The purpose of the article is to study fictions as a legal category, their place in the system of non-typical legal regulations, to conduct a scientific and theoretical analysis of the procedure for applying legal fictions in practical activities, as well as to determine their place in the system of modern means of legal technique. Research methods: the study is based on general scientific methods as well as specific legal methods, with the help of which various scientific positions and doctrinal approaches to the development of ideas regarding understanding the concept and essence of legal fictions, as well as their significance in legal sphere, have been analyzed. One of the main methods used is the dialectical method, which made it possible to establish and distinguish the qualitative characteristics of the phenomenon under study. The use of the historical method made it possible to investigate the prerequisites for the emergence and spread of legal fictions in legal practice as well as the formation of views on the essence, content and purpose of this legal category. Results: the result of the scientific work is the development of theoretical provisions, on the basis of which legal fiction is defined as a practice of legal technique, with the help of which an apparently non-existent fact is recognized as the one that exists or, on the contrary, an existing fact is recognized as the one that does not exist. By imitating reality, this practice is used to create a rule of law, which, in case of insufficiency or ineffectiveness of existing legal means, regulates social relations arising in objective reality. Also, by emphasizing special characteristics, the authors proved the importance of this universal practice of legal technique, which is not only a carrier of legislative policy, but also a tool that ensures the improvement of the effectiveness of the legal mechanism, the achievement of a higher level of law and order, and strengthening of state discipline. Discussion: legal fiction directs the process of cognition of factual circumstances to the establishment of a fact presumed in accordance with the law in case of presence of related circumstances. Fiction contributes to the justification of knowledge about a fact. This is the procedural purpose of legal assumption, that is, fiction. In the process of proving the factual circumstances of the case, legal assumption (fiction) acts as a means of their legal qualification. The use of fictions in judicial proceedings contributes to the administration of justice, exercise of right to legal protection, etc. Therefore, the spread of legal fictions and the recent growth of their role are completely natural processes, which are connected with the reformation of legal regulation, the emergence of fundamentally new branches of scientific and theoretical knowledge. Мета статті полягає у вивченні фікцій як правової категорії, їх місця в системі нетипових нормативно-правових приписів, проведенні науково-теоретичного аналізу порядку застосування юридичних фікцій в практичній діяльності, а також визначенні місця в сучасній системі засобів юридичної техніки. Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові та спеціально юридичні методи пізнання, за допомогою яких проаналізовано різні наукові позиції та доктринальні підходи до вироблення уявлень щодо розуміння поняття та сутності юридичних фікцій, а також їх значення в правовій сфері. Одним із основних використаних методів є діалектичний метод пізнання, який дозволив встановити та виокремити якісні характеристики досліджуваного феномену. Завдяки історичному методу досліджено передумови появи та поширення юридичних фікції в юридичній практиці, а також формування поглядів щодо сутності, змісту та призначення даної правової категорії. Результати: розробка теоретичних положень, на основі яких юридичну фікцію визначено як прийом юридичної техніки, за допомогою якого здійснюється визнання явно неіснуючого факту таким, що існує або навпаки – існуючого таким, що не існує. Даний прийом шляхом імітації реальності використовується для створення норми права, яка за умови недостатності чи малоефективності існуючих правових засобів регулює суспільні відносини, що виникають в об’єктивній дійсності. Також авторами на основі виділення особливих характеристик доведено значення даного універсального прийому юридичної техніки, який є не лише носієм законодавчої політики, а й інструментом, що забезпечує підвищення ефективності механізму дії права, досягнення вищого рівня правопорядку та зміцнення державної дисципліни. Обговорення: юридична фікція спрямовує процес пізнання фактичних обставин на встановлення передбачуваного відповідно до закону факту в разі наявності пов’язаних із ним обставин. Фікція сприяє обгрунтуванню знання про факт. А це і є процесуальне призначення юридичного припущення, тобто фікції. У процесі доведення фактичних обставин справи юридичне припущення (фікція) відіграє роль засобу їх юридичної кваліфікації. Застосування фікцій в судочинстві сприяє здійсненню правосуддя, реалізації права на судовий захист тощо. Тож поширення юридичних фікцій і зростання їх ролі останнім часом є цілком закономірним процесом, що пов’язане з реформацією правового регулювання, появою в ньому принципово нових галузей науково-теоретичного знання.