Search

Актуальність та новизна розвідки полягають у зверненні до проблеми реконструювання історії США у поетичній збірці «Вітчизняна гвардія» («Native Guard») сучасної американської письменниці Наташі Третевей. Попри те, що письменниця є знаною культурною постаттю в американській літературі та лауреатом Пулітцерівської премії, в українській американістиці її творчість ще не була предметом наукового розгляду. У статті застосовано методологічні підходи афро-американських студій та критичної теорії раси з метою проаналізувати принципи художньої реконструкції участі полку афро-американців у складу армії північних штатів у Громадянській війні у США та дослідити репрезентацію расових конфліктів американського Півдня у збірці поезій Н. Третевей «Вітчизняна гвардія». Результатами дослідження є такі висновки: у літературній творчості письменниця прагне осмислити колоніальний спадок минулого, подолати історичну «амнезію» і заповнити прогалини національної культурної пам’яті, увічнивши афро-американський полк у книзі «Вітчизняна гвардія». Поєднуючи автобіографічний та історичний наративи, Наташа Третевей експериментує у царині класичних жанроформ європейських літератур — віланели, елегії, паліндрому, пасторалі, сонета. Поетеса трансформує сонет у неримований та блюзовий, позначений численними повторами, а жанр пасторалі перетворює на діалог із поетами американського Півдня, акцентуючи увагу на проблемах расової нерівності. У центральній частині збірки — вінку сонетів, що у поетичній формі відтворюють щоденникові записи полковника гвардії афро-американців Луїзіани Натана Деніелза, використовуючи образ-маску учасника Громадянської війни та спираючись на архівні матеріали, Третевей розмірковує про зневажливе ставлення до «чорної» гвардії, знецінення її військового внеску та людські втрати афро-американського полку і здійснює «нове творення» історії американського Півдня, вписуючи забуті імена та відкриваючи нові перспективи історичного процесу. Творчий доробок сучасної письменниці позначений прицільною увагою до проблем історичної пам’яті та лакун в історії США, пов’язаних із колоніальним минулим та інститутом рабовласництва. Перспективними є подальші дослідження художньо-стильового новаторства поетичних збірок Наташі Третевей — «Хатня робота», «Офелія на фотографіях Беллока», «Раб», «Пам’ятник: Нові та вибрані поезії», а також дослідження фікціональності та автофікціональності у документальних та автобіографічних творах письменниці «Меморіел Драйв: Спогади дочки», «Після урагану Катріна: Роздуми на березі проливу Міссісіпі».

У монографії здійснено комплексний аналіз елегії в українському літературному процесі XVI–XIX ст. як репрезентативного етапу становлення й утвердження дискурсивної практики цього жанру. На широкому фактичному матеріалі системно досліджено процес виникнення та розвитку елегії; здійснено історико-теоретичну реконструкцію жанру елегії в контексті античної й західноєвропейської генологічної свідомості на перетині західної і східної жанрологічних орієнтацій; простежено тяглу лінію естетичної реалізації елегійних сюжетних мотивів, образів, філософських концептів у жанровій структурі української елегії та її функціональність в українській ліриці досліджуваного періоду; систематизовано й визначено ідейно-тематичні, структурні та національні особливості елегійної поезії; на основі аналізу визначальних аспектів поетики елегії із сучасних методологічних засад запропоновано її дефініцію і типологію; узагальнено розвиток української теоретичної думки щодо жанру елегії; обґрунтовано історико-літературну концепцію еволюції елегійного жанру як форми художньо-естетичної свідомості. Для науковців, викладачів, аспірантів, студентів, усіх, хто цікавиться поезією.

