Search

Objective. To compare the results of open and minimally invasive surgical procedures for the decompression and stabilization of the lumbar spine stenosis.Materials and methods. We operated 171 patients with instable stenosis of the lumbar spine, using instrumentation. One hundred and thirty-six surgical interventions (OPEN group) were performed using traditional open method with midline incision, detachment of paravertebral muscles from bone structures. In 35 patients (the MAST group), we performed minimally invasive decompression using Medtronic METRx and QUADRANT systems. There were estimated the pain syndrome intensity with NPS, quality of life with OSWESTRY, surgery duration, blood loss, time of staying in hospital, and X-ray loading during operation.Results. Surgery duration was slightly higher than that of the classical operation – 174±79 and 158±77 min in MAST and OPEN, respectively. Blood loss in MAST and OPEN groups was 150±60 and 680±130 ml, respectively. X-ray control during the operation in MAST and OPEN groups was 46 and 21, respectively. NPS before operation in MAST and OPEN groups was 7.7, 7.95, respectively. The week after operation in MAST group was 3.0, in OPEN group was 3.6, 6 months MAST and OPEN groups was 1.67, 2.13, respectively; at the time of interview MAST – 1.75, OPEN – 2.08. Before surgery, OSWESTRY was 62% in both groups. In 7 days in MAST and OPEN groups it was 28%, 32%, respectively; in 6 months it was 19.3% and 19.2%in MAST and OPEN groups, respectively, and at the time of interview in MAST group it was 17.6%, in OPEN – 17.6%. The average stay in the hospital is 9.00±2.81 and 12.5±2.35 days.Conclusion. The results show effectiveness of both surgical techniques used. The MAST group is characterized with lower invasiveness and lower blood loss whereas more intensive X-ray irradiation and longer duration of the operation. Activation of patients is more comfortable in the MAST group., Мета: порівняти результати відкритих та малоінвазивних хірургічних втручань з приводу нестабільного стенозу поперекового відділу хребта за больовими відчуттями пацієнтів та їх якістю життя у післяопераційний період.Матеріали та методи. Прооперовано 171 пацієнта із стенозом поперекового відділу хребта. У 136 хворих виконано відкриті хірургічні втручання (група OPEN) прямим розрізом із відшаруванням паравертебральних м’язів від кісткових структур заднім медіанним доступом, у 35 пацієнтів (група MAST (Minimal Approach Surgical Technology)) – малоінвазивну декомпресію з використанням системи перкутанного доступу Medtronic METRx та QUADRANT. Оцінювали спупінь вираженості больового синдрому за Numeric Pain Scale (NPS) та якість життя за опитувальником OSWESTRY, тривалість хірургічного втручання, об’єм крововтрати, тривалість перебування у лікарні, рентген-навантаження протягом операції.Результати. Тривалість втручання у групі MAST становила (174±79) хв, у групі OPEN – (158±77) хв, об’єм крововтрати – відповідно (150±60) та (680±130) мл, кількість рентген-контролей – 46 і 21. Оцінка за NPS до операції у групі MAST становила 7,70 бала, у групі OPEN – 7,95 бала, через тиждень після операції – відповідно 3,0 та 3,6 бала, через 6 міс – 1,67 і 2,13 бала, на момент опитування – 1,75 та 2,08 бала. До операції якість життя за опитувальником OSWESTRY становила 62% в обох групах, через тиждень у групі MAST – 28%, у групі OPEN – 32%, через 6 міс – відповідно 19,3 та 19,2%, на момент опитування – 17,6 і 17,6%. Середня тривалість перебування у стаціонарі у групі MAST становила (9,00±2,81) доби, у групі OPEN – (12,50±2,35) доби.Висновки. Отримані результати свідчать про достатню ефективність обох методів хірургічного втручання. Хоча малоінвазивна декомпресія супроводжувалася значно меншою крововтратою, а активізація пацієнтів відбувалася більш комфортно, доза опромінення при її застосуванні та тривалість операції були більшими., Цель: сравнить результаты открытых и малоинвазивных хирургических вмешательств по поводу нестабильного стеноза поясничного отдела позвоночника по болевым ощущениям и качеству жизни в послеоперационный период.