Introduction. Lung cancer (LС) is the most common cause of the so-called paraneoplastic syndrome (PNPS) development, caused by the complex immunoinflammatory, degenerative and vascular distant changes. The risk of LC development is increased in patients with gout which proves the connection between violations of purine metabolism and carcinogenesis. Paraneoplastic (neoplastic) gout is one of the relatively frequent manifestations of LC, but such a relationship of the diseases requires further study.The objective of the study: to compare the clinical and laboratory course of primary gout and disease in the LC patients compared with the tumor process clinical course in the other signs of PNPS presence and to identify risk factors.Materials and methods. 113 patients with gout (97 men and 16 women aged 33 to 79 years) were observed. They were divided into two groups: the first group consisted of 54 patients with primary gout and the second group consisted of 59 patients with paraneoplastic variant of LC. Whereas in the 1st group the ratio of men and women was 26:1, in the 2nd – only 3: 1, and the average age was 50 and 59 years, respectively. The clinical course of gout and tumor process in the 2nd (main) group was compared with that in 199 LC patients with PNPS (comparison group), which was diagnosed in 15.5 % of LC observations. Purine metabolism was assessed by blood levels of uric acid and oxypurinol, their renal clearance, serum activity of xanthine oxidase, xanthine deaminase, adenosine deaminase, and 5-nucleotidase.Results. Paraneoplastic (neoplastic) gout develops in 3.5 % of the LC patients and in 22.9 % of those with PNPS. It differs from the primary (idiopathic) gout by the greater frequency of the disease development in women, the hand joints involvement and the metabolic type of hyperuricemia, but less often observed urolithiasis, peripheral tophi, chronic form of arthritis and the absence of renal type of purine metabolism impairment. Patients with tumorous gout differ from other LC patients with PNPS by the absence of bilateral and median lobe localization of the lung process, but relatively frequent occurrence of Pancoast tumor, high levels of uric acid and xanthine oxidase in the blood. The development of paraneoplastic gout depends on the clinical course of the LC (tumor invasion into the thoracic wall and pericardium, the number of distant organs metastasis) and the power of chemotherapy, the use of alkylating antineoplastic agents and alkaloids. Treatment-associated myelodepression, radiation pneumofibrosis and acute thrombophlebitis development depends on paraneoplastic gout. The presence of gout does not worsen the survival of LC patients with PNPS. LC patients with hyperuricemia (> 420 μmol / l in men and > 360 μmol / L in women) should be prescribed with xanthine oxidase inhibitor - allopurinol in the complex of therapeutic measures.Conclusions. Paraneoplastic gout is a frequent PNPS manifestation in LC, its course has peculiarities compared with the primary gout and is closely related to the tumor process character and the power of chemotherapy, it can determine the complications development in the course of therapeutic interventions. The data presented in the study require further comparative analysis of the other signs of PNPS, comparison of tumor and idiopathic variants of the musculoskeletal system lesion, cutaneous vasculitis and autoimmune systemic syndromes, which might assist in developing of the additional prognostic criteria for the tumor process clinical course, increasing the efficiency of therapy and its control quality., Рак легкого (РЛ) – наиболее частая причина развития так называемого паранеопластического синдрома (ПНПС), обусловленного сложными иммуновоспалительными, дегенеративными и сосудистыми дистантными изменениями. У больных подагрой увеличен риск развития РЛ, чем доказывается связь нарушений пуринового обмена и канцерогенеза. Паранеопластическая (неоплазменная) подагра – одно из относительно частых проявлений РЛ, но такие взаимоотношения заболеваний требуют дальнейшего изучения.Цель работы – сравнить клинико-лабораторные особенности течения первичной подагры и заболевания у больных РЛ, которое, в свою очередь, сопоставить с течением опухолевого процесса при наличии других признаков ПНПС, выделить факторы риска.Материалы и методы. Под наблюдением находились 113 больных подагрой (97 мужчин и 16 женщин в возрасте от 33 до 79 лет), которых поделили на две группы: 1 – 54 пациента с первичной подагрой, 2 – 59 с паранеопластическим вариантом заболевания при РЛ. В 1 группе соотношение мужчин и женщин составило 26:1, во 2 – только 3:1, средний возраст – 50 и 59 лет соответственно. Клиническое течение подагры и опухолевого процесса во 2 (основной) группе сопоставили с таковым у 199 больных РЛ с наличием ПНПС (группа сравнения), который в целом констатирован в 15,5 % наблюдений РЛ. Пуриновый обмен оценивали по уровням в крови мочевой кислоты, оксипуринола, их почечным клиренсам, активности в сыворотке ксантиноксидазы, ксантиндезаминазы, аденозиндезаминазы и 5-нуклеотидазы.