Search

The article shows that medicine in the Middle Ages was based on the principles of scholasticism, which rejected any scientific discoveries and contrasted faith and science, which made its development impossible in general. Methods of treatment, used in medieval medicine, based on gross superstitions, reduced to the belief in the healing power of amulets and talismans; attributing to human health the location of stars; the role of conspiracies and the healing power of crushed stones and minerals. The medieval church linked the causes of disease with two main factors: illness, as God's punishment for human sins, and illness, as an obsession with evil forces. It is established that the basis of medieval medicine was primarily the teachings of the medieval church on the immortality of the soul, saints, diseases, which were dominated by gross pagan beliefs and philosophy, which made not only impossible the development of medicine as such, but also led to mass epidemics, unsanitary conditions, the growth of neuropsychiatric diseases, reducing the duration and quality of life. People with mental disorders have historically been either ignored or institutionalized. Their disorders were not easy to understand and therefore treat. Society often feared and carried out superstitions about people with mental illness that were based on culture and religious beliefs. Those who demonstrated evidence of mental illness were accused of committing sinful crimes and wrongdoings under the influence of the devil. Throughout history, the disease has been associated with demon possession or as punishment for some wrongdoing. Terrible surgeries aimed at freeing demons or healing the brain from disorders have been unsuccessful. Short periods of humane treatment have occurred throughout history. The very concept of disease, adopted in medieval medicine, according to the teachings of the papacy, reduced the disease either to God's punishment or to obsession. In both cases, no real medical understanding of the disease, and, consequently, the development of methods for diagnosis and treatment of diseases in principle was not necessary.

Background. Given the clinical polymorphism of celiac disease, it is often undiagnosed for several years that causes the development of serious changes in nutritional status, hormo­nal and metabolic restructuring, growth retardation, malnutrition and deficiency. The purpose of the study is to evaluate the physical development of children and adolescents based on a comprehensive analysis of the anthropometric parameters during the clinical manifestation of celiac disease. Materials and methods. The results of a survey of 59 children and adolescents aged 6 months to 18 years with a verified diagnosis of celiac disease were analysed. Anthropometric measurements were carried out in the morning by conventional methods. The data obtained from anthropometric measurements of children were estimated by regional standards. The deviation of the body length index relative to age (SDS body length), body weight relative to body length (SDS body weight) was calculated. Statistical processing included the calculation of the arithmetic mean of each of the indicators (M), the standard deviation (s), mean error of the arithmetic mean (m), the probability of differences of the mean values by the Student t-test, p, Актуальность. Учитывая клинический полиморфизм целиакии, заболевание нередко в течение нескольких лет остается недиагностированным, что приводит к развитию серьезных изменений нутритивного статуса и задержки роста. Цель исследования: оценить физическое развитие детей и подростков на основании комплексного анализа антропометрических показателей в периоде клинической манифестации целиакии. Материалы и методы. Проанализированы результаты обследования 59 детей и подростков в возрасте от 6 месяцев до 18 лет с верифицированным диагнозом «целиакия». Антропометрические измерения проводились утром по общепринятым методикам. Данные антропометрических измерений детей оценивались по региональным стандартам. Рассчитывалось отклонение показателя длины тела относительно возраста (SDS длины тела), массы тела относительно длины тела (SDS массы тела). Статистическая обработка включала подсчет среднего арифметического значения каждого из показателей (М), среднего квад­ратичного отклонения (s), средней ошибки среднеарифметической (m), достоверности различий средних величин по t-критерию Стьюдента (р < 0,05). Результаты. Показатели физического развития детей с целиакией существенно отличались в зависимости от возраста верификации диагноза и продолжительности латентного периода заболевания. В структуре клинических проявлений у больных в остром периоде целиакии на первом месте находится задержка физического развития — 84,7 % человек. При этом в 76,3 % детей зарегистрирован дефицит массы тела: I степени — у 71,1%, II степени — у 22,2% и III степени — у 6,7 % случаев. Задержка роста установлена у 52,35 % детей: соматогенный нанизм обнаружен у 10,1 % больных, а низкорослость — у 42,3 % детей. Оценка стадии атрофии в соответствии с классификацией Marsh-Oberhuber показала, что у детей с более выраженной формой дефицита массы тела диагностирован тип Marsh 3C, тогда как при незначительном отставании показателей массы тела диагностированы типы Marsh 3A и Marsh 3В. Выводы. Антропометрические показатели пациентов с целиакией находятся в обратной зависимости от длительности латентного периода и возраста диагностики заболевания. У детей раннего возраста дефицит массы тела преобладает над задержкой роста, тогда как у старших детей отмечается замедление темпов роста с формированием низкорослости и соматогенного нанизма., Актуальність. З огляду на клінічний поліморфізм целіакії захворювання нерідко протягом кількох років залишається недіагностованим, що призводить до розвитку серйозних змін нутритивного статусу та затримки росту. Мета дослідження: оцінити фізичний розвиток дітей і підлітків на підставі комплексного аналізу антропометричних показників у періоді клінічної маніфестації целіакії. Матеріали та методи. Проаналізовано результати обстеження 59 дітей і підлітків віком від 6 місяців до 18 років із верифікованим діагнозом «целіакія». Антропометричні виміри проводились вранці за загальноприйнятими методиками та оцінювались за регіональними стандартами. Розраховувалося відхилення показника довжини тіла відносно віку (SDS довжини тіла), маси тіла щодо довжини тіла (SDS маси тіла). Статистична обробка включала підрахунок середнього арифметичного значення кожного з показників (М), середнього квадратичного відхилення (s) та середньої помилки середньоарифметичної (m), вірогідності відмінностей середніх величин за t-критерієм Стьюдента (р < 0,05). Результати. Показники фізичного розвитку дітей із целіакією суттєво різнилися залежно від віку верифікації діагнозу та тривалості латентного періоду захворювання. У структурі клінічних проявів у хворих у гострому періоді целіакії на першому місці знаходиться затримка фізичного розвитку — 84,7 % осіб. У 76,3 % дітей зареєстровано дефіцит маси тіла: I ступеня — у 71,1 %, II ступеня — у 22,2 % і III ступеня — у 6,7 % випадків. Затримка росту встановлена у 52,5 % дітей: соматогенний нанізм виявлений у 10,1 % хворих, а низькорослість — у 42,3 % дітей. Оцінка стадії атрофії відповідно до класифікації Marsh-Oberhuber показала, що у дітей із більш вираженою формою дефіциту маси тіла діагностовано тип Marsh 3C, тоді як при незначному відставанні показників маси тіла діагностовано типи Marsh 3A та Marsh 3В. Висновки. Антропометричні показники пацієнтів із целіакією знаходяться в оберненій залежності від тривалості латентного періоду і віку діагностики захворювання. У дітей раннього віку дефіцит маси тіла переважає над затримкою росту, тоді як у старших дітей відзначається уповільнення темпів росту з формуванням низькорослості і соматогенного нанізму.

Background. Previous studies have shown an increased risk of liver disease in intestinal dysbiosis. Damage to the liver in itself can be the cause of the bacterial overgrowth syndrome. It has been proven that bacterial overgrowth in the small intestine can play a role in the pathogenesis of alcoholic liver disease and complications associated with chronic hepatitis C. The purpose of the study was to assess the frequency of the small intestinal bacterial overgrowth (SIBO) in patients with chronic diffuse liver diseases (CDLD), depending on the degree of steatosis, the stage of fibrosis, and the activity of the hepatic inflammatory process. Materials and methods. Twenty-seven patients were divided into 2 groups: I — 12 patients with chronic hepatitis associated with the virus C (HCV); II — 15 patients with alcoholic liver disease (ALD) depending on the etiology and progression of steatosis and liver fibrosis using histological methods, computer morphometry, transient elastometry and an indicator of the degree of steatosis CAP using the FibroScan 502. Bacterial overgrowth syndrome was determined using a glucose hydrogen breath test. Results. SIBO was found in 51.8 % of CDLD patients. In patients with ALD, it occurred significantly more often (60.0 %) than in HCV, among which only 41.7 % patients had SIBO. A predominance (70.0 %) of a positive hydrogen breath test was noted in the group with severe steatosis (S3), which significantly distinguished it from the group with initial manifestations of steatosis S1 (37.5 %). In patients with chronic hepatitis C with progressive steatosis, the number of cases of SIBO increases and, conversely, the majority of patients with ALD who had histologically confirmed microvesicular and small-drop fatty liver dystrophy during the hydrogen breath test showed microbiota disturbances in the small intestine. Conclusions. There is a correlation between the indicators of the hydrogen breath test and the histological activity index, histological indicators of the progression of liver steatosis in patients with