Search

The article analyzes the international regulation of civilian protection during armed conflicts in the light of a large -scale invasion of the Russian Federation into the territory of Ukraine on February 24, 2022. The main international acts for the protection of civilians during the war are defined, first of all, the Geneva Conventions for the Protection of Victims of War. Attention is focused on identifying certain categories of persons who are definitely protected by international law. The article substantiates the need to take precautionary measures to protect civilians, namely checking the objects of attacking them in civilian population, using methods of attack that minimize the risk of accidental losses among civilians, abolition Ecttes, a warning about the possibility of attacks that can harm civilian population, if possible. It is established that women and children are categories that need special protection. The main provisions for the protection of these categories of civilians are defined. The author draws attention to the practice of the European Court of Human Rights concerning the protection of civilians during the war or other armed conflicts. At the same time, the author emphasizes the importance of compliance of court decisions in cases of armed conflicts with the approaches developed in international humanitarian law to ensure adequate protection of human rights. It is concluded that the protection of civilians in the conditions of armed conflict is a task not only of each of the states, but also should be regulated at the international level, which causes the development of new ways of protection. The position on the need for compliance with the court's decisions on the protection of civilians during the war is substantiated by the principles of international humanitarian law, as well as the creation of more effective mechanisms for the protection of civilians during the war., У статті здійснюється аналіз міжнародного регулювання захисту цивільного населення під час збройних конфліктів у світлі широкомасштабного вторгнення рф на територію України 24 лютого 2022 року. Визначаються основні міжнародні акти щодо захисту цивільного населення під час війни, передусім, Женевські конвенції про захист жертв війни. Зосереджується увага на визначенні окремих категорій осіб, які безумовно захищаються нормами міжнародного права. У статті обґрунтовується необхідність застосування запобіжних заходів з метою захисту цивільного населення, а саме перевірка об’єктів нападу на належність їх до цивільного населення, використання методів нападу, що мінімізують ризик випадкових втрат серед цивільних осіб, скасування нападів з високим ризиком завдання шкоди цивільним об’єктам, попередження про можливість нападів, які можуть завдати шкоди цивільному населенню, якщо це можливо. Встановлено, що жінки та діти є категоріями, що потребують особливого захисту. Визначено основні положення щодо захисту цих категорій цивільного населення. Авторка звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини, що стосується захисту цивільного населення під час війни або інших збройних конфліктів. Разом з тим, авторка наголошує на важливості відповідності судових рішень у справах про збройні конфлікти підходам, виробленим у міжнародному гуманітарному праві для забезпечення адекватного захисту прав людини. Зроблено висновок, що захист цивільного населення в умовах збройного конфлікту є завданням не лише кожної з держав, але й повинно регулюватися на міжнародному рівні, що зумовлює вироблення нових способів захисту. Обґрунтовано позицію щодо необхідності відповідності рішень суду про захист цивільних осіб під час війни засадам міжнародного гуманітарного права, а також створення більш ефективних механізмів захисту цивільного населення під час війни.

Turning to history, it can be stated that all the time, mankind has experienced wars from time to time, both in the Antiquity, the Middle Ages, and the New Age, and even in the Modern Age. Note that the article examines the role of international humanitarian law and its influence on the world order, as well as the facts of the responsibility of some countries for crimes committed by them against other countries and their peoples. All international humanitarian law is built precisely on the fact that it is formally the "law of war", according to which the international community can at least somehow democratize and reduce the existing fact of war itself, for example, in the matter of prisoners of war, which appear in large numbers at the time of a country's military confrontation , and therefore it is necessary to regulate their rights in the captivity of the enemy and ensure their humane treatment towards them (Geneva Convention on the Treatment of Prisoners of War dated August 12, 1949). In our opinion, modern international armed conflicts are quite often started by the aggressor state without any announcement, as it happened in our case, and are carried out with the help of non-traditional forms of warfare. Note that in one case, wars cause the migration of entire peoples from one region to another, which causes economic and political instability, in the other - the almost complete destruction of a nation in the course of hostilities (The Thirty Years' War in Europe from 1618 to 1648, during which almost all of the hostilities were fought on the territory of modern Germany, as a result of which it lost 70% of its population, which was exterminated by the armies of other countries, and the economy of the German principalities was destroyed. With the consequences, the German people fought until the end of the 19th century). Therefore, the very fact of the emergence and continued improvement of international humanitarian law is one of the most important components that can ensure a decrease in the number of wars and related atrocities., Звернувшись до історії, можна констатувати, що увесь час людство час-від-часу переживає війни, і у добу Античності, і Середньовіччя, і Нового часу, і навіть у добу Сучасності. Зауважимо, що в статті досліджено роль міжнародного гуманітарного права та його вплив на світовий порядок, а також факти відповідальності деяких країн за вчинені ними злочини проти інших країн та їх народів. Усе міжнародне гуманітарне право побудоване саме в тому, що це формально «право війни», за яким міжнародна спільнота хоча б якось може демократизувати і зменшити сам наявний факт війни, наприклад, у питанні військовополонених, яких з’являється дуже багато у момент військового протистояння країни, а тому потрібно регулювати їхні права у полоні ворога і забезпечити їм людське ставлення до них (Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12.08.1949 року). На нашу думку, сучасні міжнародні збройні конфлікти доволі часто розпочинаються державою-агресором без будь-якого оголошення, як це сталося у нашому випадку, та здійснюються за допомогою нетрадиційних форм ведення війни. Зазначимо, що в одному випадку війни породжують міграції цілих народів з одного регіону до іншого, чим спричиняють економічну та політичну нестабільність, в іншому – майже повне знищення нації у ході бойових дій (Тридцятилітня війна у Європі 1618 – 1648 років, під час якої майже усі бойові дії велися на території сучасної Німеччини, в результаті чого вона втратила 70% населення, яке було винищене військами інших країн, а економіка німецьких князівств була зруйнована. З наслідками німецький народ боровся аж до кінця XIX століття). Тому сам факт виникнення та продовження вдосконалення міжнародного гуманітарного права є одним із найважливіших компонентів, що може забезпечити зменшення кількості війн та здійснюваних дотичних жахіть.

