Search

The aim of the study was to develop a mathematical model for predicting the outcome of the early postoperative period in patients with musculo-invasive bladder cancer. Materials and Methods.Treatment of 120 patients that underwent open radical cystectomy (ORC) became the basis for the retrospective research with every 3rd patient having postoperative complications. To identify the predictors for the development of intra- and postoperative complications, all patients were divided into two groups according to the Clavien-Dindo classification: the first group comprised 76 (63.3%) patients with uncomplicated postoperative period; the second group included 44 (67.7%) patients who developed complications of various severity and required additional instrumental or operational intraoperative procedures. The value of the diagnostic coefficient (DK) was used to assess the objective parameters studied. The results are based on the method of the inhomogeneous sequential recognition procedure, which is based on the Bayes method. The calculation of the informativeness of both the individual ranges of characteristics and their total informativeness was carried out. Results. 60 indicators were analyzed in both groups of patients, 50 (83.3%) of which were uninformative. It was discovered and statistically confirmed that several factors play a role in the development of postoperative complications. Among them: surgical intervention, where the risk factors are its traumatism and duration (SI = 0.5), the volume of intraoperative blood loss (SI = 0.8), the choice of the method of urine diversion, and the duration of abdominal drainage and the initial nutritional insufficiency (SI = 6.15). The revealed factors of the negative prognosis of the course of the early postoperative period require preoperative correction, which can increase the cohort of patients who will be able to undergo radical surgical treatment of muscle-invasive bladder cancer. Conclusion. The mathematical model for predicting the outcome of the early postoperative period after ORC provides an objective quantitative assessment of the patient’s body parameters, allows for the mutual influence of different parameters on each other, and stratifies each individual patient in the appropriate group of postoperative course. It objectifies the tactics of surgical treatment based on the biological parameters of the patient’s organism on the development of complications of radical cystectomy. Further improvements of the proposed method for predicting postoperative complications of radical cystectomy in the form of computer software will improve the quality and accuracy of decision making in the choice of tactics for treating this category of patients.

Study purpose: to assess the possibility of antegrade percutaneous ureterolithotripsy as an alternative treatment for patients with large calculi of the proximal part of ureter. Patients and methods Results of 75 mini percutaneous antegrade ureterolithotripsy with contact lithotripsy were studied. The mean size of the ureteral calculus was 1,8±0,7 cm. At the same time, in 4 (5,3%) cases, concrements of the proximal ureter of the single kidney. The operations were performed with epidural anesthesia with intravenous sedation, in the patient’s position «on the abdomen» in 62 (82,7%) cases and in the patient’s position «on the back» in 13 (17,3%) cases. Puncture of the renal cavity system was performed with combined ultrasound and fluoroscopic guidance. Accesses were performed through the lower calix group in 24 (32,0%) cases, through the middle calix group in 39 (52,0%), and through the upper calix group in 12 (16,0%) cases. Results. The mean time of antegrade mini percutaneous ureterolithotripsy was 58.5±15.4 min, while the stone free rate was achieved in all 75 (100%) of patients. The mean level of hemoglobin drop was not more than 15,5±5.4 GM/DL In the postoperative period, aggravation of pyelonephritis was noted in 6 (8,0%) patients. The operations were ended with the installation of nephrostomy drainage in 29 (38,7%) cases, nephrostomy drainage and internal ureteral JJ stent in 35 (46,7%), and the operation was ended with a tubeless method with installation only ureteral JJ stent in 11 (14,6%) cases. Nephrostomy drainage were removed in 1–3 days. Ureteral stent removed in 14,0±7,0 days. The mean period of postoperative stay of patients in the hospital was 2,3 ± 0,8 days. It was noted that antegrade fibroureteropyeloscopy is an extremely time-consuming and cost-demanding method, which alternative may be percutaneous antegrade ureterolithotripsy with use of mini-nephroscope tubes. Conclusions. Analysis of the treatment of proximal ureterolithiasis with the method of antegrade mini percutaneous ureterolithotripsy indicates that this method is an attractive direction in the treatment of patients with large calculi of the proximal parts of ureter that allows achievement of the full state of the stone free rate, reduction of the time of surgical treatment and hospital stay for patients with this pathology.

