Действие и солидарность» и президент Республики Молдова М. Санду, стала главной, определившей победу на выборах и объединившей различные этнические группы. Молдавское общественное мнение свидетельствует об увеличение числа сторонников интеграции в Европейский Союз и, соответственно, снижение интереса к Таможенному Союзу, российскому геополитическому проекту.

Мета статті полягає у дослідженні результатів парламентських виборів, їх впливу на формування інститутів влади та можливість виходу Республіки Болгарія з тривалої політичної кризи. Автори проаналізували варіанти дій та взаємовідносин політичних сил у парламенті, можливі моделі формування коаліційної більшості у Народних зборах Болгарії та їх ставлення до допомоги Україні у повномасштабній війні з Російською Федерацією. Зроблено висновки, що ситуація в РБ негативно впливає на розвиток країни, гальмує його, викликає серйозне занепокоєння серед стратегічних партнерів з Європейського Союзу та НАТО, які в умовах надзвичайно напруженої та складної міжнародної ситуації потребують ясності щодо позиції Болгарії в ключових європейських рішеннях. Процеси, які відбуваються в Республіці Болгарія, вказують на відсутність стабільності, бачення перспективи, експертності та далекоглядності у прийнятті політичних рішень щодо нагальних зовнішніх і внутрішніх проблем. Від того, як швидко після виборів болгарські політичні актори зможуть сформувати основні політичні інститути залежить чи буде прийнято бюджет держави на наступний рік, чи подолає вона затяжну політичну кризу. Не виключена можливість, що болгарське суспільство найближчим часом очікують нові дострокові вибори.

У статті окреслюються основні доктринальні підходи до розуміння ролі Президента Республіки Польща щодо охорони Конституції Польської держави. Констатується, що попри той факт, що охорона Конституції законодавчо визнається однією із ключових функцій Президента Республіки Польща як глави держави, у польській конституційній доктрині відсутнє чітке бачення реального наповнення даної функції відповідними повноваженнями. Акцентується, що дана ситуація обумовлена наявним у Польщі різновидом республіканської форми правління та специфікою польської моделі поділу влад. Доводиться, що тлумачення Конституції, яке міститься в офіційних актах, виданих Президентом, має перевагу над тлумаченням інших державних органів щодо повноважень, які здійснюються цими органами, а також коли між Президентом та іншим центральним конституційним органом держави трапляються суперечливі або навіть конфліктні ситуації. Зроблено висновок, що із функції «хранителя» Конституції випливає «презумпція правоти» Президента Республіки Польща перед іншими органами влади. Зазначається, що лише винесення Конституційним Трибуналом остаточного рішення щодо компетенційної суперечки може скасувати тлумачення Президента, спростовуючи його інтерпретацію відповідних положень Конституції, що ґрунтується на конкретних преференціях тлумачення Президента як «хранителя Конституції». Підкреслюється, що нагляд Президента Республіки Польща за дотриманням Конституції, очевидно, також означає особливу турботу про дотримання Конституції самим Президентом як невід’ємною інституційною складовою системи органів державної влади. Резюмується, що конкретизація і доповнення принципу легалізму, вираженого у ст. 7 Конституції Республіки Польща, викладена у ч. 3 ст. 126, невипадково міститься в тій самій статті, що і положення ч. 1 та 2, визначаючи основні функції (завдання) Президента. Тому Президент Республіки Польща як «хранитель» Конституції може виконувати ці та інші передбачені законом функції, причому не лише на основі повноважень, визначених у конкретних положеннях Конституції та законів, а й на основі уповноважуючих норм, системно сконструйованих на основі конституційних або законодавчих положень.

Copyright of Herald of Journalism / Habaršy Žurnalistika Seriâsy is the property of Al-Farabi Kazakh National University and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)