Материалы и методы. Прооперирован 171 пациент со стенозом поясничного отдела позвоночника. У 136 больных выполнены открытые хирургические вмешательства (группа OPEN) открытым задним медианным доступом, у 35 пациентов (группа MAST (Minimal Approach Surgical Technology)) – малоинвазивная декомпрессия с использованием систем перкутанного доступа Medtronic METRx и QUADRANT. Оценивали степень выраженности болевого синдрома по Numeric Pain Scale (NPS) и качество жизни по опроснику OSWESTRY, продолжительность хирургического вмешательства, объем кровопотери, продолжительность пребывания в больнице, рентген-нагрузку во время операции.Результаты. Длительность вмешательства в группе MAST составила (174±79) мин, в группе OPEN – (158±77) мин, объем кровопотери – соответственно (150±60) и (680±130) мл, количество рентген-контролей – 46 и 21. Оценка по NPS до операции в группе MAST составила 7,70 балла, в группе OPEN – 7,95 балла, через неделю после операции – соответственно 3,0 и 3,6 балла, через 6 мес – 1,67 и 2,13 балла, на момент опроса – 1,75 и 2,08 балла. До операции качество жизни по опроснику OSWESTRY составляло 62% в обеих группах, через неделю в группе MAST – 28%, в группе OPEN – 32%, через 6 мес – соответственно 19,3 и 19,2%, на момент опроса – 17,6 и 17,6%. Средняя длительность нахождения в стационаре составила в группе MAST – (9,00±2,81) суток, в группе OPEN – (12,50±2,35) суток.Выводы. Полученные результаты свидетельствуют о достаточной эффективности обеих методик хирургического вмешательства. Хотя малоинвазивная декомпрессия сопровождалась значительно меньшей кровопотерей, а активизация пациентов происходила более комфортно, доза облучения при ее применении и продолжительность операции были больше.

Purpose. To evaluate the treatment efficacy in patients with C2 hangman’s fracture.Materials and methods. During the period from 2012 to2015 in the Regional Neurosurgical Department 5 patients with hangman’s fracture of C2 vertebra underwent surgery (3 males and 2 females). Fracture type II was diagnosed in 2 patients, IIа type — in 2 persons, type III — in 1 patient. All patients had such clinical symptoms as cervicalgia, deteriorating on the movement. Four patients underwent transpedicular stabilization of C1—C2–C3 with skeletezation of lateral mass, one patient had a combination of posterior instrumentation with anterior plating C2–C3 by Medtronic Atlantis. Posterior stabilization was achieved by Medronic Vertex system.Results. During the operation, all patients achieved fusion of an injured segement. The patients were activated the same or next day after surgery. The volume of rotational motion in craniovertebral junction was limited to 180є—200є, but this did not worse the quality of life of the (VAS 8.9 and 2.3, NDI 80.6—19.6 % before and within the investigation, respectively). CT control was performed in 6 months. Fracture healing and the complete stability of the damaged segment were achieved in 6 months.Conclusions. Surgical treatment of C2 hangman’s fractures by posterior transpedicular/transarticular or anterior-posterior stabilization is a high-effective method for rapid restoration of ordinary physically active social life., Цель исследования. Оценить эффективность лечения пациентов по поводу перелома СІІ позвонка типа hangman.Материалы и методы. За период 2012–2015 гг. в Винницком областном нейрохирургическом отделении оперированы 5 пострадавших с переломом hangman, в том числе 3 мужчин, 2 женщины. Перелом ІІ типа диагностирован у 2 пациентов, ІІа типа — у 2, ІІІ типа — у 1. Все пациенты жаловались на боль в шейном отделе позвоночника, которая усиливалась при движениях. У 4 пациентов выполнено хирургическое вмешательство — транспедикулярная стабилизация СІ–СІІ–СІІІ системой Medtronic Vertex, у 1 — заднюю стабилизацию комбинировали с передней на уровне СІІ–СІІІ с использованием пластины Medtronic Atlantis.