Study purpose: to assess the possibility of antegrade percutaneous ureterolithotripsy as an alternative treatment for patients with large calculi of the proximal part of ureter. Patients and methods Results of 75 mini percutaneous antegrade ureterolithotripsy with contact lithotripsy were studied. The mean size of the ureteral calculus was 1,8±0,7 cm. At the same time, in 4 (5,3%) cases, concrements of the proximal ureter of the single kidney. The operations were performed with epidural anesthesia with intravenous sedation, in the patient’s position «on the abdomen» in 62 (82,7%) cases and in the patient’s position «on the back» in 13 (17,3%) cases. Puncture of the renal cavity system was performed with combined ultrasound and fluoroscopic guidance. Accesses were performed through the lower calix group in 24 (32,0%) cases, through the middle calix group in 39 (52,0%), and through the upper calix group in 12 (16,0%) cases. Results. The mean time of antegrade mini percutaneous ureterolithotripsy was 58.5±15.4 min, while the stone free rate was achieved in all 75 (100%) of patients. The mean level of hemoglobin drop was not more than 15,5±5.4 GM/DL In the postoperative period, aggravation of pyelonephritis was noted in 6 (8,0%) patients. The operations were ended with the installation of nephrostomy drainage in 29 (38,7%) cases, nephrostomy drainage and internal ureteral JJ stent in 35 (46,7%), and the operation was ended with a tubeless method with installation only ureteral JJ stent in 11 (14,6%) cases. Nephrostomy drainage were removed in 1–3 days. Ureteral stent removed in 14,0±7,0 days. The mean period of postoperative stay of patients in the hospital was 2,3 ± 0,8 days. It was noted that antegrade fibroureteropyeloscopy is an extremely time-consuming and cost-demanding method, which alternative may be percutaneous antegrade ureterolithotripsy with use of mini-nephroscope tubes. Conclusions. Analysis of the treatment of proximal ureterolithiasis with the method of antegrade mini percutaneous ureterolithotripsy indicates that this method is an attractive direction in the treatment of patients with large calculi of the proximal parts of ureter that allows achievement of the full state of the stone free rate, reduction of the time of surgical treatment and hospital stay for patients with this pathology., Цель исследования – оптимизировать подходы к эндоскопическим методам лечения конкрементов проксимальных отделов мочеточника. Материалы и методы исследования. Изучены результаты 75 мини перкутанных антеградных уретеролитотрипсий конкрементов проксимального отдела мочеточника. При этом, в 4 (5,3%) случаяx имели место конкременты проксимального отдела мочеточника единственной или единственно функционирующей почки. Средний размер камня мочеточника составил 1,8+/-0,7см. Операции выполнялись под эпидуральной анестезией с внутривенной седацией, в положении больного «на животе» в 62 (82,7%) случаях и в 13 (17,3%) случаях в положении больного «на спине». Пункция полостной системы почки проводилась под комбинированным ультразвуковым и флюороскопическим контролем. Через нижнюю группу чашечек доступы выполнены в 24 (32,0%) случаях, через среднюю группу чашечек – в 39 (52,0%), через верхнюю группу чашечек – в 12 (16,0%) случаях. Результаты. Среднее время проведения антеградной мини перкутанной уретеролитотрипсии составило 58,5±15,4 мин, при этом, состояние «stone free rate» было достигнуто у всех 75 (100%) больных. Средний уровень падения гемоглобина составил не более 15,5±5,4 Г/л. В послеоперационном периоде обострение пиелонефрита отмечено у 6 (8,0%) больных. Операции завершались установкой нефростомического дренажа в 29 (38,7%) случаях, нефростомического дренажа и внутреннего мочеточникового JJ стент в 35 (46,7%), в 11 (14,6%) случаях операция заканчивалась бездренажным методом (tubeless) c установкой мочеточникового JJ стента. Нефростомический дренаж, удаляли на 1–3-е послеоперационные сутки. Средний срок послеоперационного пребывания больных в стационаре составил 2,3±0,8 суток. Длительность нахождения мочеточникового стента (амбулаторно) определялась индивидуально и в среднем стоставила 14,0±7,0 дней. Отмечено, что антеградная фиброуретеропиелоскопия – крайне трудоемкий и экономически высокозатратный метод, альтернативой которого может являться перкутанная антеградная уретеролитотрипсия с использованием тубусов мини нефроскопа. Выводы. Анализ лечения проксимального уретеролитиаза методом антеградной мини перкутанной уретеролитотрипсии свидетельствует, что данная методика считается привлекательным направлением в лечении больных с крупными конкрементами проксимальных отделов мочеточников, позволяющей достичь полного состояния «stone free rate», сократить время оперативного лечения и сроки нахождения в стационарне у больных с данной патологией., Мета дослідження: оптимізувати підходи до ендоскопічних методів лікування конкрементів проксимальних відділів сечоводу. Матеріали та методи дослідження. Вивчено результати 75 міні перкутанних антеградниx уретеролітотрипсії з контактною літотрипсією. При цьому, у 4 (5,3%) випадках мали місце конкременти проксимального відділу сечоводу єдиної або єдино функціонуючої нирки. Середній розмір каменя сечоводу склав 1,8±0,7 см. Операції проводилися під епідуральною анестезією з внутрішньовенною седацією, у положенні хворого «на животі» в 62 (82,7%) випадках і в 13 (17,3%) випадках в положенні хворого «на спині». Пункція порожнинної системи нирки проводилася під комбінованим ультразвуковим і флюороскопічним контролем. Через нижню групу чашечок доступи виконані в 24 (32,0%) випадках, через середню групу чашечок – ву 39 (52,0%), через верхню групу чашечок – у 12 (16,0%) випадках. Результати. Середній час проведення антеградної міні перкутанної уретеролітотрипсії склав 58,5±15,4 хв., при цьому, стан «stone free rate» було досягнуто у всіх 75 (100%) хворих. Середній рівень падіння гемоглобіну склав не більше 15,5 ± 5,4 Г/л. У післяопераційному періоді загострення пієлонефриту відзначено у 6 (8,0%) хворих. Операції завершувалися установкою нефростомічного дренажу в 29 (38,7%) випадках, нефростомічного дренажу і внутрішнього сечовідного JJ стента в 35 (46,7%), в 11 (14,6%) випадках операція закінчувалася бездренажним методом (tubeless) з установкою сечовідного JJ стента. Нефростомічний дренаж видаляли на 1-шу–3-тю добу. Середній термін післяопера-ційного перебування хворих у стаціонарі склав 2,3±0,8 доби. Середній термін післяопераційного перебування сечовідного стента (амбулаторно) склав 14,0±7,0 діб. Зазначимо, що антеградна фіброуретеропіелоскопія є вкрай трудомістким і економічно високозатратним методом, альтернативою якого може стати перкутанна антеградна уретеролітотрипсія з використанням тубусів міні-нефроскопа. Висновки. Аналіз лікування проксимального уретеролітіазу методом антеградної міні перкутанної уретеролітотрипсії свідчить, що дана методика є привабливим напрямком у лікуванні хворих з великими конкрементами проксимальних відділів сечоводів, що дозволяє досягти пов-ного стану «stone free rate», скоротити час оперативного лікування і терміни перебування в стаціонарі хворих з даною патологією.

Мета дослідження: вивчення еволюції методів діагностики туберкульозу статевих органів чоловіків за останні десятиріччя. Матеріал і методи дослідження. Обстежено 467 чоловіків на туберкульоз статевих органів віком від 16 до 82 років (середній вік склав 49±14 року). Оцінювали симптоматику, дані анамнезу, клінічних, біохімічних і бактеріологічних аналізів, полімеразної ланцюгової реакції на ДНК мікобактерій туберкульозу, імунологічних досліджень, променевої діагностики: (сонографії, рентгенографії, мультиспіральної комп’ютерної томографії, магнітно-резонансної томографії, радіоізотопних) і ендоскопічних методів дослідження, з прицільною аспірацією і біопсією для здобуття біологічного матеріалу. Результати. У 372 (79,7%) пацієнтів з туберкульозом органів мошонки, у 305 (65,3%) діагностовано туберкульоз передміхурової залози та у 280 (59,9%) – сім’яних міхурців. У 94 (20,1%) виявлено туберкульоз внутрішньотазових статевих органів без залучання в процес органів мошонки, простатит діагностовано у 93 (19,9%) спостереженнях, а везикуліт – у 74 (15,8%) хворих. У 2 (2,2%) пацієнтів виявлено туберкульоз статевого члена. Алгоритм діагностики туберкульозу статевих органів чоловіків за останні десятиріччя зазнав змін: замість очищеного туберкуліну застосовували алерген туберкульозний рекомбінантний. З імунологічних методів використовували: визначення в крові протитуберкульозних антитіл по моноклональних антитілах до мікобактерій туберкульозу за допомогою ІФА і методи імунофенотипування з визначенням кількості CD4, CD8 клітин. Також досліджували інші поверхневі маркери Т-лімфоцитів за наявності у пацієнтів поєднання ТБ і ВІЛ інфекції. Провідне місце для візуалізації анатомії статевих органів чоловіків зайняли сонографічні дослідження з проведенням прицільної аспірації біологічних матеріалів і біопсії тканин. На перше місце серед методів верифікації мікобактерій туберкульозу вийшли молекулярно-генетичні дослідження біологічних матеріалів за допомогою ПЛР. Вивчення біоптатів тканин проводиться не лише з використанням класичної гістології, але і мікроскопії тканин на наявність кислотостійких бактерій і ПЛР. Також застосовували фіброуретроцистоскопію з катетеризацією сім’явиприскуючих проток і сім’яних міхурців. Висновки. Ці еволюційні зміни методів діагностики дозволили більш швидко, безпечно і точно обстежувати всі статеві органи чоловіків і виявляти ураження їх туберкульозом.