Стаття присвячена дослідженню функцій Президента Республіки Польща. Констатується, що охорона суверенітету, незалежності і територіальної цілісності визнається польською конституційною доктриною однією із ключових функцій Президента Республіки Польща як глави держави. Підкреслюється, що компетенція Президента у сфері охорони суверенітету, незалежності та державної цілісності обумовлюється наявним у Польщі різновидом республіканської форми правління та, фактично, включає «традиційні» повноваження, які притаманні главам усіх держав, а також повноваження, властиві лише Республіці Польща. До традиційних повноважень Президента Республіки Польща як глави держави, пов’язаних із охороною суверенітету, незалежності та державної цілісності віднесено його повноваження, пов’язані із представництвом держави та міжнародними зносинами, а також керівництво Збройними Силами й повноваження у сфері оборони та внутрішньої безпеки. Зауважується, що у Республіці Польща результативність реалізації даних напрямів досягається за допомогою злагодженої роботи всіх органів державної влади, яку очолює глава держави. Водночас підкреслюється, що з огляду на те, що сфера охорони суверенітету, незалежності і територіальної цілісності Польської держави є предметом відання як глави держави, так і Уряду, то виникає необхідність чіткого розподілу повноважень указаних суб’єктів. Резюмується, що реалізація Президентом Республіки Польща функції щодо охорони суверенітету, незалежності і територіальної цілісності польської держави як в умовах збройного конфлікту, так і в мирний час безпосередньо нав’язують до дієвості системи органів державного управління, що представляють вертикаль безпосереднього примусу: армії, поліції та служб безпеки та одночасного використання інших конституційно-правових механізмів стримувань і противаг.

The features of the president`s institute in Albania are analyzed. The powers of the President of Albania are systematized in accordance with the main spheres of state activity – the executive, the legislative, the judicial, the foreign policy, the national security and the defense. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The features of the president`s institute in Estonia are analyzed. The powers of the President of Estonia are systematized in accordance with the main spheres of state activity – the executive, the legislative, the judicial, the foreign policy, the national security and the defense. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

В данной рецензии дается анализ нашумевшего в политическом мире бестселлера – «Комната, где все произошло. Воспоминания о Белом доме». Данные воспоминания были выпущены бывшим советником президента по национальной безопасности Джоном Болтоном в преддверии выборов нового президента США, чем и привлекла широкое внимание публики. В рецензии анализируется отношение Джона Болтона к личности Дональда Трампа, более того, автор дает собственную характеристику президенту. В исследовании также освещаются авторские взгляды на ряд ключевых проблем в современном мире. В своей книге автор приводит конкретные примеры исходя из личного опыта периода его работы в Белом доме.

В статье в сравнительном плане рассматриваются условия и порядок принятия и изменения действующих конституций Республики Болгария и Республики Казахстан. Используются критерии, применяемые в правовой теории для классификации конституций по способу их изменения. Обе конституции относятся к категории жестких. Болгария имеет прочную основу конституции, которую можетизменить только специально избранный институт — Великое Народное собрание. В казахстанскойконституции есть нормы, которые даже не подлежат изменению. Опыт нескольких изменений в двухосновных законах был рассмотрен. На некоторые вопросы правовая теория и практика дали ответы,в то время как другие остаются открытыми. В заключение сделаны выводы в результате сравнения порядка и условий изменений в обеих конституциях, некоторые из них имеют универсальное значение.

Copyright of Bohemistyka is the property of Instytut Filologii Slowianskiej Uniwersytetu im. Adama Mickiewicza w Poznaniu and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)

Copyright of Political Science Studies / Studia Politologiczne is the property of University of Warsaw and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)

Досліджуючи ліберально-демократичні цінності польської Конституції 1921 р., авторка з'ясувала умови за яких сформувалася польська держава в 1918 році. Загалом в статті досліджено всі розділи Конституції 17 березня 1921 р., здійснено постатейний аналіз основного закону польської держави. Польська державність була відновлена унаслідок геополітичних змін за наслідками Першої світової війни, зокрема перемоги країн Антанти. Спираючись на гарантії, що містила дана програма Вудро Вільсона поляки відновили польську державу. Польська держава у післявоєнний час зіткнулися з великою кількістю політичних, соціальних, господарських і психологічних проблем, які стали на шляху інтеграції земель і подоланні відставання від західноєвропейських держав. З'ясовано, що Конституція від 17 березня 1921 р., на відміну від попередніх конституційних актів, закріпила чіткий розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову, проголошувала права і свободи громадян. В Конституції йшла мова про те, що верховна влада в республіці належить народу. Обидві палати парламенту – Сейм і Сенат – за Конституцією 1921 р. не були рівноправними. Конституційні повноваження давали можливість парламентові переглядати й змінювати конституцію. Відзначено, що виконавча влада належала президенту разом з відповідними мініністрами. Що стосується судової гілки влади, то вона належала незалежним судам. Конституція гарантувала для своїх громадян широкі права, а також визначала чітко коло обов'язків які кожен мав виконувати належним чином. Відтак, на підставі проведеного аналізу авторкою з'ясовано, що Польська держава перейняла зразок демократичного устрою Франції, а в частині законодавчої діяльності також Веймарської Німеччини. Конституції Польщі увібрала в себе такі цінності як громадянськість та відповідальність громадянина, конституціоналізм, свобода слова, людська гідність, честь та толерантність, свобода совісті та справедливість, соціальний порядок та рівноправність.

