The purpose of the article is to consider the theatrical dramatisation of V. Vynnychenko’s works in the Ukrainian theatre in the late 20th – early 21st centuries. The research methodology is based on the use of analysis, synthesis, and logical generalisation. In particular, in the course of content analysis, V. Vynnychenko’s plays have been quantified and the conceptual and artistic searches of theatre figures have been interpreted. The thematic analysis of the anniversary-related publications, scientific research, and reviews of plays has shown considerable attention of the Ukrainian theatre to the works of V. Vynnychenko. The scientific novelty consists in analysing the director’s staging of V. Vynnychenko’s plays The Black Panther and the Polar Bear, The Sin, The Lie on the Ukrainian stage, as well as the comparison of the play The Sin of different eras (H. Yura and M. Horokhov). Conclusions. The study shows that in the early 1990s, V. Vynnychenko’s plays attracted the attention of many Ukrainian artists. At the same time, sometimes the director’s work was unexpectedly surprising. The study demonstrates that the plays The Black Panther and the Polar Bear, The Sin, The Lie have the richest history of all the writer’s works. The stage plays by H. Yura and M. Horokhov based on The Sin have both similar features and significant differences. In particular, both directors chose the moral aspect as a basis, in which they singled out three positions of common and different: value orientations — ideal, position — conditions — choice, responsibility — wrongdoing — punishment. It should be noted that the productions of A. Babenko have the most convincing and holistic staging of V. Vynnychenko’s plays. The director, applying innovations, saturates the stage plays with symbolism and creates an image of the transience of human life and the eternity of art. It is demonstrated that the productions of V. Vynnychenko’s plays clearly show that the identity principle is on the rise in Ukrainian drama and theatre art, and the stage plays are acquiring the signs of an ideological drama. Today, the urgent need to restore historically true circumstances and situations is perceived as relevant, highlighting the objective development processes of theatrical art in Ukraine., Цель статьи — рассмотреть театральную инсценировку произведений В. Винниченко в украинском театре в конце ХХ – начале ХХІ ст. Методология исследования состоит в использовании анализа, синтеза и логического обобщения. В частности, в ходе контент-анализа квантифицировали пьесы В. Винниченко и интерпретировали концептуально-художественные поиски театральных деятелей. Тематический анализ юбилейных публикаций, научных исследований и рецензий на пьесы показал значительное внимание национального театра к проблематике произведений В. Винниченко. Научная новизна заключается в анализе режиссерских воплощений пьес В. Винниченко «Черная Пантера и Белый Медведь», «Грех» и «Ложь» на украинской сцене, а также сравнение спектакля «Грех» разных эпох (Г. Юры и М. Горохова). Выводы. Выяснено, что в начале 90-х годов ХХ века пьесы В. Винниченко привлекали внимание многих украинских художников. В то же время режиссерские воплощения кое-где неожиданно удивляли. Выявлено, что богатую сценическую историю из всех произведений писателя имеют пьесы «Черная Пантера и Белый Медведь», «Грех» и «Ложь». Спектакли Г. Юры и М. Горохова по пьесе «Грех» имеют как сходные черты, так и существенно отличаются. В частности, оба режиссера за основу избрали моральный аспект, в котором выделили три позиции общего и отличного: ценностные ориентации — идеал; позиция — условия — выбор; ответственность — проступок — наказание. Отметим, что наиболее убедительное и целостное воплощение пьесы В. Винниченко приобрели в постановках А. Бабенко. Режиссер, применяя нововведения, насыщает представления символизмом и создает образ быстротечности человеческой жизни и вечности искусства. Доказано, что постановки пьес В. Винниченко наглядно свидетельствуют, что в украинской драматургии и театральном искусстве растет личностное начало, а представления приобретают признаки идеологической драмы. Сегодня актуально воспринимается неотложная потребность восстанавливать исторически правдивые обстоятельства и ситуации, освещая объективные процессы развития театрального искусства в Украине., Мета статті — розглянути театральну інсценізацію творів В. Винниченка в українському театрі наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. Методологія дослідження полягає у використанні аналізу, синтезу та логічного узагальнення. Зокрема, під час контент-аналізу квантифікували п’єси В. Винниченка й інтерпретували концептуально-художні пошуки театральних діячів. Тематичний аналіз ювілейних публікацій, наукових досліджень та рецензій на п’єси засвідчив значну увагу національного театру до проблематики творів В. Винниченка. Наукова новизна полягає в аналізі режисерських втілень п’єс В. Винниченка «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Гріх» та «Брехня» на українській сцені, а також у порівнянні вистави «Гріх» різних епох (Г. Юри і М. Горохова). Висновки. З’ясовано, що на початку 1990-х років ХХ століття п’єси В. Винниченка привертали увагу багатьох українських митців. Водночас режисерські втілення подекуди неочікувано дивували. Виявлено, що найбагатшу сценічну історію з-поміж усіх творів письменника мають п’єси «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Гріх» та «Брехня». В истави Г. Юри і М. Горохова за п’єсою «Гріх» мають як подібні риси, так й істотно різняться. Зокрема, обидва режисери за основу обрали моральний аспект, у якому виділили три позиції спільного і відмінного: ціннісні орієнтації — ідеал; позиція — умови — вибір; відповідальність — проступок — кара. Наголосимо, що найбільш переконливого й цілісного втілення п’єси В. Винниченка набули у постановках А. Бабенко. Режисерка, застосовуючи нововведення, насичує вистави символізмом і створює образ швидкоплинності людського життя та вічності мистецтва. Доведено, що постановки п’єс В. Винниченка наочно засвідчують, що в українській драматургії і театральному мистецтві зростає особистісне начало, а вистави набувають ознак ідеологічної драми. Сьогодні актуально сприймається нагальна потреба відновлювати історично перевірені обставини й ситуації, висвітлюючи об’єктивні процеси розвитку театрального мистецтва в Україні.