Мета: підвищити ефективність діагностики та лікування хворих із підвищеним тонусом нервово-м’язових структур сечового міхура та дистальних відділів товстої кишки за гіперкінетичним типом.Матеріали і методи. В групу дослідження увійшло 33 особи з поєднаною нейрогенною патологією нижніх відділів сечовивідної системи і нижніх відділів товстої кишки. Діагностику функціональних порушень сечового міхура та товстої кишки проводили з визначенням латентного періоду бульбокавернозного рефлексу під контролем електроміографії.Результати. Проведені дослідження дозволили оцінити показники латентного періоду бульбокавернозного рефлексу і електроміографії в діагностиці хворих із підвищеним тонусом нервово-м’язових структур сечового міхура і дистальних відділів товстої кишки за гіперкінетичним типом. Дані електроміографічних досліджень дозволили розробити і оптимізувати методи лікування залежно від тонусу нервово-м’язових структур нижніх сечових шляхів і дистальних відділів товстої кишки.Висновок. Проведене консервативне лікування пацієнтів із підвищеним тонусом нервово-м’язових структур сечового міхура і дистальних відділів товстої кишки за гіперкінетичним типом шляхом електростимуляції за гальмівною методикою є ефективним, забезпечує позитивний ефект в 91,4 % випадків.

Study purpose – to assess the possibility of percutaneous antegrade ureterolithotripsy as an alternative treatment for patients with large calculi of the proximal part of ureter.Patients and methods. Results of 75 mini percutaneous antegrade ureterolithotripsy with contact lithotripsy were studied. The mean size of the ureteral calculi was 1.8 ± 0.7 cm. The operations were performed with epidural anesthesia with intravenous sedation, in the patient's position “on the abdomen” in 62 (82.7 %) cases and in the patient's position “on the back” in 13 (17.3 %) cases. Puncture of the renal cavity system was performed with combined ultrasound and fluoroscopic guidance. Accesses were performed through the lower calices group in 14 (18.7 %) cases, through the middle calices group in 39 (52.0 %), and through the upper calices group in 22 (29.3 %) cases.Results. The mean time of mini percutaneous antegrade ureterolithotripsy was 58.5 ± 15.4 min, while the stone free rate was achieved in all 100% of patients. The mean level of hemoglobin drop was not more than 15.5 ± 5.4 GM/DL In the postoperative period, aggravation of pyelonephritis was noted in 8 (10.6 %) patients. Nephrostomy drainage followed percutaneous antegrade ureterolithotripsy in 24 (32.0 %) cases, nephrostomy drainage and internal ureteral JJ stent in 33 (44.0 %), and the operation was ended with a tubeless method with only ureteral JJ stent placement in 14 (18.7%) cases. Nephrostomy drainage, as well as ureteral stants (with tubeless method), were removed in 1–2 days. The mean period of postoperative stay of patients in the hospital was 2.3 ± 0.8 days. It was noted that antegrade fiberureteropyeloscopy is an extremely time-consuming and cost-demanding method, as an alternative to which may be percutaneous antegrade ureterolithotripsy with use of mini-nephroscope tubes.Conclusions. Analysis of urolithiasis treatment with the method of mini percutaneous antegrade ureterolithotripsy indicates that this method is an attractive direction in the treatment of patients with large calculi of the proximal parts of ureter that allows achievement of the full stone free rate state, time of surgical treatment and hospital stay for patients with this pathology reduction., Цель работы – оценить возможность антеградной перкутанной уретеролитотрипсии как альтернативного варианта лечения пациентов с крупными конкрементами проксимального отдела мочеточника.Материалы и методы. Изучены результаты 75 миниперкутанных антеградных уретеролитотрипсий с контактной литотрипсией. Средний размер камня мочеточника составил 1,8 ± 0,7см. Операции проводили под эпидуральной анестезией с внутривенной седацией в положении больного на животе в 62 (82,7 %) случаях, в 13 (17,3 %) случаях в положении больного на спине. Пункцию полостной системы почки проводили под комбинированным ультразвуковым и флюороскопическим наведением. Через нижнюю группу чашечек доступы выполнены в 14 (18,7 %) случаях, через среднюю – в 39 (52,0 %), через верхнюю – в 22 (29,3 %) случаях.Результаты. Среднее время проведения антеградной миниперкутанной уретеролитотрипсии составила 58,5 ± 15,4 мин, состояние «stone free rate» достигнуто у 100 % больных. Средний уровень падения гемоглобина составил не более 15,5 ± 5,4 г/л. В послеоперационном периоде обострение пиелонефрита отмечено у 8 (10,6 %) больных. Операции завершались установкой нефростомического дренажа в 24 (32,0 %) случаях, нефростомического дренажа и внутреннего мочеточникового JJ стента в 33 (44,0 %), в 14 (18,7 %) случаях операция заканчивалась бездренажным методом (tubeless) c установкой только мочеточникового JJ стента. Нефростомический дренаж, как и мочеточниковые стенды (при tubeless), удаляли на 1–2 сутки. Средние сроки послеоперационного пребывания больных в стационаре составили 2,3 ± 0,8 суток. Отмечено, что антеградная фиброуретеропиелоскопия является крайне трудоемким и экономически затратным методом, альтернативой которого может являться перкутанная антеградная уретеролитотрипсия с использованием тубусов мининефроскопа.Выводы. Анализ лечения уролитиаза методом антеградной миниперкутанной уретеролитотрипсии свидетельствует, что данная методика является перспективным направлением в лечении больных с крупными конкрементами проксимальных отделов мочеточников, позволяющей достичь полного состояния «stone free rate», сократить время оперативного лечения и сроки нахождения в стационаре у больных с данной патологией., Мета роботи – оцінити можливість антеградної перкутанної уретеролітотріпсії як альтернативного варіанта лікування пацієнтів із великими конкрементами проксимального відділу сечоводу.Матеріали та методи. Вивчили результати 75 мініперкутанних антеградних уретеролітотріпсій із контактною літотрипсією. Середній розмір каменю сечоводу становив 1,8 ±0,7 см. Операції виконали під епідуральною анестезією з внутрішньовенною седацією в положенні хворого на животі в 62 (82,7 %) випадках, в 13 (17,3 %) випадках – у положенні хворого на спині. Пункцію порожнинної системи нирки виконали під комбінованим ультразвуковим і флюороскопічним наведенням. Через нижню групу чашечок доступи виконали в 14 (18,7 %) випадках, через середню – в 39 (52,0 %), через верхню – у 22 (29,3 %) випадках.Результати. Середній час антеградної мініперкутанної уретеролітотріпсії становив 58,5 ± 15,4 хв, стан «stone free rate» досягнуто у 100 % хворих. Середній рівень падіння гемоглобіну становив не більше ніж 15,5 ± 5,4 г/л. У післяопераційному періоді загострення пієлонефриту визначили у 8 (10,6 %) хворих. Операції завершувалися встановленням нефростомічного дренажу у 24 (32,0 %) випадках, нефростомічного дренажу та внутрішнього сечовідного JJ стенту у 33 (44,0 %), в 14 (18,7 %) випадках операція закінчувалася бездренажним методом (tubeless) із встановленням тільки сечовідного JJ стенту. Нефростомічний дренаж, як і сечоводні стенти (при tubeless), видаляли на 1–2 добу. Середній термін післяопераційного перебування хворих у стаціонарі становив 2,3 ± 0,8 доби. Антеградна фіброуретеропіелоскопія – вкрай трудомісткий та економічно затратний метод, альтернативою якому може бути перкутанна антеградна уретеролітотріпсія з використанням тубусів мінінефроскопа.Висновки. Аналіз лікування уролітіазу методом антеградної мініперкутанної уретеролітотріпсії свідчить, що ця методика є перспективним напрямом у лікуванні хворих із великими конкрементами проксимальних відділів сечоводів, що дає можливість досягти повного стану «stone free rate», скоротити час операції та терміни перебування у стаціонарі хворих із цією патологією.

