Search

Актуальність теми дослідження обмовлена тим, що однією із найбільш актуальних та водночас складних проблем сучасного світового співтовариства є загроза регіонального сепаратизму. Майже усі, за рідким виключенням, країни світу на певних етапах своєї історії у прямій чи опосередкованій формі зазнавали негативного впливу від його проявів. Адже якщо країна є складно організованою системою за етнічними, релігійними, історико-культурними, мовними, геоекономічними та іншими ознаками, їй завжди буде загрожувати небезпека сепаратизму. Сьогодні ми спостерігаємо, як у світі поряд з сепаратистськими сюжетами минулогонабувають розвитку та створюються нові конфлікти, зумовлені ідеями сепаратизму. В Європі на початку ХХІ ст. найбільш загрозливі осередки сепаратизму знаходяться в країнах, що виникли в результаті розпаду СФРЮ та СРСР. На пострадянському просторі вже існує низка заморожених конфліктів, частина з яких призвела до військового протистояння. Серед останніх, на жаль, опинилась і Україна. З перших років незалежності питання регіонального сепаратизму не сходило з порядку денного української політики. Посилення інтеграційних процесів, розвиток міжрегіонального та транскордонного співробітництва України сприяло посиленню ролі регіонів на державному та наднаціональному рівнях. Водночас український регіональний сепаратизм став інструментом реалізації геополітичних прагнень РФ, мета яких полягає у перезавантаженні «радянського» проекту. Саме поєднання в кейсі українського сепаратизму внутрішніх та зовнішніх чинників призвело до його руйнівних наслідків для соціального, економічного, політичного життя суспільства, національної безпеки та територіальної цілісності країни. Анексія Автономної республіки Крим, реалізація сепаратистських проектів «ДНР» та «ЛНР» на Сході України, повномасштабне вторгнення РФ 2022 р. та окупація частини українських територій надзвичайно актуалізували потребу у вивченні природи української версії сепаратизму, його руйнівного потенціалу, чинників та механізмів його формування, загроз, що він несе національній безпеці держави. Оцінюючи ступінь наукової дослідженості теми зауважимо, що сучасні політологічні розвідки сепаратизму як теоретичного концепту та політичної практики характеризуються широким спектром напрямків: економікогеографічним, соціоекономічним, конфліктологічним, історико-культурним, етнокультурним, політико-правовим, політико-управлінським тощо. Традиційно причини виникнення, специфіка та руйнівний потенціал сепаратистського треку в певному регіоні вивчаються у фокусі його конфліктогенності на базі етнічних, расових, політичних, ідеологічних, економічних, релігійних, мовних чинників. Втім питання зовнішнього втручання у перебіг сепаратистських конфліктів з метою дестабілізації ситуації, встановлення контролю над конкретним регіоном третьої країни досліджено недостатньо. Саме зовнішньо-інспірований різновид сепаратизму майже не досліджений ані в політології, ані в інших галузях соціального знання. Його джерела, ознаки, сутність, технології застосування та інструменти протидії складають предметне поле нашого дослідження. У дисертації запропоновано розглядати процеси сепаратизму в Україні, що призвели до анексії частини українських територій у 2014 р., як такі, що були інспіровані зовнішніми силами. На наше переконання, пошук шляхів вирішення проблем сепаратизму в України через аналіз класичних випадків сепаратизму у ЄС та світі є не зовсім продуктивним, оскільки не зможе запропонувати алгоритм дій щодо недопущення подібних ситуацій у майбутньому. Саме детальне дослідження процесів регіонального сепаратизму в Україні та врахування його зовнішньо-інспірованої природи дозволить розробити системну стратегію попередження та стримування окремих негативних проявів сепаратизму. Це дасть можливість нашій державі виробити досконалий підхід у регіональній політиці із урахуванням її унікальних етнонаціональних, релігійних, історико-культурних особливостей, та попереджувати і долати прояви зовнішньо-інспірованого сепаратизму в майбутньому. Дисертаційна робота виконана в рамках наукових досліджень Національного університету «Одеська юридична академія», у контексті теми: «Правове та соціальне життя України у людиноцентристському вимірі в цифрову еру» на 2021–2025 рр. (державний реєстраційний номер 0122U000266), а також у межах плану науково-дослідницької роботи кафедри політичних теорій факультету психології, політології та соціології Національного університету «Одеська юридична академія» – «Людиноцентристський вимір політики в умовах цифрових трансформацій». Мета дисертаційного дослідження полягає у всебічному аналізі особливостей регіонального сепаратизму в Україні та виробленні механізмівпротидії практикам його зовнішньої інспірації. Реалізація поставленої мети зумовила вирішення наступних дослідницьких завдань: - проаналізувати основні підходи та напрямки досліджень сепаратизму у світовій та вітчизняній політичній науці та сформувати категоріальний апарат дослідження; - дослідити прояви регіонального сепаратизму у світі, виокремити його особливості та причини виникнення; - виявити специфіку застосування технологій зовнішньо-інспірованого сепаратизму на пострадянському просторі; - визначити фактори виникнення та розвитку сепаратистських тенденцій в Україні; - розкрити роль «м’якої сили» в російських практиках інспірації регіонального сепаратизму в Україні; - окреслити етапи розгортання сепаратистського руху в Україні та виявити на прикладі досвіду східних регіонів України специфіку громадсько-політичних об’єднань сепаратистського спрямування як агентів зовнішнього впливу; - визначити механізми за заходи щодо протидії регіональному сепаратизму; - розробити стратегію протидії технологіям розповсюдження зовнішньоінспірованого сепаратизму в Україні. Об’єктом дослідження є регіональний сепаратизм як зовнішньо інспірований політичний процес. Предметом дослідження є специфіка регіонального сепаратизму в Україні та механізми протидії практикам зовнішньої інспірації сепаратистських процесів. Методологія дослідження. У роботі використані загально-наукові і спеціальнонаукові методи: порівняльний, спостереження, індукція і дедукція, аналіз і синтез, структурно-функціональний. Методи порівняння, індукції та дедукції використовувалися при розгляді особливостей розвитку зовнішньоінспірованого сепаратизму в Україні; аналіз і синтез використано при вивченні причин та особливостей сепаратизму, підходів до його визначення; метод узагальнення використано при розгляді загальних особливостей етнічного та релігійного сепаратизму в країнах пострадянського простору; метод спостереження застосовано при аналізі змін та активізації сепаратистських настроїв в окремих регіонах України з 2005 по 2014 роки; історичний метод застосовувався при розгляді створення квазідержавних утворень в країнах пострадянського простору; системний метод використаний при аналізі зовнішньо-інспірованого сепаратизму, як складової створення внутрішнього політичного конфлікту в Україні; структурнофункціональний метод застосований при розгляді розвитку сепаратизму в країнах пострадянського простору у зв’язку із особливостями форми державного правління, політичного режиму, територіального устрою, законодавства. Отримані результати мають наукову новизну та конкретизуються у таких положеннях: Уперше: - створена концепція, що розвиває розуміння причин та передумов розвитку сепаратизму в Україні і розглядає його як зовнішньоінспірований сепаратизм. Його сутність полягає в намаганні держави - агресора спровокувати сепаратистські процеси в третій країні через штучне підбурювання сепаратистських настроїв в її окремому регіоні, створення регіонального сепаратистського руху та використання прихованих практик «м’якої сили» з ціллю дестабілізації політичної ситуації задля зміни територіальної цілісності країни; - застосовано системну оцінку сепаратизму в Україні через поєднання зовнішньо фактору з принципом регіоналізації та наслідками реалізації проектів транскордонного співробітництва з країнами - сусідами. Доведено, що найбільшою загрозою для держави сьогодні є процеси зовнішньо-інспірованого сепаратизму, який стимульований та контрольований ззовні держави. Показано, що в першу чергу ризики розвитку такого сепаратизму існують у транскордонному ареалі. У цьому контексті виокремлено проблему «паспортизації» жителів регіонів України іноземними урядами (Росія, Угорщина, Румунія); - розкрито роль «м’якої сили» в російських практиках інспірації регіонального сепаратизму в Україні.На основі аналізу процесів розгортання регіонального сепаратизму в України доведено, що сепаратистські проекти, які було частково реалізовано у 2014-2015 рр. на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, започатковувались значно раніше за допомогою інструментів «м’якої сили». Інспірування сепаратистського треку відбувалось за алгоритмом : «створення ідеї – розповсюдження ідеї – просування ідеї» з обов’язковим врахуванням місцевої специфіки регіону розповсюдження; - запропонована стратегія протидії технологіям розповсюдження зовнішньо-інспірованого сепаратизму в Україні. Уточнено: - підходи до типологізації сепаратизму в Україні. Зауважено, що сучасний сепаратизм в Україні набув свого розвитку за допомогою зовнішнього фактору та має унікальні аспекти в порівнянні з етнічним та релігійним сепаратизмом; - особливості становлення та розвитку сепаратизму в південно-східних областях України у період з 2005 по 2014 рр. Аргументовано, що недостатня увага органів державної влади та місцевого самоврядування до суспільно-політичних процесіву даних регіонах України призвела до інспірації сепаратистських настроїв та насадження місцевому населенню ідеології іншої держави шляхом реалізації суспільнополітичних та культурних проектів, метою, яких було просування ідей «єдності українського та російського народів»; - характеристики регіонального сепаратизму у пострадянських країнах. Окреслено, що процеси сепаратизму у країнах пострадянського простору мали різну типологію та етнонаціональний склад. Але кожен з випадків сепаратизму в подальшому призводив до суперечностей між сепаратистами та владою материнської держави, що умовляло або повторення військових конфліктів (Азербайджан, 2023 р.), або призводило до повномасштабної військової агресії (РФ – Україна, 2022 р.). Показано, що РФ приймала опосередковано участь майже у кожному сепаратистському процесі на пострадянському просторі за допомогою інспіративних практик. Набуло подальшого розвитку: - концептуальне осмислення форм прояву та закономірностей поширення сепаратистських тенденцій. На основі аналізу світового досвіду показано, що сецесія та іредентизм, породжені сепаратистським настроями, створюють політичні підстави до анексії; - дослідження ролі громадсько-політичних об’єднань у розвитку сепаратистських тенденцій в Україні. На матеріалах розгортання сепаратистського руху на Донбасі (1989 – 2015 рр.) встановлено, що однією з ефективних технологій зовнішньо-інспірованого сепаратизму було створення потужної мережи громадсько-політичних організацій як агентів впливу; - виявлення технологій розповсюдження сепаратизму в Україні; - визначення механізмів за заходів щодо протидії регіональному сепаратизму на міжнародному та національному рівні; - дослідження основних чинників впливу на сепаратизацію окремих регіонів України: Донбасу, Закарпатської, Чернівецької та Одеської областей. Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в дисертаційній роботі положення можуть бути використані у науково-дослідницькій та експертній роботі з метою подальшого дослідження сепаратизму в Україні та на пострадянському просторі, при аналізі регіональних політичних процесів, виявленні технологій зовнішньої інспірації сепаратистських настроїв та посилення сепаратистських тенденцій, що скрадають загрозу національній безпеці та територіальній цілісності України. У політико-управлінській практиці матеріали роботи можуть бути використані органами державної влади та місцевого самоврядування, політичними партіями та громадськими організаціями, представниками ЗМІ в процесі розробки програм консолідації населення України та програм розвитку взаємодії між державною владою та громадянським суспільством. У навчальному процесі результати дослідження можуть збагатити теоретичним і емпіричним матеріалом навчальні курси та спецкурси, тематика яких торкається проблем сепаратизму, національної безпеки, регіональної політики, гібридизації політичних конфліктів тощо. Результати дисертаційного дослідження представлено у 10 статтях, 7 з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, затверджених МОН України, 3 статті – у наукових закордонних виданнях, включених до наукометричної бази WebofSciencе, а також у 6 тезах доповідей на наукових та науково-практичних конференціях. Структура роботи зумовлена логікою дослідження, що випливає з його мети і основних завдань. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел загальною кількістю 258. Склад разової ради: Голова ради – Вітман Костянтин Миколайович, доктор політичних наук, професор, професор кафедри політичних теорій, директор Центру підготовки магістрів публічної служби і професійних суддів Національного університету «Одеська юридична академія». Рецензенти: Завгородня Юлія Володимирівна, кандидат політичних наук, доцент, доцент кафедри політичних теорій Національного університету «Одеська юридична академія»; Краснопольська Тетяна Миколаївна, кандидат політичних наук, доцент, доцент кафедри політичних теорій Національного університет «Одеська юридична академія». Офіційні опоненти: Зеленько Галина Іванівна, доктор політичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, завідувач відділу політичних інститутів та процесів Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України; Наумкіна Світлана Михайлівна, доктор політичних наук, професор, академік Української академії політичних наук, завідувач кафедри політичних наук і права ДЗ «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського». Захист відбудеться 31 травня 2024 року об 11:00, за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а Національного університету "Одеська юридична академія" Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься на сайті: https://www.youtube.com/@user-wu8rk6dl5l

Актуальність теми дослідження обмовлена тим, що однією із найбільш актуальних та водночас складних проблем сучасного світового співтовариства є загроза регіонального сепаратизму. Майже усі, за рідким виключенням, країни світу на певних етапах своєї історії у прямій чи опосередкованій формі зазнавали негативного впливу від його проявів. Адже якщо країна є складно організованою системою за етнічними, релігійними, історико-культурними, мовними, геоекономічними та іншими ознаками, їй завжди буде загрожувати небезпека сепаратизму. Сьогодні ми спостерігаємо, як у світі поряд з сепаратистськими сюжетами минулогонабувають розвитку та створюються нові конфлікти, зумовлені ідеями сепаратизму. В Європі на початку ХХІ ст. найбільш загрозливі осередки сепаратизму знаходяться в країнах, що виникли в результаті розпаду СФРЮ та СРСР. На пострадянському просторі вже існує низка заморожених конфліктів, частина з яких призвела до військового протистояння. Серед останніх, на жаль, опинилась і Україна. З перших років незалежності питання регіонального сепаратизму не сходило з порядку денного української політики. Посилення інтеграційних процесів, розвиток міжрегіонального та транскордонного співробітництва України сприяло посиленню ролі регіонів на державному та наднаціональному рівнях. Водночас український регіональний сепаратизм став інструментом реалізації геополітичних прагнень РФ, мета яких полягає у перезавантаженні «радянського» проекту. Саме поєднання в кейсі українського сепаратизму внутрішніх та зовнішніх чинників призвело до його руйнівних наслідків для соціального, економічного, політичного життя суспільства, національної безпеки та