The purpose of this report is to examine the legal figure of caretaker government, which is provided for in some modern constitutions. Its application is necessary in situations of political crisis between the highest institutions of public power and in particular - in a crisis in relations between parliament and government. This crisis occurs under two cumulative conditions. First, when the government loses the trust and support of the parliament and resigns on one or another constitutionally established ground. Second, when in this situation the current parliament is not able to form a new government. In order to avoid deepening the parliamentary crisis thus created, the President of the Republic of Bulgaria has an active participation as head of state. In this case, he has three specific powers, which he should exercise by a decree. Namely - to appoint a caretaker government, dissolve parliament and call new parliamentary elections. That is why the caretaker government is also called the presidential government. In its legal nature, it is identical to the parliamentary government, but also reveals a number of specific features that are unique to it. They are the subject of research in this report. On one hand, the caretaker government is accountable only to the president, as appointed by him. On the other hand, it is temporary, as it only lasts until new parliamentary elections are held within two months. This predetermines the specific function of the caretaker government - the organization and holding of fair, transparent and free parliamentary elections. While acting, this government can also address current issues of social governance. However, it cannot commit itself to resolving long-term strategic issues, as it cannot bear political responsibility for them before the parliament, which is typical of the parliamentary form of state government. The methodological tools used in the research include the systematic method, as well as the historical-legal method. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

In Kyrgyzstan, constitutional changes in the form of government accompanied and legalized important events in the country's political life. The first Constitution of sovereign Kyrgyzstan of May 5, 1993 established a presidentialized form of government typical of the post-Soviet space. For most of its legal features, it gravitated toward a presidential republic and yet was not identical to it. Given the lack of dualism of the executive branch, it was impossible to consider it a mixed republic. This form of government has repeatedly been subject to various adjustments. The constitutional changes of October 21, 2007 provided a significant parliamentarization of the form of government, but generally did not overcome its authoritarian nature. The Constitution of Kyrgyzstan, as amended by the Venice Commission on October 21, 2007, 'preserved the semi-presidential system, but <...> in fact, political powers are again concentrated in the hands of the President'. A fundamental revision of the form of government took place in 2010, when a new Constitution of Kyrgyzstan was approved in a referendum. The Constitution of Kyrgyzstan of June 27, 2010 enshrined a mixed republican form of government. On April 11, 2021, a constitutional referendum was held in Kyrgyzstan, which amended the basic law of the state. On the same day, the presidential election in Kyrgyzstan was held, in which the acting president, politician Sadyr Zhaparov, won. This clearly demonstrated the role of a subjective factor in the constitutional process. The constitutional changes affected all sections of Kyrgyzstan's constitution, but their most important consequence was the introduction of a new eclectic form of government with a hypertrophied constitutional status of the president. The authoritarian potential of this form of government is as high as that of a classical presidential republic, which gives reason to expect the erosion of the weakened institutions of democracy and the development of the phenomenon of superpresidency in the country. The scientific article examines the legal features of the form of government introduced by the constitutional referendum on April 11, 2021, attempts to classify it correctly, and analyzes its shortcomings. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The features of the president`s institute in Romania are analyzed. The powers of the President of Romania are systematized in accordance with the main spheres of state activity – the executive, the legislative, the judicial, the foreign policy, the national security and the defense. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Розглянуто еволюцію становлення і проаналізовано найпоширеніші класичні та сучасні методики оцінювання й порівняння сили президентів, на підставі чого виокремлено їхні основні спільні ознаки та параметри. Водночас констатовано, що наявні методики оцінювання сили президентів не завжди є релевантними в універсалістському контексті, адже доволі часто розроблялись у регіональному та крос-національному розрізі. З огляду на це, у дослідженні запропоновано, зокрема теоретизовано та апробовано, авторську методику оцінювання сили президентів на підставі врахування позицій та уповноваженості глав держав у рамках різних сфер повноважень і потенціалу їхньої реалізації. Для цього спочатку окреслено і систематизовано логіку формування блоків індикаторів та критеріїв оцінювання й порівняння сили президентів, а також механізм їхнього підрахунку. Після цього методику верифіковано і результовано на прикладі порівняння та зіставлення конституціоналізованих повноважень президентів у країнах Африки як у регіоні, який раніше традиційно не піддавався подібним дослідженням.