Study purpose – to improve the solitary nephrolithiasis treatment effectiveness by determining the optimal conditions for ESWL or mini PNL application in the treatment of kidney calculi 1.0 to2.5 cm in size.Patients and methods. A comparative analysis of the results of minimally invasive methods application for nephrolithiasis treatment was performed in 210 patients treated with mini PNL (the group I) and 190 patients treated with ESWL (the group II). Patients with calculi more than 1.5 cm predominated in the group of mini PNL and with calculi less than 1.5 cm – in the ESWL group. The number of patients with calculi 1.5–2.0 cm in both groups was the same: 24.3 % and 24.2 % (P > 0.05).Results. It was noted that the calculi destruction effectiveness after 1–4 or more sessions of ESWL took place in 182 patients (95.8 %). At the same time, an increase in the mean density of calculi above 600 HU caused reduction (P < 0.001) of the primary ESWL session efficiency almost twofold. When performing the 221 mPNL, 97.1 % of the patients required one surgical treatment. The number of complications (bleeding, attack of pyelonephritis) in the group II was insignificantly higher in contrast to the group I – 26 (12.3 %) and 45 (14.1 %), respectively (P < 0.05). The stone-free status (up to one month) was noted in 62.6 % of patients after the completion of ESWL sessions that increases the risk of nephrolithiasis recurrence from 37.4 %. In treatment with mPNL, the stone-free status reached 97.1 % (P < 0.001), and in repeated mPNL applying in 2.8 % of cases – 100 %. The mean clinic postoperative treatment periods in the group I were lower in contrast to patients of the group II – 3.0 ± 1.5 and 12.5 ± 3.6, respectively (P < 0.001).Conclusions. This comparative analysis of features and results of uncomplicated nephrolithiasis with mPNL and ESWL treatment indicates that mPNL is the most preferred method for kidney calculi 1.0 to2.5 cm and more in size treatment., Цель работы – повысить эффективность лечения солитарного нефролитиаза путем определения оптимальных условий для применения ЭУВЛ или мини-ПНЛ в лечении камней почек размерами 1,0–2,5 см.Материалы и методы. Проведен сравнительный анализ результатов применения малоинвазивных методов лечения нефролитиаза у 210 пациентов, которые лечились методом мини-ПНЛ (I группа) и 190 больных, леченных с помощью ЭУВЛ (II группа). В группе мини-ПНЛ преобладали пациенты с конкрементами более 1,5 см, а в группе ЭУВЛ с конкрементами размерами менее 1,5 см. Количество больных с конкрементами размером 1,5–2,0 см в обеих группах одинакова: соответственно 24,3 % и 24,2 % (p > 0,05).Результаты. Отмечено, что эффективность разрушения конкрементов после 1–4 и более сеансов ЭУВЛ имела место у 182 пациентов (95,8 %). При этом увеличение средней плотности камней свыше 600 НU привело к снижению (p < 0,001) эффективности первичного сеанса ЭУВЛ практически вдвое. При выполнении 221 мПНЛ 97,1 % больным потребовалось одно оперативное вмешательство. Количество осложнений (кровотечение, атака пиелонефрита) во II группе больных было незначительно больше в отличие от I группы – соответственно 26 (12,3 %) и 45 (14,1 %) (p < 0,05). Статус «stone-free» (до одного месяца), после завершения сеансов ЭУВЛ отмечен у 62,6 % пациентов, что увеличивает риск развития рецидивирования нефролитиаза от 37,4 %. При лечении методом мПНЛ cтатус «stone-free» достиг 97,1 % (p < 0,001), а при применении в 2,8 % случаев повторных мПНЛ – 100 %. Средние стационарные послеоперационные сроки лечения в I группе были ниже в отличие от пациентов II группы – 3,0 ± 1,5 и 12,5 ± 3,6 соответственно (p < 0,001).Выводы. Приведенный сравнительный анализ особенностей и результатов лечения неосложненного нефролитиаза с помощью мПНЛ и ЭУВЛ свидетельствует о том, что мПНЛ является наиболее предпочтительным методом лечения конкрементов почек размерами от 1,0 до2,5 см и более., Мета роботи – підвищити ефективність лікування солітарного нефролітіазу шляхом визначення оптимальних умов для застосування ЕУХЛ або міні-ПНЛ у лікуванні каменів нирок розмірами 1,0–2,5 см.Матеріали та методи. Здійснили порівняльний аналіз результатів застосування малоінвазивних методів лікування нефролітіазу у 210 пацієнтів, які лікувалися методом міні-ПНЛ (I група) та 190 хворих, які лікувалися за допомогою ЕУХЛ (II група). У групі міні-ПНЛ переважали пацієнти з конкрементами понад1,5 см, а в групі ЕУХЛ – із конкрементами розмірами менше ніж1,5 см. Кількість хворих із конкрементами розмірами 1,5–2,0 см в обох групах однакова: відповідно 24,3 % і 24,2 % (p > 0,05).Результати. Відзначено, що ефективність руйнування конкрементів після 1–4 і більше сеансів ЕУХЛ була у 182 пацієнтів (95,8 %). При цьому збільшення середньої щільності каменів – понад 600 од. НU призвело до зниження (p < 0,001) ефективності первинного сеансу ЕУХЛ практично вдвічі. При виконанні 221 мПНЛ, 97,1 % хворим потрібно було одне хірургічне втручання. Кількість ускладнень (кровотеча, атака пієлонефриту) у II групі хворих була суттєво більшою, ніж у I групі – відповідно 26 (12,3 %) і 45 (14,1 %) (p < 0,05). Статус «stone-free» (до одного місяця) після завершення сеансів ЕУХЛ відзначений у 62,6 % пацієнтів, що збільшує ризик розвитку рецидиву нефролітіазу до 37,4 %. При лікуванні методом мПНЛ статус «stone-free» досягнутий у 97,1 % (p < 0,001), а застосована у 2,8 % випадків повторна мПНЛ – до 100 %. Середні стаціонарні післяопераційні терміни лікування в I групі були нижчі на відміну від пацієнтів II групи – 3,0 ± 1,5 і 12,5 ± 3,6 відповідно (p < 0,001).Висновки. Наведений порівняльний аналіз особливостей і результатів лікування неускладненого нефролітіазу за допомогою мПНЛ та ЕУХЛ свідчить, що мПНЛ – найкращий метод лікування конкрементів нирок розмірами від 1,0 до2,5 см і більше.

