Search

Postoperative rehabilitation of patients with hallux valgus is just as important, if not more so, than a technically flawless surgical intervention. Carrying out rehabilitation measures is an integral part of the postoperative period, which must be individual for each patient and depend on the volume and type of surgical intervention, the patient's age, and accompanying pathology. Objective. To improvethe results of the recovery of patients after orthopedic surgical interventions on the front part of the foot due to the developed complex system of postoperative rehabilitation. Methods. The articleprovides an analysis of the results of treatment of 70 patients with transversely spread deformation of the forefoot and hallux valgus 1–2 degrees using different approaches to rehabilitation measuresin the postoperative period. The patients were divided into 2 homogeneous groups by age, gender and degree of hallux valgus. Unlike the control group, manual therapy and myofascial massagetechniques were additionally used in the main group. The results. The results of the treatment were evaluated according to the AOFAS scoring scale for the forefoot, which is generally accepted inthe world. In the preoperative period, the average AOFAS score in the main and control groups was 65.4 and 64.7 points, respectively. 45 days after surgery, the average scores were 74.7 and 74.4 points,respectively. After 60 days, the average score in the main group was 92.1 points, and 82.6 in the control group. 3 months (90 days) after the surgical interventions, the average scores practically coincided in both groups and amounted to 93.7 points in the control group and 95.0 in the main group. The patients of the main group resumed their usual activities after 2 months. after the operation onthe front part of the foot, and the control after 3 months. Conclusions. The use of myofascial massage, manual therapy for mobilizing the metatarsophalangeal and interphalangeal joints of the toes with gymnastics to strengthen not only the stabilizers of the foot, but also to restore the bearing capacity of the girdle of the lower extremities and the stereotype of walking, made it possible to obtainnot only a positive functional result, but also to speed up the recovery compared to the control group per month., Післяопераційна реабілітація пацієнтів з hallux valgus не менш важлива, ніж технічно бездоганно виконане хірургічне втручання. Реабілітаційні заходи є невід’ємною частиною післяопераційного періоду. Їх слід підбирати індивідуально залежно від обсягу та виду хірургічного втручання, віку пацієнта, супутньої патології. Мета. Поліпшити результативідновлення пацієнтів після ортопедичних хірургічних утручань на передньому відділі стопи за рахунок розробленої комплексної системи післяопераційної реабілітації. Методи. Проаналізовано результати лікування 70 пацієнтів із поперечно-розпластаною деформацією переднього відділу стопи та hallux valgus 1‒2 ступенів. Хворих розподілили на 2 однорідні групи за віком, статтю і ступенем hallux valgus. Длякорекції вальгусної деформації І пальця стопи застосовано коригувальні діафізарні остеотомії Scarf І плеснової кістки з фіксацією двома гвинтами Герберта. На відміну від контрольноїгрупи, в основній додатково використано методики мануальної терапії та міофасціального масажу. Результати лікування оцінювали за бальною шкалою AOFAS для переднього відділу стопи. Результати. У передопераційному періодів основній і контрольній групах за шкалою AOFAS середні показники дорівнювали 65,4 і 64,7 бала відповідно, через 45 діб після операції — 74,7 і 74,4 бала відповідно, через 60 діб — 92,1 і 82,6 бала. Через 90 діб після хірургічного втручаннясередні показники практично збігалися в обох групах і склали в контрольній 93,7 бала, в основній — 95,0. Пацієнтки основної групи відновили звичну життєдіяльність через2 міс. після операції, а контрольної — через 3 міс. Висновки. Використання міофасціального масажу, мануальної терапії для мобілізації плесно-фалангових і міжфалангових суглобів пальців стоп із гімнастикою для зміцнення не лише стабі-лізаторів стопи, а й відновлення опороспроможності поясу нижніх кінцівок і стереотипу ходьби, дозволило отриматипозитивний функціональний результат, пришвидшити відновлення порівняно з контрольною групою на місяць.