територіальної цілісності країни. Анексія Автономної республіки Крим, реалізація сепаратистських проектів «ДНР» та «ЛНР» на Сході України, повномасштабне вторгнення РФ 2022 р. та окупація частини українських територій надзвичайно актуалізували потребу у вивченні природи української версії сепаратизму, його руйнівного потенціалу, чинників та механізмів його формування, загроз, що він несе національній безпеці держави. Оцінюючи ступінь наукової дослідженості теми зауважимо, що сучасні політологічні розвідки сепаратизму як теоретичного концепту та політичної практики характеризуються широким спектром напрямків: економікогеографічним, соціоекономічним, конфліктологічним, історико-культурним, етнокультурним, політико-правовим, політико-управлінським тощо. Традиційно причини виникнення, специфіка та руйнівний потенціал сепаратистського треку в певному регіоні вивчаються у фокусі його конфліктогенності на базі етнічних, расових, політичних, ідеологічних, економічних, релігійних, мовних чинників. Втім питання зовнішнього втручання у перебіг сепаратистських конфліктів з метою дестабілізації ситуації, встановлення контролю над конкретним регіоном третьої країни досліджено недостатньо. Саме зовнішньо-інспірований різновид сепаратизму майже не досліджений ані в політології, ані в інших галузях соціального знання. Його джерела, ознаки, сутність, технології застосування та інструменти протидії складають предметне поле нашого дослідження. У дисертації запропоновано розглядати процеси сепаратизму в Україні, що призвели до анексії частини українських територій у 2014 р., як такі, що були інспіровані зовнішніми силами. На наше переконання, пошук шляхів вирішення проблем сепаратизму в України через аналіз класичних випадків сепаратизму у ЄС та світі є не зовсім продуктивним, оскільки не зможе запропонувати алгоритм дій щодо недопущення подібних ситуацій у майбутньому. Саме детальне дослідження процесів регіонального сепаратизму в Україні та врахування його зовнішньо-інспірованої природи дозволить розробити системну стратегію попередження та стримування окремих негативних проявів сепаратизму. Це дасть можливість нашій державі виробити досконалий підхід у регіональній політиці із урахуванням її унікальних етнонаціональних, релігійних, історико-культурних особливостей, та попереджувати і долати прояви зовнішньо-інспірованого сепаратизму в майбутньому. Дисертаційна робота виконана в рамках наукових досліджень Національного університету «Одеська юридична академія», у контексті теми: «Правове та соціальне життя України у людиноцентристському вимірі в цифрову еру» на 2021–2025 рр. (державний реєстраційний номер 0122U000266), а також у межах плану науково-дослідницької роботи кафедри політичних теорій факультету психології, політології та соціології Національного університету «Одеська юридична академія» – «Людиноцентристський вимір політики в умовах цифрових трансформацій». Мета дисертаційного дослідження полягає у всебічному аналізі особливостей регіонального сепаратизму в Україні та виробленні механізмівпротидії практикам його зовнішньої інспірації. Реалізація поставленої мети зумовила вирішення наступних дослідницьких завдань: - проаналізувати основні підходи та напрямки досліджень сепаратизму у світовій та вітчизняній політичній науці та сформувати категоріальний апарат дослідження; - дослідити прояви регіонального сепаратизму у світі, виокремити його особливості та причини виникнення; - виявити специфіку застосування технологій зовнішньо-інспірованого сепаратизму на пострадянському просторі; - визначити фактори виникнення та розвитку сепаратистських тенденцій в Україні; - розкрити роль «м’якої сили» в російських практиках інспірації регіонального сепаратизму в Україні; - окреслити етапи розгортання сепаратистського руху в Україні та виявити на прикладі досвіду східних регіонів України специфіку громадсько-політичних об’єднань сепаратистського спрямування як агентів зовнішнього впливу; - визначити механізми за заходи щодо протидії регіональному сепаратизму; - розробити стратегію протидії технологіям розповсюдження зовнішньоінспірованого сепаратизму в Україні. Об’єктом дослідження є регіональний сепаратизм як зовнішньо інспірований політичний процес. Предметом дослідження є специфіка регіонального сепаратизму в Україні та механізми протидії практикам зовнішньої інспірації сепаратистських процесів. Методологія дослідження. У роботі використані загально-наукові і спеціальнонаукові методи: порівняльний, спостереження, індукція і дедукція, аналіз і синтез, структурно-функціональний. Методи порівняння, індукції та дедукції використовувалися при розгляді особливостей розвитку зовнішньоінспірованого сепаратизму в Україні; аналіз і синтез використано при вивченні причин та особливостей сепаратизму, підходів до його визначення; метод узагальнення використано при розгляді загальних особливостей етнічного та релігійного сепаратизму в країнах пострадянського простору; метод спостереження застосовано при аналізі змін та активізації сепаратистських настроїв в окремих регіонах України з 2005 по 2014 роки; історичний метод застосовувався при розгляді створення квазідержавних утворень в країнах пострадянського простору; системний метод використаний при аналізі зовнішньо-інспірованого сепаратизму, як складової створення внутрішнього