Search

The article examines the peculiarities of counteracting the negative informational influence on the personnel in captivity during the war. The role and importance of counteracting the information factor in the armed struggle, in ensuring the security of the state border and the state's defense capability. It is also important to reveal the objective necessity, ways and means of protecting personnel from negative informational influence in difficult conditions of captivity. The growth of the role of countering the information factor in the armed struggle and countering the information influence in captivity is highlighted. The relationship between the informational factor and military affairs is investigated. It should be noted right away that the combat operations of the troops were always accompanied by an informational influence on the personnel. We analyzed the latest research and publications, and summarized methods of preparation for interrogations during captivity. Advice on countering negative informational influence in wartime captivity was developed, in which special attention was paid to the principles of communication in captivity. Ukrainian border guards face the Russian Federation with dignity, including in captivity. It is especially important to know about their struggle for everyone who wants to reliably protect our state in the information environment. In order to begin considering the aspects of protection against negative informational influence, it is important to thoroughly study how to counteract negative informational influence in captivity. Our experience shows that providing prisoners with access to accurate and up-to-date information and counter-propaganda techniques can help reduce their stress and increase their ability to resist enemy information attempts., Досліджено особливості протидії негативному інформаційному впливу на особовий склад у полоні під час війни. Визначено роль і значення протидії інформаційного фактора у збройній боротьбі, у забезпеченні безпеки державного кордону та обороноздатності держави. Розкрито об’єктивну необхідність, шляхи та засоби захисту особового складу від негативного інформаційного впливу у складних умовах полону. Висвітлено зростання ролі протидії інформаційному фактору у збройній боротьбі і протидії інформаційному впливу в полоні. Розглянуто взаємозв’язок інформаційного фактора та військової справи. Зазначено, що бойові дії військ завжди супроводжувалися інформаційним впливом на особовий склад. Проведено аналіз останніх досліджень і публікацій, узагальнено способи підготовки до допитів під час полону. Розроблено поради щодо протистояння негативному інформаційному впливу в полоні під час війни, в яких особливу увагу звернено на принципи спілкування у полоні.

The article is devoted to the study of obtaining verbal information from a person in criminal proceedings during martial law. It is argued that the trends of changes in the normative regulation of obtaining verbal information from a person in criminal proceedings during martial law are: simplification of the mechanism of obtaining information; digitization; expansion of sources of obtaining information; narrowing the content of the principle of immediacy of the examination of testimony, things and documents. In order to eliminate the incorrectness in the formulation of part 4 of Art. 95 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, the second sentence of this part of the article is proposed to be amended as follows: "The court has no right to justify the court decisions with testimony provided to the investigator, prosecutor, or to refer to them, except for testimony received in the procedure, specified by Article 615 of this Code." It has been proven that the formulation of Part 11 of Art. 615 of the Criminal Procedure Code of Ukraine require synchronization with the standards set out in the practice of the ECHR regarding the use of extrajudicial testimony, for which Part 11 of Art. 615 of the Criminal Procedure Code of Ukraine is proposed to be formulated as follows: "Testimony obtained during the interrogation of a witness, a victim, including the simultaneous interrogation of two or more already interrogated persons, in criminal proceedings carried out under martial law, may be used as evidence in court, provided that the duly notified witness or victim does not appear or refusal to testify only if the course and results of such interrogation were recorded using available technical means of video recording. Testimony obtained during the interrogation of a suspect, including the simultaneous interrogation of two or more already interrogated persons, in criminal proceedings carried out under conditions of martial law, may be used as evidence in court in the case provided for in the second part of Article 323 of this Code, exclusively if a defense counsel participated in such interrogation, and the progress and results of the interrogation were recorded using available technical means of video recording.", Стаття присвячена дослідженню отримання вербальної інформації від особи у кримінального провадженні під час воєнного стану. Аргументовано, що тенденціями змін у нормативній регламентації отримання вербальної інформації від особи у кримінальному провадженні під час воєнного стану є: спрощення механізму отримання інформації; цифровізація; розширення джерел отримання інформації; звуження змісту засади безпосередності дослідження показань, речей та документів. Задля усунення некоректності у формулюванні ч. 4 ст. 95 КПК України, друге речення цієї частини статті запропоновано викласти у редакції: «Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім показань, отриманих у порядку, визначеному статтею 615 цього Кодексу». Доведено, що формулювання ч. 11 ст. 615 КПК України потребують синхронізації зі стандартами, викладеними у практиці ЄСПЛ стосовно використання позасудових показань, для чого ч. 11 ст. 615 КПК України пропонується викласти у редакції: «Показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді за умови неявки належним чином повідомленого свідка або потерпілого чи відмови давати показання виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації. Показання, отримані під час допиту підозрюваного, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді у випадку, передбаченому частиною другою статті 323 цього Кодексу, виключно якщо у такому допиті брав участь захисник, а хід і результати проведення допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації».