Transverse-spread deformity of the forefoot with hallux valgus is found in 75 % of women in the population. At the same time, structural and functional changes in the foot lead to redistribution of load during walking between the heads of the metatarsal bones and the occurrence of metatarsalgia. Objective. To conduct a comparative analysis of the results of surgical treatment of metatarsalgia in patients with transverse-spread deformity of the forefoot after performing corrective osteotomies Helal and Weil. Methods. The study is based on the surgical treatment of 42 (64 feet) patients with metatarsalgia due to transverse deformity of the forefoot. Patients were divided into two groups depending on the surgical method of eliminating metatarsalgia: in the first performed an osteotomy Helal (32 cases), in the se­cond — Weil (32). The mean follow-up of patients in the first group was 19.8 months, the second — 21.5 months. Results. According to the assessment of AOFAS scale, the result of treatment of metatarsalgia and transverse deformity of the forefoot in patients of the first group was 89.4 points, the second — 83.1 points. Regression of metatarsalgia in patients of the first group was recorded in 29 (90.6 %) cases, the second — in 26 (81.3 %) (criterion χ2 = 1.16; p = 0.28). Recurrences of metatarsalgia were observed in patients after the use of both Helal and Weil osteotomies and accounted for 6.3 and 9.4 % of cases, respectively. The occurrence of transfer metatarsalgia of the anterior foot was registered in 3.1 % of cases after Helal osteotomy, in 9.4 % — Weil osteotomy. Conclusions. Surgical treatment of metatarsalgia caused by transverse deformity of the forefoot with the use of corrective osteotomies Helal and Weil allowed to achieve positive results in 90.6 and 81.3 % of cases, respectively. These surgical techniques can be successfully used for the treatment of metatarsalgia of the forefoot with a violation of the metatarsal parabola., Поперечно-распластанную деформацию переднего отдела стопы с hallux valgus обнаруживают у 75 % женщин в популяции. При этом структурно-функциональные изменения в стопе приводят к перераспределению нагрузки во время ходьбы между головками плюсневых костей и возникновению метатарзалгии.Цель. Провести сравнительный анализ результатов хирургического лечения метатарзалгии у пациентов с поперечно-распластанной деформацией переднего отдела стопы после выполнения корректирующих остеотомий Helal и Weil.Методы. Исследование основано на хирургическом лечении 42 (64 стопы) пациентов с метатарзалгией, обусловленной поперечно-распластанной деформацией переднего отдела стопы. Больные разделены на две группы в зависимости от хирургической методики устранения метатарзалгии: в первой выполнена остеотомия Helal (32 случая), во второй — Weil (32). Средний период наблюдения за пациентами первой группы составил 19,8 мес., второй — 21,5 мес.Результаты. Согласно оценке по шкале AOFAS результат лечения метатарзалгии с поперечно-распластанной деформацией переднего отдела стопы у пациентов первой группы был равен 89,4 балла, второй — 83,1 балла. Регресс метатарзалгии у пациентов первой группы зафиксирован в 29 (90,6 %) случаях, второй — в 26 (81,3 %) (критерий χ2 = 1,16; p = 0,28). Рецидивы метатарзалгии наблюдали у пациентов после использования и остеотомии Helal, и Weil и составляли 6,3 и 9,4 % случаев соответственно. Возникновение переходной метатарзалгии переднего отдела стопы зарегистрировано в 3,1 % случаев после остеотомии Helal, в 9,4 % — остеотомии Weil.