Objective — to clarify the rifaximin effectiveness in the treatment of abdominal pain in patients with IBS without constipation compared with antispasmodics.Materials and methods. An open‑label comparative randomized study has been performed to assess the efficacy of primary and repeated use of rifaximin in the treatment of abdominal pain in patients with IBS without constipation. For this purpose, 60 patients with IBS without constipation were examined and treated, who, depending on the treatment, were randomized into 2 groups. In the first group of patients, in addition to diet, patients were administered rifaximin (Alpha Normix) in a daily dose of 1200 mg/ day (400 mg 3 times a day) for 14 days, subject of the second group received mebeverin 200 mg 3 times a day for the same period. The clinical effectiveness of treatment in each group of patients was assessed by the number of responders (patients who responded positively to treatment). The severity of abdominal pain was assessed daily using a visual analogue scale in points from 0 to 10. The effectiveness has been assessed for primary treatment and the repeated course for IBS recurrence occurring within 18 weeks of observation.Results. The treatment was successful in both groups, however, the effectiveness in the group 1 of patients was higher at all stages of its assessment (after 2, 4, and 12 weeks). Four weeks after the treatment start, the number of responders and the intensity of pain in both groups of patients was significantly higher than 2 weeks after the start of treatment. At all stages of effectiveness assessment, the intensity of the abdominal pain in both groups of patients significantly decreased compared to the initial level, although it did not differ significantly in the groups. Nevertheless, the improvement of stool in patients of group 1 after 2, 4 and 12 weeks was significantly more pronounced than in group 2. The course treatment with rifaximin was accompanied by an anti‑relapse effect, since in the majority of patients within 18 weeks of observation, in contrast to patients receiving antispasmodics, IBS recurrence was not observed (57.9 % vs 27.8 %, p, Цель — уточнить эффективность рифаксимина в лечении абдоминальной боли у больных с синдромом раздраженного кишечника (CРК) без запора по сравнению со спазмолитиками.Материалы и методы. Проведено открытое сравнительное рандомизированное исследование эффективности первичного и повторного применения рифаксимина в лечении абдоминальной боли у больных с СРК без запора. Обследовано и пролечено 60 больных, сопоставимых по возрасту, анамнезу и клиническим проявлениям. В зависимости от лечения пациентов с помощью компьютерного метода случайных чисел в соотношении 1 : 1 распределили в две группы. В 1‑й группе, кроме диеты, назначали рифаксимин («Альфа Нормикс», АльфаСигма) в дозе 1200 мг/ сут (по 400 мг 3 раза в сутки) в течение 14 дней, во 2‑й — мебеверин по 200 мг 3 раза в сутки в течение 14 дней. Клиническую эффективность лечения в каждой группе больных оценивали по количеству респондеров (больных, положительно ответивших на лечение). Выраженность абдоминальной боли оценивали ежедневно с помощью визуальной аналоговой шкалы в баллах от 0 до 10. Изучали эффективность как первичного лечения, так и повторного курса лечения по поводу рецидива СРК, возникшего в течение 18 нед наблюдения.Результаты. В обеих группах пациентов лечение было успешным, но на всех этапах его оценки (через 2, 4 и 12 нед) эффективность в 1‑й группе пациентов была выше. Через 4 нед после начала лечения число респондеров в обеих группах было статистически значимо больше, чем через 2 нед, а интенсивность болевого синдрома — ниже. На всех этапах оценки эффективности лечения интенсивность болевого синдрома в обеих группах больных статистически значимо уменьшалась по сравнению с исходным уровнем, но в группах статистически значимо не отличалась. Улучшение стула у больных 1‑й группы через 2, 4 и 12 нед было статистически значимо более выраженным, чем во 2‑й группе. Курсовое лечение рифаксимином сопровождалось противорецидивным эффектом, так как у большинства больных (57,9 %) в течение 18 нед наблюдения в отличие от пациентов, получавших спазмолитики (27,8 %, р, Мета — уточнити ефективність рифаксиміну в лікуванні абдомінальної болю у хворих із синдромом подразненого кишечника (CПК) без запорупорівняно зі спазмолітиками.Матеріали та методи. Проведено відкрите порівняльне рандомізоване дослідження ефективності первинного та повторного застосування рифаксиміну в лікуванні абдомінального болю у хворих із СПК без запору. Обстежено і проліковано 60 хворих, порівнянних за віком, анамнезом та клінічними виявами. Залежно від лікування пацієнтів за допомогою комп’ютерного методу випадкових чисел у співвідношенні 1 : 1 розподілили в дві групи. У 1‑й групі, крім дієти, призначали рифаксімін («Альфа Нормікс», АльфаСигма) в дозі 1200 мг/ добу (по 400 мг тричі на добу) протягом 14 днів, у 2‑й — мебеверін по 200 мг тричі на добу протягом 14 днів. Клінічну ефективність лікування в кожній групі хворих оцінювали за кількістю респондерів (хворих, які позитивно відповіли на лікування). Виразність абдомінального болю оцінювали щодня за допомогою візуальної аналогової шкали в балах від 0 до 10. Вивчали ефективність як первинного лікування, так і повторного курсу лікування з приводу рецидиву СПК, який виник протягом 18 тиж спостереження.Результати. В обох групах пацієнтів лікування було успішним, але на всіх етапах його оцінки (через 2, 4 і 12 тиж) ефективність у 1‑й групі пацієнтів була вище. Через 4 тиж після початку лікування число респондерів в обох групах було статистично значущо більше, ніж через 2 тиж, а інтенсивність больового синдрому — нижче. На всіх етапах оцінки ефективності лікування інтенсивність больового синдрому в обох групах хворих статистично значущо зменшувалася порівняно з вихідним рівнем, але в групах статистично значущо не відрізнялася. Поліпшення випорожнення у хворих 1‑ї групи через 2, 4 і 12 тиж було статистично значущо більш вираженим, ніж у 2‑й групі. Курсове лікування рифаксиміном супроводжувалося протирецидивним ефектом, так як у більшості хворих (57,9 %) протягом 18 тиж спостереження на відміну від пацієнтів, які отримували спазмолітики (27,8 %, р