This article is devoted to the study of such criminal procedural institution as an investigative interview. This institution is the result of the search for new methods of gathering information during criminal proceedings in a way that provides for an unequivocal ban on torture or other ill-treatment of a person involved in criminal proceedings. The article defines the specifics of the prohibition of torture in international law in terms of the duty of law enforcement agencies not to allow any deviation from the norm. As a result, the above is emphasized by the special severity of such a crime, which is immoral, degrading to human dignity, and cannot be justified under any circumstances. It is stated that by its nature the process of torturing dehumanizes and denies a person's legitimate right to respect for dignity, while treating both body and soul as a means to achieve the specific goals of criminal proceedings, and is also the worst form of suffering that one person can inflict on another, leading to reputational losses of law enforcement agencies and the negative impact on the entire life of a person involved in criminal proceedings who suffered from such lawlessness. In particular, the emergence of the institution of investigative interview was a response to numerous requests from society around the world in the struggle to protect their rights and fundamental freedoms, which can not be restricted or violated by law enforcement officials. This article examines the use of the “classical system” of interrogations in Ukraine aimed at obtaining a confession, which, as a result, leads to a rather tolerant attitude of law enforcement agencies to manipulation and deception during interrogation, and sometimes to mental pressure and torture of participants in criminal proceedings. In particular, the author proposes to change the legal culture of national criminal procedural legislation by introducing the institution of investigative interview in Ukraine or, to begin with, to conduct interrogations using the principles, methods and objectives of investigative interview, as this will be a step forward in the development of democratic institutions in the state and will facilitate their practical implementation in criminal justice., Дана стаття присвячена дослідженню такого кримінального процесуального інституту як інтерв’ю. Цей інститут є результатом пошуку нових методів збору інформації під час кримінального провадження у спосіб, який передбачає безапеляційну заборону катування чи іншого неналежного поводження з особою-учасником кримінального провадження. У статті визначаються особливості заборони катування в міжнародному праві в частині обов’язку державних органів правопорядку не допускати жодного відступлення від норми. Як наслідок, зазначене підкреслюється особливою тяжкістю такого злочину, який є аморальним, таким, що принижує людську гідність, та не може бути виправданим за жодних обставин. Вказано, що за своєю природою процес катування дегуманізує та заперечує законне право особи на повагу до гідності, розглядаючи її тіло та душу як засоби для досягнення конкретних цілей кримінального провадження, а також є найгіршою формою страждання, якого одна людина може завдати іншій, що призводить до репутаційних втрат державних органів правопорядку та негативного впливу на все життя учасника кримінального провадження, що потерпів від такого беззаконня. Зокрема, поява інституту процесуального інтерв’ю стала відповіддю на численні запити суспільства різних країн світу у боротьбі за захист їх прав та основоположних свобод, що не можуть бути піддані обмеженню чи порушуватися представниками державних органів правопорядку. У роботі досліджено використання в Україні «класичної системи» допитів, спрямованих на отримання зізнання, що, як результат, обумовлює доволі терпиме ставлення органів правопорядку до маніпулювання та обману під час допиту, а подекуди й до психічного тиску та катувань учасників кримінальних проваджень. Зокрема, автор пропонує змінити правову культуру національного кримінального процесуального законодавства, запровадивши в Україні інститут процесуального інтерв’ю або, як для початку, проводити допити із використанням принципів, методик і цілей процесуального інтерв’ю, адже це стане кроком вперед до розвитку демократичних інститутів у державі та сприятиме їхньому практичному втіленню у кримінальну юстицію.

The article reveals the peculiarities of witness and victim questioning in proceedings about threats or violence against a law enforcement officer. The main constituent elements of preparation for conducting this investigative action have been determined. The circle of persons who can act as witnesses in similar proceedings is outlined, and it is established that their list depends on the method and circumstances of commission of this criminal offense. The information that should be established as a result of the interrogation of these persons has been determined. Special attention is paid to tactical techniques of witness interrogation, the choice of which depends on specific investigative situation (investigative materials at disposal of an investigator, characteristics of interrogated person and his interest in results of investigation, the nature of relationship established during the investigative action between investigator and interrogated, etc.). The specifics of interrogation of a witness who is a representative of a law enforcement agency have been determined. Problematic aspects of interrogation of victims in the investigated proceedings are revealed. It is emphasized that the testimony of this category of witnesses is characterized by completeness and detail, which is caused by the availability of legal knowledge. Acquaintance with regulatory documents regulating the activities of the structure where the victim is employed is recognized as a necessary element of preparation for such interrogations. The list of circumstances to be ascertained during the interrogation of victim law enforcement officer has been defined. Tactical methods that can be used by investigator in various interrogation situations are proposed. It is emphasized that the pronounced conflictual nature of the situation of interrogation of victim in the investigated proceedings usually occurs in case of illegal behavior of law enforcement officer (exceeding official powers, unjustified use of coercion, etc.) on the eve of committing a criminal offense against him. Attention was drawn to the violations that investigators assume when interrogating law enforcement officers as victims., У статті розкрито особливості проведення допиту свідка та потерпілого у провадженнях про погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу. Визначено основні складові елементи підготовки до проведення даної слідчої дії. Окреслено коло осіб, які можуть виступати свідками у подібних провадженнях та встановлено, що їх перелік залежить від способу та обстановки вчинення даного кримінального правопорушення. Визначено інформацію, яка має бути встановлена в результаті проведення допиту цих осіб. Особливу увагу звернено на тактичні прийоми проведення допиту свідків, вибір яких залежить від конкретної слідчої ситуації (наявних у розпорядженні слідчого матеріалів, особливостей допитуваної особи та його зацікавленості у результатах розслідування, характеру встановлених під час слідчої дії взаємовідносин між слідчим та допитуваним та ін.). Визначено особливості допиту свідка, який є представником правоохоронного органу. Розкрито проблемні аспекти проведення допитів потерпілих у досліджуваних провадженнях. Підкреслено, що показання даної категорії свідків характеризується повнотою і деталізацією, що зумовлено наявністю у них юридичних знань. Необхідним елементом підготовки до таких допитів визнано ознайомлення з нормативними документами, які регламентують діяльність структури, де перебуває на службі потерпілий. Визначено перелік обставин, що підлягають з'ясуванню під час допиту потерпілого правоохоронця. Запропоновано тактичні прийоми, які може застосовувати слідчий у різних ситуаціях допиту. Акцентовано, що яскраво виражений конфліктний характер ситуації допиту потерпілого у досліджуваних провадженнях, зазвичай, має місце у разі неправомірної поведінки працівника правоохоронного органу (перевищення службових повноважень, невиправдане застосування примусу тощо) напередодні вчинення кримінального правопорушення щодо нього. Звернуто увагу на порушення, яких припускаються слідчі, проводячи допит працівників правоохоронних органів в якості потерпілих.