Выводы. Хирургическое лечение метатарзалгии, обусловленной поперечно-распластанной деформацией переднего отдела стопы, с использованием коррегирующих остеотомий Helal и Weil позволило достичь положительных результатов в 90,6 и 81,3 % случаев соответственно. Указанные хирургические методики могут быть с успехом использованы для лечения метатарзалгии переднего отдела стопы с нарушением метатарзальной параболы., Поперечно-розпластану деформацію переднього відділу стопи з hallux valgus виявляють у 75 % жінок у популяції. При цьому структурно-функціональні зміни в стопі приз­водять до перерозподілу навантаження під час ходьби між головками плеснових кісток і виникнення метатарзалгії. Мета. Провести порівняльний аналіз результатів хірургічного лікування метатарзалгії в пацієнтів із поперечно-розпластаною деформацією переднього відділу стопи після виконання коригувальних остеотомій Helal і Weil. Методи. Дослідження засноване на хірургічному лікуванні 42 (64 стопи) пацієнтів із метатарзалгією, обумовленою поперечно-розпластаною деформацією переднього відділу стопи. Хворих розподілено на дві групи залежно від хірургічної методики усунення метатарзалгії: у першій виконано остеотомію Helal (32 випадки), у другій — Weil (32). Середній період спостереження за пацієнтами першої групи склав 19,8 міс., другої — 21,5 міс. Результати. Згідно з оцінюванням за шкалою AOFAS результат лікування метатарзалгії та поперечно-розпластаної деформації переднього відділу стопи в пацієнтів першої групи дорівнював 89,4 бала, другої — 83,1 бала. Регрес метатарзалгії в пацієнтів першої групи зафіксовано в 29 (90,6 %) випадках, другої — у 26 (81,3 %) (критерій χ2 = 1,16; p = 0,28). Рецидиви метатарзалгії спостерігали в пацієнтів після використання і остеотомії Helal, і Weil та становили 6,3 і 9,4 % випадків відповідно. Виникнення перехідної метатарзалгії переднього відділу стопи зареєстровано в 3,1 % випадків після остеотомії Helal, у 9,4 % — остеотомії Weil. Висновки. Хірургічне лікування метатарзалгії, обумовленої поперечно-розпластаною деформацією переднього відділу стопи, із використанням коригувальних остеотомій Helal і Weil, дало змогу досягти позитивних результатів у 90,6 і 81,3 % випадків відповідно. Зазначені хірургічні методики можyть бути з успіхом використані для лікування метатарзалгії переднього відділу стопи з порушенням метатарзальної параболи.

The treatment of patients with long bones fractures, despite the development and improvement of treatment methods and fixing devices in certain cases can lead to unwanted results such as a formation of posttraumatic deformity — malunion. Objrctive. To provide modern approach regarding clinical significance and necessity of correction of secondary changes in moving segment that appeared as a result of formation of lower extremity malu­nion. Methods. The results of treatment of 196 patients were analyzed (89 men, 107 women; age from 19 to 76 years). All the patients had the malunion of the long bones of lower extremities and have been treated from 2004 to 2019 years. Analysis of special literature and own experience was performed to identify the effects of malunions. Results. It was shown that formed malunion lead to tangible shortening of injured extremity, joints overloading and muscle function violation. Malunions are compensated by the means of changing in movement arch and gait pattern. While it is noted that unphysiological load on joints, that predispose the development of degenerative changes, and muscle fatigue and pain are the results of muscle work to support inadequate position of the joints. Malunions on the level of femur and tibia became clinically significant on condition of severe restriction of extremi­ty function, thus its restoration is the goal of treatment. Diffe­rent cases of malunion development were considered: varus, valgus, antecurvatio, recurvatio, translation, torsion malalignment. Clinical examples are given. Conclusions. Clinical significance of different malunions depend upon their localization, presence and severity of secondary changes, status of injured extremity and physical condition of the patient, his or her individual demands. Secondary changes can play the role of compensation and spread on injured extremity, sacro-iliac joints, lumbar spine, contralate­ral extremity. The assessment of secondary changes of musculoskeletal system is mandatory for the patients with malunions during the planning of treatments measures. The indication for surgical correction should be defined with taking into considera­tion possible development of malunion complications in future., Лечение больных с переломами длинных костей конечностей, несмотря на развитие и совершенствование методик лечения и фиксирующих устройств, в некоторых случаях имеет нежелательные последствия в виде формирования посттравматических деформаций (ПД).