The article goal is to single out and describe verbal means of suggestive influence on the recipient of “Ofudesaki” text a translation erbatim from Japanese: “At the tip of the brush”), which is the main script of the Tenrikyo religion, one of the “oldest” among the many newest syncretic religions in Japan, founded by a simple peasant Nakayama Miki (1797-1887) in 1838. The text “Ofudesaki”, written by the founder of this religion “from the words of God the Father” in 1869-1881, consists of 17 chapters and 1711 tanka poems, which vividly reflect the Japanese language of the second half of the 19th century. This makes it possible to consider “Ofudesaki” as a valuable source of spoken and literary language of this historical era, as well as the then Kansai dialect, because, despite the poetic form, this work is saturated with colloquial vocabulary and dialectal expressions. Thus, the subject of research is the graphic, phonetic, lexical and syntactic features of “Ofudesaki” text, which reflect not only the idiolect of the author of this sacred work, but also give good reason to make assumptions about the intentional pastiche of this text by Nakayama Miki at almost all language levels. The methods of semantic, grammatical, etymological analysis, as well as historical and descriptive ones are used in the work. One of the main results and substantiated by specific examples study findings is the hypothesis put forward by the author of the article that the convergence of Japanese spoken language with literary language was bidirectional. Not only the language of fiction actively influenced the normative base of the national language through the education system, but also the spoken element had a significant impact on the then Japanese language, “eroding” the limits defined by the literary tradition: changing the pronunciation of words, lexical composition, grammar rules, stylistic norms, and so on., Цель статьи – выделить и описать вербальные средства суггестивного воздействия на реципиентов текста «Офудэсаки» («На кончике кисти»), который является главным каноническим текстом Тэнрийськой религии – одной из самых «старых» среди многочисленных новейших синкретических религий Японии, основанной в 1838 г. простой крестьянкой Накаямой Мики (1797-1887). Текст «Офудэсаки», записанный основательницей этой религии «со слов Бога-Отца» в 18691881 гг., состоит из 17 глав и 1711 стихов-танка, которые ярко отражают японский язык второй половины XIX века. Это позволяет рассматривать «Офудэсаки» как ценный источник разговорной и литературной речи данного исторического периода, а также кансайського диалекта, поскольку, несмотря на поэтическую форму, это произведение насыщено просторечной лексикой и диалектизмами. Таким образом, предметом исследования являются графические, фонетические, лексические и синтаксические особенности текста «Офудэсаки», которые отражают не только идиолект автора данного сакрального произведения, но и дают веские основания предполагать умышленную языковую стилизацию этого текста Накаямой Мики практически на всех языковых уровнях. В работе были использованы методы семантического, грамматического, этимологического анализа, а также исторический и описательный методы. Одним из главных результатов и аргументированных конкретными примерами выводов исследования является выдвинутая автором статьи гипотеза о том, что конвергентное сближение японской разговорной речи с литературным языком имело двустороннее направление. Не только язык художественной литературы через систему образования активно влиял на нормативную базу национального языка, но и разговорная стихия существенно влияла на письменный японский язык того времени, «размывая» его установленные давней литературной традицией рамки: изменяя произношение слов, лексический состав, грамматические правила, стилистические нормы и т.п., Мета статті – виокремити й описати вербальні засоби сугестивного впливу на реціпієнтів тексту «Офудесакі» (досл. з яп.: «На кінчику пензля»), який є головним канонічним текстом Тенрійської релігії – однієї з «найстаріших» серед численних новітніх синкретичних релігій Японії, заснованої простою селянкою Накаямою Мікі (1797-1887) в 1838 р. Текст «Офудесакі», записаний засновницею цієї релігії «зі слів Бога-Отця» в 1869-1881 рр., складається з 17 глав і 1711 віршів-танка, які яскраво відображають японську мову другої половини ХІХ ст. Це дозволяє розглядати «Офудесакі» як цінне джерело розмовної і літературної мови цієї історичної доби, а також тогочасного кансайського діалекту, оскільки, попри поетичну форму, цей твір насичений просторічною лексикою та діалектизмами. Таким чином, предметом дослідження є графічні, фонетичні, лексичні і синтаксичні особливості тексту «Офудесакі», які віддзеркалюють не лише ідіолект авторки цього сакрального твору, але й дають вагомі підстави зробити припущення щодо умисної мовної стилізації цього тексту Накаямою Мікі практично на всіх мовних рівнях. У роботі використано методи семантичного, граматичного, етимологічного аналізу, а також історичний та описовий методи. Одним із головних результатів і аргументованих конкретними прикладами висновків дослідження є висунута автором статті гіпотеза про те, що конвергентне зближення японського розмовного мовлення з літературною мовою мало двосторонній напрямок. Не лише мова художньої літератури через систему освіти активно впливала на нормативну базу національної мови, а й розмовна стихія мала суттєвий вплив на тогочасну японську мову, «розмиваючи» визначені літературною традицією межі: змінюючи вимову слів, лексичний склад, граматичні правила, стилістичні норми тощо.