У світ художньої творчості М. Івасюк увійшов в 30-х роках ХХ ст. саме поезією. Особливо його літературна доля була поглинена поезією після трагічної втрати - загибелі сина, талановитого композитора Володимира Івасюка. Серед поетичних жанрів, які стали основою творчості поета після трагічного квітня 1979 року, саме елегія виявилася найбільш актуальною, оскільки вона спочатку є піснею про померлого, висловлює оплакування і скорботу. Неувага літературознавців до жанру елегії в поетичній творчості Михайла Івасюка обумовлює актуальність статті. Наукова новизна полягає в тому, що вперше системно проаналізовано жанр елегії у творчості М. Івасюка. Описано специфічні маркери образної системи елегійної творчості буковинського поета. Прокоментовані також основні мотиви поезії М. Івасюка, зокрема мотив пам'яті, мотив часу. Методи дослідження. Основними методами є культурно-історичний, біографічний, а також порівняльний, що обумовлено конкретними цілями роботи і специфікою аналізованого матеріалу. Висновки. Доведено, що світ елегії Михайла Івасюка заснований на авторській екзистенції, пов'язаної з непоправимою втратою - смерттю сина. Звернення поета до жанру елегії цілком мотивовано, оскільки елегію дослідники відносять до пісенного жанру, який відображає скорботу і первинно використовувався в процесі поховання померлої людини. Слід зазначити, що елегії М. Івасюка насичені різними стилістичними фарбами. Таким чином, елегія в поетичній творчості Михайла Івасюка набуває оновлені обриси, для неї характерний стилістичний поліфонізм і різноманітна жанрова інтонація. Вишуканість поетичної авторської мови зумовила появу високоестетичних прикладів елегійної лірики загальноєвропейського рівня, В мир художественного творчества М. Ивасюк вошел в 30-х годах ХХ в. именно поэзией. Особенно же его литературная судьба была всецело поглощена поэзией после трагической утраты – гибели сына, талантливого композитора Владимира Ивасюка. Среди поэтических жанров, которые стали основой творчества поэта после трагического апреля 1979 года, именно элегия оказалась наиболее актуальной, поскольку она изначально является песней об умершем, выражая оплакивание и скорбь. Невнимание литературоведов к жанру элегии в поэтическом творчестве Михаила Ивасюка обуславливает актуальность статьи. Научная новизна заключается в том, что впервые системно проанализирован жанр элегии в творчестве М. Ивасюка. Описаны специфические маркеры образной системы элегийного творчества буковинского поэта. Прокомментированы также основные мотивы поэзии М. Ивасюка, в частности мотив памяти, мотив времени. Методы ис-следования. Основными методами являются культурно-исторический, биографический, а также сравнительный, что обусловлено конкретными целями работы и спецификой анализированного материала. Выводы. Доказано, что мир элегии Михаила Ивасюка основан на авторской экзистенции, связанной с непоправимой утратой – смертью сына. Обращение поэта к жанру элегии целиком мотивировано, поскольку элегию исследователи относят к песенному жанру, который отображает скорбь и первично использовался в процессе погребения умершего человека. Следует отметить, что элегии М. Ивасюка насыщены различными стилистическими красками. Таким образом, элегия в поэтическом творчестве Михаила Ивасюка приобретает обновленные очертания, для нее характерен стилистический полифонизм и разнообразная жанровая интонация. Изысканность поэтического авторского языка обусловила появление высокоэстетических примеров элегийной лирики общеевропейского уровня, In the works of Bukovinian writer Mykhailo Ivasiuk, the main array consists of novels. However, poetry has always attracted him. In fact, it was through poetry that M. Ivasiuk entered the world of art in the 1930s. His literary destiny was especially connected with poetry after the tragic loss – the death of his son, the talented composer Volodymyr Ivasiuk. Among the poetic genres that became the basis of the poet's work after the tragic April 1979, it was the elegy that proved to be the most relevant, as it originally meant a song over the dead, expressing mourning and sorrow. This genre of poetic work of Mykhailo Ivasiuk was not in the field of view of literary critics, which led to the relevance of the article. The aim of the study. Having delved into the world of Mykhailo Ivasiuk's author's elegy, we analyzed the poetic features of this genre. Research methods. The main methods were cultural-historical, biographical, as well as comparative, due to the specific objectives and specifics of the analyzed material. The scientific novelty lies in the fact that for the first time the genre of elegy in the