Search

Актуальность. Детский церебральный паралич (ДЦП) — собирательный термин, объединяющий многочисленные тяжелые заболевания нервной системы. 80 % детей с ДЦП страдают спастическими формами, основным симптомом которых является повышение мышечного тонуса — спастичность. Объективизацию состояния мышечного тонуса и контроль за динамикой спастичности можно проводить с помощью методов биомеханики и электронейромиографического (ЭНМГ) исследования, что дает возможность качественно и количественно изучить состояние нервно-мышечной системы. Цель: установить клинико-нейрофизиологические особенности спастического синдрома у детей с ДЦП в зависимости от выраженности моторных нарушений. Материалы и методы. Обследовано 122 ребенка с ДЦП (средний возраст 8,8 ± 3,7 года), которые были распределены на группы согласно шкале больших моторных функций, расширенной и дополненной (Gross Motor Function Classification (GMFCS E&R)). Всем пациентам проведено тщательное неврологическое обследование и осуществлялось ЭНМГ-исследование. Для оценки надсегментарного (верхнего мотонейрона) и сегментарных (α-мотонейронов спинного мозга и периферических нервов) уровней поражения анализировали параметры Н-рефлекса и F-волны. Результаты. У большинства обследованных детей были диагностированы спастические формы ДЦП: у 40 (32,8 %) детей — спастическая диплегия, у 25 (20,5 %) — гемипаретическая форма, у 6 (4,9 %) — спастический трипарез, у 34 (27,9 %) — спастический тетрапарез. У детей с ДЦП с выраженными моторными нарушениями значительно чаще наблюдалась ортопедическая патология, а именно эквиновальгусная установка и плосковальгусные деформации стоп. По данным ЭНМГ у больных с ДЦП регистрировались нарушения надсегментарных влияний, проявлявшиеся повышением амплитуды М-ответа, особенно при тестировании большеберцового нерва, увеличением соотношения Нмах/Ммах, повышением амплитуды Н-рефлекса и F-волны. Выводы. С увеличением выраженности двигательных нарушений по шкале больших моторных функций (GMFCS E&R) у детей с детским церебральным параличом достоверно усугублялись нейрофизиологические изменения., Актуальність. Дитячий церебральний параліч (ДЦП) — збірний термін, який об’єднує численні тяжкі захворювання нервової системи. 80 % дітей з ДЦП страждають від спастичних форм, основним симптомом яких є підвищення м’язового тонусу — спастичність. Об’єктивізацію стану м’язового тонусу та контроль за динамікою спастичності можна проводити за допомогою методів біомеханіки та електронейроміографічного (ЕНМГ) дослідження, що дає змогу якісно та кількісно вивчити стан нервово-м’язової системи. Мета: встановити клінічно-нейрофізіологічні особливості спастичного синдрому в дітей з ДЦП залежно від вираженості моторних порушень. Матеріали та методи. Обстежені 122 дитини з ДЦП (середній вік 8,8 ± 3,7 року), що були розподілені на групи згідно з результатами шкали великих моторних функцій, розширеної та доповненої (Gross Motor Function Classification (GMFCS E&R)). Усім пацієнтам проведене ретельне неврологічне обстеження та було здійснене ЕНМГ-дослідження. Для оцінки надсегментарного (верхнього мотонейрона) та сегментарних (α-мотонейронів спинного мозку й периферичних нервів) рівнів ураження аналізували параметри Н-рефлексу і F-хвилі. Результати. У більшості обстежених дітей були діагностовані спастичні форми ДЦП: у 40 (32,8 %) дітей — спастична диплегія, у 25 (20,5 %) — геміпаретична форма, у 6 (4,9 %) — спастичний трипарез, у 34 (27,9 %) — спастичний тетрапарез. У дітей з ДЦП з вираженими моторними порушеннями значно частіше спостерігалася ортопедична патологія, а саме еквіновальгусна установка та плосковальгусні деформації стоп. За даними ЕНМГ-параметрів у хворих з ДЦП реєструвалися порушення надсегментарних впливів, що проявлялися підвищенням амплітуди М-відповіді, особливо при тестуванні великогомілкового нерва, збільшенням співвідношення Нmах/Мmах, підвищенням амплітуди Н-рефлексу та F-хвилі. Висновки. Зі збільшенням вираженості рухових порушень за шкалою великих моторних функцій (GMFCS E&R) у дітей з дитячим церебральним паралічем вірогідно поглиблювалися нейрофізіологічні зміни., Background. Infantile cerebral palsy is a collective term that combines numerous severe diseases of the nervous system. Eighty percent of children with cerebral palsy suffer from spastic forms, the main symptom of which is an increase in muscle tone — spasticity. Objectification of the state of muscle tone and control over the dynamics of spasticity can be carried out using methods of biomechanics and electroneuromyographic (ENMG) research, which makes it possible to qualitatively and quantitatively study the state of the neuromuscular system. The purpose is to establish the clinical and neurophysiological features of spastic syndrome in children with infantile cerebral palsy, depending on the severity of motor disorders. Materials and methods. We examined 122 