Дисертація є першим у вітчизняній доктрині права інтелектуальної власності спеціальним комплексним дослідженням судової юрисдикції у сфері захисту прав промислової власності в контексті опрацювання теоретико-наукового та практико-правового досвіду України та країн Європейського Союзу. Дослідження теми дисертації засновано на комплексному підході до проблематики судової юрисдикції та специфіки інституту промислової власності в Україні і юридичній практиці держав ЄС з використанням спеціальних та міжгалузевих наукових методів. Однією з основ структури дослідження є перманентний акцент на гармонічному поєднанні різнорідних способів та прийомів науково-дослідницького інструментарію. У дисертації затверджено концепт обґрунтування філософсько-правових засад захисту прав промислової власності як складової юридичного підґрунтя у забезпеченні технологічного та економічного правопорядку й елементу правової культури суспільства. Зосереджено увагу на стійких принципах ціннісно-правової природи судового захисту та правового забезпечення результатів інтелектуальної праці, що отримують юридичну охорону на підставі нормативних положень у сфері промислової власності та законодавства з прав людини і громадянина на судовий захист та похідних прав суб’єктів права промислової власності, а також конституційних положень та спеціальних законів щодо відправлення правосуддя в Україні і Європейському Союзі та в межах юрисдикції, єдиної для європейського правового простору через дію міжнародних правових актів у галузі права інтелектуальної власності. В дослідженні додатково акцентовано увагу на прагматичному мотивуванні належного забезпечення, захисту та охорони результатів інтелектуальної праці, яке має пряме закріплення у нормативних документах Європейського Союзу, окремих держав ЄС та зумовлює економіко-політичний, стратегічний і практико-правовий аспект необхідності збільшення зусиль та розширення ресурсу з метою правового розвитку інституту промислової власності через посилення захищеності об’єктів промислової власності у юридичній площині та стимуляцію свободи ринків й оптимізацію механізмів правового регулювання сфери. Сформульовано теоретичні основи формування подальшої реалізації державної політики (через виконання державою відповідних функцій) щодо ефективного регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності з адміністрування процесів у галузі та забезпечення стійких юридичних гарантій правової охорони і захисту прав на об’єкти промислової власності. Ефективність, доступність, мобільність, оперативність та відсутність надмірного бюрократичного навантаження державно-правового механізму регулювання відносин у сфері промислової власності та охорони результатів інтелектуальної праці розглянуто як ефективну запоруку розвитку інституту. Доведено фактори стимулювання інвестиційної зацікавленості учасників правовідносин у сфері промислової власності та посилення конкурентоспроможності держави. Розглянуто основи внутрішньодержавної та зовнішньої дипломатичної і правової політики як складову процесу наближення національного законодавства до права Європейського Союзу та забезпечення стандартів і передових показників ЄС у галузі інтелектуальної власності в розрізі вітчизняної юридичної практики. Досліджено міжнародно-правові акти у сфері промислової власності, акти права ЄС, судову практику міжнародних судових інституцій, судової системи Європейського Союзу, окремих держав ЄС, а також міжнародні угоди за участі України у сфері забезпечення правової охорони та стандартів і принципів судового захисту промислової власності. Значна увага у дослідженні приділяється конституційним основам охорони та захисту прав промислової власності та запровадження євроінтеграційних вимог, необхідних показників правової політики в контексті євроатлантичного курсу державної розбудови України. У дисертації сформульовано та запропоновано до подальшого поглибленого вивчення й запровадження на рівні практичних правових механізмів категорію «захищеності» прав промислової власності як ціннісно-правового та практико-юридичного орієнтиру функціонування державно-правового механізму регулювання відносин у сфері промислової власності. На основі вивчення відповідних ціннісно-етичних, філософсько-правових, економічних, політичних суспільно- й індивідуально-психологічних факторів визначено, що захищеність результатів інтелектуальної праці, зокрема охоронюваних у сфері промислової власності, є фактично сформульованим ідеологічно ґрунтовним цілеорієнтованим результатом, необхідним показником, зосередженість на якому коректно спрямовує та органічно об’єднує ефективне застосування державного адміністративного ресурсу, функціонування правосуддя, спрямування доктринальних пошуків, еволюцію правової культури суспільства та легальний індивідуальний комерційний і нематеріальний інтерес окремо розглянутого суб’єкта прав промислової власності. В дисертації запропоновано авторське бачення алгоритму дії причинно-наслідкового зв’язку між запропонованими тезами та принципами забезпечення захищеності прав промислової власності з одного боку, і позитивними економіко-правовими результатом й суспільно-психологічними і культурними зрушеннями – з іншого. Дисертація містить значну складову теоретичного опрацювання проблем інституту промислової власності, виражену у доктринальному аналізі та науковому пошуку категоріальних основ та вирішенні проблеми визначення кола об’єктів промислової власності, їх природи та техніко-юридичної специфіки, наукових та законодавчих визначень, критеріїв охороноздатності, відмінностей охорони у вітчизняному правовому вимірі та зарубіжній практиці. Окремим блоком у дисертації розглянуто термінологічну проблематику : проаналізовано наявний категоріальний апарат в контексті теми дослідження та наведено пропозиції щодо його вдосконалення й розширення через включення авторських