Вступ. Нейрогенні розлади сечовипускання об’єднують велику групу порушень сечовипускання, що виникають при ураженні головного і спиного мозку, провідних шляхів і центрів сечового міхура. Це вказує на актуальність проблеми та необхідність розробки методів діагностики і одночасного їх лікуванняМета дослідження – Підвищення ефективності лікування жінок з поєднаною нейрогенною патологією нижніх сечових шляхів та дистального відділу товстої кишки.Матеріали та методи. Всі хворі на поєднану нейрогенну патологію нижніх відділів сечовивідної системи і нижніх відділів товстої кишки проходили комплексне обстеження з використанням як загальноприйнятих, так і спеціальних методів діагностики.Для дослідження функціонального стану м’язів які забезпечують динамічну активність нижніх сечових шляхів та дистальних відділів товстої кишки ми використовували електроміографію (ЕМГ) сечового міхура і сфінктерного апарата, анального сфінктера, м’язів тазового дна. Для підсилення біоелектричної активності м’язів нижніх відділів сечової системи та дистальних відділів товстої кишки використовувся електроміограф 4-х канальний фірми «Медікор» (Угорщина). Дані ЕМГ оцінювали за показниками середнього значення сумарної біоелектричної активності.Результати й обговорення. У статті представлені результати лікування хворих з поєднаною нейрогенною патологією нижніх сечових шляхів і дистального відділу товстої кишки. Оцінка ефективності проводилася за допомогою клінічних та уродинамических обстежень. Встановлено, що електроміографія урофлоуметрия відображають функціональний стан сечовивідних шляхів і дистальних відділів товстої кишки при їх поєднаної патології. Отримані результати були основою для обґрунтування принципів диференційованого лікування хворих з поєднаною нейрогенною патологією нижніх сечовивідних шляхів і дистальних відділів товстої кишки, що дозволило підвищити ефективність лікування. Консервативне лікування пацієнтів даної категорії за допомогою електростимуляції є ефективним.Висновки. 1. Дані електроміографічних та уродинамічних досліджень дозволили розробити та оптимізувати методи лікування в залежності від стану тонусу нервово-м’язових структур нижніх сечових шляхів та дистальних відділів товстої кишки. 2. Комплексний диференційний підхід до консервативного лікування спрямован на корекцію виявлених при електрофізіологічному та уродинамічному обстеженні порушень функціонального стану нижніх сечовивідних шляхів і дистальних відділів товстої кишки.

The aim of the study – improving the treatment efficiency of patients with combined neurogenic pathology of the lower urinary tract and distal colon. Materials and Methods. All patients with a combined neurogenic pathology of the lower sections of the urinary system and the lower sections of the colon had a comprehensive examination using both conventional and special diagnostic methods. We used electromy­ography (EMG) of the bladder and sphincter apparatus, anal sphincter, pelvic floor muscles to qualitatively and quantitatively evaluate the function of the muscles that provide the dynamic activity of the lower urinary tract and distal colonies. To strengthen the bioelectric activity of the muscles of the lower sections of the urinary system and distal colonies, 4-channel electromyograph, "Medikor" (Hun­gary), was used. Quantitative evaluation of muscle function, according to EMG, was performed on the basis of the mean values of total bioelectric activity and the frequency of passage of pulses. Results and Discussion. The study group included 30 women with an average age of (41.8±2.1) years, where the duration of the disease was (18.4±1.6) months. The average indicator of poliovirus in this group of patients before treatment was (3.4±1.2) times, nocturia was (2.8±0.6) times a day, imperative demands were (2.4±0.5) times a day, and imperative urinary incontinence was noted (3.1±0.67) times a day. PPBC question­naire rating was (4.5±1.0) points. The evaluation of the symptoms of clinical manifestations of the distal colon pathology in women before treatment showed that con­stipation was noted in patients with (5.1±0.09) times, incontinence of gases – (4.8±0.7) times, incontinence of liquid feces in patients (2.7±0.5) times, incontinence of hard feces – (1.2±0.2) times. When evaluating the questionnaire CRADI-8 we received in this group of patients before treatment (19.8±1.2) points.