works of M. Ivasiuk was systematically analyzed. Specific markers of the figurative system of the elegiac work of the Bukovinian poet are described. The main motives of M. Ivasiuk’s poetry are also commented, in particular the motive of memory, the motive of time. Conclusions. It is proved that the world of Mykhailo Ivasiuk’s elegy is based on the author’s existence connected with the irreparable loss – the death of his son, composer, legend of Ukrainian song culture of the 70s of the XX century Volodymyr Ivasiuk. The poet's appeal to the genre of elegy is fully motivated, because the elegy researchers refer to the song genre, which reflects the longing and was originally used in the burial of the deceased.Elegy in the poetic works of Mykhailo Ivasiuk appears in renewed manifestations, it is characterized by stylistic polyphony and various genre intonation. The sophistication of the author's poetic language led Paraphrasing the origin of the name "elegy", we can say that Mykhailo Ivasiuk chose his own musical accompaniment to perform elegies for his son, M. Ivasyuk est entré dans le monde de la création artistique dans les années 30 du XXe siècle. précisément la poésie. En particulier, son destin littéraire a été complètement absorbé par la poésie après la perte tragique - la mort de son fils, le talentueux compositeur Vladimir Ivasyuk. Parmi les genres poétiques qui sont devenus la base de l'œuvre du poète après le tragique avril 1979, c'est l'élégie qui s'est avérée la plus pertinente, puisqu'il s'agissait à l'origine d'une chanson sur le défunt, exprimant le deuil et le chagrin. Le manque d'attention des érudits littéraires au genre de l'élégie dans la poésie de Mikhail Ivasyuk détermine la pertinence de l'article. La nouveauté scientifique réside dans le fait que le genre élégie dans l'œuvre de M. Ivasyuk a été systématiquement analysé pour la première fois. Les marqueurs spécifiques du système figuratif de la créativité élégiaque du poète de Bucovine sont décrits. Les principaux motifs de la poésie de M. Ivasyuk sont également commentés, en particulier le motif de la mémoire, le motif du temps. Méthodes de recherche. Les principales méthodes sont historico-culturelles, biographiques et comparatives, ce qui est dû aux objectifs spécifiques du travail et aux spécificités du matériel analysé. Conclusions. Il est prouvé que le monde de l'élégie de Mikhail Ivasyuk repose sur l'existence de l'auteur associée à une perte irréparable - la mort de son fils. L'appel du poète au genre de l'élégie est entièrement motivé, puisque les chercheurs attribuent l'élégie à un genre de chanson qui reflète le chagrin et a été principalement utilisé dans le processus d'enterrement d'une personne décédée. Il est à noter que les élégies de M. Ivasyuk sont saturées de différentes couleurs stylistiques. Ainsi, l'élégie de l'œuvre poétique de Mikhail Ivasyuk acquiert des contours renouvelés, elle se caractérise par un polyphonisme stylistique et diverses intonations de genre. La sophistication du langage de l'auteur poétique a conduit à l'émergence d'exemples hautement esthétiques de paroles élégiaques au niveau européen

The purpose of the article is to analyze the documentary films produced by the Ukrainian Studio of Chronicle and Documentary Films within the period of 2004–2005 in the context of the development of genres in modern Ukrainian documentary filmmaking. The aim of the research is to identify the mutual influence of various artistic genres united in the documentaries. In this regard, the article describes the socio-cultural atmosphere and its impact on the main trends observed in the films created at the «Ukrkinokhronika» studio within the abovementioned period. The research methodology was based on the application of the contextual method, which provided for the analysis of the documentaries in the context of the reflection of the subjective model of the author’s vision of documentary filmmakers. This helped to consider the films through the prism of the artistic context and worldview criteria of modernity. The subject of the research was short documentaries directed by Valentyn Vasianovych («Against the Sun»), Artem Sukharev («Castles of Ukraine»), and Volodymyr Vasyliev («Moments of The Orange»). Conclusions. Through the analysis of the documentaries produced by one of the Ukrainian film studios, the author outlined the common tendency towards the modification of genres in modern documentary films, which rose to the level of works of art. This fact proves the presence of a high level of artistry among the millennial masters of documentary filmmaking.

