The current situation in the country has a decisive impact on the field of education, which leads to a more significant introduction and ubiquitous implementation of distance learning not only for teaching students, but also for training of teachers. Distance learning is characterized as an individualized process of acquiring knowledge, skills, abilities and means of human cognitive activity, which basically occurs through indirect interaction of distant participants of the educational process in a specialized environment based on modern psychological, pedagogical, and information and communication technologies. It is shown in the article that many scientific and methodological works analyze positive aspects of distance learning (e.g., mobility, constant access to materials, blended and / or flipped learning, the ability to involve large numbers of participants, efficiency, new teacher role, work in synchronous and / or asynchronous mode, etc.). The presented research revealed the insufficient coverage of existing problems in distance learning, especially distance learning of teachers by modern scientific works (low level of information and communication competence, lack of Internet, outdated equipment, poor self-organization of students, lack of «live» communication, the problem of personalization, copyright violations, etc.). In the paper, the main stages of the history of distance learning beginning from the XVIII century are described. The effectiveness of introducing distance learning of teachers in the postgraduate system of education is substantiated. We explore and analyze pedagogical, methodological and scientific works devoted to the problems of continuous professional education of teachers, professional development of teachers and their qualification improvement. The problems of implementing the distance form of qualification improvement of pedagogical workers in the system of postgraduate pedagogical education are investigated and described in the article., Сучасна ситуація в країні визначально впливає на сферу освіти, що зумовлює більш істотне впровадження дистанційних форм навчання не лише для підготовки учнів, але й педагогічних працівників. Дистанційне навчання охарактеризоване як індивідуалізований процес набуття знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини, який відбувається в основному за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників освітнього процесу у спеціалізованому середовищі, яке функціонує на базі сучасних психолого-педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій. Показано, що у багатьох науково-методичних працях аналізуються позитивні аспекти дистанційної форми навчання (мобільність, постійний доступ до матеріалів, змішане та / або перевернуте навчання, можливість залучення великої кількості учасників, економічність, нова роль викладача, робота в синхронному та / або в асинхронному режимі тощо). Встановлено недостатню кількість статей, що присвячені проблемам впровадження дистанційної форми навчання, особливо дистанційної форми підвищення кваліфікації педагогічних працівників (низький рівень інформаційно-комунікаційної компетентності, відсутність мережі інтернет, застаріла техніка, слабка самоорганізація слухачів, відсутність «живої» комунікації, проблема персоналізації роботи, порушення авторського права тощо). Описано основні етапи історії розвитку дистанційної форми навчання від XVIII століття. Обґрунтовано ефективність впровадження дистанційної форми підвищення кваліфікації вчителів в післядипломній системі. Проаналізовано педагогічні, методичні та наукові праці, присвячені проблемам неперервної професійної освіти вчителів, підвищення кваліфікації педагогів та їхнього професійного розвитку. Досліджено та описано проблеми впровадження дистанційної форми підвищення кваліфікації педагогічних працівників в системі післядипломної педагогічної освіти.