The relevance of the article is due to the fact that many children have been taken out of the country since the beginning of the full-scale invasion, and the purpose of the people who facilitated their movement across the state border was not always good. Also, today our law enforcement and judicial system does not have access to the temporarily occupied territories, which contributes to the commission of crimes related to the violation of sexual freedom and integrity. The purpose of the article is to develop recommendations for optimizing the pre-trial investigation of crimes against the sexual integrity of children committed in the context of armed conflict. When gathering evidence in proceedings related to sexual violence related to armed conflict, one should take into account the obstacles that may stand in the way during: inspection of the scene of the incident (based on objective circumstances, it may be impossible to reach and conduct an inspection of the scene of the incident due to its destruction, location in the temporarily occupied territory or in the combat zone); interrogation of witnesses and victims (the whereabouts of witnesses may be unknown or they may be out of reach (go abroad or to another area); the victim may be depressed, refuse to testify due to despair that the offender will be punished , or because of the fear of his revenge; the interrogation of minors or juvenile victims and witnesses may be complicated due to the impossibility of fulfilling the requirements of Article 226 of the Criminal Procedure Code of Ukraine and applying the "Green Room" technique); taking readings of technical devices and technical means that have the functions of photo, film, video recording, or photo, film, video recording; obtaining samples for examination (a long time may pass from the moment of sexual violence, in connection with which, in particular, traces of biological origin may be destroyed). It is concluded that sexual violence against children is covered by the concept of "violation of the laws and customs of war" and can be qualified under Art. 438 of the Criminal Code of Ukraine with mandatory consideration of the provisions of international humanitarian law. It is also important to consider the obstacles that may stand in the way of bringing to justice persons who are reasonably suspected of committing crimes of the specified category., Актуальність статті обумовлена тим, що багато дітей з початку повномасштабного вторгнення були вивезені за межі країни і мета осіб, які сприяли їх переміщенню через державний кордон, не завжди була благою. Також сьогодні наша правоохоронна і судова система не має доступу до тимчасово окупованих територій, що сприяє вчиненню злочинів пов’язаних з порушенням статевої свободи та недоторканості. Метою статті є розроблення рекомендацій щодо оптимізації досудового розслідування злочинів проти статевої недоторканості дітей, що вчинені в умовах збройного конфлікту. Під час збору доказів у провадженнях щодо сексуального насильства, пов’язаного із збройним конфліктом, слід враховувати перепони, які можуть стати на заваді під час: огляду місця події (виходячи з об’єктивних обставин, дістатися та здійснити огляд місця події може бути неможливо через його знищення, розташування на тимчасово окупованій території чи в зоні бойових дій); допиту свідків і потерпілих (місце перебування свідків може бути невідомим або ж вони можуть перебувати за межами доступу (виїхати за кордон або в іншу місцевість); потерпіла особа може перебувати у пригніченому стані, відмовитися від надання свідчень через зневіру в те, що кривдника буде покарано, або ж через те, що боїться його помсти; допит неповнолітніх або малолітніх потерпілих та свідків може бути ускладнений через неможливість виконати вимоги ст. 226 КПК України і застосувати методику «Зелена кімната»); зняття показань технічних приладів і технічних засобів, які мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису; отримання зразків для експертизи (із моменту вчинення сексуального насильства може пройти тривалий час, у зв’язку з чим, зокрема сліди біологічного походження можуть бути знищені). Робиться висновок про те, що сексуальне насильство щодо дітей охоплюється поняттям «порушення законів та звичаїв війни» і може бути кваліфіковано за ст. 438 КК України з обов’язковим врахуванням положень міжнародного гуманітарного права. Також важливо враховувати ті перепони, що можуть стати на заваді притягненню до відповідальності осіб, які обґрунтовано підозрюються у вчиненні злочинів зазначеної категорії.

Branches of international law arise mainly as a result of the following factors: 1) complications of international legal consciousness (international human rightslaw, international security law, international environmental law, international criminal law, etc.) and 2) technological progress (international air, space, nuclear law, relevant innovations in international maritime law, etc.). Under the influence of the same factors, new institutions are formed within existing branches (responsibility for international crimes, prohibitions of genocide, prohibitions of apartheid, responsibility for environmental pollution, instant custom, etc.). The article examines the mechanism of formation of the international humanitarian law, the law of armed conflicts, international security law, international human rights law, and international criminal law. It is claimed that they are based on a traditional section of pre-classical international law - the law of war. The first attempts to regulate the conduct of armed conflicts formed the basis for the creation of these branches. The first scientific systematization of international law was one proposed by Hugo Grotius. The scholar proposed to divide the system of this law into two interrelated components - the law of war and the law of peace. Grotian systematization formed the basis of further scientific systematics of international law in the 17th-19th centuries. The Hague Peace Conferences changed the traditional view of the division of international law into the law of war and peace. The Hague peace conventions influenced on formation of the international humanitarian law. The 20th century became a period of active formation of new branches of international law within the framework of the process of "codification and progressive development of international law" under the auspices of the United Nations. So the traditional law of war gave birth to several branches of modern international law., Нові галузі міжнародного права виникають переважно внаслідок таких чинників: 1) ускладнення міжнародної правосвідомості (міжнародний захист прав людини, право міжнародної безпеки, міжнародне право навколишнього середовища, міжнародне кримінальне право та ін.) та 2) науково-технічного прогресу (міжнародне повітряне, космічне, атомне право, відповідні новації в міжнародному морському праві та ін.). Під впливом тих же чинників в межах вже існуючих галузей утворюються нові інститути (відповідальності за міжнародні злочини, заборони геноциду, заборони апартеїду, відповідальності за забруднення довкілля, інститут моментального звичаю та ін.). У статті розглядається механізм формування галузей міжнародного гуманітарного права, права збройних конфліктів, права міжнародної безпеки, міжнародного права захисту прав людини та міжнародного кримінального права. Стверджується, що в їхній основі лежить традиційна частина докласичного міжнародного права – право війни. Так, вже перші спроби врегулювати ведення збройних конфліктів у подальшому лягли в основу створення цих галузей. Першою в історії європейської міжнародно-правової думки була систематизація міжнародного права Гуго Гроція, який запропонував поділяти систему цього права на дві взаємопов’язані складові: право війни та право миру. Гроціанська систематизація лягла в основу подальших наукових систематик міжнародного права ХVІІ-ХІХ ст.ст. Гаазькі конференції миру змінили традиційний погляд на поділ міжнародного права на право війни та миру. З укладанням гаазьких мирних конвенцій починає формуватися галузь міжнародне гуманітарне право. ХХ століття стало періодом активного формування нових галузей міжнародного права і розбудови його системи у рамках процесу «кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права» під егідою ООН. Тепер можна стверджувати, що із надр традиційного права війни виросло відразу декілька галузей сучасного міжнародного права: міжнародне гуманітарне право, право міжнародної безпеки та міжнародне кримінальне право, а також окремі норми та принципи міжнародного захисту прав людини.