The article examines the legal regulation of interrogation in martial law. During the statement of the problem it is noted that the imperfect legal regulation of interrogation in peacetime causes an increase in problematic issues of regulatory regulation of this procedural action in martial law. In the course of presenting the main material, the expediency of regulating during the martial law regime the exclusive possibility of the court’s departure from the principle of immediacy of the examination of personal testimony is emphasized. At the same time, the legal regulation of written protocols of interrogation at the stage of pre-trial investigation with the warning of individual participants about criminal liability should be left. Attention is drawn to the fact that the decision to recognize pre-trial testimony as evidence by a court cannot be made formally only in view of the imposition of martial law throughout the country. The court must assess the specific circumstances of the proceedings, the activity of hostilities in a particular area, the level of danger to the participants in criminal proceedings, and so on. It is stated that the legal regulation of international standards in extreme situations allows the recognition as evidence of pre-trial testimony recorded in the interrogation records at the stage of pre-trial investigation. It is concluded that during the martial law regime the legal regulation of interrogation should be carried out in such a way that in exceptional cases the court has the opportunity to deviate from the principle of immediacy of judicial examination of testimony. As a general rule, such cases should provide for the observance of appropriate procedural guarantees of human rights and freedoms in the course of obtaining and recording testimony at the stage of pre-trial investigation. Although in the most extreme situations of criminal proceedings (illness, death, threat of danger, etc.) the court should be able to accept as evidence the results of pre-trial interrogations outside the observance of procedural guarantees. It is concluded that the current legal regulation of interrogation during martial law generally corresponds to the circumstances of the relevant legal regime. At the same time, it is emphasized that the criminal procedural norms regarding the legal regulation of interrogation during the martial law regime need to be improved in relation to the regulation of the exclusive possibility of the court to recognize the results of pre-trial interrogations as evidence in criminal proceedings., У статті досліджується правова регламентація допиту в умовах воєнного стану. Під час постановки проблеми зазначається, що недосконале правове регулювання допиту у мирний час обумовлює збільшення проблемних питань нормативної регламентації вказаної процесуальної дії в умовах воєнного стану. У ході викладу основного матеріалу підкреслюється доцільність під час режиму воєнного стану врегулювання виняткової можливості відступу суду від засади безпосередності дослідження особистих свідчень. При цьому має бути залишена правова регламентація письмових протоколів допиту на стадії досудового розслідування із попередженням окремих учасників про кримінальну відповідальність. Звертається увага на те, що рішення про визнання досудових показань доказами судом не може прийматися формально лише з огляду на введення режиму воєнного стану на всій території держави. Суд має оцінювати конкретні обставини здійснення судового провадження, активність проведення бойових дій на певній території, рівень небезпеки для учасників кримінального провадження тощо. Констатується, що правова регламентація міжнародних стандартів у крайніх ситуаціях уможливлює визнання як доказів досудових показань, що зафіксовані у проколах допитів на етапі досудового розслідування. Підсумовується, що під час правового режиму воєнного стану правова регламентація допиту має здійснюватися у такий спосіб, щоб у виняткових випадках у суду була можливість відступити від засади безпосередності судового дослідження показань. За загальним правилом такі випадки мають передбачати дотримання належних процесуальних гарантій прав і свобод людини у перебігу отримання та фіксування показань на стадії досудового розслідування. Хоча у самих крайніх ситуаціях кримінального провадження (хвороба, смерть, загроза небезпеки тощо) у суду має бути можливість визнавати доказами результати досудових допитів поза дотримання процесуальних гарантій. Робиться висновок, що чинна правова регламентація допиту під час воєнного стану в цілому відповідає обставинам відповідного правового режиму. Разом з тим, наголошується, що кримінальні процесуальні норми у частині правової регламентації допиту під час правового режиму воєнного стану потребують удосконалення стосовно унормування виняткової можливості суду визнавати результати досудових допитів доказами у кримінальному провадженні.

Стаття присвячена аналізу становлення інституту допиту як слідчої (розшукової) дії, яка є процесуальним способом отримання від допитуваної особи відомостей про обставини кримінального правопорушення. Висвітлюється процес розвитку законодавства, яким врегульовувалися відносини слідчого з допитуваним, залежно від процесуального статусу останнього (свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений). Наголошується, що натепер створені надійні правові гарантії захисту прав та інтересів допитуваного, розроблені відповідні наукові рекомендації щодо використання тактичних прийомів допиту для одержання повних та об’єктивних показань як джерела доказів.Розглянуті проблемні питання щодо співвідношення допиту та процесуального інтерв’ю, якому останнім часом приділяється певна увага науковцями і практиками. Звертається увага на відсутність одностайності у визначенні процесуального інтерв’ю. Наголошується на неприпустимості називати таке інтерв’ювання процесуальною дією, оскільки воно не закріплене у чинному КПК України як процесуальна дія.Доведено, що структура процесуального інтерв’ю, що пропонується окремими авторами, повністю збігається зі структурою допиту як слідчої дії. Констатується доцільність вивчення зарубіжного досвіду розкриття та розслідування злочинів, його порівняння із сучасною практикою правоохоронних органів України та у разі дійсної доцільності впровадження у діяльність слідчих та оперативних підрозділів правоохоронних органів. The article analyzes the formation of the institution of interrogation as an investigative action, which is a procedural way of obtaining information from an interrogated person about the circumstances of a criminal offense. The process of legislative development is highlighted, by which the investigator’s relationship with the person being interrogated are controlled. The kind of regulation also depends on latter’s procedural status (witness, victim, suspect, accused). It is noted, that now created reliable legal safeguards to protect the rights and interests of the interrogator, appropriate scientific recommendations for the use of tactical interrogation techniques to obtain complete and objective testimony as sources of evidence have been developed.Recently, problematic issues like relation of interrogation and procedural interview, which scientists and practitioners have been paying a certain amount of attention to, were discussed. Attention is drawn to the lack of unanimity in the definition of the procedural interview. The inadmissibility of calling such an interview a procedural action is emphasized, since it is not enshrined in the current CPL of Ukraine as a procedural action.It has been proven that the structure of the procedural interview, which is proposed by certain authors, fully coincides with the structure of interrogation as an investigative action. The expediency of the study of foreign experience in detection and investigation of crimes, its comparison with the current practice of law enforcement agencies of Ukraine and, in the board of actual expediency, the introduction into the activities of investigative and operational units of law enforcement agencies is stated.