Цель. Предоставить современный взгляд на клиническое значение и необходимость коррекции вторичных изменений в двигательном сегменте, которые возникли в результате формирования ПД костей нижних конечностей.Методы. Проанализированы результаты лечения 196 пациентов (89 мужчин, 107 женщин, возраст от 19 до 76 лет) с ПД длинных костей нижних конечностей, которые получили медицинскую помощь в период 2004–2019 гг. Для выяснения эффектов переломов, сросшихся с деформациями, проведен анализ специальной литературы и собственного клинического опыта.Результаты. Показано, что сформированные ПД вызывают ощутимое укорочение поврежденного сегмента, перегрузки суставов, нарушения работы мышц. ПД компенсируется путем изменения дуги движений в суставах и паттерна ходьбы, при этом суставы подвергаются нефизиологической нагрузке, что является предпосылкой развития дегенеративных изменений, а усталость мышц и боль возникают вследствие попыток поддерживать необычное положение суставов. Клинически значимыми ПД на уровне бедра и голени становятся в условиях значительного ограничения функции конечности, восстановление которой и является целью лечения. Рассмотрены случаи формирования ПД видов varus, valgus, antecurvatio, recurvatio, смещение по ширине и длине; ротационных. Приведены примеры из практики.Выводы. Клиническое значение ПД зависит от ее локализации, наличия и значимости вторичных изменений, состояния поврежденной конечности и пациента, его индивидуальных потребностей. Вторичные изменения могут иметь компенсаторный характер и распространяться на поврежденную конечность, поясничный отдел позвоночника, крестцово-подвздошные соединения и контралатеральную конечность. При планировании лечебных мероприятий у пациентов с ПД необходимо оценивать вторичные изменения в опорно-двигательной системе. Показания к выполнению хирургического вмешательства должны формулироваться с учетом развития возможных последствий деформаций в будущем., Лікування хворих із переломами довгих кісток кінцівок, не зважаючи на розвиток і вдосконалення методик лікування та фіксувальних пристроїв, у деяких випадках має небажані наслідки у вигляді формування післятравматичних деформацій (ПД). Мета. Надати сучасний погляд на клінічне значення та необхідність корекції вторинних змін у руховому сегменті, які виникли внаслідок формування ПД кісток нижніх кінцівок. Методи. Проаналізовано результати лікування 196 пацієнтів (89 чоловіків, 107 жінок, вік від 19 до 76 років) із ПД довгих кісток нижніх кінцівок, які отримали медичну допомогу в період 2004–2019 рр. Для з’ясування ефектів переломів, що зрослися з деформаціями, проведено аналіз спеціальної літератури та власного клінічного досвіду. Результати. Показано, що сформовані ПД спричинюють відчутне вкорочення ушкодженого сегмента, перевантаження суглобів, порушення роботи м’язів. ПД компенсується шляхом зміни дуги рухів у суглобах і патерну ходьби, при цьому суглоби підпадають під нефізіологічне навантаження, що є передумовою розвитку дегенеративних змін, а втома м’язів і біль є наслідком спроб підтримувати незвичне положення суглобів. Клінічно значущими ПД на рівні стегна та гомілки стають за умов значного обмеження функції кінцівки, відновлення якої й є метою лікування. Розглянуто випадки формування ПД видів varus, valgus, antecurvatio, recurvatio, зміщення по ширині та довжині; ротаційних. Наведено приклади з практики. Висновки. Клінічне значення ПД залежить від її локалізації, наявності та значущості вторинних змін, стану ушкодженої кінцівки та пацієнта, його індивідуальних потреб. Вторинні зміни можуть мати компенсаторний характер і поширюватися на ушкоджену кінцівку, поперековий відділ хребта, крижово-клубові з’єднання та контралатеральну кінцівку. Під час планування лікувальних заходів у пацієнтів із ПД необхідним є оцінювання вторинних змін в опорно-руховій системі. Показання до виконання хірургічного втручання мають формулюватися з урахуванням розвитку можливих наслідків деформацій у майбутньому.