children with cerebral palsy (average age 8.8 ± 3.7 years), who were divided into groups according to the values of the Gross Motor Function Classification (GMFCS E&R). All patients underwent a thorough neurological examination and ENMG studies. To assess the suprasegmental (upper motor neuron) and segmental (α-motor neurons of the spinal cord and peripheral nerves) levels of damage, the parameters of the H-reflex and F-wave were analyzed. Results. The majority of the examined children were diagnosed with spastic forms of cerebral palsy: 40 (32.8 %) children — spastic diplegia, 25 (20.5 %) — hemiparetic form, 6 (4.9 %) — spastic triparesis, 34 (27.9 %) — spastic tetraparesis. Children with cerebral palsy with severe motor disorders were significantly more likely to have orthopedic pathology, namely equino-valgus installations and flat-valgus deformities of the feet. Based on ENMG parameters in patients with cerebral palsy, there were recorded suprasegmental violations, manifested in the increase of the amplitude of M-response, especially when testing the tibial nerve, the increased ratio of Hmax/Mmax, increased amplitude of H-reflex and F-wave. Conclusions. With an increase in the severity of motor disorders on the Gross Motor Function Classification Scale (GMFCS E&R) in children with cerebral palsy, neurophysiological changes significantly worsened.

Актуальність. Наслідки ушкодження лицевого нерва (ЛН) є серйозною медичною та соціальною проблемою, оскільки руйнівно впливають на низку важливих аспектів людського життя (економічні, психологічні, естетичні), що значно знижує якість життя хворих. Мета дослідження: поліпшити результати хірургічного лікування хворих з ушкодженнями лицевого нерва шляхом оптимізації діагностики функціонального стану ЛН залежно від клінічного симптомокомплексу й оптимізації хірургічних методів лікування. Матеріали та методи. Додаткові інструментальні методи дослідження, а саме клініко­нейрофізіологічні (НФ), було проведено в 67 пацієнтів із наслідками ушкодження ЛН за період із 2012 по 2017 р. Ступінь порушення функції лицевого нерва оцінювали за шкалою House — Brackmann. Додатково застосовували такі нейровізуалізуючі методи, як комп’ютерна томографія, магнітно­резонансна томографія, рентгенологічне та аудіометричне дослідження. Серед методів НФ­діагностики було використано: стимуляційну електроміографію, реєстрацію мигального рефлексу та голкову стимуляційну електроміографію. Комплекс нейрофізіологічної діагностики здійснювався на обладнанні «Нейро­МВП­4» («Нейрософт», РФ). Результати. Середні показники відновлення функції ЛН за шкалою House — Brackmann дорівнювали 2,94 ± 0,12 бала у групі хворих, яким проводили хірургічне лікування після 6 місяців після травми, і 2,45 ± 0,10 бала в групі хворих, які були прооперовані в терміни до 6 місяців після ушкодження ЛН. Між групами отримано відмінність на рівні значимості p = 0,017. Тобто кращі показники відновлення функції ЛН були в пацієнтів, у яких хірургічне втручання було проведено у більш ранньому періоді після травми (р < 0,05). У нашому дослідженні кількість пацієнтів, у яких отримано високі показники відновлення (за шкалою House — Brackmann ІІ–ІІІ ст.) у терміни після 12 міс. після операції становила 60 із 67 (89,55 %), серед них максимальні показники відновлення до II ст. ми спостерігали у 27 пацієнтів (40,3 %). Гірші показники відновлення функції мімічних м’язів (до IV–V ст. за шкалою House — Brackmann) спостерігалися в 7 хворих (10,45 %). На результат лікування останньої категорії хворих негативно впливали значні терміни проведення хірургічного лікування після отримання травми і неповне дотримання рекомендацій із приводу реабілітаційного лікування в післяопераційному періоді. Показники різниці клінічних результатів відновлення залежно від етіології ушкодження не є статистично значущими. Висновки. Рання діагностика ушкодження лицевого нерва із застосуванням загальноприйнятих шкал та додаткових інструментальних методів важлива для визначення подальшої тактики ведення хворого, визначення ефективності проведеної реіннервації і прогнозу відновлення функції ЛН., Background. The consequences of damage to the facial nerve (FN) is a serious medical and social problem, since they have a devastating impact on a number of important aspects of human life (economic, psychological, aesthetic), which significantly reduces the quality of patients’ life. The aim of the study is to improve the results of surgical treatment of patients with FN damage by optimizing the diagnosis of the FN functional state depending on the clinical signs and optimizing the surgical treatment me­thods. Materials and methods. Additional instrumental methods of research, namely, clinical and neurophysiological, were used in 67 patients with consequences of FN damage from 2012 to 2017. The degree of facial nerve dysfunction was assessed using House­Brackmann