According to the criminal procedure legislation, the sources of evidence in criminal proceedings are testimony, material evidence, documents and expert advice. The most common source is testimony, which, according to the legislation, can be obtained only during the interrogation. However, in law enforcement practice there are cases when during some investigative actions, other than interrogation, for instance investigative experiment, inspection, search, the investigator receives from persons involved in it certain information relevant to the criminal proceedings. However, courts sometimes consider the results of such investigative actions inadmissible as evidence, because during their conduct the investigator has recorded testimony which does not meet the requirements of the legislation regarding the procedural form of their obtaining. Such situations lead to the fact that the mentioned information is not evaluated by the courts during the trial, persons, who provided these knowledge during conducting such investigative actions are not interrogated as witnesses, and the proper judicial assessment is not made of the circumstances of the criminal proceedings which were recorded in the protocol of the investigative action. Thus, in the article the author draws attention to the awareness of the essence of the testimony as the sources of evidence in criminal proceedings; considers problems which arise during the classification of investigative actions depending on the methods of obtaining the information on verbal, nonverbal and mixed; analyzes national law enforcement practice, case-law of the European Court of Human Rights, doctrinal approaches and on the basis of the conducted research concludes that the criminal procedural legislation contains legal uncertainty regarding the concept of testimony and knowledge obtained in criminal proceedings. Author admits that the testimony of individuals should be considered in a broad sense, as it is done in the legislation of the foreign countries and in the case-law of the European Court of Human Rights, as any knowledge which has been provided by a person during investigative (detective) actions, which determined the necessity of essential guarantees to people providing it, as well as mandatory interrogation of such people in court in order to perceive the provided knowledge during the hearing and observance of the law to substantiate the court’s conclusions in judicial decision with such testimony.

The paper deals with the psychological basis of giving false testimony by the person questioned. It is stated that the motives for making a false statement by the suspect are related to the desire to avoid responsibility for the crime, to reduce the guilt, or to be punished not for the crime committed but for a less serious crime. Witnesses’ false testimony is due to fears of the suspect’s desire for retaliation; unwillingness to further participating in investigative (search) activities and the investigation as a whole. The motives for giving false testimony by victims are as follows: the desire to reduce the damage caused by the crime in order to hide the source of the acquisition of lost property; the desire to exaggerate the damage caused by the crime, both out of feelings of revenge and for mercenary or other motives; attempts to hide their own dishonest actions, immoral behaviour.Attention is paid to the resources of current scientific and technical means, innovative products and their use during interrogation. It is noted that the up-to-date technical and technological resources of computer modeling make it possible to turn a verbal description of the mental image of an object or event stored in the human mind, in a directly observable three-dimensional, dynamic, space-oriented model of this image with great accuracy and unlimited potential of digitalization. The author concludes that the visualized 3D model of the crime scene can be used during the interrogation not only to ensure the completeness and accuracy of recording the reported information. In case of a conflict situation during the interrogation of a person giving intentionally false testimony, presenting a 3D model of the crime scene with visualized paths of objects motion, the location of the participants of the event can also serve as a tactical option, which we could refer to as "visual imitation of a crime”, it involves refuting each false testimony by specific evidence.The paper presents the system of tactical options aimed at counteracting the perjury: 1) asking questions; application of “the element of surprise”; 2) maximum itemization of testimony; 3) presentation of counter-evidence; combination of forced (accelerated) and slow rate interrogation; 4) telling investigators versions of the crimes committed or the probable development of events; 5) “dragging the person questioned into an argument”; 6) using or generating the state of emotional tension; 7) "assumption of a legend"; 8) "inertia"; 9) visual imitation of the crime, В статье рассмотрены психологические основы сообщение ложных показаний допрашиваемым лицом. Акцентировано внимание на возможностях современных научно-технических средств, инновационных продуктов и их использовании во время допроса. Предложен тактический прием с условным названием «наглядная имитация события преступления», основанный на предъявлении 3D-модели места происшествия лицу, сообщающему заведомо ложные показания с целью их опровержения. Определена система тактических приемов, направленных на нейтрализацию лжи в показаниях и повышение эффективности проведения допроса, У статті розглянуто психологічні основи надання неправдивих показань допитуваною особою. Акцентовано увагу на можливостях сучасних науково-технічних засобів, інноваційних продуктів та їх використанні під час допиту. Запропоновано тактичний прийом з умовною назвою «наочна імітація події злочину», який базується на пред’явленні 3D-моделі місця події особі, яка надає свідомо неправдиві показання з метою їх спростування. Визначено систему тактичних прийомів, спрямованих на нейтралізацію неправди в показаннях та підвищення ефективності проведення допиту

