Search

bjective: Heart failure is a progressive and fatal disease even with appropriate treatment. Hypervolemia is a major cause of mortality and hospital admissions in these patients. Peritoneal dialysis has been successfully used for volume control in congestive heart failure patients with diuretic resistance in recent years. The present study aims to assess the effects of peritoneal dialysis on refractory heart failure. Methods: The 2-year follow-up data of 12 heart failure patients with reduced ejection fraction who had undergone peritoneal dialysis at our center between 2014 and 2019 were retrospectively analyzed in 3-month periods. The effects of peritoneal dialysis on functional status, echocardiography, physical and biochemical parameters, hospital admission, and mortality rates were assessed. Results: Functional capacity improved significantly (P = .005). When the sixth month was reached, no patient remained in the New York Heart Association class 4. A significant improvement was observed in mean arterial pressure (75.3 ± 17 vs. 91.3 ± 16.6; P = .005). There was an improvement in congestive symptoms (dyspnea, pleural effusion, and pretibial edema; P = .037; P = .0002; P = .005, respectively). Although statistical significance could not be reached, ejection fraction on echocardiography was found to increase (28.7% ± 12% vs. 37% ± 12%; P = .113). Despite statistical significance was not reached, there was a trend for an increase in hematocrit, serum albumin, and sodium levels and a decrease in uric acid level. The 1-year and 2-year mortality rates were 41.7% and 58.3%, respectively. Conclusion: In heart failure patients with reduced ejection fraction with diuretic resistance, peritoneal dialysis improves congestive symptoms, improves functional capacity, and offers a treatment option in addition to pharmacological therapy.

Objectives: There is limited data about coronavirus disease-19 (COVID-19) characteristics and results in peritoneal dialysis (PD) patients. This study aimed to investigate the characteristics and outcomes among PD patients and compare them with matched hemodialysis (HD) patients and a control group without kidney disease. Methods: We included 18 PD patients and consecutive age- and gender-matched 18 HD and 18 patients without kidney disease (control group) registered into the Turkish Society of Nephrology database including 1301 COVID-19 patients. We compared demographic, clinical, radiological, laboratory data, and outcomes namely intensive care unit (ICU) admission, mechanical ventilation, mortality, and composite outcome (death and/or ICU admission). Results: ICU admission, mechanical ventilation, and mortality rates in PD patients (27.8%, 22.2%, and 22.2%, respectively) and the HD group (16.7%, 11.1%, and 16.7%, respectively) were higher than the control group (11.1%, 11.1%, and 5.6%, respectively), but intergroup comparison did not reveal difference. A total of 11 (20.3%) patients had composite outcome (6 PD patients, 3 HD patients, and 2 patients in the control group). In Cox regression analysis, higher age and higher CRP level were related to increased risk of composite outcome. Adjusted rate of composite outcome in PD group was significantly higher than the control group (P =.050). This rate was similar in HD and control groups (P =.30). Conclusions: Combined in-hospital mortality and/or ICU admission of PD patients with COVID-19 was significantly higher than the control patients. There is a need for careful surveillance of PD patients for infection signs and prompt treatment of COVID-19.