chronic hepatitis C. Thus, with an increase in the activity of the inflammatory process (9 points) and the degree of liver steatosis (S3), the severity of microbiota disturbances in the small intestine increases (> 20 ppm). The degree of SIBO in HCV reflects the severity of the inflammatory process in the liver., Актуальность. Ряд исследований указывают на повышение риска появления нарушений со стороны печени при дисбиотических нарушениях в кишечнике. В свою очередь, изменение физиологических процессов в печени может стать толчком для возникновения синдрома избыточного бактериального роста (СИБР). Доказано, что СИБР в тонком кишечнике может играть определенную роль в патогенезе алкогольной болезни печени и осложнений, связанных с хроническим гепатитом С. Целью исследования было оценить частоту возникновения синдрома избыточного бактериального роста у больных хроническими диффузными заболеваниями печени (ХДЗП) с учетом степени стеатоза, стадии фиброза и степени активности воспалительного процесса в печени. Материалы и методы. 27 обследованных пациентов были распределены на 2 группы: I — 12 больных с хроническим гепатитом, ассоциированным с вирусом С (ХГС); II — 15 больных с алкогольной болезнью печени (АБП) в зависимости от этиологии при формировании и прогрессировании стеатоза и фиброза печени с использованием данных гистологических методов исследования, компьютерной морфометрии, транзиентной эластометрии и показателя степени стеатоза САР на аппарате FibroScan 502. Синдром избыточного бактериального роста определяли с помощью водородного дыхательного теста (ВДТ) с глюкозой. Результаты. СИБР был выявлен у 51,8 % больных с ХДЗП, достоверно почти в 1,5 раза преобладал у больных с АБП (60,0 %) по сравнению с ХГС, у которых только в 41,7 % случаев выявлен СИБР. Выявлено превалирование положительных случаев ВДТ в группе S3 (70,0 %), что достоверно отличалось от группы S1 (37,5 %). У больных ХГС с прогрессированием стеатоза увеличивается количество случаев СИБР, и наоборот, у большинства больных с АБП, у которых был выявлен гистологически подтвержденный микровезикулярный и мелкокапельный стеатоз печени, выявляли при ВДТ нарушения микробиоты в тонком кишечнике. Выводы. Между показателями водородного дыхательного теста и индексом гистологической активности, гистологическими показателями прогрессирования стеатоза печени у больных хроническим гепатитом С выявлена четкая взаимо­связь: с увеличением активности воспалительного процесса (9 баллов) и степени стеатоза печени (S3) повышается уровень нарушения микробиоты в тонком кишечнике (> 20 ppm), то есть при ХГС уровень выделения водорода адекватно отображает степень активности воспалительного процесса в печени., Актуальність. Низка досліджень вказує на підвищення ризику виникнення порушень з боку печінки при дисбіотичних порушеннях у кишечнику. У свою чергу, зміна фізіологічних процесів у печінці може стати поштовхом для виникнення синдрому надлишкового бактеріального росту (СНБР). Доведено, що СНБР в тонкому кишечнику може відігравати певну роль в патогенезі алкогольної хвороби печінки та ускладнень, пов’язаних із хронічним гепатитом С. Метою дослідження було оцінити частоту появи синдрому надлишкового бактеріального росту у хворих на хронічні дифузні захворювання печінки (ХДЗП) з урахуванням ступеня стеатозу, стадії фіброзу та ступеня активності запального процесу печінки. Мате­ріали та методи. 27 обстежених пацієнтів було розподілено на 2 групи: I — 12 хворих на хронічний гепатит, асоційований з вірусом С (ХГС); II — 15 хворих на алкогольну хворобу печінки (АХП) залежно від етіології при формуванні та прогресуванні стеатозу та фіброзу печінки з використанням даних гістологічних методів дослідження, комп’ютерної морфометрії, транзієнтної еластометрії та показника ступеня стеатозу САР на апараті FibroScan 502. Синдром надлишкового бактеріального росту визначали за допомогою водневого дихального тесту (ВДТ) з глюкозою. Результати. СНБР був виявлений у 51,8 % хворих на ХДЗП, вірогідно майже в 1,5 раза переважав у хворих на АХП (60,0 %) порівняно з хворими на ХГС, у яких тільки у 41,7 % виявлений СНБР. Відзначено переважання позитивних випадків ВДТ у групі S3 (70,0 %), що вірогідно відрізняло її від групи S1 (37,5 %). У хворих на ХГС із прогресуванням стеатозу збільшується кількість випадків СНБР, і навпаки, у більшості хворих із АХП, які мали гістологічно підтверджений мікровезикулярний та дрібнокрапельний стеатоз печінки, виявляли при дослідженні ВДТ порушення мікробіоти у тонкому кишечнику. Висновки. Між показниками водневого дихального тесту та індексом гістологічної активності, гістологічними показниками прогресування стеатозу печінки у хворих на хронічний гепатит С виявлений чіткий взаємозв’язок: із збільшенням активності запального процесу (9 балів) та ступеня стеатозу печінки (S3) зростає рівень порушень мікробіоти в тонкому кишечнику (> 20 ppm), тобто при ХГС рівень виділення водню адекватно відображує ступінь активності запального процесу в печінці.