The paper deals with the psychological basis of giving false testimony by the person questioned. It is stated that the motives for making a false statement by the suspect are related to the desire to avoid responsibility for the crime, to reduce the guilt, or to be punished not for the crime committed but for a less serious crime.Witnesses’ false testimony is due to fears of the suspect’s desire for retaliation; unwillingness to further participating in investigative (search) activities and the investigation as a whole.The motives for giving false testimony by victims are as follows: the desire to reduce the damage caused by the crime in order to hide the source of the acquisition of lost property; the desire to exaggerate the damage caused by the crime, both out of feelings of revenge and for mercenary or other motives; attempts to hide their own dishonest actions, immoral behaviour. Attention is paid to the resources of current scientific and technical means, innovative products and their use during interrogation. It is noted that the up-to-date technical and technological resources of computer modeling make it possible to turn a verbal description of the mental image of an object or event stored in the human mind, in a directly observable three-dimensional, dynamic, space-oriented model of this image with great accuracy and unlimited potential of digitalization. The author concludes that the visualized 3D model of the crime scene can be used during the interrogation not only to ensure the completeness and accuracy of recording the reported information. In case of a conflict situation during the interrogation of a person giving intentionally false testimony, presenting a 3D model of the crime scene with visualized paths of objects motion, the location of the participants of the event can also serve as a tactical option, which we could refer to as "visual imitation of a crime”, it involves refuting each false testimony by specific evidence. The paper presents the system of tactical options aimed at counteracting the perjury:1)asking questions; application of “the element of surprise”; 2) maximum itemization of testimony; 3) presentation of counter-evidence; combination of forced (accelerated) and slow rate interrogation; 4) telling investigators versions of the crimes committed or the probable development of events; 5) “dragging the person questioned into an argument”; 6) using or generating the state of emotional tension; 7) "assumption of a legend"; 8) "inertia"; 9) visual imitation of the crime.

За кримінальним процесуальним законодавством джерелами доказів у кримінальному провадженні є показання, речові докази, документи та висновки експертів. Найбільш розповсюдженим джерелом є показання, які згідно із законодавством можуть бути отримані лише під час проведення допиту. Разом з тим у правозастосовній практиці непоодинокими є випадки, коли під час іншої, ніж допит, слідчої дії, зокрема, слідчого експерименту, огляду, обшуку, слідчий отримує від осіб, які беруть у ній участь, певні відомості, що мають значення для кримінального провадження. Втім, іноді суди вважають результати таких слідчих дій недопустимими як докази, оскільки під час їх проведення слідчим були зафіксовані показання, що не відповідають вимогам законодавства стосовно процесуальної форми їх отримання. Така ситуація призводить до того, що вказані відомості не оцінюються судами під час судового розгляду, особи, які надали відомості під час проведення таких слідчих дій, не допитуються як свідки, а обставинам кримінального провадження, що були зафіксовані у протоколі слідчої дії, не дається належна судова оцінка. У зв’язку з цим у статті авторка з’ясовує сутність показань як джерел доказів у кримінальному провадженні; розглядає проблеми, що виникають під час класифікації слідчих (розшукових) дій залежно від способів отримання інформації на вербальні, невербальні та змішані; аналізує вітчизняну правозастосовну практику, практику Європейського суду з прав людини, доктринальні підходи і зокрема робить висновок, що кримінальне процесуальне законодавство містить правову невизначеність стосовно поняття показань та відомостей, отриманих у кримінальному провадженні. Зазначає, що показання осіб слід розглядати в широкому сенсі, як це зроблено в законодавстві деяких країн і притаманно практиці Європейського Суду. Тож слід розуміти під ними будь-які відомості, які були надані особою під час проведення слідчих (розшукових) дій, що обумовлює необхідність відповідних гарантій особам, які їх надають, а також обов’язковий допит такої особи в суді з метою безпосереднього сприйняття наданих відомостей під час судового засідання та дотримання вимог закону щодо обґрунтування такими показаннями висновків суду у судовому рішенні., В соответствии с уголовным процессуальным законодательством источниками доказательств в уголовном процессе являются показания, вещественные доказательства, документы и заключения экспертов. Наиболее распространенным источником из них являются показания, которые по законодательству могут быть получены только при проведении допроса. Вместе с тем в правоприменительной практике нередки случаи, когда во время иных, нежели допрос, следственных действий, в частности, следственного эксперимента, осмотра, обыска, следователь получает от лиц, принимающих в них участие, определенные сведения, имеющие значение для уголовного производства. Однако иногда суды считают результаты таких следственных действий недопустимыми в качестве доказательств, поскольку в ходе их проведения следователем были зафиксированы показания, не соответствующие требованиям законодательства относительно процессуальной формы их получения. Это приводит к тому, что указанные сведения не оцениваются судами в ходе судебного разбирательства, лица, которые их дали при проведении указанных следственных действий, не допрашиваются в качестве свидетелей, а обстоятельствам уголовного производства, которые были зафиксированы в протоколе следственного действия, не дается надлежащая оценка судом. В связи с этим в статье автор обращается к определению сущности показаний как источников доказательств в уголовном производстве; рассматривает проблемы, возникающие при классификации следственных (розыскных) действий в зависимости от способов получения информации на вербальные, невербальные и смешанные; анализирует отечественную правоприменительную практику, практику Европейского суда по правам человека, доктринальные подходы и на основании проведенного исследования делает вывод, что уголовное процессуальное законодательство содержит правовую неопределенность относительно понятия показаний и сведений, полученных в уголовном производстве. Показания лиц следует рассматривать в широком смысле, как это сделано в законодательстве некоторых государств и характерно для практики Европейского Суда. Следует понимать под ними любые сведения, которые были даны лицом в ходе проведения следственных (розыскных) действий, что обусловливает необходимость предоставления соответствующих гарантий лицам, которые их дают, а также обязательный допрос такого лица в суде с целью непосредственного восприятия предоставленных сведений во время судебного заседания и соблюдения требований закона относительно обоснования такими показаниями выводов суда в судебном решении., According to the criminal procedure legislation, the sources of evidence in criminal proceedings are testimony, material evidence, documents and expert advice. The most common source is testimony, which, according to the legislation, can be obtained only during the interrogation. However, in law enforcement practice there are cases when during some investigative actions, other than interrogation, for instance investigative experiment, inspection, search, the investigator receives from persons involved in it certain information relevant to the criminal proceedings. However, courts sometimes consider the results of such investigative actions inadmissible as evidence, because during their conduct the investigator has recorded testimony which does not meet the requirements of the legislation regarding the procedural form of their obtaining. Such situations lead to the fact that the mentioned information is not evaluated by the courts during the trial, persons, who provided these knowledge during conducting such investigative actions are not interrogated as witnesses, and the proper judicial assessment is not made of the circumstances of the criminal proceedings which were recorded in the protocol of the investigative action. Thus, in the article the author draws attention to the awareness of the essence of the testimony as the sources of evidence in criminal proceedings; considers problems which arise during the classification of investigative actions depending on the methods of obtaining the information on verbal, nonverbal and mixed; analyzes national law enforcement practice, case-law of the European Court of Human Rights, doctrinal approaches and on the basis of the conducted research concludes that the criminal procedural legislation contains legal uncertainty regarding the concept of testimony and knowledge obtained in criminal proceedings. Author admits that the testimony of individuals should be considered in a broad sense, as it is done in the legislation of the foreign countries and in the case-law of the European Court of Human Rights, as any knowledge which has been provided by a person during investigative (detective) actions, which determined the necessity of essential guarantees to people providing it, as well as mandatory interrogation of such people in court in order to perceive the provided knowledge during the hearing and observance of the law to substantiate the court’s conclusions in judicial decision with such testimony.