The article analyzes the impact of military operations on the state of ecosystems and individual natural resources in Ukraine. Based on the analysis of Ukrainian and foreign sources, it was made a conclusion about the catastrophic damage to the environment caused by the military aggression of the Russian Federation. In particular, the environmental damage as of September 2022 is estimated at almost 1 trillion hryvnias and continues to grow daily. Taking into account the fact that the impact on the environment during armed conflicts almost always has a transboundary nature, author analyzed the provisions of international acts that regulate this problem. These are the Stockholm Declaration (1972); the World Charter of Nature; the Rio Declaration on Environment and Development (1992); the Convention on the Prohibition of Military or Any Other Hostile Use of Environmental Modification Techniques; Protocol Additional to the Geneva Conventions of 12 August 1949, and relating to the Protection of Victims of International Armed Conflicts; Convention on the prohibition of the development, production, stockpiling and use of chemical weapons and on their destruction. It was established that all the mentioned documents call on the international community to take measures for preventing or minimizing the destructive impact on the environment during military operations. The author paid particular attention to Ukrainian legislation. The Instruction on the Procedure for Implementing the Norms of International Humanitarian Law in the Armed Forces of Ukraine requires following the provisions of international humanitarian law, including, in the context of environmental protection. In the Basic Principles (Strategy) of the State Environmental Policy of Ukraine for the Period Until 2030, it is noted that it is absolutely necessary to solve the issue of access to the objects of the military-defense industrial complex in order to carry out appropriate supervision and control over compliance with environmental legislation at these objects. A separate block of normative acts is devoted to the legal regulation of the procedure and methods of determining damage and losses caused to the environment of Ukraine as a result of the armed aggression of the Russian Federation. Despite the fact that the war continues, the development of normative acts aimed at regulating the reconstruction of destroyed or damaged territories and objects is already being observed. The author analyzed some of them, identified shortcomings and proposed ways to eliminate them., У статті проаналізовано вплив військових дій на стан екосистем та окремих природних ресурсів в Україні. На підставі аналізу українських та зарубіжних джерел зроблено висновок про катастрофічну шкоду довкіллю, яку завдано військовою агресією Російської Федерації. Зокрема, збитки навколишньому середовищу станом на вересень 2022 року оцінені майже у 1 трильйон гривень та щоденно продовжують зростати. Зважаючи на те, що вплив на довкілля під час збройних конфліктів майже завжди має транскордонний характер, було проаналізовано положення міжнародних актів, які врегульовують це питання. Це Стокгольмська декларація 1972 року; Всесвітня хартія природи; Декларація Ріо-де-Жанейро 1992 року; Конвенція про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище; Додатковий протокол до Женевських конвенцій, що стосуються захисту жертв міжнародних збройних конфліктів; Конвенція про заборону розробки, виробництва, нагромадження і застосування хімічної зброї та її знищення. Встановлено, що усі названі документи закликають міжнародну спільноту вживати заходів, спрямованих на запобігання або мінімізацію руйнівного впливу на навколишнє середовище під час військових дій. Окрему увагу автор звернула на українське законодавство. Вимога неухильно дотримуватись положень міжнародного гуманітарного права, в тому числі, в контексті охорони навколишнього природного середовища, міститься у Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України. У Основних засадах (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2030 року відзначено, що вкрай необхідним є вирішення питання доступу до об’єктів військово-оборонного промислового комплексу для здійснення відповідного нагляду та контролю за дотриманням на цих об’єктах природоохоронного законодавства. Окремий блок нормативних актів присвячено правовому врегулюванню порядку та методик визначення шкоди і збитків, завданих довкіллю України внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Незважаючи на те, що війна триває, вже спостерігається розвиток нормативних актів, спрямованих на врегулювання відбудови зруйнованих чи пошкоджених територій та об'єктів. Автором проаналізовано окремі з них, виявлено недоліки за запропоновано шляхи їх усунення.

Aim: to study the peculiarities of the legal regulation of support of Ukrainian refugees by polish public administration institutions, which leads to (1)the definition of legislative acts that are the basis of such regulations and (2)the specifics of the practical application of these acts. To achieve this goal, the provisions of Polish national legislation are analysed, as well as analytical and normative materials devoted to various aspects of support of Ukrainian refugees by Polish public administration institutions. Research methods: general, theoretical and analytical methods were used in combination with an comprehensive approach. Results: at theoretical level, the study found that the substantive approach of the Polish government to the organization of support to Ukrainian refugees from Russian aggression is based on a system of international and national legislative acts in the field of humanitarian law. The adoption by the Polish parliament of a special law «On assistance to the citizens of Ukraine in connection with the armed conflict on the territory of that state» allowed to regulate legal relations arising from the extraordinary influx of Ukrainian refugees in a short period of time. It is shown that the norms of the mentioned law regulate the actions of both organizational and legal institutions at the level of state power and local self-government. A fundamental precondition for this state of affairs in the field of refugee issues is the well-thought-out use by the Polish authorities of the tools of normative-legal construction of the public administration’s legal basis. Discussion: for Ukraine, in a situation of russian aggression, the issue of organizing and providing social assistance to refugees – internally displaced individuals, is extremely important. The analysis of the experience of the Polish state is useful in terms of improvement of interaction between public authorities, local self-governments and non-governmental organisations (volunteer organisations). Polish authorities showed an integrated approach to the issues of (1)legal residence of refugees in Poland, (2)providing opportunities for employment and business growth, (3)access to various social benefits. Мета: дослідити особливості правового регулювання надання допомоги українським біженцям органами публічного адміністрування Польщі, що передбачає: 1)визначення нормативно-правових актів, що є основою такої регламентації і 2)специфіку практичного застосування цих актів. Для досягнення вказаної мети аналізуються положення польського законодавства, а також аналітичні й нормативні матеріали, присвячені різним аспектам надання допомоги українським біженцям органами публічного адміністрування Польщі. Методи дослідження: використано загально-теоретичні й аналітичні методи у поєднанні з комплексним підходом. Результати: на теоретичному рівні дослідження встановлено, що змістовний підхід польської влади до організації допомоги українським біженцям від російської агресії ґрунтується на системі міжнародних і національних нормативно-правових актів у царині гуманітарного права. Ухвалення польським парламентом спеціального закону «Про допомогу громадянам України у зв’язку із збройним конфліктом на території тієї держави» дозволив впорядкувати правові відносини, що виникали у зв’язку з надзвичайним напливом українських біженців у короткий проміжок часу. Показано, що норми згаданого закону регламентують дії як організаційно-правових інститутів на рівні державної влади, так і місцевого самоврядування. Принциповою передумовою такого стану справ у сфері проблематики біженців є продумане використання польською владою інструментів нормативно-правового конструювання правової основи публічного адміністрування. Обговорення: для України в ситуації відкритої агресії з боку росії є надзвичайно актуальною проблематика організації й надання соціальної допомоги біженцям – внутрішньо переміщеним особам. Вивчення й аналіз досвіду польської держави є корисним для вдосконалення взаємодії органів державної влади, місцевого самоврядування і неурядових (волонтерських організацій). Показовим є застосований комплексний підхід польської влади до питань: 1)легального перебування біженців на свої території, 2)надання можливості працевлаштування і здійснення господарської діяльності, 3)забезпечення доступу до різноманітних соціальних благ.