Результаты. У всех больных достигнута фиксация сегмента СI–СIII. Пациентов активизировали в то же день или на следующие сутки после операции. Постепенно регрессировал болевой синдром, восстановились ротационные движения в шейном отделе позвоночника (ВАШ 8,9 и 2,3 балла, NDI 80,6 и 19,6% соответственно до операции и на момент опроса). Через 6 мес проведена спиральная компьютерная томография, подтверждено сращение перелома, полная стабильность поврежденного сегмента.Выводы. Хирургическое лечение перелома hangman методом задней транспедикулярной или передне-задней стабилизации обеспечило оптимальный эффект при тяжелом травматическом повреждении СII позвонка, позволило максимально восстановить обычный активный образ социальной жизни., Мета дослідження. Оцінити ефективність методу лікування пацієнтів з приводу перелому СІІ хребця типу hangman.Матеріали і методи. За період 2012–2015 рр. у Вінницькому обласному нейрохірургічному відділенні оперовані 5 постраждалих з переломом СІІ хребця типу hangman. Серед них 3 чоловіка, 2 жінки. Перелом ІІ типу діагностований у 2 пацієнтів, ІІа типу — у 2, ІІІ типу — в 1. Усі пацієнти скаржилися на біль в шиї, що посилювався при спробах рухів. У 4 хворих виконане хірургічне втручання — транспедикулярна стабілізація CІ–СІІ–СІІІ з скелетизацією латеральних мас, в 1 — задню стабілізацію комбінували з передньою на рівні СІІ–СІІІ з використанням пластини Medtronic Atlantis. Для задньої стабілізації використовували систему Medtronic Vertex.Результати. Під час операції в усіх постраждалих досягнута надійна фіксація травмованого сегмента. Пацієнтів активізовували у той же день або на наступну добу після втручання. Обсяг ротаційних рухів у краніовертебральному з’єднанні обмежений від 180 до 120°, проте, це суттєво не погіршувало якість життя пацієнтів (ВАШ 8,9 та 2,3 бала, NDI відповідно 80,6 та 19,6% до операції та на момент опитування відповідно). Через 6 міс проведений КТ контроль. Досягнуте зрощення кісток у місці перелому, повна стабільність ураженого сегмента.Висновки. Хірургічне лікування перелому СІІ хребця типу hangman шляхом задньої транспедикулярної / трансартикулярної або передньо-задньої стабілізації забезпечило досягнення оптимального ефекту, що дозволило максимально швидко відновити звичайне фізично активне соціальне життя.

Мета роботи. Впровадження інтерламінарного підходу до видалення латеральної грижі міжхребцевих дисків у шийному відділі хребта.Матеріали і методи дослідження. У 2012–2015 рр. в нейрохірургічному відділенні оперовані 56 пацієнтів з приводу грижі міжхребцевих дисків (МХД) у шийному відділі хребта, в тому числі 22 жінки і 34 чоловіка. Ураження МХД на рівні СV–СVI відзначене у 21 спостереженні, СVI–СVII — у 20. Переважними симптомами були монорадикулопатія та цервікалгія. У 50 пацієнтів за переважно медіанної локалізації грижі виконано передню шийну мікродискектомію (ПШМДЕ) з видаленням МХД та імплантацією міжхребцевого кейджа (матеріал PEEK). За латерального розташування грижі МХД у 6 хворих здійснено інтерламінарну задню шийну дискектомію (ЗШМДЕ). Передній доступ здійснювали за стандартною методикою, використовували ранорозширювач CODMAN, високошвидкісний дриль Stryker TPS; задній інтерламінарний підхід здійснювали шляхом парамедіанного розрізу довжиною до3 см, міжм’язового доступу до задньої поверхні кута латеральні маси-дуги на боці ураження за допомогою системи Medtronic METRIX, після чого з використанням високошвидкісного бора виконували інтерламінектомію діаметром до1 см, чого було достатньо для виявлення та видалення з-під нервового корінця грижі МХД.Результати. В усіх спостереженням вдалося досягти регресу радикулярного та цервікалгічного синдромів. Ускладнень при застосуванні обох методів не було. Тривалість хірургічного втручання з використанням обох методів не різнилася і становила у середньому (64±12) хв. Пацієнтів піднімали й активізували через 3–4 год після операції.