The fight against corruption in Ukraine is giving rise to new ways of combating this phenomenon, new anti-corruption legislation is often being adopted and improved. Thus, among other things, in 2011 the Ukrainian parliament introduced criminal liability for illegal enrichment, and in 2014 – for declaring questionable information, supplementing the Criminal Code in accordance with Art. 368-2 and Art.366-1. However, despite their long-term duration in the structure of the criminal law mechanism for combating corruption, they have not become effective tools of anti-corruption struggle. Problems of application of Articles 366-1, 368-2 have been admitted from the very moment of their introduction in action as some serious defects in the construction of these norms were placed in the course of legislative process. In the end, based on the decision of the Constitutional Court of Ukraine, these articles expired. Given that the purpose of the article is to investigate the process of legislation and to establish the reasons for the adoption of deliberately ineffective rules on the declaration of inaccurate information and illicit enrichment. The scientific novelty is that the study indicates the inability of the Verkhovna Rada of Ukraine, which includes the Institute of legislation, scientific and expert management, legal management, the department of relations with the judiciary, the control department and other units, to ensure quality at the appropriate level of results of legislative work. These "precautionary institutions" were unable to prevent the development, adoption of imperfect and knowingly unconstitutional laws, as evidenced by examples of the introduction of liability under Articles 366-1, 368-2 of the Criminal Code and the introduction of repeated manipulative changes, after the entry into force., Борьба с коррупцией в Украине порождает все новые способы противодействия этому явлению, часто принимается новое и совершенствуется действующее антикоррупционное законодательство. Так, среди прочего, в 2011 г. украинский парламент ввел уголовную ответственность за незаконное обогащение, а в 2014 – за декларирование недостоверной информации, дополнив УК соответственно статьями 368-2 и 366-1. Однако, несмотря на их длительное действие в структуре уголовно-правового механизма противодействия коррупции, они так и не стали эффективными инструментами на этом рубеже антикоррупционной борьбы. Проблемы с применением статей 366-1, 368-2 возникли с момента введения их в действие, так как в ходе законодательного процесса были допущены серьезные недостатки в конструкции этих норм. В конечном итоге, на основании решения Конституционного Суда Украины указанные статьи утратили силу. Цель статьи состоит в том, чтобы исследовать процесс законотворчества и установить причины принятия заведомо недейственных норм о декларировании недостоверной информации и незаконном обогащении. Научной новизной является то, что исследование указывает на неспособность Аппарата Верховной Рады Украины, в структуру которого входят институт законодательства, научно-экспертное управление, юридическое управление, отдел связей с органами правосудия, отдел контроля и другие подразделения, обеспечить на должном уровне качество результатов законодательной работы. Эти «институты-предохранители» оказались не в состоянии предотвращать разработку, принятие несовершенных и заведомо неконституционных законов, что подтверждается примерами внедрения ответственности, предусмотренной статьями 366-1, 368-2 УК, и внесения в них неоднократных манипулятивных изменений уже после вступления в силу., Боротьба з корупцією в Україні породжує усе нові способи протидії цьому явищу, часто приймається нове та удосконалюється чинне антикорупційне законодавство. Так, серед іншого, у 2011 р. український парламент запровадив кримінальну відповідальність за незаконне збагачення, а в 2014 – за декларування недостовірної інформації, доповнивши КК України відповідно статтями368-2 та 366-1. Однак, незважаючи на їх тривалу дію у структурі кримінально-правового механізму протидії корупції, вони так і не стали ефективними інструментами у антикорупційній боротьбі. Проблеми із застосуванням статей366-1, 368-2 виникли з моменту введення їх в дію, бо в ході законодавчого процесу були допущені серйозні вади у конструкції цих норм. У кінцевому результаті, на підставі рішення Конституційного Суду України зазначені статті втратили чинність. Мета статті полягає у тому, щоб дослідити процес законотворення і встановити причини прийняття завідомо недієвих норм про декларування недостовірної інформації і незаконне збагачення. Стаття вказує на нездатність Апарату Верховної Ради України, до структури якого входять інститут законодавства, науково-експертне управління, юридичне управління, відділ зав’язків з органами правосуддя, відділ контролю та інші підрозділи, забезпечити на належному рівні якість результатів законодавчої роботи. Ці «інститути-запобіжники» виявилися не в змозі запобігати розробленню, прийняттю недосконалих і завідомо неконституційних законів, що підтверджується прикладами запровадження відповідальності, передбаченої статтями 366-1, 368-2КК, та внесення до них неодноразових маніпулятивних змін уже після набрання чинності.