З’ясовано, що результати наукових розвідок щодо місця та функцій інституту президента в політичній системі демократичних суспільств вказують на існування певних прогалин та недостатнє розкриття порушеної проблематики. Підтверджено існування внутрішньої суспільно-політичної кризи й необхідність розбудови демократичної правової держави, та доцільність дослідження питання балансу повноважень інститутів державної влади в рамках конституційної інженерії, що у широкому сенсі на сучасному етапі вітчизняного державотворення диктується проблемою утвердження України як державного утворення в умовах інтеграції у європейське співтовариство. Досліджується питання щодо місця та основних функцій інституту президента в політичних системах сучасних демократичних суспільств, що в аспектах вітчизняного державотворення є одним із найскладніших завдань, які постають перед українським суспільством та державною владою в умовах демократизації та європейської інтеграції. Встановлено, що досягнення ефективного балансу стримування та противаг між інститутом президентства, законодавчою та виконавчою гілками влади є одним із релевантних факторів успішного розвитку політико-економічної державної системи, досягнення суспільної злагоди та формування позитивного міжнародного іміджу держави. За результатами компаративного аналізу функціоналу інституту президента запропоновано прагматичний підхід до формування нових засад вітчизняного механізму президентури в контексті подальшого розвитку політичної системи суспільства, що полягає в необхідності забезпечення домінування конструктивної співпраці з іншими інститутами політичної влади, передусім, парламентом та урядом. Обґрунтовано доцільність упровадження в систему та практику владних повноважень органів управління цивілізованих методів пошуку компромісів і демократичного розв’язання політичних проблем суспільного розвитку, оскільки подальший розвиток держави в значній мірі буде визначатися ефективністю та якістю функціонування інституту президента.

У статті висвітлюється питання визначення статусу голів місцевих державних адміністрацій в Україні в контексті історії публічної служби. Автор зосереджує увагу на таких важливих аспектах, як віднесення посад керівників органів державної виконавчої влади загальної компетенції регіонального та субрегіонального рівнів до сфери державної служби, запровадження обмежень на політичну діяльність, визначення ролі президента, уряду та прем’єр-міністра у призначенні та звільненні зазначених посадовців, застосуванні конкурсних процедур тощо. На основі аналізу законодавчих актів 1992–2017 рр., співставлення та узагальнення інформації з різних джерел показано, як постало саме питання про статус голів місцевих державних адміністрацій, яких змін воно зазнало в процесі створення конституційних засад публічного управління, ухвалення законодавства щодо державної служби, діяльності уряду, місцевих державних адміністрацій, запобігання корупції тощо. Особливу увагу приділено сучасному стану справ, який характеризується наявністю протиріч в українському законодавстві; підсиленням невизначеності статусу голів місцевих державних адміністрацій у результаті змін до законодавства про державну службу (листопад 2017 р.) стосовно виведення їх за межі державної служби, зняття з них обмежень на політичну діяльність тощо. Автор робить висновок про наявність великого досвіду органів державної влади України у зазначеній сфері, суперечливий характер дій суб’єктів визначення статусу голів місцевих державних адміністрацій, який наочно проявився в останні період, потребу визначити концептуальні засади розгляду питання та на основі них внести узгоджені зміни до українського законодавства.