The urgency of the problem is determined by the war waged by the Russian Federation against Ukraine. There at more than a thousand educational institutions were destroyed or damaged, and 60% of Ukrainian children were forced to become refugees: acquire internally displaced persons in Ukraine or migrate to different countries. During the Russian military aggression in Ukraine in 2022, more than 563 children were injured, 202 children died, and more than 361children were wounded (as of April 17, 2022). Nowadays, when in some regions of Ukraine there is a real threat to life and health of citizens, and in most regions the air alarm is repeatedly announced during the day, the organization of the educational process even by distance learning or using its elements is becoming an increasing problem. The aim of the article is to highlight the historical experience of protecting education from hostilities, forming a legal framework for the protection of civilians and children as a particularly vulnerable category in armed conflict, the formation of a modern system of international humanitarian law to protect the right of children and youth to education. The author used general scientific methods of analysis, synthesis, induction, deduction, and methods of historical research: periodization, historical-comparative, historical-genetic, historical-systemic. The article presents facts from world history that testify to the protection of educational institutions, civilians and children during military conflicts. It is emphasized that in the XX-XXI centuries schools and universities were widely used by the combatants for military purposes: to house personnel or as bases and ammunition depots, detention centers and other military purposes, which affects participants in the educational process and educational staff institutions at risk. The author notes that the right of children and young people in education is violated in most countries affected by conflict or instability. The consequences of attacks on educational institutions are injuries and deaths, destruction of educational infrastructure, reduced quality of education and training, lack of social protection of participants in the educational process, which makes it impossible for countries to realize the right of children and youth to education. The article focuses on modern Ukrainian realities determined by Russian military aggression., Актуальність проблеми детермінована розпочатою російською федерацією війною проти України, внаслідок якої зазнали руйнування чи пошкоджень понад 1000 закладів освіти, а 60% українських дітей змушені були стати біженцями: набути статус внутрішньо переміщених осіб в Україні або мігрувати до різних країн світу. Під час російської військової агресії в Україні станом на 17 квітня 2022 р. постраждало понад 563 дитини: загинуло 202 дитини, ще понад 361 дитину було поранено. Нині, коли в частині регіонів України є реальна загроза життю та здоров’ю громадян, а в більшості областей протягом дня неодноразово оголошується повітряна тривога, організація освітнього процесу навіть за дистанційною формою навчання або з використанням її елементів стає дедалі більшою проблемою. Метою статті є висвітлення історичного досвіду захисту освіти від військових дій, формування правового поля для захисту цивільного населення та дітей як особливо вразливої категорії при збройних конфліктах, становлення сучасної системи міжнародного гуманітарного права, спрямованого на захист права дітей і молоді на освіту. У статті проаналізовано факти зі всесвітньої історії, що свідчать про захист освітніх установ, цивільного населення та дітей під час військових конфліктів. Наголошується на тому, що в ХХ-ХХІ ст. школи та університети широко використовувалися воюючими сторонами у військових цілях: для розквартирування особового складу, як бази і склади боєприпасів, центри утримання під вартою тощо, що наражає учасників освітнього процесу і персонал освітніх закладів на небезпеку. Наголошено, що право дітей та молоді на освіту порушується в більшості країн, що потерпають від конфліктів чи нестабільності. Наслідками нападів на освітні заклади є травмування та загибель людей, руйнування освітньої інфраструктури, зниження якості освіти та навчання, відсутність соціального захисту учасників освітнього процесу, що унеможливлює реалізацію країнами права дітей та молоді на освіту. У статті акцентовано увагу на сучасних українських реаліях, детермінованих російською військової агресією.

Humanitarian access is a crucial element of humanitarian action in situations of armed conflict since it is impossible to provide direct humanitarian assistance without it. The right of access to victims of armed conflict is a fundamental element of humanitarian action since it allows humanitarian aid organizations to make an independent assessment of needs, ensure the effectiveness of their activities and monitor the fair distribution of such aid. However, gaining and maintaining access to the population to provide humanitarian assistance is difficult for humanitarian organizations. The provision of such access may be limited by armed conflict and the fact that humanitarian access is usually considered ad hoc, so there are often no established methods or rules for granting such access. Although humanitarian access is not a new issue in international law, there are several challenges today in securing and maintaining such access in situations of armed conflict. The article will consider the problems of understanding the term "humanitarian access," the rights and responsibilities of participants in armed conflicts regarding such access, obligations, and restrictions on humanitarian organizations themselves, criteria for granting humanitarian access in various situations, the interaction of international humanitarian missions with combatant parties, challenges related to the accreditation of humanitarian missions, the coordination of the system of humanitarian assistance, and legislative, regulatory gaps. The article will suggest possible ways to solve the problems., Гуманитарный доступ является ключевым элементом проведения гуманитарных действий в ситуациях вооруженных конфликтов, поскольку без него невозможно оказание прямой гуманитарной помощи. Право доступа к жертвам вооруженного конфликта является основополагающим элементом гуманитарной деятельности, поскольку оно позволяет организациям по предоставлению гуманитарной помощи произвести независимую оценку потребностей, обеспечить эффективность своей деятельности и контролировать справедливое распределение этой помощи. Однако получение и сохранение доступа к населению для оказания ему гуманитарной помощи является трудным заданием для гуманитарных организаций. Предоставление такого доступа может быть ограничено в силу самого факта проведения вооруженного конфликта, а также тем, что обычно получение гуманитарного доступа рассматривается как ad hoc способ, поэтому часто нет никаких установившихся методик или правил предоставления такого доступа. Несмотря на то, что гуманитарный доступ не является новым вопросом в международном праве, сегодня существует ряд проблем в обеспечении и поддержке такого доступа в ситуациях вооруженных конфликтов. В статье рассматриваются проблемы понимания самого термина «гуманитарный доступ», прав и обязанностей участников вооруженных конфликтов относительно такого доступа, обязательств и ограничений в отношении самих гуманитарных организаций, критериев предоставления гуманитарного доступа в различных ситуациях, проблемы взаимодействия международных гуманитарных миссий с воюющими сторонами, вызовы, связанные с аккредитацией гуманитарных миссий, координированием системы гуманитарной помощи, а также правовыми пробелами регулирования., Гуманітарний доступ є ключовим елементом проведення гуманітарних дій в ситуаціях збройних конфліктів, оскільки без нього неможливе надання прямої гуманітарної допомоги. Право доступу до жертв збройного конфлікту є основоположним елементом гуманітарної діяльності, оскільки воно дозволяє організаціям з надання гуманітарної допомоги зробити незалежну оцінку потреб, забезпечити ефективність своєї діяльності і контролювати справедливий розподіл цієї допомоги. Проте отримання і збереження доступу до населення для надання йому гуманітарної допомоги є важким завданням для гуманітарних організацій. Надання такого доступу може бути обмеженим в силу самого факту проведення збройного конфлікту, а також й тим, що зазвичай отримання гуманітарного доступу розглядають у ad hoc спосіб, тому часто немає жодних усталених методик чи правил надання такого доступу. І хоча гуманітарний доступ не є новим питанням у міжнародному праві, сьогодні існує низка проблем у забезпеченні та підтримці такого доступу у ситуаціях збройних конфліктів. Розглянуто проблеми розуміння самого терміна «гуманітарний доступ», прав та обов'язків учасників збройних конфліктів щодо такого доступу, зобов'язань та обмежень щодо самих гуманітарних організацій, критеріїв надання гуманітарного доступу в різних ситуаціях, взаємодії міжнародних гуманітарних місій з воюючими сторонами, виклики, пов’язані з акредитацією гуманітарних місій, координуванням системи гуманітарної допомоги, а також законодавчими прогалинами регулювання.