Мета дослідження. У статті розглядаються віршовані твори С. Воробкевича першого періоду творчості (1863-1867) в аспекті генерики.Методи дослідження: формальний, який часто базується на основі використання статистики, кількісної обробки матеріалу; порівняльний, опису, зіставлення для аналізу, синтезу і узагальнення наукових теорій, а також методики літературознавчого спостереження, класифікації та систематизації.Наукова новизна. Вперше системно представлено основні особливості генерики віршованих творів С. Воробкевича зазначеного періоду, з'ясовано специфіку жанрової організації поетичних творів письменника, показано активне використання поетом різних жанрів.Висновки. У ліричних творах цього періоду засвідчені такі жанри: пісня, дума, елегія, вірш-присвята, вірш-заклик, ідилія; в ліро-епічних - поема, балада, вірш-новела та інші. Також зроблено узагальнення щодо типологічних ознак лірики і ліро-епіки, а саме: аутопсихологічної (70%) / рольової (30%), медитативної (65%) / суггестивной (35%); тематичного аналізу: інтимної (36%), пейзажної (11%), соціальної (35%), культурологічної (11%) та інших; виходячи з емоційної тональності визначаємо мінорну і мажорну, героїчну і комічну, драматичну і інші., The article deals with the works of S. Vorobkevych (1863–1867) in the aspect of generics by the publication of O. Makovey. Research methods: formal, often based on the use of statistics, quantitative processing of the material, comparative method, descriptive, comparison for the analysis, synthesis and synthesis of scientific theories, as well as methods of literary observation, classification and systematization.Scientific novelty. The main features of the genre of poetry works by S. Vorobkevych of the mentioned period were systematically present, the specificity of the genre organization of poetry works of the writer was determined, and the poet's active use of various genres was show for the first time. Conclusions. Combined approach, aimed to provide a comprehensive study of lyrical poems by S. Vorobkevych are used taking into account the themes, compositional features, forms, etc. Therefore, in our study, we synthesize these three criteria. In the lyrical works of this period, the following genres have been certified: song, thought, elegy, poemdedication, poem-call, idyll; in the lyro-epic – a poem, a ballad, a verse novel, etc.A generalization of the typological features of lyric poetry and lyrical epic is also made, namely autopsychological (70%) / role (30%), meditative (65%) / suggestive (35%); thematic analysis: intimate (36%), landscape (11%), social (35%), culturelogical (11%), etc. ; we define minor and major tonality from the point of view of emotional tonality, heroic and comic ones, dramatic, and others., Le but de l'étude. L'article porte sur S. produit Vorobkevicha première période de création (1863-1867) à l'aspect générique.Méthodes de recherche: formelle, souvent basée sur l'utilisation de statistiques, le traitement quantitatif du matériel; comparaison, description, comparaison pour l'analyse, la synthèse et la généralisation des théories scientifiques, ainsi que des méthodes d'observation littéraire, de classification et de systématisation.Nouveauté scientifique. Tout d'abord présenté systématiquement les principales caractéristiques des génériques œuvres poétiques de S. Vorobkevicha cette période, l'organisation a clarifié les spécificités du genre des œuvres poétiques de l'écrivain, le poète montre l'utilisation active de divers genres.Conclusions Dans les œuvres lyriques de cette période, de tels genres sont certifiés: une chanson, une pensée, une élégie, un poème-création-initiation, un appel-poème, une idylle; en poème lyrique-épique, ballade, poème-roman et autres. Une généralisation est également faite concernant les caractéristiques typologiques des épopées lyriques et lyriques, à savoir autopsychologique (70%) / rôle (30%), méditatif (65%) / suggestif (35%); analyse thématique: intime (36%), paysage (11%), social (35%), culturologique (11%) et autres; procédant de la tonalité émotionnelle, nous définissons mineur et majeur, héroïque et comique, dramatique et autres., Цель исследования. В статье рассматриваются ститворные произведения С. Воробкевича первого периода творчества (1863–1867) в аспекте генерики.Методы исследования: формальный, который часто базируется на основе использования статистики, количествен-ной обработки материала; сравнительный, описания, сопоставление для анализа, синтеза и обобщения научных теорий, а также методики литературоведческого наблюдения, классификации и систематизации.Научная новизна. Впервые системно представлено основные особенности генерики стихотворных произведений С. Воробкевича указанного периода, выяснена специфика жанровой организации поэтических произведений писателя, показано активное использование поэтом разных жанров.Выводы. В лирических произведениях этого периода засвидетельствованы такие жанры: песня, дума, элегия, стихотворение-посвящение, стихотворение-призыв, идиллия; в лиро-эпических – поэма, баллада, стихотворение-новелла и другие. Также сделано обобщение относительно типологических признаков лирики и лиро-эпики, а именно: аутопсихо-логической (70%) / ролевой (30%), медитативной (65%) / суггестивной (35%); тематического анализа: интимной (36%), пейзажной (11%), социальной (35%), культурологической (11%) и других; исходя из эмоциональной тональности определяем минорную и мажорную, героическую и комическую, драматическую и другие.