Досліджено особливості зовнішньої політики Польщі щодо України в період каденції Л. Качинського (2005–2010 рр.). Як ніколи, відчувалася підтримка Республіки Польща, яка вже була членом Європейського Союзу та НАТО, а Україна, що перебувала в постреволюційному стані, лише прагнула до євроатлантичної інтеграції. Ці два факти сформували особливий інтерес Польщі до України та навпаки, оскільки такий вектор зовнішньополітичної орієнтації міг значно зміцнити позиції обох держав. За основу в зовнішньополітичних орієнтирах Польщі в східному напрямі в період президентської каденції Л. Качинського (2005–2010 рр.) взято програму «Європейська політика сусідства» На базі опрацьованих матеріалів та документів установлено, що східному вектору зовнішньої політики Республіки Польща в Україні надавали пріоритетного значення. Окреслено основні напрями співпраці, які є взаємновигідними для країн Євроатлантичного простору й України. З’ясовано, що програма «Європейська політика сусідства» спрямована на розвиток двосторонніх відносин між країнами-партнерами ЄС і її членами й сприяє можливому поступовому приєднанню до європейської політики та програм. Республіка Польща ініціює створення програми «Європейська політика сусідства», у рамках якої й здійснювалася реалізація східного напряму зовнішньої політики РП щодо України. Однак половинчасті дії українського політикуму стосовно демократизації суспільства, помірковані кроки на шляху до впровадження реформ та низка гучних заяв сприяли охолодженню відносин із Республікою Польща. А після трагічних подій 2010 р. під Смоленськом та зміною очільника України світова спільнота однозначно констатувала, що ера адвокатування українських інтересів польськими президентами закінчилась зі смертю Л. Качинського. Установлено, що зовнішня політика Республіки Польща щодо України у 2005–2010 рр. продовжила загальні тенденції, закладені у двосторонніх відносинах у попередні роки, відтак напряму залежала від рішень і дій президентів, чим і надалі підтримувала особливий простір польсько-українського співробітництва – прези­дентський вимір.

The problems of public management in the post-totalitarian society are highlighted in this paper. According to the available publications, specific examples of miscalculations in the state development are given. Their inheritance and logical-consequential connection with the efficiency of state management by society development are determined. The analysis of our state management by each president of Ukraine in the context of positive and negative achievements is carried out. Their causal relationship from the beginning of independence to the present is analyzed. The nature of miscalculations is considered. The problem of low responsibility or its absence for the majority of Ukrainian leaders, politicians and public figures is described. The principles being projected on any branch of national economy making it possible to strengthen responsibility and thus to provide relative management efficiency are offered. Some impact factors contributing to the effective work of managers are considered. Thesis about the lack of responsibility according to the results of management resulting in managers abuse at different levels and different forms of ownership and the need to ensure it is substantiated. It is recommended to support the concept of responsibility by forming «corporate ethics» code from enterprise manager to public management leaders. Moral crisis of the leaders, especially in public sector, which is the primary source of corruption is emphasized, as the main morality ideologist for the leader should be education, responsibility, spirituality, patriotism and professionalism, etc. Special attention is paid to the need for managers to implement the «corporate culture» and oneself formation as the state leader in order to improve management efficiency. It is defined that the properties characterizing successful leader and which are possessed by every leader will make it possible to create favorable climate for their employees and in the country. It is proposed to develop the moral code for the first leaders of the state, as behavior rules, which should be collected in the organization charter or behavior code for manager, employee, entrepreneur, owner and others. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The death of the President of Uzbekistan Islam Karimov, an official announcement which appeared in the second half of the day September 2 - involuntarily forced to wonder about his successor and most importantly, about the continuity of the course. Externally, in the country there is peace and order. Islam Karimov has built a stable system, authoritarian regime. This stability is due to the pragmatism of the Uzbek members of the junta. A special role in the economy and politics of Uzbekistan plays a clan system which has evolved over the last 100-120 years according to the territorial principle and immigrants, which today represent the political elite of the country. The article examines Elite struggle and the stability of the political regime in Uzbekistan available today.

The article is devoted to the history of the national concept of the head of state institute in Spain. The most significant works of Spanish researches of constitutional law and its history were analysis on the base of a historical approach in chronological order. The author shows the evolution of the institute of the head of state in its intertwining with its constitutional affirmation, influence of these processes over scientific research. At the same time, their predetermination is revealed by the political history of the country, in the context of which it seems useful to carry out juridical research in general and historical research of constitutional institutes in particular. The author of the article distinguishes the following periods in the scientific research of the development of the national institute of the head of state in Spain: 1) status of the king as the supreme executive body (I-III quarters of the 19th century); 2) king as the head of the state occupying the supreme position in the system of state power (the last quarter of 19 - the first third of the 20th centuries); 3) legal status of the president - the head of state in the II Republic (1931-1939); 4) institute of the head of state during the regime of personal power of the caudillo F. Franco (1939-1975); 5) institution of the head of state in the modern Spanish kingdom (1975-present). The article shows that the impulse for research of the head of state institute in Spain was given not only by the political and legal reality, but also by legal education. Therefore, educational literature has taken an important place in the Spanish historiography on the subject; it always had a high scientific level. Research of the history of the institute was mainly focused in the title of academic courses: public constitutional, public, political, administrative, constitutional law. The author concludes that there are spheres to be researched concerning the head of state institute: its concept, evolution in the Spanish constitutionalism, elements of the institute and its variants, links with related concepts.