In 2014 - 2016 yrs transcutaneous nephrolithotripsy was performed in 245 patients for nephrolithiasis, of them in 228 (93.1%) - in position of patient lying on the abdomen (1st group), in 17 (6.9%) - lying on the back (2nd group) because of various concur- rent cardio-vascular and respiratory diseases present. Mini- transcutaneous nephro- lithotripsy was performed under regional epidural anesthesia in 224 (91.4%) patients, and under endotracheal narcosis - in 21 (8.6%). While conduction of mini- transcu- taneous nephrolithotripsy in position of patient lying on the back the operation duration is reducing, and it is possible to perform simultant endoscopic interventions (trans- ureteric, transcutaneous). Position of patient lying on the back while performing tran- scutaneous nephrolithotripsy in a complex with regional (epidural) anesthesia consti- tutes a relatively secure procedure. Hemodynamical and respiratory parameters are simply intraoperatively controlled, what is important for the patients, urologists and anesthesiologists. The complications rate and results of treatment are comparable with such while performing transcutaneous nephrolithotripsy in accordance to standard in position of patient lying on the abdomen.

The aim of the study was to as­certain the role of U.urealyticum in formation of phosphates and oxalates in kidneys and factors promoting this pro­cess. The work represents the author’s conception of this process. There were fully examined 79 patients with nephro­lithiasis with the aim to determine the species difference of pathogenic agents of the accompanying inflammatory process and there was compared the chemical structure of the removed concrements. There was stated the role of the urease-producing bacteria (P.mirabilis and U.urealyticum) in the process of phosphate and oxalate lithogenesis and the accompanying factors, which initiate these reactions (urinary pH, endogenic urease, index of oxalic acid concentration). The work presents the comparative analysis of lithogenesis in the presence of accompanying bacteria of different taxonomic position. The authors’ conception of the role of U.urealyticum and P.mirabilis in lithogenesis has been elaborated. Механизм образования оксалатных конкрементов при наличии уреазопродуцирующих возбудителей в моче (концепция). Возианов С.А., Коваль Д.В., Руденко А.В., Желтовская Н.И.Целью настоящего исследования было установление роли U.urealyticum в образовании фосфатов и оксалатов в почках и факторов, которые способствуют этому процессу. В работе представлена авторская концепция данного процесса. Было комплексно обследовано 79 больных, страдающих мочекаменной болезнью, с целью определения видового спектра возбудителей сопутствующего воспалительного процесса и проведено сопоставление с химической структурой удаленных конкрементов. Установлена роль уреазопродуцирующих бактерий (P.mirabilis и U.urealyticum) в процессе камнеобразования фосфатов и оксалатов и сопутствующие факторы, инициирующие данные реакции (рН мочи, наличие эндогенной уреазы, показатели концентрации щавелевой кислоты). В работе представлен сопоставительный анализ камнеобразования при наличии сопутствующих бактерий различного таксономического положения. Разработана авторская концепция роли P.mirabilis и U.urealyticum в камнеобразовании.

The critical point for successful treatment of cancer is diagnosis at early stages of tumor development. Cancer cell-specific methylated DNA has been found in the blood of cancer patients, indicating that cell-free DNA (cfDNA) circulating in the blood is a convenient tumor-associated DNA marker. Therefore methylated cfDNA can be used as a minimally invasive diagnostic marker. We analysed the concentration of plasma cfDNA and methylation of six tumor suppressor genes in samples of 27 patients with renal cancer and 15 healthy donors as controls. The cfDNA concentrations in samples from cancer patients and healthy donors was measured using two different methods, the SYBR Green I fluorescence test and quantitative real-time PCR. Both methods revealed a statistically significant increase of cfDNA concentrations in cancer patients. Hypermethylation on cfDNA was detected for theLRRC3B(74.1%),APC(51.9%),FHIT(55.6%), andRASSF1(62.9%) genes in patients with renal cancer. Promoter methylation ofVHLandITGA9genes was not found on cfDNA. Our results confirmed that the cfDNA level and methylation of CpG islands ofRASSF1A,FHIT, andAPCgenes in blood plasma can be used as noninvasive diagnostic markers of cancer.

The most commonly used expression platform for production of recombinant proteins in the methylotrophic yeast Hansenula polymorpha relies on the strong and strictly regulated promoter from the gene encoding peroxisomal enzyme alcohol (or methanol) oxidase (P(MOX)). Expression from P(MOX) is induced by methanol and is partially derepressed in glycerol or xylose medium, whereas in the presence of hexoses, disaccharides or ethanol, it is repressed. The need for methanol for maximal induction of gene expression in large-scale fermentation is a significant drawback, as this compound is toxic, flammable, supports a slow growth rate and requires extensive aeration. We isolated H. polymorpha mutants deficient in glucose repression of P(MOX) due to an impaired HpGCR1 gene, and other yet unidentified secondary mutations. The mutants exhibited pronounced defects in P(MOX) regulation only by hexoses and xylose, but not by disaccharides or ethanol. With one of these mutant strains as hosts, we developed a modified two-carbon source mode expression platform that utilizes convenient sugar substrates for growth (sucrose) and induction of recombinant protein expression (glucose or xylose). We demonstrate efficient regulatable by sugar carbon sources expression of three recombinant proteins: a secreted glucose oxidase from the fungus Aspergillus niger, a secreted mini pro-insulin, and an intracellular hepatitis B virus surface antigen in these mutant hosts. The modified expression platform preserves the favorable regulatable nature of P(MOX) without methanol, making a convenient alternative to the traditional system.

Purpose: We determined whether ubiquitination and sumoylation processes are up-regulated in bladder urothelium by chronic, long-term, persistent low doses of ionizing radiation in male patients with benign prostate hyperplasia and females with chronic cystitis living more than 19 years in 137Cs contaminated areas after the Chernobyl accident in Ukraine.Materials and Methods: Bladder urothelial biopsies from 45 patients were subjected to histopathological and immunohistochemical study of Ub, SUMO1, SUMO E2 conjugating enzyme Ubc9, and the cell cycle inhibitors p53 and p27Kip1.Results: Of 25 group 1 patients from radio contaminated areas chronic proliferative atypical cystitis (Chernobyl cystitis), featuring multiple foci of dysplasia, and carcinoma in situ were observed in 23 (92%) and 19 (76%), respectively, in addition to 1 small pTa grade 1 urothelial carcinoma. Chronic cystitis with areas of dysplasia and urothelial hyperplasia were detected in 2 (10%) and 3 (15%), respectively. of the 20 patients in c...