На матеріалі теоретичних та історико-літературознавчих праць XVII–XX ст., здійснено рецепцію жанрової природи елегії як істрично сформованого типу поетичного мислення зі стійкою організацією формальних та змістовних елементів, що мають художньо -композиційну сталість, здатну до оновлення та розвитку. Автор доводить, що рецепція жанру елегії в літературно-критичному дискурсі зазнала в історичній парадигмі значних видозмін. Кожна епоха так чи так творить свою жанрову систему, а жанри, у свою чергу, сприяють становленню літературного напряму. Визначаючи той факт, що у різні епохи категорія жанру мала неоднакове значення в літературній свідомості, не можна не помітити, що у процесі жанрової еволюції елегія як ліричний твір набула двох стійких рис: рефлексивного, медитативного характеру форми і журливої тональності змісту. Загалом стан дослідження теорії елегії вказує на те, що формат наукового пошуку літературознавців характеризується широким діапазоном: від констатації жанру, його поетики, поглядів на теорію в компаративному плані, визначення жанрових домінант, мотивних інваріантів, класифікації тематичних різновидів, комплексного вивчення в системі жанрів до виявлення специфіки жанру елегії у творчості окремих поетів. Це засвідчує еволюцію оцінок жанру в літературознавстві й дозволяє представити жанр елегії як самодостатнє художньо-ліричне явище. У дослідженні використана така схема класифікації літературних творів: рід – лірика, вид – медитативна, жанр – елегія, яка, на думку автора, є найпридатнішою для дослідження елегійної поезії, прозорою для з’ясування осібного місця елегії в системі ліричних жанрів. Автором запропоновано власне визначення елегії: ліричний твір медитативного характеру, журливої тональності, поетична сюжетна основа якого – емоційна реакція суб’єкта на певні події, ситуацію, психічні імпульси (почуте, згадане, пережите) чи конкретний душевний стан ліричного “Я”, яке охоплене меланхолією, смутком, навіть стражданням. On the basis of the theoretical and historical-literary works of the 17th –20th centuries, the reception of the genre of elegy as a continually formed type of poetic thinking with a stable organization of formal and informative elements that have artistic and compositional consistency, capable of renewal and development, has been adopted. The author proves that the reception of the genre of elegy in the literary-critical discourse has undergone significant changes in the historical paradigm. Each era creates its genre system, and genres, in turn, contribute to the formation of the literary trend. Determining the fact that in different epochs the category of the genre had not the same importance in the literary consciousness, one cannot but notice that in the process of genre evolution, elegy as a lyrical work acquired two persistent traits: the reflexive, meditative form and the mundane tonality of the content. The study of the theory of elegy indicates that the scientific research format of literary critics is characterized differently: from the statement of the genre, its poetics, views on the theory in a comparative way, the definition of genre dominant, motivational invariants, the classification of thematic varieties, complex study of the genre system for the determination of the specifics of the genre of elegy in the works of some poets. It defines the evolution of the genre's assessments in literary criticism and allows presenting the genre of elegy as a self-sufficient artistic and lyrical phenomenon. The study uses the following scheme for classifying literary works: kind – lyrics, type – meditative, genre – elegy, which, according to the author, is the most suitable for the study of elegiac poetry, transparent to find out the individual place of elegy in the system of lyrical genres. The author proposes a definition of elegy: a meditative lyrical work of a mournful tonality, the poetic plot basis of which is an emotional reaction of the subject to certain events, situations, mental impulses (something heard, mentioned, experienced), or the specific state of mind of the lyrical “I”, which is marked by melancholy, sadness, and even suffering.