The paper discusses the expropriation by the ruling elite of the control bodies in the Russian Parliament in favor of the President by way of political nepotism. The expropriation of the Audit Chamber was conducted by assignment at the legislative level to the President of the exclusive right to suggest candidates to the positions of the Chairman, Deputy Chairman and all auditors of the Audit Chamber with their subsequent formal approval by the Houses of the Parliament. The Institute of the Ombudsman for Human Rights was expropriated by non-alternative suggestion of a candidate to this position by the President with subsequent formal approval of the President-supported candidate by the State Duma. The paper studies the federal laws related to Parliamentary investigation and Parliamentary control that, in fact, only imitate the control function of the Parliament.

The article deals with the religious preferences of citizens influencing the electoral choice of religious citizens. Reveals some of the means and methods of influence on voters by religious organizations. The attention on the actions of the Russian Orthodox Church. Showcased religious sympathies of the citizens of Russia to some politicians.

In article the role of the Verkhovna Rada in political processes which happened in Ukraine since November, 2013 is considered. The main attention is paid to research of a position of the Ukrainian parliament on domestic and foreign policy.

This paper investigates the period of Victor Yanukovich ruling. His economic policy allowed for keeping the situation under control, not admitting deterioration of the social conditions of the people. The internal and foreign policy was fraught with controversies which, finally, had led to a political crisis.

The relationship model between Head of the State and the executive branch largely determines the essence of the form of government. Each republican form of government establishes its own intrinsic way of the President – the executive branch relationship. In modern republics, considerable differences can be seen both in the way the President is connected to the executive branch, and in the extent of such connection. The arrangement of State power in republics with presidential and parliamentary forms of government embodies two alternative ways of the President - the executive branch relationship. While in the presidential republic the President is connected to the executive branch structurally and heads the system of its bodies, in the parliamentary republic the President is distanced from the executive branch to the fullest possible extent. In a mixed republic, the President is beyond the executive branch structurally but is significantly integrated into it functionally. Different ways in which the President and the executive branch are related rest upon different doctrinal approaches to the understanding of the functional nature of the President and the President’s role in the State mechanism. The search for an optimal structural and functional relationship between the President and the executive branch has always been the keynote in the entire history of development of the republican form of government. The results of this search are manifested in the diversity of modern republics. However, even today the President – the executive branch relationship remains the issue in the focus of scientific debates. The accumulated experience of the republican State-building demonstrates that both the structural merger of the President with the executive branch and the maximum distance between these institutions limit the functional potential of Head of the State and engender executive power concentration in the hands of a single person. The relationship of the President and the executive branch becomes a particularly critical issue in the post-Soviet republics, where the intention to enhance the executive branch’s efficiency by increasing the President’s influence on it was in many cases implemented very carelessly. In most post-Soviet republics, at least at the initial stage of their development, enhancement of the constitutional status of the President reached a critical limit making the system of executive authorities administratively subordinated to the President. This eventually distorted the nature of the mixed republican form of government used in these republics and became one of the most important causes triggering the development of the superpresidency phenomenon. The relationship of the President of Ukraine with the executive branch is a key issue for determining the prospects of the constitutional correction of the national form of government. Across the full range of contexts, any type of connection of the President of Ukraine and the executive branch should neither interfere with the constitutional functions of Head of the State, nor turn the latter into an actual head of the executive branch. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The joint evolution of political institutions of the head of state and parliament in the context of the generally accepted periodization of world history is considered. The origin and transformation of these institutes in the process of historical development up to the present time, the modern correlation of their significance is considered. It is concluded that the evolution of the institutes of the head of state and the parliament always took place simultaneously and interconnected. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

