Serniak, Yu.P., Fukszon, O.S., Roschyn, Yu.V., Lytvynov, O.І., Diadyk, O.O., Frolov, O.S., and Burhelo, O.V.
Introduction. In modern conditions, the radical prostatectomy should provide not only good oncological results, namely, the absence of a positive surgical margin in the removed preparation and biochemical recurrence in the postoperative period, but also the complete functional rehabilitation of the patient. When performing radical prostatectomy in order to prevent bleeding before dissection, suturing of the dorsal venous complex is preformed, or its separation followed by ligation, which improves the visualization at this stage of the surgery. At the same time, a number of authors argue that any intervention in this area anyhow leads to injury of external urethral sphincter. The aim of our study was to investigate the possibility of processing (suturing, ligation) the dorsal venous complex without traumatizing external urethral sphincter by comprehensive morphological and anatomical study of the structures of dorsal venous complex and its relationship to the external urethral sphincter according to pathological, histochemical, morphometric, immunohistochemical studies and analysis of their composition. Materials and methods. The characteristics of surgical anatomy of the dorsal venous complex and external urethral sphincter were studied on 30 specimens taken from the corpses of men of all ages and body types, who died of causes unrelated to cardiovascular diseases. Results and discussion. Morphometric analysis has shown that the average distance between the dorsal venous complex and the external urethral sphincter was 65.76 ± 8.26 μm that is more than half (43.3 %) less than the diameter of the needles. Conclusions. The data of comprehensive study indicate that suturing or ligation of the dorsal venous complex is not possible without the injury of external urethral sphincter., Введение. В современных условиях радикальная простатэктомия должна обеспечивать не только хорошие онкологические результаты, а именно — отсутствие позитивного хирургического края в удаленном препарате и биохимического рецидива в послеоперационном периоде, но и полную функциональную реабилитацию пациента. При выполнении радикальной простатэктомии с целью предотвращения кровотечения перед пересечением выполняют прошивание венозно-дорсального комплекса либо выделение его с последующей перевязкой, что позволяет улучшить визуализацию на данном этапе операции. В то же время ряд авторов утверждает, что любое вмешательство в данной области так или иначе приводит к травме наружного сфинктера уретры. Целью нашего исследования было изучение возможности обработки (прошивания, перевязки) венозно-дорсального комплекса без травматизации наружного сфинктера уретры путем комплексного морфоанатомического изучения структур венозно-дорсального комплекса и его отношения к наружному сфинктеру уретры по данным патоморфологического, гистохимического, морфометрического, иммуногистохимического исследования и анализа их состава. Материал и методы. Особенности хирургической анатомии венозно-дорсального комплекса и наружного сфинктера уретры были изучены на 30 препаратах, взятых от трупов мужчин разного возраста и типов телосложения, умерших по причинам, не связанным с сердечно-сосудистой патологией. Результаты и обсуждение. Проведенный морфометрический анализ показал, что среднее расстояние между венозно-дорсальным комплексом и наружным сфинктером уретры составило 65,76 ± 8,26 мкм, что более чем в два раза (43,3 %) меньше диаметра игл. Выводы. Данные комплексного исследования свидетельствуют о том, что выполнение прошивания либо перевязывания венозно-дорсального комплекса невозможно без травматизации наружного сфинктера уретры., Вступ. У сучасних умовах радикальна простатектомія повинна забезпечувати не тільки хороші онкологічні результати, а саме — відсутність позитивного хірургічного краю у видаленому препараті та біохімічного рецидиву в післяопераційному періоді, але й повну функціональну реабілітацію пацієнта. При виконанні радикальної простатектомії з метою запобігання кровотечі перед перетинанням виконують прошивання венозно-дорсального комплексу або виділення його з подальшою перев’язкою, що дозволяє поліпшити візуалізацію на цьому етапі операції. У той же час ряд авторів стверджує, що будь-яке втручання в цій області так чи інакше призводить до травми зовнішнього сфінктера уретри. Метою нашого дослідження було вивчення можливості обробки (прошивання, перев’язки) венозно-дорсального комплексу без травматизації зовнішнього сфінктера уретри шляхом комплексного морфоанатомічного вивчення структур венозно-дорсального комплексу і його відношення до зовнішнього сфінктера уретри за даними патоморфологічного, гiстохiмiчного, морфометричного, імуногістохімічного дослідження і аналізу їх складу. Матеріал і методи. Особливості хірургічної анатомії венозно-дорсального комплексу і зовнішнього сфінктера уретри було вивчено на 30 препаратах, узятих від трупів чоловіків різного віку і типів статури, які померли від причин, не пов’язаних iз серцево-судинною патологією. Результати i обговорення. Проведений морфометричний аналіз показав, що середня відстань між венозно-дорсальним комплексом і зовнішнім сфінктером уретри становила 65,76 ± 8,26 мкм, що більше ніж у два рази (43,3 %) менше за діаметр голок. Висновки. Дані комплексного дослідження свідчать про те, що виконання прошивання або перев’язування венозно-дорсального комплексу неможливо без травматизації зовнішнього сфінктера уретри.