Background. It has been proved that pupils with thyroid diseases, in particular diffuse nontoxic goiter (DNG), suffer from digestive disorders almost 2.5 times more often. The purpose was to study the features of gastric emptying in children with diffuse nontoxic goiter. Materials and methods. The main group included children with DNG (n = 89), the comparison group — children without thyroid diseases (n = 84). A multi-faceted questionnaire survey, thyroid ultrasonography and functional ultrasonography of the stomach were conducted. Results. The prevalence of goiter among children of Bukovina was 53.3 %. The frequency of functional gastrointestinal disorders in children of both groups was 27.55 ± 2.17 %: in patients with DNG — 33.9 ± 2.3 %, in children without DNG — 21.4 ± 1.3 %, p < 0.05. Impaired gastric emptying was detected in 12 patients with DNG (11.6 %) and in 6 (8.5 %) children without DNG. Most often, these violations were registered in patients with functional dyspepsia. Conclusions. A significantly higher frequency of functional gastrointestinal disorders in children with diffuse nontoxic goiter, including impaired gastric emptying, was established. Treatment of somatic disease will reduce the frequency of unfavorable course of DNG in children and adolescents., Актуальность. Доказано, что почти в 2,5 раза чаще патологией органов пищеварения страдают школьники с болезнями щитовидной железы, в том числе с диффузным нетоксическим зобом (ДНЗ). Цель: изучить особенности моторно-эвакуаторной функции желудка у детей с диффузным нетоксическим зобом. Материалы и методы. Основную группу составили дети с зобом (89 человек), группу сравнения — дети (84 человека) без отклонений со стороны щитовидной железы. Проводилось многоплановое анкетирование, ультрасонографическое исследование щитовидной железы и функциональное ультрасонографическое исследование желудка. Результаты. Распространенность зоба среди детей Буковины составила 53,3 %. Частота функциональных расстройств органов пищеварения у детей обеих групп составляла 27,55 ± 2,17 %: у детей с ДНЗ — 33,9 ± 2,3 %, у детей без ДНЗ — 21,4 ± 1,3 %, p, Актуальність. Доведено, що майже у 2,5 раза частіше від патології органів травлення страждають школярі з хворобами щитоподібної залози, зокрема з дифузним нетоксичним зобом (ДНЗ). Мета: вивчити особливості моторно-евакуаторної функції шлунка в дітей із дифузним нетоксичним зобом. Матеріали та методи. Основну групу становили діти із зобом (89 осіб), групу порівняння — діти без відхилень з боку щитоподібної залози (84 особи). Проводилось багатопланове анкетування, ультрасонографічне дослідження щитоподібної залози й функціональне ультрасонографічне дослідження шлунка. Результати. Поширеність зоба серед дітей Буковини становила 53,3 %. Частота функціональних розладів органів травлення в дітей обох груп становила 27,55 ± 2,17 %: у дітей із ДНЗ — 33,9 ± 2,3 %, у дітей без ДНЗ — 21,4 ± 1,3 %, p < 0,05. Порушення моторно-евакуаторної функції шлунка встановлені у 12 дітей із ДНЗ (11,6 %) і 6 (8,5 %) дітей без ДНЗ. Найчастіше ці порушення реєструвалися в дітей із функціональною диспепсією. Висновки. Встановлено вірогідно вищу частоту функціональних розладів травної системи в дітей із дифузним нетоксичним зобом, у тому числі порушень моторно-евакуаторної функції шлунка. Санація соматичної патології дозволить зменшити частоту несприятливого перебігу ДНЗ у дітей і підлітків.