Результаты. Паранеопластическая (неоплазменная) подагра развивается у 3,5 % от общего числа больных РЛ и у 22,9 % от числа с ПНПС. Она отличается от первичной (идиопатической) большей частотой развития болезни у женщин, вовлечения в процесс суставов рук и метаболического типа гиперурикемии, но реже диагностируемыми уролитиазом, периферическими тофусами, хронической формой артрита и отсутствием почечного типа нарушений пуринового обмена. Пациенты с опухолевой подагрой отличаются от остальных больных РЛ с ПНПС отсутствием двустороннего легочного процесса и среднедолевой его локализации, но относительно частым возникновением верхушечного рака Панкоста–Тобиаса, большими уровнями в крови мочевой кислоты и ксантиноксидазы.Развитие паранеопластической подагры зависит от течения РЛ (прорастания опухоли в грудную стенку и перикард, числа групп метастазов в отдаленных органах) и мощности химиотерапии, использования алкилантов и алкалоидов барвинка. От паранеопластической подагры зависит появление на фоне лечения миелодепрессии, лучевого пневмофиброза и острого тромбофлебита. Наличие подагры не ухудшает выживаемость больных РЛ с ПНПС. Больным РЛ, протекающим с гиперурикемией (>420 мкмоль/л у мужчин и >360 мкмоль/л у женщин), рекомендуется назначение в комплексе лечебных мероприятий ингибитора ксантиноксидазы аллопуринола.Выводы. Паранеопластическая подагра является частым проявлением ПНПС при РЛ, течение ее имеет свои особенности при сопоставлении с первичной подагрой и тесно связано з характером опухолевого процесса и мощностью химиотерапии, может определять развитие осложнений в процессе проводимых лечебных мероприятий. Представленные в работе сведения требуют дальнейшего сравнительного анализа других признаков ПНПС, сопоставления опухолевых и идиопатических вариантов патологии опорно-двигательного аппарата, кожных васкулитов и аутоиммунных системных синдромов, что, возможно, позволит разработать дополнительные прогностические критерии течения опухолевого процесса, повысит эффективность лечебных мероприятий и качество их контроля., Рак легень (РЛ) – набільш часта причина розвитку так званого паранеопластичного синдрому (ПНПС), зумовленого складними імунозапальними, дегенеративними й судинними дистантними змінами. У хворих на подагру збільшений ризик розвитку РЛ, що доводить зв’язок порушень пуринового обміну та канцерогенезу. Паранеопластична (неоплазменна) подагра – один із відносно частих проявів РЛ, але такі зв’язки захворювань потребують надалі вивчення.Мета роботи – порівняти клініко-лабораторні особливості перебігу первинної подагри та захворювання у хворих на РЛ, яке, своєю чергою, зіставити з перебігом пухлинного процесу за наявності інших ознак ПНПС, виділити фактори ризику.Матеріали та методи. Під спостереженням перебували 113 хворих на подагру (97 чоловіків і 16 жінок віком від 33 до 79 років), яких поділили на дві групи: 1 – 54 пацієнти з первинною подагрою, 2 – 59 з паранеопластичним варіантом захворювання при РЛ. У 1 групі співвідношення чоловіків і жінок становило 26:1, у 2 – тільки 3:1, середній вік – 50 і 59 років відповідно. Клінічний перебіг подагри і пухлинного процесу в 2 (основній) групі зіставили з таким у 199 хворих на РЛ із наявністю ПНПС (група порівняння), який загалом констатували у 15,5 % спостережень РЛ. Пуриновий обмін оцінювали за рівнями у крові сечової кислоти, оксипуринолу, їхнім нирковим кліренсам, активністю в сироватці ксантиноксидази, ксантиндезамінази, аденозіндезамінази та 5-нуклеотидази.Результати. Паранеопластична (неоплазменна) подагра розвивається у 3,5 % від загальної кількості хворих на РЛ та у 22,9 % від числа пацієнтів із ПНПС. Вона відрізняється від первинної (ідіопатичної) більшою частотою розвитку хвороби в жінок, залученням у процес суглобів рук і метаболічного типу гіперурикемії, але рідше спостерігають уролітіаз, периферійні тофуси, хронічну форму артриту й відсутність ниркового типу порушень пуринового обміну. Пацієнти з пухлинною подагрою відрізняються від решти хворих на РЛ із ПНПС відсутністю двобічного легеневого процесу та середньодольовою його локалізацією, але відносно частим виникненням верхівкового раку Панкоста–Тобіаса, високими рівнями у крові сечової кислоти, ксантиноксидази.Розвиток паранеопластичної подагри залежить від перебігу РЛ (проростання пухлини у грудну стінку й перикард, кількості груп метастазів у віддалених органах) і потужності хіміотерапії, використання алкилантів, алкалоїдів барвінка. Від паранеопластичної подагри залежить поява на тлі лікування мієлодепресії, променевого пневмофіброзу та гострого тромбофлебіту. Наявність подагри не погіршує виживаність хворих на РЛ із ПНПС. Хворим на РЛ, що має перебіг із гіперурикемією (>420 мкмоль/л у чоловіків і >360 мкмоль/л у жінок), рекомендується призначення в комплексі лікувальних заходів інгібітора ксантиноксидази алопуринолу.Висновки. Паранеопластична подагра є частим проявом ПНПС при РЛ, перебіг її має свої особливості порівняно з первинною подагру та тісно пов’язаний із характером пухлинного процесу, потужністю хіміотерапії, може визначати розвиток ускладнень у процесі здійснених лікувальних заходів. Наведені відомості потребують наступного порівняльного аналізу інших ознак ПНПС, зіставлення пухлинних та ідіопатичних варіантів патології опорно-рухового апарату, шкірних васкулітів та автоімунних системних синдромів, що, можливо, дасть можливість розробити додаткові прогностичні критерії перебігу пухлинного процесу, підвищить ефективність лікувальних заходів та якість їх контролю.