Humanitarian access is an essential factor in humanitarian action in situations of armed conflict since it is impossible to provide direct humanitarian assistance without it. Unfortunately, the imposition of prohibitions and barriers to humanitarian aid by the warring parties has become a trend in modern armed conflicts worldwide, particularly in Asia, Africa, Europe, the Middle East, and Latin America. The right of access to victims of armed conflict is a fundamental element of humanitarian action since it allows humanitarian aid organizations to make independent needs assessments, ensure their effectiveness and monitor the fair distribution of such aid. However, gaining and maintaining access to the population to provide humanitarian assistance is difficult for humanitarian organizations. The provision of such access may be limited by the very fact of armed conflict and the fact that humanitarian access is usually considered ad hoc, so there are often no established methods or rules for granting such access. Although humanitarian access is not a new issue in international law, there are several challenges today in ensuring and maintaining such access in situations of armed conflict, including the understanding of the term "humanitarian access," the rights and responsibilities of participants in armed conflict, obligations, and restrictions on humanitarian organizations themselves, criteria for granting humanitarian access in various situations, etc. This article will consider the most common problems in gaining humanitarian access during armed conflicts and suggest possible ways to solve them., Гуманітарний доступ є важливим фактором проведення гуманітарних дій в ситуаціях збройних конфліктів, оскільки без нього неможливе надання прямої гуманітарної допомоги. На жаль, встановлення заборон та бар’єрів для надання гуманітарної допомоги з боку воюючих сторін стало трендом сучасних збройних конфліктів по всьому світу, зокрема в Азії, Африці, Європі, на Близькому Сході та в Латинській Америці. Право доступу до жертв збройного конфлікту є основоположним елементом гуманітарної діяльності, оскільки воно дозволяє організаціям з надання гуманітарної допомоги зробити незалежну оцінку потреб, забезпечити ефективність своєї діяльності і контролювати справедливий розподіл цієї допомоги. Проте отримання і збереження доступу до населення для надання йому гуманітарної допомоги є важким завданням для гуманітарних організацій. Надання такого доступу може бути обмеженим в силу самого факту проведення збройного конфлікту, а також й тим, що зазвичай отримання гуманітарного доступу розглядають у ad hoc спосіб, тому часто немає жодних усталених методик чи правил надання такого доступу. Не дивлячись на те, що гуманітарний доступ не є новим питанням в міжнародному праві, сьогодні існує низка проблем у забезпеченні та підтримці такого доступу у ситуаціях збройних конфліктів, зокрема щодо розуміння самого терміну "гуманітарний доступ", прав та обов'язків учасників збройних конфліктів щодо такого доступу, зобов'язань та обмежень щодо самих гуманітарних організацій, критеріїв надання гуманітарного доступу в різних ситуаціях тощо. В статті будуть розглянуті поширені проблеми в отриманні гуманітарного доступу у період збройних конфліктів та запропоновані можливі шляхи їхнього вирішення.

Purpose: to analyze published documents and materials on the application of international humanitarian law norms in international operations to maintain peace and security, to identify problems that arise during the application of international humanitarian law norms in the conduct of modern international operations to maintain peace and security. Research methods: the basis of the methodological base of the study was the method of analysis and synthesis, as well as the comparative method. Results: the scientific paper examines the problematic issues arising from the participation of peacekeeping personnel in international peace and security operations, in particular: the compatibility of international humanitarian law and international human rights law in international peace and security operations; humanitarian intervention and intervention of peacekeeping forces in the internal affairs of the state in order to protect the population. Discussion: in the process of studying of mentioned problems the problem of so-called conflict of laws arising in the process of application of both branches of international law was highlighted. Conflicts or contradictions arise when the norms of one of the above-mentioned branches of international law contradict the other in the process of occurrence of a specific situation. Conflicts in the context of applicable law are primarily about the relationship between life and health, will, honor and dignity, etc. During the analysis of mentioned issues it was found that the principles of Roman law, in particular «lex specialis», are used to avoid them, when the special law cancels (extracts) the general law in accordance with the specific situation. Мета статті полягає у проведенні аналізу опублікованих документів і матеріалів щодо застосування норм міжнародного гуманітарного права при проведенні міжнародних операцій з підтримання миру та безпеки, у виявленні проблем, які виникають під час застосування норм міжнародного гуманітарного права при проведенні сучасних міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки. Методи дослідження: основу методологічної бази дослідження склали метод аналізу та синтезу, а також порівняльний метод. Результати: у науковій статті розглянуто проблемні питання, які виникають під час участі миротворчого персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру та безпеки, зокрема: компліментарність міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини під час проведення міжнародних операцій з підтримання миру та безпеки; гуманітарна інтервенція та втручання миротворчих сил у внутрішні справи держави з метою захисту населення. Обговорення: в процесі дослідження вищезазначених проблемних питань було виділено проблему так званої колізії, яка виникає в процесі застосування обох галузей міжнародного права. Колізія, або ж протиріччя, виникають тоді, коли норми однієї із вищезазначених галузей міжнародного права суперечать іншій у процесі виникнення конкретної ситуації. Колізії в контексті застосовного права складаються насамперед з приводу відносин з охорони життя і здоров’я, волі, честі та гідності тощо. Під час аналізу вищезазначених питань було з’ясовано, що для їх уникнення користуються принципами римського права, зокрема практикою «lex specialis», коли спеціальний закон скасовує (витісняє) загальний закон відповідно до конкретної ситуації, що склалася.

Право на правду з'явилося як ідея і юридична конструкція в різних юрисдикціях і формувалося як таке в багатьох історико-політичних контекстах. У національних правових системах воно може інтерпретуватися як "право на істину", "право знати", "право бути поінформованим" тощо. Витоки цього права випливають із необхідності надати жертвам та родичам зниклих безвісти права знати, що сталося. Його походження можна простежити в нормах міжнародного гуманітарного права. У першу чергу, мова йде про ст. 32 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. Ця стаття встановлює загальний принцип, згідно з яким держави, які перебувають у збройному конфлікті та міжнародні гуманітарні організації у своїй діяльності мають насамперед виходити з права членів сімей знати про долю своїх родичів. Ст. 33 Протоколу покладає на сторін конфлікту обов’язки щодо розшуку осіб, які пропали безвісти; обміну інформацією про них та будь-які обставини, що сприятимуть розшуку; реєстрації осіб, які були затримані, позбавлені волі на термін понад два тижні внаслідок воєнних дій чи окупації, або які померли під час такого затримання; створенню розшукових команд тощо.