scale. Additionally, the following neuroimaging methods were used: computed tomography, magnetic resonance imaging, X­ray and audiometric. Among the methods of neurophysiological diagnosis, we used: stimulation electromyography (EMG), re­gistration of blink reflex and needle EMG. Neurophysiological diagnosis made on the Neuro­MVP­4 equipment (Neurosoft, RF). Results. The average recovery rate of FN function on the House­Brackmann scale was 2.94 ± 0.12 points in the group of patients who underwent surgical treatment later than 6 months after the injury, and 2.45 ± 0.10 points in the group of patients who were operated on within 6 months after FN injury. The difference between the groups was obtained at a significance level of p = 0.017. That is, better indicators of the FN function recovery were in patients in whom surgery was performed earlier in the post­injury period (p < 0.05). In our study, the number of patients with high recovery rates (on the scale of House­Brackmann II–III) within 12 months after the surgery was 60 out of 67 (89.55 %), among them the maximum recovery rates to level II we observed in 27 patients (40.3 %). The worst indicators of the restoration of the facial muscles function (to level IV–V on the House­Brackmann scale) were observed in 7 patients (10.45 %). Treatment outcome in the latter category of patients was negatively influenced by both the significant timing of surgical treatment after injury, and incomplete compliance with the recommendations for rehabilitation treatment in the postoperative period. Indicators of the difference in clinical outcomes of recovery depending on the etiology of the damage are not statistically significant. Conclusions. Early diagnosis of facial nerve damage with the use of generally accepted scales and additional instrumental methods is important for determining the further management of the patient, the effectiveness of the reinnervation and the prediction of the FN function recovery., Актуальность. Последствия повреждения лицевого нерва (ЛН) являются серьезной медицинской и социальной проблемой, поскольку оказывают разрушительное воздействие на ряд важных аспектов человеческой жизни (экономические, психологические, эстетические), что значительно снижает качество жизни больных. Цель исследования: улучшить результаты хирургического лечения больных с повреждениями лицевого нерва путем оптимизации диагностики функционального состояния ЛН в зависимости от клинического симптомокомплекса и оптимизации хирургических методов лечения. Материалы и методы. Дополнительные инструментальные методы исследования, а именно клинико­нейрофизиологические, были проведены у 67 пациентов с последствиями повреждения ЛН за период с 2012 по 2017 г. Степень нарушения функции лицевого нерва оценивали по шкале House — Brackmann. Дополнительно применяли такие нейровизуализирующие методы, как компьютерная томография, магнитно­резонансная томография, рентгенологические и аудиометрические исследования. Среди методов НФ­диагностики были использованы: стимуляционная электромиография, регистрация мигательного рефлекса и игольчатая стимуляционная электромиография. Комплекс нейрофизиологической диагностики осуществлялся на оборудовании «Нейро­МВП­4» («Нейрософт», РФ). Результаты. Средние показатели восстановления функции ЛН по шкале House — Brackmann составили 2,94 ± 0,12 балла в группе больных, которым проводили хирургическое лечение после 6 месяцев после травмы и 2,45 ± 0,10 балла в группе больных, которые были прооперированы в сроки до 6 месяцев после повреждения ЛН. Между группами получено отличие на уровне значимости p = 0,017. То есть лучшие показатели восстановления функции ЛН были у пациентов, у которых хирургическое вмешательство было проведено в более раннем периоде после травмы (р < 0,05). В нашем исследовании количество пациентов, у которых получены высокие показатели восстановления (по шкале House — Brackmann II–III ст.) в сроки после 12 мес. после операции, составило 60 из 67 (89,55 %), среди них максимальные показатели восстановления до II ст. мы наблюдали у 27 пациентов (40,3 %). Худшие показатели восстановления функции мимических мышц (к IV–V ст. по шкале House — Brackmann) наблюдались у 7 больных (10,45 %). На результат лечения последней категории больных негативно влияли значительные сроки проведения хирургического лечения после получения травмы и неполное соблюдение рекомендаций по поводу реабилитационного лечения в послеоперационном периоде. Показатели разницы клинических результатов восстановления в зависимости от этиологии повреждения не являются статистически значимыми. Выводы. Ранняя диагностика повреждения лицевого нерва с применением общепринятых шкал и дополнительных инструментальных методов важна для определения дальнейшей тактики ведения больного, определения эффективности проведенной реиннервации и прогноза восстановления функции ЛН.