The purpose of the article is to analyze the documentary films produced by the Ukrainian Studio of Chronicle and Documentary Films within the period of 2004–2005 in the context of the development of genres in modern Ukrainian documentary filmmaking. The aim of the research is to identify the mutual influence of various artistic genres united in the documentaries. In this regard, the article describes the socio-cultural atmosphere and its impact on the main trends observed in the films created at the «Ukrkinokhronika» studio within the abovementioned period. The research methodology was based on the application of the contextual method, which provided for the analysis of the documentaries in the context of the reflection of the subjective model of the author’s vision of documentary filmmakers. This helped to consider the films through the prism of the artistic context and worldview criteria of modernity. The subject of the research was short documentaries directed by Valentyn Vasianovych («Against the Sun»), Artem Sukharev («Castles of Ukraine»), and Volodymyr Vasyliev («Moments of The Orange»). Conclusions. Through the analysis of the documentaries produced by one of the Ukrainian film studios, the author outlined the common tendency towards the modification of genres in modern documentary films, which rose to the level of works of art. This fact proves the presence of a high level of artistry among the millennial masters of documentary filmmaking., Цель исследования. В статье рассмотрены документальные фильмы Украинской студии хроникально-документальных фильмов 2004–2005 гг., которые анализируются в контексте развития жанров в современной украинской кинодокументалистики. Целью исследования является выявление взаимовлияния различных художественных жанров, объединенных в документальных экранных произведениях. В связи с этим, в статье представлено описание социокультурной атмосферы и ее влияние на основные тенденции, проявленные в фильмах студии «Укркинохроника» указанного периода. Методология исследования базируется на проведении контекстуального метода, позволяющего проанализировать фильмы в плоскости отражения субъективной модели авторского видения режиссеров-документалистов. Это помогает рассмотреть кинопроизведения сквозь призму художественного контекста и мировоззренческих критериев современности. Предметом исследования стали короткометражные фильмы режиссеров Валентина Васяновича «Против солнца», Артема Сухарева «Замки Украины», Владимира Васильева «Мгновения Помаранчевой». Выводы. Анализируя фильмы одной из украинских киностудий, автор доказывает выраженную тенденцию к модификации жанров в современных документальных фильмах, которые возвышаются до определения художественных произведений, что доказывает наличие высокого уровня художественности среди мастеров документального кино поколения next, Мета дослідження. У статті розглянуто документальні фільми Української студії хронікально-документальних фільмів 2004–2005 рр., які аналізуються в контексті розвитку жанрів у сучасній українській кінодокументалістиці. Метою дослідження є виявлення взаємовпливу різних мистецьких жанрів, поєднаних у документальних екранних творах. У зв’язку з цим, у статті подано опис соціокультурної атмосфери та її вплив на основні тенденції, виявлені у фільмах студії «Укркінохроніка» зазначеного періоду. Методологія дослідження базується на проведенні контекстуального методу, що дає змогу проаналізувати кінострічки в площині віддзеркалення суб’єктивної моделі авторського бачення режисерів-документалістів. Це допомагає розглянути кінотвори крізь призму художнього контексту та світоглядних критеріїв сучасної доби. Предметом дослідження стали короткометражні фільми режисерів Валентина Васяновича «Проти сонця», Артема Сухарева «Замки України», Володимира Васильєва «Миттєвості Помаранчевої». Висновки. Аналізуючи фільми однієї з українських кіностудій, автор подає загальновиражену тенденцію до модифікації жанрів у сучасних документальних фільмах, які досягли рівня справжніх мистецьких творів, що доводить наявність високого рівня художньості серед майстрів документального кіно покоління next.

Мета дослідження. У статті розкривається специфіка романтичного стилю в українській фортепіанній музиці на прикладі елегій, які розглядаються у контексті європейського романтизму. Елегії М. Лисенка, Я. Степового та С. Людкевича, написані на початку ХХ ст., порівнюються з елегіями західноєвропейських та російських романтиків (Ж. Массне, Е. Ґріґа, А. Аренського). Методологію дослідження складають: концепція еволюції українського романтизму Л. Корній (для обґрунтування стильових узагальнень); теоретичний метод моделювання (для побудови аналогій між жанрово-стильовими принципами європейських та українських романтиків); історично-порівняльний метод (для визначення спільних та відмінних жанрово-стилістичних ознак в елегіях українських та зарубіжних авторів). Наукова новизна роботи полягає у розгляді української фортепіанної музики (зокрема, жанру елегії) у контексті європейського романтизму з метою вияву специфіки романтичного стилю. Висновки. Доведено, що романтизм в українській фортепіанній музиці розвивався на основі органічної взаємодії національного та інонаціонального стильових компонентів. Створюючи зразки жанру елегії, українські композитори орієнтувалися на творчість західноєвропейських чи то російських романтиків, спиралися на жанрово-інтонаційні джерела українського фольклору та переосмислювали характерні художні тенденції епохи крізь призму національного музичного світовідчуття. Квінтесенцією романтичного стилю в українській фортепіанній музиці початку ХХ ст. стала Елегія С. Людкевича, в якій композитор створив український національний варіант цього жанру.