Висновки. Шийна мікродискектомія є стандартним методом хірургічного видалення грижі МХД. Для латеральної грижі, особливо з секвеструванням, виконання інтерламінарної ЗШМДЕ є ефективним методом, що передбачає збереження власного МХД та зменшує вартість операції через відсутність необхідності використовувати імпланти-протези. Вважаємо, що ЗШМДЕ має бути стандартом лікування з приводу латеральної, секвестрованої грижі МХД у шийному відділі хребта., Материалы и методы. В 2012–2015 гг. в нейрохирургическом отделении оперированы 56 пациентов по поводу грыжи межпозвонковых дисков (МПД) в шейном отделе позвоночника, в том числе 22 женщины и 36 мужчин. Поражение МПД на уровне СV–СVI отмечено в 21 наблюдении, СVI–СVII — в 20. Преимущественными симптомами были монорадикулопатия и цервикалгия. У 50 пациентов при медианной локализации грыжи выполнена передняя микродискэктомия с удалением МПД и имплантацией межпозвонкового кейджа (материал РЕЕК); при латеральном расположении грыжи МПД у 6 больных осуществлена задняя интерламинарная шейная микродискэктомия. Передний доступ выполняли по стандартной методике, использовали ранорасширитель CODMAN, высокоскоростную дрель Stryker TPS; задний интерламинарный подход осуществляли путем парамедианного разреза длиной до 3 см, межмышечного доступа к задней поверхности угла латеральной массы-дуги на стороне поражения с помощью системы Medtronic Metrix, после этого с использованием высокоскоростного бора выполняли интерламинэктомию диаметром до 1 см, чего было достаточно для выявления и удаления из-под корешка грыжи МПД.Результаты. Во всех наблюдениях удалось достичь регресса радикулярного и цервикалгического синдромов. Осложнений при применении обоих методов не было. Продолжительность хирургического вмешательства с применением обоих методов существенно не различалась и составляла в среднем (64±12) мин. Пациентов поднимали и активизировали через 3–4 ч после операции.Выводы. Шейная микродискэктомия является стандартным методом хирургического удаления грыжи МПД. При латеральной грыже, особенно секвестрированной, эффективным методом является задняя интерламинарная шейная микродискэктомия, которая предусматривает сохранение собственного МПД, уменьшает общую стоимость операции из-за отсутствия необходимости использовать имплант-протез. Считаем, что шейная микродискэктомия должна быть стандартом лечения по поводу латеральной, секвестрированной грыжи МПД в шейном отделе позвоночника., Objective. To implement the interlaminar lateral approach for extraction of herniated discs (HD) in the cervical spine.Materials and methods. During 2012–2015 in Regional psychoneurological hospital 56 patients with cervical HD were operated. There were 22 females, 36 males among them. Disc herniation at the CV–CVI level occurred in 21 cases, CVI–CVII in 20 cases. The main disease signs were cervicalgia, monoradiculopathy. Fifty patients with medial hernia were operated using anterior cervical microscopic discectomy approach to HP extraction and intervertebral cage implantation (PEEK material). Six patients with lateral hernia were operated using posterior interlaminar cervical microdiscectomy. Anterior approach was performed by a standard method using CODMAN retractor, high-speed drill Stryker TPS. The posterior interlaminar approach was performed using paramedian incision 3 cm, intermuscular approach to the posterior lateral mass and arch on the affected side with Medtronic Metrix system followed by interlaminectomy performed by high-speed drill not more than 1 cm that was rather enough for hernia extraction from under nerve root.Results. In all cases we managed to achieve the regression of radicular and cervicalgia syndromes. No complications were fixed during both surgical approaches. There was no difference observed in duration of surgical intervention using both methods, which was about (64±12) min. All patients were verticalized and activated in 3–4 hours after surgery.Conclusion. Cervical microdiscectomy is a standard method for cervical HD surgery. The posterior interlaminar approach is an effective method used for lateral herniations, especially sequestered ones. It promotes the preservation of intervertebral disc and reduction of the total cost of surgery due to no necessity to use the implants-prosthesis. We suppose the posterior cervical microdiscectomy of lateral, sequestered intervertebral disc herniations in cervical spine to become a standard method of treatment.