The purpose of the article is to research the nature of the law-making activity of the state using the achievements of modern domestic legal science in the question of rethinking the nature and nature of the right on the basis of the doctrine of popular sovereignty, a clarified understanding of the sources of the right, a deeper explanation of the nature of its relations with society and the state, disclosure and its true role in the formation and operation of the right. The systemic, analytical, comparative-historical, formal-legal methods of research of legal phenomena are used. It is stated that the legalistic understanding of the essence of the right-making, the law-making and the rulemaking activity as a specific activity of specially authorized bodies for establishing, amending or abolishing legal norms in the form of adoption of normative-legal acts or as a form of government activity state bodies, their legal entities prevails today, local governments, or other entities. These views do not take into account the deep, essential aspects of the nature of the right, the process of its formation, and therefore distort the role of the state in the process of the right-making. Which, accordingly, influences the understanding of the requirements to the rulemaking activity of public authorities, not allowing to justify, develop and introduce proper mechanisms of control over these activities by the public, to affirm the rule of law in the activity of public authorities, to optimize the rulemaking procedures, to protect human rights. The result of the study is an attempt to formulate the basic, initial provisions of the doctrine of the nature and nature of the rulemaking activity of the state, which would be based on a crystallized understanding of the essence of the right and the law, their correct relationship, and accordingly the understanding of the relationship between the right-making and the law-making, clarifying the nature and nature of the process of the law-making. This approach gives the possibility of theoretical and legal understanding and further improvement of the legal foundations of the Ukrainian state and national legislation, legislative activity of the parliament, the rulemaking activity of public authorities., Статья посвящена анализу особенностей допроса судебно-медицинского эксперта. Актуальность выбранной темы обусловлена тем, что невзирая на достаточно большое количество работ, посвященных указанной теме, на сегодняшний день отсутствует единообразная позиция среди ученых и практических работников касательно процедуры допроса судебно-медицинского эксперта и критериев, которые определяют достоверность его заключения. Используются системный, аналитический, сравнительно-исторический, формально-юридический методы исследования допроса судебно-медицинского эксперта. В рамках работы проанализировано оценивание следователем и судом достоверности заключения судебно-медицинского эксперта путем проведения допроса, установлена важность допроса эксперта для процесса доказывания в уголовном производстве. В данной статье предпринята попытка решить эту проблему и выделить особенности допроса судебно-медицинского эксперта, а также сформировать основные критерии определения достоверности экспертного заключения., Статтю присвячено аналізу особливостей допиту судово-медичного експерта. Актуальність обраної теми зумовлюється тим, що незважаючи на достатню кількість робіт, присвячених зазначеній темі, на сьогоднішній день відсутня одноманітна позиція серед науковців та практичних працівників щодо процедури допиту судово-медичного експерта та критеріїв, які визначають достовірність його висновку. Використовуються системний, аналітичний, порівняльно-історичний, формально-юридичний методи дослідження допиту судово-медичного експерта. В межах роботи проаналізовано оцінювання слідчим та судом достовірності висновку судово-медичного експерта шляхом проведення допиту, встановлено важливість допиту експерта для процесу доказування у кримінальному провадженні. У даній статті здійснена спроба вирішити цю проблему та виокремити особливості допиту судово-медичного експерта та сформувати основні критерії визначення достовірності експертного висновку.