політичного конфлікту в Україні; структурнофункціональний метод застосований при розгляді розвитку сепаратизму в країнах пострадянського простору у зв’язку із особливостями форми державного правління, політичного режиму, територіального устрою, законодавства. Отримані результати мають наукову новизну та конкретизуються у таких положеннях: Уперше: - створена концепція, що розвиває розуміння причин та передумов розвитку сепаратизму в Україні і розглядає його як зовнішньоінспірований сепаратизм. Його сутність полягає в намаганні держави - агресора спровокувати сепаратистські процеси в третій країні через штучне підбурювання сепаратистських настроїв в її окремому регіоні, створення регіонального сепаратистського руху та використання прихованих практик «м’якої сили» з ціллю дестабілізації політичної ситуації задля зміни територіальної цілісності країни; - застосовано системну оцінку сепаратизму в Україні через поєднання зовнішньо фактору з принципом регіоналізації та наслідками реалізації проектів транскордонного співробітництва з країнами - сусідами. Доведено, що найбільшою загрозою для держави сьогодні є процеси зовнішньо-інспірованого сепаратизму, який стимульований та контрольований ззовні держави. Показано, що в першу чергу ризики розвитку такого сепаратизму існують у транскордонному ареалі. У цьому контексті виокремлено проблему «паспортизації» жителів регіонів України іноземними урядами (Росія, Угорщина, Румунія); - розкрито роль «м’якої сили» в російських практиках інспірації регіонального сепаратизму в Україні.На основі аналізу процесів розгортання регіонального сепаратизму в України доведено, що сепаратистські проекти, які було частково реалізовано у 2014-2015 рр. на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, започатковувались значно раніше за допомогою інструментів «м’якої сили». Інспірування сепаратистського треку відбувалось за алгоритмом : «створення ідеї – розповсюдження ідеї – просування ідеї» з обов’язковим врахуванням місцевої специфіки регіону розповсюдження; - запропонована стратегія протидії технологіям розповсюдження зовнішньо-інспірованого сепаратизму в Україні. Уточнено: - підходи до типологізації сепаратизму в Україні. Зауважено, що сучасний сепаратизм в Україні набув свого розвитку за допомогою зовнішнього фактору та має унікальні аспекти в порівнянні з етнічним та релігійним сепаратизмом; - особливості становлення та розвитку сепаратизму в південно-східних областях України у період з 2005 по 2014 рр. Аргументовано, що недостатня увага органів державної влади та місцевого самоврядування до суспільно-політичних процесіву даних регіонах України призвела до інспірації сепаратистських настроїв та насадження місцевому населенню ідеології іншої держави шляхом реалізації суспільнополітичних та культурних проектів, метою, яких було просування ідей «єдності українського та російського народів»; - характеристики регіонального сепаратизму у пострадянських країнах. Окреслено, що процеси сепаратизму у країнах пострадянського простору мали різну типологію та етнонаціональний склад. Але кожен з випадків сепаратизму в подальшому призводив до суперечностей між сепаратистами та владою материнської держави, що умовляло або повторення військових конфліктів (Азербайджан, 2023 р.), або призводило до повномасштабної військової агресії (РФ – Україна, 2022 р.). Показано, що РФ приймала опосередковано участь майже у кожному сепаратистському процесі на пострадянському просторі за допомогою інспіративних практик. Набуло подальшого розвитку: - концептуальне осмислення форм прояву та закономірностей поширення сепаратистських тенденцій. На основі аналізу світового досвіду показано, що сецесія та іредентизм, породжені сепаратистським настроями, створюють політичні підстави до анексії; - дослідження ролі громадсько-політичних об’єднань у розвитку сепаратистських тенденцій в Україні. На матеріалах розгортання сепаратистського руху на Донбасі (1989 – 2015 рр.) встановлено, що однією з ефективних технологій зовнішньо-інспірованого сепаратизму було створення потужної мережи громадсько-політичних організацій як агентів впливу; - виявлення технологій розповсюдження сепаратизму в Україні; - визначення механізмів за заходів щодо протидії регіональному сепаратизму на міжнародному та національному рівні; - дослідження основних чинників впливу на сепаратизацію окремих регіонів України: Донбасу, Закарпатської, Чернівецької та Одеської областей. Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в дисертаційній роботі положення можуть бути використані у науково-дослідницькій та експертній роботі з метою подальшого дослідження сепаратизму в Україні та на пострадянському просторі, при аналізі регіональних політичних процесів, виявленні технологій зовнішньої інспірації сепаратистських настроїв та посилення сепаратистських тенденцій, що скрадають загрозу національній безпеці та територіальній цілісності України. У політико-управлінській практиці матеріали роботи можуть бути використані органами державної влади та місцевого самоврядування, політичними партіями та громадськими організаціями, представниками ЗМІ в процесі розробки програм консолідації населення України та програм розвитку взаємодії між державною владою та громадянським суспільством. У навчальному процесі результати дослідження можуть збагатити теоретичним і емпіричним матеріалом навчальні курси та спецкурси, тематика яких торкається проблем сепаратизму, національної безпеки, регіональної політики, гібридизації політичних конфліктів тощо. Результати дисертаційного дослідження представлено у 10 статтях, 7 з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, затверджених МОН України, 3 статті – у наукових закордонних виданнях, включених до наукометричної бази WebofSciencе, а також у 6 тезах доповідей на наукових та науково-практичних конференціях. Структура роботи зумовлена логікою дослідження, що випливає з його мети і основних завдань. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел загальною кількістю 258. Склад разової ради: Голова ради – Вітман Костянтин Миколайович, доктор політичних наук, професор, професор кафедри політичних теорій, директор Центру підготовки магістрів публічної служби і професійних суддів Національного університету «Одеська юридична академія». Рецензенти: Завгородня Юлія Володимирівна, кандидат політичних наук, доцент, доцент кафедри політичних теорій Національного університету «Одеська юридична академія»; Краснопольська Тетяна Миколаївна, кандидат політичних наук, доцент, доцент кафедри політичних теорій Національного університет «Одеська юридична академія». Офіційні опоненти: Зеленько Галина Іванівна, доктор політичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, завідувач відділу політичних інститутів та процесів Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України; Наумкіна Світлана Михайлівна, доктор політичних наук, професор, академік Української академії політичних наук, завідувач кафедри політичних наук і права ДЗ «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського». Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься на сайті: https://www.youtube.com/@user-wu8rk6dl5l

Актуальність теми дослідження обмовлена тим, що однією із найбільш актуальних та водночас складних проблем сучасного світового співтовариства є загроза регіонального сепаратизму. Майже усі, за рідким виключенням, країни світу на певних етапах своєї історії у прямій чи опосередкованій формі зазнавали негативного впливу від його проявів. Адже якщо країна є складно організованою системою за етнічними, релігійними, історико-культурними, мовними, геоекономічними та іншими ознаками, їй завжди буде загрожувати небезпека сепаратизму. Сьогодні ми спостерігаємо, як у світі поряд з сепаратистськими сюжетами минулогонабувають розвитку та створюються нові конфлікти, зумовлені ідеями сепаратизму. В Європі на початку ХХІ ст. найбільш загрозливі осередки сепаратизму знаходяться в країнах, що виникли в результаті розпаду СФРЮ та СРСР. На пострадянському просторі вже існує низка заморожених конфліктів, частина з яких призвела до військового протистояння. Серед останніх, на жаль, опинилась і Україна. З перших років незалежності питання регіонального сепаратизму не сходило з порядку денного української політики. Посилення інтеграційних процесів, розвиток міжрегіонального та транскордонного співробітництва України сприяло посиленню ролі регіонів на державному та наднаціональному рівнях. Водночас український регіональний сепаратизм став інструментом реалізації геополітичних прагнень РФ, мета яких полягає у перезавантаженні «радянського» проекту. Саме поєднання в кейсі українського сепаратизму внутрішніх та зовнішніх чинників призвело до його руйнівних наслідків для соціального, економічного, політичного життя суспільства, національної безпеки та територіальної цілісності країни. Анексія Автономної республіки Крим, реалізація сепаратистських проектів «ДНР» та «ЛНР» на Сході України, повномасштабне вторгнення РФ 2022 р. та окупація частини українських територій надзвичайно актуалізували потребу у вивченні природи української версії сепаратизму, його руйнівного потенціалу, чинників та механізмів його формування, загроз, що він несе національній безпеці держави. Оцінюючи ступінь наукової дослідженості теми зауважимо, що сучасні політологічні розвідки сепаратизму як теоретичного концепту та політичної практики характеризуються широким спектром напрямків: економікогеографічним, соціоекономічним, конфліктологічним, історико-культурним, етнокультурним, політико-правовим, політико-управлінським тощо. Традиційно причини виникнення, специфіка та руйнівний потенціал сепаратистського треку в певному регіоні вивчаються у фокусі його конфліктогенності на базі етнічних, расових, політичних, ідеологічних, економічних, релігійних, мовних чинників. Втім питання зовнішнього втручання у перебіг сепаратистських конфліктів з метою дестабілізації ситуації, встановлення контролю над конкретним регіоном третьої країни досліджено недостатньо. Саме зовнішньо-інспірований різновид сепаратизму майже не досліджений ані в політології, ані в інших галузях соціального знання. Його джерела, ознаки, сутність, технології застосування та інструменти протидії складають предметне поле нашого дослідження. У дисертації запропоновано розглядати процеси сепаратизму в Україні, що призвели до анексії частини українських територій у 2014 р., як такі, що були інспіровані зовнішніми силами. На наше переконання, пошук шляхів вирішення проблем сепаратизму в України через аналіз класичних випадків сепаратизму у ЄС та світі є не зовсім продуктивним, оскільки не зможе запропонувати