Search

У статті репрезентовані різні підходи до тлумачення емпатії в лінгвістиці. Емпатія досліджується крізь призму лінгвістичної прагматики. Зокрема, проаналізовано трансформацію мовленнєвоактової парадигми на сучасному етапі розвитку мовознавства з уточненням поняття “дискурсивний акт”. Також надано визначення “емпатійного дискурсивного акту”, здійснено його типологізацію. Емпатійні дискурсивні акти розподілено на констативи, директиви, комісиви, експресиви та перформативи. Наведені комунікативні комплекси виступають механізмами взаємовпливу й взаєморозуміння в процесі емпатійного спілкування. В статье представлены различные подходы к толкованию эмпатии в лингвистике. Эмпатия исследуется сквозь призму лингвистической прагматики. В частности, проанализирована трансформация речевоактовой парадигмы на современном этапе развития языкознания с уточнением понятия “дискурсивный акт”. Также дано определение “эмпатического дискурсивного акта”, осуществлена его типологизация. Эмпатические дискурсивные акты разделены на констативы, директивы, комиссивы, экспрессивы и перформативы. Данные коммуникативные комплексы выступают механизмами взаимовлияния и взаимопонимания в процессе эмпатического общения. The article provides insights into different approaches to the interpretation of empathy in linguistics. It looks fundamentally at empathy through the prism of linguistic pragmatics. In particular, we analyzed the transformation of speech acts paradigm at the present stage of linguistics development with clarifying the concept of “discursive act”. We also provided the definition of “empathic discursive act”, and implemented its typology. Empathic discursive acts are divided into representatives, directives, commissives, expressives, and declarations. These communicative complexes are the mechanisms of mutual influence and mutual understanding in the process of empathic communication.

У статті досліджується актоіллокутивний потенціал англійського побутового дискурсу виправдання шляхом зіставлення іллокутивних характеристик частотних у дискурсі виправдання мовленнєвих актів. Спираючись на змодельовані конструкти змісту виправдання, дифенсивну інтенцію мовця визначено передумовою породження дискурсу виправдання. У результаті вивчення наявних у науковій літературі класифікацій мовленнєвих актів визначено, що домінантна іллокутивна сила дискурсу виправдання включає складові інформування та переконування, що типово представлено констативом та асертивом. Власне мовленнєвий акт виправдання визначено як кредитив з включеною перлокуцією винесення виправдального вердикту, яким регулюється міжсуб’єктна взаємодія.The article studies the illocutions of the English justification discourse based on the speech acts prevalent in the analyzed text fragments. Typical logical structures modeled based on justificative proposition enabled identifying speaker’s defensive intention to be a pivotal presupposition of the English justification discourse. The analysis of the speech acts revealed stating a fact and expressing believing to be basic illocutionary constituents of the justification discourse, with the former two being realized in the constantive and the assertive, respectively. When in an interpersonal interaction, the justification speech act proper is referred to as the creditive that suggests vindicative perlocution.

This article presents the results of typological research of speech acts on the material of the English dramas of the XIX-XX century: «The Dark Lady of the Sonnets» (1910) by Bernard Shaw, «The Importance of Being Earnest» (1895) by Oscar Wilde, «Dangerous Angels» (1993) by Scott Sickles, and «Dead Rats» (1994) by Paul Knag. The work is focused on the study of pragmatic peculiarities of dramatic texts, namely on the definition of speech acts, by which characters of the dramatic works inform the reader of their own thoughts, influence each other, and create the atmosphere of their messages. В данной статье представлены результаты исследования разных типов речевых актов на материале англоязычных драм ХІХ-ХХ века «The Dark Lady of the Sonnets» (1910) Бернарда Шоу, «The Importance of Being Earnest» (1895) Оскара Уайльда, «Dangerous Angels» (1993) Скотта Сиклза, «Dead Rats» (1994) Пола Нега. Работа ориентирована на исследование прагматического аспекта драматического текста, определение типов речевых актов, с помощью которых персонажи драматического произведения доносят до читателя свою мысль, влияют друг на друга, создают атмосферу своих сообщений.