Мета: встановлення ефективності й безпеки застосування препарату іпідакрину (Нейромідин®) у хворих на цукровий діабет, ускладнений дистальною симетричною полінейропатією (ДСПН). Матеріали та методи. Обстежено 110 хворих на ДСПН. Відібрані пацієнти були поділені на дві групи: І група (24 хворі) — особи, які отримували базисну терапію; ІІ група (50 хворих) — пацієнти, які на тлі базисного лікування отримували препарат Нейромідин® у вигляді внутрішньом’язових ін’єкцій по 5 мг двічі на добу протягом 10 днів, потім перорально по 20 мг тричі на добу впродовж 20 днів. Проводилося неврологічне обстеження за шкалами нейропатичного симптоматичного підрахунку, модифікованого нейропатичного дисфункціонального підрахунку, електронейроміографічне (ЕНМГ) тестування периферичних нервів нижніх кінцівок. З метою встановлення особливостей когнітивних функцій використовували тест Mini­Mental State Examination. Також оцінювали показники тривожності й депресії в динаміці лікування. Результати. У групі осіб, які на тлі базисної терапії отримували Нейромідин®, відзначалося вірогідне покращення показників суб’єктивної й об’єктивної симптоматики. Прояви аксонопатії й мієлінопатії за результатами ЕНМГ­тестування периферичних нервів вірогідно зменшувались у групі пацієнтів, які приймали на тлі базисної терапії Нейромідин®. Також на тлі прийому Нейромідину® встановлено статистично значуще покращання когнітивних функцій, зменшення проявів тривоги й депресії. Висновки. Застосування Нейромідину® на тлі базисної терапії у хворих на ДСПН покращує процеси регенерації й реіннервації периферичних нервів нижніх кінцівок і, покращуючи проведення збудження моторними волокнами за даними ЕНМГ­параметрів, позитивно впливає на клінічній перебіг захворювання, а також дозволяє покращити когнітивні функції, зменшити прояви тривоги й депресії., Background. The purpose of the study is to establish the efficiency and safety of the use of ipidacrine (Neuromidin) in patients with type 2 diabetes mellitus complicated by distal symmetric polyneuropathy. Materials and methods. One hundred ten patients with distal symmetric polyneuropathy were examined. Selected patients were divided into 2 groups: group I (n = 24) — persons receiving basic treatment; group II (n = 50) — patients who received Neuromidin, in the form of intramuscular injections of 5 mg 2 times a day for 10 days, then orally 20 mg 3 times a day for 20 days. All patients underwent neurological examination using Neuropathy Symptom Score, Neuropathy Disability Score, electroneuromyographic (ENMG) testing of the peripheral nerves of the lower extremities. In order to establish the peculiarities of cognitive functions, Mini-Mental State Examination was used. Also, the rates of anxiety and depression in the dynamics of treatment were assessed. Results. In the group of people who received Neuromidin on the background of basic treatment, there was a significant improvement in the subjective and objective symptoms. The manifestations of axonopathy and myelinopathy according to the results of ENMG testing of peripheral nerves were believed to decrease in the group of patients taking Neuromidin against the background of basic treatment. Also, a statistically significant improvement of cognitive functions, reduction of anxiety and depression manifestations was established with the administration of Neuromidin. Conclusions. The application of Neuromidin on the background of basic therapy in patients with distal symmetric polyneuropathy improves the processes of regeneration and reinnervation of the peripheral nerves of the lower extremities and improves motor fibers conduction according to the ENMG parameters, has a positive effect on the clinical course of the disease, as well as improves cognitive function, reduces manifestations of anxiety and depression., Цель: определение эффективности и безопасности применения препарата ипидакрина (Нейромидин®) у больных сахарным диабетом, осложненным дистальной симметричной полинейропатией (ДСПН). Материалы и методы. Обследовано 110 больных с ДСПН. Отобранные пациенты были разделены на две группы: I группа (24 больных) — пациенты, которые получали базисную терапию; II группа (50 больных) — пациенты, которые на фоне базисного лечения получали препарат Нейромидин® в виде внутримышечных инъекций по 5 мг 2 раза в сутки в течение 10 дней, затем перорально по 20 мг 3 раза в сутки в течение 20 дней. Проводились неврологическое обследование по шкалам нейропатического симптоматического подсчета, модифицированного нейропатического дисфункционального подсчета, электронейромиографическое (ЭНМГ) тестирование периферических нервов нижних конечностей. С целью установления особенностей когнитивных функций использовали тест Mini-Mental State Examination. Также оценивали показатели тревожности и депрессии в динамике лечения. Результаты. В группе лиц, которые на фоне базисной терапии получали Нейромидин®, отмечалось достоверное улучшение показателей субъективной и объективной симптоматики. Проявления аксонопатии и миелинопатии по результатам ЭНМГ-тестирования периферических нервов достоверно уменьшались в группе пациентов, принимавших на фоне базисной терапии Нейромидин®. Также установлены статистически значимое улучшение когнитивных функций, уменьшение проявлений тревоги и депрессии. Выводы. Применение Нейромидина® на фоне базисной терапии у больных с ДСПН улучшает процессы регенерации и реиннервации периферических нервов нижних конечностей и улучшает проведения возбуждения моторными волокнами по данным ЭНМГ-параметров, оказывает позитивное влияние на клиническое течение заболевания, а также позволяет улучшить когнитивные функции, уменьшить проявления тревоги и депрессии.