алгоритм дій щодо недопущення подібних ситуацій у майбутньому. Саме детальне дослідження процесів регіонального сепаратизму в Україні та врахування його зовнішньо-інспірованої природи дозволить розробити системну стратегію попередження та стримування окремих негативних проявів сепаратизму. Це дасть можливість нашій державі виробити досконалий підхід у регіональній політиці із урахуванням її унікальних етнонаціональних, релігійних, історико-культурних особливостей, та попереджувати і долати прояви зовнішньо-інспірованого сепаратизму в майбутньому. Дисертаційна робота виконана в рамках наукових досліджень Національного університету «Одеська юридична академія», у контексті теми: «Правове та соціальне життя України у людиноцентристському вимірі в цифрову еру» на 2021–2025 рр. (державний реєстраційний номер 0122U000266), а також у межах плану науково-дослідницької роботи кафедри політичних теорій факультету психології, політології та соціології Національного університету «Одеська юридична академія» – «Людиноцентристський вимір політики в умовах цифрових трансформацій». Мета дисертаційного дослідження полягає у всебічному аналізі особливостей регіонального сепаратизму в Україні та виробленні механізмівпротидії практикам його зовнішньої інспірації. Реалізація поставленої мети зумовила вирішення наступних дослідницьких завдань: - проаналізувати основні підходи та напрямки досліджень сепаратизму у світовій та вітчизняній політичній науці та сформувати категоріальний апарат дослідження; - дослідити прояви регіонального сепаратизму у світі, виокремити його особливості та причини виникнення; - виявити специфіку застосування технологій зовнішньо-інспірованого сепаратизму на пострадянському просторі; - визначити фактори виникнення та розвитку сепаратистських тенденцій в Україні; - розкрити роль «м’якої сили» в російських практиках інспірації регіонального сепаратизму в Україні; - окреслити етапи розгортання сепаратистського руху в Україні та виявити на прикладі досвіду східних регіонів України специфіку громадсько-політичних об’єднань сепаратистського спрямування як агентів зовнішнього впливу; - визначити механізми за заходи щодо протидії регіональному сепаратизму; - розробити стратегію протидії технологіям розповсюдження зовнішньоінспірованого сепаратизму в Україні. Об’єктом дослідження є регіональний сепаратизм як зовнішньо інспірований політичний процес. Предметом дослідження є специфіка регіонального сепаратизму в Україні та механізми протидії практикам зовнішньої інспірації сепаратистських процесів. Методологія дослідження. У роботі використані загально-наукові і спеціальнонаукові методи: порівняльний, спостереження, індукція і дедукція, аналіз і синтез, структурно-функціональний. Методи порівняння, індукції та дедукції використовувалися при розгляді особливостей розвитку зовнішньоінспірованого сепаратизму в Україні; аналіз і синтез використано при вивченні причин та особливостей сепаратизму, підходів до його визначення; метод узагальнення використано при розгляді загальних особливостей етнічного та релігійного сепаратизму в країнах пострадянського простору; метод спостереження застосовано при аналізі змін та активізації сепаратистських настроїв в окремих регіонах України з 2005 по 2014 роки; історичний метод застосовувався при розгляді створення квазідержавних утворень в країнах пострадянського простору; системний метод використаний при аналізі зовнішньо-інспірованого сепаратизму, як складової створення внутрішнього політичного конфлікту в Україні; структурнофункціональний метод застосований при розгляді розвитку сепаратизму в країнах пострадянського простору у зв’язку із особливостями форми державного правління, політичного режиму, територіального устрою, законодавства. Отримані результати мають наукову новизну та конкретизуються у таких положеннях: Уперше: - створена концепція, що розвиває розуміння причин та передумов розвитку сепаратизму в Україні і розглядає його як зовнішньоінспірований сепаратизм. Його сутність полягає в намаганні держави - агресора спровокувати сепаратистські процеси в третій країні через штучне підбурювання сепаратистських настроїв в її окремому регіоні, створення регіонального сепаратистського руху та використання прихованих практик «м’якої сили» з ціллю дестабілізації політичної ситуації задля зміни територіальної цілісності країни; - застосовано системну оцінку сепаратизму в Україні через поєднання зовнішньо фактору з принципом регіоналізації та наслідками реалізації проектів транскордонного співробітництва з країнами - сусідами. Доведено, що найбільшою загрозою для держави сьогодні є процеси зовнішньо-інспірованого сепаратизму, який стимульований та контрольований ззовні держави. Показано, що в першу чергу ризики розвитку такого сепаратизму існують у транскордонному ареалі. У цьому контексті виокремлено проблему «паспортизації» жителів регіонів України іноземними урядами (Росія, Угорщина, Румунія); - розкрито роль «м’якої сили» в російських практиках інспірації регіонального сепаратизму в Україні.