This article provides an overview of the Euro-Atlantic process of Ukraine with a course on NATO from 2014 to 2018. The political and legal constituent of these processes is considered, in particular, the evolution of the legislative framework and its current state are determined. In addition, the feasibility of such a step was determined, as well as the current state of Ukraine’s interaction with the North Atlantic Alliance. The article reflects the position of government officials and the public on the course and the prospect of Ukraine joining NATO. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The American presidential system, based on strong separation of powers, has grown into a 250-year history on its own path, and has been shaped as the best-practiced governance in the world. The vast majority of powers given to the President, the inability to resign each other despite the strong influence mechanisms of the power branches, create more conditions to this form of government to be more authoritarian than others. But why American presidential system is the best performing in the world, while other countries in particular Latin American countries do not process in a democratic way. The purpose of this research is to find the answer to this question, to examine the features of the US political system and to investigate the legitimacy of the mechanism of «chechks and balances». This analysis was conducted with the study of the sources related to the subject, the analysis of the results obtained, the analysis and synthesis of the arguments, and also the comparative analysis method. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

This article analyzes the main trends of social politics of President Barack Obama, which were the topic of many discussions and debates, since they were fairly progressive and were harshly criticized by the opposition party. The main theme of this article is to determine the significance and effectiveness of Obama’s politics in the social sector. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article considers the features of formation and realization of foreign policy and the basic characteristics of the international image of modern Gabon are considered. It is shown, that the foreign policy is the important direction in the state activity of Gabon and is intended to offer the General public all over the world complete and reliable information on the situation in the country on key international issues, activities and initiatives of Gabon in the field of political space and the processes and projects of socio-economic development, its cultural and scientific achievements. Foreign policy activity is aimed at creating favorable conditions for the realization of the historic choice of the Gabonese people to strengthen the rule of law, market economy and democratic society, to focus on the social dimension. Нerewith this article analyzes the main provisions of the foreign policy of the Gabonese Republic, considered in conjunction with the country's development objectives defined in the strategic plan “A prosperous Gabon”. Particular attention is paid to the role of the President in making foreign policy decisions and ideas about the prospects for the development of Gabon's foreign policy. Key value of principles of maintenance of the sovereignty and the international inclusiveness, influence of the factor of the French language and policy of multilateral diplomacy is underlined at definition of objectives and priorities of foreign policy of Gabon during an epoch of new international realities. It is noted, that foreign policy activity of Gabon is aimed at creation a wide range of the international partnership in interests of national development in in the context of globalization.

The focus on the history Ukrainian policy and today’s public policy and realities has been made. Political leadership in conditions of the creation of a democratic system is accompanied by a set of formal and informal structures of the political system. Different models of the political systems and forms of government have been analyzed in the article according to their ability to provide efficient administrative function of the institute of presidency. The conditions of the stable operation of the institute of presidency have been selected with the aim to find the optimum control system for Ukraine. The stages of development of presidency in Ukraine have been examined on the basis of presidential, mixed and parliamentary form of republic. A range of contemporary research to redefine political culture and demonstrate the crucial role which leaders play in successfully leadership and to apply the principles of organizational culture to the achievement of their organizational goals had been drawn by the author. Consequently, the leadership in general has been described as the ability to respect and cooperate with tribal governments and individuals, to delegate, to reflect the values and morals of the tribe, to be accountable, to be knowledgeable, to be consistent and to be a positive role model. The personal characteristics, which are needed by the leader, were honesty, fairness, kindness, energy, creativity, thoughtfulness, strong work ethic. It has been grounded that the institute of presidency is aware of ethics’ critical necessity in cultural sphere. However, there is still a lot to improve. First, State organizations must understand ethics as a social responsibility, to which it is obligated. No matter how, it is unacceptable to hurt others for personal gains. Ethics will find its proper place only in state organizations, which consider its importance by creating relative connections that work good for everyone. Finally, the best state organizations will seize the opportunity to shape the future by influencing culture through the institutionalization of ethical values. As a result, creating a values-based culture within the state organizations, society can be improved by positive influences that perpetuate outside the state organizations.

The early 21st century saw a “boom” of presidential re-elections in Latin America. After almost a universal ban on re-election in the late 1980s - early 1990s, increasingly more countries amend their constitutions to authorize re-election of the head of state. The present article analyzes existing models of re-election of presidents in Latin America, examines the latest trends and changes in constitutions.

Copyright of Economic Annals-XXI / Ekonomìčnij Časopis-XXI is the property of Institute of Society Transformation and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)