Objective: Encapsulating peritoneal sclerosis (EPS) is a rare, but potentially fatal complication of peritoneal dialysis. Currently, treatment of peritoneal fibrosis is not fully possible yet. In this study, we aimed to demonstrate the effects of tacrolimus therapy on peritoneal fibrosis and inflammation when administered alone or with mycophenolate mofetil (MMF) in the EPS model induced in rats. Methods: Thirty six Wistar albino rats were separated into six equal groups. Group I was the control group. Group II-VI were administered intraperitoneal chlorhexidine (CH) for induced EPS model in rats. Group II, IV, V, VI were administered isotonic liquid, tacrolimus, tacrolimus and concurrently with CH, tacrolimus and MMF together, respectively. Group III was not administered any drug. All peritoneal samples were stained immunohistochemically with matrix metalloproteinase-2 (MMP-2) antibody. Thickness of peritoneal fibrosis, subserosal large collagen fibers, subserosal fibroblast proliferation and subserosal fibrotic matrix deposition were evaluated. Results: Comparing the experimentally induced EPS groups, the best histopathological results and the largest staining with MMP-2 were achieved in Group VI. Furthermore, in all treatment groups (IV, V, VI) more staining with MMP-2 was detected compared to non-treatment groups (I, II, III) but no statistically significant differences were found among all groups. A statistically significant remission was observed in all histopathological parameters, primarily peritoneal thickness in rats that were administered MMF with tacrolimus, compared to rats which were administered tacrolimus only. Conclusion: Concurrent use of tacrolimus and MMF in the treatment of EPS may be a promising approach. RESUMEN Objetivos: La esclerosis peritoneal encapsulante (EPE) es una complicación rara, peropotencialmente fatal de la diálisis peritoneal. Actualmente, el tratamiento de la fibrosis peritoneal aún no es posible. En este estudio, apuntamos a demostrar los efectos de la terapia con tacrolimus en la fibrosis peritoneal y la inflamación cuando se administran solos o con micofenolato de mofetilo (MMF) en el modelo EPE inducido en ratas. Métodos: Treinta y seis ratas Wistar albinas se separaron en seis grupos iguales. El Grupo I era el grupo de control. En los grupos II-VI se administró clorhexidina intraperitoneal (CH) para el modelo EPE inducido en ratas. En los Grupos II, IV, V, VI se administró respectivamente líquido isotónico, tacrolimus, tacrolimus y CH y finalmente tacrolimus y MMF juntos. El grupo III no recibió ningún medicamento. Todas las muestras peritoneales se tiñeron inmunohistoquímicamente con el anticuerpo Matrix Metaloproteinasa-2 (MMP- 2). Se evaluó el grosor de la fibrosis peritoneal, se evaluaron las fibras de colágeno grandes subserosas, la proliferación de fibroblastos subserosa y la deposición de la matriz fibrótica subserosa. Resultados: Comparando los grupos de EPE inducidos experimentalmente, los mejores resultados histopatológicos y la tinción con MMP- 2 más extensa se lograron en el Grupo VI. Además, en todos los grupos de tratamiento (IV, V, VI) se detectó más tinción con MMP-2 en comparación con los grupos de no tratamiento (I, II, III), pero no se encontraron diferencias estadísticamente significativas entre todos los grupos. Se observó una remisión estadísticamente significativa en todos los parámetros histopatológicos, principalmente el espesor peritoneal en ratas que recibieron MMF con tacrolimus, en comparación con las ratas que recibieron solo tacrolimus. Conclusión: El uso concurrente de tacrolimus y MMF en el tratamiento de EPS puede ser una aplicación prometedora.

Резюме. Потоко-опосередкована вазодилатація (ПОВ) є корисним, неінвазивним інструментом для виявлення ендотеліальної дисфункції у пацієнтів з атеросклеротичними серцево-судинними захворюваннями, які є основною причиною смертності хворих на хронічну хворобу нирок. Лігандна система Fas/Fas апоптозу, яка виникає в результаті активації каспазного каскаду, сприяє патофізіології атеросклерозу. Ця «апоптотична» система відіграє центральну роль в імунному гомеостазі. Ендотеліальні клітини судин і прозапальні клітини є основними ресурсами Fas-ліганду. У цьому дослідженні ми мали на меті дослідити роль розчинного ліганду Fas (sFasL) як маркера ПОВ у пацієнтів, які лікуються методом перитонеального діалізу (ПД). Методи. До цього перехресного обсерваційного дослідження було включено 43 ПД пацієнти 40 умовно-здорових донорів. Досліджувались демографічні дані, антропометричні вимірювання та клінічні обстеження. Функцію ендотелію оцінювали за допомогою ПОВ плечової артерії та УЗД високої роздільної здатності. Концентрації sFasL у сироватці крові вимірювали за допомогою набору для імуноферментного аналізу. Результати. Включені до дослідження учасники були розділені на 2 групи: ПД пацієнти, які лікувались ПД щонайменше 12 тижнів (група 1; середній вік 41±14 років, M/F: 22/21) та 40 здорових осіб контролю (група 2; середній вік) 50±12 років, М/Ж: 19/20). Рівні ПОВ передпліччя та концентрації sFasL у сироватці крові були значно нижчими у ПД пацієнтів порівняно з контролем (3,95±2,01 проти 8,83 ± 6,17; p