This study examines the molecular pathways of cell-cell communication in chronic inflammatory processes associated with long-term low-dose urinary bladder exposure to ionizing radiation in people without major disease living more than 19 years in radio-contaminated areas of Ukraine after the Chernobyl accident. Patterns of components of the E-cadherin/beta-catenin complex, and transforming growth factor-beta1 (TGF-beta1) and inducible nitric oxide synthase (iNOS) expression were immunohistochemically evaluated in urinary bladder biopsies from 52 males with benign prostate hyperplasia and 8 females with chronic cystitis (group 1). For comparison, 25 males and 6 females living in non-contaminated areas of Ukraine were also investigated (group 2). Fourteen patients with primary urothelial carcinomas, which were operated on before the Chernobyl accident, were included as a carcinoma group. Chronic proliferative atypical cystitis ('Chernobyl cystitis') was observed in group 1 patients. Foci of dysplasia and carcinoma in situ were found in 51 (85%) and 34 (57%) of the 60 cases, respectively. Chronic cystitis with areas of dysplasia was detected in only 4 (13%) cases of 31 group 2 patients. Statistically significant differences in immunohistochemical scores for TGF-beta1 in the urothelium and lamina propria, iNOS in the urothelium and both beta-catenin and E-cadherin in the cytoplasm were observed between groups 1 and 2 with marked expression in group 1. Furthermore, TGF-beta1 overexpression and alteration in E-cadherin/beta-catenin complexes in bladder urothelium might play a crucial role in urinary bladder carcinogenesis in humans exposed to long-term low-dose ionizing radiation.

The incidence of urinary bladder cancer in the Ukraine increased from 26.2 to 43.3 per 100 000 population between 1986 and 2001 after the Chernobyl accident. The present study was conducted to evaluate the development of radiation-dependent lesions in the urinary bladders of people living in cesium 137 (137Cs) radio-contaminated areas of the Ukraine. Bladder urothelial biopsies from 159 male and 5 female patients were subjected to histological examination and immunohistochemical study of p38 mitogen-acti-vated protein kinase (MAPK), as well as the p50 and p65 subunits of nuclear factor kappa B (NF-kB). A pattern of chronic proliferative atypical cystitis accompanied with large areas of sclerosis of connective tissue in the lamina propria was commonly observed in all cases. Interestingly, these lesions were associated with a dramatic increase in the incidences of dysplasia/carcinoma in situ, and, moreover, small urothelial carcinomas were incidentally detected. We defined the overall condition as “Chernobyl cystitis.'’Greatly elevated levels of p38, p65 and p50 expression in the urothelium were evident and the patients showed increased 137Cs in urine. The data support conclusions from our previous studies of a critical role for increased oxidative stress in generation of urinary bladder urothelial lesions in individuals chronically exposed to low-dose 137Cs radiation. Alterations in the p38 MARK cascade and accumulation of NF-kB subunits could be crucial early molecular events in the pathogenesis of Chernobyl cystitis. (Cancer Sci 2003; 94: 328–333)

We determined whether base and nucleotide excision repair is activated in bladder urothelium by chronic persistent low doses of ionizing radiation in male patients with benign prostate hyperplasia and females with chronic cystitis living more than 15 years in Cs contaminated areas after the Chernobyl accident in Ukraine.Bladder urothelial biopsies from 204 patients were subjected to histological examination and biopsies from 35 were subjected to immunohistochemical study of 8-hydroxy-2'deoxyguanosine, 8-oxoguanine-DNA-glycosylase, apurinic/apyrimidinic endonuclease and xeroderma pigmentosum A endonuclease.Chronic proliferative atypical cystitis with multiple foci of dysplasia and carcinoma in situ were observed in 139 (89%) and in 91 (58%) of 156 group 1 patients from radio contaminated areas, respectively, as well as 10 small transitional cell carcinomas. Chronic cystitis with areas of dysplasia was detected in 9 of 48 patients (19%) in control group 2 from clean (without radio contamination) areas of Ukraine. Greatly elevated levels of 8-hydroxy-2'deoxyguanosine, 8-oxoguanine-DNA-glycosylase, apurinic/apyrimidinic endonuclease and xeroderma pigmentosum A were evident in the urothelium in group 1, accompanied by increased Cs in the urine.These findings support the hypothesis that significant activation of DNA damage repair (base and nucleotide excision repair) is induced by the oxidative stress generated by long-term low doses of ionizing radiation. The levels of DNA oxidative adducts pointing to mutagenic and carcinogenic potential were in line with the histopathologically diagnosed urothelial lesions.

Introduction The ren is considered as the most commonly damaged genitourinary organ. In general, blunt kidney traumas (BKT) are mild and can be managed conservatively. We aimed to analyze our own experiences of selective renal artery embolization (RAE) in BKT patients and compare obtained results with other reports. Material and methods We analyzed the medical and technical outcomes of RAE in 20 patients with grades II-IV blunt kidney traumas. Indications for RAE were blunt kidney trauma combined with a gross hematuria that could not be stopped conservatively. For evaluating the functioning of kidneys we used radioisotope renography. Results According to the American Association for the Surgery of Trauma classification, grade II blunt kidney injury was registered at 2 (10.0%) pts, grade III - at 11 (55.0%) pts and grade IV - at 7 (35.0%) pts. In all patients, the bleeding was stopped with the embolization procedure. 18 (90.0%) patients were treated in a single interventional session and 2 (10.0%) needed further intervention. Different complications were registered as 5 (25%) pts: two or more complications were often combined in each individual case. The function in damaged kidneys was preserved at the 3(rd) month after RAE sessions. Conclusions RAE is an effective, minimally invasive treatment for blunt kidney injury that ensures the cessation of gross hematuria and kidney function preserving.

Human biological liquids comprise various surfactants, which adsorb at liquid interfaces and lead to a variation in surface tension. The adsorption processes involving low molecular weight surfactants, proteins and phospholipids play a vital role in the physiological functions of the human organism, especially if large surfaces are involved (e.g., gas exchange in lungs, metabolism of kidneys, liver and brain). Dynamic surface tensiometric studies of biological liquids like serum and cerebrospinal fluid provide surrogate parameters that reflect surface tension phenomena. We provide dynamic surface tension data of serum and cerebrospinal fluid that were collected from healthy volunteers and patients with rheumatic, neurological or oncological diseases. Our studies indicate that dynamic surface tension data are helpful for diagnostic purposes and for monitoring of therapeutic interventions.