The article is an analysis of the investigative (search) actions – questioning, as one of the most informative investigative (search) actions in conditions of the use of psychological knowledge and the ability to attract a skilled psychologist, with the aim of obtaining new knowledge about the identity of the criminal.Investigators actions are actions aimed to obtaining (collecting) evidence or verification of already obtained evidence in a particular criminal proceeding. Interrogation is the most common investigative action, along with is complex.Interrogation is a complex process of information exchange between the investigator and the interrogated person, during which the investigator must obtain from the interrogated the maximum of important information about the identity of the unknown criminal. It should be understood that, in order to model the identity of an unknown criminal, the subject of interrogation should include obtaining such information from the interrogated person, which directly indicate the physical, physiological and psychological characteristics of the identity of the unknown criminal. In our study, we pay attention to the interrogation of witnesses (eyewitnesses) and the victim.Modeling the identity of an unknown criminal during the psychological forensic research is the construction of a model by a specialist psychologist or forensic expert psychologist, which reveals the psychological abilities properties, qualities and processes (motives, needs, motivations, feelings, emotions, representations, perceptions, orientations, intellectual abilities, etc.), that explains the essence of the behavior of a particular person, reveals such characteristics that reflect the attitude of an unknown criminal to the actions performed by him (inaction), to the environment and to himself during, as well as to the Commission of a crime and after its commission., Освещаются вопросы проведения такого следственного (розыскного) действия как допрос в процессе моделирования личности неизвестного преступника в условиях состязательного уголовного процесса. Рассматриваются проблемы проведения допроса свидетелей и потерпевших лиц следователем при условии привлечения специалиста-психолога с целью получения психологической информации, необходимой для построения психологического профиля личности неизвестного преступника и проведения судебно-психологической экспертизы допрашиваемых лиц., Висвітлено питання проведення такої слідчої (розшукової) дії як допит під час моделювання особи невідомого злочинця в умовах змагального кримінального процесу. Розглянуто проблеми проведення допиту свідків та потерпілих слідчим за умови залучення спеціаліста-психолога з метою отримання психологічної інформації, необхідної для побудови психологічного профілю особи невідомого злочинця та проведення судово-психологічної експертизи допитуваних осіб.

Статья посвящена исследованию отдельных вопросов участия специалиста при проведении такого распространенного следственного (розыскного) действия, как допрос. Анализируются процессуальные нормы, регламентирующие участие специалиста в допросе. Раскрыты проблемные вопросы, связанные с участием специалиста в допросе., This report is devoted to studying certain aspects of expert involvement in conducting common investigative acts including interrogation. We carried out an analysis of rules of procedure, governing issues of specialist involvement in interrogation. We also tried to highlight pressing issues related to specialist involvement in interrogation.Issues of specialist involvement in interrogation previously came into focus in the works of the following scholars: A. N. Zynyn, A. N. Ekymovskaia, I. M. Komarov, V. Е. Konovalova, I. V. Pyroh, V. V. Tsyrkal, V. Y. Shepіtko et al.This report aims at analyzing topical issues of specialist involvement in interrogation from the perspective of interaction with the investigator.This report studies the norms of the Code of Criminal Procedures of Ukraine concerning procedural regulation of specialist involvement in interrogation. We reviewed the issue of specialist involvement in interrogation by the defense team as well as specialist involvement in interrogation via videoconference. We also suggested classification of types of specialists involved in interrogation. We characterized forms and functions of specialist activities. We reviewed issues of specialist consulting and information assistance as one of the most common forms of professional assistance during interrogation., Стаття присвячена дослідженню окремих питань залучення спеціаліста до такої найпоширенішої слідчої (розшукової) дії, як допит. Аналізуються процесуальні норми, що регламентують участь спеціаліста у допиті. Розкрито проблемні питання, пов’язані із залученням спеціаліста до допиту.

Стаття присвячена дослідженню актуальної для сучасної правозастосовної практики проблеми, пов’язаної з забезпеченням прав та законних інтересів осіб під час їхнього допиту в режимі відеоконференції на стадії досудового розслідування. Проаналізовано положення чинного КПК України, які регламентують відмову підозрюваного від участі в цій слідчій (розшуковій) дії та виявлено їхні недоліки, що можуть перешкоджати реалізації права зазначеного учасника кримінального провадження не давати показання. На підставі доктринальних підходів та кримінального процесуального законодавства висловлено пропозицію щодо обов’язкового залучення для проведення допиту в режимі відеоконференції спеціаліста, оскільки відсутність цього учасника кримінального провадження потенційно здатна унеможливити проведення такого допиту., Статья посвящена исследованию актуальной для современной правоприменительной практики проблемы, связанной с обеспечением прав и законных интересов лиц при производстве допроса в режиме видеоконференции на стадии досудебного расследования. Проанализированы положения действующего УПК Украины, регламентирующие отказ подозреваемого от участия в этом следственном (розыскном) действии, и выявлено недостатки, которые могут препятствовать реализации права указанного участника уголовного производства не давать показания. На основании доктринальных подходов и уголовного процессуального законодательства высказано предложение об обязательном привлечении к допросу в режиме видеоконференции специалиста, поскольку отсутствие этого участника уголовного производства потенциально может сделать проведение такого допроса невозможным., The article is connected with the analysis of rules of the current CPC of Ukraine which regulated the application of videoconference at the interrogation at the pre-trial investigation. The research has showed that there are some problem aspects of ensuring of the rights and legal interests of the participation of criminal proceedings. First of all, such right of suspect as a refusing of giving testimonies can’t be realized fully, because there is not any procedure, which provides getting of such refuse by the investigator or a prosecutor, who situates remotely from suspect. At the same time, the official, who is situated near the suspect can’t get this refuse, because he hasn’t such competency.Also there are some problems with the engaging of the specialist to the interrogation with the application of videoconference. There is not compulsory demand to the officials who are providing this investigative action to engage such participation of criminal proceedings. But the absence of the specialist can lead to the impossibility providing of interrogation in the conditions of quality sound, image and the information security.