На основі аналізу процесів розгортання регіонального сепаратизму в України доведено, що сепаратистські проекти, які було частково реалізовано у 2014-2015 рр. на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, започатковувались значно раніше за допомогою інструментів «м’якої сили». Інспірування сепаратистського треку відбувалось за алгоритмом : «створення ідеї – розповсюдження ідеї – просування ідеї» з обов’язковим врахуванням місцевої специфіки регіону розповсюдження; - запропонована стратегія протидії технологіям розповсюдження зовнішньо-інспірованого сепаратизму в Україні. Уточнено: - підходи до типологізації сепаратизму в Україні. Зауважено, що сучасний сепаратизм в Україні набув свого розвитку за допомогою зовнішнього фактору та має унікальні аспекти в порівнянні з етнічним та релігійним сепаратизмом; - особливості становлення та розвитку сепаратизму в південно-східних областях України у період з 2005 по 2014 рр. Аргументовано, що недостатня увага органів державної влади та місцевого самоврядування до суспільно-політичних процесіву даних регіонах України призвела до інспірації сепаратистських настроїв та насадження місцевому населенню ідеології іншої держави шляхом реалізації суспільнополітичних та культурних проектів, метою, яких було просування ідей «єдності українського та російського народів»; - характеристики регіонального сепаратизму у пострадянських країнах. Окреслено, що процеси сепаратизму у країнах пострадянського простору мали різну типологію та етнонаціональний склад. Але кожен з випадків сепаратизму в подальшому призводив до суперечностей між сепаратистами та владою материнської держави, що умовляло або повторення військових конфліктів (Азербайджан, 2023 р.), або призводило до повномасштабної військової агресії (РФ – Україна, 2022 р.). Показано, що РФ приймала опосередковано участь майже у кожному сепаратистському процесі на пострадянському просторі за допомогою інспіративних практик. Набуло подальшого розвитку: - концептуальне осмислення форм прояву та закономірностей поширення сепаратистських тенденцій. На основі аналізу світового досвіду показано, що сецесія та іредентизм, породжені сепаратистським настроями, створюють політичні підстави до анексії; - дослідження ролі громадсько-політичних об’єднань у розвитку сепаратистських тенденцій в Україні. На матеріалах розгортання сепаратистського руху на Донбасі (1989 – 2015 рр.) встановлено, що однією з ефективних технологій зовнішньо-інспірованого сепаратизму було створення потужної мережи громадсько-політичних організацій як агентів впливу; - виявлення технологій розповсюдження сепаратизму в Україні; - визначення механізмів за заходів щодо протидії регіональному сепаратизму на міжнародному та національному рівні; - дослідження основних чинників впливу на сепаратизацію окремих регіонів України: Донбасу, Закарпатської, Чернівецької та Одеської областей. Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в дисертаційній роботі положення можуть бути використані у науково-дослідницькій та експертній роботі з метою подальшого дослідження сепаратизму в Україні та на пострадянському просторі, при аналізі регіональних політичних процесів, виявленні технологій зовнішньої інспірації сепаратистських настроїв та посилення сепаратистських тенденцій, що скрадають загрозу національній безпеці та територіальній цілісності України. У політико-управлінській практиці матеріали роботи можуть бути використані органами державної влади та місцевого самоврядування, політичними партіями та громадськими організаціями, представниками ЗМІ в процесі розробки програм консолідації населення України та програм розвитку взаємодії між державною владою та громадянським суспільством. У навчальному процесі результати дослідження можуть збагатити теоретичним і емпіричним матеріалом навчальні курси та спецкурси, тематика яких торкається проблем сепаратизму, національної безпеки, регіональної політики, гібридизації політичних конфліктів тощо. Результати дисертаційного дослідження представлено у 10 статтях, 7 з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, затверджених МОН України, 3 статті – у наукових закордонних виданнях, включених до наукометричної бази WebofSciencе, а також у 6 тезах доповідей на наукових та науково-практичних конференціях. Структура роботи зумовлена логікою дослідження, що випливає з його мети і основних завдань. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел загальною кількістю 258. Склад разової ради: Голова ради – Вітман Костянтин Миколайович, доктор політичних наук, професор, професор кафедри політичних теорій, директор Центру підготовки магістрів публічної служби і професійних суддів Національного університету «Одеська юридична академія». Рецензенти: Завгородня Юлія Володимирівна, кандидат політичних наук, доцент, доцент кафедри політичних теорій Національного університету «Одеська юридична академія»; Краснопольська Тетяна Миколаївна, кандидат політичних наук, доцент, доцент кафедри політичних теорій Національного університет «Одеська юридична академія». Офіційні опоненти: Зеленько Галина Іванівна, доктор політичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, завідувач відділу політичних інститутів та процесів Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України; Наумкіна Світлана Михайлівна, доктор політичних наук, професор, академік Української академії політичних наук, завідувач кафедри політичних наук і права ДЗ «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського». Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься на сайті: https://www.youtube.com/@user-wu8rk6dl5l