During the 13-year period subsequent to the Chernobyl accident, the morbidity of malignant renal tumors in Ukraine has increased from 4.7 to 7.5 per 100,000 of total population. Cesium 137 ( 137 Cs) accounts for 90% of the incorporated radioactivity in the Ukrainian population, which has been exposed to long-term, low dose ionizing radiation and 90% of the more labile pool of ( 137 Cs) is excreted via kidneys. The present study was performed to evaluate the histopathological features and the immunohistochemical status of proliferating cell nuclear antigen (PCNA) and K-ras in renal cell carcinomas (RCCs) of 236 Ukrainian patients (groups I to V), which represents a varying degrees of internal exposure to radiation and were operated in 2 different periods of time after the Chernobyl accident. The control group VI of 112 analog patients with RCCs was selected in Spain. The strong significant differences between the Ukrainian and Spanish groups were found in tumoral nuclear grade, in the percentage of sarcomatoid changes, the level of the peritumoral inflammatory response as well as in the peritumoral lesions. The dramatic increase of aggressivity and proliferative activity supported by strong PCNA and K-ras expression of RCCs from Ukrainian groups, associated with chronic radiation nephropathy of peritumoral kidney tissue, showed good correlation with the duration of radiation exposure and confirmed the influence of chronic but regular and sustained low dose of ionizing radiation on renal carcinogenesis of the Ukrainian population. Int. J. Cancer 87:880 ‐ 883, 2000. © 2000 Wiley-Liss, Inc.

During the 11‐year period subsequent to the Chernobyl accident, the incidence of urinary bladder cancer in Ukraine has increased from 26.2 to 36.1 per 100,000 population. Cesium‐137 (137Cs) accounts for 80–90% of the incorporated radioactivity in this population, which has been exposed to long‐term, low‐dose ionizing radiation, and 80% of the more labile pool of cesium is excreted via the urine. The present study was performed to evaluate the histopathological features and the immunohistochemical status of p53, p21WAF1/Cip1, cyclin D1 and PCNA (proliferating cell nuclear antigen) in urinary bladder mucos a of 55 males (49‐92 years old) with benign prostatic hyperplasia who underwent surgery in Kiev, Ukraine, in 1995 and 1996. Group I (28 patients) inhabiting radiocontaminated areas of the country, group II (17 patients) from Kiev city with less radiocontamination and a control group III (10 patients) living in so‐called “clean” areas of Ukraine were compared. In groups I and II, an increase in multiple areas of moderate or severe dysplasia or carcinoma in situ was seen in 42 (93%) of 45 cases. In addi tion, two small transitional cell carcinomas were found in one patient in each of groups I and II. Nuclear accumulation of p53, PCNA, cyclin D1, and to a lesser extent p21WAF1/Cip1, was significantly increased in both groups I and II as compared with the control group III, indicating possible transformation events or enhancement of repair activities, that may precede the defect in the regulatory pathway itself, at least in the G1 phase of the cell cycle. Our results suggest that early malignant transformation is taking place in the bladder urothelium of people in the radiocontaminated areas of Ukraine and that this could possibly lead sometime in the future to an increased incidence of urinary bladder cancer.

Aim. To investigate the expression levels of PPM1M and PRICKLE2 in clear-cell renal cell carcinomas (ccRCC) and propose a mechanism leading to the expression changes in tumor. Methods. Analysis of GEO data, quantitative PCR (Q-PCR), bisulfite sequencing, methylation-specific PCR, deletion search. Results. We found that the PRICKLE2 expression was down-regulated in 83 % of samples. Decreased expression of PPM1M was shown in 33.3 % of ccRCC samples. The promoters of PPM1M and PRICKLE2 were not methylated, and no deletions were found in their sequences. Conclusions. Our data suggest that PRICKLE2 and PPM1M might be candidates for the tumor suppressor genes in ccRCC. Мета. Дослідити рівень експресії PPM1M і PRICKLE2 у світло- клітинних карциномах нирки (ccRCC) і запропонувати механізм, що призводить до змін експресії генів у пухлинах. Методи. Аналіз баз даних GEO, кількісна ПЛР (Q-ПЛР), бісульфітне секвенування, метил-специфічна ПЛР, пошук делецій. Результати. Ми виявили, що експресія гена PPM1M знижена у 33,3 % зразків ccRCC, у той час як гена PRICKLE2 – у 83 % зразків ccRCC. Метилювання промоторної зони і делеції в генах PPM1M і PRICKLE2 не виявлено. Висновки. Наші дані вказують на те, що PRICKLE2 і PPM1M можуть бути кандидатами в гени-супресори для ccRCC. Цель. Исследовать уровень экспрессии PPM1M и PRICKLE2 в светлоклеточных карциномах почки (ccRCC) и предложить механизм, ведущий к изменениям экспрессии генов в опухолях. Методы. Анализ баз данных GEO, количественная ПЦР (Q-ПЦР), бисульфитное секвенирование, метил-специфическая ПЦР, поиск делеций. Результаты. Мы выявили, что экспрессия гена PPM1M снижена в 33,3 % образцов ccRCC, тогда как гена PRICKLE2 – в 83 % образцов ccRCC. Метилирование промоторной зоны и делеции в генах PPM1M и PRICKLE2 не обнаружены. Выводы. Наши данные показывают, что PRICKLE2 и PPM1M могут быть кандидатами в гены-супрессоры для ccRCC.

Results of treatment of 102 patients aged from 20 to 88 years for postoperative urethrostenosis were analyzed. Complex of investigations had included the analysis of complaints, data of anamnesis, instrumental methods, blood and urine analysis. Special urologic investigation had envisaged the revelation of the uresis disorders signs, conduction of radiologic, ultrasonic investigation, urophlowmetry. Optical urethrotomy, transurethral resection (TUR) of stenosis, bougienage were conducted depending on length of stenosis. In all patients independent controlled uresis was restored, signs of obstruction were eliminated. Introduction of miniinvasive methods of treatment in practice had promoted the lowering of operative intervention risk, the intra- and postoperative complications frequency, duration of intervention, had allowed to avoid performance of open operation, to improve quality of life.

The leucine rich repeat containing 3B (LRRC3B) gene is a putative tumor suppressor located on human chromosome 3 in the 3p24 region. LRRC3B is frequently altered in colon and gastric cancers and also in leukaemias. In this study we investigated the promoter region methylation as a possible mechanism of LRRC3B gene inactivation in clear cell renal cell carcinomas. We found that the LRRC3B gene promoter was methylated in 43% of clear cell renal carcinoma samples. However, no correlation between DNA methylation and LRRC3B expression was found.