визначень, що склали частину наукової новизни дисертації. Шляхом застосування комплексного підходу та поєднання розрізненого наукового інструментарію у дослідженні сформовано та викладено авторське бачення структури інституту промислової власності, специфіки правового закріплення та регулювання окремих об’єктів промислової власності у контексті забезпечення судового захисту. У дисертації досліджено нормативно-правове підґрунтя судового захисту прав промислової власності в Україні та країнах Європейського Союзу. Наведено та систематизовано із дотриманням відповідної градації (критерій юридичної сили) нормативні джерела у дослідженій сфері. Визначено техніко-юридичні особливості відправлення правосуддя у справах щодо захисту прав промислової власності в Україні та країнах ЄС. Проаналізовано нормативні основи визначення підсудності справ щодо захисту прав промислової власності в Україні та ЄС. Охарактеризовано специфіку судового захисту прав на окремі об’єкти промислової власності, особливості доказування, строків та алгоритму функціонування судових органів в Україні та ЄС. Систему нормативних актів ЄС в сфері промислової власності охарактеризовано як єдиний механізм, наскрізно сповнений приписами щодо гарантій, принципів та процесуальних основ захисту прав промислової власності на різних інстанційних рівнях. Встановлено, що вказані положення діють у сукупності, узгоджено та організаційно ґрунтовно, чим забезпечуються права у сфері захисту промислової власності та ефективне здійснення юрисдикції судових органів щодо такого захисту. Наведені положення, на основі провадженого наукового аналізу та виконання завдань даного дослідження, строюють де-факто єдиний позитивний правовий результат, обґрунтований у дисертації як «захищеність». Розглянуто функції та особливості національної судової системи та процесуального законодавства у сфері захисту прав промислової власності. Досліджено систему та структуру судових органів ЄС щодо захисту прав промислової власності. Встановлено правові основи визначення меж юрисдикції судових органів України та ЄС щодо розгляду спорів у сфері промислової власності. Розглянуто роль судових та квазі-судових установ у захисті прав на об’єкти промислової власності в ЄС. Розглянуто приклади вітчизняної та міжнародної судової практики у сфері, а також практики Суду ЄС, судів держав-членів ЄС. Отримані результати обґрунтовують запропоновану у дисертації систему кроків із вдосконалення судового захисту прав промислової власності, яка передбачає: 1) оптимізацію функціонування судових органів та чіткого розмежування їх компетенції; 2) поглиблене зближення законодавства України та ЄС з метою прискореної євроінтеграції та утворення єдиного правового простору; 3) недопущення конфлікту юрисдикцій судів у єдиному правовому просторі Україна – ЄС; 4) систематичне підвищення фахової юридичної та технічної кваліфікації суддів зі спеціалізацією у сфері захисту прав промислової власності за прикладом практики функціонування Єдиного патентного суду; 5) вдосконалення та узгодження законодавства в сфері промислової власності як чинник посилення правової охорони об’єктів промислової власності та зміцнення правового підґрунтя для судових рішень. Загальні висновки з проаналізованої у розділі 3 дисертації проблематики порушень прав промислової власності у сучасній юридичній площині та здійсненого наукового пошуку актуальних напрямів оптимізації судочинства в сфері захисту прав промислової власності в Україні та державах Європейського Союзу зумовлюють тезу про необхідність опрацювання на рівні державної правової політики наступних аспектів вдосконалення механізму судового захисту прав промислової власності : 1) в організаційному аспекті : оптимізація навантаження та механізму функціонування судів шляхом технологічного забезпечення судового процесу, порядку звернень, процедури дослідження доказів, оформлення рішень, а також через вдосконалення та розширення спектру позасудових способів захисту порушених прав; 2) у функціональному аспекті : спрощення доступу громадян до судового механізму захисту прав та посилення гарантій права на судовий захист; 3) в межах етико-правового аспекту : посилення відповідальності суддів та розширення етико-правового підґрунтя їх професійної діяльності; 4) у кваліфікаційному аспекті : підвищення кваліфікації суддів через поглиблення знань, створення предметної зосередженості спеціалізації суддів та забезпечення додаткової (технічної) кваліфікації суддів за зразком Єдиного патентного суду. У дисертації обґрунтовано поряд із підпорядкуванням діяльності судів процесуальним вимогам національних актів законодавства також необхідність відповідності фундаментальним принципам міжнародної судової практики, практики та досвіду іноземних держав. Доведено доцільність вжиття суддями відповідних кваліфікаційних заходів на рівні самоорганізації з метою підвищення професійного рівня. Склад разової ради: Голова ради – Давидова Ірина Віталівна, д.ю.н., професор, професор кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія». Рецензенти: Токарева Віра Олександрівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія»; Бут Ілля Олександрович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри цивільного, нотаріального та виконавчого процесу Національного університету «Одеська юридична академія». Офіційні опоненти: Булеца Сібілла Богданівна, д.ю.н., професор, завідувач кафедри цивільного права та процесу ДВНЗ «Ужгородський національний університет»; Зайцева-Калаур Інна В’ячеславівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри цивільного права і процесу Західноукраїнського національного університету. Захист відбудеться 7 серпня 2024 року о 10:00 за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а Національного університету "Одеська юридична академія. Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@user-wu8rk6dl5l