The purpose of the article is to identify the methodology, used in international humanitarian law for the regulation of new types of weapons. Under the settlement of the objectives of the article, regulation is understood as the establishment of permits, prohibitions and restrictions on the use of this type of weapon in accordance with the basic principles of international humanitarian law. The article is methodologically based on the works of foreign and Ukrainian researchers, devoted to the problems of the settlement of new weapons systems in international humanitarian law. The empirical basis of the article was formed by international treaties in the field of international humanitarian law and codified customs of this industry, as reflected in the codifications, developed by the International Committee of the Red Cross. The article establishes that in international humanitarian law there is an obligation for states to assess the compliance of new weapons systems with international humanitarian law. At the same time, this norm has two disadvantages. First, it is too abstract, which allows states to avoid the obligation to assess each time with reference to the fact that a certain type of weapon does not fall under the definition of a new type of weapon. Secondly, international humanitarian law does not contain specific mechanisms to hold violating states accountable. It is concluded, that it is necessary to revise the current international legal regulation of the obligation to assess new weapons systems in the direction of its concretization and strengthening of responsibility for non-compliance. Corresponding changes can be made to the Additional Protocol to the Geneva Conventions of 1977, or introduced by adopting a separate protocol., Целью статьи является выявление методологии, применяемой в международном гуманитарном праве для урегулирования новых типов вооружения. Под урегулированием целей статьи понимается установление, в соответствии с основными принципами международного гуманитарного права, разрешений, запретов и ограничений на применение данного типа вооружения. Статья методологически основывается на работах иностранных и украинских исследователей, посвященных проблематике урегулирования новых систем вооружений в международном гуманитарном праве. Эмпирическую основу статьи составили международные договоры в области международного гуманитарного права и кодифицированные обычаи этой отрасли, как они отражены в кодификациях, разработанных Международным комитетом Красного креста. В статье устанавливается, что в международном гуманитарном праве существует обязательство для государств проводить оценку соответствия новых систем вооружения международному гуманитарному праву. В то же время данной норме присущи два недостатка. Во-первых, она слишком абстрактна, что позволяет государствам каждый раз избегать обязанности оценки со ссылкой на то, что определенный вид вооружения не попадает под определение нового вида оружия. Во-вторых, международное гуманитарное право не содержит конкретных механизмов для привлечения государств-нарушителей к ответственности. Делается вывод о необходимости доработки действующего международно-правового регулирования обязанности оценки новых систем вооружений в направлении его конкретизации и усиления ответственности за невыполнение. Соответствующие изменения могут быть внесены в Дополнительный протокол в Женевские конвенции 1977 года, либо введены путем принятия отдельного протокола, Метою запропонованої статті є виявлення методології, що застосовується в міжнародному гуманітарному праві для врегулювання нових типів озброєння. Під врегулюванням для цілей статті розуміється встановлення, відповідно до основних принципів міжнародного гуманітарного права, дозволів, заборон та обмежень на застосування даного типу озброєння. Стаття методологічно ґрунтується на працях іноземних та українських дослідників, присвячених проблематиці врегулювання нових систем озброєнь в міжнародному гуманітарному праві. Емпіричну основу статті склали міжнародні договори в галузі міжнародного гуманітарного права та кодифіковані звичаї цієї галузі, як вони відображені в кодифікаціях, розроблених Міжнародним комітетом Червоного хреста. В результаті дослідження в статті встановлюється, що в міжнародному гуманітарному праві існує зобов’язання для держав проводити оцінку відповідності нових систем озброєння міжнародному гуманітарному праву. Водночас даній нормі притаманні два недоліки. По-перше, вона є надто абстрактною, що дозволяє державам щоразу уникати обов’язку оцінки з посиланням на те, що певний вид озброєння не потрапляє під визначення нового виду зброї. По-друге, міжнародне гуманітарне право не містить конкретних механізмів для притягнення держав-порушниць до відповідальності, що є загальним недоліком всієї системи цієї галузі. Робиться висновок про необхідність доопрацювання чинного міжнародно-правового регулювання обов’язку оцінки нових систем озброєнь в напрямку його конкретизації та посилення відповідальності за невиконання. Відповідні зміни можуть бути внесені до Додаткового протоколу до Женевських конвенцій 1977 року, або запроваджені шляхом ухвалення окремого протоколу

The purpose of the article is to identify the methodology, used in international humanitarian law for the regulation of new types of weapons. Under the settlement of the objectives of the article, regulation is understood as the establishment of permits, prohibitions and restrictions on the use of this type of weapon in accordance with the basic principles of international humanitarian law. The article is methodologically based on the works of foreign and Ukrainian researchers, devoted to the problems of the settlement of new weapons systems in international humanitarian law. The empirical basis of the article was formed by international treaties in the field of international humanitarian law and codified customs of this industry, as reflected in the codifications, developed by the International Committee of the Red Cross. The article establishes that in international humanitarian law there is an obligation for states to assess the compliance of new weapons systems with international humanitarian law. At the same time, this norm has two disadvantages. First, it is too abstract, which allows states to avoid the obligation to assess each time with reference to the fact that a certain type of weapon does not fall under the definition of a new type of weapon. Secondly, international humanitarian law does not contain specific mechanisms to hold violating states accountable. It is concluded, that it is necessary to revise the current international legal regulation of the obligation to assess new weapons systems in the direction of its concretization and strengthening of responsibility for non-compliance. Corresponding changes can be made to the Additional Protocol to the Geneva Conventions of 1977, or introduced by adopting a separate protocol.