В обзоре представлены полученные результаты по эпидемиологии и патогенезу алкогольной полиневропатии. Приведены результаты клинических исследований по данной патологии. Установлено, что полиневропатия развивалась у лиц при суточном (с перерывами) потреблении алкоголя не менее 100 мл этанола. Сделан вывод о том, что полиневропатия возникает у большинства лиц, страдающих хроническим алкоголизмом, и протекает на ранних стадиях клинически бессимптомно, при этом большое значение имеют продолжительность злоупотребления алкоголем и тип употребляемого алкогольного напитка. Показана роль витаминов группы В в комплексном лечении полиневропатий, в том числе алкогольного генеза. Сделан акцент на целесообразности применения препарата Витаксон® — комплексного препарата, содержащего высокие дозы тиамина гидрохлорида, пиридоксина гидрохлорида и цианокобаламина, благодаря которым обеспечивается его высокая клиническая эффективность в терапии алкогольной полиневропатии., В огляді наведені отримані результати з епідеміології і патогенезу алкогольної поліневропатії. Наведено результати клінічних досліджень щодо даної патології. Встановлено, що поліневропатія розвивалася в осіб при добовому (з перервами) споживанні алкоголю не менше 100 мл етанолу. Зроблено висновок про те, що поліневропатія виникає у більшості осіб, які страждають від хронічного алкоголізму, і перебігає на ранніх стадіях клінічно безсимптомно, при цьому велике значення мають тривалість зловживання алкоголем і тип уживаного алкогольного напою. Показана роль вітамінів групи В у комплексному лікуванні поліневропатій, у тому числі алкогольного генезу. Зроблено акцент на доцільності застосування препарату Вітаксон® — комплексного препарату, що містить високі дози тіаміну гідрохлориду, піридоксину гідрохлориду та ціанокобаламіну, завдяки яким забезпечується його висока клінічна ефективність у терапії алкогольної поліневропатії., The paper deals with the results of the investigation of the epidemiology and pathogenesis of alcohol-associated polyneuropathy. There are presented the results of clinical studies on this pathology. The polyneuropathy was found to develop in persons abused ethanol not less than 100 ml a day. It was concluded that polyneuropathy occurs mostly in persons with chronic alcoholism and is asymptomic on early stages. At that the duration of alcohol abuse and kind of drink play a significant role. The complex of B vitamins was shown to be of a great importance for polyneuropathy treatment, including alcohol-associated ones. It was emphasized on using Vitaxon® with a high clinical efficacy in alcohol-associated polyneuropathies treatment due to high doses of thiamine hydrochloride, pyridoxine hydrochloride and cyanocobalamine.

The authors present the prognosis method of instability at shoulder hemiprostheses in patients with nonunion, malunion and fracture-dislocations of the proximal humerus. The technique is rather simple, based on the classic electroneuromyography parameters., Представлен способ прогнозирования нестабильности гемипротезов плечевого сустава у больных с несращениями, неправильно сросшимися переломами и переломовывихами проксимального отдела плечевой кости. Способ достаточно прост, основан на данных электронейромиографии, позволяет на дооперационном этапе предсказать нестабильность плечевого гемипротеза., Наведений спосіб прогнозування нестабільності геміпротезів плечового суглоба у хворих із незрощеннями, переломами, що неправильно зрослися, й переломовивихами проксимального відділу плечової кістки. Спосіб достатньо простий, заснований на даних електронейроміографії, дозволяє на доопераційному етапі передбачити нестабільність плечового геміпротезу.