The purpose. To estimate efficacy of epidural administration corticosteroids and local anesthetics at radicular pain syndromes associated with discoradicular conflict in lumbar spine.Materials and methods. Epidural injection of corticosteroids and local anesthetics were used in 348 patients with radicular pain syndromes in lumbar spine in the Neurosurgical Department of Vinnytsa Regional Psychoneurological Hospital. Procedures were performed in the operating room under local anesthesia. We administrated betamethasone 2 ml and bupivacaine 0.5% 5 ml.Results. Positive result was achieved in 86.8% cases. As a rule patients reported a reduction in pain intensity right after the procedure, the effect increased on the 2nd–3rd day. In 54 (15.5%) patients pain intensity reduced by 30–50% after the first injection, so we performed it again. In 46 (13.2%) patients there was no relief, they were operated for intensive pain.Conclusions. Epidural administration of corticosteroids and local anesthetics is an effective method of neurosurgical treatment of pain syndromes in the lumbar spine and radicular pain caused by inflammation, this method is characterized by low risk level and is used as a criteria for determining whether to perform surgery., Цель. Оценка эффективности эпидурального введения кортикостероидов и местных анестетиков при радикулярных болевых синдромах, связанных с дискорадикулярным конфликтом в поясничном отделе позвоночника.Материалы и методы. Эпидуральные инъекции кортикостероидов и местных анестетиков по поводу корешковых болевых синдромов поясничного отдела позвоночника проведены 348 пациентам, которых лечили в нейрохирургическом отделении Винницкой областной психоневрологической больницы. Процедуру проводили в условиях операционной под местной анестезией. Вводили смесь раствора бетаметазона 2 мл и бупивакаин 0,5% раствор 5 мл.Результаты. Положительный результат достигнут у 86,8% пациентов. Как правило, пациенты отмечали уменьшение выраженности болевого синдрома сразу после процедуры, эффект увеличивался на 2–3-и сутки. У 54 (15,5%) пациентов выраженность болевого синдрома уменьшилась на 30–50% (интенсивность боли оценивали по ВАШ) после первой блокады, поэтому использовали повторную. У 46 (13,2%) пациентов после процедуры облегчения не было, по поводу интенсивного болевого синдрома они оперированы.Выводы. Эпидуральное введение кортикостероидов и местных анестетиков в практике нейрохирургического отделения является эффективным методом лечения болевых синдромов в поясничном отделе позвоночника и корешкового болевого синдрома, обусловленных воспалительным процессом, имеет низкий уровень риска и является критерием для определения необходимости выполнения хирургического вмешательства., Мета. Оцінка ефективності епідурального введення кортикостероїдів та місцевих анестетиків (МА) при корінцевих синдромах, пов’язаних з дискорадикулярним конфліктом у поперековому відділі хребта.Матеріали і методи. Епідуральні ін’єкції (ЕІ) кортикостероїдів та МА з приводу корінцевих больових синдромів поперекового відділу хребта здійснені у 348 пацієнтів, яких лікували у нейрохірургічному відділенні Вінницької обласної психоневрологічної лікарні. Процедуру проводили в умовах операційної під місцевим знеболенням. Ми не використовували рентгеноскопічний контроль під час виконання блокади. Вводили суміш розчину бетаметазону 2 мл з 0,5% розчином бупівакаїну 5 мл.Результати. Позитивний результат епідуральної блокади (ЕБ) досягнутий у 86,8% спостережень. Як правило, пацієнти відчували зменшення вираженості больового синдрому відразу після процедури, ефект збільшувався до 2–3-ї доби. У 54 (15,5%) пацієнтів вираженість больового синдрому зменшилася на 30–50% (інтенсивність болю оцінювали за ВАШ) після першої блокади, тому ЕБ проводили повторно. У 46 (13,2%) пацієнтів після ЕБ полегшення не було, з приводу інтенсивного больового синдрому здійснено операцію. Висновки. Епідуральне введення кортикостероїдів та МА у практиці нейрохірургічного відділення є ефективним методом лікування больових синдромів в поперековому відділі хребта та корінцевого больового синдрому, зумовлених запальним процесом, має низький рівень ризику, є критерієм для визначення необхідності виконання хірургічного втручання.