The main modern security aspect in the military sphere at the national level is the hybrid war against Ukraine unleashed by the Russian Federation (RF), which is conducted in the form of a combination of various aggressive illegal actions, the use of regular troops (forces), illegal armed groups and terrorist organizations, sabotage, terror, intentional harm to citizens and state property of Ukraine. The aim of the article is to find legal approaches to the proper assessment of the existing aggressive hybrid terrorist armed and other actions of the RF against Ukraine and other sovereign states of the world in accordance with current legislation of Ukraine and international and international humanitarian law. Modern studies of existing approaches to combating Russian international terrorism and armed aggression show that such actions of the RF are violent and especially dangerous, associated with mass killings, hostage-taking and abductions of innocent people, destruction of numerous settlements, important economic facilities, systems life support, communications, use of weapons of mass destruction. The hybrid aggressive terrorist acts committed by the RF for the eighth year in a row on the territory of Ukraine and other sovereign states of the world without declaring war and with outright cynical disregard for international humanitarian law should be regarded not as a war within international law but as armed aggression., Главным аспектом безопасности в военной сфере на национальном уровне остается развязанная Российской Федерацией (РФ) гибридная война против Украины, которая ведется в форме комбинации различных агрессивных противоправных действий, применения регулярных войск (сил), незаконных вооруженных формирований и террористических организаций. Кроме того используется пропаганда , саботаж, террор, совершение диверсий, умышленное причинение вреда гражданам и объектам государственной собственности Украины. Целью статьи является поиск правовых подходов к надлежащему оцениванию агрессивных гибридно-террористических вооруженных и других действий Российской Федерации против Украины и других суверенных государств мира в соответствии с действующим законодательством Украины и международным и международного гуманитарным правом. Современные исследования существующих подходов к борьбе с российским международным терроризмом и вооруженной агрессией утверждают, что такие действия РФ являются насильственными и особо опасными, связанными с массовыми убийствами, захватами и угонами невинных людей, разрушениями многочисленных населенных пунктов, важных народнохозяйственных объектов, систем жизнеобеспечения, коммуникаций, применением оружия массового поражения. Осуществляемые уже восьмой год Российской Федерацией гибридные агрессивные преступные террористические действия на территории Украины и других суверенных государств мира без объявления войны и с откровенным циничным пренебрежением нормами международного гуманитарного права следует расценивать не как войну в рамках международного права, а как вооруженную агрессию с имеющимися признаками международного терроризма., Головним сучасним безпековим аспектом у воєнній сфері на національному рівні залишається розв’язана Російською Федерацією (РФ) гібридна війна проти України, яка ведеться у формі комбінації різноманітних агресивних протиправних дій, застосування регулярних військ (сил), незаконних збройних формувань і терористичних організацій, використання пропаганди, саботажу, терору, вчинення диверсій, умисного завдавання шкоди громадянам та об’єктам державної власності України. Метою статті є пошук правових підходів до належного оцінювання наявних агресивних гібридно-терористичних збройних та інших діянь Російської Федерації проти України й інших суверенних держав світу відповідно до чинного законодавства України та міжнародного і міжнародного гуманітарного права. Сучасні дослідження наявних підходів до боротьби з російським міжнародним тероризмом і збройною агресією переконують, що такі діяння РФ є насильницькими та особливо небезпечними, пов’язаними з масовими вбивствами, захопленнями та викраденнями невинних людей, руйнуваннями чисельних населених пунктів, важливих народногосподарських об’єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням зброї масового ураження. Здійснювані вже восьмий рік Російською Федерацією гібридні агресивні злочинні терористичні діяння на території України та інших суверенних держав світу без оголошення війни та з відвертим цинічним нехтуванням норм міжнародного гуманітарного права належить розцінювати не як війну в межах міжнародного права, а як збройну агресію з наявними ознаками міжнародного тероризму.

У статті розглядаються особливості становлення та розвитку інституту юридичних радників у збройних силах, його місця у механізмі імплементації міжнародного гуманітарного права, статусу, завдань та функцій юридичних радників у контексті міжнародних зобов’язань, у порівняльно-правовому аспекті та у законодавстві України. Вказується, що поінформованість військових щодо міжнародного гуманітарного права, з ускладненням його нормативної частини після Другої світової війни та особливо з підготовкою Додаткових протоколів до Женевських конвенцій, актуалізувала проблему кваліфікованого тлумачення та роз’яснення положень міжнародного гуманітарного права саме щодо його застосування військовими у період збройного конфлікту., В статье рассматриваются особенности становления и развития института юридических советников в вооруженных силах, его места в механизме имплементации международного гуманитарного права, статуса, задач и функций юридических советников в контексте международных обязательств, в сравнительно-правовом аспекте и в законодательстве Украины. Указывается, что осведомленность военных по международному гуманитарному праву, с усложнением его нормативной части после Второй мировой войны и особенно с подготовкой Дополнительных протоколов к Женевским конвенциям, актуализировала проблему квалифицированного толкования и разъяснения положений международного гуманитарного права именно по его применению военными в период вооруженного конфликта., The article examines the features of the formation and development of the institution of legal advisers in the armed forces, its place in the mechanism of implementation of international humanitarian law, the status, tasks and functions of legal advisers in the context of international obligations, in the comparative legal aspect and in the legislation of Ukraine. It is indicated that the military’s awareness of international humanitarian law, with the complication of its normative part after the Second World War and especially with the preparation of theAdditional Protocols to the Geneva Conventions, has actualized the problem of qualified interpretation and clarification of the provisions of international humanitarian law precisely on its application by the military during an armed conflict.Analyzing Art. 82 of Additional Protocol I to the Geneva Conventions 1949 of June 8, 1977, entitled “Legal Advisers in the Armed Forces”, right, the author defines that legal advisers have a dual function: they advise commanders on the correct application of the Conventions and Additional Protocol I, and advise these commanders on the training of armed forces personnel under their command.The author argues that it is legal advisers in the armed forces (military lawyers, legal advisers) who perform two main functionsin the implementation of international humanitarian law in the armed forces (disseminating knowledge about international humanitarian law and explaining the provisions of international humanitarian law to commanders directly in the process of its application in the conduct of hostilities).The author definesthat the institution oflegal advisersin the armed forcesis an independent subsystem in the mechanism for the implementation of international humanitarian law at the domestic level, which is important for the effective application of international humanitarian law by the armed forces of the state, this is also associated with the speed of recognition of the relevant provision of the treaty international humanitarian law.

Annotation: in the article the necessity of teaching of international humanitarian law is grounded for the system of military and civil education which is the duty of Ukraine, in obedience to the ratified Genève Conventions in 1949 and Additional Protocols in 1977. Actuality of this industry of knowledge and educational discipline increases in the conditions of gross violation of rights, freedoms, life, health, dignity of people, pulled in the whirlwind of the armed violence on East of Ukraine. Knowledge and propaganda of ideas, positions, principles of limitation of the armed violence, in obedience to the orders of international humanitarian law, will allow to protect peaceful habitants in the area of conflict, and combatants will give legal frameworks and guarantees to be protected in moral-legal sense of the armed violence on East of Ukraine. Combatants will give legal frameworks and guarantees to be protected in a moral-legal relation., Аннотация: в статье обосновывается необходимость преподавания международного гуманитарного права в системе военного и гражданского образования, которое является обязанностью Украины, согласно ратифицированных Женевских Конвенций в 1949 г. и Дополнительных Протоколов в 1977 г. Актуальность этой отрасли знания и учебной дисциплины усиливается в условиях грубого нарушения прав, свобод, жизни, здоровья, достоинства людей, втянутых в вихрь вооруженного насилия на Востоке Украины. Знание и пропаганда идей, положений, принципов ограничения вооруженного насилия, согласно предписаниям международного гуманитарного права, позволит защитить мирных жителей в зоне конфликта, а комбатантам даст правовые основы выполнения воинского долга и гарантии быть защищенными в морально-правовом отношении., У статті обґрунтовується необхідність викладання міжнародного гуманітарного права в системі військової та цивільної освіти, що є обов’язком України, згідно ратифікованих Женевських Конвенцій 1949 р. та Додаткових Протоколів 1977 р. Актуальність цієї галузі знання та навчальної дисципліни підсилюється в умовах брутального порушення прав, свобод, життя, здоров’я, гідності людей, утягнутих в вир збройного насильства на Сході України. Знання та пропаганда ідей, положень, принципів обмеження насильства згідно приписів міжнародного гуманітарного права є нормою цивілізованого ведення збройної боротьби. Знання та виконання приписів міжнародного гуманітарного права захистить мирних жителів від свавілля воюючих, а комбатантам надасть можливість виконувати свої обов’язки та водночас самим бути захищеними у правовому сенсі.