Objective. To invent the concept of new postural pattern formation in the consequence of severe injury of lower extremities associated with the development of «syndrome of posttraumatic diaphyseal deformities of lower extremities». Methods. The classic model of the development of transformation «health–disease», that was initially worked out in 1960th years, has been used to build up a concept of the returning of patient from trauma to relative health. The idea of this approach was to make analogy of regulatory process under the conditions of disease with emergency control insophisticated technical systems of automatic control. The results of instrumental investigation of patients and mathematic modelling was used. Results. In the case of the development of «syndrome of posttraumatic diaphyseal deformities of lower extremities» in addition to decreased muscular strength, joints stiffness and limb lengthening the complex of following complications occurs: anatomical disarrangements in adjusted joints and muscular imbalance. If the deformity development is accompanied by the saved weightbearing function of the limb a compensatory mechanism in length of time and in a process of walking capacity restitution creates new «body scheme» and stereotypes of walking and standing. Inherent program of movement substitutes with acquired one. If the deformity occurs just on one lower extremity the anatomical disarrangements of the whole skeletal system take place: the tiltof pelvis and spine, hip abduction/adduction contracture, varus/valgus deformity in knee joint, the disturbance of weightbearing capacity of feet with different derangements in ankle and subtalar joints (including varus/valgus deformities). The severity of these secondary changes depends upon the value of deformity, general and psychological status of patient. Outcomes. Invented concept of new postural pattern formation in consequence of severe injuryof lower extremities associated with the development of «syndrome of posttraumatic diaphyseal deformities of lower extremities» allows to assess and understand a locomotor behavior of patient and take it into consideration in treatment planning., Мета. Створення концепції формування нового постурального патерну внаслідок перенесеної важкої травми нижніх кінцівок із розвитком синдрому діафізарних післятравматичних деформацій довгих кісток нижніх кінцівок. Методи. Для побудови концепції повернення хворого від травми до відносного здоров’я розглянуто модель класичного розвитку «здоров’я – хвороба», розроблену в 1960-х роках. Ідея підходу полягала в проведенні аналогій між процесом регулювання за умов хвороби й аварійним регулюванням у складних технічних системах автоматичного управління. Використано результати інструментальних обстежень пацієнтів і математичного моделювання. Результати. У разі розвитку синдрому діафізарних післятравматичних деформацій довгих кісток нижніх кінцівок, крім зменшення сили м’язів, розвитку контрактур і вкорочення кінцівки, формується низка ускладнень: одночасно з деформацією кістки виникає порушення анатомічних співвідношень у суглобах і стійкийм’язовий дисбаланс. Якщо за наявності деформації зберігається опороспроможність кінцівки, через деякий час у процесі відновлення можливості ходити компенсаторні механізми створюють нову «схему тіла», стереотип стояння та ходьби. Уроджена програма руху змінюється нанабуту. За деформації однієї кінцівки порушуються анатомічні співвідношення у всьому скелеті: формується нахил таза і хребта, у кульшових суглобах виникають привідновідвідні зміни, а з часом контрактури, у колінних — варус/вальгусні деформації, змінюється опороспроможністьстоп із формуванням також варус/вальгусних деформацій у надп’ятково-гомілкових і піднадп’яткових суглобах. Важкість змін залежить від величини деформації, загального та психологічного стану пацієнта, його настрою. Висновки. Створена концепція формування нового постурального патерну внаслідок перенесеної важкої травми нижніх кінцівок із розвитком синдрому діафізарних післятравматичних деформацій довгих кісток нижніх кінцівок дає змогу зрозуміти рухову поведінку пацієнта й враховувати її під час визначення тактики лікування.