The problem setting. The article is devoted to the issue of the day of establishment of psychological contact at conducted to the interrogation on pre-trial investigation. Analyzing inquisitional practice, evidently, that opening of this problem becomes a necessity in connection with that the amount of conflict situations increases during realization of interrogation, there is a necessity for an exposure and stopping of false testimonies, the change of behavior and position of person with that is set psychological contact with the aim of receipt of truthful certificates. Investigative agencies have difficulties in relation to forming of psychological contact, absent unity of opinions in relation to the necessity of application of the reflexive thinking and reflexive management for its establishment. At presence of these divisions of opinions and vision of this problem, establishment of psychological contact in practice with the different participants of process on pre-trial investigation becomes problematic. All of it allows attributing this problem to actual. Recent research and publications analysis. To the problems of determination of reflection’ maintenance and research of the using’ questions of the psychological thinking and features of application of reflexive management at the interrogation is devoted such judicial-psychological and criminalistics works of such scientists as R.S. Belkin, V.E. Boginskiy, V. L. Vasyliev, T.S. Volcetskaya, N. V. Granat, L. Ya. Drapkin, A. V. Dulov, M. І. Enikeev, G. О. Zorin, L.M. Karneeva, В. S. Коmarkov, V.O. Konovalova, V.E. Kornoukhov, М. V. Kostickiyi, V.А. Lefevr, М. І. Porubov, А. R. Ratinov, V. V. Romanov, V. Yu. Shepitko and other. Paper objective. On the basis of study and analysis of literary sources, inquisitional practice, to investigate essence of reflection, feature of its application for establishment of psychological contact at interrogation on pre-trial investigation. Paper main body. On pre-trial investigation at conducted to the interrogation the process of decision-making to the investigators (by a public prosecutor) foresees the design of intellection of the interrogated person. Such mental work that is conducted to the investigators (by a public prosecutor) is sent to the recreation of predictable ideas; decisions and actions interrogated and is a difficult reflexive process. In the article essence of term reflection from positions of such sciences as philosophy, logic, mathematical game theory, psychology, social psychology, legal psychology and criminalistics is researched. Correlation of reflexive management and prognostic activity of investigator (public prosecutor) is considered during realization of interrogation. The grades of reflection and factors that give advantage to the investigator (to the public prosecutor) in reflexive cooperation are analyzed. Attention applies on the feature of application of the reflexive thinking and realization of reflexive management at establishment of psychological contact in the conflict and solved by mutual agreement situations of interrogation. Conclusion of the research. A question is considered, that the applications of psychological knowledge related to the features for establishment of psychological contact at interrogation on pre-trial investigation. The special attention is spared to the problems of reflexive cooperation between an investigator (by a public prosecutor) and interrogated, to recommendations in relation to effective application of the reflexive thinking and expedient realization of reflexive management at forming of psychological contact., Рассмотрены вопросы, связанные с особенностями применения психологических знаний для установления психологического контакта при допросе на досудебном расследовании. Особое внимание уделено проблемам рефлексивного взаимодействия между следователем (прокурором) и допрашиваемым, рекомендациям по эффективному применению рефлексивного мышления и целесообразного осуществления рефлексивного управления при формировании психологического контакта., Розглянуто питання, що пов’язані з особливостями застосування психологічних знань для встановлення психологічного контакту при допиті на досудовому розслідуванні. Особливу увагу приділено проблемам рефлексивної взаємодії між слідчим (прокурором) та допитуваним, рекомендаціям щодо ефективного застосування рефлексивного мислення та доцільного здійснення рефлексивного управління при формуванні психологічного контакту.

This article examines the problems which are concerned with features establishment psychological contact during the interrogation at a pretrial investigation. A great attention is devoted to theoretical problems of phases formation establishment psychological contact and features of overcome conflict situations during interrogation process., Рассмотрены вопросы, связанные с особенностями установления психологического контакта при допросе на досудебном расследовании. Особое внимание уделено теоретическим проблемам формирования этапов установления психологического контакта и особенностям преодоления конфликтных ситуаций в процессе допроса., Розглянуто питання, пов’язані з особливостями встановлення психологічного контакту при допиті на досудовому розслідуванні. Особливу увагу приділено теоретичним проблемам формуванням етапів установлення психологічного контакту та особливостям подолання конфліктних ситуацій у процесі допиту.

У положеннях наукової статті автором розкрито погляди провідних вчених-криміналістів та даних судово-слідчої практики щодо особливостей використання спеціальних знань при проведенні допиту в процесі розслідування злочинів, вчинених в пенітенціарних установах. Автором характеризуються сучасні можливості використання науково технічних засобів, зокрема можливостей експертного дослідження матеріалів звукозапису та аудіозапису, фонетичної експертиза за фонограмами мови людини, яка допомагає встановити психічний стан того, хто говорить, визначає ступінь його емоційної напруженості під час відповіді на емоційний подразник або під час усного пояснення при безпосередньому спостереженні. На цій основі запропоновано шлях удосконалення положень криміналістичної тактики провадження допиту як специфічної слідчої дії в особливих умовах, що притаманні пенітенціарним установам. In the provisions of the scientific article the author disclosed the views of leading forensic scientists and data forensic investigative practices regarding the specific use of expertise during the interrogation in the investigation of offenses committed in prisons. The author characterizes the possibility of using modern scientific and technical facilities, including the possibility of expert research materials and recording record, phonetic expertise fonogram of human’s speech, which helps to establish his mental state, the degree of emotional intensity in response to emotional stimulus or during oral explanations at direct observation. On this basis, suggest ways to improve the provisions of forensic tactics of interrogation as a specific investigative action in the special conditions inherent in prisons. Compliance referred to in article tactical recommendations to help make high-quality soundtrack interrogation suitable for phonetic expertise. The foregoing evidence in favor of a wide application of scientific and technical facilities in the course of interrogation, conducted in prisons. This will help to provide quality and reliable information from the interviewee that will positively affect the outcome of the investigation.