The author of the article analyzes the state decisions on granting the right status of a combatant to the participants of voluntary units that were formed or organ- ized to protect the territorial integrity of Ukraine and participated directly in the anti-terrorist operation in cooperation with the military units (subdivisions) the Armed Forces of Ukraine, the Ministry of Internal Affairs of Ukraine, the National Police, the National Guard of Ukraine, the Security Service of Ukraine and other entities established in accordance with the laws of Ukraine military forces and law enforcement agencies. The importance of this problem stems from the fact that today not all citizens in this category are defined by their legal status, in particular for members of the vol- unteer forces, which were not included in the Armed Forces of Ukraine, Ministry of internal Affairs of Ukraine, the National police, the National guard of Ukraine, security Service of Ukraine and other educated in accordance with the laws of Ukraine of military formations and law enforcement agencies.According to the author, under such circumstances, the state must on an equal footing to recognize the status of combatants for those who are part of volunteer units under the same conditions with soldiers did in the anti-terrorist operation function the protection of Ukraine regardless of their inclusion in the composition of the military forces of the state. The elimination of discrimination against such persons for possible predictions on an equal footing with other relevant groups of persons of their right to have the status of combatants and the use of all provided to the combatants the rights and privileges.On the basis of comprehensive analysis of scientific works of researchers in the field of human rights and social protection of the population, the current legisla- tion of Ukraine and norms of international humanitarian law, the necessity of recognition of the legal status of combatants to members of the volunteer groups that are not part of the Armed forces of Ukraine, Ministry of internal Affairs of Ukraine, the National police, the National guard of Ukraine, security Service of Ukraine and other educated in accordance with the laws of Ukraine of military formations and law enforcement agencies., Автором статті проаналізовано держані рішення щодо надання правого ста- тусу учасника бойових дій учасникам добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту територіальної цілісності України та брали безпосередню участь в антитерористичній операції (далі – АТО) у взаємодії із вій- ськовими частинами (підрозділами) Збройних Сил (далі – ЗС України), Міністер- ства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії Украї- ни, Служби безпеки України та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами (далі – сили оборони).Увагу зосереджено на об’єктивній потребі визначення правового статусу учасників добровольчих формувань, що на першому етапі АТО не увійшли до сил оборони.

The article deals with the topical issues of the need for regulatory and legal support in Ukraine for the problem of the retention and treatment of war prisoners and interned persons in accordance with the international humanitarian law. Due to the foreign policy and military challenges, a political and legal solution was made to call the conflict in the Eastern Ukraine an “anti-terrorist operation”. The anti-terrorist operation took place in a special period. This situation has led to several problems in determining the legal status of the conflict participants. This is very important for persons who have been captured. That is why today it is important to create a state system for the measures implementation to deal with the war prisoners and interned persons during a special period., У статті розглядаються актуальні питання необхідності нормативно-правового забезпечення в Україні проблеми утримання та поводження з військовополоненими та інтернованими особами відповідно до міжнародного гуманітарного права. В сучасних умовах зовнішньополітичних та військових викликів було прийнято політико-правове рішення і конфлікт на Сході України було названо “антитерористичною операцією”. Антитерористична операція проходила в умовах особливого періоду. Така ситуація призвела до виникнення низки проблем у визначенні правового статусу учасників конфлікту. Особливо це стосується осіб, які потрапили до полону. Саме тому, на сьогодні актуальним є створення державної системи для здійснення заходів щодо поводження з військовополоненими й інтернованими особами в особливий період.

Розглядається питання функціонування МКЧХ. Вказується на принципи функціонування. Акцентовано увагу саме на діяльності МКЧХ під час збройного конфлікту. The article deals with the functioning of the ICRC. Indicates the principles of functioning. The focus is on the activities of the ICRC during an armed conflict. В статье рассматривается вопрос функционирования МККК. Указывается на принципы функционирования. Акцентировано внимание именно на деятельности МККК во время вооруженного конфликта.

Закріплення презумпції невинуватості відбулося у праві Римської імперії. Дія презумпції забезпечується актами міжнародного гуманітарного права, практикою Європейського Суду з прав людини, низкою норм національного законодавства. Було узагальнено прецеденти Європейського Суду з прав людини щодо тлумачення змісту та обсягу презумпції невинуватості. Зроблено висновки про те, що презумпція невинуватості є формально закріпленим у чинному законодавстві обов’язковим спростовним припущенням про невчинення особою кримінально-караного діяння, доки її винуватість не буде доведена відповідно до закону у змісті обвинувального вироку, що набув законної сили; йдучи від зворотнього, правильно вважати, що особа визнається винуватою у кримінальному правопорушенні і може бути піддана кримінально-правовій репресії виключно після набрання обвинувальним вироком суду щодо неї законної сили. Сформульовано власне бачення правової категорії «розумний сумнів» як елемента презумпції невинуватості. This article is devoted to research into historical evolution, substance and content of the presumption of innocence as the fundamental principle, which protects a person who is prosecuted as a suspect or accused of committing a crime. The authors has studied development of the presumption of innocence, its modern content and scope in international humanitarian law, European Court of Human Rights case-law and acting national legislation. The paper analyses the role of presumption of innocence during pre-trial investigation and in judicial stages of criminal proceedings. The author examines standard of proof beyond reasonable doubt. It’s concluded, that the person is officially found guilty in a criminal offense and may be subjected to criminal-law repression only after the entry into force accusatory sentence against the person. Some suggestions to improve national law and law-enforsment practice in order to bring the criminal process into compliance with international standards of human rights had been submitted.

Історію людської цивілізації постійно супроводжували збройні конфлікти різних форм та видів. Під час ведення бойових дій людство спочатку керувалось звичаєвими нормами, але тільки протягом останніх 150 років, виходячи з гуманних міркувань, держави встановили норми міжнародного гуманітарного права які почали захищати осіб які найбільш страждали від збройних конфліктів (цивільне населення, військовополонені, поранені і хворі комбатанти) та обмежували способи ведення війни які приносили надлишкові, невиправдані руйнування і страждання.

The article is devoted to the regulatory basis of prisoners’ of war labour use in German camps in the territory of Reichskommissariat «Ukraine» and in the zone of military occupation. The main attention is paid to national-socialistic transformation of the fundamental principles of the international humanitarian law. Certain aspects of the international law in the sphere of military captivity have been examined., Стаття присвячена нормативно-правовій базі використання праці військовополонених у німецьких таборах на території рейхскомісаріату «Україна» та в зоні військової окупації. Основну увагу приділено націонал-соціалістичній трансформації фундаментальних положень міжнародного гуманітарного права. Висвітлено окремі аспекти міжнародного права в сфері військового полону напередодні Другої світової війни.

Сучасне міжнародне право забороняє використання збройної агресії проти будь-якої суверенної держави. Так, статтею 2 п. 4 Статуту ООН визначено, що: «…всі члени Організації Об’єднаних Націй утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй…»